«Для чого дітям вивчати ту кляту українську»: викладач написав розгромний пост про «руськогавагящіх»

«Па руськаму, па гарадському, па культурному».

Викладач із Дніпропетровщини Андрій Карбівничий написав розгромний пост про «руськогавагящіх» та необхідність вивчення і спілкування у нашій країні державною мовою.

Про це він написав у соцмережі.

Повний текст:

Двічі на день проходжу повз дві загальноосвітні школи. І ось що показово. Практично не чую, щоб молоді батьки, а відповідно і їх діточки, спілкувались українською. Щоправда, той малоросійський говір, яким разгаварівают наші малоросійські хохли, і російською не назвеш. Однак, менше з тим – па руськаму, па гарадському, па культурнаму. І я постійно ставлю собі питання: «Це ж яка каша має бути в головах тих діточок, які виховуються в атмосфері постійного лицемірства. Школи то, україномовні».

А й то правда, для чого нашим дітям, та й вивчати ту кляту українську? Ах да – ЗНО. Ну добре, здали ЗНО. Далі що? Ясно що – університет. А в університеті, що? Відомо що – руськогавагящіє, руськослишащіє, руськомислящіє, молорасєйскіє кандидати, доктори та академіки. Ні, на лекціях, деякі з них, можливо, і викладають українською. Так то ж на лекціях. А так, так то ж само собою – по вчёному, по гарадскому, по руському. Ну а там всі ці успішні бізнесмени, бізнеследі, артисти, футболісти, політики, шоумени, судді, прокурори, адвокати, психологи, політологи, радники, підрадники, проститутки, тьфу ти … політтехнологи, так це ж само собою – всі як один, руськогаварящіє. Ні, перед об’єктивом телекамери, деякі з них, іноді, а депутати – так навіть часто, та й ощасливлюють нас своєю бездоганною українською. Ну так то ж, перед телекамерою. А так, ми ж всє культурниє, ми ж всє вчёниє, ми ж всє абразованиє, одним словом руськогаварящиє. Імєєм право.

Шановні, кого ми дуримо? Ах да, ми ж хитрі. Ми ж бо хочемо бути руськогаварящіми і не руськими, руськими і не в Росії. Ми ж бо хочемо виховувати дітей в атмосфері брехні та неповаги до закону і жити в країні високої моральності та духовності. Ми ж хочемо для зовнішнього світу бути українцями, а фактично – росіянами. На уроці – україномовними, а на перерві – руськогаварящімі. Ми ж великі винахідники, і хочемо придумати такі закони, які б дозволяли красти, брати, ба навіть вимагати, хабарі, не платити податки, і при цьому жити в державі соціальної справедливості та матеріального добробуту. Ми ж геніальні селекціонери, і хочемо створити таку гермафродитну націю (націю кацапохохлів), яка б не мала спільної мови, спільного бачення перспектив майбутнього, спільних традицій, спільної історії, спільної релігії, спільних національних героїв, спільної національної еліти, спільної національної ідеї, і при цьому, була б цілісною та успішною.

Послухайте, селекціонери нєдодєланиє, та я вам і без експериментів результат скажу: за всіма законами живої і неживої Природи, гермафродитна нація та їй відповідна держава, не мають майбутнього. Бо так вже влаштована Природа, що гермафродити потомства не мають, якщо звичайно ці гермафродити не черви і не слимаки. Втім, якщо ми в націю черв’яко-слимаків хочемо згуртуватися, так то ж другоє дєло, тогда конєчно, тогда гасло «какая раздніца» – саме те що треба. От тільки шановні, не тіште себе ілюзіями того, що ви будете черв’яко-слимаками (читай, кацапо-хохлами) і житимете по-людські.