УКРАЇНА LIVE

Одного дня до мене подзвонила чоловікова коханка і попросила… допомогти. І я не змогла їй відмовити.

Ну і що, що вона коханка твого чоловіка? Але ж її дитина в цьому не винна, – вмовляла я себе. Ну і що, що він поїхав з нею, і залишив тебе напризволяще з двома дітьми? Вини її сина у цьому немає. Він завинив хіба тим, що народився у такої матері…

Надворі похолодало. У хаті стало волого. Треба знову опалювати дім, а я ніяк не можу дати ради з цим триклятим котлом: дим іде, а тепла ніякого. Як не старалася, і такі дрова клала, і сякі – ніяк не горить. А тут ще й вода звідкись у ньому взялася… І порадитися нема з ким. Хоч сядь та плач!

Я переступила через свою гордість і зателефонувала до свого, уже колишнього, чоловіка. Він у цей час був на заробітках у далекій Москві. Туди він поїхав разом із Тамілою, останньою лебединою піснею – так він називав коханку.

Одного дня зібрав свої нехитрі пожитки, половину наших нехитрих заощаджень, сказав «прощавай» і поїхав. Чоловік залишив мене з двома синами, а вона – свого чоловіка з дітьми. Напевно, їм добре там, далеко від нас, своїх близьких та рідних людей, бо додому вони не квапляться повертатися.

Вже півтора року минуло, а їхня лебедина пісня звучить досі.

Я давно звикла робити всю чоловічу роботу, заробляти, аби вистачало на всю сім’ю, господарку доглядати. Не звикла тільки засинати і прокидатися сама…

Отож, набрала московський номер НЕсвого чоловіка. У слухавці ввічливо повідомили, що абонент поза зоною. Мене охопила паніка: що ж із котлом робити? Вода крапає, ще вибухне чого доброго… Та й пониження температури днями синоптики прогнозують…

Раптом пригадала, що маю номер чоловікового колеги. Колись чоловік телефонував із Сергієвого телефону. Тоді він вперше приїхав до Москви і захворів на запалення легенів. До лікарів мій чоловік не любив ходити, я завжди лікувала його сама. Тож і того разу він за звичкою зателефонував мені і запитав, які ліки треба приймати.

Відшукала у довіднику номер Сергія і відразу зателефонувала. У слухавці озвалася жінка. Я попросила покликати до телефону колишнього чоловіка. Жінка вдала, що не розуміє мене. Тоді я відрекомендувалася і знову попросила його до телефону, сказала, що в мене проблеми. Виявляється, на тому кінці дроту був не Сергій, а… Таміла. Але чоловіка поряд не було…

…Минуло два місяці. За вікном снували перші сніжинки. Я другу годину поспіль сиділа за столом і перевіряла зошити. Така вже вчительська робота – вдома продовжується та ж школа. Озвався моєю улюбленою мелодією мобільний. Хм, московський номер… Але ще більше я здивувалася, коли у слухавці почула голос «лебединої пісні» мого чоловіка…

– Привіт, Оленко. Це Таміла.

– Чую.

– У мене проблема… Проблема з сином… Допоможи…

– Кажи, яка в тебе проблема, – переступила я через себе і вирішила вислухати чоловікову коханку. Ні, я не дурепа, просто у мене також два сини. Я відповіла їй не як жінка – як мати. – То які у тебе проблеми з Михасем?

Таміла розповіла, що її донька вступила до вишу, а син-старшокласник залишався жити з батьком. Але татусь швидко знайшов другу жінку і перебрався до неї, в сусіднє село. Михась залишився жити сам у великій хаті, з батьком переїжджати відмовився категорично.

– А тепер, Оленочко, він сам-один живе, – продовжувала Таміла пересіяну довгими паузами історію. – Ти ж знаєш, у нас немає родини у селі. Коли дізналася, що чоловік переїхав, хотіла кинути все, повернутися додому… Але ж донька вступила до столичного університету. Хто ж, як не я, буде її вчити? А наступного року й Михасю потрібно вступати…

Мені сподіватися нема на кого. Якщо покину тут роботу, за що в Україні житиму? Сьогодні телефонувала до Михайлика, а в нього, виявляється, був поганий настрій і він не пішов до школи. А голос у нього такий!.. Боюся, що взагалі навчання запустить. Не знаю, що робити. Крім дітей, ще ти у мене вдома, рідна, залишилася. Допоможи, піди до Михайлика, подивися, як він. Якщо тобі не важко…

Таміла раз по раз схлипувала. І з моїх очей також покотилися сльози. Того вечора я пробачила жінку, у якої була лебедина пісня з моїм чоловіком. Зготувала вечерю, гарячу їжу поскладала у мисочки, загорнула вовняною хусткою, щоб не вихолонула, і пішла до Михайлика…