Історія, що сколихнула Фейсбук: Гілларі Клінтон розповіла про те, як важко бути жінкою

Один із найпопулярніших блогів на Фейсбуці (аудиторія складає майже 18 мільйонів читачів) Humans of New York опублікував у четвер два дописи, присвячені кандидатці в американські президенти від демократичної партії. Брендон Стентон, фотограф і засновник блогу, проілюстрував тексти світлинами Гілларі Клінтон, проте, за законами свого особистого стилю, ніде не вказав її ім’я.

Стентон здобув прихильність читачів завдяки публікаціям історій простих людей, що супроводжуються їхніми фотографіями. Герої його дописів, яких блогер зустрічає на вулицях Нью-Йорка та під час подорожей закордон, діляться особистими здобутками та життєвими труднощами. Кожна історія особлива і водночас торкається багатьох.

Слова Клінтон резонували з думками і почуттями сотень тисяч жінок, які відреагували на допис. Лише за одну добу перша історія набрала більше 700 тисяч уподобань. Гнівних реакцій назбиралося близько п’яти тисяч під кожним із дописів.

Негативні відгуки не дуже схожі на звичну реакцію читачів. За роки існування блогу сформувалася спільнота чуйних і небайдужих людей, яким не чуже чиєсь горе. Вони з відкритими серцями підтримують сирійських біженців, віддають шану ветеранам і співчувають батькам дітей, хворих на рак. У свій час громада зібрала близько півтора мільйона доларів для дітей із неблагополучних родин Нью-Йорка.

Що ж розповіла Гілларі Клінтон Брендону Стентону?

Перша історія повертає нас у часи, коли Клінтон складала вступний іспит в одній із аудиторій Гарварда. У кімнаті було лише дві жінки – сама Гілларі та її подруга. Саме цей аспект і стає зав’язкою.

Чоловіки в аудиторії почали кричати образливі речі на адресу жінок: «Ти не повинна тут бути», «Є багато іншого, що б ти могла робити». Один із присутніх навіть сказав: «Якщо ти займеш моє місце, мене призвуть до війська, я піду у В’єтнам і помру».

Клінтон стверджує, що це не були жарти, що атмосфера була напруженою, а звинувачення мали особистий характер. Сама вона не могла дозволити собі піддатися на провокації і тому тільки дивилися вниз.

Далі Клінтон апелює до того, що її часто називають відчуженою, холодною і позбавленою емоцій. Пояснення цьому – банальне і водночас до болю знайоме багатьом жінкам, про що свідчать коментарі під дописом.

«Як молода жінка, – ділиться своїм досвідом Клінтон, – я повинна була навчитися контролювати емоції. І це важкий шлях, щоб ним іти. Тому, що тобі потрібно захищати себе, триматися стійко, але водночас не хочеться здаватися «оточеною стінами»».

Клінтон наголошує на тому, що важко утримувати цей баланс, і це може призвести до помилкового враження:

«Іноді думаю, що я частіше зустрічаюся в «оточеній стінами» арені. І якщо я створюю таке сприйняття, то я беру на себе відповідальність. Я не бачу себе як холодну чи позбавлену емоцій. І мої друзі також. Так само моя сім’я. Проте якщо це іноді є сприйняттям, яке я створюю, то я не можу звинувачувати людей, якщо вони так думають».

Як відреагували читачі

Найпопулярніший коментар, який схвалили близько 130 тисяч осіб, говорить про гендерні стереотипи: «Жінки по всьому світу знають це як факт, аж занадто. Будь тихенькою, але не занадто тихою. Будь розумною, проте не занадто розумною… і так далі і далі.»

Друга в рейтингу думка стосується подвійних стандартів, які суспільство створює для чоловіків і жінок: «Дивлячись виступ [Клінтон на ТБ – А. Г.-С.] минулого вечора, я відчула, що розконцентрувалася від тону її голосу. Приблизно через 10 хвилин я усвідомила, що була натренована, щоб так почуватися. Якщо б чоловік мав такий самий тон, я б нічого про нього не подумала. Нам потрібно робити більше зусиль. Жінки не повинні усміхатися і говорити м’яко».

Очевидно, що тема, якої торкнулася Клінтон, назріла в суспільстві. Її розповідь викликала схвалення не тільки в її прихильників: «Який неймовірний досвід – мати можливість поспілкуватися з нею, незалежно від того, як ти почуваєшся політично. [Вона] все ще особа, і цікаво дізнатися, через що вона пройшла».

Зрештою, поява Клінтон на сторінці Humans of New York додала ще одну виграшну карту в її руки: «Ого! Я прочитала все це ще до того, як подивилася на особу, якій належала історія. Я ніколи не думала про її досвід із такої перспективи. Я велика прихильниця Гілларі, але це пояснює багато щодо її персони. Дякую, Гілларі, за те, що протистоїш такому типу поведінки і проторовуєш шлях для майбутніх поколінь. Не можу дочекатися, коли ти станеш моїм президентом!»