УКРАЇНА LIVE

Відмова від угоди про Асоціацію з ЄС запустила низку трагічних і кривавих подій. Серед тих, хто віддав життя в спробі змінити країну, був 19-річний студент із Прикарпаття Рома Гурик. Він став одним з головних символів і одним з наймолодших Героїв Небесної сотні.

Народився Роман 2 жовтня 1994 року в родині Ігоря та Ірини Гуриків.
З дитинства Роман відвідував усі можливі гуртки, ходив на тренування з гімнастики, тайського боксу та плавання (семирічним отримав дитячий розряд із плавання), на хореографію, вчив іноземні мови. Екстерном завершив навчання у школі. Не був відмінником, але добре знав і вчив ті предмети, які були йому до вподоби і якщо імпонував стиль викладання.

Готувався до навчання у Гданську — пройшовши відповідні курси, вивчив польську мову за два місяці, обрав для себе у польському виші спеціальність «навігаторство». Через недобір групи, навчання перенесли на липень 2014-го. Тим часом навчався на філософському факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Мріяв про вступ у морську академію.

Поки Роман сидів на парах в університеті й малював своє безхмарне майбутнє, маховик історії був запущений: уряд Азарова повідомляє про те, що припиняє підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Уже ввечері цього дня на Майдані в Києві збереться мітинг.

Через вісім діб, у ніч з 29 на 30 листопада, “Беркут” з кийками знищить наметове містечко. Мине ще кілька днів – і Рома не зможе всидіти на місці. Своїй стурбованій мамі він скаже: “Ну, не можна так – усі хлопці будуть на Майдані, а я залишусь? Скажу, що мама не пускає?! Це взагалі смішно!”

Революція гідності

Чотири рази Роман їздив у столицю: вперше у листопаді з друзями з Івано-Франківська та з хресним татом, останній — у суботу, 15 лютого.

У середу, 19 лютого, близько 18 години зв’язок із ним обірвався — не було змоги зарядити телефон. 20 лютого 2014 року Роман Гурик вирушить у самісіньке пекло на Інститутській, щоб врятувати своїх товаришів. Але його зупинить постріл у голову. Він стане шостим у сім’ї Гуриків, хто загинув за Україну, – предки Романа були воїнами УПА.

У соціальній мережі дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася спогадами про останні хвилини життя хлопця:

«Поки я притримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він без тями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний Хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали «Тримайся! Героям Слава!!!». Наша влада не варта цих юнаків, наших ГЕРОЇВ. Героям Слава! Ромі Слава! Посмертно».

Зараз, на фасаді будинку, де жив Роман Гурик, меморіальна табличка. Лампадки, хрестик, крихітні жовті хризантеми. Повз пробігають перехожі. Сьогодні ім’я Романа Гурика без перебільшення – одне з найвідоміших в Івано-Франківську.

Його поховали фактично в центрі міста, в культовому місці – Меморіальному сквері-некрополі. Колись тут спочивали більше ста українських січових стрільців, але у вісімдесятих їх поховання було знищено.

Роман Гурик. Гарний і навіки 19-річний юнак з Івано-Франківська. На його сторінці ВКонтакті залишився статус:
“зараз або ніколи. всі на грушевського. на смерть.”

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли ті, для кого “справедивість”, “гідність”, “свобода”, “Україна” були не просто словами, а сенсом їх життя.