“Тепер я посмішку твою ловитиму на небі”: зворушливий вірш про чоловіка, який втратив дружину в Тегерані

В групі в Фейсбуці Українська поезія Ірина Гох написала дуже зворушливий вірш пам’яті трагедії в Тегерані.

Сльозами я вмиватимусь щоранку,

і цілуватиму я фото без кінця.

Душа і серце плачуть, відпустити треба,

а я не в силі жити без твоїх ночей.

Тепер я посмішку твою ловитиму на небі.
І сяйво неземних очей.

Душа і серце плачуть, відпустити треба…
А я не в силі жити без твоїх ночей.

Та й як мені тепер одному бути

На цій землі серед закоханих сердець?
Тебе, моя кохана, ніколи не забути,

Як не забути день, коли ішли ми під вінець.

Той чорна мить і чорна взлітна смуга
Навіки закарбуються в мені.

Проклятий рейс, він вкрав тебе, і тільки туга

Довіку житиме в душі.

Сльозами я вмиватимусь щоранку

І цілуватиму я фото без кінця.

Така прозора, чиста, і на світанку

Ти прийдеш Ангелом до мене іздаля.

Та не обіймУ вже тебе, моя кохана,

Тепла твого вже не відчути на землі.

Моє життя без тебе – вічна рана,

Лиш спогадами житиму в своїй пітьмі.

І дихати не зможу я без тебе,

Повітря тисне, груди розрива.

І небо… сіре і холодне небо…

На ньому лише посмішка твоя жива…