УКРАЇНА LIVE

Так чи інакше, рівень води у річках на Закарпатті підіймається по кілька разів щороку.

Управління ДСНС України у Закарпатській області оголосило гідрологічне штормове попередження та прогнозує на 4 лютого подальше підвищення рівня річок у зв’язку з новою хвилею опадів:Боржава почне підтоплювати сільськогосподарські угіддя у районі Заріччя, Кам’янського, Великих Комят і автодороги Шаланки – В. Комяти, аЛаториця у районі Чопа вийде на заплаву.

Дощі і снігопади, які передбачають синоптики по всій області на 4-5 лютого, не можуть не внести свій вклад у подальше наповнення річок.

«Взагалі, паводки — це природне явище. Річки тисячоліттями розливались і виходили з берегів і формували заплаву — територію, яка періодично затоплюється водою. І тому паводкам запобігти в принципі не можливо», – стверджує Петро Тєстов, аналітик МБО «Екологія-Право-Людина» у матеріалі для «Закарпаття онлайн».

Повені на гірських річках формуються несподівано: якщо випадають сильні дощі або швидко тане сніг, рівень води зростає відразу і стрімко, а не поволі, як на рівнинних водоймах.

Паводки на карпатських річках повторюються 4-5 разів на рік. Частота їх формування підпорядковується певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, нерідко катастрофічного характеру.

Велика вода не тільки псує майно, але й відбирає людські життя.

Іще на початку 2020 року був оприлюднений прогноз, згідно якого Закарпаттю загрожують сильні паводки у лютому-березні. Тривалі спостереження свідчать, що весняні паводки на Закарпатті зазвичай виникають унаслідок інтенсивного танення снігу в горах, а також рясних дощів.

20-25 травня минулого року після сніжної зими та дощової весниЗакарпаттянакрила повінь, яка відібрала життя двох людей. Матеріальні збитки – підтоплені будинки і угіддя, розмиті автодороги, зруйновані й пошкоджені берегоукріплення, замулені русла річок, пошкоджені мости, тощо – оцінюють більш як у півмільярда гривень. В басейні Ужа вода піднялася тоді вище рівня руйнівної повені 1998 року.

Той знаковий потоп був чи не найбільшим стихійним лихом, яке переживали закарпатці за останні десятиліття. Інтенсивні дощі у листопаді 1998 року призвели до виходу з берегів Латориці, Тиси, Тереблі, Тересви та Боржави, що спричинило підтоплення майже 120 населених пунктів області.Мукачівціподібного доти не бачили: міські вулиці перетворилися на канали, якими можна було пересуватися на човнах. Вода зруйнувала 2,5 тисяч будинків по всій області. Понад 20 тисяч людей влада змушена була евакуювати, а сімнадцятеро загинуло.

Тоді іще гадали, що подібні катаклізми – виняток, і щось близьке за масштабами скоро не повториться. Проте березень 2001-го приніс паводок, через який загинуло 9 людей, було зруйновано 2 тисячі будинків та більше 50 км доріг, затоплено 255 міст і сіл. До 14 тисяч осіб евакуювали. Плавало тоді не тільки Закарпаття, а й Угорщина, і рівень води називали навіть вищим, ніж у 1998 році.

Нищівною видаласяповінь у травні 1970 року на Тячівщині, яку довго замовчувала радянська влада. Тиса прорвала дамбу, і буквально за кілька годин неконтрольована стихія хазяйнувала на вулицях Тячева, виносячи майно з будинків і товари з магазинів. Стіни споруд із саману розмило, а дахи віднесло водою. Місто залишилося без струму і телефонного зв’язку. З керівництвом області вдалося встановити зв’язок за допомогою рації. На місце прибули військові, потерпілих знімали з дахів і дерев. Велика вода пошкодила 90% житлового фонду міста, а п’ятеро людей загинуло.

Природні фактори, пов’язані з несприятливою гідрометеорологічною ситуацією, спричинили небезпечні повені 1700, 1730, 1864, 1887, 1895, 1900, 1911, 1913, 1926, 1927, 1933, 1941 років. У той час їх періодичність становила в середньому 18,7 року.

Затоплена станція вузькоколійки “Ужгород-Анталовці”, 1922 р.

У повоєнні часи вона значно зросла, і повені відбувалися приблизно через 1,98 року. Після 2001 р. стихія наробила великої шкоди у 2008, 2010, 2015, 2017 і 2019 роках. У 2010 році під водою опинилася майже вся Центральна Європа: наслідки катаклізму відчули на собі Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Україна, Австрія та Сербія.

У частих повенях традиційно винуватять хижацьке природокористування, особливо інтенсивну вирубку лісів, які втрачають роль у кліматоутворенні, водорегулюванні та ґрунтозахисті. Факторів багато. Дослідник Штефан Вальо вважає, що винні не тільки рубки, а й ущільнення ґрунтів та прокладання асфальтових доріг, яке знижує здатність ґрунту утримувати вологу. Інші називають хибною стратегію спрямлення річок і забудови заплав. На думку Петра Тєстова, дамби від великої води не врятують, бо основний фактор, який призводить до таких катастрофічних наслідків повеней — знищення заплави річок. «Спочатку меліорація та днопоглиблення, потім забудова та розорювання. Якщо місце, куди вода виходила під час паводків протягом тисяч років, знищили – то куди ж їй діватись?» – запитує фахівець, вказуючи на те, що теплиці, у яких минулорічний паводок на Боржаві знищив врожай, булипобудовані на колишній заплаві, тобто у зоні ризику. Зрештою, така ситуація у області склалася історично: придатної для господарювання землі мало, то й використовують кожен квадратний метр.

На відновлення берегоукріплень закарпатських водойм, які настільки часто потрапляють під удар, елементарно не вистачає коштів. Натомість місцеві мешканці самі зводять дамби… зі сміття.

Річки області подекуди нагадують полігони побутових відходів, а пластикові пляшки і пакети формують цілі острови. У Рахові на березі Тиси облаштували стаціонарне сміттєзвалище: либонь, розраховують, що коли прийде повінь, вода віднесе непотріб. Річку сприймають як велику стічну канаву.

Закарпатське сміття, яке контрабандою пливе до ЄС, не раз викликало обурення в сусідніх країн – навіть погрожували судом.Стихійні сміттєзвалища, не прочищені й не скошені канави, завалені переходи під мостами та зарослі канали – і в результаті вода, не маючи куди стікати, заливає обійстя. Розчищені і позбавлені від зайвого вантажу, потоки плинутимуть вільніше, якщо розірвуть замкнене коло і не скидатимуть у них усе нові й нові відходи.

Однак локальні заходи не будуть дієві у випадку, якщо тут йдеться про глобальні кліматичні зміни. Метеорологи стверджують, що режим опадів останнім часом змінився: після тривалої посухи може одразу вилитися місячна норма опадів. Тоді річки виходять із берегів, і запобігти цьому дійсно неможливо.

Але можна створити інфраструктуру, яка дозволила хоча б частково це відрегулювати і пом’якшити наслідки.

Фінансування програми комплексного протипаводкового захисту у басейні річки Тиса заморожене уже роками.За підрахунками фахівців, коштів недоотримано на 400 мільйонів. Для того, щоб не допустити негативні наслідки та попередити результати можливих підтоплень, що завдають непоправної шкоди інфраструктурі області та майну жителів, вкрай потрібне відновлення гідротехнічних споруд після паводків 2017 та 2019 років. Закарпатські депутати неодноразово зверталися до Кабміну з проханням профінансувати відбудову дамбових гідроспоруд на закарпатських річках, особливо в басейні Боржави, але це нічого не дало. Закарпатців лишають наодинці зі стихією.

Те, за що не береться центральна влада, область намагається вирішити спільно з сусідами, які страждають від повеней на тих самих водоймах. Басейнове управління водних ресурсів річки Тиса та Міністерство закордонних справ і торгівлі Угорщини впроваджують великий інфраструктурний проект, націлений на запобігання паводків у межиріччі річок Тиса і Тур (SAFETISZA). На його реалізацію збираються виділити 3,71 млн. євро. Також існує українсько-словацький транскордонний проект, спрямований на запобігання стихійним лихам у басейні річки Уж (FloodUzh).

Спільні дії у цій сфері конче необхідні: одна тільки норовлива Тиса під час паводку затоплює території п’яти держав. Та якщо у країні, не території якої ця річка бере початок, не тільки не фінансують протипаводковий захист, але й завалюють її сміттям, це завжди відгукнеться нижче за течією. Так воно й виходить, що нам ні себе не шкода, ні перед сусідами не соромно.

Повінь близько. Це уже мало б стати нашим гаслом. І відповідно – закликом до дій.