УКРАЇНА LIVE

Тільки після 50-ти років народила двох прекрасних донечок вінницька акушерка Людмила Гріщенко, чоловік якої молодший на 12 років.

Чому так пізно з’явилися на світ її дівчатка? Старшій донечці Людмили Гріщенко – Насті 11 липня виповнилося чотири рочки. Молодшій Полінці невдовзі буде шість місяців. Їхній мамі – 58.

Вона називає себе найщасливішою жінкою на землі. Після того, як пані Людмила втратила будь-яку надію відчути радість материнства, двоє донечок, ніби ангели, спустилися з небес. -Ми з чоловіком обговорювали можливість взяти дитину з дитбудинку, – каже пані Людмила. – Не виключали варіант із сурогатною мамою. Але доля розпорядилася по-іншому. «Чи є в літаку акушерка? Жінка народжує…» Людмила Гріщенко після закінчення Вінницького медучилища працювала у «пироговці» у пологовому відділенні. -Я так любила свою роботу! – розповідає вона. – Бувало, колеги приходили на зміну, особливо нічну, й казали: «Хоч би не було пологів!» А я, навпаки, просила: «Господи, пошли мені породіллю, і не одну, а так багато, щоб їм тісно було у передродовій. Я в кожної з них прийму дитятко і буду тим щаслива не менше, ніж вони». Вона давно вже не працює акушеркою. Незважаючи на це, свою колишню роботу любить, як і раніше. -Якось летимо в літаку, – каже співрозмовниця. – І раптом нізвідки думка стрельнула: от би зараз стюардеса вийшла і запитала: «Чи є в салоні акушерка? У нас у породіллі пологи почалися».

У молодості, коли працювала у пологовому, не раз уявляла себе, що і вона колись народить свою кровинку. Навіть у думках не могла припустити, що у неї не так все складеться, як у тих, у кого приймала пологи. Про це Людмила дізналася пізніше, коли вийшла заміж. Її вагітність виявилася поза матковою.

З чоловіком вони познайомилися на вуличному стихійному ринку. Каже, у ті роки, мабуть, пів міста рятувалося торгівлею. Не думала-не гадала, що згодом вийде за нього. Хоча б тому, що Юрій молодший від неї на 12 років. Що має бути, те буде, долю конем не об’їдеш, -Жили у злигоднях, – каже Людмила. – У тісній кімнаті гуртожитку на 12 квадратів. Все одно не полишали думки мати дитину.

Час минав. У 42 роки вирішила шукати клініку для штучного запліднення. Порадили Чернівці. Подзвонила. Запитала, скільки буде коштувати. На той час це було п’ять тисяч доларів. А ми за гуртожиток заборгували. Подумала, навіть якщо позичити, потім як віддавати. Тоді квартира коштувала приблизно стільки. Ще запитала, якщо з першої спроби не вдасться, за наступні теж треба платити. «Так, за кожен наступний раз окрема плата», – відповіли у клініці. Тоді я сказала чоловікові: «Для нас ця тема закрита. Назавжди». Хто ж знав, що наше з ним життя так зміниться.

Із злиднів вибралися, коли почали возити автомобілі з-за кордону. Розповідає, що спочатку не могли нарадуватися новому життю. Зароблені кошти витрачали на подорожі по світу. Були і в Мексиці, і навіть на Ямайці. Людмила зізнається: на той час думала, що щаслива. Чому б ні? Поруч коханий чоловік, вони забезпечені матеріально, побудували будинок. – Я собі вбила в голову, що сім’я без дітей – міцна сім’я, – продовжує вона. – Знайшла для себе нове заняття – п’ять років возила весілля. Мені це подобалося. Я комунікабельна, легко спілкуюся з людьми. Постійно при ділі. Ось так і жили.

Бувало, закрадалася думка: «А для чого живеш?» Відганяла її від себе. Так тривало аж поки чоловік не сказав: «Давай візьмемо дитину з дитбудинку». «Так це я буду виношувати дитину?..» Коли Юрій запропонував взяти дитину, Людмилі виповнилася вже 52 роки. На той час їхнє матеріальне становища давало можливість заплатити за штучне запліднення. Вона поїхала в Київ. Знайома порадила клініку матері, точніше, її завідувача Олега Берестового.

За словами Людмили, лікар виявися такий неговіркий, що нічого до путя не роз’яснив. Каже, їхала обговорити можливість народження сурогатною мамою. Берестовий розписав процедуру на Гріщенко. Вже й ліки виписав. -Запитую, це я маю виношувати і народжувати? – розповідає Людмила. – Лікар недвозначно подивився на мене! Мовляв, ви чого прийшли сюди? Отоді в мене почали рости крила. Думаю, тут вже я не відступлю. Якщо мені надають можливість виносити біля серця своє дитятко, зроблю це обов’язково. Перша спроба запліднення виявилася невдалою. Лікар попередив, якщо й з другої нічого не вийде, доведеться шукати сурогатну маму.

Гріщенко зауважила: « Ні, Олег Олександрович, будемо продовжувати доти, поки не доб’ємося свого. Ви мені дали надію. Не відбирайте її». Завагітніла Людмила з другої спроби. Так народилася Настя. Рік і чотири місяці щаслива мама годувала свою первістку грудним молоком. Тоді знов зателефонувала Берестовому. Сказала, хоче йти на другу дитину. -Люда, не ризикуй, ти вже зробила неможливе, – так їй говорили знайомі, серед яких були і вінницькі лікарі. – Думай, що робиш. Це ж атомний вибух для організму. Вона ж вирішила повторити подвиг з однією метою: щоб у її донечки була ще одна рідна людина – братик чи сестричка. З третьої спроби.

Полінка, друга донечка Людмили, з’явилася на світ з третьої спроби. До того ж, раніше визначеного часу. Вага дівчинки була тільки 1650 грамів при зрості 39 сантиметрів. Тоді як її старша сестричка важила при народженні 2800 при зрості 50 сантиметрів. -Поки немовля не набере два кілограми ваги, з лікарні не виписують, – каже пані Людмила. – А мене дома Настуся чекала. Вона вперше опинилася так довго без мами, отримала стрес. Її заспокоювали, показали, як загинати пальчики, рахувати дні, коли мама повернеться. Я знала, що моя новонароджена дівчинка здорова, має гарний рефлекс смоктання грудного молока, тому вирішила забрати додому.

Лікарі стали говорити, що я погана мама, не думаю про дитину. Адже в умовах лікарні контролюється дихання, температура тіла. Через Інтернет знайшли датчик контрою дихання, на ніч закріплювали прилад до памперсу. Купили спеціальну грілку, на яку клали дитину. Нині Полінка важить 5200 грамів. Людмила каже, дівчинка перевиконала місячну норму набирання ваги тіла. Треба не менше 600 грамів, а набрали – 850. Тепер у лікарні мамі говорять: дай Бог, щоб всі доношені дітки були такі, як ваша недоношена.

Безплідність не вирок -Якщо я народила, хочеться, щоб так само спізнали щастя материнства всі безплідні, – каже співрозмовниця. – Розумію, що це неможливо. Хоча безплідність не вирок. Причина в іншому – відсутності коштів. Штучне запліднення – справа не з дешевих.

Багато жінок нині звертаються до Людмили Гріщенко. Кожну цікавить одне – чи справді все це реально. Вона переконує не втрачати шанс. Навіть якщо він найменший. Ті, кому за 30 або за 40, можуть не посилатися на вік. Зізнається, якби раніше мала гроші, народила б не менше п’яти діток. -Я вже не одну вінничанку взяла за руку і відвезла у клініку в Київ, – продовжує пані Людмила. – Декого своєю машиною. Навіть за бензин не брала. Важливо, аби жінка, яка вагається, відчула, що їй дають шанс. Що він реальний, це підтверджує мій приклад.

Як розповіла Людмила, одна з таких жінок у вересні нинішнього року чекає народження дитини. Завагітніла з п’ятої (!) спроби. Ще один приклад не впадати у відчай тим, у кого не все виходить одразу. Стверджує, що саме на цьому етапі припиняє боротьбу більшість з тих, хто звернувся по допомогу. Скільки коштує дитина з пробірки Вартість штучного запліднення починається із 40 тисяч гривень. Таку інформацію можна знайти в Інтернеті. Людмила Гріщенко стверджує, що на нинішній час сума занижена. -Настуся нам обійшлася у п’ять тисяч доларів, – уточнює Людмила. – При тодішньому курсу долара до гривні справді це було 40 тисяч гривень. Нині процедура дорожча. З клінікою розраховувався чоловік. Коли запитала його, відповів, що без ста тисяч гривень в кишені можна не починати спробу. Співрозмовниця пояснила, що дорого коштують гормони, висока вартість окремих процедур. Платити треба також після повторних спроб запліднення. Бо ж оплачується конкретна операція, а не загалом процедура.

-Якщо є можливість народити з допомогою штучного запліднення, робіть все для цього можливе, – каже Юрій Банах. – Скористайтеся можливостями сучасної науки, сучасних технологій. Раніше досягти цього просто було неможливо. Тепер у людей є шанс. Не упускайте його. Починати треба з медичного обстеження.