УКРАЇНА LIVE

Вже найближчої суботи, 8 жовтня, в Грузії вiдбудуться чергові парламентські вибори.

В українських ЗМІ все більш популярною стає думка про те, що ця виборча кампанія являє собою протистояння двох провідних політичних сил – правлячої коаліції “Грузинська мрія” і опозиційного “Єдиного національного руху” (ЄНР). Якщо члени правлячої коаліції вiд початку зобов’язані своїм становищем у грузинській політиці найбагатшій людині країни і колишньому прем’єр-міністру Бідзінi Іванішвілі, то остання сила традиційно асоціюється з екс-президентом Грузії, а нині головою Одеської ОДА Міхеїлом Саакашвілі.

Чи можна вважати майбутні вибори до вищого законодавчого органу країни звичайним поєдинком між домінуючими останні чотири роки командами?

Криза “мрійників”

Попередні вибори до парламенту Грузії стали завершенням епохи домінування “Єдиного національного руху” в органах виконавчої і законодавчої влади.

Внаслiдок перемоги Бідзіни Іванішвілі і його коаліції колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі був змушений залишити країну. Ряд топ-чиновників з найближчого оточення Саакашвілі були притягнуті до кримінальної відповідальності і опинилися за ґратами.

При цьому за підсумками виборів у 2012 році ЄНР вдалося забезпечити собі 65 з 150 депутатських мандатів і закріпити за собою статус провідної опозиційної сили.

До складу правлячої коаліції разом з партією “Грузинська мрія” тоді увійшли Республіканська партія, “Вільні демократи” і “Національний форум”. Нова коаліція являла собою симбіоз політиків від прозахідного до традиціоналістського спрямування, об’єднаних бажанням отримати депутатські мандати за допомогою ресурсів Бідзіни Іванішвілі.

Однак у такому вигляді їм вдалося протриматися лише два роки. У листопаді 2014 року пiшову відставку міністр оборони Іраклій Аласанія, який отримав міністерський портфель за квотою “Вільних демократів”.

Причиною для звільнення одного з провідних представників коаліції тоді називали арешт високопоставлених співробітників міністерства оборони за звинуваченням у розтраті понад $2 млн з бюджету відомства. Тоді ж залишили свої посади в уряді міністр закордонних справ і держміністр з питань євроінтеграції, які також призначалися за квотою “Вільних демократів”.

Ближче до початку нової парламентської кампанії 2016 року керівництво Республіканської партії, одного з ключових партнерів по коаліції (її представником є спікер парламенту Давид Усупашвілі), вирішило йти на вибори самостійно. Згодом про рішення спробувати свої сили на електоральному полі заявили представники “Національного форуму”.

Таким чином, у партії “Грузинська мрія” не лишалося іншого вибору, крім як вступити в новий передвиборний цикл вже не в  коаліційному форматi.

Щоб не розгубити голоси потенційних прихильників, “мрійники” максимально дистанціювалися від найбiльш маргінальних представників коаліції, таких як Гогі Топадзе і Тамаз Мечiаурi. Обидва депутати останнім часом не приховують своїх симпатій до Євразійського союзу і критикують зовнішньополітичний курс Грузії, спрямований на інтеграцію в євроатлантичні структури.

Вочевидь, “Грузинська мрія” увійшла в новий виборчий цикл не в кращій формі.

Суттєвих проривів в економіці за чотири роки не спостерігається. Незважаючи на обіцянки чотирирічної давнини, правлячій команді так і не вдалося покращити життя простих громадян.

Не все добре і на зовнішньополітичному фронті. Курс на поліпшення відносин з Росією так і не виправдав себе. Москва за останні роки тільки посилила підтримку сепаратистських режимів в Абхазії та Південній Осетії.

Карикатура на Бідзіну Іванішвілі – factcheck.ge

Єдиний позитив, який “мрійники” можуть додати в скарбничку своїх досягнень – це підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Однак обіцяна громадянам Грузії візова лібералізація в рамках Шенгенської зони досі так і залишається нереалізованою, що явно не додає популярності владі.

Щоб якимось чином підвищити рейтинг своєї політсили, в передвиборну агітацію включився сам Бідзіна Іванішвілі. Тепер його все частіше можна побачити на різних телеканалах, де він намагається простою мовою пояснювати переваги правління “Грузинської мрії” за останні чотири роки.

Крім того, Іванішвілі не втомлюється повторювати, що повернення до влади “націоналів” може пiти насильницьким шляхом. Зокрема, за його словами, ЄНР нібито планує повторити в Грузії сценарій повалення лівійського лідера Муаммара Каддафі. “При цьому, якщо згадати, що вони загрожують каддафізацією, революцією, на що у них немає ресурсу, це полегшить вибір нашим виборцям”, – заявив він.

“Націонали” в пошуку нових облич

Що стосується опозиції, то її кампанія теж не відрізняється нiчим новим, що могло б кардинально переломити настрої електорату.

Єдиним нестандартним ходом, мабуть, стало включення у виборчу кампанію колишньої першої леді Грузії Сандри Рулофс. Дружина Міхеїла Саакашвілі балотується в якості мажоритарного кандидата від ЄНР в Зугдіді (Західна Грузія) – в регіоні, традиційно лояльному “нацiоналам”.

Сам Міхеїл Саакашвілі з наближенням виборів став активніше коментувати внутрішньополітичну ситуацію в Грузії і навіть пообіцяв Бідзіні Іванішвілі повернутися на батьківщину, щоб “захистити результати виборів”. Складно сказати, чи допоможе Саакашвілі таким чином підняти рейтинги своєї партії.

Фото з фейсбук-сторінки Іраклія Орагвелідзе

Але вже очевидно, що його риторика викликає неприховане роздратування у Тбілісі. Президент Грузії Георгій Маргвелашвілі вже закликав свого попередника не втручатися у виборчий процес.

В такій ситуації “націонали” роблять ставку на скандал, звинувачуючи владу в силовому тиску. Так, 4 жовтня в Тбілісі підірвали машину одного з лідерів ЄНР Гіві Таргамадзе. Хоча політик не постраждав, вибух покалiчив водія та двох перехожих.

Силовий тиск відчув ще один опозиційний кандидат, хоча і не пов’язаний з “націоналами” – екс-міністр оборони Іраклій Окруашвілі. 2 жовтня в ході передвиборної зустрічі в місті Горі стався збройний напад на нього. Сам Окруашвілі не постраждав, проте були поранені його охоронець і один з активістів.

Окруашвілі вже звинуватив в організації замаху на себе міністра енергетики Каху Каладзе. За словами кандидата, організував замах брат дружини екс-футболіста київського “Динамо” Георгій Арешидзе.

Російський фактор

Один з чинників, що відрізняють виборчу кампанію 2016 року – це безпрецедентна активізація проросійських сил.

Ключовим гравцем на цьому полі є колишній соратник Саакашвілі по Революції троянд і екс-спікер парламенту, а нині лідер партії “Демократичний рух – Єдина Грузія” Ніно Бурджанадзе. Вона відкрито критикує прозахідний курс Грузії і декларує необхідність відновлення повноцінних відносин з Росією.

За останні кілька років Бурджанадзе неодноразово відвідувала Москву, де зустрічалася з ключовими представниками російського політичного істеблішменту, включно з Володимиром Путіним. У 2014 році вона відкрито підтримала анексію Криму.

Фото AFP

Ще однією помітною проросійською силою можна вважати “Альянс патріотів Грузії”. Про Альянс заговорили після того, як його представники отримали два місця в тбіліському сакребуло (міській раді) за підсумками проведених в 2014 році місцевих виборів.

Раніше в грузинських ЗМІ неодноразово говорилося про можливості об’єднання партій “Демократичний рух — Єдина Грузія” і “Альянсу патріотів Грузії” в передвиборчий блок, тому що обидві сили мають схожі позиції. Тим більше, що об’єднання підвищувало шанси партій подолати п’ятивідсотковий бар’єр, необхідний для проходження в парламент. Однак Ніно Бурджанадзе вирішила йти на вибори самостійно.

Що ж стосується “Альянсу”, то в разі успіху його представники можуть опинитися під крилом правлячої коаліції, якщо вона знову буде формуватися на базі “Грузинської мрії”.

Нові обличчя

Коли всесвітньо відомий грузинський оперний співак і меценат Паата Бурчуладзе заснував НУО “Фонд розвитку Грузії” і почав розвивати медійну активність, то багато коментаторів розцінили ці дії як заявку на вхід у велику політику.

28 травня 2016 року Бурчуладзе проводить установчий з’їзд створеного за його ініціативою руху “Держава для народу”. На з’їзді він заявив про рішення припинити свою основну роботу і присвятити себе політичній діяльності.

Своє рішення Бурчуладзе пояснив необхідністю приходу нових облич і нових ідей. І не прогадав.

Люди позитивно сприйняли прихід в політику харизматичного баса, який став активно їздити по країні і агітувати за свою політичну силу.

Згідно з нещодавно опублікованим Міжнародним республіканським інститутом (IRI) рейтингом політиків і громадських діячів Грузії, 75% симпатій серед опитаних громадян отримав Паата Бурчуладзе.

У грузинськiй експертнiй спiльнотi не виключають, що депутатський мандат – лише проміжна ланка в політичнiй кар’єрi оперної зірки. Його фiнальна мета – президентство.

Ця версія може виявитися не такою вже й безпідставною. Бурчуладзе дійсно має переваги на тлі більшості діючих політиків. Його ім’я не пов’язано зі скандалами всередині країни. За активну благодійну діяльність він отримав звання посла доброї волі ООН. Він один з найвідоміших у світі грузинів.

Загалом для спроби посiсти президентське крісло у Паати Бурчуладзе на сьогодні є всі необхідні складові.

Про що свiдчать рейтинги?

Рейтингові агентства та провідні НУО активно публікують різні дані щодо електоральних симпатiй громадян Грузії.

Згідно з опитуванням, проведеним у липні Національним демократичним інститутом (NDI), за “Грузинську мрію” готові голосувати 17%, за ЄНР — 13%. Інші політичні сили навіть не долають потрібного для проходження у парламент п’ятивідсоткового бар’єру.

За даними IRI на квітень 2016 року”, “Грузинську мрію” готові були підтримати 20% виборців, ЄНР – 19%, “Вільних демократів” колишнього міністра оборони Іраклія Аласанія – 13%, “Лейбористську партію” – 8%. Проросійські “Альянс патріотів” і “Об’єднаний демократичний рух” отримали 4% і 3% відповідно.

Опубліковане минулого тижня опитування компанії GFK за замовленням телеканалу “Руставі-2” співзвучне з даними NDI – прохідний бар’єр на парламентських виборах можуть подолати лише “Грузинська мрія” (25,4%) і ЄНР (26%). За ними слідують Лейбористська партія з 3,8% підтримки, “Вільні демократи” – 3,6% і блок Паати Бурчуладзе “Держава для народу” — 2,6%.

Незважаючи на те, що дані різняться, у всіх опитувань є одна спiльна риса – це велика кількість громадян, що не визначилися.

Близько 40% населення не знають, за кого віддати свій голос. Якщо явка все ж складе більше 50%, то шанс потрапити в парламент поряд з “мрійниками” та “націоналами” можуть отримати й інші партії.

Швидше за все, саме на таку можливість робить ставку правляча команда в надії сформувати лояльну більшість. Згідно з Конституцією, 150 мандатів будуть розподілятися серед 77 депутатів, обраних за пропорційною системою, 73 – за мажоритарною.

Ще одна відмінна риса цієї кампанії – персоналії та наявність адміністративного ресурсу вже не впливають, як раніше, на формування електоральних симпатiй.

Боротьба в буквальному сенсі йде за кожен голос. Парламентські вибори в Грузії все більше входять в межi закономірностей, коли вже важливі не особистості, а сам політичний процес. А саме це і сприяє зміцненню державних інституцій.

І в цьому, мабуть, одна з головних позитивних тенденцій цього виборчого циклу.