“Небо і земля”. Це страшно! Український медик, який повернувся з Італії, приголомшив заявою

Вони погодилися допомогти італійським лікарям, коли країна на Апеннінському півострові опинилася на межі катастрофи через коронавірусну інфекцію. При цьому здобули цінний досвід для України і довели: вирватися з пекла вірусу і не заразитися – можна.

«Вголос» поспілкувався з одним із українських медиків, який днями разом з командою українських лікарів-добровольців повернувся з охопленої коронавірусом Італії – Глібом Бітюковим – медбратом міської клінічної лікарні № 17 м. Києва. Та дізнався, які умови роботи лікарів в Італії, на скільки відрізняється медичне забезпечення обох країн та чому йому страшно за Україну.

Куди потрапила українська команда лікарів?

Наша команда складалася з 20 осіб: 10 вибрало МОЗ і 10 МВС. Це були лікарі та медсестри з різних лікарень України. Проте усі ми були об’єднані однією ідеєю: допомогти італійцям та одночасно навчитися самим.
Ми приїхали у місто Пезаро, розташоване на східному узбережжі Італії. Це за українськими мірками – районний центр. Коли потрапили у лікарню, де мали працювати, побачили багато пацієнтів, інфікованих коронавірусом, яких потрібно було рятувати. При цьому у медзакладі на той час надавали допомогу лише пацієнтам з коронавірусною інфекцією.

Звичайно, спочатку було трохи важко, поки не ознайомилися зі всіма процесами лікарні. Однак згодом ми акліматизувалися до їхніх лікарняних умов, а їхні медики переконалися, що нам можна довіряти і ми почали виконувати ту ж роботу, що й італійські медики. Спілкувалися, до речі, з італійськими колегами англійською, хоча, на жаль, не всі італійські медики нею володіють.

Яким є їхнє забезпечення і на скільки українська лікарня відрізняється від італійської?

Ти, як лікар, не відчуваєш потреби ні в чому. Те, що тобі потрібно, – йдеш і береш.
В Італії забезпечення набагато краще, ніж у нас. Ти, як лікар, не відчуваєш потреби ні в чому. Те, що тобі потрібно, – йдеш і береш. І це стосується абсолютно всього: починаючи від пелюшок для пацієнтів і закінчуючи ліками.

У нас лікарі та медики – професіонали і знають та вміють не менше, ніж італійці. Але забезпечення нашої системи охорони здоров’я кардинально відрізняється.

В українських медзакладах може не бути навіть шприців чи рукавичок, я вже мовчу про дихальні трубки і т.д. Кількість місць ми ще зможемо збільшити, але чим забезпечувати хворих? Як хворих, які лежать у важкому стані, забезпечити киснем, бо в нас всі ці необхідні апарати у катастрофічно застарілому стані. В італійській лікарні запуск у дію кисневого крану займає секунди, а в українській лікарні спочатку треба піти і знайти якийсь перехідник, потім отримати ще кілька проблем, як це все запровадити у дію – і це займає тривалий час і впливає на якість лікування. І коли про це все думаєш – це справді страшно.

Українській системі охорони здоров’я справді потрібно стати системою. Бо у нас є окремі лікарні, відділення, лікарі – десь лікують гірше, десь краще. Однак немає загальної системи охорони здоров’я, в якій ти можеш бути впевненим. Впевненим у тому, у будь-якому населеному пункті України отримаєш однакове медичне обслуговування. А в нас виходить так, що ти індивідуально домовляєшся з якимось лікарем, бо знаєш, що він лікує краще, в одному відділенні умови кращі, а в іншому гірші…

В Італії такого немає – там все працює системно. І що важливо: рівень знань італійських медиків та українських не суттєво відрізняється, хіба що рівень медзабезпечення. А от спілкування між лікарем та пацієнтом відрізняється дуже суттєво. Італійські лікарі більш відкриті і по-іншому ставляться до своєї роботи. Та й італійці більше довіряють лікарям, ніж українці.