Запали свічку: сьогодні українці вшановують пам’ять жертв політичних репресій

Неділя, 17 травня 2020 року, є Днем пам’яті жертв політичних репресій – це щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з указом президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Як зазначається у преамбулі президентського указу за підписом Віктора Ющенка, цей пам’ятний день встановлено “з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937 – 1938 років”.

Кількість жертв сталінських репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч осіб було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

За доби радянської окупації через терор і репресії пройшли усі прошарки українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. При цьому загарбники намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений, нагадує Український інститут національної пам’яті.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом.  Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій 1937-1941 років. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тис. людей, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського “Великого терору”.

Інші місця масових поховань жертв “Великого терору” 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

За період “Великого терору” на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %), інформує УІНП.

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом радянського диктатора Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з “соціально-ворожими елементами”, упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити “кадрову революцію”. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про “загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва”.

Офіційно початком “Великого терору” став оперативний наказ НКВС СРСР №00447 “Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів” від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали “розстріл”, за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос. Главное управление лагерей) НКВС СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки “ворогів народу” підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей “ворогів народів”, засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена “як дружина петлюрівського міністра”.