УКРАЇНА LIVE

«У вас буде дитина». Ці слова лікаря буквально ошелешили Надю. Ні, вони з Денисом дуже хотіли другого малюка, але ж не тепер, коли їхній Антон перебуває на межі між життям і смертю! А наступні слова боляче різонули по серцю: «Рекомендую зробити аборт».

«У вас буде дитина». Ці слова лікаря буквально ошелешили Надю. Ні, вони з Денисом дуже хотіли другого малюка, але ж не тепер, коли їхній Антон перебуває на межі між життям і смертю! А наступні слова боляче різонули по серцю: «Рекомендую зробити аборт».

Два місяці Надя буквально жила у гематологічному відділенні. Її Антончику поставили страшний діагноз – лейкемія. Він уже дві хіміо­терапії пройшов. І весь час мама – поруч зі своїм хлопчиком. Усі її думки були зайняті ним. Якогось дня у лікарняному коридорі Надія знепритомніла.

– Жіночко, ви часом не вагітні? Зробіть тест, – порадила медсестра відділення.

«Цього мені ще зараз не вистачало», – крутилася у голові думка, поки летіла на прийом до гінеколога.

– Десятий тиждень, – ці слова лікарки прозвучали, як вирок. – Не хочу вас лякати, але пережитий через хворобу сина стрес, перебування поруч з ним під час хімій може позначитися на цьому малюкові. Аналізи ваші не вельми хороші. Дуже велика ймовірність того, що дитя народиться не зовсім здоровим. Вирішувати вам, але я б рекомендувала, поки не пізно, зробити аборт.

Як тільки вийшла з кабінету, Надя одразу ж набрала номер Дениса. Той вислухав її і сказав:

– Роби, як каже докторша. Я через день приїду і посиджу біля малого замість тебе.

***

Надя спати не могла, поки чекала приїзду чоловіка. Вони ж так мріяли про другу дитинку! Цілих шість років після народження Антона чомусь не вагітніла. І от, коли найменше чекали, це сталося! Невже їй доведеться вбити дитя? А може…

– Навіть не думай залишати цю дитину, – чоловік ледве не кричав. – Ми маємо Антона врятувати! Ти ж сама бачиш, скільки грошей треба! Я день і ніч працюю. А якщо, як каже докторша, дитя хворе народиться? Зрозумій, не потягнемо ми…

Надя дивилася і не впізнавала свого чоловіка. Геть схуд, очі запалі, колись лагідний погляд сірих очей став якимось колючим.

– Напевно, ти правий, – зітхнула.

– Така, Надюшо, наша жіноча доля, – співчутливо казала свекруха, коли Надя повернулася в село. Вони жили разом з батьками чоловіка. – Бери у нашої фельдшерки направлення і їдь у райцентр на аборт. Бог милосердний, Він дасть ще вам діточок…

Проплакавши цілу ніч, молода жінка пішла до ФАПу по направлення. Медичка співчутливо глянула і мовчки виписала папірця. Навіть сама подзвонила в лікарню і записала Надю на прийом.

– Тебе чекають завтра зранку, їдь першим автобусом.

***

Сон якось не йшов. Надя зірвалася вдосвіта, вдягнулася і попленталася на автобус. Та до нього було ще декілька годин, тож зайшла до матері, яка жила на іншій вулиці. Надзвичайно ранній прихід доньки неабияк стривожив жінку:

– Доню, Господи, що сталося? На тобі лиця немає! Що з Антоном?!

– З ним усе без змін. Там Денис.

Надя кинулася до неньки і виплакала їй свою біду. Та гладила її по плечах, голівці, як колись, у дитинстві, і втішала.

– Не роби того, що задумала, Надійко. Тобі зараз треба у Бога здоров’я для свого синочка просити. А як ти зможеш це робити, коли вб’єш невинну душу? Так ти не врятуєшся від проблем, а тільки занапастиш двох своїх діток. Вб’єш одну – друга не виживе.

Розмова з мамою не втішила Надю, а ще більше роз’ятрила душу. Вона світу білого не бачила, ледве перебираючи ногами, сіла в автобус. Не пам’ятає, як зайшла до лікарні, лягла на крісло.

– Зачекайте кілька хвилин, мене терміново завідувачка викликає, – мов у тумані, почула слова лікарки.

Коли та вийшла з кабінету, Надя озирнулася довкола. Холодні білі стіни, стальні інструменти. Їй стало погано, почало трусити і підкидати на кріслі. «Що я тут роблю?! Втікати треба звідсіля, негайно…»

Мов ошпарена, вибігла Надія на вулицю. До тями її привів ковток свіжого повітря.

***

Про те, що залишила дитину, Надя й словом не обмовилася свекрусі. А та й не лізла з розмовами – розуміла, як тій зараз важко. Через два дні поїхала в лікарню до Антона.

– Ну що, зробила? – першим ділом запитав Денис.

Надя відвернулася і промовчала. Про те, що у них народиться дівчинка, чоловікові розказала тільки через два місяці: неможливо було приховати округлий животик.

– Як ти могла?! – сказав з докором. – Ми ж усе вирішили…

До самого народження дитини Денис не розмовляв з дружиною. Так, іноді перекидалися кількома словами, коли треба було обговорити лікування Антона. Лікарі ж у відділенні тільки головою хитали. Мовляв, дурна жінка: має хвору дитину і хоче народити ще одну. Аналізи ж у Наді були поганенькі.

Народжувати вона поїхала у свою районну лікарню. Пологи пройшли легко, але дівчинку їй не показували.

– Дитя дуже слабеньке, на голівці червоні плями, – тільки й сказала акушерка.

Три дні Надя молилася за здоров’я своїх діток. Стояла навколішках у палаті і стискала у руках іконку Богородиці, яку мама привезла з монастиря.

На четвертий день вранці в палату зайшла медсестра – вона тримала на руках немовля.

– Бери, годуй свою красуню.

Ще через день Надію з донечкою виписали з лікарні. На порозі стояв Денис з великим оберемком квітів.

– Пробач мені, я дуже люблю тебе і нашу Богданку. А ще вас вдома чекає сюрприз.

Коли Надя переступила поріг хати, назустріч їй вибіг Антон.

– Мамцю, як ти поїхала, прийшли мої аналізи. Лікарі сказали, що я здоровий і можу їхати додому. А правда, що мене сестричка врятувала? Так бабця каже.