УКРАЇНА LIVE

Ольга Погребняк, мати бійця АТО, отримала на нього похоронку, а через рік зустріла живого сина. По приїзду від сестри з Волині на неї чекала щаслива несподіванка під дверима будинку.

Історію-розповідь жінки, яка цілий рік жила тільки вірою, опублікувало видання depo.ua.

Львів’янці Ользі Погребняк 46 років, самотужки підіймає двох синів: 22-річного Олексія та семирічного Микиту. Влітку 2014 року вона проводила на війну старшого.

Як проводила: він кілька разів казав, що хоче піти добровольцем, а одного разу мати прийшла додому з роботи і знайшла на столі записку від сина. Писав, що пішов на війну.

Через декілька тижнів – перший дзвінок: “Мамо, я живий, все добре”.

“Розмови по телефону завжди були короткі, – пригадує пані Ольга. – Де служить – не казав, говорив, що не годиться таке казати, тому що ця інформація може потрапити до рук ворога. Одного разу тільки сказав, що служив в “Азові”.

І ніби то все було добре настільки, наскільки може бути добре в матері, дитина якої на війні.

А наприкінці серпня прийшла похоронка.

“25 серпня минулого року він востаннє телефонував, а 28 серпня повідомили, що сина Альоші в мене більше немає. Звичайно, спочатку повірила офіційним паперам. Але потім, коли тіла не віддали, почала сумніватися”, – розповідає вона.Материнське серце відмовлялося вірити, що сина немає.

Через три місяці після звістки про смерть сина Ольга наважилася зайти в розділ “Неопізнані трупи” на сайті МВС – там у відкритому доступі викладені фотографії знівечених тіл солдатів.

“Досі мурахи по шкірі, як загадаю”, – каже вона.

Єдине полегшення – серед цих кошмарних світлин Олексія вона ніде не впізнала.

У травні Ользі з невідомого номеру прийшла sms “Мамо, я живий”. Дуже хотілося плакати від радості, проте жінка розуміла, що це можуть бути шахраї, які повідомляють, що людина у полоні і потім тягнуть із жертви гроші.

“Номер не відповідав. Волонтери, до яких звернулася, попередили: це може бути “розводняк”, таких охочих з того боку познущатися з чужого горя – багато. Ходила в СБУ, там сказали, що точно визначити, звідки прийшло sms не можна, визначили лише, що з території Донбасу, і що швидше за все це – шахраї”, – пригадує Ольга.

І хоч в душі було гірко від розчарування, вона продовжила чекати сина додому.

Дев’ятого серпня Ольга присвятила синові вірш. “Синочку, рідний, я вірю, що ти повернешся додому”.

І наступного дня він повернувся.

“Я поїхала до сестри на Волинь відвідати Микиту, він в неї гостював. Повертаюся увечері додому, а сусідка баба Дуся каже: “Олечко, у вас під дверима з суботи якийсь хлопець сидить”. Я до себе, а там Олексій! Мені ноги підломилися…”, – згадує Ольга.

Цей її допис на “Фейсбуці” зібрав шалену кількість перепостів та коментарів.

Виявилося, що Олексій весь цей час був у полоні, а те sms-повідомлення дійсно було від нього. Худий, із шрамами на голові і щоці, без кількох зубів та із ребрами, які вочевидь неправильно зрослися та дивно стирчали з під шкіри, він відмовлявся йти в лікарню, здригався від кожного різкого звуку, затуляючи голову руками, а ночами кричав уві сні. З ліжка майже не вставав.

Тоді Олексію дуже допоміг малий Микита.

“Він від Альоші не відходив, постійно щось розказував, а той слухав і слухав.”, – каже Ольга.

Але одного дня хлопця, як то кажуть, прорвало. Коли оголосили офіційні дані про кількість загиблих під Іловайськом, він почав говорити, що все це брехня, і там було справжнє пекло.

“І тут з нього, як з рани, річкою полилося все те, що так довго сиділо. Він розповів мені про жахи, які пережив, про хлопців, які так і не повернулися додому. Про те, що він відчував, коли їх бомбили з “Градів” під Іловайськом, коли перед його очима все змішалося, коли він не розумів, де небо, а де земля, коли не знав, куди бігти і що робити. Коли зрозумів, що допомогти може тільки Бог, коли друг, з яким він розмовляв пару хвилин тому – мертвий, і у нього закінчилися сили тягнути його, коли почав звинувачувати себе за те, що вижив”, – згадує жінка. В якийсь момент вона просто зупинила сина, бо слухати було вже несила.
“Не помиляється материнське серце. Повірте, воно точніше за будь який прилад, його не обдуриш. Дорогі жінки, не здавайтеся, моліться, вірте своєму серцю, а не тому, що говорять оточуючі. Вірте і сподівайтеся, не дивлячись ні на що і всупереч усьому!” – радить вона.