Всього що завгодно могла очікувати від сина Віра Миколаївна, тільки не того, що сталося.
Всього що завгодно могла очікувати від сина Віра Миколаївна, тільки не того, що сталося. Могла чекати, що він одружується в місті, де залишився працювати після інституту, і привезе дружину «Здрастуйте, знайомтеся». Але те, що трапилося, Віра Миколаївна не могла уявити в своїх навіть найгірших побоюваннях.
Всього що завгодно могла очікувати від сина Віра Миколаївна, тільки не того, що сталося. Могла чекати, що він одружується в місті, де залишився працювати після інституту, і привезе дружину «Здрастуйте, знайомтеся». Але те, що трапилося, Віра Миколаївна не могла уявити в своїх навіть найгірших побоюваннях.
Віктор спокійно, ніби мова йшла про незначне, дрібниці, оголосив матері в перший же день приїзду, що одружується і що його майбутня дружина значно старша за нього і у неї є восьмирічний син. Сказав це так, ніби як попередив: все вирішено, розмовляти нема про що.
Віра Миколаївна дар мови втратила.
– Ти хоч розумієш, що говориш? – незвичним, якимось писклявим голосом заговорила вона. – Може, ти так жартувати надумав?
– Ніяких жартів, – оголосив Віктор, і його світле обличчя враз стало серйозним. – Що тебе тривожить? Дитина? Різниця у віці? Так ось, мене, – підкреслив він, – мене це не хвилює. І взагалі це моя особиста справа, розумієш?
– Твоя особиста справа?! – Поки ти вчився і ми з батьком гроші посилали, це була наша справа, а тепер, коли ти надумав ледь не мою ровесницю за жінку узяти, так це твоя особиста справа?
– Якщо ти хочеш, щоб я розмовляв на цю тему, то говори про Ольгу шанобливо, як вона того заслуговує! – сказав син.
Віктор вискочив з кімнати. Кроки його простукали по ганку – і все. Віра Миколаївна від злості не могла прийти в себе. Ну постривай! Стривай, синку! Ти ще пошкодуєш.
Зателефонувала чоловікові, веліла йому після зміни зайти до неї. Обов’язково! Коли він, затурбувався, запитав, що сталося, вона сухо відповіла, що це не телефонна розмова, але все-таки попередила:
– Про Віктора треба поговорити. Чекаю.
Єгор Сидорович працював на скляному заводі. Там він був великим керівником. Удома ж все вирішує Віра Миколаївна одноосібно. Про що б вона не радилася з ним, все одно робила так, як сама вважала за потрібне. Єгор Сидорович змолоду до цього звик і ніколи не заперечував проти такого порядку речей.
Після зміни Єгор Сидорович зайшов до дружини на роботу, піднявся на третій поверх в процедурний кабінет.
– Що трапилося?
По голосу дружини, по тому, як вона розмовляла з відвідувачем, він зрозумів, що вона серйозно стурбована.
– Одружуватися Віктор збирається, ось що.
– Та ну? – посміхнувся Єгор Сидорович, представивши Віктора чомусь відразу з немовлям на руках. – І хто ж вона?
– З жінкою старшою від нього на десять років, у якої ще до того ж є дитина.
– Ого, – тільки на це і вистачило Єгора Сидоровича.
– Що будемо робити?
– А це у нього серйозно?
– Звідки я знаю? Для нього, звичайно, здається серйозно, раз думає одружитися. Виростили, а віддаємо в руки абикому.
– Ти, що ж, бачила її?
– Не бачила і бачити не хочу. І одружитися я йому не дам, так і запам’ятайте. Ти, може, скажеш хоч щось? – запитала Віра Миколаївна.
– А що говорити, коли ми її навіть не бачили?
– А тобі обов’язково бачити, щоб зрозуміти, що це авантюристка? Тридцять три роки – і безвусий хлопчисько!
Схопила телефон і зателефонувала сину:
– Приводь цю свою до вечері, подивимося з батьком, ким ти нас ощасливив.
Віктор відразу наїжачився:
– Якщо ти збираєшся і з нею так розмовляти, то, звичайно, не приведу. Вона і без знайомства з нашою сім’єю проживе. Я думав – як люди познайомитеся.
– Люди спочатку з батьками радяться, – нагадала Віра Миколаївна. Звичайно, Вірі Миколаївні хотілося побачити «цю жінку». – Радіти зустрічі з нею я, само собою, не стану, але розмовляти ще з людьми не розучилася. Приходьте. Все буде в порядку.
Віра Миколаївна приготувала вечерю. Але раптом згадала, що нема абсолютно нічого на десерт. Віра Миколаївна вирушила в гастроном. Поки вона йшла туди назад, поки там постояла в черзі, пройшло, напевно, не менше години. Коли вона підходила до будинку, у відкритих навстіж вікнах почула сміх. Жіночий сміх. Невдаваний, від душі. І тут же, відразу слідом, сміх Віктора і ну так, звичайно ж, басок Єгора.
Нечутно ввійшовши до будинку, Віра Миколаївна, ледь-ледь прочинила двері кухні. На дивані сиділа молода жінка, несподівано молода. Хоча, звичайно, чому б їй в її роки бути немолодою? Втім, молодшою за свої роки. А так нічого особливого. Кругловида, очі сірі.
Жінка тримала над підлогою витягнуту руку, а до її руки, стоячи на задніх лапах – просто диво якесь – тягнувся кіт Мурза. Кіт, який нікого не визнавав крім Віри Миколаївни.
Вона увійшла в кімнату і перше, що зробила, гримнула на кота:
– Геть! Пішов геть звідси.
Ольга почервоніла і встала.
– Здрастуйте, з приїздом, – люб’язно сказала Віра Миколаївна, злегка розтягнувши губи, що означало посмішку, але руки не подала. Потім глянула на хлопчика.
– Здрастуй, тебе як звуть?
Хлопчик навряд чи що розумів в складних взаєминах дорослих, але пожвавлення втекло з його обличчя і він, серйозно дивлячись в очі Вірі Миколаївні, сказав:
– Ваня. А ви Віра Миколаївна? Вітіна мама?
Значить, ось як він його називає – Вітею. Спасибі, що хоч не татом.
– Так, я мама дядька Віті.
– Який я йому дядько! – і поклав руку на плече хлопчині син, – ми з ним друзі. Правда ж?
Хлопчик впевнено кивнув.
– Ну що ж, господиня прийшла, чи не час за стіл? – запитав Єгор Сидорович.
Він, як тільки увійшла дружина, тримався з помітним напруженням. А Ольга легко і просто повелася в їхньому будинку. Пройшла на кухню, запитала, що нести на стіл, потім, віднісши закуски, допомогла Віктору знайти потрібні тарілки в буфеті. Відвела і показала Вані, де вимити руки.
Словом, трималася так, ніби була тут вже не вперше і не помічала погано замаскованого прохолодного ставлення господині. Віра Миколаївна не могла не оцінити цієї витримки. Відверто кажучи, їй навіть сподобалася та легкість, яку привнесла Ольга в дім.
Як тільки сіли за стіл, Мурза відразу ж стрибнув на коліна Ольги. Це було настільки несподівано, що всі знову засміялися, крім Віри Миколаївни. Віра Миколаївна ввічливо промовила:
– Це просто дивно. Кіт нікого не визнає. Чим вже ви йому так сподобалися? – сказала і сама відчула двозначність питання.
Але, здається, ніхто нічого не помітив, тільки Віктор повів в її сторону очима. Вона нишком спостерігала за чоловіком. Він немов помолодів: жартував, усміхався. Ользі дуже сподобалися вареники, аж прицмокувала, потім сказала:
– Тепер я розумію, чому Віктор весь час просить у мене вареники. Сподівається, що і у мене такі ж смачні вийдуть.
Віктор не зводив з неї закоханих очей. Ваня теж стежив за кожним рухом матері.
Віра Миколаївна вийшла на кухню. Вона задумалася. Відверто кажучи, вона зовсім не так все уявляла. І зустріч, і Ольгу, і її сина. І зараз не знала, як далі бути, що робити.
А чи потрібно взагалі щось робити? Ну, подивилася вона на цю Ольгу. Що можна про неї сказати? Ольга симпатична, легкий характер, та й Ваня добре вихований, ввічливий хлопчик. Словом, будь вона дружиною іншого, нічого поганого про неї не скажеш.
І Віктору, з усього видно, з нею добре. Як він дивиться на неї! І, як бути в цій ситуації всезнаюча жінка вперше в житті не розуміла.
Шукайте деталі в групі Facebook
