УКРАЇНА LIVE

Доїхати сюди без машини не так легко: спершу автобусом, потім – ще десь два кілометри через поля. Дорогу показують місцеві, люди вже звикли спроваджувати туристів до лавандового поля. Уже на вершині горба можна насолодитися гарним видом на околицю.

І раптом серед дерев видніється щось фіолетове – якось так непомітно ноги занесли у маленький Прованс, пише Репортер.

Село, що не бачило туриста

Лавандові грядки посадили на своєму полі Іван та Анна Коцаби, мешканці села Коршів Коломийського району. У Провансі вони не були, але планують, як закінчиться карантин. Кущі садили, в першу чергу, для бджіл, бо мають пасіку, про туристів і фотосесії тоді й не думали.

«Дружина ще студенткою їздила на практику до Криму, де вирощують лаванду. Але ми б ніколи не подумали, що в наших широтах така рослина може себе нормально почувати. А інформація про те, як вирощувати лаванду, в Україні майже відсутня, – розповідає Іван Коцаба. – Перші кущі приїхали до нас з Білої Церкви. Спочатку їх було 10, потім подумали за більшу плантацію. Так восени 2018 року закупили десь 2,5 тис саджанців».

Місцем обрали свій город, бо тут затишно й захищено від вітрів. Усе роб­лять переважно Іван з Анною, також їм допомагає син Михайло.

«Лаванда – напівдерев’яний кущ, тому садити її треба або восени, або весною. Восени краще, бо на початковій стадії росту вона потребує вологи, – каже пан Іван. – Все поле посаджене вручну. Технологію вивчали у процесі – так, як зараз вивчаємо наших гостей, які їдуть у село, яке ніколи не бачило туриста».

Жодної хімії, кажуть, не ви­корис­товують.

«Лаванда – лікарська рослина, вона цінна лише тоді, коли екологічно чиста, – продовжує чоловік. – Тому – ні пестицидів, ні гербіцидів. Усе механічно – оранкою, культивацією. Лише дали коров’ячого перегною».

Зараз на полі – сім тисяч саджанців. З них цвіте десь 4,5 тисячі, решта поки що в стадії росту.

«Кущі зацвіли лише цьогоріч, їм всього два роки. А на промисловий рівень вони виходять на третій рік, тоді вже будуть більші й масивніше цвісти, – каже Іван Коцаба. – Уже два тижні я на полі з пів шостої ранку і до ночі, поки є люди. Щодня поле відвідує десь понад 300 людей. Але з наступного тижня квіти вже, напевно, доведеться зрізати, щоб робити олію. Наступний період цвітіння – восени».Олію добувають парою

Основний продукт, який Іван та Анна виготовляють з лаванди, – ефірна олія. За словами пана Івана, з 1 кг суцвіття виходить до 10 мл олії.

«На другу половину цвітіння, коли 30-40 % відцвіло, зрізаємо суцвіття, – розказує пан Іван. – Найбільший вміст олії – у квітці та стеблі. Збирати ефірну олію треба між 10:00 і 12:00 при сонячній теплій погоді, бо тоді концентрація найбільша. Коли надворі 30 градусів, це трохи нелегко. Але я люблю цю справу».

Олію можна купувати на місці, або в Instagram, на сторінці «Царина лаванди». Але поки що запаси розпродані.

«Ефірну олію добувають методом парової дистиляції. Пара витягує олію, тоді охолоджується. Ефірна олія легша, вона збирається зверху рідини, а знизу – дистильована вода, – пояснює Іван Коцаба. – Це побічний продукт, який теж дуже цінується. Його називають гідролат. Може бути гідролат рози, лаванди, жасмину».

Гідролат використовують у виробництві натурального мила, але Коцаби його не роблять, бо часу не вистачає. Натомість продають трохи олії та гідролату миловарам.

Також у майбутньому у продажі буде ще один продукт – мед з вмістом лаванди.

«Кожна квітка має свій неповторний пилок. По пилку можна визначити, які квіти відвідувала бджола. Це називається пилковий аналіз меду. Ми плануємо його зробити найближчим часом, – каже пан Іван. – Мед не буде повністю лавандовий, бо у ньому не може бути пилку менше, ніж з 9-10 квіток. Але навіть відсотковий вміст лаванди у меді досить цінується».Вхід на територію для дорослої людини символічний – 25 грн, для дітей до 12 років безкоштовно. За напівпрофесійну чи професійну фотокамеру треба заплатити 100 грн. Платні фотосесії – за 500 грн на годину.

Тим часом людей все більшає. Одні жінки позують у легких сукнях, з капелюшками в руках, інші фотографують одягнених у біле маленьких дітей. Хтось постелив каримат біля грядок і насолод­жується ароматом.

«Закони природи – ідеальні, й чим більше люди відходять від неї, тим важче стає. Це помітно по туристах, бо вони приїжджають і психологічно відпочивають, – говорить Іван Коцаба. – Я ніколи б не подумав, що стільки людей може приїхати в таку глибинку, не жаліючи машин. Але подивіться – усі релаксують. Інколи туристи жаліються на погані дороги, заїзд. Але я ще не бачив людини, яка б пішла звідси з поганим настроєм».