УКРАЇНА LIVE

Російське питання повернулося до порядку денного Північноатлантичного альянсу.  На чільні позиції.

“Проблема РФ” – чи напряму, чи побічно – обговорювалася протягом всього першого дня зустрічі міністрів оборони країн-членів альянсу. Саме з неї починав всі свої виступи генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг,  і саме їй була присвячена більша частина заяв генсека.

Щоразу він наполягав та повторював: НАТО не робить кроки першим, а лише “реагує на дії Росії”

По чотири повторення слів “оборонний” та “відповідальний”,  5 повторень слова “пропорційний”, 9 згадок про “діалог” та 16 вживань слова “відповідь” або “відповідати” – таким словниковим фоном супроводжувалися заяви Єнса Столтенберга з “російських питань” у двох коротких спілкуваннях зі ЗМІ лише в середу; схожою була лексика на прес-конференціях у вівторок та в четвер.

Натомість, дії Росії згадувалися з такими епітетами як “самовпевнена” чи “непередбачувана”.

Зрештою журналісти почали жартувати, що вони здатні написати наступну промову Столтенберга: вона точно має починатися фразою на кшталт “ми стикнулися із самовпевненими діями РФ, але відповідь альянсу є пропорційною, зваженою і захисною (чи то оборонною)”.

Та попри жарти, домовленості, досягнуті в Брюсселі, виявилися вельми серйозними.

Балтійський фронт

Власне, радикально нових повідомлень ця зустріч не принесла – про посилення “північно-східного флангу” країни-члени  НАТО домовилися ще влітку.

На липневому саміті альянсу в Варшаві було оголошено, що у Литві, Латвії, Естонії та Польщі буде розміщено 4 батальйони союзників. Нинішня міністерська зустріч мала на меті узгодити подробиці такого розміщення. І ці “деталі” виявилися більше ніж вагомими.

інфографіка НАТО

Першою новиною стало, звісно, підтвердження планів.

“Балтійські” батальйони будуть створені вже на початку 2017 року, а до літа – повністю укомплектовані.

І найважливіше. Це вже є новиною саме нинішньої міністерської зустрічі: “4 батальйони” не означатимуть “4 країни”. Присутність альянсу у Балтиці виявиться справді міжнародною.  Свої сили для захисту союзників надішлють 16 з 28 країн-членів НАТО. Разом із приймаючими державами – 19, абсолютна більшість.  Це – успіх, на який мало хто розраховував на саміті альянсу.

Таку єдність альянсу створив сам Кремль. Дії РФ в останні місяці згуртували “антиросійську коаліцію” і знищили аргументи її противників.

“Поруч із нашим кордоном активно проводяться маневри, в тому числі масштабні навчання, які відбуваються без попередження. Лише протягом цього місяця Росія доправила до Калінінграду ракети “Іскандер”, здатні нести ядерні заряди, а також призупинила угоду із США щодо (утилізації) зброярського плутонію.

Також РФ продовжує дестабілізувати східну Україну, надаючи військову і фінансову підтримку сепаратистам”,  – пояснив Столтенберг.

А посол США при НАТО Дуглас Лют наголосив, що альянс і досі не знає, чи не переїхали до Калінінграду не лише “Іскандери”, але  і ядерні боєголовки до них.

Та навіть якщо вважати, що напруженість у стосунках Росії та НАТО (тим більше з урахуванням ваги США в альянсі) за останні 2,5 роки стала до певної міри звичною, нинішня “антиросійська зустріч” альянсу щодо дій у Балтійському басейні є особливою.

Вперше  до цього діалогу приэдналися дві балтійські держави,  які не є членами альянсу, – Швеція та Фінляндія. Як відомо, ці країни відмовляються від членства в НАТО саме для того, щоби не дратувати РФ; особливо це стосується Фінляндії, що має протяжний сухопутний кордон із РФ. Та за нинішніх умов вони вирішили долучитися до розмов про стримування Росії.

Не холодна війна

“НАТО не прагне протистояння з Росією. Нам не потрібна нова холодна війна, не потрібна нова “гонка озброєнь”. Тому дії НАТО є оборонними і пропорційними”, – наголосив генсек в середу ввечері.

Про те, що альянс “не хоче холодної війни”, Столтенберг заявляв також напередодні. Та й посадовці країн-союзників регулярно кажуть про це, закликаючи ЗМІ не проводити паралелі між нинішнім загостренням та стосунками НАТО-СРСР. Та у запитаннях журналістів все одно час від часу спливає така аналогія.

І перші, і другі мають аргументи.

В альянсі наголошують, що нині немає нічого схожого на відносини радянського періоду, коли навіть створення НАТО мало на меті “протидію радянській загрозі”, а про співпрацю не йшлося в принципі. Нині альянс щоразу підкреслює, що  “прагне партнерства з Москвою” і не радий тому, що “РФ вважає альянс противником”.

Хоча ці заяви часом здаються просто несерйозними – це “партнерство” існує лише у мріях та на папері.

Заяви про відсутність гонки озброєнь також можна поставити під сумнів, адже для цього процесу достатньо бажання однієї сторони. А те, що з боку Росії таке бажання є, визнає навіть Столтенберг.

“В Росії вже тривалий час ведеться переозброєння. РФ потроїла оборонні витрати та вклала чимало коштів у новітню зброю.

Але найголовніше – те, що вони готові використовувати силу проти сусідів”, – наголосив генсек НАТО.

Саме тому альянсові доводиться діяти.

Попри бажання багатьох країн-членів НАТО “не сваритися з Росією”, нині в альянсі є безсумнівна згода: Кремль несе небезпеку.

І хоча країни-союзники  офіційно кажуть, що їх нові батальйони, посилена присутність на сході, збільшення оборонних бюджетів та створення нової інфраструктури є “заходами стримування”, водночас визнають: потрібно бути готовим за потреби застосувати це “стримування” на практиці.

“НАТО не прагне конфронтації з Росією… Але сигнал дуже чіткий: напад на одного з нас буде нападом на весь альянс”, – пояснює Столтенберг.

Турецьке Чорне море

Керівник місії України при НАТО перед початком міністерської зустрічі переконував журналістів, що балтійське посилення альянсу додасть безпеки і Україні.

Він правий, але лише до певної міри… Так, будь-які дії зі стримування РФ нам на руку. Так, вони відволікають військові та політичні ресурси Кремля, які в іншому разі могли бути спрямовані на війну в Україні.

Та значно вагомішою є присутність НАТО поруч із нашими кордонами. Не на Балтійському морі, а на Чорному. А з цим було складно.

Джерела свідчать, що Туреччина до останнього часу блокувала всі ініціативи про спільну присутність НАТО в Чорному морі.

При чому не варто списувати все лише на новий період “дружби” між Ердоганом  та Путіним, тим паче, що цю “дружбу” справді можна згадувати лише в лапках. Співпадіння інтересів, just business – так, але взаємні почуття цих лідерів швидше схожі на зневагу чи навіть тиху ненависть.

Але для Туреччини Чорне море є особливим регіоном. Вона самостійно контролює Босфор та Дарданелли і не має наміру віддавати хоча б  частину цього контролю будь-кому. Навіть альянсу.

Здавалося, що переговори щодо “чорноморських сил НАТО” зайшли в глухий кут – попри бажання та прохання  Румунії посилити її безпеку. Через це Варшавський саміт заявив про балтійські батальйони для стримування РФ – але “забув” про існування Чорного моря.

А тому новина, оголошена в середу ввечері, стала справді сенсаційною.

“Ми обговорили прогрес у посиленні присутності НАТО у чорноморському регіоні, з наземною бригадою під керівництвом Румунії.

Ми працюємо над присутністю в повітрі та на морі.

І я радий оголосити, що кілька держав заявили про своє бажання докластися до присутності у чорноморському регіоні – на землі, на воді та на морі,… включно з Туреччиною“, – заявив генсек НАТО.

Отже, Анкара погодилася. І хоча деталі ще необхідно узгодити (очікується, що їх схвалять в лютому), та рішення вже є.

І аргументи, які змусили Туреччину дослухатися до інших держав альянсу, не є секретом.

“Кривавий путінський режим”

Цей термін, що його найчастіше використовує російська опозиція, ви навряд почуєте в заявах європейських посадовців і його точно не використовуватиме НАТО. А донедавна здавалося, що альянс ніколи навіть не наблизиться до використання таких виразів.

Та часи змінюються. Пряма мова генсека НАТО в день міністерської зустрічі:

“Росія відновила бомбардування Алеппо, посилюючи гуманітарну катастрофу. Чоловіки, жінки і діти вмирають щодня через ганебні напади (російської армії) на їх будинки і навіть на лікарні. Росія має показати реальні зусилля з припинення насильства… Напади без розбору мають припинитися”.

Вже схоже, чи не так?

Настільки різкі заяви від генсека (а він ніколи не скаже і слова, не маючи згоди ВСІХ країн членів НАТО) – непересічна зміна у політиці альянсу.

Насправді, нещодавні дії РФ у Сирії стали останнью краплею, що переповнила терпіння альянсу. І саме тому навіть натяку генсека вистачило, щоби зупитини наміри про заправку російських кораблів в портах Іспанії та Мальти

Щоправда, треба бути реалістами: з часом стосунки союзників із Путіним можуть знову потеплішати.

Та нині ми можемо бути впевнені: у НАТО є консенсус для всебічної підтримки Києва. Підтримки змін. Підтримки військової реформи. І лише від України залежить, чи скористаємося ми цим історичним шансом.

Водночас, імідж Росії в альянсі може і погіршитися, дійшовши до українського визначення: “країна-агресор”; виключати це не варто.

Тому НАТО прагне бути готовим і до такого розвитку подій. Готовим у військовому сенсі.