УКРАЇНА LIVE

Через брак коштів Оксана, мати двох доньок, вимушена була поїхати на заробітки до Італії. Позичила в сусідки гроші на оформлення документів і на дорогу, і подалася в світ, щоб дати кращу долю своїм дівчаткам.

Спочатку Оксана доглядала за паралізованою 90-літньою сеньйорою. Годувала, мила, вивозила гуляти на візку. Коли та померла, влаштувалася домогосподаркою у заможну італійську родину. Треба було прибирати великий триповерховий будинок, прати, їсти готувати на семеро осіб. Стомлювалася так, що пізно ввечері безсила падала на ліжко. Навіть на похорон мами не поїхала – боялася втратити роботу.

Щомісяця жінка передавала мікроавтобусом додому гроші і посилки. Тішилася, що обидві донечки навчаються в університетах: одна – на лікаря, друга – на вчителя. Чоловік передав фото нового двоповерхового будинку, який побудував за зароблені нею гроші. “Зробив євроремонт у всіх кімнатах, підключив воду, замовив нові меблі. Є всередині вбиральня, індивідуальна котельня, – хвалився Микола у листі. – Коли повернешся додому – заживемо у новій хаті”. Оксана ж хотіла заробити ще на машину, про яку мріяв чоловік. Та й донькам треба гарні весілля справити, квартири придбати у Чернівцях…

А потім сталася трагедія. Оксана випала з третього поверху, коли мила вікна, поламала хребет. Майже місяць пролежала в лікарні, але піднятися так і не змогла. Господарі пожаліли жінку – заплатили за її переліт в Україну. В Києві її зустрів чоловік на нещодавно купленій машині. Не обійняв і не поцілував, хоча не бачилися багато років. Та й донечки не краще її зустріли. “Які ви вже дорослі та гарні, – примовляла Оксана, витираючи сльози. – Як я сумувала за вами. Дайте пригорну вас до себе”. Та дівчата розгублено дивилися на лежачу маму, боячись підійти ближче.

Поклали Оксану на ліжко у літній кухні. До нового будинку заносити не хотіли. “Тут тобі буде зручніше лежати. Через вікно будеш дивитися на дорогу, на людей”, – мовив чоловік, ховаючи очі. Доглядала за Оксаною літня сусідка. Інколи Микола забігав. “Як ти тут?” – запитував і швидко тікав. Доньки зрідка приїжджали з Чернівців. Казали, що дуже зайняті.

Якось Микола зайшов на кухню, сів у крісло біля ліжка.

“Може, тобі буде краще у геріатричному пансіонаті. Там за тобою добре доглядатимуть. Є лікар, медсестра. Я вже навіть домовився, платитиму за тебе”, – сказав. Оксана відвернулася до стіни і гірко заплакала.

Через тиждень жінку відвезли до пансіонату, де доживали свого віку самотні літні люди та інваліди. “А в тебе хтось є?” – запитала сусідка по кімнаті. Оксана промовчала.

Якось Микола зателефонував сам:

“Я хочу розлучитися з тобою, бо в мене є інша жінка. А ти для мене стала чужою”. “Коли висилала тобі гроші, то не була чужою. А я їх так важко заробляла. Через них калікою стала, – плакала Оксана. – А ти тепер житимеш з тією жінкою у хаті, яку побудував за мої гроші, і возитимеш її на моїй машині”. Більше Микола не телефонував.

Не дочекалася Оксана і своїх доньок. Вони жодного разу не навідалися до мами, запевнила працівниця пансіонату. Навіть коли старша Іринка виходила заміж, то на весілля не запросила. Жінка дізналася про це від односельчанки, яка навідалася до неї. “Та вони ніколи навіть не згадують про тебе”, – сказала та гірко

Багато болю було в серці жінки, ох як і каялась вона, що поїхала в світи, щоб дати кращу долю- а вийшло, що втратила і дочок і чоловіка, ще й себе загубила.

“Прости їм, Господи, – просила Оксана, тримаючи в руках іконку Божої Матері. – Нехай їм усім буде добре”.

Вона померла восени. Падав дощ. Ні колишній чоловік, ні доньки не прийшли на похорон, хоча їх повідомили про смерть матері. В останній шлях Оксану проводжали працівники пансіонату, і ніхто й не здогадувався, що в неї були доньки і чоловік, всі думали, що вона самотня…