УКРАЇНА LIVE

Перш ніж стати мамою-героїнею, Галина Матюк сама зростала в багатодітній сім’ї. А нещодавно 41-річна жінка народила 17 дитину.

Пані Галина була всього сьомою (і наймолодшою). Чоловік Віктор зростав у сім’ї, де виховувалося тільки троє дітей. Тож коли 1997-го пара одружилася й оселилася в селі Седлище, то навіть уявити не могла, що через 20 років вони стануть найбільш багатодітною сім’єю Любешівського району, повідомляє Твій портал.

«Нашого первістка я народила в 19. І потім через кожні рік-півтора сім’я поповнювалася на діток, – розповідає багатодітна мама Галина Матюк. – Тепер старшим моїм дітям уже 22 і 21 рік. Наймолодшій дитині було два з половиною роки. Ну а зараз Бог подарував уже й 17-ту дитину. Її назвемо Ліаною.

На початках, коли всі діти були маленькими і не могли одне одного няньчити, доводилося не просто. Тим паче, ми тільки будували власний дім. Але тоді допомагала чоловікова мама. А вже коли дітки підросли, коли ручну працю замінила техніка, то взагалі стало легше», – каже Галина Денисівна.

«Просто в мене дуже хороший чоловік. Можна сказати – золотий! Тому я, наприклад, узагалі не працюю на городі. Не знаю навіть, де що росте й і коли сходить, – цим усім займається чоловік. Мої ж обов’язки – доглядати за дітьми й домом: їсти наварити, одяг попрати, в хаті прибрати. Аби всі діти були чистенькі, пральна машинка, буває, працює по шість разів на день. Якщо кручу голубці – то на літрів 12-ть. Коли готую млинці, то замішую відро тіста. А от борщ в нас не дуже: зварю літрів сім, то всі наїдяться, та ще й собаці вистачить», – усміхається жінка.

Втім щоденні домашні клопоти настільки приємні Галині, що вона їх і роботою не вважає. Каже: головне – аби всі були здорові.

«Тяжко доводилося тільки тоді, коли дітки хворіли. Особливо як у двомісячному віці захворіла на коклюш одна з наших донечок, – каже мама, і від цих спогадів мимохіть накочують сльози. – Коли ця хвороба уражає таких маленьких діток, це дуже небезпечно. Тому пів року я жила в стані постійної напруги, тривоги, навіть відчаю. І щоразу, коли нерви не витримували, а серце розривалося, я складала руки в молитві. Я благала Бога врятувати мою донечку. І Господь почув мої слова, допоміг одужати. Донечці вже чотири рочки. І я дякую Всевишньому за його милість».

Із 17 дитинкою, яка з’явилася на світ в останні дні липня, теж не все було просто. Та й у мами Галини були певні нюанси зі здоров’ям, через які жінка обстежувалася та консультувалася в найкращих лікарів Волині – у Волинському обласному перинатальному центрі.

“Під час вагітності Галину Денисівну обстежували наші фахівці. Коли настав час народжувати, за тиждень до пологів ми помістили пацієнтку в наш стаціонар. Адже 17-ті пологи – це ризик кровотечі й різноманітних ускладнень, – розповідає генеральний директор комунального закладу Ірина Іванівна Горавська. – На щастя, все пройшло чудово. Мамочка навіть не очікувала, що все так легко мине. Спочатку в новонародженої дівчинки діагностували жовтяницю. Та невдовзі мама і дитина були поміщені в одну палату. Дитинка перейшла на грудне вигодовування, добре набирає вагу. І якщо все буде добре, до кінця тижня їх можна буде відпустити додому«.

До речі, нещодавно в перинатальному центрі одна з пацієнток народила свою 15 дитину. А крім того, в перинатальному центрі народилися вже дві трійні.

«Це велика радість для батьків та лікарів, але водночас велика відповідальність, – щиро каже Ірина Іванівна. – Аби навіть дуже складні пологи відбувалися з найкращим результатом для мами і дитини, ми залучаємо і найкращих лікарів, і найсучасніше обладнання. Відтак виходжуємо діток із вагою, починаючи з 500 грамів. А загалом від початку року в перинатальному центрі народилися вже 1560 немовлят, із яких 312 – за липень».

Слухаючи коментар Ірини Горавської, мама-героїня підтверджує: «Я народжувала в різних закладах, та, коли вперше потрапила до Волинського обласного перинатального центру, була вражена! І не тільки умовами перебування мам та діток, не лише фаховістю лікарів. Найбільше, що мене приємно здивувало, – ставлення до мене, як до рідної людини. Тут мене не запитували, навіщо я стільки народжувала дітей. Навпаки, підтримували і разом зі мною розділяли радість материнства. Тому якщо Бог пошле мені ще одну дитинку, то народжувати я приїду тільки до Волинського обласного перинатального центру».

Ну але це буде потім. А зараз на Галину і новонароджену донечку чекають чоловік, діти і навіть двоє внуків.

“Усі разом, мабуть, не зберемося. Бо найстарший, Сергій, працює далекобійником і часто їздить за кордон. Іще один, Віктор, – у Німеччині на будівництві. Старша дочка, Ірина, живе в Кам’янці-Подільському (там працює перукарем). Син, який народився після неї, хоче стати рятувальником і зараз відбуває службу в армії, – перелічує Галина Денисівна. – Проте святковий стіл у нас і так буде не маленький. Приготувати допоможе син, який цього року закінчив школу і хоче стати кулінаром. Так що я справді дуже щаслива! І, – додає Галина, – якби життя повернути назад, я би нічого в ньому не змінювала”.