УКРАЇНА LIVE

Усіх батьків можна поділити на тих, які вірять у небезпеку і які не вірять у вірус, вважає Надя Азарова.

До нового навчального року 2020/2021 батьки готуються не менше ніж вчителі. Цьогоріч значна кількість шкіл відмовилася від традиційної лінійки і змушена дотримуватися нових правил безпеки. МОН спільно з МОЗ підготували необхідні інструкції щодо організації навчального року, однак і в них освітяни не знайшли відповіді на усі свої запитання.

Деякі заклади освіти, для підстраховки, прописують власні «протиепідемічні правила» і ознайомлюють з ними батьків у швидкому режимі – у вайбер-чатах. Та що не так з цими правилами? Чи реально щоразу виконувати їх?

Думками на цю тему на своїй сторінці у фейсбуці поділилася вчителька англійської мови Надя Азарова.

Цього літа я вже кілька разів стримувала себе, аби не написати про весь той цирк і нове вбрання голого короля. Але ж ні, бо раптом ожила шкільна група мого сина у вайбері, і я зрозуміла, що готова оформити йому дистанційне навчання. Не тому, що боюсь коронавірусу. Не тому, що мені це легко буде поєднати з роботою – навпаки. Але почитавши усі ті абсурдно-утопічні вимоги й рекомендації щодо початку навчального року, зрозуміла, що боротись з усім тим щодня – собі дорожче. Звісно, кожна школа виклала ті умови у довільній формі. І дуже хочеться піти й комусь влаштувати скандал, але не допоможе. А саму вчительку мені глибоко в душі страшенно шкода.

З власного досвіду знаю, що хворі діти в класі, вчителі, які постійно заражаються від учнів, і батьки, які, приводячи дитину хворою в клас, стверджують, що все окей – то класика. Не вистачить жодних сил контролювати, бо батькам на роботу, і не всі мають когось для підстраховки, аби посидів(-ла) з вічносопливим першачком, у якого аденоїди і всі діла. Легко засуджувати, важче виконувати те самому

Свого часу я два тижні добивалась від батьків, щоб змінну форму на фізкультуру принесли, і не всі спромоглись. Це тільки в рекомендаціях гарно звучить. Можливо, зі старшими класами спрацює, але у вчительки початкових класів немає жодної зайвої хвилини, аби розбиратись із загубленими масками, відірваними гумками, забутими вдома пляшечками. І якщо в дитини нежить, то вчителька не може телефонувати батькам по 10 хвилин.

В повідомленні у вайбері просять вказати, чи була дитина в контакті з хворим. А що, хтось досі не був? Чи Ви просите аналіз у кожного з рідних, хто чхнув поряд? Чи, може, друзі Вашої дитини тестуються регулярно? Той, хто захворів, зазвичай не зізнається, що хворий, поки не потрапить в лікарню. Такі реалії. Людське цькування, нехтування правилами безпеки і особиста безвідповідальність змішались нині докупи, як коні і люди самі знаєте де.

Вказано, що приводити у школу можна лише 100% здорову дитину. Просять вказати, коли були в контакті з хворим і чи мали нещодавно ознаки ГРВІ. Мені вже смішно. Це після кожного контакту з хворими в родині треба писати пояснювальні, після кожної температури тягнути дитину по лабораторіях, щоб мати пропуск до школи? За таким принципом навчання однаково буде дистанційним. Це лише питання часу.

Ви бачили фото з морів? Бачили переповнені пляжі? Бачили на Херсонщині хоч у когось із продавців чи офіціантів маску? Чули, як вони кашляють? Щасливі, якщо не чули… Всі ті «оздоровлені» діти підуть до шкіл.

Можна довго сперечатись про те, чи існує коронавірус. Ніхто нікого не переконає, допоки сам не переконається. І оці всі дискусії надто запізнились – тепер маємо, що маємо. У кожного є голова на плечах.

Марно тішити себе ілюзіями щодо створення вчителькою безпеки для учнів. Ви ж всі розумієте, що це неможливо. Марно очікувати, що влада вигадає ідеальний рецепт.

Усіх батьків можна поділити на тих, які вірять у небезпеку (і дати їм можливість максимально зручно вчитись дистанційно – мали ж час на підготовку такої бази за літо), і тих, які не вірять у вірус, готові нести відповідальність за свою дитину, і (після підписання відповідної заяви) дати всім спокій. Вчителів так само можна поділити на тих, які готові викладати в класі і тих, які будуть онлайн. Можна було подумати про надбавки тим, хто щодня йтиме на ризик.

Може, колись так і буде, однак наразі ситуація зовсім інакша, подобається нам це чи ні. І величезна помилка продовжувати псувати один одному нерви – це все теж колись мине. Треба обрати менш травматичний для себе варіант (оте все з масками, або дистанційне) і просто пережити цей тяжкий для всіх час. Між яблуком і персиком не можна обрати абрикос, бо карантин мине, а нерви не відновиш. Зробіть максимум зі своєї сторони й заспокойтесь. Час дуже швидко покаже, що і до чого.

Наші діти завжди найбільше потрібні саме нам.