УКРАЇНА LIVE

Північноатлантичний альянс зіткнувся з безпрецедентними у своїй історії загрозами. Агресія Росії в Україні, тероризм, кібератаки, міграційна криза – все це змушує альянс будувати нову стратегію і відповідати на виклики.

Минулого тижня у Брюсселі проходила міністерська зустріч НАТО, на якій були досягнуті важливі домовленості, а в цей же час на безпековому форумі у Варшаві дипломати та військові керівники країн альянсу обговорювали впровадження механізмів, які мають забезпечити безпечне майбутнє НАТО.

На відміну від штаб-квартири у Брюсселі, де генсек НАТО лише озвучував прийняті рішення та відповідав на запитання ЗМІ, у польській столиці часом велися дуже відверті публічні дискусії між союзниками.

“НАТО адаптується до реальності”

Останні кілька місяців НАТО впроваджує нову стратегію стримування, яка в першу чергу характеризується посиленням військової присутності на східних кордонах (4 нові батальйони) і створенням нових сил швидкого реагування.

Заступник міністра оборони Польщі Томаш Шатковський відзначив, що система безпеки НАТО має базуватися на двох принципах – постійна присутність та посилення оборони.

“НАТО почав адаптуватися до реальності”, – каже Шатковський, відзначаючи, що зосереджуючи увагу на сході, не можна забувати і про південні кордони.

Побоювання Румунії та Болгарії не безпідставні, і тому НАТО почав готуватися до боротьби з потенційними загрозами з півдня.

“Брак довіри, брак передбачуваності, порушення міжнародних законів, нарощування військової активності з боку РФ все більше турбує”, – відзначає заступник глави МЗС Румунії Себастьян Некалуеску.

Румунія разом із Болгарією ініціює створення мультинаціонального батальйону, в цьому їм також активно допомагає Польща.

Крім того, румуни виступають за посилення морського компоненту НАТО у Чорному морі.

Загалом, союзники вважають правильними ухвалені на липневому саміті рішення, і все ж лунають думки, що це лише оновлення стратегії, тоді як необхідні радикальні зміни, такі як новий рівень координації на стратегічному рівні.

Заступник міністра оборони Чехії Даніел Костовал вважає, що збільшення навчань, оновлення інфраструктури тощо, це, насправді, рутинні речі, які відбувалися і до того.

“Якщо дивитися на цифри, наприклад кількість солдат, які беруть участь у навчаннях, то вони не надто вражаючі. Ми говоримо щонайбільше про пару тисяч осіб. Але це – не стратегія. Стратегія – це те, що ми маємо протиракетну оборону. І, можливо, вона повинна стати базовою”, – сказав він.

Крім того, представники багатьох країн наголошували на необхідності посилення військової співпраці між сусідами-членами НАТО, до цього прагнуть перш за все країни Балтії та Вишеградської четвірки.

Також наголошувалося на додатковому співробітництві з країнами північної Європи, в тому числі з тими, які не є членами НАТО, але мають спільні з РФ кордони, такими як Фінляндія.

“Суперпроблема, а не супердержава”

Росія, звичайно, була однією з провідних тем триденної дискусії. Усі присутні сходилися на одній думці – повернутися до відносин із РФ, які були раніше, вже неможливо.

“Будь-яке перезавантаження, або будь-які кроки із пошуку нових стосунків із Росією мають починатися з хорошої поведінки російської сторони”, – вважає колишній командувач силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав.

Гостріше за інших на адресу РФ висловлювалися представники країн Балтії. І їх цілком можна зрозуміти, адже саме вони невдовзі можуть побачити біля своїх кордонів ракетні комплекси “Іскандер” і новітні російські кораблі.

“Коли ми говоримо про проблемні країни, першою на думку приходить не супердержава Росія, а суперпроблема Росія. Сьогодні важливо вчасно реагувати, а не чекати, поки стане пізно, що вже траплялось”, – наголошує глава МЗС Литви Лінас Лінкявічюс. Прикметно, що

учасники форуму не часто згадували про санкції, а більше говорили про потенційний військовий конфлікт з РФ.

Координатор Держдепартаменту США з питань санкцій Деніел Фрід переконаний, що фінансові та військові санкції справили свій ефект, і висловив сподівання, що врегулювати конфліктні питання все ж таки вдасться політичними методами.

“Санкції мають обмежене призначення. Російські виклики це не тільки територіальна агресія, але також політичний та інтелектуальний виклик”, – сказав він.

Окрім військового аспекту, значна увага приділялася пропаганді, яка є важливим інструментом російського впливу.

Радник президента Естонії з питань безпеки Мерле Майгре відзначила, що основна мета всієї російської пропаганди – підірвати віру громадян ЄС у спільний європейський проект і змусити їх сумніватися у необхідності членства в НАТО.

Окремо відзначалося, що російські медіа з 2008 року все частіше і активніше використовують європейських лівих і правих експертів для російської аудиторії, представляючи їх як провідних експертів із ЄС.

“Після 2013 року їх залучали для виправдання подій в Україні, вторгнення до Криму”, – сказала Майгре.

“В Україні не громадянська війна. Це – російська агресія”

Тема України звучала із самого початку представницького форуму. Вже у вступній промові заступник прем’єр-міністра Польщі Матеуш Мораєвський наголосив, що ситуація на Донбасі викликає занепокоєння.

“Не всі сусіди Польщі мають дружні наміри, просто достатньо подивитися на схід наших кордонів… Якщо хочеш миру, готуйся до війни”, – сказав він.

Український віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе під час дискусії підтвердила, що ситуація на Донбасі не покращується і через це західні санкції мають тривати.

“Це не українська криза, у нас не громадянська війна. Це російська агресія. Тому для нас дуже важливо бути впевненими, що санкції будуть продовжені”, – підкреслила вона.

Окрім поточної ситуації, говорили і про потенційне членство України в НАТО. Екс-президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес наполягає, що про це треба вести дискусію всередині країни і закликав не слухати тих, хто просить “не розгойдувати човна”.

“В Україні знаходяться тисячі озброєних російських військових, та частина людей все ще продовжує говорити – не треба розгойдувати човен”, – сказав він.

Учасники форуму неодноразово підтверджували готовність своїх країн щодо продовження політичної та практичної підтримки України в рамках програм НАТО і на рівні двосторонніх домовленостей.

Отже, країни НАТО сподіваються на врегулювання конфліктів, в яких замішана РФ, політичними методами, проте хочуть мати план Б, якщо Кремль відмовиться від цивілізованих рішень.