В Україні триває загальна мобілізація. На військовий облік мають стати жінки-медики та представниці інших професій, що відповідають бойовим спеціальностям.

Якщо жінка вже стала на військовий облік, вона вважається військовозобов’язаною. Тож з того моменту вона має ті ж самі права та обов’язки, що і чоловіки. Цей статус передбачає перебування у запасі Збройних сил, національної гвардії чи інших військових формувань.

Відповідно до Закону України «Про військовий обовʼязок і військову службу» жінки які стали на військовий облік не можуть змінювати місце проживання під час воєнного стану без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомляє член Ради Комітету Асоціації правників України (АПУ) з міграційного права, юрист-волонтер Гарячої лінії АПУ з питань, пов’язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом Владислав Зайцев.

Жінкам, які стали на військовий облік та вважаються військовозобов’язаними, заборонено виїжджати за кордон під час воєнного стану.

Категорії жінок, які не підлягають призову на військову службу:
жінки, що визнані в установленому порядку особами з інвалідністю;
жінки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
жінки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
жінки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
жінки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
жінки, які мають чоловіка з-поміж осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків чи батьків чоловіка з-поміж осіб з інвалідністю I чи II групи.
Працевлаштування військовозобов’язаних жінок
Відповідно до постанови Кабміну №1487, жінки, які здобули освіту за медичною або фармацевтичною спеціальністю, повинні обов’язково стати на військовий облік. В іншому випадку вони не зможуть офіційно працевлаштуватися.

Жінки, які здобули освіту за медичною або фармацевтичною спеціальністю, не перебували на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування (ТЦК) та не отримали приписне посвідчення до затвердження цього Порядку, поки що можуть і далі працевлаштовуватися як невійськовозобов’язані.

Така норма діятиме до кінця 2026 року.

“Ваша Величносте! Я, Саша Матвієнко, з українського міста Кропивницького. Мені 10 років, 7 з яких я живу без тата. Він був військовим, його вбили на війні на Донбасі. Мені дуже сумно, що ми тепер тільки вдвох із мамою. Зараз Росія знову лякає мою країну великою війною, а війна — це коли гинуть тата і багато, багато мирних людей. Я Вас дуже прошу, скажіть Путіну, щоб він забрав свої танки і своїх солдат від нашої землі. Я бачила на фото, що у вас маленькі правнуки. Вони щасливі, бо мають тата і маму. Я бажаю Вам миру і бути здоровою. Дуже вірю, що Ви поважна пані — Королева Великої Британії, прочитаєте мого листа і попросите російського Путіна не вбивати українських людей”, – звернулася дівчинка до Єлизавети II.

Навесні 2015 року фото трирічної дівчинки Саші, котра стискає в руці Орден «За мужність», облетіло мало не увесь світ. Нагороду вона отримала замість свого батька, прикордонника Андрія Матвієнка, який рятуючи з-під обстрілу товаришів, отримав смертельне поранення.

7 серпня 2014 року прикордонники поверталися з виконання завдання з охорони й оборони державного кордону за маршрутом м. Амвросіївка – пункт пропуску “Успенка”. Не доїхавши 1 600 метрів до пункту пропуску, автомобіль УАЗ підірвався на радіокерованому фугасі. Осколками були поранені кілька військовослужбовців, серед яких і сержант Матвієнко, який помер у шпиталі.

Учора донька Андрія Матвієнка писала лист разом з мамою Іриною. З перекладом допомогла Сашина репетиторка з англійської мови.

“Ми з донькою подумали, а чим ми можемо допомогти? Наш тато зробив все, що від нього залежало, його з нами немає, але це не означає, що ми маємо сидіти склавши руки у такий важкий для України час. Можливо, ця поважна пані, прочитавши наше послання, перейметься нашим болем й долею України і зробить бодай спробу вплинути на нашого північного сусіда і стримати його агресію”, – відзначила Ірина Матвієнко.

Картину із зображенням Олександри написала прикордонниця Наталья Устьянцева

Про це повідомив голова Вінницької ОДА Сергій Борзов.

“Вчора бойовики 72 рази порушили “тишу” на Донбасі. Противник задіяв реактивні системи залпового вогню, озброєння танків, артилерійські системи калібру 122 мм, міномети калібру 122 мм та 82 мм, гранатомети різних систем, великокаліберні гранатомети та стрілецьку зброю… П’ятеро українських військовослужбовців поранено. Вінничанина Ігора Слівки не стало… Не дочекалась сина мама. Залишилась без батька донька… Співчуття рідним, близьким і побратимам… Могилів-Подільський прощатиметься з Ігорем Івановичем у п’ятницю”, – зазначив Борзов.

Чоловік служив бойовим медиком 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Ігор Іванович Слівка пішов служити добровольцем ще у 2014 році. П’ятий рік, як захисник служив за контрактом: із квітня 2017 року.

Фотографії з прощальної церемонії опублікував блогер та полковник ЗСУ Анатолій Штефан (Штірліц).

Капітан ЗСУ Антон Сидоров загинув у зоні ООС 19 лютого від осколкового поранення у голову. Багато українців чули його пісню, присвячену загиблим воїнам “Спіть, брати мої”.

35-річний киянин служив у 30 ОМБр. У нього залишилося троє маленьких дочок – десяти, шести та одного року.

“Я вам не можу передати наскільки ця людина була благородною, чесною та вихованою. Душа болить. Еліта нації віддає життя у найважчий для країни час “, – написала волонтер Наталія Юсупова.

На Facebook-сторінці 30 ОМБ ім. князя Костянтина Острозького, де служив Сидоров, розповіли, що у 2011 році він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У ЗСУ він із 2005 року, а з перших днів російсько-української війни воїн гідно та самовіддано захищав Україну від ворога.

Про загибель Антона Сидорова повідомив президент Володимир Зеленський під час свого виступу на Мюнхенській конференції безпеки. Глава держави повідомив, що захисник загинув о шостій годині ранку внаслідок обстрілу з артилерійської зброї, яка заборонена Мінськими домовленостями.

21 лютого під час обстрілу на Донбасі російські окупанти вбили двох військових з Житомирської області. Це – старший лейтенант Ігор Демидчук та штаб-сержант Олександр Стельмах.

Про це повідомив міський голова Житомира Сергій Сухомлин.

“Агресор вкотре приніс горе і біду на нашу землю. Ця трагедія ще більше нас згуртувала у силі і здатності давати відсіч, боронити і захищати свою країну. Глибокі співчуття родинам. Вічна пам’ять і слава загиблим героям”, – написав міський голова Житомира.

Демидчук Ігор Олександрович був старшим лейтенантом, командиром 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. Народився 13.05.1993 року в м. Овруч Житомирської області.

Стельмах Олександр Анатолійович був сержантом з матеріального забезпечення 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. Народився 16.03.1981 року в с.Глинівці Андрушівського району Житомирської області.

У Житомирській міській раді повідомили, що із загиблими українськими захисниками прощатимуться в Житомирі на Соборному майдані. Про дату та час у міській раді повідомлять згодом.

Окрім цього, троє українських захисників зазнали поранень. Про це повідомили у Національній поліції.

Ще один воїн поранений у Водяному. Кваліфікація – стаття 258 ККУ (терористичний акт),
– поінформували правоохоронці.

Загострення на Донбасі: що відомо
Від початку поточної доби, 21 лютого, російські окупаційні війська 54 рази порушили режим припинення вогню на Донбасі. З них 45 – із застосування забороненого озброєння.
Окрім вище згаданих постраждалих військовослужбовців ЗСУ поранень зазнали ще четверо.
Найманці Росії також вдаються до провокацій. Бойовики підривають об’єкти інфраструктури та хаотично обстрілюють населені пункти. Передбачити, куди буде атака – неможливо.

Важливо! Збройні сили України готові дати відсіч ворогу будь-якої миті, адже ми під надійним захистом наших військових. Міжнародні партнери підтримують Україну і підготували пакет нищівних економічних санкцій проти Росії. Тому навіть якщо Кремль наважиться піти у наступ – він відчує гідну відсіч.

Зберігаймо спокій, читаймо перевірені новини та віримо в ЗСУ!

Кононенко народився 30 червня 1987 року. 2 червня 2020 року був призваний Тульчинським районним військовим комісаріатом Вінницької області. У Тульчині у Кононенка залишилися батьки та син 2008 року народження.

Тульчинська міська рада висловлює співчуття рідним та близьким загиблого військового.

Напередодні на Донбасі за добу зафіксували 136 обстрілів, у ЗСУ втрати. Противник 116 разів застосував зброю, заборонену Мінськими угодами. ЗСУ адекватно реагують, зазначили у штабі.

Також у зоні ООС з початку доби 20 обстрілів, поранений боєць. Противник вів вогонь з артилерії калібру 122 та 152 мм, мінометів калібру 82 та 120 мм, гранатометів та стрілецької зброї.

У соцмережах оприлюднили відео виконання патріотичного гімну Антоном Сидоровим – загиблим напередодні під час обстрілу капітаном ЗСУ. Відео поділився на своїй сторінці журналіст Юрій Бутусов.

«Цей один із найприголомшливіших гімнів Війни за Незалежність України написав і заспівав капітан Антон Олегович Сидоров, помічник начальника штабу-начальник розвідки батальйону 30-ї механізованої бригади. Сьогодні (19 лютого – ред.) о 6.45 ранку 19 лютого Антон загинув смертю героя від влучення російського снаряда, захищаючи українську землю під час масового обстрілу. Також на фронті загинув ще один військовослужбовець, четверо отримали поранення», — підписав відео Бутусов.

Сидоров пройшов війну з самого початку, в рядах 72-ї, а потім 30-ї бригади, пройшов багато, починаючи з боїв на кордоні.

«Він був батьком трьох малолітніх дітей, але він залишався на службі, був одним з найкращих з нас. Антон – киянин, впевнений, що ми, його небайдужі земляки, прийдемо вшанувати його пам’ять. І ми допоможемо його сім’ї», – звернувся до українців журналіст.

Нагадаємо, окупанти 19 лютого вбили українського розвідника Антона Сидорова. Він був капітаном 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Сидоров зазнав осколкового поранення біля Миронівського. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/video/spit-brati-moji-merezhu-rozchulilo-vikonannya-patriotichnoji-pisni-zagiblim-naperedodni-kapitanom-zsu-video-823393.html

Як передає кореспондент Укрінформу, про це Зеленський заявив під час свого виступу на Мюнхенській конференції з безпеки.

«…Український розвідник, капітан Антон Сидоров, загинув внаслідок обстрілу з артилерійської зброї, що заборонена мінськими угодами», – поінформував Президент.

Він зазначив, що не знає, про що Сидоров подумав у останню мить свого життя, і уточнив, що розвідник «точно не розумів, яка адженда потрібна для зустрічі, щоб закінчити війну на сході нашої держави».

«Вічна пам’ять йому. Вічна пам’ять усім загиблим сьогодні і за роки війни на Сході нашої держави», – сказав Зеленський.

Станом на 9:00 зафіксовано 19 порушень режиму припинення вогню. Противник задіяв артилерійські системи калібру 122 мм, міномети калібру 120 мм та 82 мм, гранатомети різних систем. Окупанти ведуть обстріли із населених пунктів, де артилерійські системи розміщені поблизу житлових будинків.

Ворог намагається змусити підрозділи ЗС України відповідати, щоб у подальшому звинуватити їх в обстрілах мирних мешканців.

Об’єднані сили не відкривають вогонь по об’єктах цивільної інфраструктури та дотримуються норм Міжнародного гуманітарного права.

Ситуація з боку наших військ контрольована, вони адекватно реагують на провокації та потенційні загрози з боку ворога.

У місті Коростень Житомирської області відбулася церемонія прощання з Ігорем Олеговичем Тичиною, 2001 року народження, військовослужбовцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, який 27 грудня минулого року в районі селища міського типу Нью-Йорк Торецької міськради Бахмутського району Донецької області зазнав важкого кульового поранення, завданого російським снайпером. Знаходився у комі та помер 1 січня увечері у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону (Харків). В останню путь 21-річного українського воїна проводжали голова обласної ради Володимир Федоренко, заступник голови ОДА Юрій Денисовець, родичі, друзі, військові та громадськість. Ігор Тичина родом з Коростенщини, випускник міського колегіуму ЗОШ № 10, виріс у багатодітній родині, був спортсменом-волейболістом; воював на Сході у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ! ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ!!!

Він був мешканцем Обертинської громади, повідомляє інформаційний ресурс Правда іф посиланням на територіальну громаду.

«ОБЕРТИНСЬКА СЕЛИЩНА РАДА ВИСЛОВЛЮЄ ЩИРІ СПІВЧУТТЯ РІДНИМ ТА БЛИЗЬКИМ З ПРИВОДУ ПЕРЕДЧАСНОЇ СМЕРТІ УЧАСНИКА АТО ДМИТРА ПАВЛЮКА. У ЦЮ ГІРКУ МИТЬ ЩИРО ПОДІЛЯЄМО ГОРЕ РОДИНИ ТА СХИЛЯЄМО ГОЛОВУ В ГЛИБОКІЙ СКОРБОТІ. СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ! ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ…», – ЗАЗНАЧАЮТЬ У ПОВІДОМЛЕННІ.

Про це 16 лютого передає ТСН.

Іващенко був поранений снайпером окупантів наприкінці грудня біля Донецького аеропорту.

Українському військовому було всього 26 років.

Сергій Іващенко був родом з села Преображенка Скадовського району Херсонської області. Він навчався в Херсонському обласному ліцеї з 2007 по 2013 рік. Підписавши контракт з ЗСУ, служив на фронті в 21 ОМПБ.

Прощання з воїном відбудеться 17 лютого в рідному селі Сергія під Херсоном.

Про це повідомляється на сторінці штабу ООС у Facebook. Захисники України відкривали вогонь у відповідь по ворогу.

З початку доби зафіксовано 5 порушень режиму “тиші”. Противник обстрілював позиції ЗСУ:

в районі Авдіївки з автоматичних та станкових протитанкових гранатометів;

неподалік Мар’їнки з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;

поблизу Широкиного з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;

поблизу Пищевика ворожий безпілотник скинув гранатометний постріл ВОГ-17.

Унаслідок дій окупантів двоє військовослужбовців ЗСУ отримали поранення. Зараз вони перебувають у шпиталі, стан одного задовільний, другого – тяжкий.

Українські воїни відкривали вогонь у відповідь, змусивши противника припинити обстріл.

Від початку доби 16 січня з боку Російської Федерації українські військові зафіксували одне порушення режиму припинення вогню в зоні Операції об’єднаних сил. Внаслідок обстрілів військовослужбовець ЗСУ отримав поранення.

Про це йдеться у вечірньому зведенні штабу ООС.

“Російсько-окупаційні війська продовжують ігнорувати домовленості, досягнуті 22 липня 2020 року у рамках Тристоронньої контактної групи. У бік Катеринівки збройні формування РФ відкривали вогонь з автоматичних і станкових протитанкових гранатометів, а також стрілецької зброї” – повідомили у пресцентрі ООС.

Внаслідок дій ворога один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Військовий перебуває в лікувальному закладі. Стан його здоров’я – задовільний.

“Завдяки зусиллям наших воїнів рубежі українських підрозділів залишилися незмінними. Підрозділи Об’єднаних сил контролюють ситуацію та продовжують виконувати завдання з відсічі і стримування збройної агресії РФ”, – наголосили у пресслужбі ООС.

В понеділок, 10 січня, в зоні проведення Операція об’єднаних сил на міні підірвалися двоє військових. Загинули 23-річний лейтенант Ілля Супрун та 51-річний старший солдат Петренко Валерій, родом з Дніпра.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила заступниця директора Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради Юлія Дмитрова.

“Дніпро втратило двох захисників. Військовослужбовці 25-ї окремої Січеславської повітряно-десантної бригади, лейтенант Ілля Супрун 23 роки та старший солдат Петренко Валерій 51 рік, сьогодні повертаються додому”, – написала посадовиця.

Вона зазначила, що дату та час прощання з Героями повідомлять пізніше.

Ілля служив у 25-й окремій Січеславській повітрянодесантній бригаді.

Військовослужбовець спочатку навчався у Дніпровському ліцеї інформаційних технологій. Потім у 2020 році закінчив Національну академію сухопутних військ ім. Сагайдачного у місті Львові.

Про загибель Іллі повідомила його родичка Ганна Кух:

“Ще позавчора війна була порівняно далеко…і враз все змінилось. Її чорне крило торкнулось і нашої родини. В зоні ООС загинув внучок моєї двоюрідної сестри,випускник 2020р. Національної Академії сухопутних військ,офіцер ІЛЛЯ СУПРУН. Ще один Герой злетів у небо Ангелом…. Невимовне горе…Сумуємо…. Поділяємо біль втрати. Нехай наші щирі молитви долинуть до Бога і милосердний Господь упокоіть його світлу душу в Царстві Небесному! Вічна Світла Память….

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!” – йдеться у дописі жінки.

Вічная пам’ять і слава загиблому Герою.

Про це повідомляється на сайті Офісу генерального прокурора. Трагедія сталася на контрольованій Україною території в районі селища Крута Балка (щоб подивитися карту, доскрольте сторінку до кінця).

“10 січня під час робіт із відновлення мінно-вибухових загороджень на підконтрольній Україні території поблизу населеного пункту Крута Балка внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої загинули двоє військовослужбовців”, – йдеться в повідомленні.

Кримінальне провадження, яке ведуть слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань у Краматорську, відкрито за частиною 3 статті 425 (недбале ставлення до військової служби) Кримінального кодексу України. Винним загрожує від 5 до 7 років ув’язнення.

Нагадаємо, що двоє бійців підірвалися у зоні ООС 10 січня вдень. Вони дістали поранення, несумісні з життям.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у листопаді двоє бійців ЗСУ на Донбасі також загинули, підірвавшись на вибуховому пристрої.

Як повідомляє “Інформаційний портал Дубна”, чоловік брав участь в Антитерористичній операції на Сході Україні з 2015 року.

– Відслужив, повернувся в мирне життя. Здавалось, все найгірше позаду, але ні – доля склалася так, що його життєвий шлях обірвався вдома, – розповів голова Об’єднаної міжрайонної спілки ветеранів АТО в Рівненській області Юрій Кірись.

Вічна і світла пам’ять,  нехай земля буде пухом.

У Львові поховали воїна 80 окремої десантно-штурмової бригади Руслана Янковського, який загинув у 2014 році під час оборони Луганського аеропорту.

Про це 23 грудня йдеться у сюжеті ТСН.16:45.

Руслану Янковському було 27 років, коли він загинув. На фронт потрапив одним із перших. Був командиром протитанкового відділення. У серпні 2014 під час оборони Луганського аеропорту Руслан і ще кілька його побратимів загинули. Їхні тіла тривалий час ворог не віддавав, а коли це нарешті сталося, бійців поховали як невідомих. Руслана Янковського вдалось ідентифікувати лише після кількох експертиз.

“Коли вже брали аеропорт, то під час обстрілу він і загинув. Це сталося на окупованій території, тіла довго не могли забрати”, – сказав командир батареї протитанкових керованих ракет, побратим загиблого Вячеслав Кушнірук.

“Пройшло вже 7 років, не могли підтвердити чи загинув, чи пропав безвісти, чи був у полоні. Тепер хоч знатимемо, що він загинув і пишатимемось, що в нас був такий молодший сержант”, – каже технік батареї протитанкових керованих ракет 80 бригади Сергій Волошин.

Нині на Донеччині російсько-окупаційні війська РФ важким калібром стріляють нечасто, але якщо починають, то закидають територію, де стоять Збройні сили України, важкими снарядами. Саме так напередодні було біля Мар’їнки під окупованим Донецьком.

Детальніше про це – у сюжеті ТСН.19:30.

Напередодні на околиці Мар’їнки проросійські бойовики відразу випустили 37 мін просто серед білого дня. Імовірно, цілили одразу по кількох позиціях. Щоправда, міни в ціль не влучили. Всі полетіли в поля. Величезні вирви, притрушені снігом, бійці й досі не всі знайшли. Кажуть, бив ворог десь із пів години. Обстріляв загалом шість кілометрів передової.

Військовослужбовець Збройних сил України розповідає, що це була взагалі акція попереджувального плану для виманювання наших резервів, аби виявити українські вогневі точки. Вогню у відповідь не було. Бо хлопці швидко вирахували звідки найманці гатили. Виявилося – за давньою тактикою Путіна, з-за спин цивільних.

На щастя, утрат після цього обстрілу немає, але міни, що летіли, сильно налякали 23-річного Євгена, який на війні він лише кілька місяців. Про погане на війні вже давно не думає боєць на псевдо “Псих”. Микола 2014-го він утік уже з окупованого Донецька і тут же пішов на війну в складі ЗСУ. За шість років він тричі зазнав поранень, дістав дві контузії – від того і трохи заїкається. А рік тому тут, же на війні, знайшов кохання. Вони одружилися, служать у сусідніх батальйонах.

Восьмий рік триває російсько-українська війна. Наше військо відбило в окупанта дві третини окупованого Донбасу, 12 міст, і тримає оборону на 457 км лінії фронту.

З початку бойових дій загинули 4488 українських військових, за даними Українського інституту національної пам’яті.Також близько 3300 цивільних осіб, серед яких 240 дітей. З 1 січня до 2 грудня 2021 року Збройні сили України на Донбасі втратили вбитими 65 військовослужбовців, майже половина втрат – від куль снайперів.

Кореспондент Gazeta.ua побував у Новотроїцькому та в Пісках на лінії зіткнення у Донецькій області, також – у прифронтових Маріуполі й Карлівці. В зоні операції Об’єднаних сил поспілкувався з військовими про те, що тут думають про можливий широкомасштабний наступ РФ. Також запитав місцевих жителів, як їм живеться, коли поряд тривають бойові дії.

“Такси по городу! Недорого!” – нав’язливо пропонують послуги десяток таксистів о 7.00 ранку 30 листопада на вокзалі у Маріуполі. Намагаються упіймати кожного з пасажирів потяга, хто проходить повз пам’ятник загиблим у 1941-1943 роках залізничникам-підпільникам. Бувало, тут за пасажирів навіть билися, кажуть місцеві.

До того, як контрольно-пропускні пункти для в’їзду й виїзду на лінії розмежування на Донбасі закрили через коронавірус, половина пасажирів потягу Львів-Маріуполь висідала у Волновасі. Переважно пенсіонери, які далі через КПВВ прямували “на ту сторону”, як тут кажуть. Сьогодні ж, аби потрапити на окуповану територію, їдуть через Росію. Відтак у Волновасі орендодавці квартир, власники магазинів та таксисти залишились без чималої частини заробітку.

На Донбасі сонце сходить і сутеніє приблизно на годину раніше, ніж в Західній Україні. Місто прокидається затемна. У ясний і холодний ранок на площі перед вокзалом декілька людей чекає на тролейбус. Біля них шукають поживу бездомні собаки. Навпроти висить банер про роботу у Польщі.

“Где б нам взять стол? Железнодорожники прививаться будут”, – запитує колегу працівниця вокзалу у червоному світловідбиваючому жилеті. Зал очікування майже порожній. Дві літні жінки у чорному – одна у капелюсі, інша в береті – хваляться фотографіями дітей і внуків у смартфонах. Розмовляють суржиком. Біля них ще дві пенсіонерки бесідують.

Россия процветает! Ездила к сыну, была в русской бане, так понравилось

“Сын работает во Владивостоке, а до этого на Севере был. Второй — юрист, свое дело открыл. Россия процветает! Ездила к нему, была в русской бане, так понравилось”, – говорить жінка в довгій сірій стьобаній куртці і кросівках із білою підошвою. Тримає кравчучку з двома сумками. Інша, у зеленому пальто і рожевій в’язаній шапці, мовчки її слухає. Зрештою, перша бачить, що співрозмовниці нецікаво, і йде геть.

На вулиці перед вокзалом на старому білому пікапі Citroen Berlingo зустрічає 49-річний Віталій Надточий. До війни – інспектор ДАІ міста Макіївка. Залишився вірний присязі. Одразу після окупації Донецька за наказом керівництва вийшов на підконтрольну Україні територію. Працював у поліції Донеччини, тепер — сержант ЗСУ. Орендує одномімнату квартиру, стоїть у черзі на житло як переселенець. Все його майно залишилося в Донецьку. Працюючи патрульним поліцейським в Авдіївці, мешкав у кімнаті у підвалі під відділком. На службі відростив сиву бороду. З ним вирушаємо по трасі з міста на Північ.

“Довго не міг стати на квартирний облік та отримання компенсації на житло як переселенець та учасник бойових дій. Для цього мав прожити рік в одному місті. А служив то у Волновасі, то в Авдіївці. Тепер поставили 2000-і якимось в чергу на квартиру і 300-м на компенсацію. Черга майже не рухається”, – каже він.

Розповідає, як виходив із окупованого Донецька полями в шльопанцях. Каже – багато співробітників ДАІ з Макіївки, Горлівки і Єнакієвого згодом повернулися назад. Бо не отримали тут достойної зарплати.

Розчарований патріот — це найгірше

“Розчарований патріот — це найгірше. Мене тут часто питають — що дав тобі твій патріотизм? І я не маю що відповісти. Якось мені один майданівець сказав: “Не хочу з тобою, даішником, розмовляти, бо ти хабарник”. Я обома руками був за Майдан. Але чому його не довели до кінця?” – обурюється Віталій.

Із труб металургійних комбінатів піднімаються клуби білого диму. Маріуполь — місто із найбільш забрудненим повітрям в Україні, одне з лідерів у Європі. Кажуть, шлейф диму звідси тягнеться аж до Авдіївки, що за 130 км.

Ахметов вивіз фільтри з підприємств на свої заводи у Європі

“Вночі буває червоне зарево на горизонті. Все тому, що Ахметов вивіз фільтри з підприємств на свої заводи у Європі, – каже Віталій. – Там до екологічних вимог ставляться серйозно. А наших людей можна труїти. Одній із військових частин міська влада виділила приміщення біля шлакової гори. Хоча в Маріуполі багато інших покинутих підприємств. З тої гори вітер розносить токсичний пил. Хлопці вийшли на полігон і ще тиждень відхаркували чорним”.

На виїзді з Маріуполя минаємо кількаметрову скульптуру “Сталевар”. Алюмінієвий металург тримає в руці сталеварну ложку з 1969 року.
“На підприємствах техніка застаріла. Зустрічаються станки, що СРСР отримав від Заходу по ленд-лізу у Другу світову. А на Макіївському металургійному комбінаті, який бойовики розграбували, доменні печі були ще з часів Джона Юза (1814-1889 роки; британський гірничий інженер заснував металургійний завод на Донбасі 1869-го, при ньому виникло місто Юзівка – тепер Донецьк. – Gazeta.ua)”, – продовжує Віталій.

На околицях міста багато маленьких хат. Обійстя невеликі, рідко біля якого є город. Люди працюють на заводах і вдома проводять мало часу, пояснюють місцеві.

У Волновасі до нас долучається пресофіцер 93-ої окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Ірина Рибакова. Одягаємо бронежилети і каски та прямуємо у селище Новотроїцьке за 20 км від райцентру.

“Найгірше – це коли ПТУР по тобі пустять. Бо міномет можна почути, а ракету ні. Як от було в машину медиків поцілили, хоч на ній були червоні хрести”, – говорить дорогою Ірина.

Холодноярці декілька місяців утримують позиції біля Новотроїцького. Оточені ворогом майже з трьох сторін військові все ж контролюють панівні висоти навпроти окупованого Докучаєвська.

Щоб дістатися на позиції, залишаємо авто і піднімаємось вгору болотом, в якому буквально застряють черевики. Дороги сильно розмило після дощів та мокрого снігу. Пейзажі місцями нагадують карпатські гори — заболочені грунтові дороги чергуються з кам’яними валунами. Поміж кущів видно червоні ягоди шипшини.

Неподалік знаходиться кар’єр, на дні якого велике озеро. Протилежний його берег контролюють бойовики. Недалеко звідси КПВВ “Новотроїцьке”. Чи не єдине в Донецькій області, де можна перетнути лінію розмежування. З українського боку КПВВ відкрите, однак окупанти пропускають тільки двічі на тиждень – у понеділок та п’ятницю.

Дорогою зустрічаємо бійця Дмитра. Хлопець повністю екіпірований. На касці маскувальна сітка, на ногах наколінники. На ствол автомата накручений сучасний полум’ягасник – пристрій для зменшення спалаху від пострілу.

“Зараз більш-менш спокійно на цій ділянці фронту. Нас тричі обстрілювали мінами 82 калібру. Стріляли спершу по нас, потім по підконтрольному їм селу. У нас всі цілі, відповідали їм дозволеною зброєю. Думаю, це така провокація була. Місцеві до нас тут здебільшого добре ставляться. Аптекарка в селі мені номера волонтерів давала, у яких ліки дістати”, – розповідає та прощається. Поспішає. Каже, вільного часу мало. Якщо такий є, обслуговує БМП, аби завжди була готова до бою.

В одному з бліндажів на дерев’яному столі 22-річний Валерій Геровкін зубною щіткою чистить автоматичний станковий гранатомет. Руки вимащені збройовим маслом. На бронежилеті має наліплений принт із червоним черепом на чорному фоні. В шапці закладена цигарка. Його побратим Ростислав із червоно-чорним прапором на кепці заряджає ВОГи у стрічку гранатомета. Обличчя закриває бафом кольору хакі. Під столом у дерев’яному ящику сплять двоє сірих смугастих кошенят.

“Мабуть, це був СПГ (станковий протитаковий гранатомет. – Gazeta.ua), – каже Валерій, прислуховуючись до вибуху вдалині. – Поки що нас, слава Богу, не обстрілювали серйозно. Лише з автомата та КК (кулемета Калашникова, – Gazeta.ua). Намагалися з гранатомета і АГСа по нас накинути. Міномет працював, але не по нас”.

Біля солдатів, сидячи на лаві, читає книгу з телефону піхотинець “Філософ”. Старший чоловік в окулярах та з густою білою бородою.

“Колись молодому солдату дав пораду, як з дружиною відносини будувати. Він так зрадів. Каже: “А ти філософ!” Так і прижилося”, – пояснює походження свого позивного. На війні з 2015 року.

На Луганщині під Жолобком проти нас російські морпіхи воювали і навіть не приховували цього

“Минулу ротацію провели на Луганщині під Жолобком, спекотно було. Противник там дуже близько. Проти нас російські морпіхи воювали і навіть не приховували цього. Коли вони вийшли на ротацію, їх прапор ще довго стояв. Поки ті, хто їх змінили, не додумался зняти — був хорошим орієнтиром”, – додає.

Побачивши гостей, на нас гавкає чорно-рудий дворняга Чарлі.

“Він із сусідньої позиції до нас забігає. Хоробрий. Під час крайнього обстрілу не ховався, а в окопі підбіг до кожного. Я перезаряджався, а тут він. Кажу: “Чарлі, все добре. 4,5,0″. То він побіг на інший фланг до побратимів”, – переповідає Ростислав. Він із міста Павлоград на Дніпропетровщині. Каже на цей край Західний Донбас. З Донбасу тут можна зустріти багато бійців. Половина його рідних не знають, що він в ООС.

Поставила перед вибором: або вона, або армія. Як бачите, я тут. Не шкодую

“Знають брат і сестра. Решті відомо лише, що я в армії. Буває, подивляться новини і дзвонять, переживають. Кажу, що я дуже далеко звідси. В армію хотів ще років з 15, але не на срочку. На гражданці вчився на будівельника. Отримував хороші гроші. Мав дівчину. В один момент в голові перемкнуло і сказав їй, що завтра іду підписувати контракт. Поставила перед вибором: або вона, або армія. Як бачите, я тут. Не шкодую. За чотири місяці вона подзвонила, але вже не хочу стосунків. Вона зробила свій вибір”, – каже Ростислав. Гладить кошеня, що сіло йому на плече.

Подальше життя планує пов’язати з армією.

“Я націоналіст. Хочу здорову, сильну націю без “русского мира”. Ми з ними ніякі не брати. І кожен патріот тут стоятиме до останнього. А був би наказ, реально Донбас можемо за пару днів звільнити. Не без втрат, але взяли б. А ті, хто не хоче в Україні жити — їжджайте в Росію! В мене сестра живе в РФ, ще до війни переїхала. Перестав з нею спілкуватись”, – каже боєць.

З капоніру за противником через трубу розвідника спостерігає холодноярівець 20-річний Микола. Кремезний хлопець із камуфляжною сіткою на касці. На бронежилеті наклеєний крокодил – логотип фірми Lacoste. Каже — залишки фірмового шарфу, який пустив на чистку зброї.

“Бойовики, бувало, по пояс з укриття вилазили. А якось під час бою тєло з того боку в повен зріст стріляло. Та переважно тут відносно тихо, – каже, не відводячи очей від труби розвідника. – Перші два тижні траплялись моменти, коли було страшно. Стояв на посту, чую кроки. Дивлюся в теплік (тепловізор, – Gazeta.ua) — нікого. Може, якийсь звір ходив. Але вже наготові, себе накручуєш, продумуєш дії — що робитиме, як відходитимеш. Бо ще поряд товариш. А потім звик і перестав боятися. Буде що буде”.

Коли куриш, цигарки в руці не видно, тільки вогник. Такі тут тумани

“Тут є на що подивитися – красива природа. Особливо світанки й заходи сонця. Або тумани. Буває йдеш по окопі і за 10 метрів нічого не бачиш. Коли куриш, цигарки в руці не видно, тільки вогник”, – говорить, дивлячись вдалину.

Микола родом з Донецька. Як почалась війна, переїхав на Харківщину. Працював із 14 років, потім підписав контракт.

“Мрію повернути рідне місто. Був там 2016-го 15-річним. Мої однолітки говорили, що можна було б і вернутися в Україну. Ніхто не хоче війни. Але Донецьк вже не буде таким, як раніше. Люди там виживають. Мій друг вчиться у Києві, а їздить туди до батьків. Більше ні з ким там не спілкуюся. У лютому 2017 року бойовики стріляли “Градами” з міста. Працювали поряд з водоканалом. Це півтора кілометри від мого дому. Будинок дерев’яний трясся так, ніби поряд стріляли. Питав у мами, що робити. Каже — та нічого. Звикаєш до цього”, – говорить військовий.

Інформацію про можливий широкомасштабний наступ РФ холодноярці сприймають спокійно. На цій ділянці фронту ворог понесе великі втрати, вважає Микола.

На умови служби не жаліється.

Маємо борщі, сосиски, пирожки, каші, тушонку. Влітку чи не щодня шашлики смажили

“Наш повар Льоха смачно готує. Щодня маємо борщі, сосиски, пирожки, каші, тушонку. Влітку чи не щодня шашлики смажили. Повезло з побратимами. Чув різні історії, як хлопці живуть. Тут же згуртований колектив, всі накази виконуються. Ми, як сім’я. Інакше ніяк”, – каже Микола.

“Один одного підтримуємо. Коли хтось хворіє, підміняємо. Комусь допомога потрібна тут чи вдома — помагаємо. Коли дружньо живеш, не помічаєш цього всього”, – додає армієць Євгеній, показуючи на позиції бойовиків. Поверх каски носить у чохлі захисні окуляри для очей. Родом із Маріуполя, це його перший контракт. Коли 2014-го його місто захопили бойовики, вчився у школі.

“Бачив, як все починалось. 2016-го відслужив срочку. Працював електромонтером на металургійному комбінаті “Азовсталь”. Коли там почалися скорочення, пішов на контракт. В армії хоч стабільність. Перший обстріл, в який попав, був зі стрілецької зброї. Ми дали відсіч, і вони заспокоїлися та попросили перемир’я. Якби ми не відповіли – вони могли б чимось крупнішим вдарити”, – констатує він.

Військові пригощають борщем із м’ясом та яблучним соком. Показують підземний бліндаж, в якому живуть. Там тепло – опалюють дровами у пічці-буржуйці. Стіни оббиті фольгою для теплоізоляції. На викладеній дошками підлозі стоять гумові шльопанці, на ліжках висять запасні комплекти уніформи. Є Wi-Fi Інтернет, доступ без пароля.

“Якщо буде великий наступ Росії — ми готові захищати рідну землю. Якби була нормальна команда зверху — за недільку можна було б Донбас повністю звільнити”, – каже Віталій на позивний “Лис”. Читає новини в телефоні. Він на війні з 2014 року, служив у кількох бригадах. Небагатослівний.

“Я сім’ї своєї не бачу. По два-три місяці вдома і знову сюди”, – приєднується до розмови військовий Сергій на позивний “Барбариска”. Він потрапив на фронт із третьою хвилею мобілізації 2014 року. По завершенні контракту продовжувати службу не планує.

На шахті Бутівка під Авдіївкою відстань до ворога була 50 метрів

“На початку служби попав у Нікішине. В селі велися вуличні бої — це найважче. Ми тримали частину села, а більшу – сепари. Був у Дебальцевому, виходив з оточення. Нас розстрілювали, як у тирі. А на шахті Бутівка під Авдіївкою відстань до ворога була 50 метрів”, – розповідає Сергій.

Зранку 1 грудня вирушаємо до села Піски в передмісті Донецька. На трасі на північному виїзді з Маріуполя ремонтують дорогу. Асфальт тут відносно цілий лише на швидкісних автострадах. Менші дороги, що з’єднують містечка і села, вкриті ямами.

На деяких полях незібраний урожай. Колосся пшениці вкрилось інеєм, стоять почорнілі соняхи. На горизонті видно донецьку телевежу заввишки 360 м — другу по висоті в Україні.

“Не розумію, чому її досі не розбомбили. Через неї транслюють сепаратистські телеканали “Юніон”, “Перший республіканський” і “Оплот”, людям мозок загаджують”, – обурюється Віталій Надточий. Дорогою розповідає про сина — Юрія Надточого. Той чотири роки працює в поліції Маріуполя. Активіст донецького Євромайдану. Цьогоріч брав учать у параді на День Незалежності. Йшов у коробці, яка скандувала на репетиції кричалку футбольних фанатів про Путіна. Нещодавно на службі двох людей врятував.

У Карлівці біля придорожнього кафе з вивісками “Продукти”, “Шаурма” декілька жінок на столах продають солену рибу. Біля них крутяться бездомні пси. Людей на вулиці майже немає, зрідка біля кафе зупиняються авто.

“Рибу дорого продають, хамлять. А оця жінка мене постійно кидає на гроші”, – жартує з жінками Віталій. Замовляє в кафе каву.

Стоїмо, мерзнемо. Кортеж Зеленського якось бачили

“Продаємо рибу в середньому по 50 грн. Часто купують військові, виручають нас. Треба ж за щось жити, за щось вугілля купувати. От і стоїмо, мерзнемо. Виїжджати не маємо куди, та й до кого і з чим? За нас тут всі забули. Червоний хрест іноді хіба допомагає. Фонд Ахметова раніше помагав, зараз уже ні. Кортеж Зеленського якось бачили, їхав до військових на передову. Тут не зупинявся”, – говорить продавець Світлана. Кутається від холоду в синю балонову куртку з капюшоном із хутром.

З Карлівки молодь виїжджає, старі вимирають, за останній рік жодної дитини не народилося. З села Невельське, що поряд, виїхали всі жителі.

Світлана каже, що жити біля лінії зіткнення вже не страшно, звикли за 8 років.

“Страшно, якщо буде наступ. Нас знесуть просто. Росію тут ніхто не чекає. Серед моїх знайомих – точно. Люди з того боку сюди приїжджають по пенсію і розповідають, що там все подорожчало – газ, продукти. Картопля по 100 рублів (близько 38 грн/кг – Gazeta.ua) у них. Піднятися вони там не можуть, всі залякані”, – додає Світлана.

До нас підходить пенсіонерка 71-річна Галина Парасюк у рожевій стьобаній куртці і шарфі з помпонами.

“Ходімте покажу, як я живу!” – веде до будинку неподалік. – У нас одноповерховий дім на трьох господарів. Один 2014-го виїхав і не повернувся. А коли були обстріли, шифер посікло осколками, став протікати. Прогнило і провалилось перекриття над його частиною дому”, – жінка відкриває двері у свою частину хати. Звідти віє теплом. Тоді заходимо в квартиру сусіда. Там зі стелі звисають дошки.

“У хаті пліснява, сирість. Уже кашляти стала. Хотіла ремонт зробити в кімнаті. Але як? Від вологих стін обої відклеються. До того господаря дозвонитися не можу. Вже відра підставляла, воду виносила. Через дах небо видно. Сама його не полатаю. Пенсія в мене 2341 грн. Писала заяву в сільраду, приходила комісія. Новогродівський міський голова Олександр Шевченко пообіцяв мені беушний шифер. Чекаю два місяці. Всі тільки перед виборами багато обіцяють”, – каже жінка.

Селище Піски — це приміська зона окупованого Донецька та передова позиція наших військових. До січня 2015 року ближчим до ворога був лише Донецький аеропорт. Він звідси за кілометр. Злітні смуги ДАПу видно з села.

Колись заможне село з елітними будинками тепер – одне з найбільш розтрощених на Донбасі. Найзапекліші бої тут вели у 2014-2016 роках. Російські загарбники намагалися “відрізати” кіборгів від ДАПу і по Піскам летіло все – від куль до ракет систем залпового вогню.

У Пісках залишаються жити вісім місцевих жителів

Попри руйнування та невпинні обстріли, в селі досі залишаються жити вісім місцевих жителів, кажуть військові.

Пожовклі трави та голі стовбури дерев вкриті першим снігом. Відчуття пустки нагадує пейзажі Прип’яті, декорації до фільму-катастрофи. Поряд із руїнами валяються меблі, посуд, пляшки, дитячі іграшки. До Донецька з Пісків веде вулиця Миру.

На одній з позицій ящики від патронів тепер наповнені землею і слугують укриттям для військових. На одному висить синьо-жовтий ангел, зроблений дітьми для бійців із ялинкової іграшки та кольорового паперу.

“До нас тут стояла 58-ма бригада. Коли виходили, питали чи собак нам по накладній передавати”, – сміється боєць, затягуючись димом з цигарки. Біля нього ментеляє хвостом пес.

Собачку звати Монка, знімає розтяжки. Вона маленька, зацепила і побігла. Якось виживає

“Кожна бригада цих собак годує, турботується. І вони нам допомагають, – говорить, погладжуючи дворнягу, військова 22-річна Анастасія. На шиї в неї висить АКС-74У. – Цю собачку звати Монка (від назви міни МОН-50, – Gazeta.ua). Вона знімає розтяжки, які тут понаставляв ворог. Вона маленька, зацепила і побігла, якось виживає. Була поранила лапку”.

Дівчина з Маріуполя. В армії півроку. Про службу мріяла з дитинства, каже. По батьківській лінії всі військові. Пам’ятає обстріл Маріуполя росіянами у січні 2015-го. Тоді “Градами” убили 29 і поранили 92 людей.

Пальці на руках Анастасії в порізах, заклеєні пластирем. Основну “бойову” спеціальність поєднує із обов’язками кухаря. Також допомагає копати окопи.

“Готуємо картоплю, супи, каші, гречку. Є ковбаса, солодке, сири. Можемо м’ясо посмажити. Зробили собі лазню, нагріваємо воду. Все облаштували для зручності”, – розповідає Анастасія.

Запрошує на кухню та пригощає червоним борщем із великої алюмінієвої каструлі. На столі стоять лечо, білий хліб, печиво та голандський сир. На стіні навколо дзеркала наклеєні дитячі малюнки та висить хрестик-оберіг. Біля буржуйки в кутку гріються двоє котів.

“Щурі тут водяться. Один якось виліз з нори і дивиться на мене. Але кіт їх ловить”, – каже Анастасія.

Автор: Валерій Шмаков

Розповідає, що бойовики стріляють по селу переважно вночі. З гранатометів або кулеметів ДШК. Наші відповідають тим же.

Ворог використовує заборонені міномети калібру 82 мм і 120 міліметрів. Обстріл коригують із безпілотників

“Найчастіше по нас працюють снайпери. Наші теж ведуть контрснайперську боротьбу, – говорить боєць Вадим у медичній масці у піксельному камуфляжі. – Періодично ворог використовує кулемети і заборонені міномети калібру 82 мм і 120 мм. Обстріл коригують із безпілотників. Якщо такий помічаємо — відкриваємо зосереджений вогонь зі стрілецької зброї. Важкого озброєння поки в районі Пісок не помічено. Але противник підтягує його до переднього краю, за даними розвідки”.

Обстріли з ворожого боку найчастіше проводять підрозділи, які кочують по всій лінії фронту.

“Це снайперські пари, оператори ПТУРів, розрахунки мінометів. Відпрацювали на одній ділянці, перекинулись на другу. Як правило, це росіяни. І вони досвідченіші за ті основні частини, що проти нас стоять”, – додає військовий. Служить з 2016 року, підписав контракт у 18. Про себе каже: мав звичайне життя, ходив у школу, грав у футбол, мріяв про армію.

В цілому дії українських військових в зоні ООС зараз характеризує як стабілізаційні. Спрямовані на недопущення ескалації конфлікту.

“Треба зменшити бюрократію, більше звертати увагу на бойову підготовку, – каже Вадим. – Збройні сили тримаються на патріотизмі. Є й відсоток заробітчан. Але якщо людина не хоче щось робити, її не мотивуєш. Браку особового складу немає. Хотілося б лише більш ретельного відбору до лав ЗСУ за професійними якостями”.

“Хочеться, щоб мир був. Бути поряд з родиною. Щоб наші люди не виїжджали за кордон. Впевнена, за 10 років Україна буде технологічна, багата і процвітаюча”, – додає Анастасія.

ВІД КУЛІ ВОРОЖОГО СНАЙПЕРА ЗАГИНУВ СОЛДАТ ВАЛЕРІЙ ГЕРОВКІН

Коли матеріал готували до публікації стало відомо, що 1 грудня від кулі ворожого снайпера загинув солдат 93-ї бригади “Холодний Яр” Валерій Геровкін, коли прикривав побратимів.

Був родом із Краматорська. Мав середню спеціальну освіту. До Збройних сил пішов торік у вересні. У холодноярській бригаді піхотинець служив близько року. У нього залишилися батьки і молодший брат.

Це друга втрата холодноярівців в ході крайньої ротації під Новотроїцьким. 6 травня внаслідок обстрілу загинув старший солдат Дмитро Товчигречка.

На одній із позицій неподалік Кримського Луганської області боронить Україну від агресора 28-річний лейтенант Вадим. У Збройних Силах він з 2012 року.
Про це повідомили в операції об’єднаних сил.
Вадим має широкий спектр навичок та захоплень – бере участь у спортивних змаганнях, пише пісні і музику, фахово розбирається у комп’ютерній техніці та IT-технологіях. Він вже встиг пройти шлях від солдата строкової служби до офіцера.
На початку Вадим служив у аеромобільних військах, пізніше потрапив до ОТУ “Північ”.

У 2014-2015 роках воїн-десантник Вадим, був на багатьох гарячих ділянках фронту, за що був представлений до нагород.
“Ми тоді себе зовсім не жаліли. Швидко міняли польові розташування та не давали окупантам спокою. Кожна, хоча б маленька перемога примножувала наші сили і ми знову кидалися в бій. Щодо конкретних особистих бойових заслуг, то вважаю за недоречне чимось вихвалятися, бо всі перемоги є загальними”, – говорить Вадим.
Вадим має чимало хобі – часто виступає на різних спортивних змаганнях, є досвідченим фахівцем із IT-технологій та навіть пише пісні. У 2012-му навіть випустив свій перший альбом. Зараз, після 10 річної перерви працює над другим.
За творчі і спортивні здобутки та службові досягнення Вадима поважають підлеглі та офіцери інших підрозділів.
“Армійська служба сприяє заняттям спорту та творчій діяльності. Адже на бойових позиціях чи в ППД ми робимо щось важливе для збереження суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. Відтак правда за нами і перемога належатиме тільки Україні”, – підсумовує офіцер.

У зоні ООС на посту знайшли бійця Нацгвардії з кульовими пораненнями. За попередньою версією, він застрелився.

Про це повідомляють “СВОИ”.

За інформацією видання, тіло чоловіка із кількома вогнепальними пораненнями знайшли на одному з постів у зоні проведення ООС. Попередньо відомо, що військовослужбовець був у цей момент нетверезий, а напередодні посварився із дружиною.

У військовій частині 3011 Нацгвардії України смерть військовослужбовця підтвердили, але поки жодних коментарів з цього приводу не надають.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на прес-центр штабу ООС.

“Мінно-вибухову травму отримав військовослужбовець Збройних Сил України, 49 років, лейтенант. Медслужбою військової частини була проведена термінова евакуація пораненого у військовий госпіталь, де йому була надана необхідна медична допомога”, – йдеться в повідомленні.

Стан пораненого військового оцінюється як середньої тяжкості.

У штабі заявили, що під час огляду пораненого було з’ясовано, що бойовики
Як з’ясувалося під час огляду пораненого, противник на лінії вогневого зіткнення застосовує дистанційне мінування пластиковими мінами.

“Вони заборонені міжнародними конвенціями через заподіяння значних страждань потерпілому як при вибуху на даному вибуховому пристрої, так і при витяганні осколків з тіла пораненого”, – йдеться в повідомленні.

У штабі додали, що за фактом інциденту буде проведено розслідування, матеріали якого разом з уламками вибухового пристрою, витягнутими з тіла військового, будуть надані міжнародним наглядовим організаціям.

Про це повідомляється на сторінці пресслужби ООС у Facebook. Обох бійців Збройних сил України було евакуйовано до медичного закладу, стан їхнього здоров’я – середньої тяжкості (щоб подивитися карту обстрілів, доскрольте сторінку до кінця).

Усього ворог шість разів порушив режим “тиші”, три з них – із забороненого Мінськими угодами озброєння. Українські військові відкривали вогонь у відповідь, змусивши противника припинити обстріли.

Так, окупанти відкривали вогонь по позиціях ЗСУ:

у районі Шумів із гранатометів різних систем і стрілецької зброї;

поблизу Новомихайлівки з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;

у бік Причепилівки з 82-мм мінометів та гранатометів різних систем;

недалеко від Південного зі станкових протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;

в районі Станиці Луганської з 120-мм та 82-мм мінометів.

Про це інформує штаб ООС.

В напрямку Красногорівки окупанти вели вогонь з протитанкової гармати МТ-12.

В бік Кримського російські найманці здійснили обстріл з мінометів калібру 82 мм, станкових протитанкових гранатометів та великокаліберних кулеметів.

Поблизу Станиці Луганської ворог двічі вів обстріли, застосовуючи артилерію калібру 122 мм та озброєння БМП-1.

Біля Зайцевого ворожі війська вели вогонь з гранатометів різних систем та стрілецької зброї.

В районі Попасної противник здійснив обстріл зі станкових протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї.

Внаслідок ворожих дій один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Воїну надано домедичну допомогу та евакуйовано до лікувального закладу. Стан його здоров’я – задовільний.

Українські захисники відкривали вогонь у відповідь, не застосовуючи заборонене Мінськими домовленостями озброєння, та змусили противника припинити обстріли.

Підрозділи Об’єднаних сил контролюють ситуацію та продовжують виконувати завдання з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

За день до загибелі бійця кореспондент Gazeta.ua спілкувався з Валерієм Геровкіним на позиціях, записав останнє в його житті інтерв’ю.

На відео Валерій чистить та змащує зброю. Виглядає життєрадісним, хоч жаліється, що болить голова і просить у побратима знеболююче.

“Щойно це, мабуть, СПГ (станковий протитаковий гранатомет. – Gazeta.ua) був, – сказав Валерій, прислуховуючись до вибуху вдалині. – Іноді по нас стріляють. Поки, слава Богу, не обстрілювали серйозно. Лише з автомата та КК (Кулемет Калашникова, – Gazeta.ua). Намагалися з гранатомета і АГСа по нам накинути. Міномет працював, але не по нам”.

Валерій народився 21 липня 1999-го. Був родом із Краматорська, повідомила 93-тя бригада. Мав середню спеціальну освіту. До Збройних сил пішов у вересні торік. У холодноярській бригаді піхотинець служив близько року. Товариші по службі називали його “Гера”.

“Він був завжди на позитиві. З ним завжди було легко знайти спільну мову. Могли просто зібратися, посидіти за столом, попити разом чаю, погратися в ігри на телефоні”, – розповів побратим із позивним “Матрос”, одноліток Валерія. Коли друг загинув, “Матрос” був поруч. Намагався його врятувати, але смерть настала практично миттєво.

“Валера мріяв іти в армію давно, але хотів закінчити навчання. Знаю, що в нього була кохана – показував її фото в телефоні”, – говорить “Матрос”.

“Валерій був працьовитим та розумним хлопцем. Завжди приходив на допомогу побратимам. Займався спортом – піднімав гирі. Це була його перша ротація в ООС”, – каже Віталій, сержант роти, в якій служив загиблий.

У Валерія Геровкіна залишилися батьки.

Зокрема, він опублікував такий пост:

– Великим сумом у нашому серці відізвалась звістка про смерть жителя Малодорогостаївської громади Бульчака Степана Вікторовича.

Він один з перших земляків, який у 2014 році став на захист нашої держави. Пройшовши пекло неоголошеної війни, він так і не зміг адаптуватися до мирного життя.

Щирі співчуття батькам, родині та побратимам.

Спи з миром козаче.

Під постом користувачі Фейсбуку лишили сотні коментарів:

Олег Козачук Герої не вмирають — вони будуть жити вічно у нашій пам’яті.

Irene Nazarkevych Степан був світлою та доброю людиною, важко усвідомити таку новину… Вічна пам’ять. Щирі співчуття рідним

Лариса Коваль Вічна пам’ять.Шкода, що держава на неоголошену війну забирає, а як адаптувати людину, то вимиває руки…

Валентина Миколаєвич Вічна пам’ять загиблому герою України, не забудемо, не простимо

Вадим Науменко Вічна пам’ять. Нехай спочиває з Богом. P.S. Прикро, що спілка ветеранів АТО, військкомат, не брали участь у похованні учасника АТО.

Наталія Петрищак та й провести в останню дорогу прийшли тільки рідні і близькі…. Поховали Стьопу, зовсім не так, як би подобає хоронити учасника АТО!

Любов Печенюк Вічна пам’ять, я не знаю що сталося, але люди, які знають, могли б допомогти сім’ї відстояти своє право на ділянку, пільги і т.д…

Hennadiiy Badenyyk Роман..напиши реальну правду…як всім було по…уй. Як так і не заробили на реабілітаційний… Як в районі пох…р всім…Як він на зупинках бродив… поки всяка шваль зірки примножує

Лідія Юрцунь на превеликий жаль, це неприємна правда. А саме страшне, неприємне і обурливе є те, що на цьому люблять піаритись наші чинуші, на смертях чиїхось найрідніших. Матерям, якими не були б їхні діти, вони найдорожчі. І навіть коли приходить додому випивший ( я цього не схвалюю і не підтримую, боронь Боже) але живий. Як не гірко матерям бачити таку слабкість своїх дітей, але вони живі і такі рідні. Але коли владі, вірніше тим кому ми надаємо владу на якийсь період, абсолютно байдуже, це дуже гірко. Поки тупо ігнорують. Так їм виділять обіцяну землю. Але і тут корупційна влада себе показує. Своїм, а ще тим які не мають блатів, десь у чорта на кулічках, якоби на тобі Боже, що мені не гоже. А хороші землі подавали, з якихось других районів.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Останніми роками жив у Харкові
Старший солдат 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Алі Наїб Алхасли загинув 26 листопада. Медики намагалися його врятувати, але не змогли.

Останні кілька років хлопець мешкав у Харкові, де в нього залишилася дружина Наталія. А на батьківщині в Азербайджані у бійця живе мама.

У вівторок, 30 листопада, з Алі попрощалися в Соборній мечеті Харкова.

Мріяв стати професійним бійцем
Алі народився та виріс в Азербайджані, де займався східними єдиноборствами. Він мріяв стати професійним спортсменом. До Харкова він приїхав кілька років тому, де пішов займатись у спортивний клуб “Воїн”.

“Ми познайомилися з ним у 2017 році. Незадовго до цього він приїхав до Харкова. Він прийшов до мене і сказав, що хоче стати професійним спортсменом та заробляти цим на життя. Хоча деякі його відмовляли, мовляв, у нас це не розвинене так, як в інших країнах. Але він ухвалив тверде рішення. Він був дуже безкомпромісним і безстрашним, нічого не боявся”, – згадує його тренер та керівник клубу Артур Малявін.

Чому він вибрав саме Україну, ніхто не знає. Але знайомі припускають, що тут у Харкові жила його дівчина Наталя, з якою він незабаром і одружився. Може, саме це і вплинуло на рішення хлопця.

Алі розпочав регулярні заняття змішаними єдиноборствами, став виступати на змаганнях. Як видно зі сторінок у соцмережах, він мав 13 перемог і лише одну поразку. 2018-го на турнірі в Сумах Алі став чемпіоном України з “козацького поєдинку”.

Нічого не боявся
Коли Алі вирушив на Донбас, то продовжував підтримувати зв’язок зі спортсменами та клубом. Він планував продовжити заняття спортом після служби.

“Він був дуже безстрашний, може, тому й пішов воювати”, – каже його тренер.

Президент клубу Promotion Akkerman Сергій Чернов згадує, що Алі виступав у них на змаганнях: “Він дуже товариський хлопець. Я потім спостерігав за ним у соцмережах, бачив, що він пішов воювати. Дуже шкода, що Алі загинув, мав перспективу в спорті”.

На похорон Алі з Азербайджану приїхали його мама та брат.

Алі Алхасла став шостим захисником України, який загинув у листопаді.

Як повідомляли “Вікна”, до призову на службу в АТО в 2015 році проживав у Калуші з дружиною та двома доньками.

Дмитро Петров воював на Сході України в містах Станиці Луганській та Щасті Луганської області).

У 2017 році переїхав до міста Києва, де працював у КП “Муніципальна охорона”

Дружина Світлана везе прах померлого воїна в Калуш.

Як повідомив голова Спілки ветеранів АТО/ООС Калущини Олександр Соколовський, прощання з Дмитром Петровим розпочнеться у вівторок, 30 листопада, о 10.00 в євангельській церкві “Благодать” (м. Калуш, вул. Грушевського 25 А). Поховають ветерана АТО об 11.00 на центральному кладовищі (м. Калуш, вул. Височанка).

Російсько-окупаційні війська продовжують ігнорувати домовленості, досягнуті у межах Тристоронньої контактної групи. Сьогодні, 29 листопада, окупанти поранили військовослужбовця Об’єднаних сил.

Про це повідомляє пресцентр штабу ООС.

“Від початку доби з боку збройних формувань Російської Федерації зафіксовано 6 порушень режиму припинення вогню, 2 з яких із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Зокрема, в районі Світлодарська та Старогнатівки противник відкривав вогонь з автоматичних станкових гранатометів. Неподалік Новоолександрівки окупанти здійснили обстріл з ручних протитанкових, підствольних гранатометів, великокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї. В бік Станиці Луганської ворог вів вогонь з артилерії калібру 122 мм. В напрямку населеного пункту Старий Айдар російські найманці вели обстріл з мінометів калібру 120 мм. Поблизу Новолуганського противник застосовував ручні протитанкові гранатомети та стрілецьку зброю”, – йдеться у повідомленні.

Внаслідок обстрілів один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Воїну надано домедичну допомогу та евакуйовано до лікувального закладу. Стан його здоров’я – задовільний.

Про це інформує пресцентр ООС.

Російські незаконні формування обстріляли Мар’їнку з мінометів калібру 82 мм, заборонених Мінськими угодами.

У бік Новомихайлівки ворог відкривав вогонь зі стрілецької зброї.

Внаслідок ворожих дій один військовослужбовець дістав поранення, несумісне з життям.

Українські захисники відкривали вогонь у відповідь, не застосовуючи заборонене Мінськими домовленостями озброєння, та змусили противника припинити обстріли.

Йому надали домедичну допомогу та перевезли до лікувального закладу, передає Операція об’єднаних сил.

Військовий перебуває у задовільному стані.

22 листопада з боку російсько-окупаційних військ зафіксували три порушення режиму припинення вогню.

“Підрозділи Об’єднаних сил тримають ситуацію під контролем та продовжують виконувати визначені завдання з відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації”, – йдеться у повідомленні.

На Донбасі 19 листопада внаслідок ворожого обстрілу окупантів загинув український військовий. Кульове поранення, несумісне із життям, отримав старший солдат Уберт Мрачковський, родом із Хмельницької області. Йому було 33 роки.

Про це повідомляє Командування Сил спеціальних операцій ЗС України.

“Україна втратила Воїна. Він назавжди залишаться у списках військової частини і нашій пам’яті. Воїн виграв свою війну і віддав данину нашій спільній Перемозі”, – йдеться у повідомленні.

Що відомо про загиблого військового
Уберт Мрачковський брав участь у боях за Савур-могилу із російським спецназом в складі 51-ї бригади. Був пореанений, одужав і пішов воювати в Дебальцево. Згідно з указом від 3 листопада 2015 року, за особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку відзначений був нагороджений орденом За мужність III ступеня.

Друг загиблого військового Віталій Блонський написав у соцмережі, що у чоловіка залишилася мати, дружина та дитина.

“Хмельниччина сьогодні втратила воїна. Це траур для всієї України. Ворожа куля обірвала життя мого друга, матері сина, дружині чоловіка та батька дитини. З 2014 року невтомно захищав Україну, був поранений на Савур-Могилі, одужав і став в бій, пройшов оточення в Дебальцево! Разом з ним, відійшла у вічність частинка мене”, – написав друг бійця.

На Донбасі 19 листопада внаслідок ворожого обстрілу з боку окупантів загинув один український військовий. Від початку доби бойовики чотири рази порушили режим “тиші”, тричі із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Про це повідомляє штаб ООС.

Командування та особовий склад Об’єднаних сил висловило щирі співчуття рідним та близьким українського захисника, який загинув за Україну.

Так, у напрямку Мар’їнки окупанти вели вогонь двічі, застосовуючи артилерію калібру 122 мм та міномети калібру 82 мм. В бік населеного пункту Лопаскине противник здійснив обстріл з міномету калібру 82 мм.

В районі Причепилівки ворожі війська вели вогонь зі стрілецької зброї.

Українські захисники відкривали вогонь у відповідь, не застосовуючи заборонене Мінськими домовленостями озброєння, та змусили противника припинити обстріли. Завдяки зусиллям українських воїнів рубежі наших підрозділів залишилися незмінними.

Підрозділи Об’єднаних сил тримають ситуацію під контролем та продовжують виконувати визначені завдання з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Обох бійців поховали в неділю, 14 листопада, на цвинтарі в Миколаєві. У чоловіків залишилися сім’ї та діти.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Загинули на небезпечній ділянці фронту
Як повідомив ветеран АТО та волонтер фонду “Повернися живим” Андрій Римарук, Прусов та Федосєєв загинули на одній із найнебезпечніших ділянок на Луганщині. Автомобіль із військовими підірвався на протитанковій міні між селищем Станиця Луганська та містом Щастя.

“Там окупанти мають стратегічну перевагу. Перебуваючи на висоті, вони можуть переглядати наші позиції в глибину на 2-8 км. Трагедія не поодинока. Схожу тактику ворог застосовує регулярно, оскільки вона найбільш дієва в “політичних умовах” і деморалізує в плані війни” – розповів Римарук.

Нагадаємо, приблизно на тому ж місці два місяці тому підірвався КрАЗ із українськими військовими, тоді один із них був поранений.

Вадим Федосєєв
51-річний майстер-сержант із Миколаївщини присвятив армії практично все своє життя. Ще з 14 років він був вихованцем військового оркестру.

Як розповів OBOZREVATEL товариш по службі загиблого чоловіка Олександр, Вадим показував своїм друзями старі відеозаписи (зроблені приблизно в 1989-1990 рр.), на яких відображені моменти стройової підготовки молодих військових. І серед них ішов юний барабанщик – Вадим Федосєєв. Неподалік села, де виріс боєць, розташувалася військова частина, де й виховувався майбутній десантник.

Вадим вибрав професію військового та ніколи її не зраджував. “Ми з ним познайомилися в 1993 році, коли разом почали служити. Але крім того, що Вадим був десантником, він ще й грав у військовому оркестрі. Він був хорошим другом, дуже ревний, ретельний щодо обов’язків. Він був командиром ремонтного взводу, де ремонтують парашути. Фактично, він ніс відповідальність за життя хлопців, за те, як спрацює парашут у небі”, – розповів Олег, ще один його друг.

У 2009 році Федосєєв вийшов на військову пенсію, але все одно залишився працювати у рідній частині. А в березні 2014-го чоловіка мобілізували.

“Коли твоя батьківщина в небезпеці, ти лежати на дивані не будеш. Дали наказ, підвівся і пішов захищати”, – каже Олег про захисника України.

У загиблого військового в Миколаєві залишилися дружина та дорослий син. У них були дуже добрі стосунки, Вадим дзвонив коханій по кілька разів на день, згадує Олександр:

“Він постійно про неї дбав, немов і не минуло багато років як вони побралися. Її звуть Наталя Григорівна. А у Вадима ще було тонке почуття гумору. Буває, ще в мирний час засидимося десь, але він чітко у певний час встає каже, мовляв, усе, хлопці, піду додому, бо “Наталя Григорівна світло вимкне”.

За словами чоловіка, Федосєєв також виділявся серед командирів в армії – ніколи не кричав і не лаяв солдатів за помилки. Навпаки, міг підійти і заспокоїти людину, сказати, що з кожним буває таке, що головне – не повторювати цих помилок і все буде добре.

До майстерні Федосєєва привозили ремонтувати парашути, за які ніхто не брався, але він умів їх відновлювати.

“Знаєте, у нього в майстерні в ремонтному зводі народ постійно юрмився. Він був напрочуд комунікабельний, веселий, добрий. Люди тяглися до нього, особливо молоді солдати. Він виховав дуже багатьох офіцерів, вони приходили до нього по пораду. Він умів знайти підхід до будь-кого, тож людина довіряла йому, але це зовсім не означає, що він був надто м’яким. Так, добрий, веселий, але характер був у нього сталевий… Усі знали, що якщо йому щось доручили, він виконає і перевіряти його не треба. Йому дати завдання не встигнуть, а в нього вже все готове”, – згадує Олександр.

Також стало відомо про ще один цікавий факт із життя чоловіка – Федосєєв служив у Югославії в складі миротворчої місії. Там він потрапив у полон до сербів, його катували і життя бійця висіло на волосині. Про це він згадувати не любив. Але тільки сильна духом людина могла витримати таке випробування.

Руслан Прусов
У 44-річного підполковника залишилися дружина та маленька донька. Знайомі згадують його як відповідального чоловіка, який готовий завжди прийти на допомогу.

Ось що говорить про бійця волонтерка Антоніна Селіна, яка познайомилася з Русланом кілька років тому: “Це було в трагічний період, коли ми разом виконували останню волю нашого друга, морпіха-підполковника, хворого на онкологію. Ми разом проводжали його в останню путь. Відтоді підтримували дружні стосунки з Русланом. Він був гіпервідповідальним товаришем, не любив пустословити. До нього можна було дзвонити в будь-який час і він завжди був готовий прийти на допомогу, вислухати, дати пораду”.

За її словами, Прусов був порядним офіцером і терпіти не міг корупціонерів, а ще дуже любив свою дружину. “Він якось мені зізнався: “Мені так пощастило з дружиною, носив би її на руках цілодобово. Кому мені дякувати?” Тільки справжній чоловік здатний на таке кохання”, – згадує волонтерка.

Зі своєю дружиною Оленою Руслан одружився у 2017 році. Незабаром у них народилася дочка, яку чоловік теж шалено любив.

У суботу, 13 листопада, на передовій на Донбасі підтримувані Росією бойовики здійснили черговий обстріл, під час якого був поранений український військовослужбовець.

Про це повідомило оперативно-тактичне угруповання “Схід” ЗСУ.

“У результаті ворожого вогню один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав осколкові поранення. Після надання першої медичної допомоги пораненого транспортували до лікувального закладу. Стан здоров’я військовослужбовця – задовільний, – ідеться в повідомленні. – Українські військові контролюють ситуацію в районі проведення операції Об’єднаних сил з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації”.

Станом на 17:00 суботи штаб ООС повідомив, що від початку доби 13 листопада на Донбасі бойовики здійснили п’ять обстрілів, один з яких із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Під час виконання бойового завдання в районі проведення ООС загинули військові 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка дислокується в Миколаєві. Внаслідок підриву отримали несумісні із життям травми підполковник Прусов Руслан Халилович та майстер-сержант Федосеєв Вадим Вікторович.

Про це повідомили на сторінці військової бригади.

“Непоправна втрата для країни, для Десантно-штурмових військ, для родини, друзів та побратимів. Воїни-десантники віддали багато років службі у нашій військовій частині, були справжніми професіоналами та патріотами своєї держави. Наша втрата дуже гірка та болюча”, – йдеться у повідомленні.

Як повідомив ЗМІ заступник командира бригади Ярослав Калашніков, загинули військові близько обіду. Машина, в якій пересувались бійці, підірвалася на протитанковій міні. Ймовірно, було закладено фугас.

Про смерть захисника України повідомили на сторінці Бориславської міської ради в соціальних мережах.

Бориславець брав участь в російсько-українській війні.

«Світлий, добрий спомин про Володимира назавжди залишиться в спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків, в серцях усіх, хто знав, любив та поважав. Вічна пам’ять!», – зазначили на сторінці міської ради.

Як стало відомо з власних джерел ІА “Цинічний Львів“, Володимир помер вдома.

Наразі невідомо, коли відбудеться парастас та похорон Володимира Магури. Також не повідомляється і причина смерті військового.

“Сьогодні, у районі проведення Операції Об’єднаних сил загинув уродженець м. Яворова – головний сержант Павлисько Віталій Миколайович, військовослужбовець військової служби за контрактом 24 ОМБр, головний сержант. З 2015 року і до тепер захищав рідну Батьківщину. Народився 29 листопада 1973 року, освіта середньо-спеціальна, одружений. Під час виконання бойових завдань, 7 листопада 2021 року головний сержант трагічно загинув. У військовослужбовця залишились дружина, син, донька, мати, та батько. Щирі співчуття рідним та близьким Героя”, – йдеться у повідомленні.

24 бригада, в якій служив чоловік, повідомили обставини трагічної події:

“Віталій разом з іншими військовослужбовцями перебував на бойових позиціях. Саме в цей момент бойовики здійснили обстріл із 120 мм мінометів. Під час обстрілу, коли головний сержант Павлисько разом із іншими військовослужбовцями переміщалися в укриття, одна із ворожих мін розірвалася поряд із бійцями. Внаслідок цього Віталій отримав осколкове поранення, несумісне із життям», – йдеться в дописі 24 ОМБр.

Редакція сайту Тернополя 0352.ua висловлює щирі співчуття дружині та дітям Віталія. Його сміливість, мужність і самопожертва не залишилися непоміченими. Щиро співчуваємо втраті.

Як повідомляє пресслужба штабу ООС, з початку доби збройні формування РФ вісім разів порушили режим припинення вогню. До того ж окупанти двічі використали зброю, заборонену Мінськими домовленостями.

Біля Павлополя ворог відкривав вогонь зі станкових протитанкових та автоматичних гранатометів.

У районі населеного пункту Гнутове противник вів обстріл із гранатометів різних систем та стрілецької зброї, а також за допомогою безпілотного літального апарата здійснив скидання боєприпасів ВОГ-17.

Поблизу Водяного бойовики застосували безпілотник та скинули боєприпаси типу ВОГ-17.

Позиції наших воїнів біля Новозванівки та Причепилівки потрапили під обстріл із мінометів калібру 120 мм.

У бік Луганського ворожі війська відкривали вогонь із підствольних гранатометів.

У напрямку Пісків обстріл вівся зі станкових протитанкових гранатометів.

На Луганщині зафіксовано проліт ворожого безпілотного літального апарата, ймовірно типу “Орлан-10”, з перетином лінії зіткнення.

“Внаслідок ворожих дій один військовослужбовець дістав поранення, несумісне з життям, ще двоє зазнали поранень. Воїнам надано домедичну допомогу та евакуйовано до лікувального закладу. Стан здоров’я одного пораненого – середньої тяжкості, іншого – задовільний”, – сказано в повідомленні.

У штабі ООС додали, що українські захисники відкривали вогонь у відповідь, не застосовуючи заборонене Мінськими домовленостями озброєння, і змусили противника припинити обстріл.

Як повідомляв OBOZREVATEL, успішне використання українською армією безпілотника Bayraktar у Донецькій області стало подією стратегічного значення. Це було ударом для окупантів, адже в РФ такої зброї немає.

“З глибоким сумом повідомляємо, що сьогодні вранці відійшов у вічність учасник бойових дій Юрко Досяк. Юрко – боєць-доброволець батальйону “Донбас”, вижив в Іловайську, повернувся з полону… але на жаль, тут недуга виявилась сильніша”, – йдеться в повідомленні.

Юрій Досяк – ветеран російсько-української війни. Служив у добробаті Донбас. Вижив в Іловайську. Був 119 днів у полоні. І там вижив. Не зламався ні на війні, ні вже у мирному житті. Був взірцем завзяття, ініціативності та працелюбності.

Тиждень пролежав у медичній комі з обширною двосторонньою пневмонією. Був під апаратом ШВЛ.

Зазначається, що чоловік помер від зупинки серця.

Матеріальна допомога сім’ї не буде зайвою. Картка дружини Наталії: 5363 5423 0801 2773

З 11 порушень режиму припинення вогню бойовики двічі використовували озброєння, заборонене Мінськими домовленостями, інформує штаб ООС.

Поблизу Новолуганського окупанти вісім разів обстрілювали позиції наших захисників, застосовуючи міномети 82-го калібру, гранатомети різних систем та стрілецьку зброю.

У районі Світлодарського та Водяного на Приазов’ї російські найманці залучили гранатомети різних систем й стрілецьку зброю.

У районі Авдіївки бойовики вели вогонь з мінометів 82-го калібру.

Крім того, станом на 7 ранку 2 листопада зафіксовано 1 порушення режиму припинення вогню – бойовики обстріляли Павлопіль зі стрілецької зброї. Один військовослужбовець отримав поранення, несумісне з життям.

Чоловік народився у селі Пнів Івано-Франківської області 11 грудня 1982 року, пише «Галицький кореспондент» з посиланням на пресслужбу полку «Азов».

Все життя Ігор був патріотом та переконаним націоналістом. Тож коли почалася війна на Донбасі, чоловік одразу пішов добровольцем в 5-ий батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». У лавах полку «Азов» служив з 2016 року, спочатку в мінометному дивізіоні, а згодом і у мінометній батареї 1-го батальйону. У складі мінометної батареї Ганьчик брав участь у багатьох операціях підрозділу, зокрема був у Мар’їнці та Красногорівці.

Ігор Ганькулич запам’ятався усім, хто його знав, як чесна і відповідальна людина.

«Він був побратимом, який ніколи не ховався і брався за будь-яке завдання. Завжди намагався бути корисним. Ми всі запам’ятаємо його, як завжди веселого, простого та відвертого друга», – згадують азовці.

В Ігоря залишилась дружина та двоє дітей.

“24 жовтня на 38 році життя під час виконання обов’язків військової служби від серцевої недостатності помер червоноградець, учасник АТО, військовослужбовець 24 ОМБР Тарас Гургула”, – йдеться в повідомленні.

З 2004 року працював на шахтах «Межирічанська», «Зарічна», «Надія», а з 2009 і до останнього часу – на копальні «Лісова».

Попередньо чин похорону відбудеться 27 жовтня.

“Спікер” був добровольцем “Правого сектору”. Брав участь у захисті Красногорівки, Пісків, Авдіївки.

Як раніше повідомляло “Діло”, Витвицького і його побратима, який також загинув, не визнали загиблими на війні, бо вони були добровольцями.

У “Спікера” залишилась дружина та маленька донечка. Зараз сім’я добивається від держави справедливості.

Хоча Кабмін за наполяганням Президента прийняв Указ про пенсійне забезпечення членів родин загиблих добровольців на рівні із військовослужбовцями, Пенсійний фонд відмовив у нарахуванні пенсії дочці воїна – Наді.

“Перше, що не влаштувало у документах – наявність довідки про статус члена сім’ї загиблого, а не посвідчення. Очевидно, у пенсійному фонді не відомо, що 6-літня дитина не може отримати посвідчення.

Друге – відсутність стажу. Очевидно, у пенсійному фонді не розуміють, що доброволець воює 2014-2018 р.р. без заробітної плати і не може робити відрахування”, – коментує дружина загиблого Олександра Гончарук.

Як повідомляють в обласній поліції, вночі біля одного із місцевих закладів торгівлі між 24-річним надвірнянцем та зловмисником виник раптовий словесний конфлікт.

У ході інциденту останній вдарив ножем прикарпатця в ділянку грудей та втік з місця події. Товариш потерпілого викликав медиків та поліцію.

Правоохоронці провели комплекс слідчо-оперативних заходів, опитали свідків та очевидців події, переглянули записи з камер відеоспостереження, встановили особу зловмисника та затримали його за годину після злочину за місцем проживання. Йдеться про 41-річного місцевого мешканця.

Затриманий у минулому судимий за вчинення ряду злочинів.

Поліціянти фігуранта затримали у порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України. Наразі слідчі повідомили правопорушнику про підозру у вчиненні умисного вбивства, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Правоохоронці клопотатимуть у суді про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Санкція статті передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років.

Триває досудове розслідування.

Воїн присвятив свій забіг довжиною 10 км українським військовим, які вже 7 років щодня долають “марафони” на фронті, а також своєму другові Олексію Буслаєву, кулеметнику 30-ї окремої механізованої бригади, який загинув 6 лютого 2015 року поблизу Дебальцевого.

“У 2014-2015 роках я служив на Донбасі як піхотинець. Щодня з побратимами ми долали відстані й виконували бойові завдання, не знаючи, що нас чекає попереду. Комплектація бійця доволі важка: це і бронежилет, і зброя, і боєприпаси. Загалом вага може перевищувати 30 кілограмів”, – розповів Леонід після подолання дистанції.

“Найважчий забіг”, який я подолав, безумовно, не зрівняється з випробуваннями на війні. Але для нас це спосіб нагадати про хлопців та дівчат, що нині на фронті роблять усе, щоб мирні забіги могли проводити в Києві та інших вільних містах України”, – додав він.

Відомо, що герой “Найважчого забігу” пішов добровольцем у регулярну армію 2014-го, одразу після вторгнення російських військ. Служив у складі 30-ї бригади, у першому батальйоні.

Після повернення з фронту створив бізнес, у який працевлаштовує ветеранів і допомагає їм адаптуватися до цивільного життя.

Новина тижня, що може повністю змінити ситуацію на Сході – скасовано будь-які заборони українській армії відкривати вогонь у відповідь. Про це заявив головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний. Тепер рішення ухвалює безпосередньо командир на місці.

Скасовані й так звані “премії за перемир’я”, коли військовим доплачували за дотримання режиму тиші. Чому це сталося так раптово? Цього тижня на Донбасі – знову втрати. Про це 3 жовтня йдеться в сюжеті ТСН.Тижня.

І один із найпідступніших видів зброї зараз – дрони. Маленькі, майже непомітні, які важко збити. І які закидають українські позиції смертоносними мінами. Утім, на передовій з’явилася високотехнологічна зброя, яка збереже життя українським воїнам.

Сучасну війну виграють технології. Ворог це розуміє, запускаючи над українськими окопами цілі зграї розвідувальних та ударних дронів. Ця зброя майже непомітна. А непомітна означає – смертельна. Цей рік уже побив усі рекорди за кількістю смертей через удари саморобних безпілотників.

В української армії з’явився пристрій, який електромагнітними імпульсами зупиняє ворожі дрони з мінами й ті ніби висять у повітрі. Конструктор називає цей пристрій антидронною рушницею.

Відімкніть ґвинтокрилого вбивцю від будь-якого зв’язку зі своїм оператором – і він стає просто шматком пластику та металу. Такий принцип дії рушниці.

“Він розрахований на пригнічення чотирьох каналів, каналів передачі даних, каналу GPS і каналу WiFi”, – говорить директорка напрямку з виробництва антидронних рушниць Ганна Габдєєва.

Азів полювання за ворожими дронами можна навчити за лічені хвилини.

Ця електоронна рушниця литовського виробництва, вже працює в бойових умовах.

Комерційні дрони, перероблені в бойові безпілотники, – практично необмежений ударний ресурс бойовиків. Дешевий, але, на жаль, ефективний. Від повітряних терористів на передовій загинули десятки українських бійців.

Утративши зв’язок з оператором, дрони бойовиків просто сідатимуть на землю десь у сірій зоні, або повертатимуться назад на ворожу територію. Разом зі зведеним боєприпасом.

По той бік лінії фронту, російські снайперські групи, які полюють на українських солдатів, уже давно прикриваються антидронними рушницями.

Доки на фронті чекають антидронні рушниці, українські бійці тримають оборону тим, що є. І від початку тижня робити це стало набагато легше. Скасовані заборони на відкриття вогню у відповідь.

Після закінчення російсько-білоруських навчань “Захід-2021” ворог не квапиться відводити війська од українських кордонів. А білоруський очільник відкрито погрожує Україні. Тож на нульовому рубежі готуються до нових викликів.І без технологій майбутнього – дідівськими методами Другої світової – відповісти на них не вийде.