У Луцьку з вікна квартири на п’ятому поверсі випав 11-місячний малюк. Хлопчик якимось дивом зачепився за профіль балкона не третьому поверсі і це фактично врятувало йому життя, пишуть “Факти”.

Нещасний випадок стався на вулиці Ніла Хасевича в суботу, 13 липня. Мама мила посуд, а 11-місячний Дем’ян в цей час грав поруч з нею. Вона відвернулася буквально на хвилину, і за цей час малюк встиг залізти на підвіконня. Зловити його вона не встигла і тільки почула, як кричать сусіди.

“Почала кричати, стою в шоці, чую люди знизу кричать, було страшно виглядати. Дивлюся, він на руках у двох чоловіків”, – розповіла Юлія Рогак.

Дем’ян вилетів з вікна на п’ятому поверсі, але вже на третьому зачепився за металевий профіль балкона. Він повис на одній ручці на шнурку. Сусідка, яка внизу годувала котів, побачила висячого малюка і почала кричати. До будинку підбігли чоловіки і один встав на дах, а другій ліг і таким чином вони дістали хлопчика.

Завідувач дитячим відділенням Валентин Мартинюк розповів, що у Дем’яна забій органів грудної клітки та черевної порожнини, множинні садна голови, обличчя, тулуба та шоковий стан. Але зараз він знаходиться майже в задовільному стані.

Він вважає, що поруч з хлопчиком був ангел охоронець, який “з 5-го поверху зніс його на руках, а руками були перехожі, які правильно відреагували і врятували дитину”.

Сусіди Юлії кажуть, що сім’я благополучна і малюк завжди доглянутий і охайний, а те, що сталося – нещасний випадок. Однак поліція за даним фактом відкрила кримінальне провадження за статтею про неналежне виконання батьківських обов’язків.

Маленька дівчинка тихо схлипувала, причаївшись у самісінькому куточку просторого інтернатівського коридору. Їй було так боляче і так шкода себе, що від відчаю сльози все рясніше скапували з її красивих, але таких засмучених, оченят, розбиваючись об підлогу.

Того дня в інтернаті практично нікого не було, за винятком Юлиної виховательки, прибиральниці, та ще кількох працівників закладу.

Тетяна Іванівна знала, що знайде Юлечку саме тут – в кінці коридору. Дівчинка завжди сюди прибігала, коли її хтось образив, чи забрав іграшку. Або просто тоді, коли їй було сумно.

Дівчинку ніхто не навідував у цьому закладі. Вона просто знала, що Бог покликав до себе на небо її батьків, а за Юлечкою на землі наглядають Його янголята-хоронителі. Таку історію дівчинці розповіла Тетяна Іванівна, і в дівчинки ані підстав не вірити вихователю, ані навіть найменших сумнівів не було, що так воно й насправді.

Тетяна Іванівна підійшла до Юлечки, і, обійнявши, тихенько сказала:

– Не плач, моє сонечко. Завтра я принесу тобі новеньке взуття і тоді разом підемо на виставу, адже її не тільки сьогодні показують, а ще два дні вона буде у нашому місті.

Дівчинка зраділа. Бо й направду так прикро було б через якусь дрібничку не піти у театр, яким вона марить змалку. Вона сьогодні так хотіла потрапити на виставу, та стався неприємний казус. Вже вийшовши до воріт інтернату, дівча враз відчуло дотик крижаної води на своїх маленьких ніжках. Коли поглянула вниз, то побачила, що підошва від взуття так і залишилася в калюжі, окремо від чобіт. Стареньке взуття не витримало весняних дощів. Тож Юлечка змушена була повернутися в інтернат, оскільки до перегляду вистави залишилося не так багато часу, та й іншої пари чобіт у неї все одно не було.

Тетяна Іванівна першою зголосилася залишитися з дівчинкою, та й особливого бажання іти сьогодні до театру в неї не було, бо ще від ранку головний біль не давав спокою. Мабуть, через зміну погоди.

Поки вихователька зачиняла ворота, Юлечка чимдуж побігла до свого сховку.

Дівчинку підбадьорили слова виховательки. Вона подумала, що так навіть краще. Бо нині, коли всі інтернатівці пішли в театр, вона не змогла б зосередитись на виставі, адже добре знає, які «шумні» її друзі.

Наступного ранку Юля прокинулася раніше від усіх. Вона пішла вмиватися, чистити зубки, а коли повернулася назад, у кімнату, то ледь стрималася, аби не закричати від радості. Адже біля її ліжка лежали дві пари новенького взуття – зимові теплі уги та весняні гумові чоботи, розфарбовані барвистими квітами і метеликами.

Дівчинка одразу ж приміряла взуття, але другі чобітки їй, очевидно, найбільше сподобалися, бо вона так і залишилася стояти в них.

– Ну що, готова сьогодні йти в театр? – як завжди, мило запитала Тетяна Іванівна.

– Так! Дякую! – не стримувала радості дівчинка. – Ви така хороша. Шкода, що ви – не моя мама…

Вихователька обійняла свою підопічну, а в самої на очі накотилися сльози. Серце ж почало шалено калатати. Вона була розчулена від щойно почутого.

Тетяні згадалися ті роки, коли вона була такою ж, як Юля. Ця дівчинка нагадувала їй саму себе – така ж щира, довірлива і дуже рaнима. А ще Таня, як і Юлечка, виховувалася в інтернаті. У цьому ж.

Цей день став незабутнім для них обох. Після театру вони ласували смачними круасанами у затишній кав’ярні і спілкувалися.

Вже перед входом до інтернату Юля міцно стисла руку виховательки і сказала:

– Дякую. Ви – мій ангел-хоронитель.

Тетяна Іванівна ще міцніше стисла руку дівчинки і обняла її. Вона твердо знала, що зробить усе можливе, аби дівчинка була щасливою. Сьогодні для обох був непростий день, тож пора іти відпочивати. А завтра… Завтра Тетяна Іванівна почне збирати необхідні документи, щоб удочерити Юлечку.

Пасажири — хами і грубіяни. Чоловік – n’яна скoтина. Діти — двієчники і хулігани.

А я – така бідна і нещасна. За спиною у неї стоїть Ангел Хранитель з блокнотиком і все записує по пунктикам:

1. Пасажири — хами і грубіяни.

2. Чоловік – п’яна скотина… і т. д.

Потім перечитав і задумався: І навіщо їй це потрібно? Але якщо замовляє, будемо виконувати.

Мораль: Подумайте добре — а чи варто думати погано?

Так, вночі 1 червня 2015 року в Тинному трапилася смертельна ДТП. Водій автомобіля «Опель – Віваро» наїхав на двох пішоходів – 16-річну рівнянку та на рік молодшого її товариша. За інформацією правоохоронців, водій виїхав на праве узбіччя, де й врізався у підлітків. Від отриманих травм дівчина померла на місці пригоди ще до приїзду медиків. А під час досудового розслідування встановили, що мікроавтобусом керував 32-річний мешканець Тинного Анатолій Гризовський. Хоча сам він це заперечує, мовляв, у ту ніч авто керувала його подруга Марина Одарчук.

Досудове розслідування тривало 9 місяців. У результаті суд першої інстанції виніс рішення про позбавлення волі Анатолія на 7 років. Втім, він із таким рішенням не погоджується.

Сама ж Марина Одарчук зазначається свідком у справі. За її словами, у ту ніч за кермом був саме Гризовський. За версією слідства, підтверджують її свідчення й інші докази, які зібрали під час розслідування. Адже як на кермі, так і на сидінні зі сторони водія знайшли відбитки саме Гризовського, а не Одарчук. Батьки Ірини також переконані, що в ніч смертельного ДТП за кермом був саме Анатолій Гризовський, який їхав разом із своєю подругою напідбитку. Тому рішення суду першої інстанції родичі загиблої вважають справедливим.

Мама дівчини Галина Омельковець зі слізьми на очах у судовому залі розповідає про події тієї ночі та що відбувалося після аварії.

– До мене приходили родичі Анатолія і ніхто навіть не вибачився та не поспівчував, лише розповідали, що він не винен. Від них я не почула людського каяття… Я неодноразово зверталася до слідчого під час розслідування і просила справедливості. Натомість досудове слідство затягували. Ми ловили слідчого у справі, бо він постійно розповідав, що зайнятий. Досудове розслідування тривало майже 9 місяців. Нині ця справа тягнеться вже півтора року, – каже Галина Омельковець.

Окрім того, родичі загиблої нагадують, що свого часу водій відмовився сприяти у проведенні досудового слідства та проходити детектор брехні. На це адвокат заявив, мовляв, пізніше він погодився. Та й взагалі переконує, що за кермом була жінка і саме вона й збила дівчину.

Тому відповідь на головне питання – хто ж був за кермом мікроавтобуса під час смертельної аварії у родичів загиблої і в водія авто, якого в цьому звинувачують своя.Та й частина свідків говорить, що за кермом зловісного бусу був чоловік, інші – що жінка.

За ким правда — продовжуватимуть встановлювати. Адже прокурор у справі попросив перерву, щоб перевірити всі матеріали та докази у справі. Суд задовільнив клопотання. Відтак наступне засідання відбудеться 6 грудня о 12.30 в апеляційному суді Рівненської області.