Зокрема, деякі ЗМІ повідомили, що російське керівництво, вочевидь, не настільки впевнене у міцності своєї влади. Що локальні протести, які владі дотепер вдавалося легко ізолювати один від одного, можуть стати частиною широкого загальноросійського руху. Або просто обмежились констатацією подій 12 червня та осудом дій поліції.

Очевидно, що Кремль сьогодні не боїться жодної політичної конкуренції. Сила й репресії з боку влади є засобом ще більшого залякування російського суспільства, приведення його до ще більшої покори.

Олексій Навальний наразі не є ані загрозою для режиму, ані якоюсь реальною альтернативою. Тимчасова розгубленість частини російської еліти, яку іноді уявляє собі Захід, може свідчити не про слабкість російської внутрішньодержавної конструкції, а про деякі побоювання від можливої втрати звичних орієнтирів, звичних для верхівки в авторитарних режимах.

Попри наявність певного невдоволення, широкої внутрішньої бази для демократичних перетворень у Росії сьогодні немає. Натомість, путінський режим не боїться Заходу, а здається навіть відверто зневажає його за мляву реакцію і беззубість.

Між тим, історикам добре відомо, що традиційну віру росіян у “доброго царя” свого часу розвіяла лише так звана “кривава неділя” у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 року, що й стала головним поштовхом до Першої російської революції.

Автор: Олег Бєлоколос.

Джерело: Gazeta.ua

Автор: Блог Медіа