У тимчасово захоплених населених пунктах терористи Російської Федерації проводять масштабні “фільтраційні заходи”. Жертвами окупантів найчастіше стають чоловіки призовного віку.

Про це повідомляють Сили оборони Запорізького краю.

Зазначається, що у першу чергу від росіян потерпають ветерани АТО і ООС, колишні військові та правоохоронці, а також проукраїнські активісти. Зокрема, наразі у Василівці загарбники держави-терористки тримають заручниках 16-річного хлопця.

Також в окупованому містіросійські злочинці протягом 12 днів тримали у камері, катували та били струмом учасника АТО. Крім того, чоловікові відрізали палиць та зламали чотири ребра.

Росіяни розшукують журналістів, щоб змусити їх до співпраці. Представникам ЗМІ розсилають листи з погрозами у Мелітополі, Бердянську, Енергодарі і Токмаку.

Як повідомлялося, на Дніпропетровщині затримали двох осіб, підозрюваних у розвідувально-підривній діяльності. Одна з них – жінка, яка у Синельниківському районі агітувала за “рускій мір” та носила заборонену “георгіївську” стрічку.

9 січня в Одесі не стало ветерана АТО/ООС, колишнього бійця 24 бригади Юрія Дуди.
Як повідомила користувачка ФБ Лада Українка на сторінці ГО “Львівська обласна спілка АТО та сімей загиблих”, 34-річний учасник бойових дій мешкав у Львові.

«На жаль, словами важко загоїти у серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В цю гірку мить щиро поділяємо горе Вашої сім’ї та разом з Вами схиляємо голову в глибокій скорботі», – написала вона.

Поховають Юрія Дуду в Одесі.

Про смерть захисника України повідомили на сторінці Бориславської міської ради в соціальних мережах.

Бориславець брав участь в російсько-українській війні.

«Світлий, добрий спомин про Володимира назавжди залишиться в спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків, в серцях усіх, хто знав, любив та поважав. Вічна пам’ять!», – зазначили на сторінці міської ради.

Як стало відомо з власних джерел ІА “Цинічний Львів“, Володимир помер вдома.

Наразі невідомо, коли відбудеться парастас та похорон Володимира Магури. Також не повідомляється і причина смерті військового.

Як повідомляють в обласній поліції, вночі біля одного із місцевих закладів торгівлі між 24-річним надвірнянцем та зловмисником виник раптовий словесний конфлікт.

У ході інциденту останній вдарив ножем прикарпатця в ділянку грудей та втік з місця події. Товариш потерпілого викликав медиків та поліцію.

Правоохоронці провели комплекс слідчо-оперативних заходів, опитали свідків та очевидців події, переглянули записи з камер відеоспостереження, встановили особу зловмисника та затримали його за годину після злочину за місцем проживання. Йдеться про 41-річного місцевого мешканця.

Затриманий у минулому судимий за вчинення ряду злочинів.

Поліціянти фігуранта затримали у порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України. Наразі слідчі повідомили правопорушнику про підозру у вчиненні умисного вбивства, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Правоохоронці клопотатимуть у суді про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Санкція статті передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років.

Триває досудове розслідування.

Як виглядає житло і чому чиновники так принизили жінку – розповіли у сюжеті “Суспільне Кропивницький” (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

Відомо, що Тетяна Запорожченко познайомилась зі своїм чоловіком у 2014 році. Того ж року народилася донька, а чоловік пішов служити прикордонником у зону проведення АТО.

Після року служби повернувся додому інвалідом армії, переніс кілька операцій на хребті.

У 2015-му родина стала в чергу на отримання житла у Кропивницькому. А через два роки чоловік загинув – потонув, рятуючи дівчинку на місцевій водоймі.

“Викинув її на матрац, а сам пішов під воду”, – каже жінка.

Зараз Тетяна з донькою живе у орендованій двокімнатній квартирі. Її жінка винаймає ще й разом з подругою – аби було дешевше.

“Донька часто хворіє, не можу влаштуватись на роботу, бо лишити її ні з ким, я ж сирота. Отримуємо сім тисяч гривень пенсії чоловіка, половину віддаю за оренду”, – говорить вона.

Тетяна сама виховує доньку (скриншот / Суспільне Кропивницький)

Цього року Запорожченко дізналася, що отримає від міськради однокімнатну квартиру.

“Сказали, що можна прийти подивитися її, чи підійде. Але додали, якщо ця квартира не підійде, то нову чекати можна і чотири, і п’ять років, і, взагалі, невідомо, коли я її отримаю”, – розповідає жінка.

Коли вона прийшла оглянути квартиру на восьмому поверсі багатоповерхівки, то була, м’яко кажучи, неприємно здивована.

“Стіна хитається, завалитись може в будь-який момент. Й інша стіна хитається. Якщо ставити нові двері, то ця конструкція завалиться”, – показує Тетяна стан житла, яке чиновники оцінили у 500 тисяч гривень.

Ось так виглядає квартира, яку виділили вдові АТО в Кропивницькому (скриншот / Суспільне Кропивницький)

До слова, рієлтори, оцінивши “віддалений периферійний район, високий поверх, стан, непридатний для проживання”, оцінили квартиру на 100 тисяч гривень дешевше.

“Вартість цієї квартири сягає 13-15 тисяч доларів. Це гранична її ціна. Туди треба дуже багато грошей вкласти, щоб відремонтувати. Десь 10 тисяч доларів”, – говорить рієлторка Світлана Воскресенська.

Що кажуть про ситуацію у міській раді
У 2021 році влада Кропивницького може дозволити собі виділити дві безкоштовні квартири.

“У нас є загальна черга, де люди стоять з 80-го року. Є першочергова черга, де люди стоять з 85-го року і житлом незабезпечені. І є позачергова черга. Усього в місті більше 3100 людей стоять у черзі на житло”, – каже начальник міського відділу обліку житла Валерій Пількін.

Тому інше житло родині загиблого воїна запропонувати зараз не можуть. А на кращу квартиру жінка може чекати років десять.

“Вона може проживати в іншому місці, робити ремонт. Отримуючи житло, людина бере на себе відповідальність, бере на себе зобов’язання привести її в належний вигляд”, – додав чиновник.

Наразі вдова героя АТО має намір просити про допомогу у представників громадських організацій, які опікуються справами учасників антитерористичної операції та членів їхніх сімей.

Воїн присвятив свій забіг довжиною 10 км українським військовим, які вже 7 років щодня долають “марафони” на фронті, а також своєму другові Олексію Буслаєву, кулеметнику 30-ї окремої механізованої бригади, який загинув 6 лютого 2015 року поблизу Дебальцевого.

“У 2014-2015 роках я служив на Донбасі як піхотинець. Щодня з побратимами ми долали відстані й виконували бойові завдання, не знаючи, що нас чекає попереду. Комплектація бійця доволі важка: це і бронежилет, і зброя, і боєприпаси. Загалом вага може перевищувати 30 кілограмів”, – розповів Леонід після подолання дистанції.

“Найважчий забіг”, який я подолав, безумовно, не зрівняється з випробуваннями на війні. Але для нас це спосіб нагадати про хлопців та дівчат, що нині на фронті роблять усе, щоб мирні забіги могли проводити в Києві та інших вільних містах України”, – додав він.

Відомо, що герой “Найважчого забігу” пішов добровольцем у регулярну армію 2014-го, одразу після вторгнення російських військ. Служив у складі 30-ї бригади, у першому батальйоні.

Після повернення з фронту створив бізнес, у який працевлаштовує ветеранів і допомагає їм адаптуватися до цивільного життя.

27 peaктивнa apтилepiйcькa бpигaдa

Тpaгeдія cтaлacя в пoнeділoк, 27 вepecня, пoвідoмили нa cтopінці Кpoлeвeцькoї міcькoї paди y Facebook. Міcцeвa влaдa виcлoвилa cпівчyття гopю cім’ї зaгиблoгo.

Відoмo, щo 25-pічний Квoкшa зaвaнтaжyвaв тeхнікy дecятoї peaктивнoї apтилepійcькoї бaтapeї чeтвepтoгo дивізіoнy війcькoвoї чacтини А1476. Обcтaвини cмepті yтoчнюютьcя.

Зaгиблий жив paзoм із бaтькaми в ceлі Бyйвaлoвe в Кpoлeвeцькoмy paйoні Сyмcькoї oблacті. У 2017 poці він бyв викликaний cпoчaткy нa cтpoкoвy війcькoвy cлyжбy, a пoтім нa cлyжбy зa кoнтpaктoм.

Боєць 108-го гірсько-штурмового батальйону Володимир Боднар завітав на урок “Я досліджую світ” до третьокласників НВК №26. Його сину зав’язали очі та вчили накладати пов’язку, а пацієнтом, поки той не бачив, став його батько.

Як зазначається, чоловік у зоні бойових дій був від самого початку, всі сім ротацій провів на першій лінії, чотири останні був старшим на позиції. Додому ці сім років приїжджав зазвичай на кілька днів, іноді – на тиждень, і лише раз приїхав на пів року.

Цього ж разу своє повернення вирішив зробити особливим для сина.

Коли хлопцеві розв’язали очі, він побачив перед собою не свого однокласника, а батька. Школяр не одразу зрозумів, що відбувається… Але потім кинувся в обійми. Зворушлива зустріч супроводжувалася оплесками однокласників.

“Батько сказав, що в жовтні приїде, а сам приїхав у вересні”, – каже щасливий Данило.

Детальніше – на відео UA: Рівне.

За повідомленням штабу Операції ООС, за минулу добу ворог двічі здійснював обстріли з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Під час одного з таких обстрілів увечері 8 липня боєць із Сумщини отримав смертельне поранення.

За словами Олександра Бондаренка, тіло загиблого мають доправити на Сумщину ввечері 10 липня. Поховання відбудеться у неділю 11 липня о 12.00.

На сході загинув воїн з Сумщини Євгеній КурасовФото: Сумський обласний військкомат

Євгенію Курасову було 24 роки. Служив за контрактом із жовтня 2019 року. Вдома, в с.Локня, Сумського району, у загиблого лишились дружина з двомісячною дитиною та батьки.

Протягом минулої доби зафіксовано N обстрілів з боку російських окупантів…” – такі фрази у фронтових зведеннях повторюються день у день. Миготять, наче спиці в колесі. Перетворюються на білий шум. Стають непомітними для очей простого обивателя. Людина звикає до всього, і до війни теж. Навіть ті, хто раніше з нетерпінням чекав новин із фронту, тепер фокусують увагу на інших темах. Вигоріли, збайдужіли, “відскочили”, сховалися за стіною? Всього потроху. З точки зору психології це зрозумілі реакції. Але є обставина, яку не має права ігнорувати ніхто в Україні. Це – загиблі воїни. Адже, якби не армія і її щоденна жертва, колесо війни проїхало б по всіх нас. І розчавило б – якби на Сході не стояли стіною кілька десятків тисяч військових. Цей травень став останнім для шести героїв, які віддали свої життя за Україну в результаті бойових дій, пише Новинарня. Дмитро Товчигречка, Сергій Коробцов, Юрій Опришко, Віктор Городніченко, Павло Колесник, Максим Польовий. Три солдати, два сержанти, один офіцер. Найстаршому – 42, наймолодшому – 22. Дві безповоротні втрати в 58-й мотопіхотній бригаді, по одній – у 81-й аеромобільній, 53-й і 93-й механізованих, 128-й гірсько-штурмовій. Відповідно, один полеглий у Луганській області, решта – на Донеччині. Знову криваву данину збирають російські снайпери: у травні принаймні троє наших воїнів загинули від їхніх куль. Два бійці померли в шпиталях від важких поранень, отриманих у квітні. Ще 13 воїнів у травні були поранені. Також пресцентр штабу Об’єднаних сил повідомляв про 284 обстріли – це трохи менше, ніж у квітні (315), але цілком на рівні весни минулого року, коли про перемир’я також уже не йшлося. Полеглі віддали життя за своїх друзів, свій народ, і вони житимуть довіку. Але – якщо ми їх пам’ятатимемо. Якщо ми не забудемо цю війну, її героїв та жертви в ім’я України.
1. Дмитро Товчигречка

Дмитро народився 28 лютого 1984 року в Кривому Розі. Здобув середню спеціальну освіту, майже 20 років пропрацював газорізником на рудозбагачувальному підприємстві РОФ-1 (Північний гірничо-збагачувальний комбінат). Чоловік захоплювався риболовлею, з гордістю виставляв свій улов на сторінках у соцмережах.
Дмитро народився 28 лютого 1984 року в Кривому Розі. Здобув середню спеціальну освіту, майже 20 років пропрацював газорізником на рудозбагачувальному підприємстві РОФ-1 (Північний гірничо-збагачувальний комбінат). Чоловік захоплювався риболовлею, з гордістю виставляв свій улов на сторінках у соцмережах. “Він дуже любив із дружиною і друзями вирушати на природу, порибалити. Для нього було навіть неважливо, наловить він рибу чи ні. Головне – провести час із рідними на природі, посидіти, поговорити про життя”, – розповіла сестра дружини бійця, Тетяна. За її словами, з дружиною Галиною Дмитро познайомився багато років тому. Своїх дітей подружжя не мало, але Діма дуже любив племінника (сина Тетяни) – проводив із ним багато часу, завжди дарував подарунки. Склалося так, що Дмитро з Галиною розійшлися. Але через півтора року чоловік повернувся. “Він непокоївся через те, що так сталося, і дуже хотів загладити свою провину. Мріяв про те, що з часом зможе купити їм квартиру, зробить там ремонт, вони поїдуть відпочивати на море”, – згадала Тетяна. У січні 2021 року Товчигречка підписав контракт на службу в Збройних силах. Старший солдат, механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Цієї весни була його перша ротація на передову, в Донецьку область. Побратими по бригаді розповідають, що Дмитро був неговірким, але від завдань ніколи не відмовлявся. “Видно, що життя його потріпало”, – вважав боєць із позивним “Тихон”. “Я відчув стійкість цієї людини, тому що був у нашій бригаді насправді недовго. Але всі побратими відчували цю здатність виконувати своє слово. Він сказав щось – і він це робив максимально. Ось ця стійкість потрібна сьогодні в армії, потрібна воїнам”, – зазначив військовий капелан бригади Олександр Карапетян. “Шостого травня вранці він подзвонив Галі. Знову просив пробачення. Цікавився родичами, як у них справи. Обіцяв, що вийде на зв’язок увечері. Але так і не встиг. Незабаром Галі подзвонили з частини і повідомили, що Діма загинув”, – розповіла сестра дружини. Обстріл почався посеред білого дня – з РПГ і стрілецької зброї. “Бійці чистили окопи. Ворог виждав, коли хлопці зупинилися і спокійно розмовляли, й атакував. Пролунав постріл, потім ще один. Наш медик відразу кинувся допомагати. Дмитра винесли на носилках, він був ще живий, у нього були розплющені очі. А коли його стали перев’язувати, то він відкинув голову – і все…” – переповів “Тихон”. Множинні осколкові поранення не залишили старшому солдату Товчигречці шансів на життя. “В область серця, ліворуч… Я прибіг, коли його вже поранило, виносили. Не встиг”, – розповів товариш загиблого, командир танка Іван Лисенко. Поховали Дмитра у Кривому Розі. Залишились мати і дружина.

2. Сергій Коробцов

Сергію було 22. Він народився 2 липня 1998 року в Коростені на Житомирщині. “Він був дуже вихованою, дуже чемною дитиною”, – згадує Галина Нижник, директорка навчально-виховного комплексу №12, який закінчив Коробцов. За її словами, хлопець вирішив стати військовим іще у школі – прагнув захищати свою рідну землю (хоча це було ще до війни). Як розповідає родич солдата, Олексій Литвинчук, спершу Сергій пішов служити на строкову службу. А згодом вирішив підписати контракт із ЗСУ. Закінчивши курси операторів БПЛА, прийшов у 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського. У Коростенській РДА назвали його звання й посаду: солдат, розвідник 3-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти. “Він любив життя, любив людей. Але долю свою пов’язав з військовою службою. Це в нього була перша ротація…” – зітхає Литвинчук. На передовій Коробцов відслужив чотири місяці. Ще через місяць мав іти в відпустку. Вдома його дуже чекали молода дружина і дворічний син. Але 6 травня позиції ЗСУ біля селища Піски на Донеччині обстрілював ворожий снайпер. Куля влучила Сергієві в голову. “В нього було сильне поранення – верхня частина голови фактично знесена”, – слова Литвинчука. Поховали Сергія Коробчука в селі Ушомир під Коростенем. Залишилися дружина і маленький син.

3. Юрій Опришко “Боня”

Молодший сержант 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади Юрій Опришко виборов у смерті майже місяць. “Від таких поранень не виживають. Але він намагався, бо знав, що вдома чекає сім’я, дружина і двоє дітей”, – кажуть побратими. Юрій народився 12 листопада 1978 року в селі Ялинці Кременчуцького району на Полтавщині. “Дуже веселий він був. Дитинство з ним ми провели разом. Товаришували, як у селі буває. І корів разом пасли, і по господарству поралися. Поганого за героя Юрія нічого не можу сказати”, – розповідає друг загиблого Олександр Драпчак. У 2015 році Опришка мобілізували. Відслуживши рік, він повернувся додому. Вдруге одружився, народилася донечка (від першого шлюбу в Юрія є дорослий син). Але збагнув, що не може весь час “відсиджуватися” в тилу, коли “десь там” триває війна. І 2019 року повернувся у військо – на цей раз за контрактом. Служив у штурмовому батальйоні “Айдар” на посаді головного сержанта штурмового взводу. “Одразу ми потрапили на навчання. Туди приїхав командир набирати людей в «Айдар». Стояло три тисячі чоловік. Він говорить: «Ми стоїмо на передовій і воюємо. У нас гине дуже багато людей. Хто дійсно хоче не зарплатню отримувати, а батьківщину захищати?». Нас вийшло 30 людей, Юра – один із нас. Він пішов за ідею, а не через гроші. Він був дуже відданий. Про таких кажуть – йдуть найкращі”, – каже побратим загиблого Олександр Павперов. “Юрій був дуже хорошою людиною, сильним воїном і гарним товаришем”, – запевняють у батальйоні. “На нього завжди можна було покластися. Він був не лише моїм підопічним, а й досить хорошим другом”, – говорить командир роти Максим Павленко. Фатальне поранення – наскрізне в потилицю – Опришко отримав у свій останній день на передовій. Сталося це 9 квітня поблизу Старогнатівки на Донеччині. Попри тяжку травму, Боня боровся за життя до останнього. Спершу – в лікарні у Маріуполі, потім – у Львівському шпиталі. Поряд постійно була дружина. “Він дзвонив мені з госпіталю, як у Львові лежав. Казав: «Діма, синок, приїжджай. Я в госпіталі». Два рази повторив мені й усе, після того більше нічого не сказав… Людина була дуже добра та хороша. Спокійний, усім завжди допомагав. Ніколи в житті нікому не відмовляв. Захищав нас. Пішов туди, щоб ми жили спокійно та мирно. Дякую йому за це, пам’ятатиму завжди”, – розповідає син бійця Дмитро. На жаль, 7 травня серце 42-річного воїна не витримало й зупинилося. Поховали Юрія Леонідовича в Ялинцях. Залишилися дружина, 4-річна донька і 20-річний син.

4. Віктор Городніченко “Вітямба “

Віктор Городніченко – старший солдат, старший навідник гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Він народився 19 лютого 1996 року в селі Покровська Багачка на Полтавщині. Мешкав у Ромодані Миргородського району. Після дев’яти класів сільської школи вступив до Кременчуцького військового ліцею – “на льотчика”. “Тихенький хлопчик, скромний та привітний. Йому подобалися точні науки, математика. Вдумливо сидів над задачами… Рахував усе, і йому це вдавалося. У нас дуже дружні відносини були з Вітею. Він кожну вільну хвилинку, коли бував в Ромодані, завжди приходив до мене”, – розповідає перша вчителька Городніченка Валентина Зінченко. “Він був дуже чемним, вихованим і ввічливим. Завжди попереду. Любив сидіти за першою партою. Любив багато читати. Два роки тому він прийшов до нас у школу і ми, вже зрілі люди, питали в нього: «Чому ти не завершуєш служити в ООС? Чому не перейдеш на мирну роботу?» А він сказав: «Якщо не я, то хто?» І ці слова закарбувалися у нас в пам’яті назавжди”, – згадує класна керівниця Віті Оксана Демченко. “Віктор не шукав у житті легких шляхів. Маючи за приклад свого старшого брата Миколу, він теж планував присвятити своє життя військовій службі й усіляко прагнув до цього. У лиху для країни годину він не став ховатися від випробувань, а без роздумів став до лав захисників її Незалежності”, – підтверджує колишній начальник Кременчуцького ліцею, полковник запасу Володимир Поляков. У військо Городніченка призвали 2016-го. Прослуживши три роки у 36-й бригаді морської піхоти, він перейшов у десантно-штурмові війська. 28 квітня 2021 року поблизу Зайцевого на Донеччині у Віктора поцілив ворожий снайпер. Куля влучила нижче бронежилета, прошивши черевну порожнину. “Евакуювання відбулося дуже швидко. В місті Бахмут протягом восьми годин проходила операція. Потім Віктора доставили у Харків”, – розповідав заступник командира військової частини Петро Гоц. Одним із тих, хто евакуював пораненого бійця, був Богдан Нос. Тоді він бачив Віктора востаннє. “Він за себе не думав, а думав за нас. Просив, щоб ми зупинилися, перекурили. Ми його завантажили в літак. Я ще пам’ятаю: він говорити вже не міг, але мене взяв за руку, поплескав по плечу. Це був знак – наче показати, що він при тямі. Він дав мені руку, що він притомний і з ним все добре. Після того я вже його не бачив. Ми надіялися, що він виживе…” – згадує Богдан. “Брат завжди був із посмішкою на устах. Завжди усміхався, навіть коли почував себе недобре. І завжди у всьому бачив позитив. У лікарні він був у стані медикаментозного сну, не міг говорити…” – розповідає брат, Микола Городніченко. Востаннє він говорив із Віктором за три дні до його поранення. “У них вже підходив час до закінчення ротації. В нього було багато планів, мрії про повернення до дружини та доньки”, – переказує Микола. Віктор помер у госпіталі в Харкові через півтора тижня після поранення, 8 травня. Поховали воїна в Миргороді на Алеї Героїв міського кладовища. Залишилися мати, брат, дружина та донька.

5. Павло Колесник

Павло народився 23 березня 1982 року в селі Нове (нині Седнівська ОТГ Чернігівського району) на Чернігівщині. Односельці розповідають, що хлопець був дуже працьовитий, добрий і хазяйновитий. Працював трактористом. На передову вперше потрапив за мобілізацією. А вдруге прийшов сам – у вересні 2019 року підписав контракт на службу в ЗСУ. Сержант, старший водій мотопіхотної роти 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. “Людина, яка воює вже дуже давно, має дуже великий досвід, надійна допомога командиру. Декілька днів назад ми з Павлом розмовляли, жартували, обговорювали побутові питання, і буквально за пів години він пішов заступати на бойове чергування. О 18:10 нам надійшла доповідь, що куля ворожого снайпера обірвала життя нашого побратима”, – розповів побратим полеглого воїна, В’ячеслав Саврацький. Сержант Колесник загинув під Донецьком 13 травня. Поховали воїна в рідному Новому. Залишилися дружина і 16-річна дочка.

6. Максим Польовий

Майор, заступник командира 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону 128-ї Закарпатської бригади Максим Польовий воював за Україну від самого початку російської агресії, з 2014 року. Пройшов бої за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Старогнатівку, Новотошківське, Побєду та інші населені пункти на сході. Під час артилерійського обстрілу поблизу Станиці Луганської був поранений. Але після лікування повернувся у військо – не збирався йти на відпочинок аж до самої перемоги. Максим Польовий народився 18 грудня 1984 року в селі Юхимівці Волочиського району Хмельницької області. Мешкав у селі Наркевичі, там же закінчив школу. Класний керівник Максима Тетяна Кравчук каже, що хлопець любив навчатися і ще з дитинства мріяв стати військовим. “Він був дуже добрий, завжди справедливий. Перші роки після школи ми з ним переписувалися всім класом – не було ще тоді ні мобільних, нічого. В нас є листи, він завжди і жартувати міг, і писав дуже багато”, – пригадує однокласниця Максима Ольга Шевчук. Наступного року його клас планує зібратися на 20-річчя закінчення школи. Але Польовий одразу попередив, щоб його не чекали. “Він сказав: «Вибачайте, друзі. Та я приєднаюся до вас з превеликим задоволенням тоді, коли відсвяткуємо перемогу України у війні на Донбасі»”, – розповідає однокласник і друг дитинства, також майор Вадим Гуменюк. Вони з Польовим були нерозлийвода ледве не з пелюшок: разом ходили в дитячий садочок, потім – до школи, разом вступили в Академію сухопутних військ в Одесі, навчалися в одній роті. “Коли отримали лейтенантські погони, доля нас розвела. Я поїхав до Новограда-Волинського служити в «тридцятку», а він – до Закарпаття, у 128-му [бригаду]. Максим чудова людина, завжди допомогав, принциповий був. Дуже переживав за своїх підлеглих. Хороший друг, спілкувалися постійно телефоном. А зустрічалися дуже рідко. Він рідко приїжджав, казав мені постійно: «Вадиме, ось виграємо війну – тоді зустрінемося» “, – сумує майор Гуменюк. “Такі, як він, – зразок, еталон офіцера у ставленні до свого обов’язку. Чесний, справедливий, принциповий, вимогливий до себе і до підлеглих, хороший сім’янин”, – каже про Максима Польового заступник командира 128 огшбр підполковник Андрій Грузінцев. Майор Польовий загинув уранці 27 травня внаслідок смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ поблизу Новотошківського на Луганщині. Поховали замкомбата в Наркевичах. Залишилися батьки, брат, дружина (також військовослужбовиця) та двоє синів – віком 11 та один рік. Вічна пам’ять полеглим за Україну.

Проникаюче вогнепальне поранення правого ока з чужорідними внутрішніми тілами (фрагментами) плюс відсторонення від сітківки.
Віталій маленького росту, дуже молодий, якби зустрів не в госпіталі, то ніколи б не подумав, що міг воювати! Пройшов службу з надзвичайних ситуацій, повернувся додому, а через місяць перебував у військкоматі з бажанням виїхати до морської піхоти. Вісім місяців в зоні ООС (АТО) і в один жахливий день стався вибух. А у нас тут Віталій, в Одеському військовому госпіталі.
Щоб врятувати залишок правого ока, необхідна операція по видаленню фрагментів з ока. Наші лікарі роблять цей план операції разом з лікарями клініки. Філатова базується на самій клініці. Є шанс зберегти предметне бачення!
На лівому оці необхідний косметичний протез.
Найближчим часом необхідно заплатити за Сузір ‘ я зонд ® вартістю 5 грн.
Плюс оплачуйте виробництво косметичного протезування на лівому оці вартістю 3 500 грн. Всього замовлення 300 9 грн.
Я розумію, що зараз для багатьох війна пішла з поля зору, але впевнена, що все вийде!
А також нашій волонтерській кімнаті потрібно:
Мені дуже потрібна кава в зернах! Також потрібні футболки, спортивні штани, взуття, шорти (можна б / у, але чисті і в гарному стані), одноразові підгузки, дексалгін в ампулах, великі вологі тканини, молочні продукти, чай, цукор, печиво, пральний порошок (автоматичний)..
Якщо ви хочете допомогти придбати витратні матеріали або ліки та передати їх в лікарню, пишіть мені в особисті повідомлення і я вам допоможу в будь-якому разі!
Якщо бажаєте допомогти грошима на придбання ліків, то можете надіслати на картку:
Приватбанк 5168 7551 1265 2942 Танцюра А.В.
Монобанк 4848 4441 1144 Танцівниця А.В.
Для перерахування з-за кордону:
Вестерн Юніон або Грошовий Грам
Танцюра Андрій
Одеса, Україна
6500

Про це повідомили на офіційній сторінці “Громадська спілка “Спілка воїнів АТО Волині” у Фейсбуку.

Чоловік перебував на стаціонарному лікуванні у медзакладі з діагнозом – важка закрита черепно-мозкова травма.

“Родина потребує коштів для поховання героя, тому звертається до небайдужих із проханням про допомогу”, – йдеться удописі.

Номер банківської картки сестри: 4149499135053450 (Рибачук Світлана Сергіївна)

Відомо, що Давід Шартава – грузин із Тбілісі, на фронті війни з Росією з перших років. До ЗСУ прийшов у складі “Грузинського легіону”.

На Донбасі в неділю, 18 квітня, окупаційні війська Російської Федерації порушили режим тиші. Один український військовий загинув, є поранений.

Відповідне фото розмістили на сторінці Фонду “Повернись живим”. Зазначається, що з початку квітня на Донбасі загинуло 10 українських воїнів, серед яких і Олексій Мамчій.

“На фото батько двох українських героїв, чернівчанин Юрій Мамчій. Він прийшов на могилу до свого сина Станіслава, якого російські окупанти вбили 2016 року поблизу Авдіївки. 4 дні тому ворожий обстріл забрав життя другого його сина – Олексія”, – йдеться під фото.

Про це повідомила пресслужба оператвно-тактичного угруповання “Північ” у Facebook. Командування вже висловило співчуття рідним та близьким загиблого захисника.

“12 квітня, в районі проведення операції Об’єднаних сил, в смузі відповідальності ОТУ “Північ”, внаслідок прицільного обстрілу збройними формуваннями Російської Федерації позицій наших підрозділів один військовослужбовець ЗСУ отримав вогнепальне кульове поранення, не сумісне з життям”, – йдеться у повідомленні.

Українські військові також повідомили, що на місці трагедії працює керівний склад військової частини та робоча група Військової служби правопорядку.

Крім того, про вбивство українського воїна російськими окупантами повідомлено представників ОБСЄ через Українську сторону Спільного центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін.

“Дії російських окупантів вкотре підтверджують те, що ворог цілеспрямовано порушує режим припинення вогню та не бажає дотримуватись чинних домовленостей про режим припинення вогню”, – наголосили захисники України.

Нагадаємо, 10 квітня поблизу Золотого на Луганщині загинув 24-річний воїн ЗСУ із Харківщини Андрій Теперик. Він служив у лавах 92-ї ОМБР імені кошового отамана Івана Сірка.

Воїну родом із Харківщини було лише 24 роки. Про це повідомили на Facebook-сторінці 92 ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка.

Побратими бійця уточнили, що трагедія трапилася приблизно о 23:00 в суботу неподалік від населеного пункту Золоте на Луганщині.

“Російські найманці вкотре “дотримувалися режиму припинення вогню” й підступно вбили захисника України… Харківщина втратила ще одного вірного сина Батьківщини. Наша військова родина висловлює глибокі співчуття батькам Героя”, – йдеться у повідомленні.

Військовослужбовці підкреслили, що не пробачать ворогу смерть молодого бійця.

“Вибач, братику”, – додали вони.

Що відомо про загиблого захисника
Військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади Андрій Теперик родом із села Мартове Печенізького району Харківської області. У бригаді він був стрільцем-снайпером 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону. Військову службу проходив за контрактом, повідомили в пресслужбі Харківської обладміністрації.

За словами пресофіцерки 92-ї ОМБр Тетяни Апатченко, тіло загиблого захисника мають доправити до області у понеділок, 12 квітня. Попередньо, поховання Героя призначили на 14 квітня, передає “Суспільне”. Коли відбудеться прощання та чи поховають бійця Андрія Теперика на Алеї Слави, поки вирішують.

Нагадаємо: ворог смертельно поранив захисника України в районі відповідальності оперативно-тактичного угрупування “Північ”. Обстріл вівся біля Золотого-3 – з автоматичних станкових гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Загалом “Л/ДНР” минулої доби 10 разів обстрілювали позиції ЗСУ, кульове поранення того дня отримав ще один воїн – його стан здоров’я оцінили як середнього ступеня важкості.

Чоловік народився у селі Бедриківці Заліщицького району. Йому було 53 роки.

Про непоправну втрату повідомляє Заліщицька міська рада.

“Патріот, який з початку бойових дій на Донбасі, проявив мужність і двічі пішов добровольцем. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Нагороджений військовими відзнаками за зразкову службу. Побратими згадують Романа як мудрого, чесного, відважного друга. Світлі спогади про людину, яка чесно і гідно прожила своє життя, залишивши по собі плоди своїх добрих справ, завжди будуть сильнішими за смерть.

Його життєвий шлях – це приклад відданості та гідності, любові до життя, громади, людей, Батьківщини.

У четвер, 8 квітня, життя за незалежність України віддав 22-річний морський піхотинець Денис Юшко. У хлопця залишилася дівчина і маленький син. Він був убитий пострілом снайпера в голову. 31 травня молодому захиснику України мало б виповнитися 23 роки.

Детальніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Перший, кого вбили окупанти

У маленькому селі Новобогданівка Миколаївської області траур. Денис став першим бійцем, який не повернувся живим із фронту. Прощатися з ним планують у місцевому парку Перемоги. Крім односельців провести хлопця в останню путь збираються і люди з інших сіл.

“Ми п’ять років разом із жителями будували цей парк. І Денис був одним із тих, хто брав активну участь у цьому проєкті. Він ще вчився в школі, але весь час був поруч зі мною, коли ми проводили тут роботи”, – розповідає, ледь стримуючи сльози, дядько і проєктувальник парку Максим Корнієнко.

У дитинстві втратив батьків, а на війну пішов добровільно

Денис був круглим сиротою. Коли йому було 5 років, помер батько Павло. А в 9-років хлопчик втратив маму Наталю, яка померла від важкої хвороби. Виховали його бабуся, дідусь і дядько.

“Він був дуже позитивним, безвідмовним, добрим, навіть трохи наївним. Він весь час посміхався, за це в школі вчителі називали його сонечком. Він весь час був зі мною поруч, мій найкращий помічник”, – зітхає дядько.

Ще в школі Денис хотів стати зварювальником, як його батько. Але трохи плани у нього змінилися. Приблизно за рік до свого 20-річчя, коли хлопця мали призвати в армію, він вирішив, що хоче бути військовим.

“Вони удвох із другом відправлялися в армію, пам’ятаю, ми всім селом проводжали їх у будинку культури. Причому у військкомат він пішов сам, 30 травня 2018 року, за один день до свого дня народження. Так хотів служити. З армії повернувся 2019 року, трохи побув тут, працював. Але потім сказав, що піде на контракт. Що він хоче захищати Україну, що це його покликання. Так, ми відмовляли його. Тут у селі робота для нього завжди була. У нас невеликий бізнес, ми вирощуємо рослини, є теплиці. Він хлопець працьовитий, міг би спокійно тут жити. Але переконати його було неможливо, він так вирішив, самостійний був”, – згадує Максим.

У Дениса залишився маленький син

До того, як виїхати на Донбас, Денис зустрічався з дівчиною з іншого села. Пізніше вони почали жити разом у Миколаєві, знімали квартиру. Нещодавно у пари народився син, якого назвали Павлом, на честь батька бійця.

“Буквально напередодні загибелі, увечері 7 квітня, Денис зателефонував, ми з ним розмовляли. Він тоді сказав, що на фронті ситуація дуже напружена. Навіть вимовив таку фразу: “Не знаю, чи повернуся я звідси”. А вже наступного дня вранці мені подзвонили і сказали, що Денис загинув”, – хвилюється дядько.

У 36-й бригаді ЗСУ також повідомили, що Денис почав службу в лавах морської піхоти за контрактом наприкінці 2020 року. Він із гідністю захищав рідну землю.

Зворушлива історія невідомого бійця АТО про корупцію в Україні, яка набула популярності у соціальних мережах, сколихнула всю Україну. Минулого місяця газета «Моя сповідь» надрукувала статтю-крик душі українського воїна Максима.

Чоловік повернувся на деякий час додому із зони бойових дій і був вражений тим, як живуть його друзі і знайомі «під мирним небом».

«…Я йшов і плакав. Плакав сильніше, ніж тоді, коли закривав брудними руками очі своєму мертвому рідному братику.

Плакав гіркіше, ніж тоді, коли відірвало ноги моєму побратиму, який усе життя марив футболом. Я йшов і ридав, бо мої близькі, мої рідні вбивали все, за що ми воювали на Сході.

Я не знав, як пояснити їм, за що тепер ненавиджу їх. А ще гірше: я не знав, як збороти в собі цю лють. Боже, прости, але я не зміг пробачити… Кілька тижнів після повернення додому я не знав де себе подіти.

Мені було важко ходити без зброї й без своїх побратимів. Та я розумів, що мушу вчитися тепер жити без війни. Родич запропонував роботу, і я сподівався, що моє життя під мирним небом якось налагодиться. Одного дня мама попросила мене піти в ЖЕК.

Вона дуже довго добивалася, щоб жеківці відремонтували трубу, через яку наша стеля у ванній постійно вкривалася грибком, і тепер попросила мене занести директорові «подяку».

«Що ти робив, поки я воював?» Крик душі бійця АТО сколихнув суспільство України Минав час. Якось до нас в гості прийшла моя сестра. Ми довго не бачилися,тому розмова була дуже емоційною.

Говорила переважно вона. Розповідала про справи своєї родини і про те, як влаштувала дитину в садочок. – Ну ти розумієш, там доки конвертик не даси, то ніхто тебе не візьме. – І скільки ж ти дала? – запитав я. – П’ять тисяч гривень завідувачці занесла. Але ти знаєш, там дуже гарно, і моїй дитині подобається…

Я сидів, дивився на неї і уявляв, як б’ю цю завідувачку і змушую її їсти ці гроші. А потім чомусь уявилося, як вдарив сестру. Я аж злякався. – А чому ти не пішла, скажімо, в управління освіти, чи в міліцію і не написала заяву на цю завідувачку-хабарницю? – запитав я. – Ти нормальний? А де б я потім дитину в садок влаштувала? – Ну, може, якби її звільнили, то влаштувала б без хабара? – намагався я щось пояснити. – Ага. Так. А потім би моїй дитині за то мстилися. – То ти злякалася?

А того, що ти даєш хабарі не злякалася? – провадив я, але далі вже не було сенсу про це розмовляти. Після цього я став уникати своїх родичів і людей взагалі. Я не ідеалізував місто, до якого повертався після війни. Але не міг зрозуміти, чому тут нічого не змінюється.

Я не міг змиритися з тим, що люди такі боягузи, і в той час, як одні ризикують життям під кулями, вони тут бояться ризикнути якимось своїм мінімальним добробутом…

Та найбільше мене вразила історія із ще одним моїм родичем, який працював у соцзахисті (уже не працює). Я дізнався, що він дурив жінок, котрі народжували дітей.

Якщо в жінки народжувалася двійня, він так крутив із документами, що цій жінці нараховували гроші лише за одну дитину, а решту забирав собі. Я спочатку в це не повірив.

Та, виявляється, породіллям ніколи бігати в соцзахисти і з’ясовувати всю правду. А такі падлюки, як мій родич, цим користуються. На чисту воду його вивів чоловік однієї з обдурених жінок.

А я… А я прийшов до нього і кілька разів вдарив його в обличчя. – А як, на твою думку, маю виживати з такою низькою зарплатою? – озивалося, лежачи під столом, це створіння. – А та жінка як має двох дітей вигодувати? – Ти такий весь правильний зі свого сходу повернувся, так?

Ти думаєш, що повернувся в ідеальну державу, де всі патріоти живуть чесно і будують омріяну Майданом Україну? Ти придурок? Розплющ очі! – верещав мій родич. І я не витримав і вдарив його ще раз. Так. Це було неправильно. Але я про це не шкодую. Вдома мама дуже довго плакала і казала, що «та війна взагалі мене клепки позбавила».

Родичі позбігалися до нас, як на похорон. Усі щось радили, кричали. Але ніхто жодним словом не засудив мого родича-злодія. Усі кричали на мене. Тоді перейшли на вищі матерії. – А він тобі правду сказав, – почав мій дядько. – Як йому вижити на таку мізерну зарплату, якщо там у Києві всі ті міністри набивають собі кишені грішми, а простим людям копійки кидають? – Так ото через таких блазнів, хабарників і злодіїв, як ви, і набивають, – відповів я та й пішов з дому.

Чотири дні тому троє невідомих осіб в масках викрали з власної квартири захисника України Олександра Мандич.

Нападники сильно побили активіста: стіни і підлогу його квартири були забруднені кров’ю, на підлозі знайшли вибитий зуб.

Очевидці публікували фото розгромленої квартири, де меблі і речі були розкидані по кімнатах. Сусід Мандич встиг записати відео викрадення.

Колишній нардеп Ігор Мосійчук повідомив, що сьогодні, 28 березня, тіло Мандич знайшли в лісосмузі в Київській області. Підозрюваних у замаху нібито затримали, і вони зізналися у скоєному.

“Олександр був справжнім громадським активістом, пройшов палаючі барикади Майдану і війну на Сході, а загинув від ножа в спину від негідників”, – написав Мосійчук.

Знайомі загиблого пишуть в соцмережі, що останнім часом він займався протидією квартирним аферам і конфліктував з групою рейдерів. Мандич навіть звертався за допомогою до фахівців і називав багато даних колекторів. З його слів, один з них намагався обманним шляхом відібрати квартиру ветерана АТО. У поліції Київської області поки не прокоментували інформацію про загибель Мандич.

Трьох підозрюваних у скоєнні злочину вже затримали правоохоронці. Про це інформує столична прокуратура.

За даними слідства, 24 березня у квартирі вбитого зловмисники близько години утримували його та били. Після цього непритомного ветерана посадили в автомобіль та вивезли в невідомому напрямку.

А 28 березня тіло активіста знайшли в закинутій канаві на Київщині. На ньому виявили множинні травми. Зокрема, і ножові поранення.

Наразі експерти встановлюють точну причину смерті, а правоохоронці – мотиви злочину та співучасників. Уже з’ясували, що чоловік мав конфлікт із фігурантами. Затриманим мають обрати запобіжний захід.

Серед полеглих українських військових 47-річний Сергій Барнич з Калуша Івано-Франківської області. Спогадами про бійця поділився його сусід Богдан Білецький.

Пішов воювати з початку війни, в одному з боїв втратив (згоріли) документи, і відповідно не міг оформити допомогу, але ніколи не жалівся, не нарікав, не вимагав грошей, землі, пільг, а коли небайдужі люди допомогли відновити документи і йому пропонували заслужені санаторії і поїздки на відпочинок, він відмовлявся, бо мав їхати на схід.

Внаслідок обстрілу загинув військовослужбовець із 143-го Центру розмінування у Кам’янці-Подільському, підполковник Сергій Коваль. Про це інформує пресслужба 143-го Центру розмінування (військова частина А2641) у фейсбуці.

З сумом повідомляємо, що сьогодні в районі проведення операції Об’єднаних сил, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України героїчно загинув наш побратим – підполковник Коваль Сергій Васильович. Кадровий офіцер, випускник Кам’янець-Подільського військово-інженерного інституту, Сергій Коваль усе своє професійне життя присвятив Збройним силам України, – інформує пресслужба 143-го Центру розмінування (військова частина А2641) у фейсбуці.

Третій загиблий під Шумами – 27-річний Максим Абрамович із Дубровиці Рівненьскої області.

Дубровицька громада з великим болем сприйняла сумну звістку: на Сході загинув боєць з Дубровиці Максим Абрамович 1994 року народження, розумний, щирий, відповідальний, небайдужий, патріот України, – йдеться на ФБ-сторінці Дубровицької міськради.

Максим навчався в Дубровицькій школі №2, був добрим учнем, активним спортсменом, вихованцем школи бойового гопака; представляв Дубровиччину на різних змаганнях.

Надалі Абрамович навчався в університеті в Харкові. З 2017-го по 2020 рік проходив службу в Збройних силах за контрактом та брав участь в бойових діях в зоні АТО. В грудні 2020 року знову став на захист України, підписавши новий контракт.

Внаслідок атаки російських окупантів також загинув Сергій Гайченко із Синельниківського району Дніпропетровської області. Про це “Новинарні” повідомив волонтер Павло Собко, який допомагає 10 огшбр.

Ім’я загиблого Гайченка ввечері 27 березня також оприлюднили журналісти “ТСН“.

У сюжеті Руслана Ярмолюка йдеться про обставини, за яких загинули четверо українських воїнів під Шумами. Один із військових спершу підірвався на міні, яку закинули окупанти. На допомогу йому вийшла група евакуації.

Однак ця група потрапила в засідку: її буквально розстріляли російські снайпери з панівних висот, зокрема із башти “водокачки”, розташованої поруч. При цьому ворог не давав “режиму тиші”, який запитувала українська сторона. Після цього 10-та бригада подавила ворожу активність мінометами.

Повідомляє – джерело.

Про це повідомляє Красилівський районний територіальний центр комплектації і соціальної підтримки.

Відомо, що боєць служив в 109-му окремому гірничо-штурмовому батальйоні, що входить до складу 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади. 18 березня, близько 12 години дня, представники Збройних сил Росії відкрили вогонь по українських позиціях з великокаліберних кулеметів, гранатометів АГС-17, РПГ-7, СПГ-9 і мінометів. О 12.10 отримав кульове поранення в голову боєць Віктор Пасіка, командир бойової машини.

Віктор народився 8 червня 1965 року в селі Мончинці Красилівського району Хмельницької області.

Відомо, що в 2018 році Віктор працював водієм тролейбуса в Хмельницькому.

Про це інформує Книга пам’яті полеглих за Україну.

Передає – джерело.

1) Анісімова Ганна Валеріївна (14 серпня 1994 р., м. Харків – 11 листопада 2018 р., м. Часів Яр, Бахмутський район, Донецька область)

2) Бакланова Алєся Олександрівна («Мала») (11 січня 1999 р., с. Караван Солодкий, Марківський район, Луганська область – 10 жовтня 2018 р., м. Авдіївка, Донецька область)

3) Солдат Вітовська Анастасія Олександрівна ( «Стелла») (31 березня 1998 р., м. Кентау, Південно-Казахстанська область, Казахстан – 27 вересня 2019 р., м. Залізне, Торецька міська рада, Донецька область)

4) Вовк Алла Юліанівна (“Фортуна”) (16 лютого 1968 р., с. Пільний Олексинець, Городоцький район, Хмельницька область – 18 листопада 2015 р., с. Гречишкине, Новоайдарський район, Луганська область)

5)Галицька Сабіна Станіславівна (20 вересня 1994 р., с. Бастова Рудня, Ємільчинський район, Житомирська область – 20 лютого 2018 р., с. Катеринівка, Попаснянський район, Луганська область)

6) Горбачова Анастасія Валентинівна («Лиса») (16 березня 1983 р., м. Чернівці – 6 серпня 2015 р., м. Маріуполь, Донецька область)

7) Куліш Олена Борисівна (23 березня 1968 р., м. Луганськ – 10 серпня 2014 р., с. Переможне, Лутугинський район, Луганська область)

8) Морозова Надія Олександрівна (27 жовтня 1993 р., смт Красні Окни, Одеська область – 26 червня 2017 р., с. Павлопіль, Волноваський район, Донецька область)

9)Никоненко Ярослава Сергіївна (25 серпня 1983 р., м. Миргород, Полтавська область – 15 жовтня 2019 р., м. Мар’їнка, Донецька область)

10) Носкова Катерина Володимирівна («Кет») (23 квітня 1989 р., м. Знам’янка, Кіровоградська область – 16 серпня 2015 р., м. Горлівка, Донецька область)

11) Онищенко Людмила Олександрівна (4 вересня 1968 р., м. Київ – 18 січня 2017 р., м. Попасна, Луганська область)

12)Салахутдінова Олена Миколаївна (17 жовтня 1985 р., м. Ровеньки, Луганська область – 19 грудня 2020 р., с. Донське, Волноваський район, Донецька область)

13) Ситник Клавдія Володимирівна (25 лютого 1986 р., смт Драбів, Черкаська область – 1 лютого 2020 р., смт Новотошківське, Попаснянський район, Луганська область)

14) Сургучова Аліна Ігорівна (27 грудня 1995 р., с. Комар, Великоновосілківський район, Донецька область – 13 квітня 2017 р., м. Бахмут, Донецька область)

15) Хоружая Наталія Олександрівна (9 червня 1972 р., м. Першотравенськ, Дніпропетровська область – 2 лютого 2017 р., смт Луганське, Бахмутський район, Донецька область)

16) Червона Яна Михайлівна (16 квітня 1979 р., м. Харків – 2 квітня 2019 р., с. Новозванівка, Попаснянський район, Луганська область)

17) Шевченко Ірина Вікторівна (1 листопада 1970 р., с. Дар’ївка, Білозерський район, Херсонська область – 1 липня 2019 р.)

“Після побиття студентів він поїхав до Києва, потім він приїхав. Потім знову поїхав з татом до Києва. Повернувся, коли уже був у нас тут майдан, у Франківську. Він і тут був. Навіть не ночував вдома. Я йому говорила: “Ну скільки тут додому? 5 хвилин. Прийди хоч канапку з’їж, чай випий”. “Мам, я не можу”, – згадує сина Ірина Гурик.

Востаннє мати бичила Романа живим 15 лютого 2014 року.

Детальніше – у сюжеті ТРК “РАІ”:

Інформує – джерело.

Подробиці обстрілу, внаслідок якого сталася трагедія, сайту АрміяInform розповіли побратими загиблого: Роман Дзюбенко був поранений снайпером ЗС РФ 26.01.2021 р. у районі Попасної. Близько сьомої години вечора, вже вкотре нехтуючи мирними домовленостями, окупанти відкрили прицільний вогонь по українських захисниках..

Коли почався обстріл, Роман Дзюбенко ніс бойове чергування на одному з постів. Разом із ним був і його друг Дмитро, який згадує таке: Спочатку ми почули, як поряд ліг ВОГ. Доповіли, що почалися провокації. Вже за кілька хвилин по нас відкрили вогонь з кулемета. Били прицільно. Перша черга пройшла над нами. Ще за мить я побачив, як Рома зробив крок і різко впав на дно окопу. Перша думка — напевно, підсковзнувся, багнюка ж ледь не до колін. Я покликав його, та він не реагував. Тоді й зрозумів, що трапилося найгірше. Дмитро швидко підскочив до друга. При світлі кишенькового ліхтаря оглянув його. Побачив вихідний отвір на касці. Зрозумів, що куля пройшла навиліт.

Медики, що чергували в той час на позиціях, діставшись до бійця швидко надали першу допомогу та почали евакуацію. Лікарі боролися за життя Романа більше трьох діб. Сьогодні його не стало.

Воїн був родом із Луганщини, з окупованого нині селища Вільхове.

У Романа залишилася дружина і піврічний син

Його побратими організували благодійний збір коштів для родини загиблого: 5168 7574 0693 6742 — Дзюбенко Анастасія, дружина воїна.

На Донбасі двоє українських військових отримали поранення

У районі проведення операції Об’єднаних сил на Донбасі безпілотник бойовиків скинув постріл ВОГ-17, внаслідок чого двоє українських військових були поранені.

Як повідомляє прес-центр ООС, інцидент стався опівдні поблизу Водяного.

Поранених військових оперативно доставили в лікувальний заклад, де їм була надана належна медична допомога.

Про загибель свободівця, учасника україно-російської війнии, бійця батальону «СІЧ» Руслана Сивірського повідомляє очільник політичної сили ВО “Свобода” Олег Тягнибок.

Не стало нашого Побратима, свободівця, учасника московсько-української війни, бійця батальону «СІЧ» Руслана Сивірського «Абдули»

Руслан народився 5 листопада 1975 року у Кропивницькому. До лав «Свободи» вступив після Революції Гідності у 2014 році. У 2014-2015 роках — служив у «СІЧі»  боронив Піски й Курахове. Трагічно загинув сьогодні вночі у смт Димер Вишгородського району Київської області.

Прощання з Русланом відбудеться у четвер, 28 січня, о 9 годині ранку в морзі Вишгородської центральної районної лікарні (Київська область, Вишгород, вул. Кургузова). Поховають Побратима на Батьківщині у Кропивницькому.

Співчуття родині та близьким. Пам‘ятаємо!

Також, як повідомляє у facebook Валентина Парчук, що Руслан Сивірський загинув у ДТП, під колесами автомобіля. Точніших деталей ДТП не повідомляється.

“Вчора вечером близько 20:00 год в с. Нові Петрівці Київської області, на пішохідному переході загинув під колесами автомобіля свободівець, учасник АТО, батальон ОП ”СІЧ” Руслан Сивірський, позивний “Абдула”  Вічная пам’ять друже,” – ідеться у повідомлені.

24 січня о 22:00 у Луцьку трапилася ДТП без травмованих. Водій в’їхав у один з місцевих магазинів. На місце події прибули правоохоронці, а згодом і група швидкого реагування Центру допомоги учасникам АТО.

Зранку 25 січня Нацполіція Волині оприлюднила інформацію про побиття працівника патрульної поліції. У повідомленні правоохоронців йшлося, що під час затримання водія, який скоїв ДТП виникла бійка. Її зчинив знайомий правопорушника – 38−річний лучанин.

За кілька годин після повідомлення правоохоронців, луцька психологиня з Центру допомоги учасникам АТО, виклала на сторінці допис, у якому розповіла, що правоохоронці напали на АТОвця та Групу швидкого реагування центру, яка приїхала на поміч ветерану.

“Шарпав за форменний одяг”, − травмований патрульний

Травмованого патрульного звуть Ігор Хоронжук розповідає: коли оформляли ДТП, в учасника знайшли пістолет, викликали слідчо−оперативну групу для експертизи. До призвідника аварії на місце приїхали ветерани АТО.

“Один з цих учасників, цих знайомих, почав шарпати мене за формений одяг, з плеча зірвав нагрудну камеру. Після цього було попередження, що буде застосований спеціальний засіб – сльозогінний газ, потім один з тих громадян підбіг до мене і з криком “ти мене задув”, вдарив мене в обличчя, від чого я втратив рівновагу та впав на асфальт”, − розповідає патрульний.

Зі слів речниці Нацполіції області Ольги Бузулук, люди, які прибули на місце аварії поводили себе агресивно: “почали перешкоджати роботі, відповідно, ті застосували спецзасоби, у відповідь був удар. На місці працювала слідчо-оперативна група, оскільки на місці був предмет, схожий на пістолет. Зараз відомо, що це – стартовий пістолет. Нападник також був затриманий, зараз він у СІЗО. Будемо клопотати, щоб його взяли під варту за напад на працівника поліції”.

“Ми працюємо як група швидкого реагування з поліцейськими пліч-о-пліч багато років. Такого як вчора бєзпрєдєла не було ніколи”, − каже психологиня Центру допомоги учасникам АТО. З її слів група швидкого реагування вирушила на місце ДТП, бо за кермом був ветеран війни на сході.

Олена Звєрєва каже, що намагалася заспокоїти АТОвця на ім’я Сергій, але один з правоохоронців застосував до них сльозогінний газ.

“Він забризкує мене і Олексія газом, я уже не бачила, як він впав обличчям вниз – він спіткнувся через бордюр. Зараз вони розказують, що це Олексій його вдарив. Олексій його не міг вдарити по тій простій причині, що він не бачив, куди бити – в нього були залиті очі. Юра в цей час тримає Сквотера за руки ззаду, підбігає поліцейський десь з туї, забризкує Юру повністю тереном і Сквотера вдаряє в голову. В нього зараз закрита черепно-мозкова травма”, − каже психологиня.

АТОвець Сергій, який лежить нині в сусідній з патрульним палаті каже, що не пам’ятає подій того вечора. Спілкуватися з журналістами відмовився.

Зі слів речниці Ольги Бузулук, чоловіку, який травмував поліцейського, загрожує до 5 років позбавлення волі. Олена Звєрєва ж розповіла, що вже написала заяви на неправомірні дії правоохоронців до прокуратури, СБУ та ДБР.

На сторінці соціально-мистецького проекту “Пісні війни” у соціальній мережі Facebook з’явилася молитва, створена спеціально до Різдва.

Спочатку пісні на професійній студії звукозапису створюються українськими воїнами, які воювали і досі захищають наші території на сході України. Це шостий сингл проекту, який був створений ще в 2016 році. Автором слів і музики цієї сучасної колядки є український воїн і бард Зіновій Медюх, відомий також як Зеник з Майдану. Виконують її сам автор, співачка Оксана Муха і вокальна формація Піккадійська Терція.

На Різдво, на Святий Вечір, позбиралася малеча,
Мати кутю вже поставила на стіл.
В хаті в нас когось бракує: «Діти, тато, наш воює,
Молимось, щоб повернувся він (2 р.).
ПРИСПІВ:
Та молитва на Різдво збереже в бою його,
І Оленка зачекалась свого тата.
Миколаї всі святі, поверніть його мені,
І не треба більш нічого дарувати (2 р.).
II.
Богородице Маріє, чорний вітер з сходу віє,
Хочу я, щоб оминув він нашу хату
Наш Івасик народився, в нього зубчик лиш пробився,
Він ні разу ще не бачив свого тата (2 р.).
ПРИСПІВ:
Та молитва на Різдво збереже його в АТО,
І Оленка зачекалась свого тата.
Миколаї всі святі, поверніть його мені,
І не треба більш нічого дарувати (2 р.).

III.
Миколай поправив вуса, почесав по бороді,
Запитав у всіх ангелів – тих, що були на війні:
«Чи живий Оленки тато, чи поверне до села?».
Не беруть його гранати – Богородиця спасла.
ПРИСПІВ:
Та молитва на Різдво берегла його в АТО,
І Оленка дочекалась свого тата.
Миколаї всі святі зберегли його мені,
І не треба більш нічого дарувати (2 р.).

Російські терористи на Донбасі знову зірвали режим тиші та вдалися до обстрілів із забороненої зброї, серед якої – міномети 120-го калібру.

Крім того, окупанти застосували гранатомети різних систем та великокаліберний кулемет, повідомляє пресслужба Операції Об’єднаних сил у Facebook. Лише від початку доби 6 січня вони двічі вчиняли вогневі провокації поблизу Водяного на Приазов’ї (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

На щастя, втрат та поранених у лавах Збройних сил України вдалося уникнути. Про зрив перемир’я бойовиками було негайно повідомлено делегатів ОБСЄ.

Що ж стосується минулої доби, 5 січня, то тоді на сході України було зафіксовано чотири обстріли терористів “Л/ДНР”. Так, біля Гнутового та Водяного на Донеччині угруповання окупантів били по позиціях українських захисників із гранатометів різних систем та стрілецької зброї. Поблизу Авдіївки ворог стріляв із ручного протитанкового гранатомета, а біля Пищевика – зі стрілецької зброї. Втім, попри це, загалом контроль над ситуацією на фронті вдалося зберегти за собою нашим військовим.

За інформацією на Telegram-каналі офіцера ЗСУ Анатолія Штефана (Штірліца), втрати російсько-окупаційних військ 5 січня склали одну особу: через стан здоров’я госпіталізовано бойовика 4 ОМСБр 2 АК РФ.

Російські терористи на Донбасі вкотре грубо порушили режим тиші та протягом 22 грудня дев’ять разів обстріляли позиції Збройних сил України. До того ж окупанти застосовували заборонені міни та артилерію.

Як повідомляє пресслужба штабу Операції Об’єднаних сил на Донбасі у Facebook, артилерійські системи 122-го калібру російські угруповання застосували в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Схід”, неподалік Водяного на Приазов’ї. Крім того, на цій ділянці ворог атакував українських захисників із гранатометів різних систем та здійснив дистанційне мінування місцевості вісьмома мінами ПОМ-2 за допомогою ПКМ-1 (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

А в районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” поблизу Луганського та Південного бойовики вдарили з мінометів 120-го та 82-го калібру і з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Оскільки обстріли були неприцільними та не несли загрози українським захисникам, армійці вирішили не відповідати на них. Бойових втрат та поранень у лавах ЗСУ вдалося уникнути.

Що ж до початку поточної доби, 23 грудня, то в цей період порушень режиму тиші на лінії фронту не фіксувалося.

Російські терористи на Донбасі знову знехтували домовленостями про перемир’я, влаштувавши масовані обстріли позицій Збройних сил України та запустивши туди свій коптер.

Як повідомила пресслужба штабу Операції Об’єднаних сил у Facebook, загалом 9 грудня окупанти зірвали режим тиші 9 разів. Зокрема, ворог тричі відкривав вогонь поблизу Талаківки із гранатометів різних систем та стрілецької зброї (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

У районі Водяного російсько-окупаційні війська били зі стрілецької зброї, а поблизу Авдіївки – з автоматичного станкового гранатомета. Крім того, для коригування вогню з АГС зі сторони Мінерального бойовики підняли в повітря безпілотник типу “квадрокоптер”. Однак воїни ЗСУ кількома пострілами збили його після перетину лінії розмежування.

Ще одне порушення терористів, яке було зафіксовано на фронті, – це факт інженерного обладнання позицій у бік українських підрозділів поблизу Водяного та Луганського. Біля останнього загарбники в процесі робіт здійснили три підриви з використанням зарядів розмінування. Про злочинні дії терористів українські захисники одразу ж повідомили ОБСЄ.

За даними зведення штабу ООС, бойових втрат і поранень у лавах ЗСУ 9 грудня внаслідок ворожих провокацій не було.

Що стосується початку доби 10 грудня, то в цей час ворог вже встиг один раз зірвати перемир’я – він відкрив вогонь зі стрілецької зброї неподалік від Мар’їнки. Оскільки постріли не були прицільними, українські воїни на них не відповідали.

Окупанти обстріляли бійців ЗСУ поблизу Шумів та Кам’янки: що відомо

У п’ятницю, 20 листопада, на Донбасі знову не припиняються обстріли з боку бойовиків.

Від початку поточної доби ворог продовжує порушувати “режим тиші”. Зафіксовано два напади. Про це інформує пресслужба Міністерства оборони. На Донецькому напрямку сепаратисти гатили з протитанкового гранатомета біля Кам’янки. На Луганському – відкрили вогонь із стрілецького озброєння неподалік Шумів. Унаслідок нападу окупантів захисники України залишились неушкодженими. Бійці ЗСУ дотримуються умов перемир’я та не відповідають на провокації з боку російських найманців.

З початку доби на Донбасі зафіксували одне порушення режиму “тиші”. Про це повідомляє прес-центр штабу ООС в суботу, 31 жовтня.

“З початку поточної доби, 31 жовтня, російсько-окупаційні війська один раз порушили домовленості, досягнуті 22 липня 2020 року. Так, в районі населеного пункту Зайцеве противник застосував ручний протитанковий гранатомет”, – сказано в повідомленні.

Постріли не несли загрози українським військовослужбовцям, додали в штабі.

Ситуація в районі проведення операції залишається контрольованою підрозділами Об’єднаних сил. Перебуваючи в готовності адекватно реагувати на будь-які провокаційні дії противника, українські воїни дотримуються режиму припинення вогню, наголосили в штабі ООС.

Бійці загинули внаслідок ворожого обстрілу близько опівночі. Про це повідомили у командуванні 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.

“Загинули морські піхотинці сержант Бондарюк Володимир Володимирович та старший сержант Старостін Михайло Григорович”, – мовиться у повідомленні.

Водночас керівниця Центру допомоги учасникам АТО при ОДА Наталя Возаловська розповіла, що 30-річний Старостін загинув від кулі російського снайпера. Вона повідомила про церемонію прощання з бійцем, яка відбудеться 31 жовтня у селі Новорайськ, що на Херсонщині.

На Донеччині з початку поточної доби, 27 жовтня, збройні формування Російської Федерації двічі обстрілювали українські позиції. Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил залишається контрольованою.

Про це повідомляє прес-центр штабу ООС.

Так, бойовики відкривали вогонь поблизу Водяного з автоматичного станкового гранатомета.

Також ворожі обстріли були зафіксовані недалеко від населеного пункту Піски. Окупанти відкривали вогонь з ручного протитанкового гранатомета.

В результаті обстрілу ні один український військовий не постраждав.

“Українські підрозділи продовжують неухильно дотримуватися режиму припинення вогню і готові миттєво реагувати на будь-які зміни оперативної обстановки”, – йдеться в повідомленні.

Відома українська волонтер Людмила Савченко, більш відома серед військових як бабуся Люда, всі останні роки свого життя присвятила допомозі українським бійцям, які захищають кордони нашої країни. Трагічну новину передає боєць Олена Білозерська у Facebook.

Як повідомляється, волонтерка допомагала військовим навіть після 90-річчя.

“Сумна звістка – померла бабуся Люда, Людмила Савченко – мабуть, найстаріший в Україні волонтер. У віці під 90 вона варила супчики та годувала ними поранених у лікарні в Дніпрі, а також допомагала у пункті відпочинку для військових “Вокзал Дніпро.” Я мала честь знати цю Людину, писала про неї у своїй книзі  Вона пережила Голодомор, Другу світову, її родина була репресована,” – розповідає військова.

Одна мрія залишилася невиконаною у Людмили Савченко – вона так і не встигла з’їздити на фронт.

“Пам’ятаю, що вона мріяла побачити власними очима фронт, але коли їй, в подяку за все зроблене нею, запропонували звозити її в “АТО” – вона відмовилася, щоб не бути нікому тягарем… Завжди хотіла допомагати сама, а коли стала відомою і небайдужі люди намагалися допомогти їй, відмовлялася, брала тільки те, що можна віднести солдатам… Земля пухом бабусі Люді, вічна пам’ять…” – додала боєць.

У 2014 році Савченко однією з перших взялася допомагати пораненим у госпіталі імені Мечникова, возила гарячі обіди та продукти.

“Треба допомагати тим, хто оберігає нашу землю, бо держава – це люди,”  – каже Людмила.

Жінка віддавала всі свої матеріальні запаси на благо армії, тому її родичі проводять збір коштів на похорони волонтерки. Про це йдеться в публікації в Facebook Марти Туманової.

“Світла пам’ять бабусі Лю   Упокій, Господи… Допомога на поховання – 4731219105546299 Счасна Анна,”  – йдеться у публікації.

З початку 24 жовтня в зоні проведення операції Об’єднаних сил на Донбасі проросійські бойовики двічі порушували режим “тиші”. Окупанти обстрілювали українські позиції поблизу Шумів.

Про це повідомляє командування ООС у Facebook.

За даними штабу, російсько-окупаційні війська здійснили два провокативні постріли зі стрілецької зброї. Українські військовослужбовці вогонь у відповідь на ворожу провокацію не відкривали.

В результаті обстрілу жоден військовий зі складу Об’єднаних сил не постраждав.

“Перебуваючи напоготові до адекватного реагування на будь-які провокативні дії противника, підрозділи Об’єднаних сил дотримуються досягнутих мирних домовленостей у повному обсязі”, – наголосили у командуванні.

На Донбасі сепаратисти порушили режим припинення вогню, ситуація в зоні ООС залишається контрольованою українськими військовими. Про це повідомляє прес-центр штабу ООС в п’ятницю, 23 жовтня.

Сепаратисти обстріляли українські позиції поблизу населеного пункту Шуми. Вогонь відкривався зі стрілецької зброї. На інших ділянках уздовж лінії розмежування дотримується тиша.

“Українські військовослужбовці продовжують виконувати завдання за призначенням, неухильно дотримуючись мирних домовленостей”, – сказано в повідомленні.

У результаті обстрілу жоден український військовий не постраждав.

що Україна радить РФ повернутися до контролю за припиненням вогню на Донбасі. Члени незаконних збройних формувань з нарукавними пов’язками з написом СЦКК не мають права замінювати російських офіцерів, заявив представник України.

Про це повідомив голова громадської спілки “Громадське об’єднання Калущини учасників бойових дій (АТО) на Сході України імені Романа Шухевича” Олександр Соколовський, пишуть “Вікна”.

Після важкої недуги в Києві помер калушанин Заліський Олександр Олександрович, 1965 року народження, “чорнобилець”, учасник АТО, який проходив службу в 1-ій окремій гвардійській танковій бригаді.

Як стало відомо, похорон розпочнеться в середу, 21 жовтня, об 11.00 у церкві УГКЦ Зіслання Святого Духа (Калуш, мікрорайон “Височанка”, неподалік міського кладовища).

Попрощатися з померлим Олександром можна сьогодні в будинку панахиди при церкві Зіслання Святого Духа.

На Донбасі незаконні збройні формування РФ вкотре порушили “всеосяжне перемир’я”, цього разу стріляли з гранатомета поблизу Авдіївки.

Про це повідомляє пресслужба ООС.

“Від початку поточної доби, 18 жовтня, збройні формування Російської Федерації один раз порушили режим припинення вогню. Так, поблизу населеного пункту Авдіївка ворог застосував ручний протитанковий гранатомет та стрілецьку зброю”, – йдеться в повідомленні.

Бойових втрат і поранень серед особового складу Об’єднаних сил немає.

В ООС також зазначили, що у відповідь на вогневі провокації противника наші воїни зброю не застосовували.

“Перебуваючи у готовності до адекватного реагування на будь-які провокаційні дії противника, українські військовослужбовці дотримуються режиму припинення вогню в повному обсязі. У районі проведення операції належно виконують завдання й інші складові сил оборони. Так, у районах уздовж лінії розмежування сторін саперами ДСНС розміновано понад 4 гектари території та передано на знищення 41 вибухонебезпечний предмет”. – додали в ООС.

Вінничанка Ольга Бенда воювала в 72-ій механізованій бригаді на Донбасі. У 2016 українка пішла на фронт, але отримала поранення під Авдіївкою та лікарі змушені були ампутувати їй ногу. Жінка не втратила віру в себе і за чотири місяці освоїла протез і вже ходила без підтримки милиць. Зараз Ольга не просто живе з протезом, але і займається спортом.

Як пише видання “Експрес”, Олю дуже підтримав її чоловік і вселив їй впевненість, що вона зможе жити, як раніше до поранення. На перших парах чоловік допомагав вінничанці навіть приймати душ, а зараз вона справляється і без нього.

“Стопу для щоденного користування я замовила в США. Вона – м’яка і зручна для ходьби. А культеприймач (частина протеза, де закріплюється ушкоджена кінцівка) для мене виготовили в Україні”, – розповіла Ольга, додавши, що їй як військовій це було безкоштовно.

За словами Олі, до поранення вона не займалася спортом і не бігала марафони, а зараз вирішила, чом би й ні?

“Коли в 2019 році мені зробили біговий протез, я почала готуватися до марафону морської піхоти. Спочатку пробігла 10 кілометрів в Києві, а потім вирушила на змагання в США. Навіть до поранення я не бігала на такі довгі дистанції!” – поділилася українка.

Зараз Оля готується вдруге стати мамою і щаслива, що їй вдалося повернутися до колишнього життя.

Про це йдеться у ранковому зведенні штабу сил ООС, передає Укрінформ.

“У районі відповідальності Оперативно-тактичного угруповання «Північ» поблизу населеного пункту Шуми ворог здійснив кілька неприцільних черг зі стрілецької зброї. Ця вогнева провокація противника не несла загрози нашим оборонцям, тому українські підрозділи зброю у відповідь не застосовували. Бойових втрат внаслідок ворожих пострілів не було”, – йдеться у повідомленні.

Також зазначається, що від початку поточної доби, 10 жовтня, у районах відповідальності українських підрозділів порушень режиму припинення вогню не зафіксовано. По всій лінії розмежування спостерігається тиша.

Військовослужбовці Збройних Сил спільно із вогнеборцями ДСНС продовжують гасити пожежі на території Донецької та Луганської областей.

“Вчора Об’єднані сили локалізували пожежі у районах населених пунктів Новоолександрівка та Катеринівка, неподалік Майорська, в нічний час, остаточно ліквідовано осередки загоряння, а поблизу Болотеного наші воїни продовжують боротьбу з вогнем й досі”, – додали у штабі ООС.

За минулу добу сепаратисти на Донбасі двічі порушили режим припинення вогню, постраждалих в лавах ЗСУ немає. Про це в середу, 7 жовтня, повідомляє прес-центр операції Об’єднаних сил.

“Так, в районі відповідальності ОТУ Схід противник відкривав неприцільний вогонь з підствольного гранатомета поблизу Зайцевого, а зі стрілецької зброї – неподалік Водяного. Ворожі постріли були неприцільними, тому українські військовослужбовці вогонь у відповідь не відкривали. Бойових втрат і поранень серед українських захисників не було”, – йдеться в повідомленні.

Зазначається, що українські військові спільно з рятувальниками локалізували пожежі поблизу населених пунктів Болотене, Майорське, Катеринівка, Попасна, Хутір Вільний та Станиця Луганська.

З початку поточної доби по всій лінії розмежування спостерігається тиша. Порушень досягнутих мирних домовленостей не зафіксовано.

Незаконні збройні формування п’ять разів порушили режим припинення вогню за минулу добу 3 жовтня. Про це в неділю, 4 жовтня, повідомив штаб операції Об’єднаних сил.

Стрілецьку зброю противник застосовував у районі селища Майорськ, гранатомети різних систем – неподалік від Причепилівки і Новоселівки Другої.

На ділянках поблизу селищ Водяне та Мар’їнка противник вів вогонь зі стрілецької зброї і протитанкового ручного гранатомета.

Бойових втрат і поранень в результаті обстрілів серед особового складу ООС не було. У відповідь на провокації супротивника українські військові зброю не застосовували.

З початку поточної доби, 4 жовтня, в зоні проведення ООС порушень режиму припинення вогню не зафіксовано. “По всій лінії розмежування спостерігається тиша”, – йдеться в повідомленні штабу ООС.

За минулу добу українські військові відремонтували 10 будинків, на шести об’єктах роботи тривають. Крім того, саперами ДСНС знешкоджено понад 4 га території в прифронтовому районі і передано на знищення 64 знайдених вибухонебезпечних предмети.

Як повідомлялося, за попередню добу сепаратисти чотири рази відкривали вогонь по позиціях українських військових на Донбасі. Втрат серед особового складу ООС не зафіксовано.

Минулої доби, 3 жовтня, російсько-окупаційні війська на Донбасі п’ять разів порушили режим припинення вогню.

Як повідомив пресцентр штабу ООС у Facebook, стрілецьку зброю противник застосовував у районі населеного пункту Майорськ, а гранатомети різних систем – неподалік Причепилівки та Новоселівки Другої.

На ділянках поблизу населених пунктів Водяне та Мар’їнка терористи вели вогонь зі стрілецької зброї та протитанкового ручного гранатомета.

Бойових втрат і поранень унаслідок ворожих пострілів серед особового складу Об’єднаних сил не було.

На вогневі провокації українські захисники зброю у відповідь не застосовували.

Офіцер ЗСУ Анатолій Штефан (Штірліц) повідомив у Telegram, що втрати російсько-окупаційних військ за добу склали три особи: один загиблий та двоє поранених (усі випадки – не бойові, обставини уточняються).

Від початку 2 жовтня російсько-окупаційні війська тричі порушували режим припинення вогню на Донбасі. В результаті ворожих провокацій українські військовослужбовці не постраждали.

Про це повідомляє командування операції Об’єднаних сил.

Вночі з інтервалом в одну годину проросійські бойовики двічі обстріляли з гранатометів різних систем українські позиції поблизу Авдіївки. Вже по обіді окупанти зі стрілецької зброї відкрили вогонь в районі Водяного.

“Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил залишається контрольованою”, – наголосили у штабі.

Крім того, підрозділи Об’єднаних сил беруть учать у ліквідації лісових пожеж в Луганській області. Осередки пожеж біля Трьохізбенки, Новоолександрівки, Бобрового, Артема, Старого Айдару, Болотеного, Станиці Луганської та Старобільська вже локалізували.

Він – старший солдат 14-ї бригади, що дислокується в Луганській області. Про це повідомив міський голова Долини Володимир Гаразд у соцмережі.

“Сумна звістка прийшла з лінії фронту. Сергій ще раніше відслужив строкову службу, а не так давно, у червні 2020 року, вирішив піти добровольцем на фронт, сказавши рідній сестричці, що це його покликання. Вічна і світла пам’ять Герою!”, – йдеться у дописі.

Поминальні заходи та похорон відбудуться у понеділок о 12.00 за адресою вул. Полюляка, 6/2 (вуличка між медсанчастиною та Поліцією).

Сьогодні російські окупанти тричі порушували режим припинення вогню на Донбасі.
Про це йдеться у вечірньому зведенні щодо ситуації в районі проведення операції Об’єднаних сил станом на 17:00.

“Від початку поточної доби, 21 вересня, збройні формування Російської Федерації тричі порушили домовленості, досягнуті 22 липня в рамках Тристоронньої контактної групи”, – йдеться у повідомленні.

Неподалік Мар’їнки ворог провокував українських військових пострілами зі стрілецької зброї, а згодом здійснив три постріли із гранатомета, пристосованого для використання мін ПОМ-2.

Неприцільний вогонь зі стрілецької зброї у бік українських позицій зафіксовано поблизу Водяного.

“Військовослужбовці Об’єднаних сил вогонь у відповідь не відкривали. Бойових втрат унаслідок ворожих пострілів немає”, – уточнили у штабі.

Про це йдеться в ранковому зведенні прес-центру ООС у Фейсбуку.

Зокрема, режим припинення вогню противник порушив поблизу населеного пункту Причепилівка.

«В бік наших позицій ворог здійснив неприцільний постріл з підствольного гранатомета. Вогнева провокація не становила загрози нашим захисникам, тому українські підрозділи зброю у відповідь не застосовували», – зазначається в повідомленні.

У прес-центрі також повідомили, що у районі тимчасово окупованого населеного пункту Калинове ворог здійснював інженерне обладнання позицій у бік наших підрозділів біля Попасної. А неподалік населеного пункту Водяне виявлено проліт БПЛА противника із перетином лінії розмежування.

Безпілотник був подавлений українськими засобами радіоелектронної боротьби. Це унеможливило його подальше застосування. Окрім того, під час проведення інженерних робіт один український захисник підірвався на невідомому вибуховому пристрої поблизу Водяного. Воїн отримав поранення середнього ступеня важкості.

Також у районі населеного пункту Шуми внаслідок вибуху гранати типу РГД-5, встановленої, імовірно, у вигляді розтяжки, отримали поранення двоє військовослужбовців.

«Усіх поранених було доставлено до лікувальних закладів, їхній стан – стабільний і задовільний», – йдеться в повідомленні. З початку цієї доби, 16 вересня, у районах відповідальності українських бригад зафіксовано одне порушення режиму припинення вогню.

«Так, поблизу населеного пункту Катеринівка збройні підрозділи Російської Федерації здійснили неприцільний постріл із підствольного гранатомета», – зазначили в прес-центрі.

Серед особового складу Об’єднаних сил бойових втрат і поранень унаслідок пострілу немає.

«Проте, на жаль, унаслідок необережного поводження із гранатою в районі Новотошківського загинув військовослужбовець. Обставини з’ясовуються. На місці події працює керівний склад бригади та робоча група військової служби правопорядку ЗСУ», – підсумували в прес-центрі.