Про це йдеться в сюжеті “Суспільного”.

Валентина Костянтинівська, яка все своє життя працювала економістом, розповіла, що долучилася до тероборони з осені. Вона ходить на збори, відвідує стрільбища, з віднедавна опанувала навички розбирання і складання автомата, про що давно мріяла.

“Я громадянка своєї країни, я українка! А в українців – ген опору, ген свободи, перемоги. Ось я з цим і пішла. Я повинна допомагати чим можу”, – каже волонтерка.

Вона додала, що є ймовірність, що і їй доведеться “десь і колись постріляти”, і до цього слід бути готовою.

“Я ж не знаю, як воно складеться. Якщо війна? Якщо буде валятися автомат, то я буду знати, як його схопити та стрільнути. То я буду вміти. А якщо я полізу в підвал і буду там ховатися – то автомат візьме ворог”, – каже пані Валентина.

Жінка планує опановувати зброю і надалі, і готова стати на захист рідної землі та дати відсіч окупантам у разі нападу, чим зможе.

Нещодавно бабусю сфотографували журналісти на стрільбищах з автоматом, після чого знімок розлетівся мережею та потрапив на обкладинки міжнародних видань.

Валентина Костянтинівська розповіла, що разом з дочкою стала займатися волонтерством з початку російсько-української війни, допомагаючи бійцям ЗСУ на передовій.

“Побачила, що війська підтягуються під Маріуполь (ЗСУ та добровольці звільнили Маріуполь 13 червня 2014 року, – Ред). Я дивлюся – стоять ці хлопці в шльопанцях… І я вирішила, що потрібно їх годувати. І ось я приїхала додому, набрала м’яса – а воно тоді дешевше було – яловичини, свинини і курятини. І таку каструляку наробила котлет. Побігла в магазин, купила яєць, наварила, того сього, сигарет, і помчала туди… Повезла їх годувати. Смажила пиріжки, варила борщі, супи. Хтось возив на фронт, хтось возив в госпіталь”, – згадує пенсіонерка.

Пізніше разом з іншими однодумцями вона об’єднала зусилля, і крім провізії та одягу для військових маріупольці стали виготовляти камуфляжні сітки та плести “кікімори”.

Продовжують займатися цим і зараз.

Цей 20-річний мешканець Кривого Рога, що служив у частині 3011, скоїв самогубство невдовзі після того, як обмовився батькові про складнощі в армії.

Журналісти ТСН поспілкувалися зі родичем загиблого воїна, і той повідомив, що хлопець пішов на строкову службу наприкінці жовтня 2020 року, а через кілька місяців перевівся на контракт.

У військовій частині, яка базується у його рідному Кривому Розі, він прослужив понад пів року, як його відправили до населеного пункту Благодатне Волноваського району Донецької області. Там солдат охороняв контрольно-наглядовий пункт Батальйонної тактичної групи.

31 липня батьків сповістили про самогубство військового. За офіційними даними, він здійснив постріл у голову, коли стояв на сторожі.

«Він отримав наскрізне вогнепальне кульове поранення голови. Так написано у висновку. Це навіть страшно читати. Постріл здійснив із автомата АК-47. Випустив чергу із трьох набоїв», — розповів батько загиблого солдата Владислав Козуля.

Водночас мотиву у скоєнні самогубства хлопець, за словами його батька, не мав. Він займався спортом, не мав шкідливих звичок, дівчини у нього не було, що виключає будь-які любовні страждання. Та й з боку керівництва частини на солдата нарікань не було.

«Говорили, що він мрія будь-якого командира. Навіщо він це зробив? Не зрозуміло. Ми не віримо в те, що він міг піти на крайні заходи. Він збирався вирушити у відпустку — до ротації залишалося кілька днів», — наголосив Владислав.

Втім, за його словами, під час останньої телефонної розмови юнак розповідав про проблеми у військовій частині.

«28 липня ми розмовляли телефоном. Він казав, що тут відбувається якась х***я. Але жодної конкретики не висловив. Я йому сказав, що якщо захоче розповісти, зможе це зробити вдома, а якщо не захоче, то й не треба. Після цього 29 та 30 числа на зв’язок він уже не виходив. Мої повідомлення у месенджері читав, але не відповідав на них. А 31 липня мені зателефонували і сказали, що він застрелився», — зазначив Владислав Козуля.

Адвокат сім’ї Сергій Дорош, який з’ясовує обставини смерті Анатолія, можливих нестатутних взаємин між солдатами нині не підтверджує, проте й не вірить, що хлопець міг вчинити самогубство — на це не було жодних підстав.

Нині сім’я сподівається на нову слідчу, яку призначили вести резонансну справу лише зараз.

На сторінці організації повідомляють, що автомат приймає «будь-який пластик», не лише пляшки з-під напоїв, але й, наприклад, з-під миючих засобів.

50-грамову порцію корму автомат видає за кожну вкинуту пляшку. Крім миски, куди насипається корм, в автоматі є миска, в яку можна налити води для безпритульних тварин.

«Перший Япомогабокс – це пілотний проєкт. Пізніше всередину поставлять дробарку, а зверху встановлять сонячну батарею для автономної роботи», – повідомив виданню Наш Киев директор проєкту «Япомога» Руфат Раїмов.

Також із часом на боксах встановлять QR-код, щоб кожен міг побачити звіт про те, скільки пластику здано на утилізацію та скільки корму видано.

Автомат встановили за бонусні бали, зібрані за допомогою партнерів платформи. «Япомога» працює як онлайн-платформа для обміну бонусів, знижок і кешбеків на спільну благодійність.

Військова традиція Володимира Бруньковського сягає кількох поколінь. Яку професію обере хлопець — навіть сумнівів не було.

“Дід військовий, прадід військовий, брат військовий, тому і я військовий”, — розповів ветеран АТО.

Та навіть природженому десантнику, напіврозвалена армія відбила бажання служити. Володимир подався шукати нової долі. Працював особистим тілоохоронцем відомих людей і створював незвичні вітражі зі скла. А справжнім захопленням “міцного горішка” стали книги. Майбутній Обертайло почав поглинати класику сторінка за сторінкою. Під час війни на сході перечитав понад 300 томів, а книга, яка змінила все, наче навмисно потрапила до рук.

Мені Бог дав твір “Мартін Іден” Джека Лондона, і мені дуже сподобалось, як головний персонаж пояснював, що він простий моряк, а інші – великі письменники, і що він так не вміє писати, але ж може навчитись, – розповів Володимир.

Війна остаточно змінила Володимира Бруньковського на письменника Григорія Обертайла. Своє перевтілення він передав у книзі “Скепсис”. Сам автор називає її філософською і автобіографічною.

Коли я повернувся з війни, почав писати книгу російською мовою. Як тільки накидав перші рядки, зразу ж в голову прийшла думка, що не хочу писати про українсько-російську війну мовою окупанта, — додав учасник АТО.

Ще одне захоплення, без якого боєць не уявляє свого життя, — велосипед “Куряга”. На ньому Володимир намотує сотні кілометрів і навіть на презентацію до Луцька їхав на двоколісному.

“В 90-х я захоплювався байкерством, потім мав машину, але зупинився на велосипеді, адже для мене це найбільший адреналін”, – згадує військовий.

Свою історію ветеран війни розповів на форумі “Захоплені життям”. У проекті беруть участь бійці, які пройшли війну, а в цивільному житті започаткували бізнес або ж знайшли новий фах.

Під час форуму кожному спікеру відводяться десять хвилин, щоб представити свою історію в трьох блоках: якби не війна, на війні та повернення. Усі розповіді доповнюються презентаціями з особистих архівів,
– додала співорганізаторка форуму “Захоплені життям” Анастасія Ковальчук.

Попри те, що книга бійця-письменника має назву “Скепсис”, на форумі успішних ветеранів Володимир Бруньковський вчив слухачів оптимізму й віри у власні сили.