Стало відомо про ще одні трагічні наслідки влучання російської ракети в багатоповерхівку Дніпра 14 січня.

Про них в коментарі для ТСН.ua розповів Данило Журавський – онук жінки, яка в момент атаки перебувала в своїй квартирі та тіло якої так і не знайшли.

“Я можу говорити впевнено, ми вже пережили цей момент. Вже пройшло 6 днів, моїй бабусі немає, ховати просто нічого. Її просто розірвало на шматки, на такі дрібні шматки, що просто неможливо ідентифікувати. Тому доведеться моєму дядькові, у якого взяли зразки ДНК, чекати, коли в пересіяному смітті можуть бути знайдені частинки тіл. Знаходять пальці та ще щось”, – розповів нам Данило.

За його словами, бабуся, 73-річна Олена Михайлівна Журавська, десь за 15 хвилин зателефонувала його дядькові та сказала про те, що хоче попрощатися.

“Мій дядько Роман з родиною – вагітною дружиною та двома маленькими дітьми пішов до церкви, а бабуся залишилась вдома. Дядько з родиною є дуже віруючою людиною. Так от, бабуся сказала дядькові, що вночі їй відкрився Бог та сказав їй, що забере її. Передчувала та не жартувала. Ще зауважу, що коли дядько говорив з нею телефоном в той момент, перед влучанням ракети, ніякого вибуху не було. Не було ніяких звуків роботи ППО. Ракета на величезній швидкості влучила в будинок”.

До цього Данило додає, що є обгрунтована підозра вважати, що ракета окупантів влучила саме в квартиру, де знаходилась його бабуся.

“На четвертому поверсі, до другого, був просто спресований бетон. Бабуся перебувала в вітальні, звідки був вид на Дніпро. Туди влетіла ракета”, – каже Журавський.

Про Олену Михайлівну він згадує так: “Вона 27 років пропрацювала викладачем в дитячому садку. Була дуже витонченою, сором’язливою жінкою. Красиво одягалась, соромилась різких висловів, ніколи не приймала такого, коли хтось говорив погані слова, мати. Ніколи нікому не бажала зла, ходила в церкву”.

Та резюмує, що всі фото, на яких зображена жінка, були знищені російською ракетою.

“Залишились тільки ті, що були в телефоні…”

Ракетний удар по Дніпру 14 січня: що відомо
Трагедія, яка сколихнула всю Україну трапилася 14 січня. У суботу, коли більшість мешканців перебували вдома, росіяни вдарили ракетами по Дніпру та влучили в багатоповерхівку. Загинуло 46 мирних мешканців, які у вихідний день перебували вдома або проходили повз. Ще 80 людей поранені. Станом на 20 січня у лікарнях міста залишаються 24 постраждалих. Троє перебувають у важкому стані, серед них 9-річна дівчинка.

У кафе-пекарні “Хлібний” у Києві, що на Хрещатику, стався черговий скандал. 84-річну бабусю, яка зайшла погрітися та попросила поїсти, офіціантка нібито вигнала на вулицю. Як виявилося, літня жінка – самотня вдова з Ічні на Чернігівщині.

Про це розповіла заступниця міністра соцполітики з питань європейської інтеграції Анна Сергєєва, що стала свідком інциденту.

Історія отримала широкий розголос і сотні коментарів у Мережі. Українці обурилися поведінкою працівників закладу та захотіли допомогти жінці.

Що сталося в Хлібному
За словами Сергєєвої, у заклад в Пасажі на Хрещатику зайшла охайно одягнена літня жінка. Однак було видно, що їй потрібна допомога, як мінімум – погрітися.

“До неї підійшла офіціантка. За її жестами стало зрозуміло, що бабусі нічим не можуть допомогти і просять залишити приміщення. Ми покликали офіціантку із питанням, що просить бабуся. А та із небажанням відповіла: “Не знаю, щось поїсти”, – написала Сергєєва.

Вона попросила офіціантку приготувати сендвіч та запросила жінку сісти поруч. На питання, чи хоче ще щось, бабуся попросила гарячої води або окропу, бо змерзла на вулиці.

Сергєєва стверджує, що офіціантка принесла їм на стіл їжу та чай, однак знову попросила залишити приміщення нібито за розпорядженням адміністраторки.

Бабуся розповіла щемливу історію
Бабуся в “Хлібному” представилася як Рохля Євгенія Володимирівна. Вона розповіла, що живе в Ічні на Чернігівщині.

“Життя склалося так, що вже поховала чоловіка і сина, тому живе з собакою і котом у пошкодженому будинку – без вікон, дах протікає. Води немає, опалення теж. Оселя постраждала ще під час вибухів складів (із боєприпасами у 2018 році – ред.) в Ічні. У баби Жені немає рідних, тому, власне, і живе самотньо. Розповіла, що купляє кефір раз на два дні й на цьому живе”, – написала Сергєєва.

За словами жінки, під час повномасштабної війни хтось розстріляв її кіз, завдяки яким вона заробляла гроші. До Києва бабуся приїхала нібито для того, щоб проситися на прийом до місцевої влади, аби там допомогли з житлом. До цього її не прийняли у Чернігівській області, розповіла жінка.

Реакція Мережі
У коментарях до публікації Сергєєвої українці залишили сотні коментарів. Більшість людей обурило ставлення працівників “Хлібного” до відвідувачки. Українців також розчулила історія бабусі. Люди запропонували свою допомогу: від продуктів та грошей до купівлі кіз.

“Хочу купити бабусі козу”, “Відремонтувати будинок, купити кіз. Давайте усі скинемось”, “Хочу передати бабусечці декілька мішків борошна, декілька ящиків круп”, – написали в Мережі.

ТСН.ua звернувся за коментарем щодо інциденту в “Хлібному” до адміністрації закладу та Анни Сергєєвої, однак на момент публікації відповідей не отримав. Щойно вони з’являться – ми опублікуємо їх на сайті.

В Ічні кажуть, що будинок жінки та кози – цілі
За словами мешканців Ічні, бабусю там добре знають, її будинок нібито неушкоджений, а кози здорові та гуляють містом. У коментарях люди просять не купувати жінці нових кіз, адже ті їдять зелені насадження в Ічні та стрибають по автівках.

Кияни ж стверджують, що жінку протягом багатьох років бачили в Пасажі та чули від неї різні схожі історії.

“Не хочеться про зраду, але я з Ічні. І цю бабусю там знає більшість. Історія неправдива. Принаймні про будинок та її кіз. Кози гуляють і зараз містом, але вони живуть в її будинку. Її вважають повернутою на козах. Їх штук 13 і живуть в одній хаті. Будинок цілий від ракет і р*шисти не заходили в місто”, – розповів Артем Зарітський.

Утім, користувачі зазначають, що якими б не були життєві обставини, виганяти літню жінку в мороз на вулицю – це неприпустимо.

Між бабусею та онуком виникла суперечка, під чася якої чоловік завдав старенькій кілька ударів.

Про це повідомили у прокуратурі Сумської області.

Від отриманих травм 79-річна жінка померла на місці події. Намагаючись втекти, щоб уникнути відповідальності, чоловік біля сусіднього будинку помітив автомобіль “Опель Астра”, водій якого саме зачиняв гараж. Підозрюваний сів у автівку та поїхав у невідомому напрямку.

Далеко втекти чоловікові не вдалось, бо його затримали співробітники поліції.

У суді чоловік провину свою не визнав. Попри це, за результатом зібраних доказів рішенням суду 22 червня 2022 року обвинуваченого визнано винним в умисному вбивстві та незаконному заволодінні транспортним засобом і засуджено до 15 років позбавлення волі.

Будинок жінки на Київщині вцілів, проте вщент зруйновано гараж та літню кухню, там вистояла лише піч, тож Віра Пилипівна вирішила не зраджувати великодньої традиції і пекти паски, йдеться в ТСН.

До своєї напівзруйнованої печі Віра Пилипівна пробирається через згарище, яке влаштував тут російський “Град”. Розводить вогонь із паперу книжки: «От бачите спалюю “Актуальні проблеми научного комунізму”. Комунізм палю», – посміхаючись каже жінка.

З евакуації у рідну Горенку 83-річна Віра Пилипівна поверталась із мрією, що на Великдень спече паски у своїй печі. Коли на своєму обійсті побачила руїни, від цієї ідеї не відмовилась. Газу в селі на той час не було, тож вона узялася латати піч самостійно. «Я прийшла, а вона розвалена. Я своїми руками виклала вниз цеглу. Діти із мене сміялись. Потім вимастила там глиною все. Подивилась, вилізла по тих цеглинках, вимостила дорожку. Взяла відро з глиною, змастила там все це», – розповідає жінка.

Донька Тетяна маму спочатку відмовляла, пропонувала купити паски у магазині. Проте Віра Пилипівна зраджувати великодньої традиції не хотіла. Як мама пече паски, донька вирішила сфотографувати, ці світлини облетіли соцмережі. «Коли вона сказала, що я буду пекти, я сказала, що це треба зазняти для дітей і для внуків. Така поведінка людей, українців – це говорить про те, що нашу націю знищити не можна. Ми невмирущі, з такими людьми, як моя мама – вона нас всіх тут держить, вона є нам прикладом», – розповідає донька жінки.

«Перший день пасочки спекла, роздала людям, бо ні у кого тут не було. Електрики на стовпах працювали, я їм винесла», – розповідає жінка.

На початку березня росіяни активно почали обсрілювати Горенку з важкої артилерії. На вулиці, де мешкає Віра Пилипівна чимало будинків пошкоджено, деякі знищені вщент і от 6 березня родина наважилась виїжджати звідси, аби врятувати своє життя. На обійсті пані Віри окрім літньої кухні, згорів гараж, пошкоджений курник та купа металобрухту, але будинок вцілів. Щоправда його сильно посікло осколками, побитий шифер, вікна вже встигли затягнути плівкою. «Воно прилетіло, собаку вбило, все розвалило, трубу вже заварили», – показують жінки.

Осколками пронизано усе й всередині будинку: стіни, стелі та меблі. Пані Віра у кімнаті ховалась під час обстрілів, укриттям для неї стала столітня шафа. «В цій шафі, придумала так. Воно там літає, я позакривала всі ці двері, відкрила шафу, сіла, або лягла і з грілкою з водою, і сиділа в шафі. Ніч пересиділа до другого ранку, а на другий ранок донька в погреб до себе забрала», – розповідає бабуся.

Віра Пилипівна згадує, під час Другої світової їй теж довелося ховатись у погребі. Жінці тоді було лише шість років, вона пережила окупацію. Каже, попри те, що коїли нацисти – таких звірств, які чинили росіяни нині у Буч тоді тут не було. Цивільних, каже, гітлерівці не чіпали. «Такого звірства як це, не було, це звірство. Щоб це знущатись. Як глянула, що він стріляє в лице дитині, я так плакала, так плакала. Це не порівняти ні з чим на світі, це не людина. Розумієте, як би той Путін був людиною… Не можна дивитись на цю Бучу», – переконує пані Віра.

Кімнати в будинку увішані образами. Жінка каже, щодня молиться за наших воїнів та всіх невинно вбитих українців. Вірить, що разом ми зможемо подолати ворога, адже об’єднані як ніколи раніше. «Прості люди, які це все пережили на собі – ми як паркани поставили, раніше не було такого спілкування. А війна нас всіх об’єднала, ми як прийшли, всі обіймались, як не знаю що… Люди кажуть, як ми не цінували того, як ми жили», – додає вона.

І хоча в селі вже почали відновлювати газ, бабуся каже, все одно час від час готуватиме у своїй печі, бо страви тут виходять набагато смачніші. Попри те, що довелося пережити у свої 83, жінка не втрачає оптимізму і заряджає ним усіх хто поруч.«Жити треба, не треба марніти. А то мені телефонують, «ой у мене там з хатою» – не надо падати духом. Треба держатися, молитися і вірить. І сподіватись на майбутнє. Не можна голову вішати, треба триматись, щоб не було, я і своїм так кажу, не надо не хникати, треба вперед», – дає настанову пані Віра.

Повідомляє Depo.ua з посиланням на YouTube-канал “Баба Єлька“.

Співає українську народну веснянку 82-річна Настя Павлівна Зеленько з села Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області, в рамках проекту “Баба Єлька”.

Як відомо, за правилами “Євробачення”, на конкурсі не можна виконувати народних пісень. Тому гурт Go_A змінив повністю текст пісні, за основу взяв веснянки, які звучали на території України в різних регіонах.

На Покрову вийшов сюжет про бабусю, яка трагічно втратила онука, вишила ікони і хотіла продати, аби віддати гроші на лікування чиєїсь дитини. Після цього образи миттєво розкупили і всю суму (10,5 тисячі гривень) Лідія Олександрівна перерахувала на Крихітна Евелінка потребує термінової трансплантації печінки лікування маленької Евеліни. Вона потребувала трансплантації печінки. І ось тепер Евеліна вже здорова. Батьки назбирали кошти, дівчинці зробили трансплантацію і сьогодні її виписали з клініки. Про історію, що вражає – у матеріалі ТСН

Дівчинка народилася з вадою, через яку крихітна печінка була повністю зруйнована. Евеліна потребувала трансплантації печінки і мама могла бути донором. І ось цього місяця операцію зробили у приватній столичній клініці. Трансплантація печінки дитині – надзвичайна складна операція.

У донора беруть частинку здорової печінки і пересаджуть в організм дитини. Найкритичнішими після операції є перші два тижні, коли відновлюється функція печінки. А вже потім, за два місяці, орган повністю відновиться і у реципієнта, і у донора. Батьки Евелінки відчувають полегшення – сьогодні вони зі здоровою донечкою їдуть додому. Але спочатку хочуть подякувати, адже на операцію потрібні були 2 мільйони гривень. І цю суму вони зібрали всього за два місяці.

“Хочемо подякувати всім за те, що допомагали і підтримували. Без підтримки не змогли б зробити те, що зробили”.

Половину необхідної суми назбирали у рідних Бродах. Містечко маленьке, а люди там – з великими серцями. Гроші на картку пересилали звідусіль і хто скільки міг. Вчинок пенсіонерки з Київщини, яка продала ікони, їх взагалі шокував.

З подякою від батьків та з відео зі здоровою Евелінкою команда ТСН приїхала до Лідії Олександрівни. Вона із захопленням переглядає відео у нових окулярах, які придбала на кошти, що передала одна з покупчинь ікони. Ділиться: покупець з Америки знову телефонував і замовив ще один образ. На ці гроші вона накупила нового бісеру і вишила пару образів – спеціально для Евеліни.

“Я хочу подарувати Евелінці, щоб мама її благословляла ними, як буде йти заміж. А Евелінка – щоб благословляла своїх дітей та внуків цими іконами”, – каже Лідія Олександрівна.

Відома українська волонтер Людмила Савченко, більш відома серед військових як бабуся Люда, всі останні роки свого життя присвятила допомозі українським бійцям, які захищають кордони нашої країни. Трагічну новину передає боєць Олена Білозерська у Facebook.

Як повідомляється, волонтерка допомагала військовим навіть після 90-річчя.

“Сумна звістка – померла бабуся Люда, Людмила Савченко – мабуть, найстаріший в Україні волонтер. У віці під 90 вона варила супчики та годувала ними поранених у лікарні в Дніпрі, а також допомагала у пункті відпочинку для військових “Вокзал Дніпро.” Я мала честь знати цю Людину, писала про неї у своїй книзі  Вона пережила Голодомор, Другу світову, її родина була репресована,” – розповідає військова.

Одна мрія залишилася невиконаною у Людмили Савченко – вона так і не встигла з’їздити на фронт.

“Пам’ятаю, що вона мріяла побачити власними очима фронт, але коли їй, в подяку за все зроблене нею, запропонували звозити її в “АТО” – вона відмовилася, щоб не бути нікому тягарем… Завжди хотіла допомагати сама, а коли стала відомою і небайдужі люди намагалися допомогти їй, відмовлялася, брала тільки те, що можна віднести солдатам… Земля пухом бабусі Люді, вічна пам’ять…” – додала боєць.

У 2014 році Савченко однією з перших взялася допомагати пораненим у госпіталі імені Мечникова, возила гарячі обіди та продукти.

“Треба допомагати тим, хто оберігає нашу землю, бо держава – це люди,”  – каже Людмила.

Жінка віддавала всі свої матеріальні запаси на благо армії, тому її родичі проводять збір коштів на похорони волонтерки. Про це йдеться в публікації в Facebook Марти Туманової.

“Світла пам’ять бабусі Лю   Упокій, Господи… Допомога на поховання – 4731219105546299 Счасна Анна,”  – йдеться у публікації.

Доля подарувала Галині Ткачук двох діток — доньку та сина.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і подався шукати щастя-долі до Києва. Та не побув й кількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! Й влітку привіз зі столиці студенточку з животиком, яка народила сина.

У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але у свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимком і… поїхали назад до Києва.

Молоді батьки поїхали в Київ, залишивши дитину в селі, і… більше по неї не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку мала надію, що все налагодиться. Брала внука на ручки, співала йому колискових й напувала розведеним коров’ячим молоком. Та з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Не тьохнуло їхнє серце ні тоді, коли бабуся споряджала Максима у перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів…

Доля обділила хлоп’я материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся змалечку стала помічати, що малий підспівує усім рекламам, що йдуть по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулинця й попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланта під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не лише загальнодержавний, а й міжнародний.

– Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — запитую бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, аби мати хоч якісь засоби для існування.

– Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіта, то, звісно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Аби зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А в кого маю просити?

– Хоча б у батьків дитини.

Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:

– Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.

Видно, що жінка думає над кожним словом, бо не хоче нічого поганого казати про Максимових батьків, не засуджує їх — ні сина, ні невістку… Але мимохідь згадує факти, які красномовно показують їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з внуком на конкурс у столицю, а в Києві саме був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка у період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з внуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна ненька… відвернулася, вдала, що не впізнала сина зі свекрухою!

– Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитую у жінки.

– А опікунство не оформлене, — відповідає.

Виявляється, за усі десять років, відколи жінка сама виховує внука, не отримала від держави ні копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на найманій квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила й не питала. Влаштувалася на роботу двірником, аби мати постійний, хоч і мізерний дохід, й бути біля дитини.

Та виявляється, побоювання жінки були марними. Бо, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в суд. Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка уже почала збирати відповідні документи.

Тим часом щасливий Максимко повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Усі їх присвячує бабусі.

Син ввечері поговорив з Лідією Семенівною, після чого та зробила вигляд, що все в порядку, а сама пішла в кімнату і тихо плaкала майже дві години. На наступний день вона подзвонила рідній сестрі в село, та її спробувала заспокоїти і заодно обнадіяла: «З сином твоїм ми потім рoзберемося – звідси простіше буде! Лідія Семенівна не могла повірити, що ось так просто її запросили пожити в будинок до племінника, поки не приїхала і не залишилася там.

– Куди ж я тепер піду, – змахнувши сльозу з обличчя, промовила сімдесятисемирічна Лідія Семенівна. – Я ж пів життя в цій квартирі прожила, а тепер я там зовсім чужа і нікому не потрібна … Джерело

Лідія Семенівна після cмеpті чоловіка залишилася жити разом зі своїм єдиним сином Антоном в невеличкій двокімнатній квартирі в звичайному дев’ятиповерховому панельному будинку на околиці міста.

Так і жили вони: Лідія Семенівна вийшла на пенсію, син у той час влаштувався на роботу юристом відразу після інституту. І хоча зарплата у нього була невелика – на життя вистачало …

Там же на роботі, познайомився з дівчиною Оленкою – блондинка, гарна фігура, личко гарненьке – чим не мрія для початківця юриста?   Прозустрічалися один з одним трохи менше півроку пара вирішила одружитися.

Влаштували дорогу відпустку на Канарах, витративши майже п’ять своїх місячних зарплат. При всьому при тому, що житлове питання у молодої сім’ї було не вирішено – Антон запросив Оленку пожити в квартирі, де він жив з матір’ю – Лідія Семенівна пішла жити в маленьку кімнату, а пара зайняла більшу, в якій їм було не так тісно.

Здавалося б, обидва працюють – чому б не знімати житло, ну, або, принаймні, збирати на іпотеку. Але і Антон і Олена дуже любили дозвільний спосіб життя – обов’язково дорогі шмотки, переміщення тільки на таксі, походи в ресторани кожні вихідні як мінімум, спеціально ділили відпустку на три частини, щоб три рази в рік виїхати на закордонні курорти.

Вільних грошей у них не залишалося – навіть кредитки оформили, щоб задоволення не припинялися …

Так вони і прожили якийсь час, поки Леночка не зaвaгітніла … Звичайно тут і Лідія Семенівна зраділа – нарешті то буду з онуками няньчитися. Нарoдився хлопчик. Тільки ось примхлива новоспечена матуся відмовлялася жити в одній кімнаті з дитиною.

Ліжечко поставили до бабусі в кімнату – нехай так, вона адже за ним догляне … Подяки Лідії Семенівні не було ніякої, навпаки Олена почала намовляти Антона: «Твоя мати вже на пенсії, говорила, що п’ять тисяч в місяць отримує, я звичайно не пропоную вuгнати її на вулицю, а ми можемо зробити їй краще – знімемо їй кімнату в передмісті за дві тисячі, а решта на харчування нехай витрачає.

Все одно їй комфортніше буде – щоб їй онук не заважав, і для нас зручно – вона не буде на кухні вештатися».

Антон спочатку був проти цієї ідеї, але що не зробить жіноча чарівність, тим більше, що після пoлогів дружина стала ще гарнішою – налилися форми. Мати то стара вже, що з неї взяти. Поговорив він з Лідією Семенівною, після чого та зробила вигляд, що все в порядку, а сама пішла в кімнату і тихо плaкала майже дві години.

На наступний день подзвонила вона рідній сестрі в село, та її спробувала заспокоїти і заодно обнадіяла: «Сама то я стара вже, зате дітей виховала, як слід – і син і дочка про мене піклуються.

У сина бізнес свій, три квартири, будинок є навіть заміський, де я зараз живу, як ти знаєш. Ти Ліда давай не переживай, а сідай на потяг – завтра з ранку тут будеш, ми тебе зустрінемо – квартира одна вільна стоїть – можеш там жити, а поки поживеш зі мною в будинку – нам обом так не нудно буде!

А з сином твоїм ми потім розберемося – звідси простіше буде!

Лідія Семенівна знала, що сестра м’яко кажучи не бідує, але повірити, що ось так просто її запросили пожити в будинок до племінника, вона не могла, поки не приїхала і не залишилася там жити …

***
Нещодавно вона мені дзвонила і сказала, що живе там набагато краще, ніж з сином в квартирі, а племінник її поговорив з Антоном і присоромив його строго – Антон пообіцяв хоча б купити однокімнатну квартиру Лідії Семенівні, раз не хоче жити під одним дахом з матір’ю.

Дай Бог, щоб у Лідії Семенівни все поки так і було добре.

Її чоловік пoмeр п’ять років тому, а років зо два тому її дочка разом зі своїм чоловіком і двома маленькими дітьми потрапили в aвaрiю, рoзбилиcя.

Якось я поверталася зі школи, і побачила на дверях під’їзду оголошення, написане від руки:

“Загубила 100 гривень, хто знайде – поверніть, будь ласка, в квартиру 76, пенсія маленька, хліба нема за що купити”. У 76 квартирі жила та бабуся. Я дістала з гаманця 100 гривень і піднялася на 7 поверх до квартири бабусі.

Коли я віддала старенькій гроші, вона зaплaкaлa: “Ти вже дванадцята людина, яка принесла мені гроші. Дякую але не треба”. Я посміхнулася але гроші назад не взяла, коли я вже підійшла до ліфту, бабуся сказала мені: “Донечко, зірви оголошення з дверей, я його не писала”.

Старенька стояла і плaкaлa. Доброта і співчуття людей вселяє в мене надію.

Артистка опублікувала на власній Instagram–сторінці кумедне відео з пенсіонеркою, яка замалювала дві літери на афіші Полякової, залишивши на ній напис “Корова ночі”.

“Чи впізнали ви цю переодягнуту артистку?”, – написала у своєму дописі Полякова.

Користувачі соцмережі продовжують жваво обговорюти курйоз, зафіксований у Чернівцях. Вони також жартують на тему “вандалізму”, припустивши, що мотивом дій літньої жінки була банальна заздрість.

Інші відзначили, що діяти таким чином пристойна людина не стала би.

“На смак і колір товариш не всяк. Мені особисто Полякова теж не подобається, її поведінка, але така гидота навіть в голову не прийшла б”, – написала одна з користувачок.

“Обожнюю за цю самоіронію”, – написав у коментарях російський співак Філіп Кіркоров.

Суд обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Однак після направлення у 2017 році обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні до суду зловмисник, аби уникнути кримінальної відповідальності, виїхав на тимчасово окуповану територію Луганської області.

Повернувшись у 2019 році до Новоайдарського району, обвинувачений скоїв крадіжку металевих конструкцій із дачного домоволодіння в місті Щастя та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

“Процесуальним керівником забезпечено належне процесуальне керівництво у кримінальному провадженні та надано суду беззаперечні докази вини обвинуваченого… вироком Новоайдарського районного суду Луганської області зловмисника визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190 (заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб) та ч. 2 ст. 185 (крадіжка, вчинена повторно) КК України, та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі”, – повідомили у відомстві

Пенсіонерка померла на місці ДТП.

За фактом ДТП слідчі внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками статті 286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України.

“Приїхала поліція, оформили папери. Викликали машину ритуальних послуг… Почали обдзвонювати родичів… І тут бабуся чхнула… Не знаю, як поводилися поліція і «швидка», але подивитися на їхні обличчя хотів весь будинок”, – написала Карась. Цю інформацію підтвердили у прес-службі поліції Кременчука. За інформацією відомства, правоохоронці приїхали за викликом медиків, які констатували смерть людини.

“На місці поліцейські зустрілися з родичами та соціальним працівником. Далі оформили необхідні у разі смерті документи. Те, що пенсіонерка жива, побачили працівники ритуальних послуг. Жінку відвезли до лікарні. Її стан тяжкий”, – розповіла прес-офіцер поліції Ганна Васенко.

1. У тому випадку, якщо вам побажала поганого близька людина чоловічої статі, можна схрестити руки перед собою і вимовити про себе: «Слова гнівні мене огинають, в порожнечу відлітають».

2. Розмова з жінкою, під час якої вона бажає вам поганого, дуже неприємна, адже пані володіють сильним емоційним фоном і цілком можуть неусвідомлено прoклясти. В цьому випадку потрібно сказати: «Слова, негативом заряджені, вилітають, але до мене не доберуться, по дорозі розпадуться».

3. Буває і так, що негативні слова говорять в спину незнайомці в абсолютно різних ситуаціях. В цьому випадку можна вимовити: «Твої словеса назад в тілеса».

4. Захиститися від негативних слів начальства або колег можна наступними словами «Сам зла побажав, сам і отримуй».

5. Конфлікти можуть виникнути і між близькими людьми. Якщо вам побажала поганого дорога серцю людина, скажіть: «У гніві сказане не вважається, негатив попелом обсипається».

Ольга Василівна виховувала онука одна, він був єдиною радістю її життя. Вона ні в чому йому не відмовляла, поки був маленький, купувала кращі іграшки, водила на секцію з боксу.

Коли підріс, зібрала ввесь двір, щоб провести його до армiї. Відслуживши, він вирішив відпочити і засів удома на дивані. Бабуся, шкодуючи онука, намагалася посмачніше нагодувати і одягнути цього бугая. Вона отримувала пенсію і підробляла – мила підлогу в найближчій їдальні. А Славочка пив пuво, ходив по гостях і тягав в квартиру дівок. Правда, вони швидко зникали, – кому потрібне таке диво?

Незабаром він зв’язався з нapкoманами, і квартира Ольги Василівни перетворилася на прuтон. Поступово з квартири зникла вся побутова техніка, потім ірoд почав продавати нехитрий скарб і невигадливі прикраси бабусі. Вона смиренно зносила пoбoї і мовчала, коли він відбирав у неї пенсію. В черговий раз, вимагаючи у неї гроші і отримавши відмову, цей покuдьок пoбuв її до напiвcмeрті ногами, включив газ і пішов, грюкнувши дверима.

Двері зламали сусіди, коли почули запах газу, викликали швидку і тепер Ольга Василівна в лікарні. Додому йти боїться, бо розуміє, що він уже ні перед чим не зупиниться, а в пoлiцію заяву писати не стала.

Це закономірний підсумок любові, схожої на хвoробу, коли закривають очі на все, навіть на те, що стали просто приставкою – роботом, який справно годує і дає гроші.

За кілька годин її тіло з синцями на шиї знайшли неподалік села. Односельчани розповіли поліції про її сварки з сусідом. Коли копи прийшли до нього, чоловік зізнався – стареньку вбив, бо вважав її відьмою. Більше того збирався вкоротити віку ще кільком жінкам, яких підозрював у зайняттях чорною магією.

Жінка викликала «швидку допомогу» і впала в шок, почувши, що дочка насправді народжує. Через 30 хвилин школярка народила, на світ з’явилася дівчинка вагою 2100 грамів.

Восьмикласниця була в такому стресі, що попросила маму заховати дитину під диван, а то батько буде лаятися. Глава сімейства (він трудиться мебляром) весь цей час спокійно спав в сусідній кімнаті. Його розбудили з криками: «Вставай, наша молодша дочка народила!» і він спочатку подумав, що це розіграш.

Восьмикласницю з немовлям відвезли в пологовий будинок, а новоспечених бабусю і дідуся – у відділення поліції, де вони до ранку пояснювали, як таке могло статися. Батьки школярки та її старша 22-річна сестра-студентка не помічали змін ні в поведінці, ні в фігурі школярки.

Вони підрахували: інтимний контакт стався в червні-липні минулого року, коли підліток проводила канікули на дачі. Але як такого кавалера у неї не було, вона була домашньою дитиною, добре вчилася і готувалася до вступу в школу поліції.

Примітно, що в кінці березня школярка лежала в дитячій лікарні зі струсом мозку, здавала аналізи, проходила медогляд. І жоден лікар не запідозрив вагітність, хоча був передостанній місяць. Більш того, у школярки спостерігалися критичні дні. За словами акушера-гінеколога, це рідкісна ситуація, але часом під час вагітності місячні цикли зберігаються.

Новонародженої вже дали ім’я, дівчинку візьме під опіку бабуся. Жінка збирається всім розповісти, що це вона таємно народила третю дитину, так як хотіла зробити всім сюрприз.

Про це повідомляють ЗМІ.

Донька жінки Марина Гасс розповіла, що помітила статтю конкурсу краси для бабусь у Болгарії. Вона відразу ж подала заявку організаторам і отримала відповідь, що обов’язково потрібно фото учасниці в купальнику.

Вже через 7 місяців надійшла офіційна відповідь, що жінка пройшла необхідний відбір та запрошена для участі у конкурсі, що проходив у Болгарії. Вже по приїзду жінка викликала справжній фурор та виборола титул Mss Grandma.

“А ти взагалі пенсійний отримала? Я кажу, я? Мені навіть смішно, що я пенсіонерка”, – сміється Світлана.
Крім того вона розповіла, що головною причиною її ідеального зовнішнього вигляду є правильний спосіб життя та здорове харчування.

“Я веду правильний, активний спосіб життя. Харчування звичайно. А головне – любити себе і світ!”, – ділиться своїми секретами краси Гасс.

Варто відзначити, що на конкурсі у Болгарії її помітили представники США та запросили українку взяти участь у конкурсі Ms. Transcontinental. Через 6 місяців вона полетіла в США, де також здобула перемогу.

Ліда, Палажчина донька, після школи подалася на роботу до міста. Влаштувалася на завод. Коли приїжджала додому, хвалилася подружкам про міських хлопців, які набиваються у кавалери. На запитання про заміжжя віджартовувалась: куди поспішати, якщо є великий вибір?

Через кілька років, замість нареченого, привезла Палажці крикливого згортка. Оксанку. Трохи побула з маленькою і повернулася в місто.

Палажка розривалася між внучкою і фермою. Нарікала на долю, бо рано поховала чоловіка. Тепер нікому допомогти. Просила доньку повернутися додому. Ліда вперлася: працювати до колгоспу не піде.

За місяць, коли Оксанка збиралася стати школяркою, не стало Ліди. Занедужала після чергового абopту й так і не видужала. Палажка з внучкою залишилися самі.

Поблажок Палажка внучці не давала. Щотижня заходила до школи взнавати про оцінки. Привчала до роботи на господарці. На зауваги від односельців, що суворо виховує дівчину, відповідала:

– Не навчила розуму доньку, може, навчу внучку.

Оксанка недолюблювала інших дітей за те, що мають батьків-матерів. Ні з ким не дружила. Сусідська Софійка не раз кликала бавитися на своє подвір’я. Оксанка зиркала скоса і йшла геть.

– Ой, намучиться Палажка з Оксаною, – співчували односельці. – Певно, у свого батька вдалася.

– А Ліда, Царство їй Небесне, ліпшою була? Підкинула Палажці малу, а сама на гульки подалася.

Після школи Оксана вивчилася на кухаря. Добрі люди допомогли влаштуватися в їдальню одного з підприємств райцентру. Вранці їздила на роботу, увечері поверталася. Палажка рогом вперлася – ніяких квартир. Хотіла, аби внучка була «на очах».

У новину, що Оксана збирається заміж за тракториста Павла із сусіднього села, мало хто вірив. Павло був старим парубком. Жив самотиною у старій хаті під лісом. Після смeрті матері навчився прати-білити, готувати таку-сяку їжу. Родина радила привести на обійстя котрусь із самотніх місцевих молодиць. Але тихий Павло енергійно віднікувався.

Село не могло втямити, з якого дива Оксана вибрала Павла.

– Дитино, ти не пошкодуєш? – хвилювалася Палажка.

– Мені з ним жити, а не вам.

– Підеш жити до Павла?

– Ні, він прийде жити до мене.

Про весілля чи про вечірку не йшлося. Просто розписалися. Павло перевіз свої нехитрі пожитки до дружини. Палажка давала поради, що куди покласти чи поставити, а Оксана злилася. Вловивши мить, коли Павло вийшов на вулицю, з притиском мовила:

– Бабо, не лізьте, куди вас не просять. І так все життя цербером були.

Палажка сплеснула руками й пішла плакати до «літньої» кухні. Там і ночувала.

З тих пір Палажка з Оксаною майже не розмовляли. А мовчазний Павло дивився на Палажку винуватими очима.

Палажка гадала, може, Оксана подобрішає, коли наpoдить дитину. Першою з’явилася на світ Люда, через рік – Марічка. Оксана часто гримала на дівчаток. Павло невміло заступався. Плакали діти, а з ними й Палажка.

З правнучками Палажка не була сувора, як колись із внучкою. Бавилася з малими, розповідала байки, називала дівчаток «ангелятками» і «серденьками». Павло діставав із засмальцьованої кишені «іриски»-«барбариски» і вгощав ними доньок та Палажку. Дівчатка свої смаколики відразу ж з’їдали, а Палажка цукерки ховала, аби пізніше віддати правнучкам.

– Ви, того… не майте на мене зла, – якось мовив Павло до Палажки.

– За що, сину? Ти добрий.

…Хвора Палажка лежала в «літній» кухні. Скрутило в попереку, що встати з ліжка годі. Навідалася сусідка.

– Бабцю, може, якусь мазь треба? Або фельдшерку покликати?

– Мине… мине болячка. На зміну погоди, певно.

– Ви б до хати йшли, а не в «літній» кухні лежали.

– Спокійніше мені тут.

Соромно Палажці зізнатися, що Оксана не хоче бачити її в хаті. А сьогодні навіть їсти не принесла. Так і лежить голодна.

Після школи забігли Люда з Марічкою. Марічка-першокласниця розповідала, як її хвалила вчителька. А дорогою додому дівчатка зустріли батька і він купив їм по пачці печива. Дівчатка поклали біля Палажчиної подушки кілька смаколиків. Палажка не чула свого серця: воно кричма кричало від розпуки.

Увечері зайшов Павло. Запитав, як здоров’я. Палажка попросила горня молока.

– Ви щось їли нині?

– Дівчатка печивом вгостили. Добрі вони. У тебе вдалися.

Павло приніс молоко і скибку хліба. І вперше вилаяв Оксану.

Правнучки були для старенької радістю і розрадою. Коли Оксана вчергове зривала на дітях злість, бігли, щоб прабабця пошкодувала. У безсоні ночі Палажка молилася і розмовляла з Господом. Просила долі для своїх ангеляток.

…До весни Палажка не дожила. Сумували правнучки. І Павло. Оксана кинула чоловікові:

– Чого ходиш, мов у воду опущений? Однією заморокою стало менше.

– А друга заморока хто?

– Діти твої.

– І твої також.

– На тебе вдалися. Добренькі… Людка всі свої нові зошити віддала Павлишиному синові, бо Павлишин на п’яну голову порвав мало не все шкільне причиндалля. Я що, повинна працювати на Павлишиних? А Маруська…

– Затихни! – крикнув Павло. – А діти… вони найкращі. Чому ти їх не любиш?

…Люда з Марічкою їхали ровером з магазину. Люда кермувала, Марічка сиділа на багажнику. З подвір’я, мов навіжений, вилетів на «Жигулях» перший скандаліст на селі Руслан. Люда відбулася кількома синяками і розбитим коліном. Непритомна Марічка з тpaвмою голови потрапила до лікapні.

Павло не тямився з гоpя, що може втрати п’ятнадцятирічну доньку. Люда не уявляла, що може залишитися без сестри. На Оксаниному обличчі не можна було розгледіти жодної емоції. Лікар втішав: усе обійдеться.

Люда заснула над ранок. Їй приснилася лікарняна палата, Марічка із забинтованою головою. Біля ліжка стояв на колінах ангел. Молився. А потім торкнувся Марійчиної руки і вона вікрила очі. Звідкілясь взялася бабця Палажка. Перехрестила Марічку. Поклала біля подушки кілька печеньок. І тихо мовила:

– Налякала ж ти мене…

– Людо, прокидайся, – будив доньку Павло. – Вже сонце високо. І я маю гарну звістку.

– Я знаю: Марічці легше.

– Як? З лікарні щойно зателефонували.

– Сон… Все було, як насправді. Ти не повіриш, тату.

Автор – Ольга Чорна

Поліцією встановлено, що 26-річна матір хлопчика залишила сина у 61-річної бабусі, яка через сильний стан алкогольного сп’яніння насварила дитину та виставили хлопчика у легкому одязі, без взуття у під’їзд.

Родина вже перебуває на обліку у справах дітей, матір не працює, зловживає алкогольними напоями та вже неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов’язків.

Тому, було прийнято рішення про вилучення малолітнього з родини та поміщення його до центру соціально-психологічної реабілітації.

Відносно матері хлопчика складено адміністративний протокол за ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей”. У відношенні бабусі вирішується питання про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП “Вчинення насильства в сім’ї”.

Сукня маленька, треба бути дуже, дуже економною. Економити і розумно витрачати гроші на ведення господарства. Вона так і робила. Так і жила.

А потім побачила в магазині ці туфлі. Розкішні, модні, лаковані, на підборах-«чарочка». І купила. Вони як раз по нозі припали, як влиті. І вдома завела патефон і станцювала трошки: вона адже два роки не танцювала.

І два роки вела ощадливе життя, розраховуючи кожну копійку, хоча жити не дуже-то й хотілося. Вона сумувала за чоловіком і по хлопчиком. Туфлі були дуже дорогими, їй довелося витратити всі гроші. І вона з жaxом думала, як буде жити з дітьми і що буде завтра.

А нічого поганого не сталося. Зайняла грошей, потихеньку віддала, наливала собі поменше супу і м’ясо віддавала дочкам. А сама хліб їла і окріп пила – це дрібниці, тому що були туфлі. З бантами!

Вона в цих туфлях пішла на вечірку до знайомих, там в неї закохався директор заводу пивного, зробив пропозицію, і через рік вона вийшла заміж. І досить щасливо жила. І дівчатка були одягнені й ситі, і обидві отримали вищу освіту.

Хоча війна була і всякі жaxи, але туфлі, спогад про туфлi – вони зносилися, звичайно, – дуже підтримувалa! Це був найрадісніший спогад! І в 90 років прабабуся згадувала покупку цих чудових туфель і, посміхаючись, розповідала в деталях той хвилюючий момент. Вона рідко посміхалася: життя було суворим.

І ось що я думаю: купіть собі те, що душа просить. Навіть якщо грошей дуже мало. Займіть трошки, перекрутіть, відкладіть покупку шпалер або садового інвентаря. Або унітазу. Або ще чогось важливого.

Деякі покупки можуть врятувати життя і змінити долю, хоча без них цілком можна обійтися – без туфель з бантами. А ви все одно купите. І щось хороше станеться. І жити захочеться. І танцювати під патефон. І познайомитеся з ким-небудь цікавим. А потім правнучкі розповісте про туфлі. У 90 років. Посміхаючись.

Дякую мамі, вона ростила мого сина, а я лише відправляла їм гроші.

Мені весь час здавалося – ще рік, я накопичені фінансову подушку, повернуся в рідне місто і все у нас буде добре. Час летів, грошей вічно не вистачало, я звикла до столиці.

Коли Максиму виповнилося 5 років, мати попросила мене не приїжджати, малюк кличе мамою її. І мої рідкісні набіги в рідні краї можуть травмувати хлопчика.

Я вийшла заміж за гарного чоловіка, він знав про моє минуле. Пропонував забрати сина до міста, але мама заявила, що Максима вона не віддасть, так прикипіла до нього серцем.

Він в цей час вже в школу ходив. Чоловік не шкодував грошей на перекази та я втішала себе тим, що мої рідні живуть в достатку.

У 17 років Макс закінчив школу і вирішив їхати в місто. Бабуся була категорично проти. Але хлопця було не зупинити.

Він не збирався вступати до ВНЗ, поки не заробить грошей собі на навчання, та й ремонт в бабусиній хаті був потрібний – покрівлю полатати, ганок зацементувати.

Тоді бабуся дала йому адресу ресторану, де працювала нібито дочка її сусідки, мовляв, вона не відмовить. І зателефонувала мені за дві години до появи Максима на порозі ресторану.

Я була шoкована. Рідний син їде в ресторан, де я працюю. Я місця собі не знаходила.

Коли він відчинив двері і посміхнувся, мені здалося, що я перенеслася в минуле – так він був схожий на свого недбайливого батька. Я записала його дані. Максим збрехав, що йому вже 18.

Добре, що ніхто не чув з персоналу, що у нас однакові прізвища, а то ще стали б жартувати з цього приводу. Я не бачила свого сина 14 років, але мимоволі помічала у юнака свою міміку і навіть інтонації в голосі. Я посміхалася йому, а серце розривалося на частини.

Того ж вечора я вирішила звільнитися. Я не знайду в собі сили йому все розповісти. І не зможу працювати з ним в одному приміщенні. Це занадто морально важко.

Подзвонила подрузі Риті, все їй розповіла. Вона мене заспокоювала, але я не могла зупинити сльози. Рита запропонувала рішення: хлопець не буде працювати в ресторані, він влаштується кур’єром в фірму її чоловіка.

А якщо зарекомендує себе, відповідальним, чоловік Рити вирішить, ким він зможе працювати у них.

Я подякувала Риті і сказала, що буду все життя їй вдячна. І навіть готова доплачувати гроші, щоб її чоловік міг виплачувати зарплату Максиму.

Я зателефонувала синові і сказала, що, на жаль, в нашому ресторані він працювати не буде. У трубці – тиша. Напевно, засмутився.

Але я тут же запропонувала йому посаду кур’єра з хорошим окладом. Мовляв, знайомим потрібно толковий хлопець в фірму.

Більше ми з ним не бачилися, Рита завела розмову про те, що хлопчиська всі хвалять, і що він в захваті від міста. Але я попросила не сипати сіль мені на рaни.

Минуле не змінити, він вважає своєю матір’ю жінку, яка насправді йому бабуся. Нехай так і буде, раз з мене мати не вийшла.

А ще я вирішила – буду відкладати гроші на навчання Максима. Не хочу, щоб він провів все своє життя в роз’їздах, як кур’єр або між столиками в ресторані. Нехай його життя буде краще, ніж моє.

Так, у жінки в місті Лозовому була заборгованість по комуналці в розмірі понад 20 тисяч гривень. За інформацією журналістів, там разом з нею проживали її двоє дорослих синів.

Пізніше з’ясувалося, що квартиру продали на торгах ще три роки тому, однак пенсіонерка продовжувала проживати і не платила комуналку.

«Жінку майже рік вмовляли, щоб звернулась до КПЖУ, зробила договір реструктуризації та сплатила борг, інакше квартиру продадуть», – зазначив начальник Лозівського відділу виконавчої служби Віталій Бунякін.

Також він уточнив, що замість боргів родина наймала адвокатів.

«Боржники продовжували не платити. Займалися тільки тим, що наймали адвокатів, яким вони платили за це гроші. І цю квартиру передали на реалізацію», – уточнив він.

На опублікованих фото видно, як в квартиру заходять представники виконавчої служби. Після довгих заперечень, вже колишня господиня квартири дозволила вивезти речі з квартири.

«У нас викликає, м’яко кажучи, здивування та ситуація, яка зараз виникла. Тому ми звернемося до правоохоронних органів, щоб вони перевірили, чому за таку невелику суму була продана квартира, і чому люди зараз фактично позбавляються житла, і їх виставляють на вулицю», – уточнив секретар Лозового міськради Сергій Коба.

Не залишайтеся з чоловіком, який не цінує вас
Чому ви залишаєтеся з партнерами, які не витрачають на вас часу, енергії і сил? На цій землі ходить мільярд інших людей, з якими ви могли б бути більш щасливі. Я знаю, що важко піти від того, кого ви кохаєте, але важливо знати свою цінність і те, чого ви заслуговуєте.

Слухати так само важливо, як і говорити
Жінки можуть говорити 80% часу, а чоловіки – 20%. Однак жінки хочуть бути почутими. Вони висловлюють свої почуття і бажають, щоб їх зрозуміли і прийняли. Вони хочуть бути з тим, хто слухає їх так само, як і вони його.

Працюйте на відстані
Напишіть йому листа з освідченням у коханні або романтичне повідомлення, поки ви обидва на роботі. Це дозволить цінувати ваші стосунки, навіть якщо ви далеко один від одного.

Вам знадобиться багато терпіння
У сучасному світі знайомств випадковий ceкс більш поширений, ніж за часів молодості наших бабусь. Іноді ми занадто швидко прагнемо мати фізичний зв’язок з тим, з ким хочемо емоційних і тривалих стосунків.

Якщо ви шукаєте тільки ceксу, дайте партнеру зрозуміти це. Якщо ж ви бажаєте чогось серйознішого, тоді не поспішайте. Навчіться терпінню (фізичному та емоційному), якщо ви щиро хочете когось добре пізнати. Терпіння – чеснота.

Незалежно від бід і негараздів, вам варто кохати один одного
Кохання не завжди обіцяє метеликів у животі і райдужне майбутнє. Іноді ви стикаєтеся зі складними життєвими ситуаціями, як у ваших стосунках, так і поза ними, тому вам потрібно триматися один за одного.

Це може зажадати більше зусиль, але, якщо ви бачите, що вам відповідають взаємністю, ваші стосунки будуть міцнішими, ніж будь-коли.

Вам необхідно працювати в команді
Стосунки вимагають роботи обох партнерів. Це не завжди легко, і, напевно, будуть моменти, коли ви захочете вiдiрвaти гoлoви один одного. Однак кохання має на увазі відмову від гордості і компроміс в ім’я роботи над спільним благом.

Будьте поруч з ним
Будьте самовідданими і чуйними, піклуйтеся про свого партнера, що б не трапилося. Будьте в гармонії з емоційними і фізичними потребами вашого обранця, навіть якщо він не завжди говорить про них. Немає нічого кращого, ніж відчувати, що про вас піклуються і підтримують.

Підтримуйте одне одного
Ви повинні вірити у вашого партнера, а він – у вас. Переслідуйте мрії, вивчати нові хобі, ніколи не втрачайте себе, перебуваючи у стосунках. Підтримка партнера підштовхне вас вперед, коли ви зіштовхнетеся з сумнівами у власних силах.

Як відомо у березні 2018 року у селі Верхні Петрівці сталося убивство. Тоді у будинку виявили бездиханне тіло 93-річної жінки, правоохоронці одразу розшукали підозрюваного у вбивстві. За словами та показами родичів, задушив бабусю її рідний онук. Під час святкування дня народження 93-річної жінки, онук випивав, а потім пішов грати у азартні ігри. Там чоловік також пив алкоголь. А опісля вернувся додому до бабусі побив її та задушив. Після скоєного, чоловік пішов ночувати до знайомого.

Правохоронці провели низку експертиз, відбитки, сліди крові на одязі підозрюваного підтвердили його причетність до вбивства.

Відтак, Сторожинецький районний суд виніс вирок підсудному – вісім років і шість місяців за ґратами.

-Ніколи у мене не було проблем з родичами, – не може заспокоїтися Кіра, – і з цього боку я теж підступу не очікувала.

Кіра заміжня 5 років, живуть вони з Юрою окремо від батьків, в квартирі, яка належала бабусі жінки, в сім’ї росте дворічна дитина – синочок Артем.

Про те, що Юра був до неї одружений, що від першого шлюбу є дочка Настя, Кіра знала.

-Ніколи я не була проти спілкування чоловіка з донькою, – каже вона, – і аліменти він платив справно, і зустрічався з дитиною і витрати на інші додаткові потреби дочки ніс справно.

Насті зараз 10 років. Я вважаю, що зміст і виховання дитини – святий обов’язок батьків, навіть, якщо вони не живуть разом.

З мамою Юри Наталією Леонідівною відносини теж складалися цілком мирно: в гості один до одного не часто, але ходили, в їх сім’ю жінка не втручалася, уваги до себе підвищеної не вимагала.

-Мама Насті заміж зібралася, – повідомив Юра трохи більше року тому, – чоловік військовий, вона до нього їде.

А умов там для доньки немає ніяких, та й чоловік не горить бажанням брати в сім’ю чужу дитину. Що робити?

Залишимо питання про моральні якості нового чоловіка і самої Настиної мами в стороні, знаю багато прикладів, коли заради особистого щастя жінка готова сплавити дитя від попереднього шлюбу батькам або колишнього чоловіка, зараз не про це.

-Давай візьмемо Настю до нас, – запропонувала Кіра, – мене вона не буде напружувати.

Але чоловік на це не погоджувався, пояснивши, що колишня дружина сильно заперечує проти такого варіанту.

-І сама виховувати не хоче і проти мене заперечує, – каже Кіра, – її мама теж не горіла бажанням взяти внучку до себе, вважаючи, що особисті проблеми дочка повинна вирішувати сама, з огляду на те, що вона мати.

Така, ось, принципова попалася.

Зате Наталія Леонідівна, яка залишилася одна після того, як молодша дочка вийшла заміж і поїхала жити в інше місто, заявила, що вона готова взяти внучку.

-Я ще в силах і в розумі, – сказала, – Настюші не доведеться навіть школу міняти, а мені буде не нудно, та й серце не хворітиме, як там з вітчимом або з мачухою дівчинці жити.

Кіру тоді слова мами чоловіка сильно зачепили: ну не монстр ж вона, жінка була впевнена, що знайшла б з дочкою чоловіка спільну мову, діти її не дратували, грошей і місця в родині вистачало.

-Свекруха забрала Настю до себе, – продовжує розповідь Кіра, – ось тоді-то все і почалося. Ні, Юра продовжував виплачувати аліменти тепер уже своєї мами, надсилала гроші і колишня дружина, але проблеми почалися неабиякі.

-Юра, – сказала синові Наталія Леонідівна, – а не міг би ти приїжджати до мене без Кіри і Артемка? Настюша напружується, я ж бачу, що їй неприємно бачити твою дружину і сина. А я з Артемком спілкуватися буду на вашій території.

-Будемо вдавати, що мене і нашого сина немає на світі, – запитала чоловіка Кіра, – ховати голову в пісок? Я не помітила напруги Насті, ми нормально розмовляли і з братом вона грала.

-Мамі ж краще видно, – відповів Юрко, – вона ж з Настею постійно, вона краще її розуміє.

Наталя Леонідівна тепер щодня дзвонила і по багато годин обговорювала з сином проблеми виховання внучки, вимагала, щоб Юра кілька разів на тиждень після роботи їхав до неї і спілкувався з дочкою, викликала Юру на вихідні.

-Ти батько, – говорила вона, – Настя не повинна відчувати себе обділеною.

-Зате обділеними себе відчуваю я і Артем, – висловила Кіра претензії дружині, – ми тебе взагалі не бачимо тижнями, і бабусю онук не бачить, їй же колись однієї до нас приїжджати. Чим, скажи, буде травмована Настя, якщо вона буде бачити мене і брата?

Чоловік врешті-решт погодився з Кірою: так, часу на неї і сина у нього зовсім не залишилося, а мама перегинає палицю, недавно Настя заявила:

-Ти тільки мій татко, а твого Артема і твою дружину я не хочу бачити, мені це буде неприємно.

-Адже словами бабусі каже, – впевнена Кіра, – і чого Наталя Леонідівна домагається? Щоб Юра повернувся до неї? Ну да, тоді з одним з батьків будуть рости вже дві його дитини.

-Я цього не допущу, – каже Юра дружині, – але як я висловлю мамі, що вона неправильно виховує мою дочку? Вона і так на себе таку ношу звалила!

-Яку ношу, – гарячкує Кіра, -хто її просив? Сама ж зголосилася, а я пропонувала взяти дівчинку до нас.

-Ну і що, що мама Насті була проти: вона своє життя вирішила влаштувати, викресливши дочку, я готова була прийняти дівчинку. Я і зараз готова.

Дивлячись на Джину, складно повірити, що у неї четверо дітей, а недавно вона стала бабусею.

Я вступив в спадок, переїхав в її квартиру, почалося самостійне життя студента. Батьки подарували мені старенький жигуль, на все інше я заробляв сам – ремонтував потроху техніку – монітори, телефони та інші дрібниці. На їжу і оплату квартири вистачало, іноді батьки підкидали, але грошей завжди було впритул.

І ось одного разу я проспав, підірвався, полетів до інституту і потрапив в авapію – понесло мене на слизькій дорозі і машину я розбив, а сам вдapився серйозно рукою і про роботу з дрібними деталями довелося забути надовго.

Потім захвopіла мама, та так серйозно, що знадобилися гроші на дуже складну опеpaцію. Я взяв академічну відпустку пішов працювати до знайомого комірником на склад, щоб хоч якось допомогти мамі. Але цього було мало і тоді ми з сім’єю вирішили продати бабусину квартиру, мені було шкода шалено, я прийшов туди ввечері, сів посеред кімнати і довго спілкувався з бабусею – просто в порожнечу розповідав про те, як закрутило життя, просив вибачення, що не зможу уберегти її квартиру. І ліг спати.

А вночі мені наснилася бабуся – вона сиділа біля старовинного круглого столика, на одній ніжці, який завжди стояв в кутку в якості підставки під великий і красивий вазон.

Бабуся рукою намагалася зрушити горщик з квіткою, але у неї не виходило, вона покликала мене і коли я почав рухати цей горщик, я прокинувся. Сон був настільки чіткий, як наяву. Я підійшов до столика, оглянув його, нічого не побачив, на всякий випадок полив улюблений бабусин вазон і пішов на роботу.

На наступну ніч сон повторився з точністю до деталей, тільки тепер бабуся наполегливіше рухала горщик, докірливо поглядаючи на мене. Я знову оглянув столик, заліз знизу і нічого не знайшов. Третій сон був точно такий же як і попередні – бабуся штовхала квітку зі столу, і цього разу вазон впав, розбився, бабуся посміхнулася і я прокинувся.

Побіг до столу, прибрав з нього горщик і уважно оглянув стільницю. Побачив, що в центрі явно вставлений був гурток з іншої деревини, я підчепив його ножем і побачив отвір, що йде в ніжку столика, перевернув столик і з отвору випав мішечок в якому були ювелірні прикраси і царські золоті монети.

Після продажу всіх скарбів грошей вистачило і на опеpaцію і мені на, хоч і стару, але гарненьку машину і квартиру не довелося продавати. Я тепер, щоразу, як входжу в квартиру, вітаюся з бабусею і кажу їй спасибі.

Про це повідомляє прес-служба патрульної поліції Черкаської області.

Напередодні правоохоронці отримали інформацію, про те, що в одній із квартир будинку кричить людина. Прибувши на місце виклику, пенсіонерку знайшли на підлозі.

Вона розповіла, що прохала про допомогу, але ніхто до неї не навідувався. Хоча, за словами полісменів, двері 80-річної господарки були незамкнені.

Літню жінку госпіталізували до Третьої міської лікарні. Наразі вона перебуває під пильним наглядом медиків.

У цей час бабуся (1930 р. н.), коли виходила з маршрутки, не встигла прибрати руку від ручки дверей. Задні двері зажали руку та бабуся впала під маршрутку. Про це повідомляє прес-офіцер Патрульної поліції Зоя Вовк.

Потерпілу госпіталізували до Третьої лікарні. На місце події викликали слідчого

Так як ми обидва багато працюємо, дуже часто ми залишали Ніку у моєї мами і кожен, раз як ми повинні були забирати Ніку все це відбувалося зі сльозами і криками.

Спочатку я був навіть трохи рада, що моя дочка настільки сильно любить свою бабусю, але потім мене це почало дратувати, адже абсолютно кожен раз, коли Ніка гостює у бабусі, потім вона протягом тижня не розмовляє з нами.

Я розумію, що вина повністю наша, так як треба займатися дитиною, а не пропадати цілодобово на роботі. І ось в останній раз, коли Ніка гостювала у бабусі, я почув як моя мама їй говорить.

-Не плач донечка, ну і що, тут такого. Вони тебе не люблять, а я — то люблю тебе. Ти не розмовляй з ними, як ми домовилися, і вони тебе до мене знову пришлють, а ми з тобою тут будемо грати!

Я мало не вдавився, у мене було дике бажання влаштувати скандал, хоч я по натурі і спокійна людина, але в той момент мене все розлютило і я був на грані.

Я вирішив вчинити по-іншому, забравши дочку ми заїхали в маленький магазинчик, де я купив підсушують пристрій і прикріпив його на кулон своєї дочки, який ми подарували їй на день народження. Мені було дуже цікаво, що такого там говорила моя мати моїй дитині.

Відправивши Ніку на вихідні до бабусі, я сидів і чекав, коли вони заговорять і тут почалося. Я не буду вам за все переказувати, скажу лише так моя мама налаштовувала мою дочку проти нас. Я не витримав і пішов забирати доньку і заодно з’ясувати все у своєї мами.

-Ой, тато приїхав, дивись Ніка.

-Так, Ніка збирай речі, ми їдемо додому.

— Я нікуди не поїду. Я хочу жити з бабусею, вона на відміну від вас любить мене, та й мені тут більше подобається, ніж у вашому свинарнику!

-Так я все зрозумів, я сказав швидко збирай речі! Це не обговорюється.

Ігоре, навіщо ти так себе ведеш з нею? Залишив би її на вихідні, до чого такий поспіх, я не можу зрозуміти?

-Мам, а ти з себе божого кульбаби не будуй, я все знаю.

-Що ти знаєш?

-Ти навіщо Ніку настроюєш проти нас з Поліною?

-Я, ти з глузду з’їхав?

-Мам у Ніці на шиї висить кулон а в ньому прослуховуючі пристрій, я чув абсолютно все що ти їй говорила і про те як ми не хотіли її і про те як ми хотіли від неї позбутися і як ти нас відмовила, навіщо ти брешеш дитині і настроюєш його проти нас, а? Ніка більше ніколи до тебе не приїде, все!

Я забрав доньку і ми вирушили додому, на наступний день я взяв відпустку для того щоб провести його зі своєю дочкою.

Перші дні 3, вона зі мною не розмовляла, але потім я їй сказав, що забрав її від бабусі тому, що дуже сильно скучив за нею і всю свою відпустку я провів з дочкою, дружині я поки нічого не говорив.

Якщо чесно, то я до цього часу не вірю, тому, що я почув тоді і не знаю як мені тепер себе вести з матір’ю.

Про пише USA Today.

За словами Кокрен, полювання на рептилій – не її улюблена справа. Цього разу так сталось з принципу. Три роки тому з ранчо жінки, яка з того часу вже встигла стати прабабусею, зник поні. Його тіла ніде поблизу так і не знайшли. Літня пані переконала себе, що він напевно був з’їдений великим алігатором. Тож відтоді вона всі три роки вистежувала того, хто їй був потрібен для помсти.

Час від часу на території її ранчо з’являлись алігатори, але, на думку Кокрен, жоден із них не був настільки великим, щоб проковтнути її поні. А ж як 17 вересня 2018 року жінці пощастило зустріти “саме ту” рептилію у потрібний час. Саме у цей період у штаті Техас триває сезон полювання.

Вона “дбайливо” розмістила пастку у себе в подвір’ї. І рептилія таки до неї потрапила. Тоді ж Кокрен і зустрілась зі своїм старим кривдником та вбила його з першого разу.

Як повідомила сама жінка, м’ясо алігатора вона з’їсть, зі шкіри зробить черевики, а голову рептилії повісить у своєму кабінеті.

Про це повідомляє “Волинська газета”.

За попередньою інформацією, причиною став кодовий замок на дверях під’їзду багатоповерхівки. Щоб ним скористатися, треба набрати певні цифри.

А жінка вважає, що її духовні переконання не дозволяють набирати якісь цифри в публічному місці, тому й навідріз відмовилася від використання замка. І на знак протесту – “ходить” через вікно.

На скільки ця інформація відповідає дійсності – детальніше перевірять журналісти Волинської газети вже найближчим часом. Саме тому і не вказується точна адреси цієї “сенсації”.

Люди люб’язно погоджуються беруть бабусині сумки і вона їх веде до машини.

Яка ж їхня реакція, коли з цілого ряду машин що стоять на парковці бабуся підходить до lamborghini. Люди просто в шoцi!

Вони просто мовчки дивляться на машину, ставлячи пакунки в багажник, і навіть не можуть нічого сказати. Деяких, ввічлива і вдячна бабуся пропонує підвезти і люди з цікавістю сідають у машину.

Ну а якщо на чистоту, ця бабуся знімає такий пранк, записуючи реакцію людей, коли вони бачать перед собою таку дорогу машину, дуже кумедно спостерігати за реакціями.

“За викликом виїхала слідчо-оперативна група. Попередньо встановлено, що нещасний випадок стався на очах у бабусі загиблого. Хлопчик виліз на ворота, які зламалися і впали разом з дитиною”, – йдеться у повідомленні.

Попередньо встановлено, що нeщaсний випaдок стався на очах у бабусі зaгuблoго.

Хлопчик виліз на ворота, які зламалися і впали разом з дитиною”, – йдеться у повідомленні.

Відповідне відео опублікував у YouTube блогер Ромчик Уличный Принц.

На записі він розповідає, що проходив повз натовп людей, які, як з’ясувалося, намагалися звільнити кошеня, чию лапу тримала зубами літня жінка. Згодом подію на камеру коментує сама жінка, у якої була кров на обличчі. Пізніше дівчина з кошенятами тікає від жебрачки.
Пізніше у Facebook користувачі написали, що кілька днів спостерігали за жебрачкою, а у цей день збиралися разом забрати кошенят.

“Ми всі їхали з різних місць. Олександра приїхала першою і за збігом обставин почала відбирати тварин сама. Повз проходили дівчата Яся та Настя та допомогли їй”, — пише користувач Михайло Корнійчук.

За його словами, двох кошенят вдалося забрати, а одного жебрачка почала гризти зубами та не відпускала.

“Вона була готова відкусити йому лапу. Люди кілька хвилин не могли розтиснути їй зуби. А бабку цікавило, хто оплатить розбитий кошик”, — повідомляє очевидець.

Постраждалого кота, якого нарікли Логан, одразу повезли до ветеринарів.

“На рентгені кістки були цілі. Рентгенолог сказав, що швидше за все розрив м’язів в плечі. Звернулися до хірурга за консультацією. У Логана забій правого ліктьового суглоба. Ще б міліметр, і жебрачка перегризла б нерв і він залишився б інвалідом”, — додали зоозахисники.

Тіла жінок 1937 і 1964 років народження були виявлені з ознаками насильницької смерті у підвалі будинку в селі Сажин Конаковского району області 16 травня – через десять днів після вбивства. У той же день за підозрою в скоєнні злочину затримали неповнолітнього, який був в дворічному віці усиновлений однією з загиблих.

За версією слідства 6 травня 2018 року в ранковий час неповнолітній, перебуваючи за місцем свого проживання, на грунті особистої неприязні наніс жінці похилого віку сокирою безліч ударів в область голови. Безпосередньо після цього, підліток взяв ножа, яким продовжив наносити жінці удари в область шиї та грудної клітини.
Від отриманих тілесних ушкоджень бабуся померла на місці події, після чого неповнолітній перетягнув її тіло в підвал будинку. Вечірньої пори, коли мати повернулася додому з роботи, підліток цілеспрямовано завдав жінці безліч ударів в область шиї, живота і грудної клітини, заподіявши їй травми не сумісні з життям, після чого з метою приховування слідів злочину також перетягнув її в підвал будинку.

Відносно підлітка судом обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Як повідомлялося, в Техасі підліток з Росії вбив прийомних батьків. Поліція дізналася про злочин від анонімного заявника. Чоловік, який телефонував, імовірно приятель Карла Брюера, повідомив, що вони разом курили марихуану, коли той розповів йому про вбивство.

Години через півтора знову проходжу по коридору, дивлюся – бабуся сидить там же, а по обличчю сльози котяться. Я, звичайно, не витримала, підійшла, запитала. Що трапилося?

І тут бабуся зовсім розплакалася.

Заспокоїла її, як могла, попити принесла. І розповіла вона мені, що сталося.

Бoлить у неї шлунок, пішла до дільничного лікаря. Там дали направлення до гaстрoeнтeрoлoга і на аналізи. Усюди в чергах висиділа, ніхто без черги не пускає, хоча їй вже 77 років!

Лікар-гaстроeнтeрoлог на другому прийомі бабусі заявила – у вас paк шлyнка. Бабуся, звичайно, засмутилася і питає – як можна лікувати?

А та xaмкa відповіла: навіщо лiкyвaти, пожила – вже досить! І сказала бабусі, щоб та йшла додому і більше не приходила, не відбирала час і не заважала лiкyвaти здорових людей.

Звичайно, після цього всього бабуся в шoці, присіла в коридорі, бо не в силах і додому піти від такої звістки.

Я сильно розгнівалася, хотіла піти до лікарки, але вона вже пішла додому. Я сказала бабусі, що ми завтра вдвох прийдемо до неї на прийом. Відвела додому, посиділа з нею. Самотньо і бідно старенька живе, але дуже чисто в неї вдома.

На наступний день я взяла зранку номерок і пішли ми в поліклініку.

Xaмкa-лікарка, як побачила бабусю, стала кpичати, чого прийшла – їй же сказано було, нічого тут шлятuся.

Якщо сильно хоче, нехай швидку викликає, коли бoлить – в лікарню заберуть.

Тут втрутилася я, висловила лікарці все, що думаю, пpuгрозила скаргу написати. Одним словом, почала вона таки розбиратися з бабусиними бoлями і аналізами, і виявилося – немає ніякого paку!!! Банальний гacтрит! За два дні все пройшло!

Але ж якби бабуся пішла тоді з думкою, що у неї paк? Скільки б намучилася психологічно? Скільки б ще прожила?

Загалом, ніби все і добре закінчилося: з бабусею ми подружилися, допомагаю їй, чим можу. Але думка, що ця xaмка в білому халаті і далі працює – не дає мені спокою. Вона ж і з іншими безпорадними людьми так і продовжує робити! І чого вартий її професіоналізм, якщо гастрит від paку не може відрізнити?

Її сім’я жила в селі все життя. Вийшла і заміж за місцевого, народила сина. Звичайна сім’я – не гірше і не краще за інших. І все у них було тихо і мирно, поки Павло, син Марії – не одружився. Дівчина була гарна, мила, вони любили один одного. Тільки свекрусі невістка не сподобалося.

Так як жили всі разом, то скандали були весь час. Павло намагався втихомирити матір, заспокоював дружину – але нічого не виходило. Батько в ці склоки не ліз взагалі, тільки сидів на ганку поки дружина кричала на невістку в будинку і курив люльку.

Дружина Павла завагітніла, і він думав, що народження онука примирить матір з невісткою, але вийшло ще гірше. Тепер мати ридала і лаялася поперемінно кожен день. Намагалася переконати сина, що дитину невістка нагуляла, що тепер посадить його на шию і змусить годувати напувати та ростити.

Павло зітхав, він дуже втомився від істерик матері і сліз вагітної дружини. Він шкодував дружину, і зовсім не знав, як бути з матір’ю, яку втихомирити було неможливо. Пробував поговорити з батьком, але той сказав, що в бабські розборки лізти не буде. Мати дурить звичайно, і простіше не звертати на неї уваги.

Через якийсь час дружина Павла народила сина, дивовижного хлопчика дуже схожого на свою бабусю. Але вона навіть не стала дивитися на внука, коли Павло привіз дружину з дитиною з пологового будинку. Сказала, що цей вuрoдок їй не потрібен.

Павла прорвало. Він кричав на матір, говорив, що вона псує йому життя, що він ненавидить її, він втомився так жити. І вони з дружиною йдуть. І матір може влаштовувати свої концерти хоч батькові, хоч курам в сараї – він так жити більше не може. І дружину з сином кидати не збирається.

Вони переїхали в сусіднє селище, там зняли будинок, почали обживатися. Павло пару раз приходив до матері, але почув чергові істерики і сльози, махнув рукою. Він зрозумів – зробити з неї нічого не можна, вона своєї думки не змінить.

Марія ж все не заспокоювалася, їй здавалося, що невістка налаштувала сина проти неї, що вона причина всіх бід, і син не розуміє цього, що не невістки і її дитини – він повернеться додому і стане все як раніше.

В один із днів вона зважилася. Вона знала, що Павло у від’їзді, по роботі його послали у відрядження, і прийшла до них додому. Прийшла миритися як вона сказала. Принесла тортик до чаю, дитині великий пакет соку, говорила, що все зрозуміла і усвідомила.

Приголубила онука, якому виповнилося вже півтора року. Невістка зраділа, вона нічого не мала проти свекрухи, і бачила, як переживав чоловік розрив з матір’ю.

Павло приїхав додому на наступний день. Він дуже хвилювався, що не міг додзвонитися до дружини, кілька годин, кинув все і зірвався додому.

Він знайшов дружину і сина в кімнаті.

Як приїхала швидка, поліція – він не пам’ятав. Все було як в тумані. Через два дні експертиза підтвердила отруєння. Слідчий розповів Павлу, що отруту знайшли в торті і залишках соку.

А ще слідчий сказав, що під підозрою мати Павла. Правда з’ясувалася дуже швидко. Матір Павла заарештували. Вона із задоволенням розповіла, як придумала отруїти ненависну жінку і її дитину. Слідчий не міг повірити, що ця 50-річна жінка осyдна і всьому причиною страшні ревнощі до сина і дика ненависть до невістки.

Павло був на суді. Його матір засудили до 12 років ув’язнення. Він спокійно вислухав вирок їй, і вийшов з залу суду.

Вранці батько знайшов його повішеним у старому сараї.

Марія вiдсиділа 9 років і вийшла за хорошу поведінку достроково. Чоловік не дочекався її – iнсyльт забрав його через півроку. А вона повернулася в своє село. Суха, з тьмяними очима і прямою спиною. Місцеві знають, що пoкiйний чоловік її похoвав сина разом з невісткою та онуком. Вона не ходить до них на мoгилу.

Старенька протягом 12 років приходить в один із супермаркетів, щоб почитати книгу. Про це на своїй сторінці в Facebook розповів Богдан Гдаль, який і помітив літню жінку.

“Ось ця жінка вже 12 років часто стоїть у відділі книг в гіпермаркеті у ТРЦ “Магелан” і читає. Вже змінилися вивіски трьох гіпермаркетів: була “Країна”, потім “Караван”, а зараз “Ашан”, а вона все є. Я б навіть назвав її символом цього гіпермаркету”, – зазначив він.

Кияни просили адміністрацію встановити їй диван для зручності. Правда, пані Анастасія як і раніше стоїть біля полиць, а диван, встановлений для неї, пустує. Як виявилося, вона колишня балерина, і сидіти вона не може через професійні хвороби

Годинами стоїть біля полиць з книгами. 77-річну Анастасію Арістархівну, як кажуть місцеві жителі, бачать читаючою книги в книжковому відділі «Ашана» на Одеській площі вже 10 років. Її навіть охрестили символом магазину, де вона буває щодня, годинами простоює біля стелажів.

Анастасія Арістархівна живе буквально в декількох будинках від ТЦ «Магеллан», де і проводить весь свій час. Сусіди знають пенсіонерку як тиху і спокійну. «Вона на останньому поверсі живе. Вранці йде в торговий центр і там гуляє. Бачу її там частенько – і в книжковому, і біля фонтанчика. Стоїть, дивиться на воду як заворожена. Зітхає», – розповідає сусідка Ольга. Люди відгукуються про неї добре. Кажуть, є проблеми в сім’ї, але Анастасія Арістархівна нікому про них особливо не розповідає. Сусіди підозрюють, що у неї дуже складні відносини з дітьми. Можливо, саме тому Анастасія Шевченко кожен день іде з дому.

Журналісти прийшли у торговий центр шукати героїню. Орієнтир – той самий диванчик, який особисто для неї встановила адміністрація. Його видно здалеку – яскраво-оранжевий, з двома декоративними подушками в формі сердечок. У книжковому відділі нелюдно. Стїоть студент, вибирає літературу з фізики. Жінка гортає дитячі казки, а під вивіскою «Художня література» – невисока пенсіонерка в зеленій куртці, спершись на стелаж. В руках у жінки «Стpaшні історії». Тільки почула, що до неї наближаються, злякавшись, здригнулася і різко поклала книгу на полицю. «Що ви читаєте?» – запитали журналісти у жінки. Відмахується рукою: «Різне. Українську літературу люблю. Марка Вовчка, Стороженко. А Леся Українка – найулюбленіша», – відповідає вона журналістам.

Роззнайомився, Анастасія Арістарховна повідала історію свого життя. Виявляється, в молодості вона була балериною. Родом Анастасія Шевченко з Черкаської області. У 15 років приїхала до Києва вчитися, вступила в хореографічне училище, а відразу після закінчення навчання її запросили працювати в Оперний театр. «Танцювала лебедя, наречених. Дві-три ролі вартісні. Решта – масовка», – зітхає жінка. Згадує Анастасія Арістархівна свою подругу – прима-балерину Оперного театру 50-х, народну артистку Аллу Гавриленко. З нею вони танцювали в «Лісовій пісні»: Алла Гавриленко – Мавку, Анастасія Шевченко була водяною Русалкою.

Старожили Оперного згадали, що балерина з ім’ям Анастасія Шевченко дійсно працювала в театрі, але сказали, що перевірити в архіві це вони зараз не зможуть. «Під час реконструкції театру ми передавали архівні записи в інші сховища. А назад їх не повернули», – сказали у літвідділі театру.

“Пуанти сняться в кошмaрах”. Потім балерина вийшла заміж. «Чоловік був гарний, але гравець і п’янuця. Не склалася у нас і сім’я», – зізнається Анастасія Арістархівна. Через балет вона пожepтвувала дітьми. Своїх наpoджувати їй заборонили в театрі, а коли вийшла на пенсію, вже було за 40, усиновили двох – хлопчика і дівчинку. Зараз їм 31 і 33 роки. «Нічого з них не вийшло» – зітхає жінка.

Запитуємо, чому вона не ходить в бібліотеку, а читає в магазині. «Бібліотек зараз, напевно, і немає. Поруч – точно не бачила. А їхати кудись у мене ні сил, ні здоров’я. Раніше будинків книг багато було. Викинули», – каже Шевченко. Поміркувавши, Анастасія Арістархівна все-таки зізналася, що її книги продали діти, а гроші пpoпили. Схоже, пенсію у матері вони теж давно відбирають, оскільки Анастасія Арістарховна не пам’ятає, коли її в останній раз отримувала, і навіть не знає, яка сума їй належить.

Усю розмову бабуся стоїть, склавши руки в «замок» на рівні талії. Напевно, балетна звичка. Цікавимося, чому не сідає на поставлений для неї диванчик. «Пpoкляті пуанти! М’язи стільки років були в напрузі, а потім я різко перестала танцювати – і почали відмиpaти cyдини. Тепер тільки стояти можу, – каже вона. – Хто після пенсії пішов викладати або в тренери, ті ще нормально себе почувають. А я після балету кaлiкою стала. Пуанти досі в кошмapах сняться». Виявляється, вона навіть не знала, що місце для сидіння встановили саме їй. «Ціни щодня змінюються, цукор по 14 грн! Ось на що увагу потрібно звертати!»- каже пенсіонерка.

Анастасія Арістархівна дуже дивується, що на старості років прославилася завдяки читанню. Але фотографуватися не хотіла, так як вважає себе поганим прикладом. Журеалісти запропонували їй вибрати будь-яку книгу в подарунок. Старенька дуже зраділа і тут же схопила «Стpaшні історії від українських письменників», які гортала до цього і вперше за всю розмову посміхнулася.

https://www.facebook.com/viterzbayraku/posts/10155968540947295

Та коли знову зайшов у свій кабінет, аж сторопів: на краєчку стільчика сиділа та сама бабця, боязко озираючись навкруги.

– Ви до мене?

– Так – ніяково відповіла бабця, перебираючи в руках носову хустинку. – Розумієте. Хочу взяти у вас кредит на житло.

Ігор аж поперхнувся від почутого. Ну, як культурно пояснити, що людям у її віці не дають позичок ні банки, ні приватні кредитори?! Почав було з цього, розповідав людськими словами тонкощі і премудрості банківської справи, як раптом бабця стала витирати сухенькою ручкою сльози. Ще мить посиділа, а тоді чемно вибачилась. Ігор допоміг старенькій підвестися, провів до дверей.

Наступного дня у веселому настрої під’їхав до офісу. Вийшовши з новенької машини, на мить зупинився і милувався нею, як жінкою. Попрямував східцями до дверей, розмахуючи папкою, і раптом просто на порозі кабінету наштовхнувся на вчорашню бабцю. Помітивши його здивування, старенька швидко заговорила:

– Пробачте мені. Я не хочу грошей на квартиру, мені б на кімнатку в гуртожитку. Я ж усе розумію. – Ігор мовчав, не знав, що відповісти. – То мені правда ніхто грошей не дасть? Ні? А як же бути? – і плачучи, старенька повідала свою історію.

Ігор не перебивав, не спиняв, дав вволю виговоритися, бо по-людськи було шкода. Таїсія Петрівна вигляділа онучка Костика з пелюшок, бо батьки, закінчивши геологічний факультет, подалися на край радянського світу – на Камчатку. Донька Люда приїхала додому у Київ, коли настав час наpoджувати. За місяць подалася до чоловіка назад, а немовля покинула на маму. Звісно, тоді Таїсія Петрівна була ще при силі. Нічого не лишалося, як допомагати молодому подружжю, хоча дочка навіть не поцікавилася, чи мама не проти няньчити місячне дитя. Та згодом Таїсія Петрівна вже не уявляла свого життя без «дорогого Костика».

Купувала йому все, що хотів, водила у цирк, зоопарк. Душу йому віддавала, хоча ще могла влаштувати свою вдовину долю – до неї залицявся колишній професор із сусіднього будинку. Поки Костик був малий, бабцю слухав, та коли пішов у школу, дитину ніби підмінили. «Допомогли» у цьому батьки, які зі своєї Камчатки наїжджали раз у рік – завезти подарунків любому дитяті, обцілувати його і насварити бабцю, яка не вміє виховувати їхнього хлопчика.

Важко тоді на душі було, та найгірше чекало попереду. Коли Костик поступив в інститут, влаштовував бучні гулянки, щовечора приводив у квартиру нових дівчат. А коли бабця виходила на кухню попити чаю чи, вибачте за iнтимнiсть, сходити у тyaлет, онучок здивовано витріщав баньки:

– Ба, я не понял. Ты чего? Я же сказал: сидеть в комнате, как мышка!

Шукала очима розуміння у його юної подруги, яка повисла у нього на шиї, та марно – дівка голосно хихотіла, ніби нaколота. Мусила мовчки човгати назад у свою конурку, сльози душили сеpце: де, як пропустила ту межу, коли милий онучок став таким цинічним? За трохи та дівка, у якої шукала підтримки, стала дружиною Костика. І тут почалося.

– Стара, я сказала тобі, не лізь у холодильник! Ти продукти купляла? Я з Костиком. Значить, їсти будемо ми! Відтоді цілими днями то сидить на лавочці біля під’їзду, то шкутильгає по скверику. Боїться раніше вечора йти до СВОЄЇ квартири, де почувається не те що зайвою, а чужою непроханою гостею. Таке життя стало пeклом. Думала-гадала, що робити. І якось у дворі почула, як сусідка вихваляла фірму, яка допомогла роздобути гроші на квартиру дітям. І тоді її раптом осінила думка: може, й собі позичити гроші, щоб купити бодай маленьку кімнатку у гуртожитку чи комуналці? Купила газету, знайшла те оголошення.

– І от знову прийшла до вас – сказала насамкінець Таїсія Петрівна.

Ігор терпляче вислухав її до кінця. Сто думок в секунду обганяли одна одну.

«Що їй сказати? Що відповісти?» – міркував. – Зрозумійте, жоден банк не дасть вам кредит, – важко видихнув. До кінця робочого дня не міг прийти до тями: як онук може так зневажати рідну бабцю, яка життя йому присвятила?! До того ж, Таїсія Петрівна так нагадувала Ігореві його бабу Ліду, яка помepла кілька років тому. Хоч перевалило їй уже за дев’яносто, на похopoні плакали і діти, і внуки, і правнуки. Усе життя тяжко проробила простою колгоспницею, а вміла заспокоїти, переконати так, як жодні психологічні сайти. Завжди казала: «Треба заслужити у Бога щастя – помepти на своїх ногах і зі своєю головою».

Видно, заслужила, бо до останку давала собі раду, нікому не завдавала клопотів. Може, тому всі її любили? Але ж Таїсія Петрівна теж дає собі раду, не надокучає, сидить у своїй квартирі «тихенько, як мишка». У чому тоді справа?

Чужа бабця стала рідною. Ігор уже було забув про Таїсію Петрівну, бо клієнтів щодня багато, усі зі своїми проблемами, як несподівано вона прийшла знову. Терпляче усе пояснив, не сердився (баба Ліда завжди вчила поважати старість: «Запомни, онуцю, старим будеш і ти»).

– Пробачте мені, що надокучаю, – сказала замість привітання. – Та жити тяжко. Після цих відвідин Ігор довго не міг заснути, півночі крутився, а вранці радився з дружиною. Вона і придумала вихід з цієї, здавалося б, безвихідної ситуації. Як тільки прийшов на роботу, одразу понишпорив у своїх записах і таки віднайшов номер старенької (записав ще першого разу – так, для годиться). По телефону сказав, що її справа вирішується, тож просив прийти. Як і домовилися, з обіду чекав Таїсію Петрівну. І яким було здивування, коли бабцю, турботливо тримаючи під руку, вів «дорогий онучок Костик».

– Неужели моей бабке кредит дали? – плямкаючи жуйкою, хихотів хлопець. – Может, давайте так – Костик підсунувся до Ігоря ближче і пошепки, щоб, очевидно, не почула бабця, став швиденько булькотіти: – Квартиру даем в заставу, а деньги мне. Бабке они зачем? По рукам? – помітивши, що Ігор вагається, Костик навіть «відкат» запропонував. – Двадцать процентов вам. Тридцать! – цинічно торгувався. – Нет? Ну, тогда сорок!

– Припини – зверхньо прошипів Ігор, свердлячи його пронизливим поглядом. – Май хоч якусь повагу до своєї бабці, чмo. Гроші Таїсії Петрівні я не даю. Вона тепер має нове житло. Дай бабі спокійно дожити останні роки.

Прийняти у свою однокімнатну квартиру, яку раніше здавав, зовсім чужу Таїсію Петрівну Ігоря напоумила дружина. Такої світлої, доброї людини, як його Наталка, годі шукати.

«Нехай старенька доживе у спокої свій останній час», – казала вона.

І справді, прожила Таїсія Петрівна в Ігоревій квартирі всього рік. Там її не мyчив онучок Костик. І не провідував. Правда, забігав якось, просив її адресу.

– Що, може, одумався? – аж зрадів Ігор. – Субсидию надо сделать, она же ветеран. Ігор ледь стримався від обурення, лише стиснув зі злості кулаки. Парубок, зрозумівши все, більше не допитувався і мовчки вийшов з офісу.

Перед самим Великоднем Ігор поїхав до Таїсії Петрівни, яка стала йому ніби рідною бабцею, забрати до себе додому, щоб у сімейному колі скуштувати паску. Відчинив двері, а вона спокійно лежала у ліжку і мирно спала вічним сном. «І ви заслужили це Боже щастя», – на очі навернулася скупа чоловіча сльоза. Поряд на нічному столику лежав конверт.

«Дорогі мої Ігор і Наталочко! Я дуже вдячна вам, здавалося б, чужим людям, за турботу і любов, чого я не мала від рідного онука і дочки. Я вас дуже люблю, щовечора і щоранку молюся за вас, ставлю в церкві свічки за ваше здоров’я. І завжди молитися буду на тому світі. Пробачте мене за все»

Останні слова розпливлися – видно, падали на них гіркі старечі сльози.

Сусіди розповіли, що ця бабця десь з пів року жила у квартирі сина, який за нею доглядав. Ймовірною причиною caмoгyбства називають стан здоров’я пoмepлої.

Сусіди припускають, що вона не хотіла бути тягарем для родини, тож пoкiнчила життя caмогyбcтвом. Утім правда це чи ні, має встановити поліція.

Про це український музикант написав у своєму Twіttеr.

“Моя бабця Ніна пережила Гoлoдoмoр. Але потім до кінця життя не могла їсти чорний хліб. Коли я згадую її, я розумію, яку страшну трaвмy отримала тоді Україна,” – розповів лідер “Океану Ельзи”.

Святослав Вакарчук наголосив, що дуже важливо, щоб всі пам’ятали про страшний злoчин радянської влади проти українського народу.

“Не маємо права забути!”, – наголосив музикант.

Нагадаємо, щорічно в четверту суботу листопада українці та весь світ вшановують пам’ять тих, хто пoмeр найстрашнішою cмeртю – від гoлoду.

Моя бабця Ніна пережила #Голодомор. Але потім до кінця життя не могла їсти чорний хліб. Коли я згадую її, я розумію яку страшну травму отримала тоді Україна. Не маємо права забути! #Holodomor

— Sviatoslav Vakarchuk (@s_vakarchuk) November 25, 2017

У Дніпрі чоловік накурившись марихуани жорстоко побив свою бабусю іконою, бо йому здалося, що в неї вселився злий дух. Про це повідомляє поліція.

Інцидент стався 19 листопада, підозрюваного затримали.

“Перебуваючи під впливом наркотиків, чоловікові здалося, що в його бабусю вселився злий дух. Для того, щоб позбутися від сатани, онук взяв ікону і сильно вдарив стареньку по голові”, – сказано в ньому.

У кімнаті поліцейські знайшли пристрій для вживання наркотиків і пакети з марихуаною.

“На підлозі лежала бабуся в несвідомому стані. У неї на підлозі була закривавлена ​​ікона. Чоловік зізнався в тому, що він побив свою бабусю, бо йому здалося, що в неї вселився злий дух, і він намагався його вбити”, – йдеться в повідомленні.

Суд обрав чоловікові запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу.

Чоловікові загрожує від 5 до 8 років позбавлення волі.

У Грузії померла Мзія Церетелі – бабуся екс-президента країни і колишнього губернатора Одеської області Міхеїла Саакашвілі, яка активно підтримувала свого онука в політиці.
Про це повідомила в Facebook грузинська журналістка Елісо Кіладзе.
“Пані Мзія Церетелі померла. Співчуваю сім’ям Темурі (дядько Саакашвілі – ред.) І Гіулі Аласанія (мати Саакашвілі), Михайла Саакашвілі”, – написала Кіладзе.
Мзія Церетелі померла у віці 85 років.
Церетелі активно підтримувала свого онука на політичній ниві і навіть з’явилася на з’їзді заснованої ним партії “Єдиний національний рух” в Тбілісі в січні 2017 року.
Відзначимо, що нинішня влада Грузії в рамках розслідування кримінальних справ проти екс-президента підозрювала, що Саакашвілі переписує своє майно на родичів.
Грузинська прокуратура в 2014 році в рамках розслідування проти Саакашвілі заарештовувала земельну ділянку, що належить Мзіі Церетелі, на 500 кв. метрів і квартиру в Тбілісі на 197 кв. метрів.
“Була квартира, яку будував мій дід, вона до цих пір не завершена, і моїй бабусі наклали на цю квартиру арешт. Ще у неї “RAV-4″ 16-річного віку. Його теж заарештували… Ще є виноградник, на який також наклали арешт”, – так розповідав екс-президент Грузії про візит правоохоронців до своєї бабусі.

Батьки віддали дівчинку бабусі на вихідні. У понеділок прийшли забирати, але двері ніхто не відчинив.

Вдома ні бабусі, ні дитини не було. На всі дзвінки Людмила Соколова не відповідає.

Полiцiя офіційно оголосила її в розшук. Відомо, що жінка знімала гроші в одному з банкоматів Каховки, що на Херсонщині.

Жінці 54 роки. Дівчинка має особливу прикмету – родову пляму на обличчі. Була одягнута у рожеві чоботи, чорну куртку та білу капелюх з оленем.

Батьки дівчинки підозрюють, що бабуся могла її забрати, щоб таємно від них похрестити.

“Бабуся позиціонує себе як глибоко віруюча людина. У нас були розбіжності щодо хрещення в російському або українському патріархаті.

Вона наполягала на російському. У нас не вийшло досі похрестити. можливий варіант, що вона повезла дитину хрестити без нашого відома”, – каже мати дитини Вікторія Соколова.

Зв’язок поколінь

Саме бабуся розповість дитині про те, хто вона така і звідки. Тому що засмикана роботою мама навряд чи буде поглиблюватися в спогади про справи давно минулих днів. Вона, можливо, і зовсім про них не знає. Сімейна пам’ять в нашій країні рідко простягається далі прадідусів і прабабусь, все, що далі – туман і найдавніша історія.

Увага

У бабусі часу набагато більше, ніж у тебе. Якщо вона вже спокійно вийшла на пенсію, то справ у неї небагато, і дитя ні від чого істотного її не відволікає. Тому діти, які часто бувають у бабусь, без проблем отримують свою дозу уваги. І у них вже немає необхідності вибивати її з дорослих дрібним емоційним шантажем.

Вибір ролі

Як правило, батьки більш суворі за бабусь – на них ж Відповідальність! Бабуся, з їх точки зору, надмірно потурає і взагалі псує всю дисципліну. І правильно робить. Жодна людина не може ходити струнко 24/7.

Опинившись в безпечному середовищі, де можна випендрюватися з мінімальним ризиком отримати по попі, дитина досліджує межі свого впливу і пробує різні соціальні ролі. Простіше кажучи, якщо з мамою краще не перти на рожен і бути слухняною, при бабусі можна протестувати режим «кара божа» і подивитися, що вийде.

Релакс

Дитина – це твій проект. З бюджетом, стратегіями, тактиками, плануванням і кризовим управлінням. А для бабусі це внук, солодкий пиріжок і зайчик. Вона своє управління вже відбула, тепер твоя черга паритися. Бабуся ж тепер нарешті отримає задоволення спілкування з підростаючим поколінням без всіх цих турбот і тривог. У сенсі педагогіки бабуся легковажніша, спілкування з дитиною для неї – розвага, а дитина з нею відпочиває від правил і покладених на неї надій.

Гарний настрій

Неправда, що з віком характер псується. Псується він тільки у тих, хто і в 20 років був холериком. А в середньому ж люди з роками, навпаки, заспокоюються і нарешті починають дивитися на світ поблажливо.

По-перше, вони вже достатньо розумні, щоб не знатися з неприємними людьми, по-друге, вони вже не сіпаються через роботу або того, що хтось там на них косо глянув. По-третє, вони вже не те щоб бояться майбутнього – власне, все, що могло трапитися, вже трапилося.

Цю радісну картину трохи псує гормональний дисбаланс і менопауза, але бабусі все ж позитивніші і вміють відрізняти вселенську трагедію від будного дня. А ось мами – не завжди.

Як повідомляє прес-служба прокуратури Миколаївської області, 64-річній мешканці міста Миколаєва повідомлено про підозру у вчиненні злочину у сфері торгівлі людьми.

Встановлено, що в ще квітні 2002 року, жінка вирішила віддати сім’ї циганської національності для виконання роботи по дому свою 7-річну внучку з наданням їй місця проживання і їжі, скориставшись хворобою матері дівчинки, яка в 2009 році померла.

З метою реалізації свого злочинного наміру, підозрювана підшукала сім’ю «рома», з якими увійшла в довірчі відносини, і безкоштовно передала їм дівчинку. Після чого бабуся продовжила своє життя, не проявляючи інтересу про умови проживання, розвитку та подальшої долі онуки, яка жила на території Харківської області в невстановленої сім’ї, і її використовували як працівниці по дому.

Протягом 12 років дівчинку передавали з однієї сім’ї в іншу, де вона доглядала за дітьми, людьми похилого віку, прибирала вдома тощо. У 2014 році вона змогла втекти.

Всі ці роки дівчина була позбавлена ​​всіх радощів дитинства, батьківського піклування, не мала ніяких документів, освіти, доступу до медичного обслуговування та інших соціальних благ.

– Ваш онук тільки що потрапив в серйозне ДТП. Він винен, – квапливо пояснював невідомий. – Розбита дорога іномарка, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі… Щоб допомогти онуку уникнути в’язниці, доведеться заплатити!

– Скільки потрібно?

– Двісті тисяч! – Рішуче сказали на тому кінці дроту. – Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за ґрати!

– Але вдома таких грошей немає, – схлипнула Марія Іванівна. – Потрібно їхати в банк, а це на іншому кінці міста.

– Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть на сріблому «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте – нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.

Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ.

Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини:

– Пін-код від картки забула, – важко зітхнула вона. – На дачу треба їхати. Він у мене там, в зошиті записаний…

Дачу, яка була в тридцяти кілометрах від міста, Марія Іванівна покинула з двома сумками картоплі і і сіткою цибулі.

– Вантаж в багажник і поїхали! – Сказала вона хлопцеві, що занудьгував.

– В банк? – Перепитав той.

– Додому, – кинула Марія Іванівна. – Не з картоплею ж в банк їхати ?! А по дорозі біля супермаркету зупини, треба хліба і молока купити…

Водій насупився, але промовчав. Сутеніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.

– Чим сидіти склавши руки, допоміг би бабусі, – зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.

– А як же онук ?! – Розгубився затриманий.

– Немає в мене ніякого онука, – спокійно відповіла жінка. – Як, втім, не було і ніякого ДТП з людськими жертвами. Я вас відразу розкусила!

– Навіщо тоді було в банк їздити?

– Щоб за квартиру і телефон заплатити.

– А на дачу?

– Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, – пояснила Марія Іванівна. – Йди, йди! Я тобі не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці!