Українські діти страждають через втрати рідних, яких вбила Росія. 9-річний Богдан з Бахмута втратив матір та досі дуже за нею сумує, проте хлопчику допомагають пережити трагедію.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Ярмоли.

Хлопчик на власні очі бачив загибель матері
Зараз Богданчику з Бахмута 9 років. Рік тому хлопчик пережив у місті справжнє пекло. Окупанти, намагаючись захопити Бахмут, просто рівняли його із землею. Під один із таких обстрілів потрапила мама і вітчим Богдана. Із Бахмута його вивезли “Білі Янголи”.

Хлопчика вивезли до Іспанії, де він перебував у реабілітаційному таборі для дітей війни. Хтось втратив тата на фронті, хтось місяцями сидів у підвалі, а хтось, як і Богдан – бачив смерть на власні очі. Щоб поспілкуватись із хлопчиком ТСН звернулась за допомогою до психолога і фахівці порадили просто слухати дитину.

Богдан розповів ТСН про втрату матері: “Коли вони йшли, я чую летить ракета і їх вбило. Коли мені про це сказали – я побіг до тата і мами. Подивися на них і знепритомнів. Для мене мама була найріднішою”, – каже Богдан.

Хлопчик проходив реабілітацію в Іспанії
В Іспанії Богдан познайомився із Оксаною Лебедєвою – засновницею табору. І вона стала людиною, з якою він посміхався, називав другом і довіряв їй свої секрети.

“Бодіна історія показує, що справді, якщо швидко дитину помістити в безпечне середовище і відгорювати в безпечному середовищі за допомогою фахівців, це дає результат”, – каже Оксана Лебедєва.

Після реабілітації Богдан повернувся в Україну. Тут його опікунами стали родичі вітчима, що живуть на Київщині. Тоді у хлопчика стався ПТСР. Оксана Лебедєва вважає, що через те, що дитину не підтримували.

Зараз Богданчик живе у Києві
Після повторної реабілітації, Оксана вирішила допомогти знайти Богдану нову родину. Так у нього з’явились – мама Альона і тато Андрій.

Тепер Богдан живе у Києві. Його життя починається заново. І він навіть знову пішов у перший клас, адже в Бахмуті не встиг його закінчити. Батьки кажуть – він одразу став зіркою школи. Інколи хлопчик зустрічається з Оксаною.

Раніше Богдан навіть в Іспанії боявся звуку літака, тепер хлопчик хоче стати пілотом. А його мрією, попри життя у новій родині, де його люблять є повернення мами.

Щоб позбутись поганих думок, каже хлопчик – він молиться. Головне Богдан тепер знає – поруч є люди, які підтримають.

«Вікна» поспілкувалися з мамою Олександра — Світланою Вітковською, яка поділилася спогадами про сина.

Олександр Вітковський народився в Калуші, був старшим сином в сім’ї. Навчався в ЗОШ I-III ступенів №6 (ліцей), відтак — у ліцеї №10. Змалку хлопцеві добре давалося навчання. Тому, отримавши високі бали ЗНО, вступив до Києво-Могилянської академії на біологічний факультет.

«На той час син вступив в усі п’ять вишів — всюди, куди подав документи. Найнижчий бал був з української мови — 180, 197 — англійська, біологія — 194, а хімія — 189», — пригадує мама.

Закінчивши магістратуру, Олександр залишився в університеті, вирішивши присвятити своє життя науці. Паралельно знайшов нове заняття, яке припало йому до душі — відео зйомка. Закінчив кіношколу в Києві і працював на одному з телеканалів. Ще одним хобі хлопця була школа історичного танцю. Якимось дивом хлопець завжди все встигав.

«Моя дитина спішила жити», — зауважує Світлана Вітковська.

Сашко зріднився з Києвом, тут він знайшов свій другий дім. А ще робота телеоператора приносила задоволення. Проте 24 лютого 2022 року перевернуло все з ніг на голову. О 4.30 син подзвонив до мами зі звісткою, що почалася війна.

«Я беру трубку і він (Сашко. — Авт.) до мене стривоженим голосом: «Почалося». Всі ніби розуміли, що може настати війна, але ніхто не вірив. Сашко жив тоді на Оболоні на 14 поверсі, а це північна лінія метро, і добре видно було заграву, вибухи на аеродромі Гостомель», — пригадує Світлана Вітковська.

Уже наступного дня Сашко записується до тероборони, але мамі не наважується розповісти, адже дуже боїться її сліз. Першим дізнається батько.

«Тату, скажи мамі, бо я боюся їй дзвонити, бо вона буде дуже плакати. Скажи, що я не можу по-іншому поступити. Київ — це місто, де я прожив 7 років, я зобов’язаний його захищати, як зможу», — з такими словами звернувся Олександр до батька.

Мати до кінця не вірила в те, що син пішов в тероборону, особливо знаючи те, що він раніше не хотів іти до армії.

«Мені було важко це прийняти, але виходу не було. Почалися недоспані ночі і постійні хвилювання», — розповідає Світлана Вітковська.

«Іскандер» — саме такий позивний отримав Сашко, коли захищав Київ, брав участь у боях за звільнення Бучі та Ірпеня. Служив навідником механізованого відділення. Згодом разом з побратимами опинився біля українсько-білоруського кордону. Коли зрозуміли, що нападу тут чекати не варто, «Іскандера» відправили до Бахмута.

22 червня, на день народження, Олександру дали перших три дні вихідних. Військовий не поїхав до Калуша, адже дорога б зайняла б майже увесь час, тому вирішив їхати до Києва, де зустрівся з друзями.

«Коли син зайшов до квартири, то друзі кажуть йому: «Саня, як ти загорів». А він каже: «Зачекайте, хлопці, я піду помиюся. Я їхав зі сходу дві доби — я немитий, брудний. Лише від годинника був білий слід. Всі потім зрозуміли, що це донбаський бруд», — ділиться спогадами мама.

Жодного разу Сашко ні на що не пожалівся, не виявив ніякої слабості: в нього завжди було все добре, всього завжди вистачало. Він завжди підтримував зв’язок з рідними. Вперше сильну тривогу мама відчула 30 червня, коли їхала з Києва з меншим сином Олегом, який щойно захистив бакалаврську роботу. Тоді «Іскандер» написав мамі смс, що в нього все добре, пізніше вийде на зв’язок і чомусь надіслав номер свого командира Максима.

Згодом Світлана Вітковська телефонувала до Сашка, але той вже не брав трубку. Мама почала бити на сполох, дзвонити до командира. Тільки 4 липня жінка отримала найжахливішу звістку у своєму житті.

«Ми маємо вручити сповіщення, що ваш син пропав безвісти», — так відповів чоловічий голос в телефонній трубці. — Я кричала так, що аж охрипла… Мене чув увесь під’їзд», — пригадує мама.

Згодом командир розповів приголомшливу та болючу правду.

Як з’ясувалося, Сашко разом із побратимами зайшли в одну зі шкіл, яка була з’єднана з дитячим садком. В приміщенні був медпункт, зберігалися боєкомплекти. Калушанин з іншими військовими на вході зняли бронежилети й пішли до аеророзвідників. На той момент саме в це місце російська авіація скинула керовані авіабомби. Загинули всі — за винятком одного бійця, який заснув на парті в бронежилеті та касці. Допомогло йому і те, що він був близько біля входу. Тому просто виповз.

Перші тіла, які витягли — впізнали. Хлопців забрали додому на поховання. А тіла чотирьох військових досі не ідентифіковані. Серед них — калушанина Олександр Вітковський. Сім’я чекає збігу результатів ДНК.

Зараз рідним про Олександра нагадує його портрет і бандерівський прапор, який з ним був ще зі студентських часів. Цей патріотичний символ завжди висів у «Іскандера» над ліжком. На згадку про себе він залишив кота, з яким був під Бахмутом. Його передали побратими. «Мій солдат Шило», — казав про нього боєць.

Зміст
Ситуація на Бахмутському напрямку
Що в районі Кліщіївки
Армія РФ підтягнула резерви до Бахмута
Російські окупанти активно намагаються провести атаки на позиції Сил оборони України в районі Бахмута протягом останнього тижня. Ситуація лишається напруженою.

Про це повідомив в ефірі телеканалу FREEDOM заступник командира штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Олексій Тарасенко.

Ситуація на Бахмутському напрямку
“На жаль, ситуація дуже напружена, противник намагається атакувати вже кілька днів. У нього підійшли свіжі сили. І нові підрозділи, і старі отримали підкріплення в особовому складі”, — розповів військовий.

“Також спостерігаємо, що динаміка зменшення кількості боєприпасів у противника зараз припинилася, він явно отримав нові боєприпаси і значно посилив обстріли наших позицій, а також ближніх тилів”, — зауважив Олексій Тарасенко.

Що в районі Кліщіївки
Кілька днів тому противник атакував силами доштурмової роти на Кліщіївському напрямку, говорить військовий: “Дійшло навіть до залізничного полотна, але противник був відкинутий на колишні позиції”.

Ворог намагається новими силами просунутися в цьому напрямку, повернути колишні позиції, зазначив він.

“Очевидно, що для противника суттєвою є сама назва “Кліщіївка”, як і назви інших звільнених населених пунктів. Для них не стільки важлива, на мою думку, територія, скільки “бренд” у їхніх новинах, що вони повернули один із населених пунктів. Цього, звичайно ж, зараз не буде. У ворога немає суттєвих успіхів на нашому напрямку”, — наголосив Олексій Тарасенко.

Армія РФ підтягнула резерви до Бахмута
Військовий розповів, що спостерігаються зміни в тактиці противника. За його словами, на передову прибули особи без попереднього досвіду бойових дій, оскільки динаміка переміщень з поодиноких та невеликих груп переросла в більш масштабні переміщення — до відділень та великих формувань.

Військовий робить висновок, що можливо, це військовий контингент, який пройшов тренування на полігонах, і зараз, завершивши навчання, вирушив на передову.

На Прикарпатті в селі Тязів Івано-Франківської області попрощалися з воїном 3 окремої штурмової бригади, пластуном Василем Дорошенком. Цивільна людина, на фронті він вражав навіть досвідчених бійців. На велику війну він пішов добровольцем, хоч до того в руках тримав лише книжки. Захоплювався історією, а ідеали лицарства часів українського середньовіччя були його дороговказом, – так кажуть друзі. Тож, відсиджуватися в тилу Василь просто не зміг.

Про життя та героїчну загибель розповіли друзі та побратими Василя в ефірі телемарафону “Єдині новини” 18 серпня.

Сотні людей прийшли попрощатися з Василем Дорошенком – не лише рідні та односельці – з цілої України з’їхалися друзі, побратими та знайомі.

Був людиною дії та мотивував побратимів

У свої 28-м він був людиною дії. До військкомату Василь пішов сам, вражений звірставами, які чинив в Україні окупант.

“Це насправді була низка подій. Але одна з них – обстріл краматорського вокзалу. І Василь розповідав, коли бачив наслідки цього обстрілу, то сказав собі, що більше не може залишатися в тилу”, – розповідає друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Спочатку зі службою не складалося: бригада, до якої потрапив Василь, сиділа на полігоні, а боєць прагнув бити ворога. Тож він переводиться механіком-водієм броньованої машини до 3 штурмової бригади. Та опиняється під Бахмутом.

“Він дуже сильно мотивував їхню команду. Бо команда, коли бачила, що їх завозить на операцію абсолютно безстрашна людина, і вивозить їх поранених. І, будучи сам поранений, він вивіз величезну групу поранених, ще й на підбитій броні – то команда була досить сильно в ньому впевнена”, – згадує військовослужбовець з ОШБр Віталій Федорінін з позивним “Стіл”.

Стікаючи кров’ю, вивозив побратимів
В одному з боїв Василь дістає поранення. Але, стікаючи кров’ю, вивозить побратимів до місця подальшої евакуації.

“Він висадив десант, він обстрілював лісосмугу ще з броньовика. Йому почали вантажити поранених. І коли він проскакував лінію ворога у зворотньому боці, у нього броньовик було пробито з РПГ наскрізь”, – розповів боєць “Стіл”.

Вів щоденник та мріяв видати книгу
Майже до останнього дня Василь вів щоденник свого фронтового життя.

“Сиджу у високій траві, замаскувався як партизан. Сиджу і збираю гільзи від браунів на аукціон. Довкола просто поля – спокійно і тихо. Якась стрільба вдалині на фоні”, – писав воїн.

Пристрастю Василя була історія, кажуть друзі. Василь не лише вивчав її в університеті, ще й захоплювався історичною реконструкцією. І його позивний “Паладин” походить від назви лицарського ордену, що об’єднував історичних реконструкторів Львова, які вивчали українське середньовіччя.

Подруга загиблого Романа Яремин каже, що Василь розповідав дуже цікаво, живо – ніби сам бачив наочно ці події.

“Василь мені також відкрив Тімоті Снайдера, якого читав. Якщо загалом окреслити – було багато нон-фікшену, тобто нехудожньої літератури – Василя більше цікавили саме наукові книжки”, – згадує друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Молодий і завзятий Василь Дорошенко захоплювався подорожами автостопом, мав багато друзів, також волонтерив, писав прозу й поезію, мріяв про видання власної книги.

Останній свій бій Василь Дорошенко прийняв південніше Бахмута. Це була чергова спроба наших військ штурмувати позиції ворога.

Кожну вільну від боїв хвилину вчився та читав
Побратими героя кажуть, що кожну вільну від боїв хвилину Василь Дорошенко вчився та читав. Казав бійцям: вже зараз вони мають готуватися до повернення у цивільне життя. Адже після Перемоги на них чекатиме новий бій – за відродження понівеченої України.

Поранених з-під Бахмута рятують медики Дніпра. Розповідають, що здебільшого у воїнів складні травми від вибухів. Під щільними ворожими обстрілами побратими евакуюють їх з ризиком для власного життя, а лікарі намагаються зробити усе, щоб захисники стали на ноги, йдеться в ТСН.

42-річний Микола щойно з Бахмута, де дивом вижив під пекельним вогнем та врятований, завдяки мужності побратимів. Він тяжко травмований, лопатка переламана вибухом, та лікарі певні, що вдасться зробити так, аби рука після одужання рухалася, як слід. Вибухом відірвало частину стопи воїна, тож нині рятують ногу. “Якщо збережуться тканини, то функція стопи не дуже постраждає, і він буде ходити на своєму”, – зазначають лікарі.

Це був вибух міни просто в окопі і Микола пам’ятає усе до дрібниць. “Прильот 120-і міни в окоп. Достатньо щільний – словами не передать. З обох боків працює арта. Вони вийшли на наші старі позиції. Ми знаємо, куди працювати, де вони ховаються. А вони вже з дронів вираховують нас. Околицы Бахмута, ми ще його тримаємо”, – розповідає боєць.

Побратими наклали турнікет на понівечену ногу, але донести його до точки евакуації під щільним обстрілом було вкрай складно, каже Микола. Врятувати бійця ризикнув командир. “Було далеко. Командиром моїм було ухвалено рішення: під’їде туди, куди не мав під’їжджати машиною. Водночас не стихав вогонь”, – пригадує Микола вчинок командира.

Йому надали допомогу у польовому шпиталі, зупинили кровотечу та за півдоби після поранення Микола вже був у лікарні Дніпра. Медики кажуть, захисників з передової доправляють переважно з мінно-вибуховими складними травмами. Лікарі визнають, що найскладніші випробування у колег не передовій. “Мені страшно подумать, якщо вони виконують свою роботу без світла, без води, під вибухами. Інколи привозять пацієнтів вже повністю оброблених, перев’язаних, прооперованих. Інколи привозять пацієнтів, що ми з милом і щітками вимикаємо бруд, траву, глину з ран”, – розповідають медики.

Микола вірить, що одужає. На нього вдома чекають двоє дітей, заради яких він і пішов боронити Україну.

Українські військові поступово витісняють сили противника на Бахмутському напрямку. За добу їм удалося просунутися на 200-400 мм. У той же час військова компанія «Вагнер» близька до повного знищення. Про це повідомив речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий в ефірі телеканалу Freedдом.

«Я вірю в його бажання піти звідти, тому що бачу щоденні зведення, знаю їхні втрати та знаю, що їм не приходить більше поповнення з в’язниць», – наголосив Череватий.

За його словами, росіяни продовжують спроби повної окупації Бахмута, оскільки для них це є пріоритетною метою. Наразі ворог хоче захопити те місце, де українські підрозділи тримають оборону, – південно-західну частину міста. «Водночас на флангах наші підрозділи намагаються тиснути на ворога і, по можливості, в рамках нашої оборонної операції контратакувати його. Зокрема, за цю добу вдалося на різних ділянках від 200 до 400 метрів просунутися», – розповів Череватий.

Варто зауважити, що кілька днів тому російські окупанти почали заявляти про повну окупацію Бахмута. Офіційні представники України спростували такі вкиди та зазначили, що наші захисники продовжують обороняти частину міста.

При цьому у травні бійці ЗСУ розпочали успішне просування під Бахмутом. Вони змогли звільнити від росіян окремі позиції та продовжують поступове просування.

Триває 453-тя доба широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Цієї доби Російська Федерація завдала чергового масованого ракетного та авіаційного удару по об’єктах цивільної та критичної інфраструктури України. Загалом, протягом доби, противник завдав 21 ракетного удару, по містам Дніпро, Запоріжжя та населених пунктах Харківщини із застосуванням чотирьох крилатих ракет повітряного базування Х-101/Х-555 (знищено нашими захисниками), 5 крилатих ракет Х-22, 2 балістичних ракет «Іскандер-М» та п’ять зенітних керованих ракет С-300 та 4 інших (тип встановлюється).

Українські військові перебувають у Бахмуті, місто не окуповане Росією. Там підрозділи Сили оборони виконують “дуже важливе завдання”.

Про це сказав український президент після виступу G7 у Японії у неділю, 21 травня.

“Ми не кидаємо людей вмирати, для нас люди – це скарб, це найголовніше, що в нас є. Немає ніяких непорозумінь. Я чітко розумію, що відбувається в Бахмуті. І ми всі чітко розуміємо, для чого все це відбувається. Я не можу ділитися з вами тактичними поглядами наших військових. Але ми сьогодні бачимо, що країна, яка в десятки разів нас більша, не може виграти цю війну. Ми розуміємо, що ще трошки – і ми будемо перемагати. Тому ми діємо так, як ми діємо, цінуючи життя людей. Найскладніше – якщо в Бахмуті була б якась військово-тактична помилка, і люди могли б бути в оточенні. Військові знають, як не допустити, щоб наші люди потрапили в полон до ворога”, – прокоментував Зеленський.

“Сьогодні вони виконують дуже важливе завдання, сьогодні вони знаходяться в Бахмуті. В яких точках – ділитися не буду, але це говорить про те, що Бахмут не охоплений сьогодні Російською Федерацією. Ніяких двох або трьох тлумачень цьому не може бути”, – наголосиві президент України.

Під Бахмутом хлібина врятувала життя воїну, ворожа куля продірявила машину, рюкзак і застрягла у хлібі. Про це написав журналіст Богдан Кутєпов та оприлюднив фото.

«Хліб лежить серед купи закривавленого одягу, спорядження та зброї. Таких куп у лісосмугах під Бахмутом зараз дуже багато. Це одна з них. Медики, рятуючи життя бійця, зрізають з нього одяг та спорядження, щоб мати доступ до ран, а іноді — аби пересвідчитися, що не проґавили на тілі маленької дірочки від уламка, через яку по дорозі до стабпункту боєць може непомітно стікати кров’ю. Це лише точка перегрузки. Відправивши »трьохсотих« далі по етапу, їхні автомати й гранати розряджають, підписують де чиє і потім слідом за еваками передають в частини, до яких належать поранені. А одяг — так і лежить купою, поки його не вивезуть десь подалі», – написа журналіст.

Він написав, що по дотичній куля продірявила каску, а її власник вижив, куля загалом продірявила машину, рюкзак і застрягла в хлібі.

Українські Сили оборони відтіснили росіян поблизу Бахмута. Атаку на ворожі окопи південніше міста-фортеці провели бійці 3-ої штурмової бригади. Результат бою – більше сотні знищених окупантів, п’ятеро – полонених, наші – закріпились на нових позиціях, про повне оточення Бахмуту тепер в росіян і мови немає, йдеться в ТСН.

Випад українців був настільки злагодженим і несподіваним для росіян, що ті просто втікали зі своїх шанців, кинувши зброю. Тепер ці позиції, які іще кілька днів тому були нулем, стали – першою лінією. “Два дні тому найближча точка була 600 метрів від нас, зараз уже стало десь кілометр, близько кілометра. Так що відсунули, нам тут попростіше стало”, – каже боєць.

Та тепер ворог намагається мстити артилерією за свою програну піхотну битву. Під ногами і на бійницях тисячі гільз від автоматів і крупнокаліберних кулеметів. Так іще донедавна доводилось зустрічати “м’ясні штурми” недруга на сусідні шанці, хлопці забезпечували прикриття побратимам. “Закінчується одна група, йде друга. На одному окопі в них 80 тіл лежало поряд, в це важко дуже повірити, але таке буває”, – додають воїни.

Зараз теж нерідко доводиться працювати, але вже не прямим боєконтактом, а – на подавлення активності недруга. “Противник видвинувся, дали нам координати, відпрацювали один короб, відстань велика, противника не видно, працюємо по азимуту і по маякам”, – додають хлопці.

Через збільшення відстані до ворога бійцям навіть ходити стало легше. Тепер не турбує снайпер, який раніше постійно тримав в напрузі. На позиціях бійці вирили собі повноцінне підземне містечко, і щодня намагаються налагодити більш-менш комфортне життя. Яке ж було їхнє здивування, коли побачили, в яких умовах жив противник. “В звичайних норах, як тварини живуть, залазять на четвереньках, я не знаю, за що можна воювати, дивні люди”, – дивуються бійці.

Ті дивні люди – будуть і надалі справно вмирати в полях Бахмутчини, бійці 3-ої штурмової дають на це фірмову гарантію. Кожен тут знає, в який бік йти, звільняти нашу землю.

У Бахмуті зустрілись син-прикордонник і батько-військовий, які не бачились понад пів року.

Зворушливе відео зустрічі оприлюднила Державна прикордонна служба України.

Прикордонник на псевдо “Малий” вже три роки боронить українські кордони. Минулого року він брав участь у боях з ворогом у Луганській області. Потім була ротація, відпустка, відновлення…

І от “Малий” знову на передовій. Нещодавно зі своїми побратимами прибув на посилення прикордонних підрозділів, які продовжують мужньо обороняти Бахмут.

Тут прикордонник зустрівся зі своїм батьком, який також виконує бойові завдання у складі однієї з бригад ЗСУ. “Не бачились близько семи місяців. Шкода, що не надовго”, – каже зі сльозами радості “Малий”.

Після теплих обіймів та кількахвилинної розмови, батько з сином пішли далі бити ворога на найважчому напрямку фронту.

Як повідомили 4 травня у прес-службі Трускавецької міськради, 43-річний сержант Володимир Кріль загинув 26 квітня, виконуючи бойове завдання під Бахмутом. Він прходив строкову службу в Збройних Силах України й отримав повістку 18 січня 2023 року. Після проходження військово-лікарської комісії, його мобілізували. На службу під Бахмутом він потрапив у квітні.

Зазначимо, що працювати в Трускавецькій міській раді Володимир Кріль почав у 2022 році. До цього він працював у Дрогобичі інспектором благоустрою, а також раніше обіймав посаду заступника директора КП «Муніципальна варта» Дрогобицької міської ради.

На Бахмутському напрямку військовим Збройних сил України вдалося досягти паритету в артилерії завдяки точності роботи.

Про це заявив речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий в ефірі “Україна 24”.

Як відзначив Череватий, у ворога залишається математична перевага в артилерії, однак наші воїни продовжують працювати максимально точно.

“Ми перебуваємо, грубо кажучи, на артилерійській дієті… Наші артилеристи та ракетники звикли до цього, тому вони максимально точно, максимально звіряють цілі з даними безпілотників та намагаються їх вражати. І по суті досягають паритету тим, що якісно вражають цілі”, – розповів речник Східного угруповання військ.

За словами Череватого, артилерія на Східному напрямку є головним гравцем, оскільки авіація ворога не може повною мірою працювати через роботу ППО наших воїнів й не може створити окупантам суттєву перевагу.

Як зазначив речник Східного угруповання, минулої доби ворог також посилив вогневі удари по позиціях українських військових. Загалом у Східній операційній зоні зафіксовано 1145 обстрілів з артилерії різних калібрів та РСЗВ.

На Бахмутському напрямку зафіксовано:

31 бойове зіткнення;
452 обстріли;
5 авіаударів;
знищено 125 окупантів, поранено – 130;
знищено 2 російські гармати;
знищено 2 безпілотники “Орлан-10”;
знищено три польові склади.
На Лимансько-Куп’янському напрямку зафіксовано:

560 обстрілів;
7 бойових зіткнень;
32 окупанти знищено, 82 – поранено;
знищено 2 міномети;
знищено 2 гармати;
знищено комплекс “Муром-С”.

Про це в інтерв’ю Інтерфаксу повідомив командувач Сухопутних військ Збройних сил України генерал-полковник Олександр Сирський.

“Бої за Бахмут мають важливе значення не лише для ворога, а й для нас. Адже протягом кількох місяців на цьому напрямку ми стримуємо наступ ворога і не даємо йому збільшувати фронт. Окрім того, ми завдаємо ворогу значних втрат – знищуємо їхні найпрофесійніші підрозділи, озброєння та військову техніку”, – наголосив Сирський.

За його словами, подальше утримання Бахмута має важливе значення для української оборони з кількох причин:

місто є важливим вузлом оборони, утримання якого забезпечує стійкість оборони угруповання військ в цілому;
Бахмут є вдало розміщеною природною фортецею, яка оточена річками та розміщена на пагорбах, що сприяє веденню оборони;
також захисту міста сприяє наявність багатоповерхової забудови та розвинена інфраструктура на лівому березі річки Бахмутовка, де ведуть оборону наші війська;
бій щодо оволодіння містом є специфічним видом бойових дій, який потребує особливих навичок та створює труднощі для військ, які вели наступ в умовах лісостепу;
Бахмут є частиною Костянтинівсько-Краматорської агломерації, утримання якої виключає вихід противника у фланг та тил угруповань наших військ на Лисичанському та Донецькому напрямках.
Водночас за словами Сирського, для ворога Бахмут залишається об’єктом зосередження основних зусиль з-поміж усіх інших напрямків. Адже для росії схід України — це єдина ділянка фронту, де вона з початком “великого наступу” досягла хоч якогось прогресу.

“План “завоювати Україну за три дні” трансформувався у дев’ятимісячні спроби довкола невеликого міста. Після низки поразок на півночі та півдні України керівництву росії необхідно продемонструвати хоча б найменший успіх в окупації Донбасу. Не оволодівши ним, окупанти не зможуть розвивати наступ в напрямку Краматорська та Сіверська. Тому російська пропаганда подає бої за Бахмут як другу “битву за Сталінград”, – зазначив командувач, додавши, що для досягнення своїх цілей росія не пошкодує ані людських, ані матеріальних ресурсів.

Сирський також нагадав, що зараз найзапекліші бої тривають в районі міст Бахмут та Авдіївка на Донеччині. Ворог не полишає спроб оточити та захопити ці населені пункти, незважаючи на колосальні втрати у живій силі та техніці. Також противник проявляє активність на Кремінському напрямку, намагаючись витіснити українські війська з Серебрянського лісництва південніше Кремінної, тим самим створити сприятливі умови для розвитку наступу в напрямку Лимана.

Військові частини ОТУ “Лиман” відбивають атаки противника, завдають йому суттєвих втрат. На Лиманському напрямку Сили оборони не дають ворогу просуватись. Для підсилення оборонних спроможностей Сили оборони тут перегрупували війська та дообладнали фортифікаційні споруди, зазначив Сирський.

Знову трагічна звістка. І знову гинуть найкращі.

При виконанні бойового завдання в районі Бахмута загинув викладач факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» молодший сержант Олександр Поліводський (1973 – 2023)

У «Могилянці» він викладав з вересня 2001 року.

Як повідомляє «Юридична газета»

«Олександр Поліводський був високопрофесійним адвокатом, кандидатом юридичних наук, доцентом.

Вніс великий вклад у становлення та розвиток свого рідного факультету.

Був доцентом, викладачем курсів «Земельне право» та «Використання земель у підприємницькій діяльності» НаУКМА.

Спеціалізувався на аграрному та земельному праві, праві у сфері нерухомості та судових спорах. Неодноразово запрошувався радником міжнародних організацій – Світового банку, Міжнародної фінансової корпорації, Європейської комісії тощо. Також був радником низки громадських організацій аграрної сфери.

Олександр Поліводський  входив до списку 10-и найбільш рекомендованих юристів практики «Аграрне право» з дослідження «Вибір клієнта» та в ТОП100 найкращих юристів України 2010-2011 років, проведеного «Юридичною газетою».

У Поліводського лишилилися дружина Станіслава, донька Софія та син Тарас.

Українські військові зараз контролюють близько 20−25% території Бахмута.

Про це розповів екскомандир роти батальйону Айдар Євген Дикий в інтерв’ю Radio NV.

“На сьогодні ворог контролює три чверті Бахмута. Десь остання чверть чи може навіть одна п’ята лишаються під контролем наших сил. Це саме західна околиця міста. З іншого боку, треба розуміти, треба бачити Бахмут — це один район от саме західний, але це саме район висотної забудови. І саме тому там вдалося на довше закріпитися, ніж в районах, де забудова була максимум п’ятиповерховою, а значною мірою — одноповерховою. В районі висоток наші закріпилися і поки тримаються”, — сказав Дикий.

Екскомандир роти батальйону Айдар зазначив, що ще два місяці тому йому здавалося, що втримати Бахмут довше тижня не можна.

“Від того часу вже тижнів п’ять пройшло. Ситуація там, звичайно, вкрай тяжка, бої страшні. Бої взагалі страшні, але там найгіршого типу бої, які можуть бути — це близький контактний бій, коли піхота на піхоту, люди на людей. Як казав один мій друг, який зараз там, дай йому бог здоров’я: от тільки, каже, що в штикову ще не ходили. Реально доходило до того, що навіть закидали гранатами вікна одне одному, коли один під’їзд, наприклад, був наш, а інший — орківський”, — розповів він.

Дикий наголосив, що “дуже довго, так, як зараз, не триватиме”: українські бійці змушені будуть відійти на наступну лінію оборони, або потрібно буде відправити в Бахмут підкріплення і намагатись перейти в контрнаступ та відсунути ворога хоча б від однієї з трас.

“Там у першу чергу бій іде за логістику, саме за можливість підвозити туди БК, воду, їжу, вивозити поранених тощо. Тобто або треба орків, швидше за все в районі Часова Яру, суттєво посунути, або треба відходити”, — підсумував він.

Український військовослужбовець Михайло Чокнадій заявив, що в його роту, яка виконує завдання на Бахмутському напрямку, направили людей без підготовки, зокрема – багатодітного батька.

Заступниця міністра оборони Ганною Маляр у відповідь оприлюднила у своєму Telegram-каналі офіційну заяву Командування Сил тероборони Збройних сил України. “Призначено перевірку інформації, озвученої у відео, яке поширюється у соціальних мережах. Автор відео стверджує, що в їхній підрозділ нібито направили мобілізованого без належної підготовки. Крім того, автор відео стверджує, що вказаний мобілізований – батько п’ятьох дітей”, – сказано у повідомленні.

У заяві зазначається, що жодна дитина військовослужбовця з відео офіційно не зареєстрована, у свідоцтві про народження дітей він як батько не вказаний, а опікунство не оформлене.

“Наголошуємо, мобілізація багатодітних батьків може відбуватись виключно за згодою, особи, яку мобілізують. Відстрочка від мобілізації для багатодітних батьків надається за умови надання документів, що підтверджують утримання трьох або більше дітей віком до 18 років. Наразі триває подальша перевірка інформації, озвученої у відеоролику”, – додали у силах тероборони.

Служба у ТРО: пояснення Командування
Маляр заявила, що військовослужбовці сил ТРО після отримання мобілізаційного розпорядження у центрі комплектування та соціальної підтримки в обов’язковому порядку проходять базову загальновійськову підготовку та фахову підготовку в навчальних центрах.

Залежно від стану здоров’я та повної або обмеженої придатності бійці можуть проходити підготовку в батальйонах резерву. У командуванні уточнили, що термін подальшої фахової підготовки залежить від військово-облікової спеціальності.

Вже після закінчення терміну навчання та набуття необхідних навиків підготовлених військовослужбовців направляють до військових частин.

“Усі випадки недотримання порядку відпрацювання програми підготовки військовослужбовців уважно вивчаються Командуванням Сил ТрО ЗСУ та вживаються заходи щодо їх недопущення. Для того, щоб отримати консультацію з приводу належної підготовки або повідомити про випадки порушень процедури підготовки, можна звернутись на гарячу лінію Командування Сил ТРО за номером 0 800 507 028. Всі звернення будуть розглянуті”, – наголосили у командуванні.

Військовослужбовці та їхні близькі можуть звертатися на гарячу лінію Міноборони за номером 0 800 500 442, назвавши ім’я та прізвище мобілізованої особи, номер військової частини, в яку направили, який ТЦК та СП направив.

“Черговий часовий ліміт, який не витягують “Вагнера”, як і в цілому не витягають бої в місті. Тому ухвалено рішення – питання буде закривати десантура”, – написав експерт.

За його словами, в місті починають превалювати підрозділи 51-го і 137-го ПДП 106-й ВПД РФ, 57-й ОМСБр, а так само з’являються бійці з 98-й ВПД РФ, які розміщувалися тиждень тому північніше, ближче до Кремінної, але їх частково стягнули сюди.

“Звичайно, Пригожина така розстановка не радує, але він буде традиційно заявляти про те, що в Бахмуті все “вирішують” саме “Вагнера”. Хоча вони вже практично нічого не вирішують з кінця грудня 2022 року, коли “продавець хот-догів” (Пригожин – УНІАН) не виконав обіцяного – не подарував Путіну Бахмут на Новий рік”, – додав Коваленко.

Наразі, за словами Коваленка, запеклі бої тривають за вулицю Чайковського. Це обумовлено тим, що вулиця Чайковського є фактично міським продовженням “дороги життя” 0504″: “Сюди і на залізничні шляхи окупанти не шкодують кидати все, що у них є, а особливо не шкодують першими рядами посилати “вагнерят”, за яким вже і просувається десантура”.

Але і тут не все успішно, зазначив експерт. “Перші ряди напорюються на позиції ЗСУ, втягуються у міські бої, а друга лінія опиняється під артилерійським і мінометним вогнем. За останні дві доби інтенсивність вогневого впливу з нашого боку зросла. З огляду на простреленість локацій зросла і ефективність анігіляції”, – пояснив він.

Коваленко підкреслив, що оборона Бахмута “вибудувана так, що зараз у росіян немає фізичної можливості реалізувати взяття міста в оперативне або тактичне оточення”: “Маючи вогневий контроль над артеріями 0506 і 0504, вони не мають над ними фізичного контролю”.

Оборонні дії міста тривають під контролем ЗСУ. Саме ЗСУ нав’язують темп переважаючому противнику, для якого головне – не пропустити чергові поставлені терміни, наголосив Коваленко.

Він брав участь у боях за Бахмут, де і загинув, як справжній герой України. Про загибель “Меха” стало відомо 4 квітня. Як повідомляє ГО Centuria, воїн загинув, прикриваючи своїх побратимів:

“Андрій Мехряков – воїн 3 ОШБ і представник Centuria, який віддав своє життя за майбутнє України. Сам родом з Херсона. Прийшовши в наш підрозділ, познайомився з криворізькими легіонерами, так він і приєднався до лав нашого руху. Проявляв себе як холоднокровний і відважний чоловік, який з посмішкою знищував ворогів нашої нації”.

Відомо, що до війни Мехряков працював діджеєм в ШАDЕ в Херсоні. Він виступав під псевдонімом Dj Apache. Однак після 24 лютого 2022 року він вступив до лав ЗСУ, щоб захищати Україну від російських окупантів.

“Підрозділ як сім’я, у всіх свої нюанси, суперечки та інша х*рня, але всі один за одного готові спуститися в пекло”, – писав Мехряков на своїй сторінці в Instagram.

Командувач Сухопутних військ, генерал-полковник Олександр Сирський повідомляє, що Бахмут залишається під контролем Збройних сил України, а ворог там втрачає сили.

Про це Сирський написав у Telegram, інформуючи про ситуацію на Бахмутському напрямку. Він зазначив, що постійно працює з підрозділами, які виконують завдання у найгарячіших точках на передовій.

“Зустрівся з солдатами і командирами, що зруйнували міф про непереможність “вагнерівців” та російських десантників. Ворог слабшає і намагається прикрити свої провали новими й новими фейками про взяття Бахмута. Але правда в тому, що вдала робота Збройних сил України спростовує всі старання російських пропагандистів”, – наголосив Сирський.

Він підкреслив, що від того, що кожен воїн робить просто зараз на своїй ділянці фронту, у своїх окопах на передовій, залежить рух вперед всієї української армії.

“Ми їх здолаємо. Бо це наша земля. А Бахмут – це Україна”, – додав генерал.

Останні новини з Бахмута
Як повідомляв УНІАН, 2 квітня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр повідомила, що ситуація у Бахмуті залишається дуже напруженою: ворог намагається задіяти не лише “вагнерівців”, а й професійний десант.

Згодом ватажок “Вагнера” Пригожин опублікував відео, в якому заявив про встановлення прапора над міською адміністрацією та “юридичне” захоплення Бахмута.

У ЗСУ спростували заяву ватажка “вагнерівців”. Як повідомив речник Східного угруповання Збройних сил України Сергій Череватий, росіянам ще далеко до окупації Бахмута. А навколо будівлі міської ради тривають бої.

Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак, реагуючи на інформацію окупантів про те, що над адміністративною будівлею у Бахмуті підняли прапор РФ, закликав спокійно реагувати на фейки тих, хто вигадує “перемогу”, якої в реальності нема.

У Бахмуті на Донеччині загинув громадський діяч, інструктор з альпінізму та гірського туризму Орест Кінаш. Він був був офіцером 53 окремої механізованої бригади ЗСУ.

Про загибель альпініста повідомили у туристично-інформаційному центрі.

“На жаль, сьогодні Ореста не стало. І це велика втрата для всієї української мандрівницької спільноти. Орест був гідною людиною. Він гідний того, щоб колись, на території звільненого від росіян Кавказу один з цих піків, названих на честь тиранів перейменувати на Пік Кінаша”, – наголошують у повідомленні.

До слова, від 2013-го Кінаш професійно зайнявся альпінізмом, став інструктором, готував та водив людей на гори Кавказу, Киргизстану та Карпат.

До початку повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022-го Кінаш документував воєнні злочини росіян на Донбасі. А від початку великої війни приєднався до лав ЗСУ.

Два тижні тому Орест отримав осколкове поранення. Він відмовився від госпіталізації. Натомість пішов на десять днів у відпустку. Потім повернувся на передову. Загинув у перший же день після повернення.

Харківським поліцейським вдалось встановити особу росіянина, який розстріляв цивільну автівку з двома людьми. Жінку тоді врятували українські військові, які за допомогою безпілотника вивели її на безпечну територію. Слідство тривало цілий рік.

Про це йдеться у сюжеті ТСН.

“А я людей сьогодні вбив… Не знаю, хто це був… Гроші мені поклади на телефон сьогодні, гаразд?” – буденна розмова росіянина, який телефонує додому з полів харківщини, куди він прийшов зі зброєю в руках.

Розстрілом мирних людей окупант хизується спочатку перед дружиною, а згодом – перед товаришем.

Завдяки цим дзвінкам поліцейські змогли ідентифікувати злочинця

“Мешканець міста Москва. Він старший лейтенант, командир першої мотострілецької роти. Його зовуть Кєржаєв Клім”, – повідомив начальник слідчого управління ГУ Нацполіції у Харківській області.

26-річний Клім Кєржаєв, одружений, має дитину, відпочиває на курортах. А торік на захоплених землях Ізюмського району без сумніву відкрив вогонь по цивільній автівці

Валерія разом з чоловіком іхала з Києва до Бахмута евакуювати рідних. На ворожі позиції звернули випадково.

Момент розстрілу випадково зафільмували українські аеророзвідники, які саме обстежували території дроном. Коли жінка побачила коптер, стала навколішки.

“Ми кричали всюди, що ми не військові, а цивільні”, – розповідає жінка.

Аби вивести жінку подалі від росіян українські бійці запустили ще один дрон із запискою: йди за мною. ПІсля вагань Валерія все ж наважилася піти по допомогу чоловіку, який стікав кров”ю.

“А от на цих кадрах видно як до розстріляної автівки йдуть росіяни. Чоловіка, який був без свідомості, вони прийняли за мертвого і просто викинули у яму. Він пролежав там до ночі і отямився від дощу”, – продовжує розповідь кореспондентка ТСН.

Правоохоронці здійснили десятки експертиз, які підтвердили скоєний злочин. Клім Кєржаєв нині є підозрюваним за порушення законів ведення війни. Зараз, за інформацією поліції, російський військовий і далі продовжує воювати та вбивати людей вже на Донеччині.

За розстріл машини з мирними жителями йому загрожує до п’ятнадцяти років ув’язнення.

Відкриття воєнної фотовиставки відбудеться у п’ятницю, 24 березня, о 12:00 у Галереї Мистецтв, що на вул. Незалежності, 89. Про це повідомив мер Ковеля Ігор Чайка, пише ВСН.

Нагадаємо, Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагородили відомого фотографа за Волині Максиму Бурду, який служив у лавах ЗСУ.

Максим мріяв стати фотографом такого класу, на виставки до якого люди ставали б в чергу. По завершенню війни найбільше хотів організувати фотовиставку воєнного фото за всі 11 місяців свого перебування на військовій службі.

Його роботами охоче ділилися на своїх офіційних сторінках ЗСУ, його запрошували з персональними виставками в різні міста України.

Мрію Максима здійснює мама Ірина Максимук, кохана Марія Лукашук та численні друзі.

Також воєнна фотовиставка робіт Максима Бурди незабаром пройде у місті Шамблі у Сполучених Штатах Америки.

Військовому Збройних сил України, який просто зараз воює одній з найгарячіших точок фронту – Бахмуті, зателефонували представники військкомату і попросили з’явитися до них.

На відео видно, як боєць з позивним “ТОР”, сидить в окопі, коли йому телефонує представник військкомату. Його напарник пропонує йому просто кинути слухавку, проте “ТОР” лаконічно повідомляє, де він зараз перебуває.

“Я тут під Бахмутом *****”, – каже воїн.

Південне угруповання російських окупаційних військ зазнає критичного дефіциту особового складу та бойової техніки, оскільки всі поповнення російське командування відправляє під Бахмут і на інші гарячі напрямки.

Про це повідомив військово-політичний оглядач Олександр Коваленко.

За даними Коваленка, необхідні поповнення перестали надходити на херсонсько-запорізький напрямок від початку 2023 року. Вже тоді багато російських підрозділів там мали по 70% від штатної чисельності солдатів і 30-50% штатної чисельності військової техніки.

“У міру підвищення інтенсивності боїв в районі Бахмута, а так само Вугледара, Мар’їнки, Авдіївки й насичення Луганської області силами і засобами для наступу на Лиман і Куп’янськ, забезпечення півдня погіршилося в кілька разів і на сьогоднішній день втратило мінімально-прийнятні для угруповання обсяги”, – зазначив він.

Експерт додав, що передові підрозділи російських військ на півдні не отримують компенсацію поточних втрат в техніці, а часто і не можуть поповнити боєкомплект. За його словами, багато підрозділів тут озброєні в основному піхотною зброєю, тоді як проблема з дефіцитом важкої техніки лише посилюється з кожним днем.

“Можна тільки собі уявити, що станеться із забезпеченням передових підрозділів і в цілому всього півдня, якщо розвиток подій там інтенсифікується в кілька разів і потреба в матеріально-технічному забезпеченні зросте в три-чотири і більше разів”, – зазначає Коваленко.

Хлопця поховали в рідному селі 13 березня, повідомили на сторінці Немішаївської громади.

У Віталія залишилася мати, молодші сестра з братом і наречена.

Побратим загиблого військовослужбовця Дмитро Зубець розповів, що після війни Віталій мріяв стати айтівцем. Він був спортсменом та інтелектуалом. Під час повітряних тривог на полігоні вони разом розгадували кросворди.”Людина в 20 років розбиралась в житті краще 99 відсотків людей, з ким я пересікався. Загинув як справжній воїн, у прямому зіткненні з чортами-вагнерами, піднявся над бруствером з кулеметом і поскладав ту всю діч, яка лізла. Не фартануло, осколок прилетів. Спочивай з миром, мій юний друг. Зустрінемось в кращих світах, кросворди порозгадуємо”, – написав Зубець на своїй сторінці в Мережі.

Захисники України врятували пораненого бійця, який потрапив у російський полон. Він 42 два провів без води та їжі, через що схуд в два рази.

Журналіст Андрій Цаплієнко у своєму Telegram-каналі повідомив, що Олексій Гордєєв отримав важкі поранення, у нього були осколки в стегні та спині. Він 42 два провів у підвалі серед убитих та вмираючих побратимів. Весь цей час йому доводилося їсти крихти, а воду пив з калюжі та отруйний антифриз з нагрівача. В результаті його вага з 80 кілограм знизилася до 42.

Пораненого воїна знайшов його друг та доброволець з Нової Зеландії, який вважав його загиблим. Відзначається, що Олексій почув голос бійця і закричав: “О! Нова Зеландія тут!”

Українського воїна доставили в лікарню в Дніпрі, де йому зробили операцію, а тепер лікують від дистрофії. Пізніше його переведуть до київської лікарні.

“Наші молитви ближче до Бога, тому що наші хлопці воїни світла! Щире спасибі всім, хто молився, шукав, підтримував і допомагав, був поруч всі ці нескінченні півтора місяці…. Ми разом знайшли нашого козака! Слава Героям!” – написав батько врятованого бійця в Facebook.

У свою чергу головний редактор видання “Острів” Сергій Гармаш у Facebook розповів подробиці полону Олексія. За його словами, один з російських окупантів іноді ділився з нашим захисником своїм пайком. Він зазначив, що кілька інших українських військових померли від голоду та ран.

“Я ще такого не бачив. Хіба що в радянській кінохроніці про звільнення Освенцима. Крайню ступінь виснаження. Просто живий скелет. Олексію пощастило. Його врятували. “Мені дали компотика”, – весь час повторював він, посміхаючись. “Компотик” був мрією в двомісячному голоді та холоді підвалу”, – написав Гармаш.

Він зазначив, що росіяни просто тримали людей в підвалі без їжі та води замість того, щоб обміняти їх.

Бої за Бахмут – що відомо
Українські військові вже не перший місяць тримають оборону міста-фортеці, унічтжая російських окупантів, які намагаються штурмувати Бахмут, тисячами. При цьому президент України Володимир Зеленський заявив про необхідність продовжувати захищати Бахмут.

У свою чергу Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вказав що захист Бахмута-ключовий момент у стійкості всього фронту.

Крім того, командувач Сухопутних військ генерал-полковник Олександр Сирський заявив, що окупанти тиснуть і на Куп’янському та Лиманському напрямках, а також безуспішно намагаються оточити Бахмут.

У Дружківці Донецької області солдата 54-ї механізованої бригади засудили до п’яти років позбавлення волі за відмову їхати під Бахмут.

Про це передає “368.media” з посиланням на вирок суду.

Інцидент трапився у липні минулого року. Зазначається, що гранатометник 54-ї механізованої бригади Максим Єрмілко отримав розпорядження в складі зведеного загону висунутись для виконання бойового завдання “на глибину взводних пунктів в район оборони”. Солдат відкрито відмовився виконати наказ капітана.

Що каже військовий
Максим Єрмілко провину визнав частково. Військовий пояснив, що у березні отримав осколкове поранення ноги й руки. Його відправили до шпиталю у Первомайськ.

У квітні гранатометник приїхав у військову частину. Позиції бригади були у Мар’їнці. Там він перебував з квітня до 14 липня. Єрмілко стверджує, що позиції не були належним чином облаштовані, не було тилових позицій і ротації.

Боєць пояснює, що відмовився йти на позиції у зв’язку з тим, що у нього був поганий психологічно-моральний стан. Він наполягав на тому, що солдатам треба відпочити, набрати нових людей, зробити злагодження. Злагодження відбувається 2-3 місяці. Чоловік переконував, що наказ поїхати на позиції — “це вірна смерть”, оскільки у них не було підтримки артилерії.

Водночас, на той час у Бахмуті ще не було штурмових дій, вони розпочались у вересні 2022 року. Всього їхати на нове місце дислокації відмовилось семеро вояків.

Єрмілка визнали винним та призначили покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі.

У Гостомелі під Києвом прощатимуться із загиблою під Бахмутом Тетяною Фесенко з позивним “Мурка”, пише “ТСН”

Захисниця служила разом з чоловіком, який написав, що його жінка стала ангелом. Разом з тим він згадав про їхню спільну доньку, яка тепер буде виховуватись без матері.

Про загибель військової повідомила волонтерка Юлія Кухова, а про прощання – Влад Логвиненко.

Відомо, що Тетяна Фесенко з позивним “Мурка” загинула 5 березня на війні з російськими окупантами під Бахмутом. У жінку, яка перебувала в окопі, потрапив снаряд. У цей час її чоловік отримав контузію, проте доповз до коханої й 2,5 км ніс її разом із кумами до пункту евакуації.

Гостомельчанка пішла на фронт захищати Україну з першого дня війни, 24 лютого. Вона добровільно воювала у розвідувальному батальйоні пліч-опліч зі своїм чоловіком.

Захисниці було 30 років.

У 2014 році Тетяна познайомилася з майбутнім чоловіком, проте незабаром Володимир пішов на фронт добровольцем. Після повернення з АТО пара одружилася й у них народилася донька. Жили вони у Мостищах на Київщині, а три роки тому переїхали у столицю.

24 лютого Тетяна та її чоловік відправили свою дитину з рідною їм людиною за кордон і дали їй нотаріальну довіреність на випадок того, якщо обидвоє загинуть, щоб вона могла законно удочерити їх 8-річну дочку.

“Я втратив свою красуню, найкращу у світі дружину та матір нашої доньки. Вона стала ангелом, який буде дивитися на мене та нашу доньку, та завжди буде поруч у наших сердечках. Я обов’язково зустрінусь з тобою, моя кохана Мурочка”, – написав у соцмережі Володимир.

На знімку – військовий, якого щойно поранило під час спроби росіян штурмувати українські позиції.

Медикиня стабілізаційного пункту під Бахмутом Інна Муцук каже журналістам про важкопораненого бійця: “Дивіться, він мені моргає!”. Тоді напівпритомний військовий із крапельницею та кисневою маскою на обличчі знаходить у собі сили підняти руку з обручкою на безіменному пальці та сказати “Я жонатий!”.

Зворушливе фото зробила пресофіцерка 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Ірина Рибакова.

Play Video
Авторка знімку розповіла, що лікарка почервоніла після слів пораненого, а Бахмутський медичний стабілізаційний пункт в цю ж секунду залився сміхом. Медикиня працює в лікарні швидкої допомоги в Києві, а під Бахмутом волонтерить з літа 2022 року.

“Інну відпускають до нас у такі собі відрядження. Як волонтерка, вона місяцями допомагає на стабпункті. І, хоч це дуже непроста робота, важка і фізично, і морально, у медиків трапляються й такі веселі випадки. Ми б’ємося, Бахмут тримається, життя триває”, – розповіла пресофіцерка.

У понеділок, 6 березня 2023 року, під Бахмутом Донецької області загинув командир аеромобільного батальйону львівських десантників майор Луканюк Андрій Валерійович. Військовому було 34 роки.

“З сумом повідомляємо, що 6 березня під час виконання бойового завдання у населеному пункті Часів Яр Бахмутського району Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу КСП аеромобільного батальйону загинув командир аеромобільного батальйону майор Луканюк Андрій Валерійович. 34-річний Андрій Луканюк родом із села Годи-Добровідка Коломийського району на Івано-Франківщині”, – повідомляється на сторінці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ у Facebook.

Зазначається, що загиблий військовий із 2013 року брав активну участь у формуванні 3-ої батальйонної тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він пройшов найгарячіші точки на Донбасі, зокрема Дебальцеве.

“З 2014 року виконував бойові завдання на посаді командира роти. Брав участь у боях за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Красногорівку, Широкине. У 2022 році майор Андрій Луканюк очолив аеромобільний батальйон 80 окремої десантно-штурмової бригади. Андрій Валерійович був офіцером якого поважали, він був справжнім прикладом військової доблесті та слави. Вимогливий та справедливий. Висловлюємо щирі співчуття родині. Схиляємо голови у великій скорботі”, – йдеться у повідомленні.

Загибель військових під Бахмутом
Під Бахмутом загинув легендарний військовий “Да Вінчі”. Герой України Дмитро Коцюбайло очолював власний підрозділ “Вовки да Вінчі”. Він віддав своє життя у бою за Україну 7 березня 2023 року.

Напередодні стало відомо, що під час битви за Бахмут Донецької області загинув весь танковий екіпаж 93-тьої ОМБр “Холодний Яр”. Віддали життя Андрій Мельник (водій-механік), Віталій Кобець (командир екіпажу, позивний “Тяпа”) та Сергій Леонтьєв (навідник).

3 березня під Бахмутом загинула бойова медикиня 93-ї бригади “Холодний Яр” Яна Рихліцька. Трагедія сталася під час евакуації поранених військовослужбовців.

На війні проти окупантів загинув легендарний боєць, герой України Дмитро Коцюбайло з позивним “Да Вінчі”.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський.

“Сьогодні в бою загинув “Да Вінчі”, герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість, – Дмитро Коцюбайло. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Загинув в бою під Бахмутом, у бою за Україну”, – сказав глава держави.

Зеленський нагадав, що Дмитро – один із наймолодших героїв України.

“Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України. Україна завжди пам’ятатиме своїх героїв. Наша памʼять про них не згине. Згине цей ворог, що прийшов в Україну”, – додав президент.

Коцюбайло командував батальйоном у складі 67-ї бригади. Йому було 27 років. “Да Вінчі” воював від 2014 року. На фронт він пішов у 18 років.

Яна загинула під час евакуації поранених – швидка, в якій вона їхала потрапила під обстріл.

Про трагедію повідомили близькі та рідні Яни.

До війни Яна працювала рекрутеркою в IT. Після вторгнення займалася волонтерством, допомагала цивільним і військовим. Потім добровільно пішла у ЗСУ, була медикинею у стабілізаційному пункті Бахмута.

“Стабілізаційний пункт – це місце, де поранених, витягши з поля бою, перев’язують і готують до довгої дороги до медиків. Щоб дожили. Потік поранених, який був на Бахмуті я навіть осягнути не можу. Але коли я спитала “як вони”, (Яна – ред.) відписала: “поки весело, цілі”. За кілька годин до того, як їх медична евакуаційна автівка потрапила під обстріл”, – пише подруга Яни Тетяна Зенарт.

Друзі і знайомі загиблої кажуть, що Яна робила все заради перемоги, ризикувала життям, щоб допомогти пораненим.

“У всіх тактичних медиків, інструкторів з тактеду та бійців, яким вона допомогла, це чорний день. Помстимося. Спокійно, з холодною люттю всередині, робимо свою справу”, – пише волонтер Валерій Багинський.

Редактор вінницького видання та волонтер Вадим Павлов також висловив співчуття через загибель Яни.

“Пересікались з нею пару разів. На фронті її називали “Янголом бійців”. Світла пам’ять”, – каже він.

Побратими парамедикині опублікували фото снаряду, на якому написано: “За Яру з Холодного Яру”.

Батьки Яни відмовилися від збору коштів для себе і закликали всіх охочих донатити в пам’ять про їхню доньку на потреби ЗСУ.

“Така була воля батьків Яни. Останній збір Яни, яка навчила всіх нас що неможливих цілей не існує. Вона часто приписувала під своїм збором “на помсту”, – каже Тетяна Зенарт.

З власних джерел Суспільному стало відомо, що Тарас Струк родом із села Радча. На російсько-українську війну був мобілізований 12 липня 2022 року. В лавах ЗСУ служив у стрілецькому батальйоні. Під час боїв на Бахмутському напрямку отримав поранення. Певний час перебував на лікуванні в Івано-Франківську. Після тяжкої операції – помер у лікарні.

Військовослужбовцю Тарасу Струку було 43 роки. У нього залишилися дружина та син.

У боях за Бахмут на Донеччині загинули Олег та Микита Хомюки. Батько з сином пішли захищати Україну у перші дні повномасштабного наступу.

Про це повідомив брат та дядько загиблих Юрій Самсон у Facebook.

Самсон опублікував останню спільну світлину із героями України, яке було зроблене в Миколаївській області.

“Війна сьогодні дуже боляче і підступно вдарила по нашій родині. Захищаючи рідну землю від росіян в обороні Бахмута, загинули мій рідний брат Олег Хомюк та його син, мій небіж, Микита Хомюк. Добровольці з перших днів повномасштабного вторгнення, разом служили, в одну мить разом і загинули”, – йдеться в повідомленні.

Юрій додав, що вони разом пройшли чимало воєнних доріг, але відтепер шлях його рідних пролягає в Ирій.

“Світла пам’ять, любі братику та небоже. Цей сум навічно”, – зазначив він.

Родич загиблих додав, що про час та місце останнього прощання повідомить пізніше.

Збройні сили України поки не залишають Бахмут Донецької області. Там ведуться бої. Про це повідомив радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк під час стріму Юлії Латиніної.

«Поки що ні. Тривають бої… Там був командувач Сирський і відповідно оцінена оперативна обстановка. Так, є проблеми – підірвали міст, який дозволяв забезпечувати належне постачання Бахмута. Але там є інші можливості, забезпечення триває. Відповідно оперативна обстановка така сама, як була вчора, позавчора тощо. Йдуть інтенсивні вуличні бої», – зазначив він.

Подоляк не розуміє, чому багато хто фокусується зараз саме на Бахмуті. За його словами, такі самі інтенсивні бої ведуться зараз ще на чотирьох-п’яти ключових напрямках в Донецькій і Луганській областях.

Радник глави ОП наголосив, що навіть якщо фронт в районі Бахмута зрушиться на кілометр, це ніяк не вплине на загальну обстановку. Вона стабільно важка вже кілька місяців, коли почалися інтенсивні бої і бойові зіткнення контактного типу.

«Росія витрачає максимально боєздатну свою частину… напевно, в принципі таких боєздатних підрозділів у них більше не буде… Там за кожну вулицю великий розмін іде. Ми, наприклад, віддаємо вулицю в розмін на 2-3 тисячі знищених російських військовослужбовців», – сказав він.

Подоляк додав, що руйнування мостів не знищило логістику ЗСУ, вона просто посунулась на кілька сотень метрів.

«Так вони (шляхи постачання, – ред.) є і в інших місцях. Трохи далі виходить логістика доставки на півкілометра-кілометр. Там є обхідні траси, ґрунтові дороги», – пояснив він.

Нагадаємо, за інформацією Генштабу, противник безуспішно намагається оточити місто Бахмут. Протягом доби наші воїни відбили численні атаки в районах населених пунктів Васюківка, Оріхово-Василівка, Дубово-Василівка, Григорівка та Бахмут Донецької області. Ворожих обстрілів зазнали, зокрема, Оріхово-Василівка, Залізнянське, Дубово-Василівка, Бахмут, Кліщіївка, Іванівське, Часів Яр, Курдюмівка, Предтечине, Олександро-Шультине, Озарянівка, Дружба та Нью-Йорк.

Також українські військові змусили росіян покласти безліч своїх солдатів та відправити на знищення величезну кількість техніки на Бахмутському напрямку.

Раніше командувач Сил спеціальних операцій Збройних сил України Віктор Хоренко перевірив роботу підпорядкованих підрозділів, які обороняють Бахмут та залучаються до бойової роботи у Донецькій і Луганській областях.

Крім того, секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов повідомив, що ситуація у Бахмуті складна, але контрольована ЗСУ.

Олександр Тонкошкур родом із села Костянтинівка Донецької області. Із серпня минулого року проживав із цивільною дружиною у селі Коханівка Вишнівецької територіальної громади, пише Наш день. На Тернопільщину переїхали, шукаючи захисту від війни.

Олександр служив у територіальній обороні. Останнім часом воював на передовій, на пекельному Бахмутському напрямку. 5 липня Олександру мало б виповнитися лише 35 років.

Військовослужбовець 93-ї бригади “Холодний Яр”, яка обороняє Бахмут, розповів про надважку ситуацію. Окупанти б’ють зі всього, що у них є. Це – “Гради”, артилерія, міномети, авіація. Також вони намагаються штурмувати місто, кидаючи живу силу.

Про це військовий повідомив в ефірі Еспресо.

“Якщо ситуацію у Бахмуті називають червоною, то я сказав би, що вона червона-червона. Там дуже пекельно. Йдуть обстріли самого міста. Противник стріляє зі всього, що має: “гради”, артилерія, міномети, авіація. Крім того, підтягується жива сила ворога, яку прикриває ворожа авіація. Вони підходять малими групами, десь по 5-10 осіб, і розходяться по розбитих хатах, чекаючи, коли до них підтягнуться ще інші групи. І коли їх накопичується відповідна кількість, тоді вони можуть просунутися на якусь вулицю чи ще до якоїсь будівлі”, – розказав про тактику ворога український боєць.

Військовий додав, що найважче – на північному боці міста.

“На мою думку, чи будемо ми тримати Бахмут, чи він буде стояти, залежить від бригад, що стоять по флангах, де ворог намагається перерізати нам шлях постачання боєприпасів. Ми робимо всі заходи, щоб цього не було. Однак, ситуація дуже важка, так важко ще у Бахмуті не було “, – сказав він.

Оборона Бахмута: що відомо
Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський 28 лютого повідомив, що найскладнішою на фронті залишається ситуація в Бахмуті. Там інтенсивність боїв лише наростає.

17 січня 2023 року після важкого бою з воїном обірвався зв’язок. Понад місяць Юрія Мельничука вважали зниклим безвісти.

“Та, на превеликий жаль, сьогодні у нашу громаду прийшла трагічна звістка. Висловлює щирі співчуття родині, знайомим, друзям, побратимам воїна. Загибель нашого ЗАХИСНИКА Юрія Мельничука – це непоправна втрата для усієї громади. Схиляємо низько голови у скорботі та глибокій вдячності Герою за саможертовність. Вічна пам’ять та слава Герою Юрію МЕЛЬНИЧУКУ!”, – висловив співчуття очільник громади.

Після повномасштабного вторгнення Максим покинув Маріуполь, вступив до Київського ТРО й пішов воювати у складі 79-ї бригади.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

З 11 лютого перестав виходити на зв’язок

Зв’язок із бійцем Максимом Світловим зник 11 лютого.

“З цього дня зелений вогник у його Telegram перестав світитися. Його дружина Оксана почала хвилюватися. Я з ним востаннє спілкувався 9 лютого, він казав, що вони вийшли з “нуля” в районі Бахмута. Я ще запрошував його приїхати хоч на кілька днів у Дніпро, відвідати хрещеника – нашого сина, він не обіцяв, але казав, що постарається, може, пізніше.

Ще писав, що там у Бахмуті – пекло на землі, хлопцям дуже важко, треба молитися за них. А буквально вчора (21 лютого) написала Оксана та повідомила, що 13 лютого Максим загинув”, – розповідає його друг, священник Дніпровської єпархії ПЦУ Володимир Коскін.

Новина про загибель жителя Маріуполя Максима Світлова рознеслася по Facebook миттєво. Дуже багато людей, особливо ті, хто жив чи бував у Маріуполі, знали чоловіка за його артпросторами “Арт-хаус” та “Міський Будда”, згадують про нього як про дуже світлу і незвичайну людину.

Вигадали місце для зустрічі однодумців

“Трагічна звістка про загибель такої світлої людини, як Максим Світлов, особисто для мене стала справжнім ударом. Весь вечір думками в артпросторі “Міської Будди”, який заснував Максим у Маріуполі до повномасштабного вторгнення. Центр розміщений у старовинній будівлі кінця 19 століття на вулиці Куїнджі.

Я була там тричі, і щоразу була вражена рівнем організації творчих зустрічей, майстер-класів, поетичних вечорів, стендапів, перфомансів. За основу Максим і Ксенія взяли Будду, оскільки вважали, що не треба глибоко пірнати в релігію і не слід йти далеко в соціальність. Потрібно знайти середній шлях та бути щасливим. У цьому просторі люди могли подумати про щось важливе, зустріти однодумців. Тут було створено кілька локацій. Унікальним було місце тиші з кількома портретами видатних духовних вчителів. Двір прикрашали невеликі мурали. Куточок біля вогню, біля сцени – гойдалка”, – описує Ольга Демидко.

Тут збиралися люди у пошуках істини, практикувалися, спілкувалися, розвивалися. Та й сам Максим Світлов був одним із них, його не влаштовували готові відповіді на запитання. Він постійно перебував у пошуках Бога, шукав спільне у всіх релігіях. У його просторі могли зустрічатись православний священник, буддист, представник ісламу, індуїзму. Усі за одним столом обговорювали різні питання, сперечалися.

“Ми познайомилися з ним на вулиці. До цього моя знайома розповіла, що в Маріуполі є такий Максим Світлов. Я знайшла його у Facebook. Подивилася, він писав про майбутні заходи. А потім випадково побачила його на вулиці. Він махнув мені рукою і крикнув: “Дівчино, підходьте, я вас знаю”.

Вони одне літо збирали в Арт-хаусі багато різних заходів. Були фестивалі, “Хвилина слави”, ток-шоу. Він запрошував ченців на зустрічі. Він у Маріуполі проводив Всесвітній день йоги після закінчення епідемії ковіду. Люди приходили до нього до центру, бо там тебе розуміли, підтримували, ти міг вільно висловлювати свої думки. Там було багато дітей”, – розповідає Ганна Агєєва.

Олена Мітєва познайомилася з Максимом у 2014 році.

“Ми обидва були волонтерами, брали участь у програмі підтримки міста “Новий Маріуполь”. Це була програма українсько-словацької ініціативи, в її межах була організована реабілітаційна поїздка для дітей Донбасу. Максим був дуже відкритим хлопцем, дуже цікавим. Має чудові організаторські здібності, він міг донести свою думку і достукатися до серця кожної людини, умів дуже швидко вирішувати всі конфлікти в дитячих колективах, організовував змагання, вечірні посиденьки, багаття, добре було спостерігати, як він розкривався в роботі з дітьми. Одна з таких поїздок нас дуже згуртувала, і після неї ми багато років підтримували стосунки”, – розповідає Олена.

До 2014 року займався бізнесом

Максим мав складні моменти в житті. До 2014 року він займався бізнесом у Маріуполі, проте втратив його: чоловіка підставили. Але, за словами отця Володимира, Максим не став розбиратися в цьому.

“Він міг негативно відповісти, але на той час він здійснив паломництво до Тибету і повернувся зовсім іншою людиною. Він став глибшим, вважав, що все, що з нами відбувається, не просто так”, – каже отець Володимир.

Він завжди відгукувався, якщо комусь була потрібна допомога. “Я пам’ятаю, що у мене в житті були складні моменти, я могла йому написати або зателефонувати, і після розмови з ним все ставало на свої місця”, – каже Ганна Агєєва.

Багато хто знав, що йому можна зателефонувати серед ночі і він не кине слухавку, а обов’язково допоможе. Деякі навіть цим користувалися й завдяки знайомству з Максимом вирішували свої питання, а потім забували про нього. Але він ніколи не ображався.

Малював мурали та писав цитати

Ще одне захоплення Максима Світлова – малювати мурали в Маріуполі. Десь він із однодумцями зображував патріотичні картини. Але ще містянам запам’ятався проєкт, коли на стінах будинків чи цегляних огорож, навіть на нескінченних огорожах “Азовсталі” з’являлися цитати великих людей.

“Наприклад, людина йде вулицею, повертає за ріг, а там цитата: “Вранці, коли сходить сонце, дозволь йому зійти і у вас теж”. І людину ця фраза вириває з контексту буденності і змушує задуматися”, – каже отець Володимир.

З 2014 року Максим зайнявся волонтерством, очолював Маріупольську тероборону. Возив на передову їжу, солодощі для військових, ліки. Потім зайнявся роботою із молоддю.

Він навчав їх бути психологічно витриманими, оскільки це багато років практикував. Вони виїжджали на покинути місця і проводили там тренування. Він приходив до шкіл, вишів і там спілкувався з молоддю.

З початком повномасштабного вторгнення Максиму з дружиною вдалося залишити Маріуполь. Він приїхав до Києва та пішов до Київського ТРО. Потім став бійцем 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Війна з російськими загарбниками забрала життя ще одного представника української спортивної спільноти. У Бахмуті загинув майстер спорту України з гандболу Роман Пронюк.

Сумну звістку повідомила Федерація гандболу України.

“Рома був найвеселішим гравцем команди, його всі любили… Він назавжди залишиться для нас “Ромою”, “Ромцею”, “Ромахою”. Найбільше він не любив програвати і на ігри завжди виходив тільки, щоб перемогти” – розповів про загиблого його колишній одноклубник зі “СКА-Львів” Валерій Мельник.

Пронюк грав за “СКА-Львів” (1995 – 2003 та 2005 – 2012), а також за “Енергетик” (Нетішин) від 2003-го до 2005 року. Він був учасником європейських кубкових турнірів (1995 – 1996), срібним призером Спартакіади України 1995 року.

Роман захищав Україну ще до повномасштабного вторгнення, перебуваючи в зоні АТО. 28 лютого Роману виповнилося б 48 років.

У Бахмуті Донецької області 11 лютого зник безвісти 26-річний мешканець села Бережниця Рівненської області, військовий медик Олександр Прокопчук. Він їхав рятувати поранених та потрапив під обстріл. Нині рідні Олександра чекають на офіційні висновки ДНК-експертизи.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Медик із сім’ї священника

Того дня, 11 лютого, військовий медик 128-ї Закарпатської бригади Олександр Прокопчук мав вивозити поранених із Бахмута. Проте їхній автомобіль потрапив під обстріл. І хоча багато знайомих у соцмережах повідомляють про його загибель і висловлюють співчуття рідним, щоб офіційно підтвердити (або спростувати) загибель військового медика, його родина чекає на результати ДНК-експертизи.

Олександр Прокопчук із сім’ї священника – настоятеля Свято-Різдво-Богородичного храму в селі Бережниця Дубровицької громади Рівненської області Миколи Прокопчука. Багато знайомих відзначають, що сім’я священника неймовірно працелюбна

“У них у сім’ї два сини. Це дуже хороша, порядна, працьовита родина. Усі вони дружно працюють на своєму городі, тримають теплиці, їздять на ринок торгувати вирощеними овочами. Брати завжди допомагають батькам, вони й у церкві прислужували”, – розповідає один із місцевих жителів.

Хотів стати військовим медиком

Олександр після школи вступив до Тернопільського медичного університету. Його однокурсники тепло про нього відгукуються.

Однокурсниця згадує, що Олександр мріяв після медичного університету вступити до Української військової медичної академії та стати військовим лікарем:

“Ми разом склали іспити та вступили, тоді для нього це була маленька перемога. Сашкові дуже личила військова форма, він був справжнім офіцером, мужнім, розумним, хоробрим. Пам’ятаю, коли ми готувалися до вступу в академію, то разом виходили на пробіжку. Якось Саша запропонував бігати не на стадіоні, а пробігтися до Збаразького кільця, там йому треба було зайти в АТБ, щоб дещо купити. Я погодилася. Коли ми туди прибігли, він купив одне яблуко, і ми побігли назад. Ось така він людина, але ображатися на нього просто неможливо”.

Однокурсниця згадує, що Саша часто потрапляв у смішні та безглузді ситуації. Якось усі першокурсники вирушили гуляти Тернополем і прийшли до озера. Сашко почав ходити по краєчку води і, звичайно, хлюпнувся в озеро. Коли він підвівся, то сказав: “Може, покупаємося?”

“Водночас він був дуже розумний, відповідальний і серйозний. З ним можна було поговорити про все на світі й довірити йому будь-який секрет. Навіть після закінчення навчання Сашко міг поцікавитися, як мої справи, і розмова затягувалася на кілька годин. Саша був людиною, яка могла підібрати слова до будь-якої ситуації та пояснити так, щоб наприкінці все було добре. Він умів дружити та знав, що таке дружба”, – каже про нього однокурсниця.

Зустрів своє кохання

“Із Сашком завжди було весело та цікаво, у кожній розмові можна було відкрити для себе щось нове. Він був дуже терплячим і добрим до всіх, ніколи від нього не чула жодного поганого слова про когось. Із Сашком просто неможливо було посваритися. Він завжди радів звичайним, простим речам, а дрібні неприємності чи невдачі ніколи його не хвилювали. Навіть під час війни він постійно підбадьорював мене. Особливо мене вразило, коли він передав подарунок до народження моєї другої дитини прямо в пологовий будинок, хоча сам був на фронті. Він був дивовижною людиною”, – розповідає ще одна його однокурсниця.

Якось на день народження своєї однокурсниці Саша запросив групу ромів, які зіграли на гітарі. Це був справжній сюрприз, який придумати міг лише він.

Однокурсники згадують, що серед усіх хлопців у групі він був м’яким, чуйним. І шукав ту одну-єдину, яка розумітиме й цінуватиме його ніжне кохання. І знайшов.

Ще до початку повномасштабного вторгнення років зо два тому Олександр познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дариною. Дівчина саме навчалася в ординатурі та мріяла про кар’єру лікаря.

“Я познайомилася з людиною, яка повністю змінила моє життя і ставлення до самої себе як до жінки. Чесно, я досі дивуюся, як так сталося, що за роботою, інтернатурою в пологовому будинку я змогла зустріти ЙОГО.

А далі – страшне слово ВІЙНА. Все змінюється: хлопець іде рятувати життя нашим воїнам, я залишаюся вдома…” – писала Дарина у себе в Instagram.

Але наприкінці жовтня минулого року вони одружилися та були дуже щасливі.

Досі офіційного підтвердження загибелі Олександра Прокопчука немає, рідні чекають на результати експертизи.

“Це все так важко, так важко все оцінити й зрозуміти. Ейфорія, розгубленість, страх, смуток. Я знаю тільки, що треба жити далі. Він рятував сотні життів, а не врятував своє. Його єдиним завданням на цій клятій війні було рятувати життя хлопцям. Мій коханий, мій лікар, моє серце… Ти пройшов багато чого. А найдорожче ти дав мені за короткий час, за шалено короткий час…” – пише дружина Олександра.

За його словами, тактичні відступи можливі в різних ситуаціях. Перш за все, коли йдеться про збереження особового складу, або задля покращення свого тактичного положення чи більш ефективно проведення оборонної операції.

“Важливо, щоби ворог не мав можливості системно прорвати нашу оборону. Тоді він обрушує тили і просто рухається по напрямку головного удару. Наприклад, у даному випадку це Слов’янськ та Краматорськ”, – сказав він.

Череватий наголосива, що навіть у разі відходу з міста окупанти не повині прорватися на Слов’янськ та Краматорськ.

Представник ЗСУ зауважив, що українські захисники на Бахмутському напрямку знекровлюють ворога – знищують кращі російські частини. Керівник цієї ділянки фронту – один із найдосвідченіших генералів командувач Сухопутних військ Олександр Сирський, який планував Київську битву, Харківську та Лиманську операції.

Про це повідомляє поліція Донецької області.

Як жила сім’я
Анна, її мама та дідусь близько шести місяців мешкали в підвалі багатоповерхівки. Весь цей час правоохоронці переконували родину виїхати, але мати дівчинки не погоджувалась.

Зокрема, дорослих такі умови проживання повністю влаштовували, тому вони не хотіли покидати рідне місто. Однак, дитина жила у постійному страху без друзів та ігор.

Поліцейські почали опікуватись дівчинки та взяли шефство над її сім’єю. Вони постійно приїжджали до неї з подарунками: розмальовками, олівцями, іграшками, одягом та солодощами.

Як вивезли дівчинку
Весь підвал, в якому проживає родина, прикрашений малюнками дівчинки. Такі умови непридатні для життя дитини, тому поліцейські почали шукати для родини житло, аби вивезти їх у безпечне місце.

У Покровському районі для сім’ї знайшли тимчасову безоплатну квартиру. Коли поліцейські приїхали до укриття, де проживала родина, то там був тільки дідусь.

З’ясувалось, що жінка злякалась і разом з донькою пішла з підвалу. Поліцейські вирушили на їх пошуки та через кілька годин знайшли їх у місцевому Пункті незламності. Волонтерам довелося переконати мати дівчинки виїхати з міста.

“Сьогодні такий день чудовий, сонячний і навіть не було “бабахів”. Це, мабуть, Боженька допоміг та мої поліцейські “янголи”. Тепер в нас все буде добре і я, нарешті, здійсню свою мрію – піду на танці”, – каже Анна.

Зараз родина перебуває у своєму тимчасовому помешканні.

“Вагнерівці” зарубали свого ж командира сокирою. Так вони поквиталися з офіцером, який отримав поранення.

Як повідомляє Телеграм-канал “Ищи своих”, самосуд “вагнерівців” над власним командиром стався на околицях Бахмута Донецької області. Найманці намагалися наступати, але їхній командир отримав поранення.

Тоді товариші по службі віднесли свого командира за сарай і зарубали його сокирою. Відео жорстокої розправи зняв дрон воїнів ЗСУ.

ПВК “Вагнер” в Україні
Впродовж кількох місяців “вагнерівці” намагаються безрезультатно захопити Бахмут. На усіх напрямках найманці Пригожина помирають тисячами.

В лавах ПВК воює чимало амністованих зеків. Ставлення до них не найкраще. Командування РФ не приховує, для чого вони їм потрібні. “Зеків” навмисне відправляють у бій без харчування. Таке рішення обумовлено чітким усвідомленням того, що ув’язнені довго на війні не живуть.

Зокрема, нещодавно найманці стратили кувалдою зека-“вагнерівця”, який здався у полон ЗСУ та публічно заявляв, що хоче воювати на боці України.

Відео зі стратою Євгена Нужина опублікував близький до ПВК “Вагнер” Телеграм-канал. Сам Пригожин заявляв, що Нужин “зустрівся з дуже поганими, але справедливим людьми”.

У Міноборони повідомили, що цього тижня російські військові кинули всі сили, аби прорвати оборону українських захисників та оточити Бахмут. Також вони розгорнули потужний наступ на Лиманському напрямку.

Про це поінформувала заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

“Якщо підсумувати всі офіційні зведення з фронту цього тижня і коротко фіналізувати, то цього тижня російські окупаційні війська кинули всі сили на прорив нашої оборони та оточення Бахмута, розгорнули потужні наступальні дії на Лиманському напрямку. Але завдяки стійкості наших воїнів успіху не досягли”, – йдеться у її дописі.

Яка ситуація у Бахмуті
Нагадаємо, впливове видання Bloomberg повідомило, що високопосадовці США радять українському керівництву відійти від Бахмута, щоб дочекатися зброї та зібрати ресурси для весняного наступу.

Втім, Зеленський під час пресконференції за підсумками саміту Україна-ЄС заявив, що виведення українських сил з Бахмута не буде і ЗСУпродовжують утримувати місто.

Тим часов військові, які обороняють Бахмут, розповідають про дуже складну ситуацію. Вони говорять, що за останні дні російські війська суттєво посилили тиск на позиції українських захисників.

Піт Рід, ветеран морської піхоти США, був внесений до списку «загиблих під час надання допомоги», коли виконував свою місію.

«Вчора засновник GRM Піт Рід був убитий у Бахмуті, Україна. Піт був засновником GRM, обіймаючи посаду президента правління протягом чотирьох років. Він був убитий під час надання допомоги… Це яскраве нагадування про те, з якими небезпеками стикаються рятувальники та гуманітарні працівники в зонах конфлікту, коли вони обслуговують громадян, які потрапили під перехресний вогонь. Піту було лише 33 роки», – посилається CNN на заяву GRM.

Представник Державного департаменту США підтвердив «недавню смерть громадянина США в Україні».

Дружина загиблого написала в соціальних мережах, що її чоловік не тільки жив за свій обов’язок, але й, вочевидь, загинув, рятуючи життя іншого члена команди.

Іван Кепещук народився 22 березня 1977 року. Боєць служив гранатометником.

“Воїн Іван Кепещук загинув 1 лютого 2023 року від поранення, отриманого внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Білогорівка Донецької області. Висловлюю щирі співчуття батькам, родині, близьким та усім, хто знав нашого героя”, — пише Андрійович.

Військовослужбовцю було 45 років.

Українська спортивна спільнота зазнала ще однієї тяжкої втрати у зв’язку з війною проти РФ. У боях під Бахмутом загинув легкоатлет Володимир Андрощук.

Сумну звістку повідомив виконувач обов’язків президента федерації легкої атлетики України Євген Пронін.

“Вчора в боях за Україну загинув наш легкоатлет, багатоборець та справжній герой Володимир Андрощук. Ще буквально нещодавно ми бачили Володимира в легкоатлетичних секторах. Щирі співчуття родині, друзям та близьким. Слава усім спортсменам, полеглим за свободу України! Слава усім українським героям!”, – йдеться в дописі у Facebook.

Зазначимо, що Володимиру було лише 22 роки. До початку повномасштабного російського вторгнення він неодноразово ставав призером легкоатлетичних стартів в Україні, представляв нашу країну на міжнародних змаганнях.

Андрощук 2018 року увійшов до складу національної збірної на чемпіонат Європи U-18 з легкої атлетики, а 2019-го переміг у десятиборстві на чемпіонаті України U-20. Також Володимир 2020 року представляв Україну на чемпіонаті Європи U-20, де став шостим у сучасному п’ятиборстві.

Син — засновника агрохолдингу Райз і чоловіка, який входив у перелік 200 найбагатших українців.

Доларового мільйонера.

Його статки оцінювали в 291 мільйон доларів.

Але торік у січні Григорій Цехмістренко, громадянин Канади і той, кого в нас люблять називати мажором, повернувся в Україну, і в лютому став медиком-добровольцем.

В ніч на 14-15 січня 28-ми річний Григорій загинув у Бахмуті.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ.

На війні в Україні загинув громадянин Канади українського походження Григорій Цехмістренко, який був добровольцем-медиком.

Як повідомило канадське видання CBC News із посиланням на батька загиблого Віталія Цехмістренка, він жив у Кіністіно протягом багатьох років з батьками, а потім переїхав до Порт-Аліс.

Батько Цехмістренка розповів, що Григорій, якому було 28 років, приїхав в Україну у січні 2022 року, коли у новинах почали з’являтися повідомленні про можливу війну. А після вторгнення став медиком-добровольцем.

Батько й мати медика-добровольця разом приїхали до Києва з Канади, щоб зустріти Різдво з сином. На свята вони були разом.

“Він хотів побудувати будинок на воді після війни”, – поділився батько загиблого.

Григорій, якого друзі називали Грег, загинув у Бахмуті, ймовірно, у проміжку часу з ночі проти 14 січня до ранку 15 січня.

На прохання підтвердити смерть канадського громадянина Міністерство зарубіжних справ Канади відповіло, що не може надати жодної інформації “з міркувань безпеки”.

Загибель іноземних добровольців в Україні
Влітку минулого року в Харкові загинула бразильська модель, яка служила снайпером в ЗСУ.

У вересні 2022 року стало відомо, що на війні в Україні загинув громадянин Великобританії Крейг Макінтош, який працював медиком.

В грудні була інформація про шістьох загиблих громадян Грузії поблизу Бахмута. Воїни з Грузії відмовилися здатися в полон росіянам і прийняли смерть за Україну. Загалом за час українсько-російської війни загинули 33 грузинські добровольці.