“Я народився в місті Стрий на Львівщині. Це таке своєрідне і цікаве місто. Цікаве своєю історією, а зокрема тими людьми, яких Господь Бог поставив біля мене в той час. Моя мама була вчителем музики, а батько – державним службовцем і працював на залізниці. Крім того, великий вплив на мене, на мою уяву справили дідусь і бабуся. Моя мама майже все своє життя пропрацювала в музичній школі і була викладачем класу фортепіано. Якщо говорити про перші спогади, то вони пов’язані з фортепіано. До нас додому приходили учні і постійно лунала музика. Навіть коли моя мама займалася справами домашніми, наприклад, готувала їжу на кухні, то завжди в сусідній кімнаті грали студенти на фортепіано”, – говорить про своїх батьків сам Блаженніший.

Багато про Церкву він довідався від своїх бабусі та дідуся, які стали для нього “ходячою енциклопедією історії як Церкви, так і народу. “Вони мали на мене великий вплив, через них я увійшов у життя Церкви”, – згадує владика.

Цікаві факти з життя Блаженнішого Святослава

У дитинстві Святослав захоплювався розведенням голубів та фотографією.

Колекціонує вина. Має кілька сотень пляшок цього напою. “Як їжджу по світу, привожу по дві пляшки. Одну в колекцію, другу – ​попробувати при нагоді”. Але сп’янілим був лише один раз у житті. Під час практики в медучилищі на одній зі змін довелося прийняти 10 пологів поспіль. Тоді від кави і шампанського “на дні” “трохи закрутилася голова”.

Владика Святослав рукоположив у священики свого молодшого брата Всеволода.

Грає на скрипці. Зазвичай бере її до рук, коли ніхто не чує. Улюблений композитор – ​Антоніо Вівальді.

Так, я закінчив дитячу музичну школу в Стрию. Оскільки для мене фортепіано до певної міри було відоме, а скрипка була загадкою, таємницею, тому я зацікавився нею. Моєю вчителькою була рідна мамина сестра

Має 6 похресників, але через брак часу майже з ними не бачиться, через що картає себе.

Дід Блаженнішого Святослава був лісничим у митрополита Шептицького.

Улюблений напій – ​жербамате. За дією схожий на каву, навчився його пити в аргентинських українців. Кави не вживає.

Вимагає якісного церковного співу.

З цієї нагоди він просить не дарувати йому ніяких подарунків. Він пояснює, що найкращим подарунком для нього буде молитва, а також допомога тим, хто справді цього потребує.

“Я дуже хочу попросити усіх не дарувати мені ніяких подарунків. Все те, що ви хотіли б подарувати мені, складіть, будь ласка, як пожертву на фонд боротьби з наслідками коронавірусу,який заснувала наша Церква, – зазначає Предстоятель УГКЦ і додає, – це для мене буде справді найбільшим подарунком”.

Про це інформує Твоя Львівщина, посилаючись на сайт ДивенСвіт та релігійний інтернет-ресурс Духовна Велич Львова.

Святослав Шевчук народився 5 травня 1970 року у місті Стрий у музичній сім’ї – мати була вчителькою у музичній школі. Вдома у майбутнього Глави УГКЦ завжди лунали звуки фортепіано, навіть домашнє завдання він виконував у музичній школі поряд із мамою, яка проводила заняття.

Улюблений композитор – Антоніо Вівальді. Блаженніший зізнається, що грає, коли ніхто не чує.

Про Церкву довідався від своїх бабусі та дідуся, які стали “ходячою енциклопедією історії як Церкви, так і народу” для юнака. Церква тоді ще була підпільною.

У період підпільної діяльності УГКЦ греко-католицькі священники служили Божественну Літургію в родинному домі Шевчуків.

Перші кроки на церковному шляху  ще тоді юний Святослав робив у середовищі дяків, співців. З 13-ти років співав, вчив гласи, вчився читати старослов’янською мовою Псалми. Пригадує, що цілими ночами приходилось читати Псалтир над покійними.

Блаженніший був старанним учнем – ніколи не йшов спати, поки не виконав всі завдання і не спакував портфель.

Блаженніший володіє польською, іспанською, італійською, англійською. Прагне навчитися ще німецької та французької.

У нього – шестеро похресників.

Глава УГКЦ зізнається, що просто не може молитися, коли у Церкві поганий спів.

Серед авторів, яких завжди перечитує, – Шевченко, Нечуй-Левицький, Куліш.

Мрія: “Я б дуже хотів, щоб кожна людина зустріла живого Бога, бо ми всі підсвідомо Його шукаємо”.

Зазначимо, що Святослав Шевчук став главою УГКЦ з 27 березня 2011 року.

Відомо про 8 солдатів, які загинули у серпні. Інформація про деяких неповна.

Наймолодшим із загиблих у бою було по 20, найстаршому — 38.

Найбільш трагічним днем було 6 серпня. Тоді Україна втратила 4 бійців і 1 отримав поранення.

Вчора, 31 серпня, було найбільше обстрілів.

За місяць поранення отримали 20 захисників України.

Російські окупаційні війська порушували режим тиші 316 разів.

6 серпня

О 10:20 поблизу Павлополя Волноваського району Донецької області унаслідок ворожого обстрілу від мінно-вибухових травм загинули четверо військовослужбовців 1-ї роти 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Білинського. Бійці саме проводили інженерне обладнання позицій. Російсько-окупаційні війська застосували заборонені міномети калібру 120 мм.

Владислав Рак.

Років: 20, родом із селища Козелець Чернігівської області. У нього залишилися: батьки, сестра і брат.

Матрос, гранатометник. Контракт на військову службу підписав у 18. Завжди хотів стати військовим.

Василь Курдов.

Років: 20, родом із села Ганнівка Братського району Миколаївської області. Залишилися: батьки та двоє молодших братів.

Матрос. Контракт на військову службу підписав у квітні минулого року.

Сергій Шандра

Років: 24, родом із села Торчин Хмільницького району на Вінниччині. Залишилися мати та сестра.

Солдат, старший стрілець. Призваний на строкову військову службу у листопаді 2018-го, три місяці потому підписав контракт.

Олександр Шарко.

Років: 30. Родом із села Савинка Козелецького району Чернігівської області. Залишилися: батьки та сестра.

Старший матрос, помічник гранатометника. Контракт на військову службу підписав у 2017 році.

“Мама говорила, що він служить у Миколаєві, все у нього добре. Навіть не знала, що Саша воює. Розповідала, що навесні він приїжджав і нарубав їй дров на всю зиму. Вона так раділа, що взимку у неї буде тепло. І як тепер уявити, що бідна жінка щодня буде брати це поліно і згадувати свого загиблого сина”, – каже знайома родини.

10 серпня

Роман “Біч” Романенко.

Р.оків: 25, родом з Дніпра. Залишилася мати.

Підірвався на фугасі поблизу Світлодарська на Донеччині.

Молодший лейтенант, командир відділення снайперів у полку “Азов”. Займався боксом, любив подорожувати, захоплювався фотографією, був фаном ФК “Дніпро”. У складі полку воював з 2015 року.

У березні 2019 року на передовій Світлодарської дуги рятував із товаришами командира групи снайперів, який отримав важке поранення.

Звання офіцера отримав нещодавно.

“Кажуть, що про життя людини можна сказати тільки після її смерті. Дуже шкода, що я зараз маю говорити про життя 25-річного хлопця, який у своєму віці став одним із найкращих воїнів, я не посоромлюся цього слова, в усіх Збройних силах України. Друг Біч із 2015-го пройшов шлях від звичайно бійця-снайпера до офіцера, заступника командира снайперської групи. Він був не тільки бійцем, справжнім другом і побратимом, він був справжнім братом по зброї для кожного з нас, з яким ми виконали не одне завдання. І до останньої секунди його життя він захищав свою землю, він знаходився поряд зі своїми побратимами. Я присягаюся, я даю слово офіцера, що тепер, як і завжди, ми будемо бити ворога ще жорсткіше, ще агресивніше, і будемо вдосконалювати свої навички, вміння та ставати ще більш професійними бійцями. Ворог дуже дорого заплатить за свою поведінку, яку він проявив протягом останніх днів”, – сказав командир снайперів полку, друг “Хват“, якому Роман і врятував життя у березні цьогоріч.

14 серпня

Василь Євстегнеєв.

Років: 38, родом із села Дорожинка Вільшанського району Кіровоградської області. Залишилися: дружина та дві доньки

Загинув під час обстрілу хутора Вільний на Луганщині.

Солдат, командир відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону у 72-й бригаді ім.Чорних Запорожців.

25 серпня

Тихон “Тихон” Курбатов.

Років: 26. Родом з міста Сіверодонецьк Луганської області. Залишилися батьки і сестра.

Загинув унаслідок кульового поранення голови під час обстрілу окупантів з кулемета під Горлівкою на Донеччині.

Старший сержант, командир взводу у батальйоні “Айдар” 53-ї бригади. ОМБр.

На строкову службу пішов у 2013 році. За два роки підписав контракт, служив у 72-й бригаді ім. Чорних Запорожців. У складі “Айдару” воював з 2017-го.

У травні 2019 нагороджений медаллю “За військову службу Україні”.

“Весь час батькам обіцяв, що буде берегтися, ну, знаєте, що снайпер, це така професія військова, який ховається, який вижидає довго-довго і в один момент він робить 1 постріл. А зараз, як трошки перемир’я, мабуть, ми трошки розхолодилися з цим перемир’ям”, – розповідає побратим Микола Матвієвський.

30 серпня

Сергій “Сава” Савінов.

Років: 23, родом із села Мар’ївка Баштанського району, Миколаївської області. Залишилася мати.

Загинув від кулі ворожого снайпера.

Молодший сержант, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Білинського.

Біографія Руслана Рябошапки.

Руслан Рябошапка – колишній заступник Міністра юстиції України (з 19 березня 2014 року), член Національного агентства з питань запобігання корупції (з 16 березня 2016). 9 червня 2017 пішов з посади члена НАЗК.

Він у 1998 році закінчив Міжнародний Соломонів університет. Кваліфікація – фахівець з правознавства. Того ж року став працювати головним консультантом заступника начальника управління законодавства про правосуддя, охорону правопорядку та оборону.

З 2001 по 2010 роки працював у Міністерстві юстиції.

21 червня 2010 – по лютий 2011 рр. був директором новоствореного Бюро з питань антикорупційної політики Секретаріату Кабміну.

На виборах президента України 2019 року був радником Володимира Зеленського.

21 травня 2019 — призначений заступником глави Адміністрації президента України.

Народився він в далекому 1949 році у маленькому селі на Кіровоградщині, там і зростав. Першою роботою майбутньої зірки була зовсім не проста професія – Поплавський працював машиністом електровозу на одній із шахт Горлівки. Потім була служба в збройних силах, а далі – робота у сфері культури.

Незабаром Михайло розпочав свою співочу кар’єру. Тоді вся Україна вивчила такі хіти, як «Кропива», «Варенички мої», «Приречений на любов». Багато уваги Поплавський приділяв і розвитку дітей, організував конкурс «Крок до зірок», який приніс популярність такій майбутній зірці, як Аліна Гросу, наприклад.

За своє життя 68-річний Михайло встиг одружитися двічі. Перша дружина – дівчина з його рідного села, шлюб виявився нетривалим – разом молодята прожили лише півтора року.

Однак, доля неодноразово зводила їх з Людмилою Гомбілієвською, жінка вважає свого першого чоловіка справжнім янголом охоронцем своєї доньки. Коли дівчинці Тані виповнилося 13, вона серйозно захворіла, діагноз – лейкоз. Тоді жінка, забувши про сором, пішла просити допомоги у Михайловича, а він не відмовив – допоміг врятувати дівчинку. А коли настав час Тані вступати до вишу – тут теж без нього не обійшлось.

Про другу дружину відомо мало. Знаємо, що звуть її, як і першу, – Людмила. У цьому шлюбі народився єдиний син Поплавського – Олександр.

У 2009 в ЗМІ активно поширювались чутки, що «співочий ректор» покинув свою дружину і щасливо зажив з молодою блондинкою. Та чи правда це – невідомо.

Заробивши трохи грошенят, Поплавський відкрив декілька ресторанів, які потім переросли в цілу мережу. Назви у них типові для співака: Козак-холл, Вареники, Батьківська Хата.

Окрім того, Михайла Михайловича можна сміливо назвати справжнісіньким мільйонером, адже за 2017 рік він задекларував понад 37 мільйонів гривень. З них «співочий ректор» отримав в якості депутатської зарплатні всього 286 тисяч гривень, за роботу у КУК – 240 тисяч, а у КНУК – 280 тисяч. Кругленька сума на рахунок Поплавського надійшла за наукову діяльність у Варшавській школі гуманітарних наук та Вищій школі менеджменту.

Решту грошей він отримав за роботу на телеканалах, за оренду майна, а також нардепу повернув борг його однопартієць, а це ще 4 мільйони.