Митці, підприємці, науковці і просто активні громадяни організували триденний фест, у рамках якого читалися лекції, крутилися на екранах фільми, відбувалися дискусії на важливі теми, але найголовнішим виявилася не духовна складова. А цілком матеріальна – гастрономічна.
Кафе, ресторани і кав’ярні, які довірилися умовам Бієнале, відкрили свої двері та чеки для відвідувачів. Так-так, відкрили двері і чеки: кожен гість міг замовити і з’їсти, що захоче, і заплатити, відповідно, скільки захоче.
І опинилися львів’яни та гості міста перед вибором: совість чи халява? Подякувати закладам за участь в акції та залишити більше грошей, ніж коштують страви, чи витерти масні руки відкритим чеком і піти по-англійськи?
Загалом вчитися довіри можна без грошових еквівалентів. На психологічних тренінгах, наприклад, є вправа на довіру: коли одна людина добровільно падає назад, а інша має її зловити. При чому зловити потрібно майже біля підлоги, тож тому, хто падає, вкрай складно не припинити своє тривале падіння.
Але ресторатор Марк Зархін, один із засновників фесту, вирішив спробувати перевірити львівські шлунки на довіру не падінням, а чеками. Як і водиться у закладах громадського харчування, чеки з реальними цінами за замовлення гостям приносили.
За гостями залишалося право заплатити стільки, скільки вони вважають за потрібне. За логікою, вони мали на ситий шлунок порахувати за своєю власною шкалою гастрономічних цінностей, скільки можуть по-чесному заплатити. І є ті, хто так і робив. Їм довіра зарахована.
Та ЗМІ б’ють на сполох: Бієнале – повний провал, кафе і ресторани у збитках, нам до довіри як до неба. Але не все так сумно, варто лише пройтися відгуками самих закладів. Один із них про свій день довіри написав у Фейсбуці так:
85% наших вчорашніх гостей повністю оплатили чек + залишили чайові. 5% гостей оплатили чек + залишили суттєво більші чайові ніж зазвичай. 10% гостей оплатили 60% від чеку. Результати акції “Відкритий чек” у нашій кав’ярні вважаємо позитивними. Дякуємо усім за довіру і сподіваємося, що ця подія стане новою львівською традицією.
В іншому закладі вловили цікаву тенденцію: не платили або платили вкрай мало лише ті гості, які знали про акцію і цілеспрямовано прийшли наїстися за копійки. А ті, хто дізнавався про Бієнале довіри уже на місці, платили по чеку. Стільки, скільки страви і коштують насправді.
ЗМІ пишуть, що в основному студенти лишали близько 10% від вартості їжі або ж не платили зовсім. Ну, студентів з їхніми крихітними стипендіями можна зрозуміти. А всі інші? Атракціон небаченої щедрості? Звісно, ми не маємо права рахувати гроші у чужих гаманцях. Завдяки цій акції точно були ті, хто вперше в житті зміг спробувати делікатеси.
Але сам Марк Зархін підсумки про свій експеримент підбив так:
Деякі ресторани вимушені просто припинити акцію. Мало того, що просто не платять, хоча всі чудово розуміють, що ця їжа без заробітку ресторанів, без роботи – вона все одно коштує грошей. Але іноді замовляють цілі банкети і не оплачують.
Бієнале довіри в Україні пройшов вперше. Хочеться вірити, що не востаннє. Що з нами не так? Чому халява перемагає совість і чому багато хто з нас досі думає, що їм всі винні? Щоб відповісти на ці питання у нас 2 роки. Можливо, ми встигнемо морально вирости і наступного разу ситуація буде вже іншою.
]]>