Загинули двоє 17 – річних братів – близнюків Євген та Богдан Самодії та їхній 18 – річний друг Валентин Якимчук, розповідає авторка блогу” Їх убила Росія” Аліна Боднар.

Трагедія сталася 14 березня у селі Мохнатин.

Того дня українські військові атакували колонну російських військ. Їхні машини роз’їхалися щонайближчими селами. Мохнатин окупанти не займали, лише проїжджали вулицями на танках.

Саме в цей час брати разом з другом йшли селом. ”Діти просто йшли дорогою. Росіянам здалося, що вони передають даннi про них телефоном. I вистрелили по них, – каже координаторка проекту ”Очі” Ірина Ярошинська. За словами очевидців, Валентину знесло половину голови, а Євгену вистрілили в груди.

Обоє померли на місці. Богдан отримав поранення у живіт, і коли прибігли сестра та батьки, хлопчик ще був живий. Мати повезла Богдана до Чернігівської дитячої лікарні, але дорогою він помер.

10 червня Богдану та Євгену мало виповнитися по 18 років. ” Діти же просто йшли. Але росіянам не потрібна причина, щоб убивати українців.

Росія не дала братам зустріти повноліття. Росіяни забрала життя у них, як іще у сотень українських дітей”, – пише Аліна Боднар.

Сім пар близнюків та двійнят народилися на вулиці Шевченка у селі Колоденка Рівненського району. Тут у парі з’являються на світ лише хлопчики. Старожили Колоденки розповідають, що близнюки та двійнята на їхній вулиці почали народжуватися після того, як тут збудували водонапірну башту. З часом її уподобали лелеки, звили зверху гніздо. А в родин, які користуються водою з цього резервуара, стали народжуватися по двоє діток.

Найперші близнюки народилися у сім’ї Філончуків – Ігор та Юрій. Нині хлопці вже дорослі. Після закінчення Острозького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою вчилися у Харківській юридичній академії. Тепер працюють у прокуратурі, живуть окремо від батьків. Щоправда, розповідають люди, появі одразу двох малюків Філончуки не здивувалися, оскільки в їхньому роду вже народжувалися двійнята. Попри те, що молоді прокурори схожі зовні і завжди підтримують один одного, характери мають абсолютно різні.

А от для подружжя Пелехів поява близнюків стала справжнім сюрпризом. Голова сімейства Олександр зізнається, коли дізнався, що замість одного первістка у них народиться двійня, не зміг стримати від радості сліз.

“Андрію і Максиму зараз по 10 років. Виховуємо ще й молодшу донечку Аню. Хлопці ростуть трудолюбивими, старанними. Іноді сваряться, проте гніватися не вміють, одразу ж миряться”, – каже він.

Мама семирічних Дмитра та Михайла Рогошевських Олена розповідає, що в їхньому роду також були двійнята. Проте для них з чоловіком синочки-близнюки стали несподіванкою. Річ у тому, що другу дитину медики побачили лише на третьому УЗД-обстеженні. На щастя, хлопчики народилися здоровими. Вони ростуть дружними, багато у чому схожі між собою.

Дев’ятирічні Богдан і Тарас Омельчуки – двійнята. Дивлячись на них, одразу стає зрозуміло, що хлопчаки мають абсолютно різні характери. Тарас спокійніший, м’якший, Богдан же демонструє суворіший норов.

А от 11-річні Володимир та Микола Гуменюки не схожі ані зовні, ані характерами. Один з хлопчиків – русявий, інший має золотаво-руде волосся. Якщо Колі подобається вчити іноземні мови, то Вові більше до душі читання віршів. Проте обоє артистичні, беруть участь у різних святкових заходах. Мама двійнят Валентина зізнається, що народження одразу двох синочків не було для неї несподіванкою. Оскільки в її родині вже були двійнята.

Ганя не тямила себе від щастя! Це ж п’ять літ, як Леся поїхала з Василем до Іспанії, щоб заробити грошей на весілля і хату. Відтоді дитину не бачила – лиш по комп’ютеру. Нарешті вертаються додому!

– Миколо! Радість яка! Наша Леся їде! Весілля будемо гуляти!

***

Наступного дня на подвір’ї Мусів кололи кабана. Треба ж зустрічати дорогих гостей, а там, дивись, і на заручини згодиться м’ясце. Ганя хазяйнувала на кухні, а думками линула до дочки.

…Леся мала хлопця, але щось у них не заладилося. А от з Василем із сусіднього села познайомилася зовсім випадково. У місті ввечері бігла на автобус додому. Засвітилося зелене світло для пішоходів, і просто на світлофорі її мало не збила машина. Василь, який йшов позаду, встиг схопити дівчину за рукав і моментально притулив до себе. Якби не він, хто зна, що могло би статися з Лесюнею. Чи калікою на все життя лишилася б, чи, не доведи Господи, вже поховали б дитину. Повік Ганя буде дякувати майбутньому зятеві, що тоді врятував дочку…

При згадці про цей випадок у жінки щоразу кров приливала до обличчя, від хвилювання калатало серце. Але тепер усе добре. Он заробили грошей. На весілля батьки з них і євро не візьмуть – хай собі діти хату зводять.

Минула ще одна безсонна ніч. Відколи Ганя почула, що донька вертається, втратила і спокій, і сон. Ніби радість, а якась незрозуміла тривога гризла ці дні. Про це нікому не зізнавалася, навіть коханому чоловікові. Бо скаже, що геть здуріла від радості.

***

І ось настав той довгожданий день. На столі вже парували голубці, свіжими огірками пахли салати, стояв неймовірний смак свіжини. Молоді з Василевими батьками приїдуть на оглядини, мають взяти ще своїх кумів, бабу з дідом. Словом, цілий бусик гостей чекали. Та минула обідня пора, вже й корови подоїли, вигнали на пасовисько, а нікого не було. Ганя не знаходила собі місця, вибігала на дорогу, вдивлялася через поле на шосе. А серце розривалося від тривоги: Господи, хоч би біди не сталося!..

Нарешті біля воріт пригальмувала Василева «Ауді». Ганя вискочила на подвір’я, кинулася обіймати доньку, виціловувати.

– А де всі? – прошепотіла Лесі на вушко.

– Чогось не вийшло, – відповіла.

Всілися за стіл, лише Василь якийсь дивний стояв біля дверей. Витирав з лоба піт тремтячими руками, переминався з ноги на ногу.

– А чого ти в порозі, як сирота? – здивувалася Ганя.

– Сідай, чого стоїш? – не зрозуміла і наречена.

– Значить, так. Давайте не будемо відтягувати. П’ять років тому я забрав у вас дочку і тепер приймайте назад. Женитися ми не будемо.

У хаті запанувала мертва тиша, здавалося, чути, як муха дзижчить. Ганя нічого не розуміла і лиш переводила здивований погляд то на зятя, то на дочку. Її Леся ніби закам’яніла і не зводила з нареченого очей, повних сліз.

Чтайте також: “Я їсти хочу мамо. А мамка спить, я вчора її будив-будив вранці, вона не прокинулася, сьогодні вранці теж спить, а я їсти хочу” – розмазуючи брудними кулачками сльози, плакав син двірнички…
– Що ти сказав? Як не будемо женитися?..

– Так, колись я кликав тебе заміж. Але, проживши разом п’ять років в Іспанії, зрозумів, що нічого між нами не буде. З тобою неможливо жити.

Василь замовк, а мати Ганя нарешті себе опанувала. Як, її донька та не вдатна до заміжжя?! Що він верзе?! Та у неї завжди чисто і наготовлено, та вона добра, мила, скромна!

– А чого з нею важко? Чи не вміє зготувати, чи не прибирала? – тремтячим голосом запитала Ганя. – Який має ґанж?!

– Не знаю, чи вам вона казала, – зітхнув Василь. – Але це витримати неможливо. Ревнує до стовпа. Плаче, закочує істерики. А то взагалі додумалася – стала напиватися таблеток, ледве відкачував, йшла у світ, одного разу два дні її шукав, а вона у знайомих була. Я просив, молив, а у неї одна мова: щось собі зроблю. Казала вам, як ми познайомилися?

Сказав і глянув на Лесю. А та від цих слів аж перелякано зіщулилася.

– Під машину кидалася, бо хлопець її покинув! Не хочу собі такої біди. Так що вибачайте, я йду. Ось гроші, які ми заробили. Я поділив. Лесине не беру.

– Покинеш – повішуся, – нарешті озвалася дівчина.

Проте Василь вже не чув її слів. Лише грюкнув дверима на прощання.

***

Леся не хотіла жити. То не вставала з ліжка, то йшла у ліс, а за нею – підтюпцем мама. Ні на мить не лишала саму. Ніби вже їй ставало краще і дурні думки не лізли в голову. Але однієї неділі по трасі біля їхнього села заграли весільні музики – до церкви на святково вбраних конях у гуцульських строях їхав… Василь з нареченою. Люди казали, що то його колишня дівчина, ще зі школи. Після цієї картини Лесю повезли у психушку.

Вона довго відходила. Казала, що піде у монастир. Мама була згодна на це, аби лиш дитина одужала та не зробила собі ніякої біди. Та потім ліки, молитви у церкві поставили на ноги дочку.

***

Минуло два роки. Леся працювала в магазині. Одного дня зайшов приїжджий словак, чоловік вже в літах. Кинув оком на чорняву Лесю, став заходити, поки гостював у родичів в селі. Розлучений, дітей не мав. Своєю увагою, подарунками, квітами розтопив крижане Лесине серце. Тепер вони живуть у словацькому містечку, хазяйнують на фермі. І зять щотижня дзвонить до Гані й дякує за чудову дружину, яка йому на старість народила близнюків. А мати тішиться: хай той Томек і старий, і не надто вдатний з лиця, проте такого не треба ревнувати. То, може, та «біда» до Лесі більш не вчепиться. Про це Ганя щодня молиться.

Серед інших спеціальностей медична справа їх цікавила найбільше, тому по закінченні школи сестри вступили у медичний коледж.

Три роки навчання минуло швидко і близнята влаштувалися на роботу в районну поліклініку. Новий колектив, улюблена справа, здавалося б усе, йшло добре. Але події в Україні, початок війни на Сході змусили багатьох людей змінювати життєву позицію, чимало зголошувалися бути корисним та допомагати захисникам, незалежно в тилу чи на передовій.

Набравшись практики у цивільній роботі, в березні 2015 року близнята пішли у військкомат, щоб підписати контракти з новоствореною військовою частиною у Тернополі.

Надя і Люба були одні з перших контрактників, які прийшли в медпункт, решта фахівців на той час були кадрові військові, або мобілізовані. На запитання, чи розрізняють їх на службі засміялися обоє, очевидно пригоди не раз траплялися у їх житті. Розмову підтримала Світлана – медик батальйону охорони:

– Пригадую приїхала на ротацію одна із сестер, я ж кинулася її обіймати, дуже рада зустрічі, а Люба не зрозуміла, хто я така і провела мене холодним поглядом. Тим часом Надя була у Тернополі, а коли Світлана їй подзвонила, то все стало зрозуміло, вони сміялися дуже довго. Я не знала, що вони так подібні, додає подруга. Коли бачу їх разом, тоді розрізняю, а окремо – ні. За характером вони також різні, Люба спокійна, Надя – живчик, який навколо своєї осі 125 разів пробіжить.

Сестри зізнаються, що між ними є відмінності, мінімальні, але є. Надя старша за Любу на 30 хвилин, а Люба вища за Надю на 1 сантиметр. Не люблять сестри купувати однакового одягу, хоча босоніжки у гардеробі один в один. У близнят міцні сім’ї, кохані чоловіки теж близнята, проходять службу, учасники АТО. Виховують чудових діток, у Наді два синочки, а в Люби син і донька.

Час служби нерідко розділяє сестер. Надя виконувала завдання медика в зоні проведення операції об’єднаних сил, а сьогодні її приїхала міняти Люба. Така собі родинна ротація, одна мама служить в Тернополі, інша на Сході. Складається й так, коли сестри одночасно в різних місцях заступають на чергування, тоді ініціативу беруть тати – близнюки. За іронією долі четвірка близнят поєдналися у дві щасливі сім’ї з одним прізвищем – Сімчук. У Наді і Люби – це вже другий контракт, хоча ще два роки служби попереду. Мріють зустрітися за родинним столом, адже 29 серпня виповнюється 10 років, коли об’єдналися у єдину родину половинки схожі не лише зовні, а й за вдачею і любов’ю до своєї Батьківщини.

Про це у ФБ написав прес-секретар тернопільської 44 окремої артилерійської бригади Юрій Кульпа

Ні краплі не соромлячись своєї цікавості, Близнюки без зайвих зусиль колекціонують друзів, переживання й інтереси. Кожен представник цього знака – просто ходяча енциклопедія особистісного зростання, і з радістю дозволить вам скористатися цією своєю великою базою даних.

2. Близнюки – ідеальні супутники для будь-якого нудного заходу.

Щоб ви знали, близнюки можуть зачарувати будь-яку компанію і справити враження на будь-яку людину. Так що сміливо кличте їх з собою хоч на весілля, де ваші родичі збираються діставати вас розпитуваннями про ваше особисте життя, хоч на занудний корпоратив з ненависними колегами. Близнюки виконають за вас всю роботу по спілкуванню з людьми, а ви будете героєм вечора, який привів настільки чарівного друга!

3. Близнюки – щедрі душі, які завжди прийдуть на допомогу, оточать вас увагою і обсиплють подарунками.

Близнюки можуть забути про ваш день народження, але їм не потрібен привід для подарунка. Їх навіть просити не доведеться: Близнюки обожнюють радувати друзів несподіваними добрими справами!

4. З ними дуже цікаво спілкуватися, тому що вони цікаві і по-справжньому цікавляться вашими словами.

Близнюків часто критикують за їх екстравагантність, але зате жоден інший знак не вміє слухати співрозмовника так, що той відчуває себе в самому центрі уваги. Кожне спілкування з Близнюками – як бесіда зі старим другом, для якого немає нікого важливіше вас.

5. Близнюки допомагають вам побачити все з двох сторін, коли ви зациклюєтесь на власній точці зору.

Близнюки відрізняються дуже гнучким мисленням, тому вони вміють подивитися на будь-яку ситуацію з різних сторін і повернути вас до реальності, коли ви занадто заводитеся. Драмам і гучним сваркам теж є місце в житті, сперечатися не будемо; але нікому не завадить мати друга з дипломатичними здібностями!

6. Близнюки піднімають вам настрій в важкі хвилини.

Близнюки – це ваша втеча від реальності, можливість відволіктися від усіх неприємностей і розслабитися. Їх стомлює зайва серйозність, але зате вони завжди знайдуть спосіб розсмішити вас навіть в найпохмуріші моменти.

7. Близнюки ненавидять ниття, тому не дають вам скаржитися – і правильно роблять!

Життя занадто коротке, щоб страждати і нити через всяких дрібниць. Теоретично ви це самі знаєте, але іноді потрібні Близнюки, щоб вам про це нагадати.

8. Близнюки на власному прикладі вчать вас брати від життя все.

Знаєте, є такі люди, які завжди «роблять свою справу», і поруч з ними ви самі відчуваєте себе більш впевненими? Так ось, Близнюки завжди ганяються за пригодами і захопленнями, про які ви самі потай мрієте, що надає вам сміливості піти за ними.

9. При Близнюках не треба прикидатися, тому що вони відкриті для всіх.

Близнюки ніколи нікого не засуджують, приймаючи всіх такими, як вони є. Близнюки і самі відрізняються деякою ексцентричністю, тому в їх присутності вам не доведеться носити маску.

Бажаємо всім знайти в собі внутрішніх Близнюків!

– Пацієнт важкий у другій опepaційній!

Я – туди, бригада вже зібралася, на столі дівчинка років шести. Поки одягався і стepилізувався, дізнався подробиці. У автоaвapію потрапила сім’я з чотирьох чоловік. Батько, мати і двоє дітей: близнюки хлопчик і дівчинка. Більше за всіх пoстpaждала дівчинка: удap прийшовся в область правої задньої дверцятu, там де знаходився дитина. Мати, батько і її брат майже не пoстpaждали – пoдpяпини та гeматoми. Їм допомогу надали на місці. Джерело.

У дівчинки пеpeломи, тyпі тpaвми, pвaні paни і велика втpaта кpoві.

Через пару хвилин приходить аналіз кpoві, і разом з ним звістка, що саме третьої позитивної у нас зараз немає. Питання критичнt – дівчинка «важка», рахунок на хвилини. Терміново зробили аналіз кpoві батьків. У батька – друга, у матері – четверта. Згадали про брата-близнюка, у нього, звичайно, третя.

Вони сиділи на лавці в приймальному покої. Мати – вся в сльозах, батько блідий, хлопчик – з відчаєм в очах. Його одяг був вусь забруднений кpoв’ю сестри. Я підійшов до нього, присів так, щоб наші очі були на одному рівні.

– Твоя сестричка сильно поcтpaждала, – сказав я.

– Так, я знаю, – хлопчик схлипував і потирав очі кулачком. – Коли ми вpiзалися, вона сильно вдapилася. Я тримав її на колінах, вона плакала, потім перестала і заснула.

– Ти хочеш її вpятувaти? Тоді ми повинні взяти у тебе кpoв для неї.

Він перестав плакати, подивився навколо, розмірковуючи, важко зітхнув і кивнув. Я покликав жестом медсестру.

– Це тьотя Свєта. Вона відведе тебе в процедурний кабінет і візьме кpoв. Тьотя Свєта дуже добре вміє це робити, буде зовсім не бoляче.

– Добре. – хлопчик глибоко зітхнув і потягнувся до матері. – Я люблю тебе мам! Ти найкраща! – Потім, до батька

– І тебе тато, люблю. Дякую за велосипед.

Світлана відвела його в процедурну, а я побіг в другу опepaційну.

Після опepaції, коли дівчинку вже перевели в peaнiмацiю, повертався в ординаторську. Помітив, що наш маленький герой лежить на кушетці в процедурній під ковдрою. Світлана залишила його відпочити після забору кpoві. Я підійшов до нього.

– Де Катя? – запитав хлопчик.

– Вона спить. З нею все буде добре. Ти врятував її.

– А коли я пoмрy?

– Ну… дуже не скоро, коли будеш зовсім старенький.

Спочатку я якось не зрозумів його останнього питання, але потім мене осінило. Хлопчик думав, що пoмpе після того, як у нього візьмуть кpoв. Тому він прощався з батьками. Він на всi сто був упевнений, що зaгuне. Він реально жepтвував життям заради сестри. Розумієте, який подвиг він здійснив? Справжнісінький.

Багато років минуло, а у мене до цих пір мурашки щоразу, коли згадую цю історію.

В програмі “Зе Интервьюер” Позитив розповів кілька цікавих фактів про себе. Зокрема з’ясувалося, що співак має сестру, і вони – двійнята! Ліза старша за Олексія на 10 хвилин. При цьому співак вважає, що вони дуже різні як зовні, так і за характерами, пише Радіо Максимум

За словами Позитива, його сестра працює журналістом і театральним критиком у Києві. Вона також дуже творча людина. Зрештою, дружина лідера та хітмейкера гуртів “Время и Стекло” і “MOZGI” також займається творчістю – вона дизайнерка. Мама Позитива – артистка балету, а тато працював у театрі.

Більше деталей – дивіться у відео інтерв’ю: