Так от. Виявляється, що плід на третьому триместрі вагітності отримує від матері інформацію про «безпечність» навколишнього середовища. Якщо мати в цей час знаходиться в стресі, то організм дитини «вчиться» виробляти підвищений рівень глюкокортикоїдів, що прямо впливає на його рівень стресостійкості та сповільнює вихід зі стресу. А це, у свою чергу, дає зниження когнітивних функцій.

Це серйозні речі, про які варто говорити в розрізі школи.

З наступного року до нас у класи прийдуть дітки, які народились у ковід. Вони ні дня не були у садочку, не мають соціальних навичок та ще й, як виявилося, мають генетичну програму зниженої резильєнтності…

Що ж робити? Адаптовувати і адаптовуватися.

Мабуть, автоматично, ви подумали, що це знов камінь у город МОН – ні, ні і ні.

Система, у її глобальному розумінні, швидко підлаштуватися під такого роду обставини не зможе. Ми тільки й будемо ламати, не встигаючи підлаштуватися під стрімку зміну обставин.

Таку «корекцію» можна і треба робити на рівні школи. Вводячи тьютора та психолога у взаємодію з дітьми.

Ну давайте дивитись правді в очі: учитель не тягне всього навантаження. Його задача – організовувати навчальний процес, а не терапіювати та аналізувати рівень розвитку нервової системи.

Багато запитань і викликів, на які я не знаходжу відповіді. Шукатиму далі. І запрошую вас до обговорення. Буду вдячна за всі озвучені думки з цієї теми.

Автор: Галина Сищук, учитель, м. Харків.

Оригінал публікації

Колеги вже почали отримувати «табульки» з січневою зарплатою. І що в них?

Наприклад, у столиці педагогічна зарплата зросла на десять відсотків, проте зменшили доплату за престижність на 10 відсотків та муніципальну доплату також на 10 відсотків.

А в регіонах ще гірше. Колега з Сумської області написала: «Сумська область, прикордоння. Зарплати за січень ще немає. Все що можна було зняти зняли ще рік тому, що не можна залишили на мінімумі. Заступники за інтенсивність не отримують ще з 2022 року. А ще всіх педагогів відправляють в канікулярний час у відпустку без збереження заробітної плати. Якось так».

Отже, доведеться ще більше докладати зусиль, щоб залишатися хоча б на передньому рівні бідності.

Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.

Стоять учні з різних шкіл області у коридорі однієї з обласних шкіл на лінійці перед початком олімпіади. Стоять вздовж тієї стіни, що з вікнами, на яких квіти. Виходить директриса і грізно гримає на учнів, щоб не спиратися на підвіконня, бо її квіти не дай, Боже, ще постраждають.

Серед цих учнів і чотири наших ліцеїста (предмет непрофільний для ФТЛ). Один з них коментує: «Вони тут такі злі!». Другий додає: «А у школах всі вчителі злі». Наша вчителька з нотками жарту зауважує: «А що ви хочете – вчитель і не злий?», але третій заперечує: «А у ліцеї чомусь немає злих вчителів».

Що ж стоїть за отим «чомусь»? Що такого в організації діяльності закладу не помічають учні, що всі вчителі не є злими?

Може, тому, що у ліцеї всі учні такі ідеальні, що не має потреби на них гримати? О, як би не так. Діти є діти і завжди знаходяться такі холерики, котрі як не чують зауважень стриманої тональності.

Чому ж у ліцеї попри це вчителі все-таки не кричать на учнів?

Все просто. У нашому ліцеї впроваджена практика, яка давно існує як оргстандарт у чи не кожній країні світу.

Учень, який ігнорує зауваження вчителя і продовжує, замість вчитися, заважати іншим, виводиться з класу до окремої кімнати, де під наглядом чергового вихователя сидить і читає до кінця уроку свій підручник.

Батькам учня відразу стає відомо про цей факт. Крім того, у вівторок чи четвер цей учень на п’ятій, тобто додатковій, парі самостійно відпрацює пропущений у класі обсяг програмної роботи. Для такого виду роботи є відповідальний педагог, робота якого оплачується з позабюджетних коштів. Він працює за цим розкладом відпрацювань (вівторок та четвер), які контролюються певною процедурою їх оформлення і проходять в іншій великій аудиторії – кімнаті самопідготовки. Цей педагог ще й любить проводити бесіди з учнями, схильними «до виходу з берегів» на суто «виховні» теми.

Відтак наші ліцеїсти й не бачать причини того, чому це вчителі ліцею якісь зовсім не злі на відміну від їхніх колишніх вчителів тих шкіл, з яких вони прийшли до нас. У житті на все є причина та наслідок. Проявляти злість до порушників навчальної дисципліни в умовах, що тут описані, є моветон. Звісно, що за відсутності таких чи подібних засобів впливу лишається одне – «гаркнути» так, щоб стіни здригнулися і учні згадали «хто в домі хазяїн», бо ж краще вже так, ніж повний бедлам.

Цю практику було підмічено мною та нашим директором у ході нашої контрактної роботи із закордонними ліцеїстами. Я працював в одній країні, а він у свій час у тій же та ще у двох інших. Відтак для нас таке було як «двічі два» щодо питання: «А чи доречне таке у нас?» За двадцять шість років діяльності ФТЛ ще не було учня чи батька, які б обурилися. Лише зустрічні вибачення.