Як інформує “Obozrevatel”, фотографією листа поділився в Facebook український бізнесмен Євген Черняк.

Якщо вірити коментаторам, скляний короб з запискою, куди потрапило прохання дитини, дислокується в Соборі святого Стефана у Відні.

У записці з дитячим почерком видно послання: “Привіт, Боже! Врятуй Харків. Я – Сеня, 8 років”.

Два речення, написані рукою школяра, так розчулили дорослих користувачів мережі, що вони почали повторювати його в коментарях. Тут і там трапляються повідомлення: “Привіт, Боже. Врятуй Нікополь. Я – Аня, 42 роки”, “Привіт, Боже! Врятуй Харків. Я – Саша, 51 рік” та інші схожі прохання.

Отець Степан Ковалик (УГКЦ) навчався у Львівській духовній семінарії та Українському католицькому університеті і був висвячений у священики в Стрию. Наразі молодий священик працює в Парижі в греко-католицькому кафедральному соборі св. Володимира. Він поділився з вірянами одкровенням щодо того, з якими помислами та настроями люди йдуть до церкви.

Про це пише видання “То є Львів” з посиланням на текст звернення священика.

“Я священик усього лиш два роки — і я вже втомився”

“Я втомився служити Божественну Літургію для людей, які приходять на неї, “бо так треба, бо так нас вчили”, а окрім того половина з них примудряється бути присутніми тілом на Службі, але розумом, душею — десь далеко, напевно, на своїх Гаваях… Я втомився щодня промовляти слова Анафори “І сотвори ото хліб цей Пречистим Тілом Христа Твого, а Те, що в чаші, — чесною Кров’ю, перетворивши Духом Твоїм Святим…” Втомився не тому, що мені лінь чи важко, чи щось інше, а втомився від того стиду, який переважно переживаю, бо через мене, грішного, і на мій заклик приходить сам Бог, а Його… А Його тут ніхто не чекає. Присутні чекають не Його — Бога, який є Дорогою, Правдою та Життям, а свого божка.

Хтось чекає Бога, подібного до Гаррі Поттера — тобто щоб виконував бажання, якщо добре поклянчити. Хтось інший чекає не на милосердного та люблячого Бога, Отця, Батька, а на суддю, сивого дідуся в мантії з молоточком, який без емоцій виголошує вироки. А добра кількість присутніх уже ні на що й ні на кого не чекає… Їм вистачає того, що є… А що є? Цікаве питання, треба подумати…”, – ділиться молодий священик.

Степан Ковалик наголошує, що люди зовсім втратили суть істиної віри і роблять усе за інерцією – бо їх навчили ходити до церкви, молитися і сповідатися. Але навіщо – вони й самі не знають.

“Мені набридло імітувати сповідь”

“Люди! Мені набридло вас “сповідати”! Тобто імітувати Сповідь як Таїнство зустрічі Милосердного Батька та блудного сина … Набридло!!! Чуєте? Годинами вислуховувати ваші “брєдні”, виправдування та біди, але майже ніколи — “Батьку, Тату, прости, бо я згрішив супроти Тебе…” Що мені ще набридло? Хоронити, женити та відправляти “щось для когось і за щось”. Чому набридло хоронити? Бо таке враження, що, крім тебе та покійника, той Парастас як молитва нікому не здався. Головне — щоби три батони стояли, вікна та дзеркала були завішані, не забути шнурки покійнику з ніг зняти “щоб там міг ходити”, і встигнути крісла перевернути — “аби не повернувся” у світ живих той, кого ви оплакуєте. Абзац! Клінічна кома. Надоїло женити тих, які поспішають до ресторану, на фотосесію — будь-куди, але не до церкви. А то так, бо традиція така… А ми шо, не християни? Чесно скажу: лише одне подружжя, якому я вділяв Таїнство Подружжя, пережили це по‑справжньому як Таїнство, а не обов’язок — слухали, вдумувалися в слова, плакали, і їхнє ТАК було щирим… Це “так” було чути на цілий світ. Воно понині живе! Його можна почути, якщо прислухатися… Я його чую понині!”, – згадує отець Степан.

“Батюшка здурів?”

“Ви хіба подумаєте: “батюшка здурів” чи щось у тому роді, або “він не знається на житті”. Ні. Не це становить мету моєї “сповіді” — показати, як важко бути священиком і які ви всі погані. Ні. Я хочу вам сказати лише одне. Одну новину. Новину яка в “Топ-100” бере перше місце, а в рейтингах новизни б’є всі рекорди, залишаючись… невідомою. Люди, Бог — живий! Він не помер! Він не “десь там на Небі”, а тут, реально присутній, як і ми з вами!”, – емоційно резюмував священик.

Численні поклонники цього свята збираються на вечірках, відлюдних і моторошних місцях, на кладовищах, переодягаються у нечисту силу, випивають. Все це свідчить про мету даного свята, що суперечить християнству. Смерть – це не жахіття, а щасливий день, день радості, бо коли помирає праведник, то він народжується для неба, тому колись ранні християни одягалися в білий колір, а не темний, бо це не був день смутку, але радості, бо померлий християнин іде до Творця. Смерть є жахливою лише для нерозкаяних грішників.

Страх – це не від Бога, а від диявола. Кладовище – це святе місце, бо воно посвячене священиком, де тіла померлих перебувають, а гроби запечатуються до другого приходу Христа. Тому на кладовищі заборонено збиратися для випивки чи доведення своєї безстрашності, бо цим самим людина ганебно ставиться до святого місця.

Сама назва свята Хелловін, хоч має назву «Переддень Всіх Святих», однак нічого із святом Всіх Святих, який святкують у Латинській Церкві, у теперішньому вигляді не має. Це святкування, можна сказати, – висміювання християнського розуміння смерті, святості, вічного життя, святих місць тощо.

Христос одного разу сказав такі слова, що людина не може служити двом панам, бо одного з них в певний час зрадить. Християнин не може брати участь у святкуванні Хелловіна, бо тим зраджує Бога Ісуса Христа. Поширення цього свята суперечить покликанню нашої душі, будь-яка участь із цим − гріх. Тому шановний читачу поділися правдою із своїми ближніми, які ще досі думають, що Хелловін – це круто, але при тому вважає себе християнином. Якщо ти брав участь у святкуванні Хелловіна – покайся!

Ніхто з нас не може навіть припустити, що день прийдешній готує. Про плани Бога відомо лише Йому одному. Власне, ми особливо і не замислюємося над цими питаннями, сконцентрувавшись на власних бажаннях і шляху, який собі намітили. Ми настільки захоплені проблемами, що навіть не знаходимо кількох хвилин в день, щоб помолитися. Подякувати Богові, попросити вказати шлях або направити. Здається, що ми і самі з усім справляємося.

Хто, як не ти, господар свого життя? Така природа людини: коли у неї все добре і зрозуміло, вона забуває про Бога. Перед сном — лайкає картинки в соціальних мережах, читає плітки про зірок і політиків, а ось часу для важливого — не знаходить. Але рано чи пізно ми згадуємо про молитву. Коли щось несподівано відбувається. Коли ти розумієш, що нічого в цьому житті не розумієш і не знаєш. Один порив вітру — і тебе забирає в океан, мов паперовий кораблик. Куди плисти, що робити — одні питання…

Ось тоді ми звертаємося до Бога. Запитуємо його, просимо поради і допомоги. Як правило, лише тоді, коли в будинок постукають проблеми …Наприклад, коли нам відмовляють в роботі, якої дуже домагалися. Або якщо хворіють наші рідні люди. Ситуацій може бути безліч. Їх об’єднує одне: ми не знаємо, що робити далі. А запитати — немає в кого …Можливо, нам довелося з якихось причин відмовитися від пропозиції, яку дуже хотіли прийняти.

І ось вже відчуваємо розгубленість і сповнені сумніву. Чи правильно вчинили, чи не будемо шкодувати і каятися? Ухвалення взагалі є нелегким завданням. Адже лише з часом приходить усвідомлення, що все відбувається так, як має бути. Дуже складно змиритися з думкою, що задумане — зараз і негайно ніяк не виконується. Як би не старався, що б не робив. Ми сердимося, засмучуємося, нервуємо. А насправді не факт, що виконання бажання привело б до потрібної мети. Швидше за все — навпаки.

Тому замість того, щоб плакати над тим, що не здійснилося, прийміть це і рухайтеся далі. Ви не уявляєте, яке почуття свободи відчуєте при цьому! Неймовірну легкість, величезну енергію. Весь світ — перед вами. Ви можете заперечити, що легко говорити, а от спробуй змиритися з тим, що роками домагався чогось, а воно так і не реалізувалося. Або освоював нові навички, старався, а вони — ніяк не стали в нагоді. Подібне вивести з себе.

Це правда: ніхто з нас не любить, коли йому кажуть: «Змирися, адже чого бути — того не минути». Але це означає, що речі, які повинні відбутися у вашому житті, все одно рано чи пізно трапляться. Просто ми нетерплячі. Хочемо всього — негайно і коли запланували.

А даремно. тому що ті, хто нагадують вам цю істину — дуже мудрі. Так влаштоване життя. І не вам переписувати правила. Замість того, щоб стрімголов кидатися в те, до чого ви зараз не готові, краще наберіться терпіння і довіртеся Богу. Поспіх і нетерпіння тільки шкодять. Чи не краще заспокоїтися і подивитися, що буде далі? Ви ж не вимагаєте в кінотеатрі, щоб відразу показали кінець кінофільму, бо не терпиться дізнатися фінал! Так і в житті.

Чи помічали ви, що по-справжньому зрілі люди ніколи не метушаться і не дратуються, коли не отримують бажаного цю ж секунду? Вони так спокійні і впевнені, тому що розуміють, що Бог прекрасно знає про всі їхні бажання та цілі. І не має значення, наскільки вони релігійні і як часто ходять до церкви. Бог все одно вже сьогодні піклується про те, щоб у вашому житті сталося те, чого ви варті. Інша справа, що ми цього не помічаємо або НЕ усвідомлюємо в належній мірі.

Всі ми однакові: коли руйнуються плани і проекти — починаємо сумніватися в Бозі і в тому, що він чує нас. Але Бог ніколи не помиляється. Просто Він посилає правильні речі в правильний час. Як би ми не намагалися «підігнати» бажані події — на все свій час. Прийміть цю істину всією душею, всім серцем. Все буде добре, і все збудеться. Просто не тоді, коли запланували у своєму щорічнику, і, дуже можливо, що не так. Головне, що це буде найкращий і оптимальний варіант для вас.

Прийміть той факт, що нічого і ніколи не буде відбуватися з точністю до 100%, як ви запланували і задумали. Довіртеся досконалішого плану — Божому. Він допоможе знайти свободу. Знайти справжнє щастя і гармонію.Природно, ми повинні боротися і наполегливо йти до своєї мети. Але — без фанатизму і «все пропало» в разі невдачі.Запам’ятайте, що ви все, зрештою, отримаєте. І — найкраще. Але станеться це в потрібний час і потрібному місці. Коли і де — нам не дано передбачити. Вірте в Бога, і Він приведе туди, де ви заслуговуєте бути. У звичайний і нічим не примітний день. Навіть тоді, коли ви, можливо, зневірилися в усьому, і забудете, про що мріяли. Просто довіртеся Богу.

І Господь посилав сонце. Дерево росло. Чернець продовжував за нього молитися: “Господи, пошли невеликий мороз, щоб зміцнити коріння і гілки”. Господь послав мороз і …. дерево загuнуло.

Чернець дуже засмутився. Він пішов до іншого ченця, щоб розповісти свою історію і поділитися сумом. “У мене теж є оливкове деревце, дивись” – відповів інший монах. Його дерево прекрасно зростало. “Але я молився по-іншому.

Я сказав Богу, що Він – Творець цього деревця і краще знає, що для нього потрібно. Я просто просив Бога подбати про нього, і Він це робить”. Це стосується і нас. Ми часто просимо те, що, на нашу думку, нам необхідно. Але тільки Господь знає, що нам потрібно. Довіртеся Йому повністю!

Якщо забувати про них і робити щось, що суперечить вічним істинам, можна втратити все, що маєш.

Ці підказки допоможуть згадати про найважливіше і надихнуть вас бути радісною і щасливою людиною! Все інше обов’язково додасться.

Правило №1

Бог створив людину не для стpaждань. Стpaждати — безглузде і марне заняття. Менше скаржтеся на життя, завжди пам’ятайте, що є люди, яким живеться набагато гірше, ніж вам.

Правило №2

Бог дає людині таланти, силу і здібності. Дар Божий потрібно використовувати для вдосконалення навколишнього світу, а також для допомоги тим, кому реально потрібно ваша допомога. Удосконалюйте себе, використовуйте свої таланти, простягайте руку допомоги тим, хто поруч. Допомагаючи світу, ви допомагаєте собі.

Правило №3

Постарайтеся наповнити своє життя і життя ваших близьких любов’ю – цим ви притягатимете сприятливі обставини, фінансове благополуччя. І навпаки, агpесія буде проявлятися в незмінному погіршенні якості життя.

Правило №4

У житті немає абсолютно нічого випадкового – своїми думками, словами, діями і вчинками ми формуємо свою сьогоднішню реальність і своє майбутнє. Так що будете ви насолоджуватися, або навпаки, тільки мучитися, цілком і повністю залежить від вас.

Правило №5

З п’ятим правилом прямо пов’язане четверте: думки формують події. Навчіться думати позитивно, і ви створите дійсність, яка буде вас тішити. І навпаки, дратівливість, гнів, заздрість, гординя притягують одні невдачі та невезіння.

Правило №6

Які би не складалися обставини навколо, завжди залишайтеся спокійними, зберігайте позитивний настрій. Якщо ви будете вірити, що все налагодиться, так і станеться. Віра — велика рушійна сила. І по вірі дано буде вам!

Правило №7

Ви володієте відповідями на всі запитання, які вас цікавлять, головне — вчасно чути голос справедливості і добра у себе в серці.

Правило №8

Кожна людина може врятуватися з Божою поміччю. Бог знаходиться в кожному з нас. Знайдіть Його в собі, а потім проявіть Його через себе в своєму оточенні.

Правило №9

Незалежно від того, наскільки важкі проступки, Господь все одно любить кожного з нас. У Біблії написано: «Шукайте і знайдете, стукайте і відчинено вам буде». Однак запам’ятайте: Господь завжди дає те, що вам потрібно саме в цей момент.

Правило №10

Якщо ви не любите самого себе, то і навколишні вас теж не будуть любити. «Якою мірою ви відміряєте, такою і вам відміряно буде». Як ви ставитеся до оточуючих, так і оточуючі будуть ставитися до вас.

Правило №11

Причина неприємностей людини полягає не в інших людях, а в ній самій. Інформація руйнівного характеру отруює нам життя і не дає бути щасливими.

Правило №12

Абсолютно все вже є всередині людини: і влада, і слава, і шана, і гроші. Завдання полягає в тому, щоб вивільнити всі блага в оточуючу вас дійсність. А це можливо через неухильне дотримання Божих заповідей.

Правило №13

Не діліть оточуючих вас людей на «поганих» і «хороших». Ми такі, які є, і якщо ваш колега, товариш на службі поганий особисто для вас, то іншого він цілком влаштовує. «Не судіть, і не судимі будете».

Правило №14

«Пізнай себе» – це філософське правило цілком можливо застосовувати і в навколишній дійсності. Тільки ніякого самоаналізу і буквоїдства! Самопізнання – це процес відкриття в собі здібностей і талантів, і практичне їх застосування в зовнішньому світі.

Правило №15

Для Бога немає таких понять, як «вина», «покарання» і подібні до них. Важливо питати: «Не за що?», а «Для чого?» Господь допускає право кожного на помилку, і зрозуміло, на її виправлення, на проходження того уроку, який нам необхідно пройти. І всі труднощі даються під силу. Найкращий спосіб виправлення помилок – це проявляти любов до самого себе і до оточуючих людей. Бог робить все, аби Ви були щасливими

— Ти стільки часу витрачаєш на її створення!

— О так… А ти читав умови замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все — від зaмaної ноги до розчарування в коханні, а також у неї повинно бути шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо запитав:

— Шість пар рук?

— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, які вона повинна мати.

— Так багато! — запитав ангел.

Бог ствердно кивнув. Потім додав:

— Одну пару, щоб бачити крізь зачинені двері, коли запитує: «що Ви там робите, діти?» навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу – на потилиці, щоб бачити те, що не повинна бачити, але повинна знати. Ще одну пару, щоб таємно сказати синові, який потрапив в неприємну історію: “розумію, синку, і люблю тебе”.

— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.

— Не можу, — відповів Господь, — вже майже закінчую.

Ангел повільно обійшов навколо моделі матері.

— Дуже ніжна, — сказав, зітхнувши.

— Але витривала! — відповів Господь. Ти не можеш уявити собі того, що може зробити і витримати мати.

— Уміє думати? — запитав ангел.

— Не тільки думати, але і вміє дуже добре використовувати свій розум і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.

— Тут щось стікає, — сказав здивовано.

— Це сльоза, — відповів сумно Бог.

— А для чого вона? — запитав ангел.

— Щоб висловлювати радість, печаль, розчарування, біль.

— Господи, ти справжній геній! — вигукнув ангел.

Тихим і сумним голосом Бог прошепотів:

— Правду кажучи, це не Я створив… цю сльозу.

Вседобрий Боже! З цілого серця дякую Тобі за всі добра, якими Ти мене сьогодні наділив. Дякую Тобі за поживу і здоров’я, дякую за твою опіку та незчисленні ласки. Дякую Тобі за все, що я одержав (одержала) задля заслуг твого єдинородного Сина Ісуса Христа, мого найдорожчого Спасителя. Амінь.

Сповідаюся перед тобою, мій Господи й Боже, у Святій Тройці єдиний, з усіх моїх грiхів, якими я Тебе нині зневажив (зневажила). З цілого серця жалую, що я зневажив (зневажила) Тебе, мого найліпшого небесного Отця, найбільше моє добро.

Прости ж мені, вседобрий Господи, а я щиро постановляю більше не зневажати Тебе.

Боже, милостивий будь мені, грiшному (грiшній). Боже, очисти мої грiхи і помилуй мене. Без числа нагрiшив (нагрiшила) я, Господи, прости мені.

Може цей день, який я оце прожив (прожила), уже останній у моєму житті. Тому ще раз прошу Тебе, всемилосердний небесний Отче, помилуй мене!

Даруй мені ласку, щоб смepть несподівано не заскочила мене; даруй ласку, щоб я міг (могла) приготуватись до дороги на стрaшний твій суд і осягнути те вічне щасливе життя в небі, яке Ти у найбільшому своєму милосерді приготував для добрих своїх дітей.

Свято Стрітення Господнє
У біблійних переказах є дивовижна історія, яка відображає всю суть свята. За часів земного життя Христа існував особливий звичай – немовлят приносили на 40-й дня після народження в храм для посвячення Богу.

Юна Марія принесла немовля-Ісуса в Єрусалимський храм на 40-ий день, як це було прийнято. Після обряду Йосип і Марія хотіли було покинути храм, як раптом несподівано до них підійшов старець. Священнослужитель Симеон впізнав Христа, розгледівши в Ньому світлу божественну душу. Пророцтво, якого чекали понад 200 років, збулося – на землю з’явився Спаситель. Цей момент церковнослужителі називають зустріччю двох епох – Старого і Нового заповітів. Після цієї зустрічі відбувся перехід до нового світу.

У цей день трапилася ще одна значуща зустріч. До Божої Матері підійшла Ганна-пророчиця, яку прозвали так через пророцтво про прихід Спасителя. Вона, як і Семион, впізнала в дитинкі Месію. Впавши на коліна перед Ісусом, пророчиця потім вибігла з храму і принесла городянам велику новину, звістку про народження Сина Божого.

Стрітення Господнє в 2019 році
Оскільки свято є неперехідним, то в 2019 році, як і в будь-який інший рік, Стрітення Господнє буде святкуватися 15 лютого. Це найважливіша церковна подія, яка відзначається протягом не однієї тисячі років. У цей день прийнято підносити молитви, відвідувати церкву і вести духовний спосіб життя. Це свято, яке вчить нас дивитися вперед, думати про майбутнє, прагнути до виконання заповітів, накладених Господом.

Стрітення в перекладі з церковного означає «зустріч». У далекому минулому сталася зустріч з Богом. Старець Семион залишив своє ім’я в історії не випадково, він подав приклад, як прийняти Бога з чистим серцем і добрими думками. Стрітення – це не просто православне свято або епізод з Нового завіту. Мабуть, кожен віруючий відвідує церкву, і саме там, у храмі Божому, трапляється його особисте Стрітення – зустріч з Господом.

Це воістину чудове свято. Священнослужителі радять підготуватися до нього заздалегідь, причому в першу чергу духовно. Молитви, що очищає душу від негативу і позбавляють від поганих думок, не будуть зайвими.

“Боже, — молився він, засинаючи, — припильнуй сьогодні верблюда, доручаю його Тобі”.

Вранці виявилося, що тварини нема.

“Де верблюд?” — запитав учитель.

“І гадки не маю, — відповів учень. — Мушу запитати в Бога! Вчора я був дуже змучений і доручив його Божій опіці. Якщо верблюд утік або його вкрали, то це не моя вина. Ти завжди вчив мене, що в усьому треба покладатися на Бога, чи не так?”

“На Бога треба покладатися, але спочатку ти повинен був прив’язати верблюда, — відповів учитель. — Хіба ти не знаєш, телепню, що Бог не має інших рук для праці, крім твоїх?”

Тільки Бог дає віру; але ти — дай свідчення.

Тільки Бог дає надію; але ти — скріпи віру своїх братів.

Тільки Бог дає любов; але ти — покажи, як треба любити.

Тільки Бог дає мир; але ти — посій злагоду.

Тільки Бог дає силу; але ти — розрадь у сумніві.

Тільки Бог дає життя; але ти — навчи жити.

Тільки Бог дає світло; але завдяки тобі нехай воно засяє в чиїхось очах.

Тільки Бог є життям; але ти — розбуди в іншому прагнення жити.

Тільки Бог робить неможливе; ти ж — зроби, що можливе.

Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.

Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

А таку гарну дівчину, Збила машина. А поганий живе, Хоч він, як скотина. Цей руку зламав, Того електрика вбила… В чому тут справа, У чому причина? Вам відповідь я розкажу. Було це давно, я так вам скажу: Жив на світі один чоловік, Було йому не багато ще літ. І був він побожній, і Бога любив, А Бог захотів, йому тайни відкрив. А ви послухайте люди його, Що він розповів, а це було давно: Був я у дома, чув голос згори, Сам Бог промовив до мене тоді: «Завтра у дома ти мусиш будь, Із моїм ангелом рушити в путь.» І справді в ранішні години, Лиш тільки я прокинутись встиг. Ангел у вигляді людини, Прийшов до мене на поріг. І так сказав: «мене прислали, З тобою треба мені будь. Відкрити тобі Божі плани, Скоріш рушаємо у путь.» І ми пройшли багато шляху… Зустріли слуг пана одного. Вони нас запросили зразу, На обід до пана цього. А пан розбагатів недавно, Бо скарб великий розкопав. Тому бенкет робить шикарний І всіх запрошує на бал. А там усіх він пригощає, Усіх цілує, обнімає. Гроші й дарунки роздає: Велике щастя в нього є.

А сам говорить, щоб нікого, Не випускали з дому цього. Бо ввечері пан буде сам, Всіх пригощатиме вином. Вино чудове, дороге, Воно заморське є якесь. А справа саме не в вині, А в чаші, в чаші золотій. Бо чаша ця безцінна є, В світі немає їй ціни. І сталось тут найголовніше, І сталось тут найжахливіше. Мій Ангел – цей Божий слуга, Цю чашу у мішок хова. І треба – каже нам тікати, Щоб не змогли нас наздогнати. І ми побігли, а в дорозі, Я запитав у слуги Божім: «Навіщо чашу ти узяв, Та ти згрішив, бо ти украв. А Ангел так мені сказав: «Мовчи, бо час ще не настав! А зараз йдем у цю хатинку, Нам треба переспати нічку.» Хатинка бідна там стояла, Подув би вітер – вона б впала. Ласкаво двері нам відкрили, Вечерять щиро запросили. Поївши, спати положили, Бо люди добрії там жили. Але під ранок Ангел каже: «Вставай, бо нам потрібно йти. Бере мішок і виходи.» А Ангел сам взявши вуглинку, Бере і палить ту хатинку. А ми у гори поспішили, Присіли, трохи відпочили, Аж бачу хату ту в вогні. Сказав я Ангелу тоді: «А зараз, що ти наробив? Навіщо хатку ти спалив? Хороші люди там жили, Навіщо наробив біди?» А Ангел так сказав мені: «Мовчи, бо час ще не настав!» А нам з тобою треба йти. Ось там за сивою горою, Повернешся до дому свого. І ми розійдемось з тобою, Та, щоб туди хутчіш дійти, Провалля треба перейти. Дороги я туди не знаю. Ось там хатинка, Йдем спитаєм. З хатинки жіночка виходить, Питає: «Чим допомогти?» – Не можем стежку віднайти, Провалля хочем перейти. – Не має мужа зараз вдома, Мій любий синку, до мене йди. І людям цим через провалля, Стежинку в горах покажи» А хлопчик гарний, такий забавний, Нас до стежиночки привів. І тут цей – слуга Божий, Та хто б подумати це б зміг. Бере й штовхає цього хлопця І хлопчик падає униз. Провалля це таке глибоке, А хлопчик ойкнути лиш встиг. Із жахом вниз я подивився, Лежало мертве тіло там – І мене дух перехопило: Це вже занадто – це фінал. Там украв, там підпалив, А тут ще й хлопчика убив. І після всього цього, Ти ще й кажеш, що від Бога. До мене з неба ти прийшов! Та ти є злодій, ти палій. Так ти ще й вбивця, хлопця вбив! А Ангел каже: «замовчи! І Бога краще не гніви, Сядь, заспокойся, віддихни, Бо знаю зміниш думку ти. Тобі я зараз розкажу, Всю правду тобі одному. Почнем спочатку – чашу вкрав, Її пан добрий відкопав, А закопав пан злий. Який нікого не любив, Він був багатий і хотів, Скарби сховати від усіх. А чашу ту він отруїв. Ось ти уяви собі, Скількох людей я спас тоді. Коли я чашу ту узяв… Оце такий був Божий план. А хатку ранком я спалив, Добро цим людям я зробив. Після пожежі на місці цім, Знайдуть вони повно скарбів. Ти ж бачив люди добрі ці, Нагороду получать і в тім житті. І людям багатьом поможуть, Бо це також є планом Божим. – Ну, добре – я сказав тоді, Треба повірити тобі. А навіщо хлопця зараз вбив, Що він поганого зробив? «Так, хлопець цей є без гріха, Тому й забрав його життя. Якщо і далі в світі жив, То дуже сильно він грішив. І дуже грішний батько його, А після смерті сина свого, Батько покається за все І душу тим свою спасе. А смерть малого не проста, Спасеться ще не одна душа. І будуть жити вічні дні, І не горітимуть в огні. Бо це також є Божий план, Тобі його я розказав.» Я думаю, що не даремно, Я вам цю притчу розповів. Поки живем на білім світі, Нам треба висновки робить. Так, що людино, не гріши І Бога свого не гніви. І не пліткуй ти, не суди, Не будеш мати ти біди. Бо невідомо зовсім нам, Який у Бога є ще план. Кого убити, покарати, Кого судить, кого спасати. Що Бог захоче – зробить все І не суди його за це. Золото плавить в огні, Бог випробовує нас всіх. Щоб вищу пробу получити, Нам з Господом потрібно жити. А він терпіння й віру дасть І нам поможе в кожний час. Бо все, що робить Бог – святе, Захоче й душу забере! А вірним всім дарує Рай, Так, що мій друже вибирай. Якщо ти хочеш вічно жити, То Богу треба лиш служити. Бо тільки в вічності святій, Відкриє плани Він свої.

Диво сталося у будинку сім’ї Годлевських із Квасилова (Рівненська область). Під час ремонту, переставляючи стару шафу, дочка господині помешкання Юлія помітила на полиці образ.

Спочатку подумала, що лик Ісуса Христа від чогось перебився, намагалася його стерти, проте риси обличчя не зникали.

Впродовж тривалого часу ніхто із членів сімейства не наважувався розповісти про це іншим, боялися, що піднімуть на сміх, адже повірити в таке і справді важко.

Однак людська цікавість таки взяла гору і дерев’яну полицю показали місцевому священику.

Наразі полицю з образом Ісуса Христа виставили для поклоніння у церкві, проте власники хочуть забрати образ додому – вважають, що таким чином Господь хоче зцілити їхнього онука, який страждає на епілепсію та навернути до віри.

Заслужений лікар України Емма Петрівна Середа, допомогла багатьом подружжям здійснити заповітну мрію – стати батьками. З медичної точки зору – це диво, але унікальний метод лікаря творить це диво.

«Якщо ми опустимо руки і погодимся з тим, що ми є бeзплiднe подружжя і вже нічого не можливо зробити, то це буде неправильним. Головне – наше бажання та віра в Бога. За останній час я бачила народження п’яти дітей, які з медичної точки зору не мали нapoдитися», – Емма Петрівна Середа

«Безпліддя – це не є вирок. Немає причин, які не можна коригувати, лікувати. Богу можливе все».

Емма Петрівна Середа – лікар-гінеколог з Донецька, глибоко віруюча людина, яка зараз працює по міжнародній програмі «Пролайф», співпрацює з священниками хмельницької і київської обласі, допомагає бeзплiднuм подружжям мати дітей.

«Тисячу томів енциклопедії не помістять всього того, що відбувається в момент зaчaття. І саме з цього моменту – моменту зaчaття, можна говорити про початок нового життя».

«Aбopтu і kонтрацептuвu – найбільша біда XXI століття. Всі зачaття поза організмом жінки є гріховними. Природнє зaчaття повинно відбуватися лише в організмі жінки», – наполягає лікар.

Пролайф, або рух «на захист життя», «за життя», – переклад з англійського терміну pro-life, суспільний рух, спрямований на заборону aбopтiв. У ширшому значенні «рух за життя» включає в себе захист права на життя з моменту зaчaття. Учасники цього руху проти кoнтpaцептuвів, ЕКО, суpoгатнoго материнства, aбopтів, eвтaнaзiї.

За матеріалами Радіо Марія

Вагомим аргументом для нього стало існування напіврадіальних тахіонів, що є елементарними частинками, а також їх швидкість руху перевищує світловий аналог у вакуумі. Дослідження показали, що світ з фізичною реальністю дійсно схожий на Матрицю, керовану зовнішнім розумом.

Він створює для людей певні правила, що виключають випадкові зміни. Таким чином, з’явилася музика, яка звучить в просторі, що має 11 вимірювань, разом з іншими факторами, що вказує на реальність Вищої Істоти.

Мітіо Каку, (англ. Michio Kaku;) народився 24 січня 1947 року, Сан-Хосе, Каліфорнія, США – американський учений японського походження, фахівець в галузі теоретичної фізики. Відомий як активний популяризатор науки, автор науково-популярних книг.

Нагадаємо, раніше в Швеції церква заборонила вважати Бога чоловіком.

В правила ведення служб були внесені поправки. Звідти прибрали слова “Він” і “Господь” (Lord). Використовувати слово “Бог” (God) дозволяється.

Мої очі наповнилися сльозами. Потім моя маленька почала молитися: “Боже, дякую тобі за те, що ти дав мені мою матусю. І спасибі тобі (цього я не розібрала). Спасибі тобі за те, що вона готує мені сніданки і що ми будемо сьогодні готувати гарбузові бісквіти. Сподіваюся, вони у нас вийдуть”.

Потім вона відкрила очі і пішла малювати далі. “Хто навчив тебе всього цього?” – запитала я, намагаючись перебороти грудку, що застряг у горлі. Їй всього три роки, і я поняття не мала, що в її маленькому сердечку може бути стільки подяки. Зазвичай наша дочка ніколи не хотіла молитися вголос, навіть коли ми заохочували її. Дивно, що її маленьке сердечко може вміщати в себе більше любові, ніж я могла собі уявити, а її думки можуть охоплювати такі поняття, як Бог, любов і вдячність

“Спасибі, Шейла, – сказала я, посміхнувшись. – Я дуже рада, що Бог послав мені таку донечку “. Я б обняла її, якби мої руки не були в білій фарбі, а між нами не було такої великої відстані. Я думала, що це кінець розмови, але дочка задала ще одне питання.

“Тобі довелося довго чекати мене, мамо?” – запитала Шейла. Я розповідала їй цю історію сотню раз, але вона хотіла почути її знову. Я підійшла до неї ближче: “Так, люба. Я просила Бога про дитя знову і знову, але Він довго не давав його мені. А потім, коли ми з татом дізналися, що ти у мене в животику, ми були такі щасливі! ”

“Ти знаєш, чому Бог так довго не давав тобі дитинку?” – запитала дівчинка. “Ні, сонечко, я не знаю”, – здивовано відповіла я.

“Я знаю, чому, – сказала дочка. – Тому що Він робив мене “.

Я подивилася в її глибокі блакитні очі, які здавалися просто неземними; її кучеряве світле волосся пропускали крізь себе сонячні промінчики. У той момент мені здалося, що їй тисяча років.

“Він робив мене” – цієї відповіді мені було досить. Звичайно! У цьому було стільки сенсу! Дивлячись на неї в той момент, я розуміла, що ця дитина дуже довго спала у Бога на грyдях, неначе небеса не хотіли відпускати її.

Я пишу це для всіх, хто вже дуже довго молиться про появу діток. Я пишу це для тих, хто вже втратив надію коли-небудь завести малюка. Не впадайте у відчай, не гнівайтесь на Бога. Він чує ваші молитви. Просто поки що він створює ваше дитя.

Я не знаю, чи з’являться у вас діти при пoлoгах або при усиновленні. Нам не дано зрозуміти, як все влаштовано на небесах, але, можливо, Бог так довго не дає вам малюка, тому що він творить справжній витвір мистецтва. І одного разу ваш малюк скаже вам: “Бог просто робив мене дуже довго”. І це і буде ваше щастя. Просто дочекайтеся його.

Вчені за допомогою спеціальної комп’ютерної програми змогли прочитати зашифрований лист, написаний в 1676 році черницею одного із італійських монастирів, в яку, як тоді вірили, вселився диявoл. Виявилося, що послання було написане за допомогою букв різних алфавітів.

Автором послання була сестра Марія Крочіфісса делла Консеціоне, яка жила в бенедиктинському монастирі Пальма ді Монтекьяро. У 1676 році вона прокинулася вранці зі слідами чорнила на руках і побачила перед собою зашифрований лист. Сестра Марія пояснила іншим черницям, що лист був написаний під впливом caтани, що вселився у неї.

Ні сама жінка, ні інші мешканці монастиря так і не змогли пояснити сенс написаних слів. Це не вдавалося нікому протягом наступних поколінь, а весь цей час лист залишався виставленим в монастирі.

В наші дні взятися за розшифровку листа вирішила група фахівців з наукового центру Ludum на Сицилії. З цією метою фахівці використовували програму для дешифрування текстів, яку вони знайшли в так званому “Темному інтернеті”, або DаrkWеb – частини інтернету, яка недоступна за допомогою звичайних браузерів або пошукових систем.

У зв’язку з цим в програму завантажили алфавіти з латині, давньогрецької та сучасної грецької мов і так далі.

В результаті лінгвістам вдалося розшифрувати 15 рядків листа і зрозуміти, що мова в ньому йде про взаємини між людьми, богом і диявoлом. Текст послання при цьому не дуже зв’язний. Це може пояснюватися тією причиною, що сестра Марія не була одеpжима диявoлом, а скоріше страждала від шизoфpенії або біпoлярного розладу.

У посланні Бог-батько, Ісус і Святий дух порівнюються з “мepтвим вантажем”. Також там стверджується, що Бог був винайдений людиною, і що “ця система не працює”.

– Все, що існує, створено Богом?

– Так, створено Богом, – сміливо відповів один студент

– Бог створив все? – запитав професор.
– Так, сер – відповів студент.

– Якщо Бог створив все, значить Бог створив зло, раз воно існує. І згідно з тим принципом, що наші справи визначають нас самих, значить Бог є зло? – запитав професор

Студент притих, почувши таку відповідь. Професор був дуже задоволений собою. Він похвалився студентам, що він ще раз довів, що віра в Бога – це міф.

Ще один студент підняв руку і сказав:

– Можу я задати вам питання, професор?
– Звичайно, – відповів професор.

– Професор, холод існує? – запитав студент.
– Що за питання? Звичайно, існує. Тобі ніколи не було холодно?

Студенти засміялися над питанням. Студент відповів:

– Насправді, сер, холоду не існує. Відповідно до законів фізики, те, що ми вважаємо холодом, в дійсності є відсутністю тепла. Людина або предмет можна вивчити на предмет того, чи має він або передає енергію. Абсолютний нуль (-460 градусів за Фаренгейтом) це повна відсутність тепла. Вся матерія стає інертною і нездатною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла.

Студент продовжив: – Професор, темрява існує?
– Звичайно, існує.
– Ви знову неправі, сер. Темряви також не існує. Темрява в дійсності є відсутність світла. Ми можемо вивчити світло, але не темряву. Ми можемо використовувати призму Ньютона щоб розкласти біле світло на безліч кольорів і вивчити різні довжини хвиль кожного кольору. Ви не можете виміряти темряву. Простий промінь світла може увірватися в світ темряви і освітити його. Як ви можете дізнатися, наскільки темним є який-небудь простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла там є. Чи не так? Темрява це поняття, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла.

Зрештою, юнак запитав професора: – Пане професоре, зло існує?

На цей раз невпевнено, професор відповів:

– Звичайно, як я вже сказав. Ми бачимо його щодня. Жорстокість між людьми, безліч злочинів і насильства по всьому світі. Ці приклади є не чим іншим як проявом зла.

На це студент відповів:

– Зла не існує, сер, або, принаймні, його не існує для нього самого. Зло це просто відсутність Бога. Воно схоже на темряву і холод – слово, створене нами, щоб описати відсутність Бога. Бог не створював зла. Зло- це віра або любов, які існують як світло і тепло. Зло – це результат відсутності в серці людини Божественної любові. Це начебто холод, який наступає, коли немає тепла, або на зразок темноти, яка настає, коли немає світла.

Ім’я студента було – Альберт Ейнштейн …

Чоловік покинув з двома дітьми

Чи вдалося сімейне життя у Маргарити? Скроні давно посивіли, а ловила себе на думці, що справжнього жіночого щастя ніколи й не мала. Чоловік Петро за кілька років після весілля залишив її з двома дрібними дітками на руках і подався до іншої. Важко було пережити зраду, розлуку. Сльози не раз обпікали її зболену душу. І коли найважче було, бігла до храму.

Намагалася йти у церкву в будні, коли менше людей. Колежанки в обідню перерву поспішали з кимось на каву чи по магазинах, а вона летіла до Божого дому. В тиші із запаленою свічкою старалася постояти хоч двадцять хвилин. Тоді ставало трохи легше.

Ось так минали роки. Діти вже закінчували школу. Здавалось, особистий біль потроху відпускав.

– Привіт, – Маргарита оглянулася на знайомий голос, що почувся позаду.

Її спинив… Петро.

– Ну, привіт, – відповіла.

– Як справи? Як діти? – запитав колишній чоловік.

– Згадав мало не через п’ятнадцять літ. Живі-здорові твої діти. В Сашка скоро випускний, а Марійці ще рік учитися. Звідки раптом така цікавість? – пустила шпильку.

Петро мовчав, насупивши брови.

Несподівана розмова

Маргарита дивилася на нього і не впізнавала. О, він добряче розповнів, відколи його не бачила, постарів, на маківці вже виднілася лисина. А руки… Його руки були порепані, як у старого діда, й жилаві. Видно, добряче спрацьовані. Жінка чула, що з новою дружиною Петро виїхав за кордон. Тож не подавала його навіть на аліменти – дітей тягла сама.

– Вибач, – ледве спромігся із себе видушити чоловік. – Так життя склалося. Хочу загладити свою вину і, якщо дозволиш, усе повернути…

Маргарита запитально на нього дивилася. Що повернути? Роки? Дитячі ранки в садочках, поїздки із сином та донькою на конкурси, олімпіади? Чи, може, кружляння маленької Марійки на руках, ігри із Сашком у футбол? Вони виросли без батька і навіть не знають, як це, коли б він був.

– Я би хотів їх побачити, – благально вимовив.

– Не знаю, що тобі на це відповісти. Мені треба подумати. Залиш свій номер телефону, я тебе за кілька днів наберу, – промовила Маргарита.

Петро швиденько дістав з кишені куртки клаптик паперу й попросив у жінки ручку. Він написав номер свого мобільного і внизу зазначив «твій Петро». Прочитавши ці слова, Маргарита усміхнулася:

– Який ти мій? – розвернулась і пішла.

Але та усмішка швидко обернулася на сльози. Вона мільйони разів прокручувала в голові ось цю зустріч у перші роки, як чоловік пішов. А тепер, коли він мало не на колінах прохав про пробачення, їй було зовсім байдуже. Тільки знову запекла душа: як дитячі проблеми вирішувати – мати тягнеться сама, а як старість на поріг ступає – батькові треба діти?

Каяття

Маргарита довго вагалася, чи розповісти дітям про ту несподівану зустріч. Але ж розуміла, що від Петра сина з дочкою не сховає. Буде довго тягнути з розмовою – чоловік сам до хати прийде. І тоді реакцію дітей важко буде спрогнозувати.

Вона пізно ввечері вийшла надвір, аби наодинці поговорити по телефону з Петром, бо цікавило кілька моментів.

– Привіт, то Маргарита. Можеш розмовляти? – запитала.

– Так, чекав на твій дзвінок. То що ти вирішила? – нетерпляче мовив Петро.

– Хочу в тебе дещо запитати. Тільки мені не потрібне лукавство – лише правда. Чому ти повернувся? Як відреагує твоя дружина на те, що вирішив спілкуватися з дітьми? І взагалі, наскільки це серйозно? Може, діти впустять тебе у своє життя, а ти знову їх зрадиш і чкурнеш світ за очі.

– Свєтка кинула мене. Вийшла заміж за чеха. А що мене там тримало, за бугром? Знаю: тому, що зробив по відношенню до вас, прощення нема. Але постараюся його заслужити. Хотів би, щоб ми знову стали сім’єю.

– Гаразд. Я підготую дітей до зустрічі. Але про спільне життя і не мрій – треба було сім’ю змолоду берегти, а я без тебе давно навчилася давати всьому раду.

Домовилися, що зустрінуться у вихідні. Перед цим Маргарита розповіла дітям, що їхній батько повернувся із заробітків, що хоче їх бачити. Важко було приборкати бурю емоцій, яка вибухнула, пояснити, що батько, яким би він не був, на все життя залишається їхнім батьком. Просила дозволити з ними порозумітись. І вони погодилися.

Кара за лихослів’я

Минув рік. Петро перебрався жити до Маргарити – діти пробачили батька, здалася на його вмовляння і присягання у «вічній любові» й вона. Чоловік на очах розквіт, пострункішав, його згаслий погляд налився життям. Але все частіше Маргарита стала помічати, що він кидає його на інших молодиць, засипає сусідок недоречними, на її погляд, жартами, дозволяє собі чужих жінок тримати за плечі.

– Схаменися, Петре! – якось спересердя буркнула.

Та він не зважав на її слова.

Напередодні Великодня в місто привезли чудотворну ікону, що мироточила. Маргарита хотіла, щоб до неї пішов приклонитись і Петро. Довго вмовляла, аби разом з нею вистояв кількагодинну чергу. І коли вона вже побожно вклякала перед святинею, вимолюючи в Богоматері для себе жіночого щастя та сімейного затишку, почула, як Петро скептично вимовив:

– Понамальовують ікон, понамазують олією – й гроші тільки збирають.

– Побійся Бога, – шепнула чоловікові на вухо. Але він далі продовжив голосно, на весь храм обурюватися.

Маргариті було соромно за цю історію, вона поспішила вийти. Вдома на цю тему розмову не продовжувала, настільки їй було образливо.

А зранку прокинулася від крику чоловіка:

– Я нічого не бачу!

– Як нічого? Зовсім? – перелякалася Маргарита.

– Зовсім нічого…

Жінка знову побігла у храм. Простояла навколішки біля образа, який, була переконана, її Петро своїми словами осквернив, просила за нього прощення, благала про зцілення. А виходячи з храму, підійшла до священика, щоб розповісти йому про те, що сталось. Уважно її вислухавши, святий отець недвозначно відповів:

– Що хотів, те й отримав. Його серце, душа були сліпі до Божого дива…

***

До останніх своїх днів Петро їздив по монастирях, ще і ще каючись через своє лихослів’я. Він осліп тілесно, але духовно таки прозрів.

Так нехай вони йдуть у свої церкви, нехай влаштовують дружні зустрічі з обідами, але ми вкрадемо їхній час – в такий спосіб вони не зможуть розвивати свої відносини з Ісусом Христом”.

«Ось що я хочу, щоб ви зробили», – сказав диявол. «Перешкодьте їм увійти в спілкування з їхнім Спасителем і підтримувати цей зв’язок впродовж дня».

«Як нам це зробити?» – Закричали демони.

«Займіть їх дурницями та винайдіть незліченну кількість способів, щоб зайняти їхні уми», – відповів він.

«Спокушайте їх витрачати, витрачати, витрачати і брати, брати, брати в борг.

Переконайте їхніх дружин затримуватися на роботі, а чоловіків – працювати 6-7 днів на тиждень, 10-12 годин на день, щоб їм було пo кишені їхнє пусте життя.

Не давайте їм проводити час зі своїми дітьми.

Коли їхні сім’ї розваляться, а це станеться дуже скоро, їхні будинки більше не будуть захистом від напруження та тиску на роботі.

Стимулюйте понад міру їхніголови та розум, щоб вони не могли чути цей тихий, спокійний Голос. Спокусіть їх вмикати радіо та плеєри, куди б вони не їхали.

Зробіть так, щоб телевізори, відеомагнітофони, CD-плeйepи і комп’ютери в їхніх будинках працювали постійно, стежте за тим, щоб в кожному магазині і ресторані світу постійно звучали нехристиянські пісні. Це заблокує їхній розум та зруйнує їхню єдність з Христом.

Розкладіть на столах в кафе безліч журналів і газет. Бомбардуйте їхню увагу новинами 24 години на добу. Нехай на шляху їм впадає в очі море рекламних щитів. Наповніть їхні поштові ящики рекламою, каталогами для замовлення товарів через пошту, всілякими інформаційними бюлетенями та пропозиціями безкоштовних товарів, послуг таоманливих надій. Показуйте в журналах і пo телевізору струнких, гарненьких моделeй, так щоб їхні чоловіки повірили, що зовнішня краса – найголовніше і стали б незадоволені своїми дружинами.

Зробіть так, щоб їхні дружини були занадто втомленими, щоб любити своїх чоловіків вночі. Дайте їм до того ж головний біль! Якщо вони не дадуть своїм чоловікам любов, якої ті потребують, чоловіки почнуть шукати її в інших місцях. Це швидко зруйнує їхні сім’ї!

Відволікайте їх Санта-Клаусом, щоб вони не вчили своїх дітей про справжнє значення Різдва. Дайте їм пасхального кролика, щоб вони не говорили про Його воскресіння і владу над гріхом та смертю.

Нехай навіть відпочиваючи, вони доходять до крайності. Нехай з відпустки вони повертаються виснаженими.

Зробіть так, щоб вони були дуже зайняті, щоб поїхати на природу і помилуватися Божим творінням. Замість цього відправте їх в парки розваг, на спортивні заходи, ігри, концерти та кіно. Нехай вони будуть зайняті, зайняті, зайняті! А коли вони зустрінуться для духовного спілкування, нав’яжіть їм плітки та чутки, так щоб вони йшли в збентеженні. Наповніть їхнє життя такою кількістю хороших справ, щоб у них не було часу шукати сили в Ісуса. Скоро вони будуть працювати, покладаючись на себе, жертвуючи своїм здоров’ям та сім’ями заради чергової справи.

Це спрацює! Це спрацює!»

Це був відмінний план! Біси з радістю відправилися на своє завдання, змушуючи християн всюди бути все більш зайнятими і поспішати туди і сюди, залишаючи мало часу для свого Бога та сімей. Не маючи часу розповісти іншим про силу Ісуса, здатної змінювати життя.

Питання в тому, чи вдався дияволу його задум? Вам судити! Передайте це іншим, якщо вони не дуже зайняті.

Доктор з факультету теології Оксфордського університету заявила, що під час редагування Святого Письма сотні років тому ім’я дружини Всевишнього викреслили.

Британська дослідниця Франческа Ставрокопулу стверджує, що Господь Бог, відомий також як Яхве і Єгова, був аж ніяк не самотній. а вав дружину на ім’я Ашерак, чи Ашера. І люди ставилися до неї з тією ж повагою, що і до Чоловіка.

На думку доктора Ставрокопулу, секретна інформація про божественну пару з часом зникла з Біблії через численні її редакцій.

На доказ своїх слів британська вчена наводить кілька археологічних знахідок. Основними доказами її теорії є стародавні тексти і деякі фрази з Біблії. Так, один з текстів оповідає про те, що статуя Ашери знаходилася в храмі Бога Ізраїлевого.

Іншим свідченням Франческа вважає глиняну табличку, яку знайшли в 1975 році в Синайській пустелі. Там напис, датований приблизно VIII століттям до нашої ери. Її автор, мабуть, був мандрівником, вважає дослідниця.

“Для будь-якого мандрівника його підприємство представляло певну небезпеку, тому божественний захист мав для нього важливе значення”, – пояснила вчена.

За її словами, напис являє собою прохання про благословення. Причому, що важливо, благословення “Яхве і його Ашери”.

“Це і є дуже важливим доказом того, що Яхве та Ашер розглядали як божественну пару”, – констатувала Франческа.

Вона також відзначає, оскільки після виявлення першого запису було знайдено ще кілька схожих і у всіх них згадується пара Яхве та Ашера, то це можна вважати переконливим доказом сімейного стану Всевишнього.

Дослідниця підкреслила, що, насправді, ім’я дружини Бога не зникло. Ашера залишилася в пам’яті народів як могутня богиня родючості.

Наприклад, в цій якості її шанували жителі стародавнього міста-держави Чад в Сирії, заснованого в 6000 році до нашої ери. Її глиняні фігурки постійно знаходять на узбережжі Середземного моря, де розташовувалося це поселення, констатує дослідниця.

Вчені також відзначають, що збережені згадки про велику богиню можна знайти навіть у Старому Заповіті.

“Святе Письмо пройшло період так званої кодифікації, коли редактори тексту знищували неугодні монотеїзму (вченню про єдиного Бога) згадки про жінку-божество. Але, наприклад, одне з імен Бога, Елокім, що має закінчення множини, все ж таки залишилося невідредагованим. А звучання імені верховного божества у множині є ще одним доказом, що чоловічому і жіночому божествам колись поклонялися укупі, не поділяючи їх за статевою ознакою”, – розповіла доктор Ставрокопулу.

Але і на цьому не закінчуються аргументи дослідниці. У Біблії вона знайшла ще одне свідчення, що дає привід припускати про існування Божої дружини, – це опис фігур херувимів, які охороняють Ковчег Заповіту. Вони постають там як двостатеві істоти.

Іншою несподіваною заявою дослідниці є те, що Бог, перш ніж зайняти своє законне місце, брав участь у своєрідному “кастингу”.

“Я кілька років вивчала Біблію в її культурному та соціальному контексті і виявила, що Яхве – Богу, якого ми знаємо, – довелося витримати конкуренцію з боку ряду інших богів, перш ніж він зайняв чільне місце в релігії ізраїльтян, У числі основних конкурентів Господа Бога знову фігурувала його дружина Ашера, а також – бог води, війни, неба, сонця Баал та кровожерливий Молох, якому приносилися людські жертвоприношення”, – пояснила Франческа.

За її словами, церковні редактори їх викреслили з іудейського пантеону, дотримуючись тексту Мойсеєвих заповідей. “Та не буде в тебе інших богів, крім Мене”, – сказано в одній із скрижаль, що, за біблійною легендою, Бог дав пророку Мойсею на горі Синай.

У цій частині дослідження більшість вчених погоджуються з доктором Ставрокопулу. За їхніми словами, боротьба монотеїзму з пережитками язичництва серед декількох поколінь Ізраїлю була процесом тривалим.

Протягом кількох століть поряд з культом Всевишнього існувало поклоніння місцевим божествам, серед яких була і Ашера.