Страшні злочини відбувалися завжди. Разом з появою писемності виникають і перші дійшли до нас правила, які веліли, як вести себе з вбивцями. На жаль, історії конкретних кримінальних справ з глибин віків доходять до нас вкрай рідко, все-таки документувати такі речі почали відносно недавно. Але іноді детективні історії спливають як би самі собою, з саг і літописів. Про одну таку стародавньої київської детективної історії, що сталася в XI столітті, сьогодні і розповімо.

Гра престолів

Отже, Київ, літо 1015 року. Помирає князь Володимир Святославич, Хреститель. Синів у нього, як бліх на бродячому собаці, цілих одинадцять. Деяких він, звичайно, сам пережив, але більшість правлять від саме батька в різних містах. Треба сказати, що сини ці були в основному від різних жінок, між собою були знайомі мало, і братську любов один до одного випробовувалися не всі. Не дивно, що відразу після смерті Володимира годинник почали відраховувати дні до початку великої міжусобиці за центральний київський престол.

Офіційна версія, відома нам з «Повісті временних літ», говорить, що відразу після смерті батька, влада в Києві захопив віроломний Святополк, прозваний Окаянним. Захопив просто тому, що виявився ближче всіх до трону, так як Володимир незадовго до цього кинув його там в темницю.

За що саме Святополк потрапив за грати не цілком зрозуміло. Чи то намагався знову змінити на Русі релігію, то просто був старшим братом, а Володимир хотів бачити на троні більше молодшого Бориса.
Просидів Святополк Володимирович на троні близько року. Релігію не міняв, карбував монети і займався іншими нагальними справами. А далі відбулася подія, які і є однією з найбільш таємничих сторінок в історії Київської Русі.

Борис і Гліб

Згідно «Повісті временних літ», за наказом Святополка підіслані вбивці зарубали трьох його братів: Бориса, князя ростовського, Гліба, князя муромського і Святослава, князя древлянського.
Спочатку з життям розлучився Борис, який якраз їхав до Києва розібратися в питаннях престолонаслідування. Його вбили в наметі після молитви. Другим помер Гліб, правда при не до кінця зрозумілих обставин. Святослав же, дізнавшись про смерть братів, намагався втекти. Але люди Святополка наздогнали його і зарубали.
Після чого з Новгорода з’явився ще один брат, Ярослав, якого ми знаємо, як Мудрого, пішов на Святополка війною, відбив Київ, помстився за братів, а Бориса і Гліба ще і канонізував в християнських святих. Це офіційна версія.

Політичне вбивство

Але є обставини, які дозволяють в цій версії кілька сумніватися. Коли Святополк зайняв київський престол, його не підтримав майже ніхто з братів. Адже кожен хотів престол собі. Більш того, мудрий Ярослав почав смуту ще в 1015 році, за життя Володимира, так що добрим месником в цій історії він ніяк не виходить. Але за деякими даними, саме Борис і Гліб Святополка якраз підтримали і пообіцяли «шанувати його як батька свого». Було б дивно вбивати двох своїх єдиних союзників.

Деякі літописи пояснюють це тим, що Святополк був кровожерливий і божевільний, ось в цьому віриться насилу. По-перше, багато літописі писалися за часів князювання Ярослава, так що там можливі і цензура, і чорний піар. По-друге, Святополка літописці і так малюють вже занадто демонічної фігурою, ще й натякають, що він не рідний син Володимира Святославича. Так не буває, відчуваються нотки пропаганди.

Інший доказ невинності Святополка ми знаходимо в скандинавських сагах. Варяги відігравали досить серйозну роль в історії Київської Русі та описували багато подій, в яких брали участь. Так ось, «Сага про Еймунд» оповідає про протистояння двох конунгів Яріслейфа і його брата Бурислейфа за володіння Києвом. В результаті Яріслейф посилає варягів таємно вбити Бурислейфа і сідає на трон.

І якщо в Яріслейфе вгадується наш старий знайомий Ярослав Мудрий, то Бурислейфа в цій конкретній сазі здається чином збірним. Але за його основу, цілком можливо, взята саме персона князя Бориса.

Версія

В такому випадку, картина злочину виглядає наступним чином. Князі Борис і Гліб вирішують присягнути Святополку, який вдало опинився в Києві в момент смерті їх батька Володимира. Ярослав, які планував путч проти Володимира ще раніше, не може цього допустити, тому підсилає варягів убити молодих князів, а вину за цей злочин скидає на брата Святополка.

Комбінація майже ідеальна. Переможців, як відомо, не судять, так що правда буде за Ярославом. І в літописах запишуть так, як йому буде вигідно. А він убитих за його ж наказом Бориса і Гліба ще й канонізує, щоб точно ніхто не сумнівався в благих намірах.

Звичайно, це тільки версія. Ніхто з сучасних істориків не візьметься звинуватити в такому страшному і лицемірному злочині князя, якого вважають головним інтелектуалом Київської Русі і захисником християнства. Але і забувати про цю версію теж не варто, адже іноді навіть найнеймовірніші історії виявляються правдою.

Може колись археологи або історики виявлять якийсь документ, який проллє світло на цю таємничу історію. А до того ми з вами можемо тільки гадати, хто ж з двох князів стояв за, як би зараз сказали, замовним убивством Бориса і Гліба.