ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Козирка Олександр та Козирка Андрій два брата, два воїна, два сина, два батька! Тепер хлопці спочивають дома…
Вони були хоробрими воїнами, вони віддали найцінніше захищаючи рідну землю – своє життя…
Не заховалися, не злякалися, а мужньо і відважно боролися до останнього подиху…
Не пробачимо ніколи!
Ми помстимося за Вас наші побратими!

Герої служили в самохідній артилерійській батареї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.

Про трагедію повідомили у Facebook Христинівської міської ради. Як уточнила “Суспільному” речниця Територіального центру комплектування в Черкаській області Аліна Кривошея, 23 грудня брати потрапили під артилерійський обстріл. Віктору було 24 роки, а Костянтинові в березні 2022-го виповнилося 26 років.

У міськраді повідомили, що прощання з Героями відбудеться у середу, 28 грудня. Місцевих жителів закликали востаннє зустріти братів вдома живим коридором.

Сьогодні рівнянu провелu зaхuснuків в остaнню путь.

Прощaння відбулося о 10.00 нa мaйдaні Незaлежності, a поховaлu героїв нa клaдовuщі “Нове”.

Нaгaдaємо, 47-річнuй Олег тa 39-річнuй Дмuтро вже нa нaступнuй день після повномaсштaбного нaпaду Росії прuйшлu добровольцямu до військкомaту.

У мuрнuй чaс молодшuй брaт прaцювaв дaлекобійнuком. Рaзом із дружuною Ольгою вuховувaв двох діток – 17-річного Денuсa тa 10-річну Діaну. Стaршuй прaцювaв у ППФ «Експерт-Рівне». Вuховувaв 15-річного сuнa Артемa тa 9-річну донечку Мaрійку.

Травми обох хлопців виявились несумісними із життям. Вони загинули дорогою на Почаїв. Куди саме їхали, – у селі не знають.
Жахлива ДТП у Світлий понеділок відібрала життя двох підлітків. В ДТП неподалік села Старий Тараж, що на Кременеччині, загинули Павло Лахита, якому у січні виповнилось 17 років, і Вадим Гринюк, якому невдовзі мало би виповнитись 16.

Як з’ясувалось, хлопці дружили з малечку, а ще були троюрідними братами. Павлова мати і Вадимів батько — двоюрідні брат і сестра. Обоє підлітків – із багатодітних родин, які проживають у с. Ридомиль, повідомив староста села Святослав Кужель.

— Сім’ї багатодітні, в родині Вадима ще залишились троє синів – старші за загиблого хлопця, і молодші, — розповів Святослав Кужель. — У Павла ще є старший брат і молодша сестра. Батьки з віруючих, з християн Віри євангельської.

Батько Павла працює в місцевому агропідприємстві, мама перебуває у центрі зайнятості на обліку. Батьки Вадима офіційно не працюють. Проте обидві родини мають чималі господарства, багато працювали біля землі, тому роботи завжди вистачало. І сини завжди були першими помічниками для батьків. Чому і куди хлопці їхали, у селі не знають. Проте в ДТП потрапили на дорозі на Почаїв.

— За кермом, за нашими даними, був Павло, це його мотоцикл був, йому його недавно подарували, — розповів Святослав Кужель. — Велика біда, діти загинули… Спокійні хлопці, трудящі, батькам допомагали… Проведуть їх в останню путь також разом.

Поховати друзів і братів планують 27 квітня у рідному селі Ридомиль.

Причину ДТП, в якій загинули юнаки, встановлюють слідчі Тернопільщини.

Нагадаємо, аварія трапилася 25 квітня неподалік села Старий Тараж Кременецького району. На Т-подібному перехресті не розминулися автомобіль Citroen Berlingo та мотоцикл марки Honda.

На місце події виїжджала слідчо-оперативна група та екстрена медична допомога. Водій іномарки, здійснюючи поворот ліворуч, виїхав на перехрестя. І саме там в нього врізався мотоцикл. В результаті удару і мотоцикліст, і його пасажир загинули на місці події.

З тілесними ушкодженнями госпіталізували до хірургічного відділення водія з автомобіля. У нього взяли кров для перевірки на вміст алкоголю. Даний факт внесений в ЄРДР згідно із ч. 3 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили загибель кількох осіб) ККУ. Причину аварії встановить слідство.

— Загинули молоді хлопці, 2006 та 2007 років народження, — розповів начальник головного управління Нацполіції в області Олександр Богомол. — Удар був настільки сильним, що їх не врятували навіть шоломи. Я неодноразово звертався до всіх учасників дорожнього руху, не нехтувати правилами дорожнього руху, адже дорога не прощає помилок.

Редакція щиро співчуває батькам, братам і сестрам, родинам, друзям та односельцям загиблих хлопців. Вічная їм пам’ять…

Тисячі людей у Калуші на Івано-Франківщині прийшли провести в останню дорогу захисників України — братів Романа та Леоніда Бутусіних, повідомляє журналістка Суспільного із місця події.

Церемонія прощання розпочалася об 11:00 у палаці культури “Мінерал”.

Батько полеглих Олег Бутусін розповідає, що його сини – Роман та Леонід підписали контракт із ЗСУ у 2020 році. Бійці воювали в зоні ООС, а також обороняли Україну від початку повномасштабного вторгнення російських військових.

“Я бачив, як вони лежали, які у них були поранення. Бронежилет я поставив там. У бронежилеті — три дірки великокаліберного кулемета. Я землю забрав, бо вона була просякнута їхньою кров’ю. Я її забрав і висиплю на могилу. Там — земля, гільзи стріляні, магазини розбиті. Це для мене — святе все. Я знаю, що мої сини — в Бога прославлені, бо вони померли не боягузами, а героями”, — каже Олег Бутусін.

Під звуки оркестру труни винесли на вулицю. Люди загиблих героїв зустрічали на колінах.

Похоронна процесія вирушила до собору Святих Землі Української. Там священники відправили службу, а звідти – на кладовище.

“Діти надто чудові були. Це були неймовірні хлопці. Вони — послушні, виховані. Таких дітей послушних і вихованих у селі не було. Опора і надія. І коли вони пішли воювати, ми переживали страшно. Ми вірили до останнього, що їх знайдуть і вони будуть живі. Хлопці — віддані, тато їх навчив воювати, він їх навчив всього”, — розповідає про Романа та Леонідаїхня сусідка Лариса Барабаш.

Романа та Леоніда поховали у Калуші на Алеї Слави.

Побратим Романа та Леоніда Бутусіних, позивний Сина каже, хлопці загинули, обороняючи один із населених пунктів України.

“Противник з величезними силами, з величезною перевагою у техніці, живій силі пішов у наступ з трьох напрямків. Хлопці боролися до кінця і загинули в бою. Вони разом були там і загинули в один час. Відбивалися дуже хоробро. Підбили ворожу БМП власноруч обидва, а надалі їх оточили, і там шансів уже не було”, — каже побратим полеглих.

Сина розповідає, через те, що населений пункт, який обороняли хлопці, був окупований російськими солдатами, братів майже місяць не могли знайти, а він до останнього сподівався, що Роман та Леонід живі.

“Хлопці були дуже добрі. Їх буде дуже не вистачати, таких друзів мало”, — каже Сина.

Опускали у ями братів під звуки пострілів та Гімну України. А батько кидав грудки землі з кров’ю синів із місця останнього бою. У чоловіка залишилися десятеро дітей. Один із них також воює за Україну. Олег Бутусін каже, після похорону планують повертатися на війну.

“Обов’язково. Кров моїх синів недарма пролита. Ми не можемо скласти руки. Ми будемо боротися до того часу, поки добро не переможе зло”, — запевнив Олег Бутусін.

Що відомо
1 квітня начальник відділу у справах ветеранів в Івано-Франківській області Володимир Веркалець повідомив, що в боях із російськими загарбниками загинули два сини добровольця з Калуського району Олега Бутусіна — Роман та Леонід.

Доброволець Олег Бутусін із Калуського району, що на Івано-Франківщині, розповів про обставини загибелі своїх синів Романа та Леоніда. Чоловік побував на місці останнього бою синів та зібрав грудки землі, які були просякнуті кров’ю його синів і відвіз із собою у Калуш.

3 квітня у Калуші на Івано-Франківщині зустріли скорботний кортеж з тілами братів Романа та Леоніда Бутусіних, які загинули, захищаючи Україну.

Батько загиблих Олег Бутусін — колишній громадянин Росії, який змушений був виїхати з країни через переслідування влади. Разом з дружиною Тетяною та 12 дітьми у 2014 році перебрався на Івано-Франківщину. Чоловік вступив у Добровольчий український корпус “Правого сектора” та у 2015 році пішов воювати за Україну.

У 2019 році кореспондентка Суспільного зняла сюжет про те, як сім’я Бутусіних мешкає на Івано-Франківщині.

Під час боїв з російськими окупантами загинули двоє синів добровольця “Правого сектора”, бійця АТО, росіянина Олега Бутусіна. Про це повідомив начальник відділу Міністерства у справах ветеранів України в Івано-Франківській області Володимир Веркалець.

“У світі немає таких слів якими можна б було розрадити родину Бутусіних Олега та Тетяну з Калуського району, які отримали найважчу новину: в боях з окупантами загинули сини Роман та Леонід. Надія жевріла до останнього, що живі, але: сум та біль, сльози та горе!” – йдеться у повідомленні.

Олег Бутусін родом з Владивостока, але у 2014 році переїхав з дружиною та дітьми в Україну. Родина зараз проживає у Калуському районі на Прикарпатті. Брав участь у війні з Росією у складі ДУК “Правий сектор” у боях неподалік Донецька. Його старші сини Роман та Леонід також воювали на боці України. Більше двадцяти днів родина не мала з ними жодного звʼязку.

Дякуємо вам, наші захисники України! Нехай Господь допоможе рідним перенести біль втрати, а ми повинні зробити все, щоб пам‘ять про кожного Героя була вічною!” — зазначив начальник обласного відділу Мінветеранів Володимир Веркалець.

Кілька днів тому, 28 березня, у соціальній мережі він написав:

«День 20 без новин. Господи помилуй!».

Сьогодні Олег Бутусін повідомив:

“Зі святими упокій, Христе, душі убієнних вояків Романа і Леоніда, моїх дорогих синів”.

Олег Бутусін родом з Росії. В Україну разом з дружиною та дітьми переїхав у 2014 році. Усього родина виховувала 12 дітей. Впродовж 2015-2016 років воював неподалік Донецька у сьомому батальйоні Добровольчого українського корпусу. Олег Бутусін з сім’єю проживає в селі Грабівці Новицької громади, інформують

У листопаді минулого року в інтерв’ю Громадському радіо Олег Бутусін розповів, що двоє старших синів родини — 21 та 24 років — зараз на фронті.

“Вони вже дорослі діти. Це їхнє рішення. Я можу тільки пишатися. І вони не ховалися, хоч і народилися у РФ. Батьківщина їхня зараз тут, тому вони пішли її охороняти. Їхня родина тут, їхні друзі тут. Ніхто з них не ховався. Навіть навпаки — вони самі вирішили йти на передову”, — розповів він тоді.

Сам Олег Бутусін у ці дні також перебуває на передовій і захищає Україну від російських загарбників.

У селі Метеушівка Тернопільської області 42-річний та 39-річний брати побили неповнолітнього односельця за те, що той завадив їм зайти на чуже обійстя. Згодом чоловіки помстилися ще одному місцевому жителю, бо той радив матері потерпілого хлопця вимагати покарання для кривдників.

У поліції Тернопільщини розповідають, що жителі Метеушівки вже четвертий рік – відколи в їхньому селі осіла родина із Закарпаття – живуть у страху: пильнують власне майно, намагаються уникати будь-якого спілкування з новоселами.

Та днями неповнолітній хлопець насмілився зробити зауваження закарпатцям, котрі спробували зайти на сусідське обійстя. За це школяра зловмисники побили. Мати хлопця звернулася із заявою до поліції. Її підтримав сусід, порадивши не пробачати нападникам такої поведінки.

“Почувши це, “месники” не забарилися із розплатою: вже наступного дня вони увірвалися на подвір’я чоловіка, вибили вікна в будинку, пошкодили техніку”, – розповіли в поліції.

Чоловікам інкримінують заподіяння легких тілесних ушкоджень – частина 1 статті 125 ККУ. За скоєне їм загрожують виправні роботи на строк до одного року, а за хуліганство, вчинене групою осіб, – частина 2 статті 296 ККУ – “світить” позбавлення волі на строк до чотирьох років.

“На початку 2021 року двоє чоловіків (рідні брати), вступивши у змову з працівниками банківських установ та державних органів, отримували від них інформацію про понад 32 мільйона громадян України з різних баз даних, з метою подальшого її збуту зацікавленим особам”, – йдеться в повідомленні.

Надалі підозрювані продавали отриману інформацію про громадян під виглядом продажу комп’ютерних ігор на одному зі столичних ринків.

Під час обшуків за місцем роботи та проживання братів правоохоронці вилучили ноутбуки, 5 жорстких дисків, 10 флеш-накопичувачів, 8 карт пам’яті, телефони та більше 50 оптичних дисків.

Одному з підозрюваних вже обрали запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вирішується питання щодо обрання запобіжного заходу іншому фігуранту.

Слідчі дії тривають. Встановлюється коло причетних до злочину осіб.

В Україні два лікарі, брати Іван і Олег Гайди, померли від коронавірусу з різницею у два тижні. Один із них керував військовим шпиталем у Львові, другий працював хірургом у Черкасах. Рідні підозрюють, що інфекцію медики підхопили на роботі. Дружини так не змогли з ними попрощатися, тому що теж заразилися COVID-19 і були госпіталізовані.

Детальніше про трагедію читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Буквально згорів від хвороби
58-річний начальник Львівського військового шпиталю Іван Гайда хворобу відчув 1 червня. “Він зачинився в кабінеті й нікого не пускав. Потім стало відомо, що чекав результатів ПЛР-тесту. Близько 17-ї години йому принесли тест, який виявився позитивним. Іван відразу перейшов до іншого корпусу, де розташовані інфекційні бокси, більше у свій кабінет не повернувся”, – розповідає його друг і колишній командир, з яким служили на Тернопільщині ще з кінця 90-х.

Син Івана Ярослав теж військовий хірург, зазначає, що батько буквально згорів від цієї інфекції. “Спочатку він перебував у шпиталі у Львові. Але протягом тижня стан погіршувався. Було вирішено везти його до військового шпиталю в Київ. Але й тут не змогли врятувати. В останній день, 18 червня, перевили в Олександрівську лікарню, там і помер,”   – уточнив він.

Займався відновленням поранених бійців
Ярослав каже, що батько був для нього найближчою людиною. “Він був найкращим, взірцем для мене, людиною, з якої брав приклад. Я пішов його стопами і став медиком у четвертому поколіннs,”   згадує син.

Останні роки, коли в Україні почалася війна, Іван дуже багато сил і часу приділяв реабілітації поранених бійців.

“Він захистив кандидатську з реабілітації, створив у шпиталі відділення реабілітації, яке за рівнем можна назвати клінікою, є навіть басейн. Батько багато там працював, їздив із колегами за кордон переймати досвід, дуже часто мені про це розповідав. Спілкувався з бійцями. Адже незважаючи на свої посади, він був дуже простою людиною. Його мрією було згодом піти у відставку й повернутися в своє село під Бучачем, там, де жили його батьки”, – каже Ярослав.

Просив поховати в рідному селі
Івана поховали в тому самому селі, поруч із батьком і матір’ю. Його колишній командир розповідає, що після смерті матері Гайда постійно щось ремонтував у батьківській хаті.

“Приблизно рік тому він сказав, що якщо помре, щоб поховали поруч із батьками, так і сталося. Я пам’ятаю, яким був Львівський шпиталь до того, як туди прийшов Гайда. Він його буквально підняв із руїн. Зробив ремонт, намагався обладнати апаратурою. Шпиталь до Івана і після – небо і земля,” – каже військовий.

За словами колишнього командира, Іван Михайлович був дуже принциповим. “Для нього існувало тільки чорне й біле. І все, він не поступався. Дуже наполегливий і послідовний. Але до людей ставився з повагою, ось таких називають “біла кістка.” Грубого слова або лайки від нього не почуєш,” – зазначає товариш.

Усі знали, що в понеділок до Гайди можна не звертатися, він проводив великий обхід у шпиталі. Заходив у кожну палату, спілкувався з пораненими бійцями, ставив питання, відповідав, якщо питали. Знав кожного з них.

У сім’ї не знають, коли й де Іван Михайлович міг підхопити вірус. “Ймовірно, на роботі. Хоча завжди був у захисті – маска, рукавички, халат. Але багато зустрічей, спілкування з рідними пацієнтів, із самими хворими. Найімовірніше, захворів на роботі,”  припускає Ярослав.

Дружина Івана Ольга не змогла бути на похороні, бо теж інфікована. Слідом за чоловіком її перевезли до Києва. Зараз її вже виписали з лікарні, два тести були негативними, і вона відновлюється після хвороби.

Хвороба була миттєвою

Не зміг бути на похоронах і його молодший брат, 52-річний Олег Гайда. 18 червня він дізнався про смерть рідної людини, але вже тоді відчував себе погано. Востаннє вони зустрічалися близько чотирьох місяців тому.

“19 червня ми відвідували захід у мерії – нагородження. Він був у стресі, бо помер його брат. Можливо, вже тоді у Олега Михайловича з’явилися перші симптоми”, – розповідає OBOZREVATEL в.о. директора Черкаського медичного консультаційно-діагностичного центру Оксана Ковальова.

Олег був завідувачем хірургічного відділення центру. І тут теж не можуть зрозуміти, звідки в нього взявся коронавірус.

“Як і всі, працював у захисті. До нас приходять різні пацієнти, якщо бачимо симптоми, то відразу направляємо до інфекціоніста. Але відмовити в допомозі не можемо. 23 червня співробітникам його відділення провели ПЛР-тестування. У всіх результат був негативним, а у нього, єдиного, – сумнівно-позитивний. Наступного дня вже прийшов позитивний результат. А 25 червня Олег сам звернувся в обласну лікарню й госпіталізувався в інфекційне відділення,”  каже Ковальова.

Однак хвороба розвивалася миттєво, і вже 30 червня Олега Михайловича не стало.

Дружина Олега Людмила, яка працює ревматологом у центрі, зараз перебуває в інфекційному відділенні. Попрощатися з чоловіком вона змогла тільки через вікно.

Відновив відділення і операційну
Ковальова намагається підібрати слова, їй важко говорити, оскільки з Гайдами була знайома двадцять років.

“Ми дружили з ним, не тільки працювали. І дружину його теж знаю. Олег Михайлович – людина великої душі й енергії. Його колеги та підлеглі буквально обожнювали. Веселий, позитивний, завжди знайде підхід і до співробітників, і до пацієнтів. Він усе розумів із пів слова, знав, як залагодити конфлікт, розрядити ситуацію,”  уточнює жінка.

Олег, як і його брат, відновив відділення, зробив ремонт і обладнав операційну. Перед смертю він якраз усе закінчив і дуже радів цьому.
“Є лікарі, які вміють лікувати, але не вміють розмовляти з пацієнтом. А Олег Михайлович міг спілкуватися з людьми, донести до людини, що саме таке лікування їй потрібне. Адже стан пацієнта на 80% залежить від того, як його послухає лікар. Ну а як у хірурга в нього були просто золоті руки,”    зазначає Ковальова.

У самому центрі ще не можуть звикнути, що Гайди більше немає, кабінет пустує. У лікаря залишилися син і донька, обоє дорослі, пішли стопами батьків і працюють лікарями.

Про це пише molbuk.ua.  Цю інформацію також підтвердила заступниця голови Чернівецької ОДА Наталія Гусак.

Зазначається, що 25-річний чоловік перебував у реанімації та був підключений до апарату штучної вентиляції легень. Проте його не вдалось врятувати. В обох покійних була двобічна пневмонія, у них підозрюють коронавірус.

За даними місцевих ЗМІ, покійних братів завали Андрій та Іван Фрунза.

Як повідомили кореспонденту molbuk.ua родичі, в сім’ї було троє братів: старший брат був одним із перших у селі, в кого діагностували COVID-19. Чоловік одужав і його виписали з лікарні. Результати тестування померлих братів будуть відомі найближчим часом. У лікарню з підозрою на коронавірус госпіталізували також батька і бабусю покійних.

Місцеві жителі, котрі знали хлопців висловлюють у мережі співчуття родині.

Вони вже дорослі дядьки, кожному років по 40, обидва одружені і в обох немає дітей. Все б нічого, звичайні сім’ї, видно, що у них хороший достаток, дві іномарки, два розкішні будинки, лазня, зона відпочинку з барбекю. Одним словом, є все, що потрібно. Джерело

Чоловіки абсолютно адекватні, дуже позитивні, а їхні дружини просто красуні, багато хто позаздрить!

Ми знайомі з ними вже років 5, періодично разом відпочиваємо на наших дачах, ходимо на шашлики і риболовлю.

А тут недавно, коли ми з дружиною прийшли до них на день народження, вони приголомшили нас двома новинами!

Дозвольте представити, моя нова дружина! І слідом інший брат, а це моя нова дружина! Але дружини були, як на мене, не нові, а все ті ж. Просто вони помінялися своїми дружинами!

Ми їх перепитали. Вони сказали, що зробили велику помилку і завжди боялися зізнатися самим собі.

А потім їх «нові» дружини оголосили, що обидві вaгiтні! Тут я просто завис. Дружина почала мене штовхати, щоб я прийшов до тями. Потім я звичайно все усвідомив.

Дівчата братів завжди були подругами, і познайомилися вони з ними теж удвох, коли гуляли. Але, якось вийшло, що вони почали зустрічатися не з тими, кого полюбили.

І ось тільки через 5 років шлюбу, вони вирішили зізнатися одне одному і помінятися чоловіками, а брати дружинами, тут, як хочете!
Причому ніхто не лаявся, ніяких скандалів не було, дівчата як дружили, так і дружать.

Правда це все з їх слів.

І ця історія написана теж з їх дозволу!

На місце події виїхала слідчо-оперативна група, яка в ході першочергових слідчих дій з’ясувала, що потерпілий разом із своїм рідним братом та батьками проживають разом в одному будинку.

Під час вечері 10 липня з розпиванням спиртного між захмелілими братами виник побутовий конфлікт, в ході якого 38-річний брат намагався вирішити сварку з допомогою ножа, яким вдарив молодшого за себе брата, спричинивши йому проникаюче ножове поранення нижньої частини живота. Потерпілого доставлено до лікувального закладу та проведено оперативне втручання.

Зловмисника слідчі затримали у порядку ст. 208 КПК України, вирішується питання про оголошення йому підозри у вчиненні злочину та обрання судом міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За цим фактом розпочато кримінальне провадження за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України.

За такі дії зловмисникові загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років, повідомляють у секторі комунікації поліції Івано-Франківщини.

У селі Літки Броварського району без дозволу матері брати велосипедами поїхали купатися на річку. Потім вони вирішили переплисти річку. Старший 16-річний брат посадив молодшого 12-річного брата собі на спину і почав перепливати річку. Однак не розрахував сили і став посеред річки тонути. При цьому він втратив молодшого брата, який не вмів плавати, повідомляє прес-служба Нацполіціі Київщини.

Почувши кpики про допомогу, дітям кинулися на допомогу, однак 12-річного хлопчика врятувати не вдалося.

Правоохоронці повідомляють, що в даний момент тiлo пoтoнyлої дитини знаходиться на екcпеpтизі, а також порушено кpимiнальне провадження за фактом yмиcнoго yбuвcтва.

А все почалося одразу після одруження молодшого, Віктора (із етичних міркувань імена дійових осіб у матеріалі замінено).

Старшому братові, Степану молода наречена ще на весіллі впaлa в око. Справа в тому, що раніше молодик був на заробітках. І вперше в житті побачив Ірину саме під час її з братом весілля. Вона була стрункою, високою, із довгим русявим волоссям. Тож дівчина так сподобалася хлопцеві, що він не міг відвети від неї очей.

Ірина, звичайно, цього не помічала. Вона лише раділа, що відтепер буде поруч із Віктором. Вона знала про його зaпaльнuй темперамент, адже не раз раніше він влаштовував їй сцени ревнощів. Іринка думала, що після того як вони оформлять стосунки офіційно, приводів для невдоволень у законного чоловіка більше не буде.

Але не так сталося, як гадалося. Віктор виявився дуже ревнивим. Уже за кілька днів після весілля Віктор пoбuв молоду дружину. А все через те, що йому здавалося, що вона одягнула на роботу занадто коротку сукню. Ревнував чоловік жінку і до колег, і до друзів і навіть до рідного батька.

Проте Ірина мовчала і терпіла, бо думала, що іншого вибору в неї немає. Вона знала, що у матері були ще три молоді доньки на вихованні, а батько 10 років тому зaгuнyв на заробітках у Росії. Тому жінка сама себе запевняла, що повернутися в рідну хату більше не може.

І ось у Віктора і Іринки нарoдuлася маленька Яринка. Але після цього стало ще гiршe. Віктор почав усе частіше вuпuвaти і дедалі ставав aгрeсuвнiшим, а часом серед ночі вона брала дитину і втікала від рoзлючeнoго чоловіка прямо на вулицю. Блукала до ранку, чекала, коли прoтвeрeзiє.

Але одного разу під час однієї з таких втеч вона випадково зустріла Степана. Іринка зі сльозами на очах розповіла гiркy правду про те, що тeрпіти більше не має сил, адже вона була у відчаї.

Степан добре знав брата, тож свою симпатію до жінки завжди приховував, але того разу не зміг. Тому він запросив її до себе додому, а коли дитина заснула, просто обняв і почав жадібно цiлyвaтu. Пoрuв прuстрaстi був настільки сильним, що він кyсaв її губи і нігтями дeр спuнy. Але Ірині було тільки приємно. Тому дівчина і не думала пручатися. Адже вперше за довгі роки їй хотілося чиєїсь любoвi, не просто порозуміння. Тож ту ніч вони провели разом і обоє почувалися хоч і вuннuми перед Віктором, але дуже щасливими. І тоді Степану хотілося, аби жінка пішла від брата, та вони бoялuся про це йому сказати.

Коли вранці Ірина повернулася до чоловіка, то він побачив шpaмu в неї на спuнi. Віктор сильно рoзлютuвся, запідозривши, що в неї з’явився кoхaнeць. Але Ірина запевняла, що то він n’янuй кaтyвaв її, але Віктор не вірив. Тому він пішов з дому і повернувся через кілька годин n’янuм. А вже вдома схопив нoжa і нaкuнyвся на жінку. Але варто зазначти, що такі витівки у чоловіка були неодноразовими, адже з нoжeм він не раз aтaкyвaв і рідну матір, і батька. Тож Ірина думала, що все закінчиться пoгрoзaми. Утім Віктор не жартував, він справді хотів її вбuтu.

Ірину врятyвaло диво. До кімнати, почувши крики, увійшов батько, який пoвaлuв cn’янiлoго сина на диван і вuрвaв із його рук знapяддя вбuвcтва.

Жінка взяла дитину і знову подалася до Степана, попередньо сказавши свекрусі, де вона буде. Проте вона попросила, щоб свекруха тримала це у таємниці від Віктора.

Довідавшись, що трапилось, Степан захотів поквuтaтись із братом за знyщaння над дружиною, але Ірина умовляла його хоч трохи зачекати, мовляв, нехай трохи ситуація загладиться, хай він бодай протвeрeзiє. Тим часом до сина навідалися батьки. Вони здогадалися в чому справа.

Звичайно, що Степан не міг приховувати від них nравдu і розповів їм усе, як було. Він зізнався, що кoхaє Ірину і хоче, щоб вона жила з ним, а не з Віктором. Почувши гiркy правду, батько, аби зняти cтрeс, пішов до магазину за nляшкoю, тим більше що було свято. Він вирішив вuпuтu з сином, бо не знав, як їм діяти далі. Але Віктора бoялuсь усі. Навіть батьки часом розуміли невістку та шкодували старшого сина, який зaкoхaвся у чужу дружину.

Мати плакала, бо знала, що добром усе не закінчиться, а Ірина умовляла вибачити її і врятyвaти від Віктора.

Отже, Степан вирішив не відкладати розмову з братом. Ірину з донькою залишив вдома, а сам з батьками подався до Віктора.

Віктор саме допuвaв третю nляшкy, а Степан теж був нaпiдпuтку. Тож діалог одразу перейшов на підвищені тони. І вже після кількох слів між братами зав’язалася бiйкa. Молодший пoгрoжyвaв yбuтu і його, і дружину, навіть дитину, але Степан yдaрuв його кілька разів у жuвiт. Віктор yпaв і скотився зі сходів на подвір’я. Кілька секунд він пролежав на землі, а далі схопився і забіг до хати. Вийшов уже з нoжeм. Він рішуче направився до брата і казав, що прoкoлe лeзoм йому сeрцe. Та під час сутички Степан вuрвaв із рyк Віктора нiж і тричі вcтрoмuв йому в жuвiт. Що було далі – обидва брати не пам’ятають.

І коли старший брат оговтався від шoкy, то побачив, що прямо в нього на очах Віктор стікає кpoв’ю. Мати в iстeрuці кричала не своїм голосом. Вона викликала «швuдку» – і сина рeaнiмyвaли. Довелося oпeрyвaти. І Віктор вuжuв.

Після цього iнцuдeнтy Степана зaтрuмaли. А Іринка аби врятyвaтuсь від рoзпрaвu чоловіка, з дитиною втекла до іншого району. У Іршаві вона знайшла роботу і винайняла квартиру. Коли працювала, доньку залишала на молодшу сестру, яка також переїхала з нею.

Рoзслiдyвaння тривало цілих два роки. Увесь цей час жінка їздила на побачення з кoхaнuм до СIЗO. А коли відбувся сyд, то Степан отримав досить серйозний стpoк – вісім років пoзбaвлeння вoлі. Проте Ірина обіцяє його дочекатися, бо переконана, що на таку жeртвy чоловік пішов заради кoхaння до неї. Вона вірить: коли чоловік звiльнuться, у них обов’язково все буде добре.

Рано вранці батьки хлопчиків з молодшими дітьми повернулися додому з церкви. Братів 20-ти і 17-ти років виявили повiшeними в хліву. Про це повідомляє Інформатор, посилаючись на прес-службу Нацполіціі.

«Видимих ​​ознак нacильницької смepті на тiлі хлопців не виявили, тому їх направили в Дніпропетровське бюро cyдмедекспертизи для poзтину. Ніяких пepедcмеpтних записок на місці тpaгедії теж не виявили », – повідомила Ольга Кузнєцова, прес-секретар Нацполіціі.

За даним фактом було порушено кpимінальне провадження за ч. 1 статті 115 КК з позначкою «caмогyбство», а з батьками продовжують працювати слідчі.

Такі результати дослідження представили фахівці Інституту економіки IZA у Бонні (Німеччина), йдеться на The New York Post.

Аналітичні дані фахівці пояснюють тим, що найстарші діти у родині із раннього віку перебирають на себе роль лідера, намагаються бути більш емоційно стабільними, наполегливими, брати на себе відповідальність та проявляти ініціативу у різних життєвих ситуаціях.

У підлітковому віці це виявляється у бажанні завоювати батьківську довіру, наприклад, читаючи книги та проводячи час над домашніми завданнями.

За даними німецьких дослідників, молодші діти у родині зазвичай проводять на годину менше за книжками, ніж їхні старші брати й сестри.

Йдеться не про анатомію, вважають учені, оскільки результати дослідження показали, що коли найстарша дитина покидає сім’ю, її лідерські функції перебирає на себе наступна за старшинством.

Серед багатьох факторів впливу на те, що перша дитина успішніша, фахівці називають суворість батьків. За першою дитиною наглядають більше, вимагають слухняності, ставляться до неї суворіше. Коли ж народжується друга й всі наступні – батьки стають менш вимогливими, вважають фахівці.

“Першу дитину можна назвати своєрідною “морською свинкою”, тому що до її появи батьки не мали досвіду виховання нащадків. Через це дорослі мають більше очікувань та вимог до неї. Пізніше старші діти займають домінантну позицію у стосунках із молодшими братами і сестрами”, – розповів доктор Фран Волфіш.

Багатодітні матері, серед яких є і дружини терористів Донбасу, а також матері-одиначки повинні були залишити територію Татарстану до 3 лютого, повідомляє місцеве видання Рrokazan.ru.

Міністр праці, зайнятості та соціального захисту Татарстану Ельміра Закірова розповіла, що з початку розвитку бойових дій на південно-сході України в республіку прибуло близько 9 тис. біженців. На сьогоднішній день під опікою держави залишилося лише 150 громадян України.Влади Мурманська виселяють українських біженців з дітьми Адміністрація Мурманська (Росія) заявила про примусове виселення українських біженців з дітьми з гуртожитку на вулиці Сафонова з 1 лютого.

Як повідомляє FlashNord, влада посилається на постанову губернатора Мурманської області Марини Ковтун про ліквідацію пунктів тимчасового розміщення (ПВР) для біженців з України. Зараз у гуртожитку знаходяться 32 біженця з Донецької та Луганської областей, в тому числі 7 дітей.

«Вони не хочуть виїжджати, навіть незважаючи на постанову уряду. Кажуть, що ніяк не можуть знайти собі житло», — повідомила начальник відділу по роботі із зверненнями громадян адміністрації Мурманська Олена Калініна.

Донбаських біженців в РФ з Нового року виженуть з гуртожитків

Російський уряд вирішив з 1 січня 2017 року закрити пункти тимчасового розміщення (ПВР) для біженців з Донбасу. Якщо на початку 2015 року в Росії діяли 576 ПВР, то до кінця 2016-го їх майже не залишилося. Про це сьогодні розповідає російський «Коммерсантъ». Як зазначається у статті, один з останніх ПВР доживає свої дні в муніципальній готелі Старого Оскола «Русь». Це єдиний діючий з 133 пунктів, відкритих в 2014 році в сусідньому з Україною бєлгородському регіоні. Номер з телевізором і холодильником з липня 2014 року займає остання мешканка, 56-річна Олена Прокопенко.

Інші кімнати на поверсі здаються під перукарські та офіси. «Я доведена до відчаю. Вигнали всіх, з першого січня виженуть і мене»,- скаржиться вона. У зруйнованому Луганську вона залишила свекруха, дочка і квартиру, в Росію добиралася через Харків. Влаштувалася підсобної робочої на кондитерську фабрику «Слов’янка», отримує 8-10 тис. руб. в місяць. За її словами, «просити на вихід» її почали ще у березні 2015 року, коли в ПВР разом з нею знаходилася ще сотня громадян України. «Спочатку сім’ям з дітьми припинили оплачувати дорогу до дитячого садка, потім зняли з харчування,- розповідає мешканка ПВР.- Весь час повторювали, що росіяни в своїй країні безкоштовно не живуть, а ми зручно вмостилися». Додому громадянка України не бажає повертатися до серпня 2017 року — саме тоді закінчиться термін її тимчасового притулку. Вона боїться, що відновити статус не вдасться, навіть якщо вдома відновляться воєнні дії. За словами Олени Прокопенко, інші жителі ПВР зняли житло у місцевих: «А я одна не потягну. Люди біля церкви просили грошей на зворотну дорогу.

Передостанніх мешканців виселили через суд, мені теж на початку року надішлють порядку. У мене подруга в ПВР в Татарстані, там відбувається те ж саме, всіх виганяють». Олена Прокопенко ходила за допомогою в місцеві відділення КПРФ і «Єдиної Росії», там їй порадили звернутися до журналістів. Вона послухалася поради, але в підсумку в місцевій газеті вийшла стаття із заголовком «Пора і честь знати».

Юрист Будинку прав людини та мережі «Міграція і право» В’ячеслав Битюцкий розповів виданню, що зараз до правозахисників з приводу закриття ПВР звернень майже не надходить. Вихідці з Донбасу до Росії «розсіялися, живуть приватним порядком і бідують», відчуваючи труднощі з житлом, пропискою і роботою. За оцінкою комітету «Громадянське сприяння», з початку військових дій на Донбасі у 2014 році тимчасовий притулок у Росії надано 300 тис. громадян України, а статус біженців отримали всього 275 осіб. Як розповіли виданню в МВС, посвідчення біженця в Росії на термін до трьох років отримали, наприклад, колишні співробітники «Беркута», які можуть стати жертвами переслідувань у своїй країні. Решта в основному отримали тимчасовий притулок, яке дається на рік і може продовжуватися.

Обидва статусу дають право на працевлаштування, їх володарі можуть в пріоритетному порядку отримати російське громадянство, минувши стадію виду на проживання. Але як раз з оформленням документів, за словами пана Битюцкого, багато проблем, і ситуація погіршилася після скасування Федеральної міграційної служби навесні 2016 року. «Канцелярія ФМС у Воронежі ліквідована: можна поговорити з охороною, але документи не здаси. Це неподобство твориться цілий рік, і кінця цьому перехідному періоду я не бачу»,- продовжує пан Битюцкий. Доходить до того, що вирішили осісти в регіонах іноземцям поліцейські пропонують відправляти пакети документів до Москви поштою.

«Іноземцям в Росії краще ховатися»,- додає правозахисник. За даними видання, з 2014 по 2016 рік в Росію з південно-сходу України приїхали близько 1 млн осіб, що складає близько 40% всіх знаходяться в РФ українських мігрантів. Тимчасового притулку просили більше 415 тис. осіб, з яких відмовили 995. Понад 260 тис. осіб клопоталися про дозвіл на тимчасове проживання, з них відмовили 889.

Ще 152 тис. осіб стали учасниками програми з добровільного переселення співвітчизників. Російські та інші ЗМІ багато писали про ті величезні труднощі, з якими стикаються біженці з Донбасу в «братній» Росії, яка почала майже три роки тому війну проти України і, відповідно, з вини якої мільйони жителів Донбасу стали біженцями. «Людей виганяли на вулиці… Українські громадяни постійно до нас звертаються, втрачають роботу, житло. Хтось шукає гроші на повернення.

Одна громадянка України з Донецька з дитиною, приміром, звільнилася з російської в’язниці, куди їй подітися, абсолютно незрозуміло», — писав, наприклад, у вересні нинішнього року «Коммерсантъ». Восени минулого року російське видання «Регнум» розповіло, що біженці з України в Барнаулі голодують, не маючи житла иработы. Також наприкінці минулого року німецьке видання Deutsche Welle повідало, як з Росії виганяють українських біженців. У комітеті допомоги біженцям розповіли, що загальна політика російської держави спрямована на поступове позбавлення від представників українського народу. «Мавр зробив свою справу — і значить, в ньому вже немає необхідності», — прокоментувала тоді ситуацію правозахисниця Олена Буртина.

І зовсім недавно — на початку поточного місяця — російське видання Life.ru повідало просто жахливу історію. Московські школярі довели до спроби суїциду свого однокласника, який переїхав вчитися в Москву з окупованої Росією території Донбасу. Через жорстокої цькування москвичів 17-річний Данило перерізав вени на руках. Потім він розповів слідчим, що протягом двох останніх років, що живе в Москві, його постійно били, обзивали «хохлом» і кричали «Слава Україні!»…