Стали відомі імена військових з екіпажу бойової машини російського десанту, з якої 5 березня 2022 року було здійснено розстріл цивільної машини родини Чикмарьових у Бучі.

Журналісти редакції розслідувань “Суспільного” розкрили ймовірні імена злочинців.

Як повідомляється у стрічці-розслідуванні “Буча: Екіпаж 111”, на початку повномасштабної війни Росії проти України, вранці 5 березня минулого року, подружжя Олександра та Маргарити Чикмарьових з двома дітьми, а також їхні сусіди двома автівками намагалися залишити місто.

Через деякий час вони побачили колону російських бойових машин, одна з яких одразу відкрила вогонь по цивільних авто.

Внаслідок обстрілу загинула Маргарита Чикмарьова та двоє її синів: 4-річний Клим і 9-річний Матвій. Олександр Чикмарьов був за кермом. Його важко поранили. Він втратив ногу. У другій автівці, що їхала позаду, загинув чоловік, дві жінки врятувалися.

“Торік журналісти Суспільного розшукали свідків трагедії і знайшли докази, які вказують на причетність до розстрілу десантників 104-го гвардійського десантно-штурмового червоного прапора полку. Зробити це вдалося завдяки залишеній неподалік від місця розстрілу поламаній бойовій машині десанту з бортовим номером 715, яка, як з’ясували журналісти, відстала від колони і до кінця окупації стояла на сусідній вулиці”, — йдеться у матеріалі “Суспільного”.

Після звільнення Бучі цю БМД-2 забрали українські військові. Щоб з’ясувати, якому російському полку належала машина, журналісти два місяці шукали її саму, адже бортового номера, який запам’ятали свідки, було недостатньо для ідентифікації, потрібен був ще розпізнавальний знак. Допоміг знайти фото та відео БМД голова міжнародної асоціації дослідників фортифікації “Цитадель” Павло Нетьосов.

Згодом полонений військовослужбовець 104-го полку Андрій Мєдвєдєв, який був у складі екіпажу тієї самої залишеної 715-ї БМД-2, описав обставини події. Він також назвав імена п’яти російських військовослужбовців, які були у складі БМД-2 з бортовим номером 111. Тієї БМД-2, що, зі слів десантника, очолювала колону і почала обстріл цивільних автомобілів 5 березня у Бучі.

Журналісти редакції розслідувань “Суспільного” спільно з оперативниками департаменту захисту суспільства і держави Національної поліції України ідентифікували тих, кого назвав Мєдвєдєв.

Тож, командиром екіпажу 111-ї БМД-2 був старший сержант Олексій Чурін, який проживає у Пскові. Відповідно до своєї посадової інструкції, він міг віддати наказ стріляти по цивільних автомобілях.

Навідником-оператором, тобто тим, хто виконує вогневу підтримку особового складу, був 24-річний Нікіта Чалов, родом з Іркутської області.

Стрільцем-оператором 111-ї БМД, ймовірно, був 35-річний сержант Альфред Якубов. Водієм-механіком – 33-річний Сергій Дємідов.

Також у 111-й БМД був молодший сержант, 28-річний Володимир Кравєц.

“Всім членам екіпажу вдалося повернутися з Київщини живими. Наразі справу розслідує Головне слідче управління Національної поліції України”, — йдеться у матеріалі.

Про це повідомляє пресслужба Офісу Генерального прокурора.

За даними розслідування, що в березні 2022 року під час окупації Бучі, військові рф вдерлися до будинку одного з місцевих мешканців. За наказом підполковника військовослужбовці росії вивели господаря будинку на вулицю та, поваливши його на землю, били чоловіка руками й ногами по різних частинах тіла. Відомо, що в такий спосіб нелюди намагалися отримати від постраждалого інформацію щодо патріотично налаштованих бучанців.

“Далі потерпілому зав’язали очі рушником та привели до штабу окупантів, де утримували цивільних осіб. Там чоловіка продовжили бити, змусили повністю роздягнутися і шукали на його тілі татуювання. З метою залякування обвинувачені імітували страту інших осіб, присутніх в тому ж приміщенні”, – додається правоохоронцями.

На щастя, потерпілому вдалося врятуватися. Він утік від катів, коли вони повели на страту інших цивільних.

Зазначимо, що прокурори Київської обласної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт в порядку спеціального досудового розслідування щодо трьох військових рф за фактом жорстокого поводження з цивільним населенням (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України).

Нагадаємо, що співробітники Державного бюро розслідувань затримали двох можливих зрадників, які під час окупації селища Хотімля Чугуївського району жорстоко вбили двох місцевих жителів. Ще двом злочинцям вдалося втекти разом з росіянами.

Такою була російська окупація Бучі. А також Ірпеня, Бородянки, Гостомеля. Закатованих та вбитих знаходять до нині. Їх кількість, лише на Київщині – понад 1300 осіб.

І за кожним убитим стоїть не просто статистична одиниця, а цілком реальне обличчя. Людина, її історія, і горе для родин. Одна із таких історій, це доля Ірини Фільчиної, яка загинула в Бучі. Фото із її охайним манікюром тоді облетіло весь світ.

Пані Світла втратила у Бучі рідну сестру. Родина шукала її і в день і вночі. На спокій пані Світлани, до її сестри, таки є куди прийти. І ми саме їдемо до неї. Зробивши хіба зупинку аби взяти квіти.

Нам до Михайлівки-Рубежівки, одразу за Бучею, куди 5 березня 2022, і їхала велосипедом 52-річна Ірина Філякіна.

Ті перші дні Ірина провела на роботі, і сподівалася, що все трохи стихло, проскочить додому. Взяла у колеги велосипед. Та на околицях Ірпеня велися бої, а у сусідню Бучу вже заїхали російські колони. Ось це одна із них. Про неї жінка не знала, могла лише здогадуватися, каже донька.

Але мама не слухала, і сподівалася, що беззбройну жінку ніхто не чіпатиме. Для чого?! У останній телефонній розмові з донькою, вона жартувала.

Журналісти видання “Нью-Йорк Таймс” переконані, що на цьому відео, саме Ірина Філякіна. Їде під гору. І щойно повертає, потрапляє у поле зору росіян. За мить, видно спалахи від роботи кулемета, і дим… там де згодом побачать її убитою.

Ось ця світлина облетіла весь світ. І саме за цим манікюром її впізнала майстриня, яка його робила за кілька днів до трагедії і навіть сфотографувала свою клієнтку.

Чоловіку Ірини вдалося дістатися сюди лиш за три тижні після вбивства. Через спроби доїхати раніше, сам потрапляв під ворожий обстріл. А от самої Ірини на місці загибелі не було.

“А хочеться ж вірити…. півтора місяця я лежав вдома, у мене двері були відкриті… я не міг закрити: прийде, а вдруг прийде…”, – згадує чоловік вбитої жінки Анатолій Філякін.

Тіла вбитих українців із вулиць за можливості прибирали ще до того як було звільнено Київщину. Когось відвезли до моргів, когось ховали – де мали змогу. Ірину Філякіну довелося шукати півтора тижня, знайшли у братській могилі. Там були ще майже сотня цивільних, із кульовими пораненнями або слідами катувань.

“На сьогодні ми маємо 1373 тіла загиблих наших громадян, цивільних громадян, мирних українців, яких вбито на території Київщини”, – каже керівник Нацполіції Київщини Андрій Нєбитов.

Здебільшого ці злочини справа рук солдатів 64-тої мотострілецької бригади російської армії. Генпрокурором точно встановлено, та оголошено про підозри, уже 18-тьом їх бійцям, і розслідування тривають.

Екс-телеведучий і волонтер Сергій Притула розповів про брата, який залишив адвокатську практику, щоб захистити свою країну. В інтерв’ю проекту “Розмова” Сергій зізнався, що родич брав участь у боях на Київщині.

“Брат був відряджений туди у складі одного зі спецпідрозділів, до якого він “приквартирувався” на добровольчій основі. “Зачисткою” це важко назвати, тому що це було десь в районі 20-21 березня. Ні про які зачистки тоді мова не йшла, тоді йшли бої за Бучу, Ірпінь — за Київщину. Брат був прикріплений до двох снайперів, яких захищав. Не знаю, чи можна що-небудь більше про це розповідати”, – пояснив Притула.

Сергій зізнався, що його брат не користувався нагодою, і не просив його постачати йому амуніцію або якесь обладнання.

“Я йому дуже вдячний. Умовно кажучи, Василь Притула не смикав Сергія Притулу з проханням: “Дай мені на підрозділ броніки і шоломи, забезпеч транспортом”. Все, що потрібно було для бійців, брат діставав самостійно. Хлопці екіпіровані дуже круто. Я зустрічався з ними не раз. Єдине, нарешті я віддав їм бус (гастрольний бус “Вар’яти-шоу”, – ред)”, – поділився волонтер.

Зараз брат Сергія Притули повернувся в адвокатську практику.

Чим Сергій Притула займається під час війни
Раніше він був ведучим Нового каналу, але після 24 лютого весь свій вільний час витрачає на допомогу армії – збирає донати, купує амуніцію, транспорт і навіть зброю. Благодійний фонд Сергія Притули є одним з найвідоміших в Україні.

У Бучі під Києвом власник розплідника для тварин влаштували собакам справжнє пекло.

У розпліднику замордовано сім цуценят та двоє дорослих псів.

Про це повідомив керівник поліції Київської області Андрій Нєбитов.

“Під час огляду приміщення наші поліцейські виявили трупи цуценят породи американський стаффордширський тер’єр та американський буллі. Ще 12 собак перебували у важкому стані від голоду та зневоднення”, – зазначив Нєбитов.

Головний поліцейський Київщини розповів, що у самому приміщенні – бруд, антисанітарія, результати життєдіяльності тварин.

“До болю вражає і те, що розплідник створила 28-річна бучанка, яка гідно опікувалась тваринами. Собаки були її захопленням, але під час окупації міста молода жінка трагічно загинула. Надалі справою став займатися її 27-річний чоловік”, – повідомив він.

Нєбитов додав, що нині усі тварини вилучені та передані зоозахисникам для піклування.

Стосовно власника вже розпочато досудове розслідування.

“Важко стримано і беземоційно реагувати, коли бачиш таку жорстокість до наших чотирилапих друзів”, – підсумував Андрій Нєбитов.

Історія про окупацію, мародерство та заслужену відплату почалася в Бучі, де російські десантники обікрали будинок однієї з тутешніх родин. Серед поцуплених речей був фотоапарат. Господарі колись купили його для мандрів, але навіть не могли уявити, яка подорож чекає на цю камеру.

Як вкрадений рашистами фотоапарат став доказом їхніх злочинів та як українські бійці шукали його справжнього господаря, йдеться у сюжеті ТСН.

Російські злочинці під час нашестя в Бучі пограбували родину Імамових, серед іншого вкравши у них фотоапарат. Після усіх злодіянь окупанти заблукали на Луганщині. Сталося це наприкінці весни, коли війна була в самому розпалі.

Тоді поблизу зруйнованої бойовиками Попасної за навколишні містечка та шахтарські поселення билися воїни з 24-ї механізованої бригади імені короля Данила. В той день, коли почалася ця історія, до їхніх позицій під’їхала ворожа машина російського десанту.

Як розповів український військовий Сергій Мазорчук, бойова машина окупантів дивним чином потрапила до них у тил, на якомусь з напрямків вона прорвалася. Цю ворожу техніку українські аеророзвідники зафіксували і передали інформацію піхотинцям, які і знищили окупантський екіпаж, а їхня розбита машина стала трофеєм захисників.

Після огляду підбитої ворожої БМД стало зрозумілим, що свою смерть на Луганщині знайшли ульянівські десантники.

Окрім їхніх особистих речей, вони везли ще і крадені. Серед знайденого був і фотоапарат. Останні 11 фотографій – нехитре життя окупантів. На фотографіях росіяни їдять, регочуть, вішають форму на деревах. Зі світлин видно, що вони не вміли фотографувати.

Ще 9 сотень фотографій на камері – це те, що окупанти чи то полінувалися, чи то не вміли видалити. На світлинах була щаслива родина, яка мандрує світом.

Українським бійцям вдалося ідентифікувати, що власники камери були родом із Київщини. Бійці 24-ї бригади вирішили, що є шанс повернути господарям їхнє майно, але переживали лише, чи вдалося людям з фото вціліти.

“Після тих подій, які там сталися, ми переживали, щоби вони були там всі живі”, – каже військовий ЗСУ.

Фотографії виклали на офіційній сторінці бригади в соцмережах і з проханням: “Допоможіть знайти”.

Ці знімки помітили друзі власника камери і написали йому з Польщі: “Тебе шукають, знайшовся твій фотоапарат”.

Як з’ясувалося, власником камери є Міршад Імамов – узбек, який все своє життя прожив у Душанбе, столиці Таджикистану. У 90-х йому вже доводилося втікати від війни, коли в його рідному місті розпалили конфлікт. 1999 року він забрав родину до Львова і залишився в Україні. За його життєвим планом, будинок у Бучі мав стати розрадою на пенсії.

Міршад добре пам’ятає той день, коли ворог прийшов до нього в дім у Бучі. Росіяни наставили на його 24-річного сина автомат, адже помітили в його руках телефон і одразу вирішили, що він – коригувальник. Дружина Міршада, Муаттара, кинулася на окупантів. Жінці доводилося пояснювати, що Інтернету немає, тож і дані передавати син аж ніяк не міг.

Росіяни потрощили житло родини, кидали ножі у меблі. Скільки речей зникло з будинку Міршада, він порахувати досі не може. Також будинок пережив приліт двох авіабомб.

Родина вже пів року робить ремонт у своєму помешканні, аби привести його до ладу після пережитої окупації.
Бійцям 24 бригади вдалося зустрілися з Міршадом, аби передати втрачений фотоапарат. Найперше, що воїни сказали, вони – помстилися. За нерви, страхи та збитки його родини. Бійці повернули камеру, яку возили із собою 4 місяці.

Військові показали Міршаду на камері фото окупантів, щоб запевнити – ці більше не прийдуть.

Ця історія також завершилася фотосесією, тільки вже з власником камери і бійцями ЗСУ.

Світлинами Олена Зеленська поділилася у Twitter.

Зеленська розповіла, що 6-річний Влад після того, як у квітні втратив маму через звірства окупантів у Бучі, пройшов реабілітацію на мальовничому сході Іспанії в таборі від благодійної організації.

“6-річний Влад втратив маму в Бучі. Впевнена, ви пам’ятаєте його фото біля її могили. Воно було квінтесенцією смутку. Сьогодні Влад нарешті посміхається – завдяки реабілітації в таборі від Gen.Ukrainian. Тут фахівці допомагають українським дітям долати пережите і знову бути щасливими”, – йдеться у повідомленні.

Зазначається, що через жорстоку війну РФ сотні українських дітей перебувають у подібній ситуації. І держава має відновити кожного і повернути їм нормальне дитинство.

“Приклад Влада та десятків інших дітей доводить, що це можливо”, – наголосила Зеленська.

Психологам було складно повірити, що їм вдасться повернути дітей до нормального життя після пережитого. Однак, вони вже допомогли десяткам дітей.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Olena Zelenska (@olenazelenska_official)

Про це повідомляє CNN.

Вперше про цей інцидент стало відомо у травні 2022 року, коли до рук іноземних журналістів потрапив відеозапис військового злочину. На кадрах видно, як група російських військових зайшла в автосалон у Бучі ще у березні, як тільки намагалася захопити Київ. Двоє окупантів вистрілили у двох беззбройних людей, які перебували поряд із салоном.

Щонайменше, цивільні особи отримали 12 кульових поранень із автомата. Прокуратура Київської області встановила одного з катів, ним виявився Соковіков Микола Сергійович.

За даними української прокуратури, Соковіков та другий солдат були частиною групи, яка потім розграбувала підприємство та завантажили вкрадені речі в автомобіль з маркуванням “Танковий спецназ РУС”.

Російському військовому інкримінують порушення законів війни та навмисне вбивство. Російську сторону вже поінформовано про те, що її військовослужбовець понесе кримінальну відповідальність в Україні.

Розстріляне авто на Берлін. До столиці Німеччини повезли розстріляний у Бучі автомобіль. У машині загинули три жінки та 14-річна дівчина. На початку березня вони намагалися виїхати з окупованого міста. Проте, на одному з перехресть Бучі російські військові відкрили вогонь по автомобілю. Тепер історію безневинно вбитих українок хочуть розказати і на очі показати німцям.

Про це 18 серпня йдеться в сюжеті ТСН.

Іржавий, геть згорілий автомобіль підіймають краном. Це не просто металобрухт. У цій машині загинули троє жінок та 14-річна дівчина. Їх вбили російські військові. З кладовища розстріляних автомобілів у Бучі цей бусик повезуть у Берлін. Щоби німці подивилися на воєнні злочини росіян.

За кермом автомобіля була бучанка Жанна Каменєва. Її чоловік пішов на фронт, двох своїх дітей вона вивезла в безпечне місце, а сама почала евакуйовувати людей з уже фактично окупованого міста. На цьому ж бусі Жанна їздила на фронт ще з 14-го, коли мобілізували її чоловіка. Саме там із нею познайомився військовий капелан Анатолій.

“Вона возила допомогу не тільки тому, що її чоловік служить, але навіть і тим підрозділам, які стояли поруч. Вона каже, чим займатись зараз? Я говорю, що треба вивозити людей. Зараз всі цим займаються, тому що нам треба максимальне число вивезти. Тому що скоріш за все Буча не втримається”, – розповів військовий капелан Анатолій Кушнірчук.

5 березня Жанні вдалося доїхати у місто. Ворожі танки вже були у Бучі. Та жінка ще сподівалась вивезти людей. До неї в машину сіли Марія Ільчук та Таміла Міщенко зі своєю 14-річною донькою Анею.

Брат дівчини Євген показує малюнки сестри. Згадує, вона до останнього не хотіла виїжджати. Він усіляко їх відмовляв і просив дочекатись зеленого коридору. Проте налякані постійними обстрілами вони таки наважились тікати.

Та на перехресті вулиць Яблунської та Вокзальної росіяни відкрили вогонь по автомобілю Жанни.

Коли українські військові вперше зайшли у місто, одразу і не звернули увагу на згорілий автомобіль, що стояв обабіч дороги. Адже вся ця вулиця була всіяна тілами розстріляних мирних жителів. Ці кадри облетіли всі іноземні медіа, світ жахнувся від звірств, які чинили російські окупанти у Бучі. Без розбору рашисти стріляли в пішоходів, велосипедистів та автомобілі, які намагались вирватись із окупації.

Анатолій каже, вони не одразу зрозуміли, що розтрощене авто – це машина Жанни. Від вибуху та пожежі синя фарба геть вигоріла і він став білим. Від тіл залишились лише обвуглені фрагменти.

“Ми їздили біля 100 разів. Ми навіть боялись тієї правди, яка на нас чекає. Там, на Яворівській, ми самі вже зрозуміли, що це воно. Просто не наважувались підходити. Але настав момент, коли Генадій зрозумів, що це вона”, – розповів військовий капелан Анатолій Кушнірчук.

Чоловік припускає, стріляли з протитанкового гранатомету або БМП.

Розстріляний бус Жанни тепер повезуть до Берліну, щоби розказати історію невинно убитих українців. Організатори акції кажуть, що Німеччина залишається під впливом російської пропаганди. Тому там прагнуть показати наочно, що таке російсько-українська війна.

З наступного тижня і аж до середини вересня розстріляний автомобіль стоятиме на центральній площі в Берліні. Організатори не виключають, що після Німеччини авто помандрує Європою.

Родік опублікований на Facebook видання DW.

Що показано на відео
На стінах видно сліди від куль. Після відступу російських військ з Бучі наприкінці березня там виявили щонайменше 426 тіл убитих людей.

Складське приміщення в підвалі кемпінгу стало місцем смерті для багатьох українців. Наші військові повідомили, що загарбники намагалися таким чином дізнатися у людей якусь інформацію.

У доповіді ОБСЄ сказано, що російські війська катували ув’язнених водяними тортурами, прив’язуючи до дощок і насильно напоюючи водою. Там були виявлені тіла чоловіків, одягнених у цивільний одяг.

Звірства в Бучі потрясли весь світ
У Бучі діяли спеціальний підрозділ Росгвардії “Витязь”, 76-а гвардійська десантно-штурмова дивізія з Пскова і три підрозділи з Чечні. Так, про участь підрозділу “Витязь” свідчить знайдене на місці події посвідчення особи.

Росія заявила про непричетність своєї армії до загибелі мирного населення і помилково звинуватила Україну у фабрикації численних доказів.

Загарбники розстріляли сім’ю під час спроби евакуюватися з Бучі. Про це йдеться в сюжеті “Суспільне Новини” (щоб подивитися відео, доскрольте до кінця сторінки).

Сім’я Чікмарьових після вторгнення РФ на Донбас у 2014 році вимушено стала переселенцями. Своєю новою домівкою подружжя з маленькими дітьми обрали Бучу під Києвом.

Однак через вісім років “русскій мір” знову прийшов до їхнього дому, але цього разу з вкрай трагічними наслідками. Глава сім’ї Олександр Чікмарьов, який вижив, розповів, що в перші дні війни його рідні ховалися від обстрілів.

У день, коли Буча опинилася під повним контролем російських військ, родина Чікмарьових вирішила тікати з міста. Саме під час спроби евакуюватись росіяни розстріляли машину без попередження. При цьому свідки розповідають, що військові РФ бачили, що в автомобілі є цивільні, зокрема діти. Але це не зупинило військових злочинців і вони відкрили вогонь.

На місці загинули дружина Олександра та двоє синів – Матвій та Клим. Чоловікові ледве вдалося врятувати, він залишився без ноги. Тіла жінки та двох дітей майже місяць пролежали в машині, оскільки через постійні обстріли російських окупантів до машини неможливо було підійти.

Лише наприкінці березня мешканці Бучі дістали останки загиблих із автомобіля та поховали у дворі церкви. Також завдяки свідкам журналістам вдалося отримати докази присутності на місці розстрілу конкретного підрозділу російських військ.

Через 11 днів після цього окупанта ліквідували українські захисники.

27-річний офіцер повітряно-десантних військ Росії, який розповідав у соцмережі про власні варварські мрії, був родом з Архангельська. Його смерть підтвердив губернатор Архангельської області Олександр Цибульський, інформують російські ЗМІ, передає 24 канал.

Десантника Булатова посмертно нагородили “орденом мужності”
Вже після смерті десантника Булатова нагородили “орденом мужності”. В чому саме полягала сміливість окупанта, окрім бажання вбивати цивільне населення, не уточнили.

Пост з “бажанням влаштувати Бучу” росіянин опублікував у травні
Обурливий пост старший лейтенант опублікував 18 травня, проілюструвавши його фото, де він з другом в цивільному одязі посміхаються в автівці.

Даєш Бучу в кожне хо**ятське місто від Харкова до Львова! – написав Булатов.

Відео опублікували в місцевому Telegram-каналі.

“Буча. Окупанти залишили “подаруночок” господарям будинку – поклали гирю на міну. Якщо її підняти, пристрій здетонує”, – йдеться у повідомленні.

На опублікованому відео можна побачити, що вибухонебезпечний предмет було встановлено окупантами посеред однієї з кімнат.

Зазначимо, що сапери продовжують розміновувати місто.

Що робити, якщо знайшли вибухонебезпечний предмет
Звісно ж, торкатися підозрілого предмета не можна. Також заборонено:

Використовувати поруч засоби радіозв’язку та телефони;
Вдаряти, трусити, терти – це теж може призвести до вибуху;
Торкатися вибухонебезпечного або підозрілого предмета, зрушувати його з місця, проводити будь-які маніпуляції з ним;
Самостійно відкривати та перевіряти підозрілі сумки та коробки;
Намагатись самостійно знешкоджувати вибухонебезпечний предмет;
Використовувати поруч з предметом відкритий вогонь та палити.

Що робити, якщо виявили вибухонебезпечний предмет:

Припинити будь-які зайві дії поруч з предметом, зупинити всі роботи, вимкнути обладнання та техніку;
Звернути увагу оточуючих людей на небезпеку та ініціювати їх відведення на максимально безпечну відстань, але не менше ніж 100 метрів;
Терміново повідомити про знахідку представників правоохоронних органів та аварійні служби за телефонами 101, 102 та дати максимально детальний опис виявленого предмета і ситуації, що склалася;
За можливості позначити місце виявлення предмета за допомогою підручних засобів;
Дочекатися в безпечному місці прибуття спеціальних вибухотехнічних або піротехнічних служб та особисто передати їм інформацію стосовно предмета.

Володимира Ковальського називали бучанським термінатором. Ветеран АТО ще у 2016 році підірвався на міні, втратив ноги і ходив на двох протезах. І був серед перших, хто вийшов захищати рідне місто від окупантів, йдеться в ТСН.

Катерина із шестирічним Дмитром приїхали до рідної Бучі з закордону спеціально попрощатися з чоловіком і батьком і одразу пішли туди, де він загинув. «Ми приїхали до тата попрощатись, покласти йому квіточки», – розповідає із сином Катя.

Батько Дмитра був серед перших, хто із зброєю вийшов захищати рідне місто від окупантів. В ранок 27 лютого вони ще бачили його живим.

«Тут був бій, російські танки рухались, щоб пройти на Київ. Бучанська тероборона стримувала – чотири поранених і Володя перший загиблий у місті Буча. Він вийшов з двору о 8 ранку, а об 11 мені побратими скали, що він додому не повернеться», – пригадує Катя.

Володимир Ковальський – ветеран АТО. Пройшов Майдан і пішов добровольцем на Схід. Навесні 2016 го підірвався на міні і втратив обидві ноги, а його дружина уже була вагітною. Поки Володимир був у військовому шпиталі, вона була поруч і допомагала одужувати. На сучасні протези бійцю тоді збирали всім світом. Володимир настільки хотів повернутися до активного життя, що вже за півроку від складного поранення, брав участь у «Іграх Героїв». Його охрестили бучанським термінатором. 24 лютого бойові побратими намагалися вмовити не йти у бій. «Один раз я йому сказав, що може ти підеш додому, він казав «ні», тільки дайте мені автомат», – розповідає замкомандира взводу Віктор Хомяк.

27 лютого його знайшли пораненим і дорогою у шпиталь він помер.. Далі було пекло окупації, а після звільнення Київщини – Володимира поховали разом з іншими загиблими у Бучі. Рідні попрощатися з ним не змогли.

І ось шестирічний син Дмитро йде 2 кілометри зруйнованою Бучею – з місця, де тато загинув – до місця, де його поховали. Такою почесною церемонію рідні хотіли віддати шану своєму героєві. «Ми хотіли зупинитись, він каже ні, буду йти, це був його хід до батька, він же не ховав і не був поруч, він вперше прийшов на могилу до батька і це правильно», – каже волонтерка Катерина Українцева.

Бучанці наразі розпочали збір підписів з проханням нагородити Володимира посмертно.

«Він міг сховатись, він взагалі мав право не приходити, він був на двох протезах, він свою війну пройшов у 15 році, але ті побратими казали, що він наполягав. Був гордий з того, що може захищати Україну навіть на двох протезах, це для нас такий героїчний вчинок, ми маємо кричати по всьому світу», – кажуть рідні із побратимами.

На могилі бойові побратими вручили синові державний прапор, яким накривали батька на прощання. Прозвучали постріли пам’яті від почесної варти.

Злочини, скоєні збройними силами Росії під час повномасштабної війни в березні 2022 року у Бучі, увійшли в історію як геноцид або Бучанська трагедія. Тоді загинуло понад 420 жителів міста, а українська влада звернулась до Міжнародного кримінального суду з проханням розслідувати ці події, пише 24 канал.

Про страшні дні, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, у тому числі дітей, та мародерством в “Інтерв’ю24” розповів Антон Довгопол – директор КНП “Ірпінська центральна міська лікарня”, депутат Ірпінської міської ради та заслужений лікар України. Він, разом з іншими лікарями, опинився в окупації, рятувала людей і хоронив їх.

Для Антона Довгопола війна розпочалася о 5 ранку, коли його, як депутата Ірпінської міської ради викликав міський голова разом з іншими представниками влади регіону на позачергову сесію. Там вони і дізналися про масштабне вторгнення Росії на територію України.

Звичайно, на той момент я не усвідомлював, що це, як з цим жити, що робити. Але, як керівник з досвідом, я розумів, що мій напрямок – медицина. І ми повинні забезпечити надання медичної допомоги всім мешканцям наших та сусідніх громад на територіях, де є наші медичні заклади. А в нашому випадку – це Ворзель, Буча, Ірпінь,– розповів чоловік.

За його словами, КНП “Ірпінською центральною міською лікарнею” з перших днів війни, враховуючи розгалуженість бази, залишився керувати Євген Левківський. Разом з ним працювали як і його лікарі сімейної медицини, так і лікарі стаціонарної допомоги.

Антон Довгопол своєю чергою прийняв керівництво багатопрофільного стаціонару у Бучі та над пологовим будинком, який розміщений у Ворзелі. Він розповів, що перша проблема, з якою зіштовхнулися лікарі, – це комунікація між закладами. Адже всю критичну інфраструктуру регіону почали знищувати окупанти в першу чергу. Зокрема, перекривали дороги та знищували вишки радіозв’язку.

Тому, перший складний процес – це була комунікація. І на той момент я був дуже задоволений тим рішенням, що ми розділили функціонал. І його мета полягала в тому, що заклад повинен мати можливість надати допомогу як вагітній жінці, як звичайному мешканцю, так і пораненому солдату, який звернувся за допомогою,– зазначив він.

У Бучі війна та обстріли почалися з 24 лютого. Гостомель – селище-герой, яке в першу чергу прийняло удар. Зокрема, перших поранених в медзаклад Бучі почали привозити 24 лютого з аеропорту “Антонов. Це були пожежники, які брали участь в гасінні вогню на Гостомельському аеродромі.

Вже на другий-третій день війни в регіоні почали відбуватися сутички між диверсійно-розвідувальними групами, територіальною обороною та ЗСУ. Тому лікарі отримували поранених військовослужбовців Збройних сил України. Також вже почали поступати поранені мешканці, які отримали травми внаслідок вибухів, пожеж та кульових поранень.

За словами лікаря, заклад був повністю забезпечений кров’ю. Також він мав всі необхідні ресурси для того, щоб мати змогу надавати допомогу. З четвертого дня медики зіштовхнулися з тим, що важлива інфраструктура міста була пошкоджена. Лікарня залишилася без світла, води та водовідведення.

Дуже пощастило, що було накопичено достатньо резервів дизпалива, що були дизель-генератори і компанія, яка ставила їх під обстрілами. Ми мали свої генератори, але ми не розуміли, наскільки цей процес буде затягуватися. У поліклініці був встановлений 110 кВт генератор, в стаціонарі був встановлений 260 кВт генератор, в пологовому – 50 кВт. Були і свої, але вони менші,– розповів лікар.

У лікарню зверталися і російські солдати

Основна мета полягала в тому, щоб повністю забезпечити роботу закладу. Адже це реально рятувало людей. Якщо немає світла, глохне дизель-генератор, чи закінчується в ньому пальне, то протягом 30 хвилин можна отримати 57 трупів. Це ті пацієнти, які залишилися в закладі та на той момент лікували COVID-19. Також були і поранені.

Протягом цього часу, коли проходили бої на території Бучі, заклад надав допомогу близько 200 людям з пораненнями різного типу. Було проведено близько 80 операцій і проліковано близько 18 військових, які також були з пораненнями.

Дякую колективу, що вони всі вижили, що вони професійно та вчасно надали цю допомогу. Також у заклад зверталися російські солдати. Але вони зверталися не самостійно, їх доставляли мешканці. Аналізуючи цю ситуацію, я думаю, що це були колаборанти, які привозили диверсійно-розвідувальні групи росіян, які зазнали ушкоджень та поранень внаслідок бойових дій з нашими ЗСУ,– розповів Довгопол.

Перші три росіяни, які давали пресконференцію в Україні, – це були росіяни з медзакладу в Бучі. Їх лікарі також евакуювали через спецслужби і потім передавали у Київ. За словами Довгопола, допомогу російським солдатам також надавали, бо працює “Женевська конвенція”.

Ми лікарі, є закони війни. Але якщо ми дотримувалися правил Женевської конвенції, то для росіян це був просто нуль. Як в процесі ви побачили на прикладі цього корпусу, де є пряме влучення. Так і в Бучі вони стріляли з автоматів по території лікарні,– сказав він.

Медичний заклад був постійно під загрозою прямих влучань, бо сусідні будинки за адресою Буча Польова, 19 були пошкоджені. І постійно була загроза життю як і для медиків, персоналу, так і для пацієнтів.

Довгопол пригадав, що перше серйозне знайомство з російськими окупантами відбулося 4 березня. За день до цього прозвучала заява, що Буча звільнена. Але насправді протягом ночі відбулися бої і ЗСУ змушені були відступити на лінію оборони до Ірпеня. А Буча, Ворзель, Гостомель були взяті в кільце. І тоді логістики та сполучення з іншими регіонами вже не було.

Буча і ми, лікарі, опинилися в окупації, починаючи з 4 березня. І тоді відбулося перше “знайомство”. Не в сенсі, що ми з ними дружили, а вони прийшли в заклад. Вони почали шукати представників російського світу в цьому закладі та наших поранених захисників,– додав він.

Однак, напередодні – 1 – 2 березня було прийняте адміністративне рішення. Представників ТрО та ЗСУ евакуювали у військовий шпиталь в Ірпені. На момент, коли росіяни зайшли у медзаклад, там налічувалося 180 пацієнтів та 150 людей персоналу.

“Хто це, хто вони, що це за люди і чи взагалі люди?”: лікар шокований поведінкою росіян

Вони зайшли озброєні, повністю взяли в оточення медичний заклад, виставили бронетехніку. І почали шукати свій російський світ, аргументуючи це тим, що “ми прийшли вас рятувати”.

Зрозуміло, що, крім того, що вони нам нашкодили, та того жаху, який вони заподіяли для нашої держави, нічого корисного від цього не було. Від ситуації, яка сталася, в мене взагалі немає пояснення, хто це, хто вони, що це за люди та чи взагалі це люди? Ті звірства я бачив особисто – розстріли людей на вулицях, постріли в голови, тіла, які валялися вулицями, які лежали просто на дорозі, на відкритому просторі,– розповів лікар.

За словами Довгопола, жахіття було і в тому, що з моменту окупації до 10 березня лікарям навіть не давали хоронити людей. Російські окупанти повністю забороняли підходити до тіл.

З моменту, як вони зайшли, я повинен був кожен день приходити на блокпост з піднятими руками, розповідати про ситуацію у лікарні та інше. Наприклад, як ми працюємо, чи надаємо ми допомогу, що ми робимо. Мені пояснювали: “Якщо ви не приходите на відмітку, то ви ставите під загрозу весь колектив, пацієнтів”,– додав чоловік.

Однак, єдине, про що лікарі тоді думали, – це про те, що треба утримати, надавати допомогу, дочекатися евакуації, щоб неушкодженим вивезти персонал та пацієнтів. 7 березня почалися коридори евакуації, які були організовані за домовленістю. Антон Довгопол зазначив, що звичайно, вони також скористалися цією можливістю і по-максимуму намагалися відправляти пацієнтів і медичний персонал.

Лікарня інфраструктурно була зруйнована, води і світла не було. І ми розуміли, що 20 операцій за день, як раніше, ми вже не зробимо. Утримувати для цього 20 хірургів нам не потрібно. Тому, на період 10 березня з закладу були евакуйовані всі пацієнти, основна частина персоналу. Залишався виключно той кістяк, який був необхідний мені, щоб надати будь-яку медичну допомогу за необхідності, починаючи від пологів, закінчуючи будь-якою операцією,– розповів лікар.

Бачив, як тварини їдять людей, – про масові поховання в Бучі

10 березня російські окупанти дозволили поховати перших загиблих, які були на території Бучі. На той момент в патологічному відділенні медзакладу вже було 67 тіл. Вони розділялися на три категорії:

люди, які померли в процесі окупації та які були госпіталізовані в заклад; люди, які померли внаслідок поранень, несумісних з життям; люди, які були застрелені навколо лікарні та яких вдалося забрати з вулиць для того, щоб їх не їли тварини.

Я також особисто все бачив, як тварини їдять людей. Але ми робили все, що могли. Звичайно, постало питання, де ховати людей і як це зробити. Тоді вирішили зробити це на території церкви в Бучі на вулиці Богдана Хмельницького. Зі мною були мої лікарі, представники комунальної сфери – Сергій Масіпака, Сергій Капличний. Нам вдалося завезти трактор. Ми знайшли тракториста, який викопав нам цю яму,– пригадав чоловік.

За словами Довгопола, людей хотіли похоронити на кладовищі, але в той момент на міському кладовищі міста Бучі працювали снайпери. І самі ж росіяни казали: “Ми відповідальність там за вас не несемо. Де той розумний Довгопол, який хотів людей хоронити? Якщо хоче, то нехай сам і хоронить”.

Медики зрозуміли, що їхати туди небезпечно, бо там періодично лунали постріли і вбивали людей. Потім там назбирали близько 20 тіл з вогнепальними пораненнями в голову. Щоб не ставити інших членів команди під загрозу, вирішили ховати на території церкви. 10 березня поховали 67 людей. Ще 15 поховали наступного дня.

У лікарні були накопичені запаси та резерви. Вона працювала, як медичний заклад та як гуманітарний штаб допомоги. На той момент, більша частина містян вже покинула територію. Більшість людей вже були евакуйовані, але при цьому все одно залишалася достатня кількість місцевих мешканців.

Тому головний лікар Антон Довгопол розумів, що має залишатися до останнього. Як і та команда, яка залишилася разом з ним. Але, на жаль, відбулася ситуація, коли до них прийшов російський командир. Потім з’ясувалося, що він відповідав за бучанський напрямок.

Росіяни поставили ультиматум, щоб очолити окуповану Бучу

За словами лікаря, окупанти приїхали в медзаклад на бронетехніці, танках і в супроводі близько 40 озброєних орків. Вони зайшли на територію закладу і в присутності колективу озвучили наступне: “Оскільки в Бучі немає представників місцевої влади, ви залишаєтесь тут одні й при цьому надаєте допомогу, ми прийняли рішення, щоб ви тимчасово очолили адміністрацію Бучі”.

Я пояснив, що я лікар, що не маю ніякого відношення до самого управління та керівництва містом, що я не буду займатися цим питанням. Ми дали відмову, але, на жаль, вони сказали, що “ніякі відмовки не приймаються, нас це не цікавить, ми приїдемо до вас завтра – 12 березня об 11:00”,– розповів він.

За словами Довгопола, та ніч була безсонна, була паніка за колектив та за сім’ю. Адже він не розумів, чим ця історія може закінчитися. Проте було твердо прийняте рішення, що треба евакуйовуватися. За ніч медики зібрали все обладнання закладу, яке можна було демонтувати. Потім завантажили все це у спецтранспорт, організували всіх працівників – це близько 50 людей і готувалися до евакуації.

Евакуацію проводили під пострілами танків, снарядів і “Градів”

12 березня мав бути офіційний коридор евакуації. Але о 10 годині міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук повідомила, що коридору з Бучі не буде, хоча напередодні всі готувалися до нього.

О 10 годині я чую цю інформацію і розумію, що через годину вони прийдуть в лікарню. Але при цьому я бачу, що навпроти Бучанської міської ради стоїть близько 100 автомобілів з цивільними людьми, які готувалися до евакуації. На трасі також близько 100 автівок з дітьми та жінками. Це була година такого стану, який я вже навіть не можу передати, бо я не розумів, що буде з цими людьми, що буде з нами,– зазначив Довгопол.

Були загрози масових розстрілів. Однак, близько 11 години почався бій. На Варшавку виїхали російські танки і відкрили вогонь в напрямку Ірпеня. Летіли снаряди, стріляли танки та били “Гради”. Тоді Антон Довгопол прийняв рішення, що треба виїжджати. І в той день, за його словами, він вперше злякався.

Коли мешканці побачили, що виходить колона з лікарні, то вони її сприйняли за організовану колону, яка йде на евакуацію. До колони медиків долучилося близько 200 автомобілів з цивільними людьми.

Нам вдалося евакуюватися, ми пройшли всі російські блокпости. Як вже потім мені стало відомо, для росіян це був шок, бо їхала величезна колона людей. Окупанти думали, що це погоджено, а насправді це не було погоджено. І тоді я зрозумів, що все в руках Божих,– сказав він.

У той день вдалося евакуювати персонал та близько тисячі цивільних осіб. Ніхто з них не постраждав і всі виїхали. Потім Довгопол долучився до ТрО міста Ірпінь. І як тільки був звільнений регіон – почалася відновлювальна робота в медзакладі Бучі.

Радник офісу президента Олексій Арестович показав обличчя солдатів РФ, які підозрюються СБУ у військових злочинах проти українського народу.

Передбачається, що саме солдати з 64 російської мотострілецької бригади здійснювали важкі військові злочини в Бучі Київської області.

“Якщо ви перебуваєте на окупованих територіях, обмежте свою взаємодію з окупантами до мінімуму або уникайте його зовсім. Ніяких спроб вибудувати відносини, якщо ви не фахівець в цих питаннях, робити не слід”, – попередив Арестович.

Також він додав, що 80% всіх жертв були попередньо знайомі з вбивцями і насильниками — приблизно загальна статистка в мирному житті та на війні. Переночувати, допомогти, чай, поговорити – в будь-яку наступну секунду може закінчитися пострілом.

Про це йдеться в сюжеті Сніданку з 1+1.

В перший день вторгнення дівчина повернулася до Бучі
24 лютого Ганна була у пологовому будинку в Києві. Однак разом з чоловіком вони прийняли рішення повернутися до рідного міста Бучі. Адже в пологовому будинку всім породіллям сказали спуститися в підвал.

“О пів на шосту ранку до палати зайшов лікар і каже, аби ми зібрали найважливіші речі, бо будемо спускатися до підвалу, нас бомблять”, – каже вона.

В Бучі обстріли не стихали, тому Ганна зрозуміла, що народжувати доведеться вдома. Вона вивчала інформацію в інтернеті про домашні пологи. На щастя, в будинку жила лікарка-терапевт, яка згодилася допомогти.

Ганна каже, що спочатку разом з чоловіком і братом вони ховалися в підвалі багатоповерхівки. Коли зникли всі комунікації – світло, газ, вода, там стало темно і дуже холодно.

“Я хотіла народжувати вдома, а не в запиленому підвалі. Мені було важко дихати, боліли легені”, – каже вона.

Народжувала на підлозі
7 березня почалися перейми. Родзал довелося облаштовувати в квартирі прямо на підлозі.

“В кімнаті поставили свічки. Використовували вологі серветки. Мали трошки води, яку набрали у пляшки”, – згадує молода мама.

8 березня о 7:00 Ганна народила дівчинку, яку назвали Алісою. Пуповину їй перерізав батько.

“Її поклали на мене, почали плескати по ніжках, дупі… Вона закричала тоді”, – каже Ганна.

Евакуація і блокпости
Вже через три дні родина вирішила виїхати в безпечніше місце. Ганна каже, було дуже страшно: на одному з блокпостів росіяни наставили на авто зброю.

“На черговому блокпосту стояли два танки, дула яких були направлені до нашого боку. Вони перекрили дорогу. На кожному з танків сиділо по десять росіян. Вони підняли автомати на нас. Ми злякалися. Але потім вони опустили зброю, а танки роз’їхалися. Один з них махнув рукою, аби ми їхали”, – розповіла Ганна.

Родина переселилася до Житомирської області, де в пологовому і маму і немовля нарешті оглянули. Згодом вони переїхали до Рівненської області і врешті-решт до Києва.

Про це з дозволу матері дитини розповіла на сторінці у Facebook психолог Олександра Квітко.

Хлопчик був зґвалтований окупантами на очах у своєї матері. Її прив’язали до стільця, щоб дивилася.

Наразі дитина намалювала два малюнки. Перший – коли з хлопчиком почала працювати психолог. Тоді він використовував лише чорний колір.

Другий малюнок хлопчик зробив нещодавно. На ньому написано зеленим кольором “Саша”. Психолог зауважила, що це не ім’я самої дитини.

Мама дитини також повідомила, що син уже почав вимовляти деякі слова.

“Сиджу і ридаю. От прям зупинитися не можу… І мама його ридає, бо він нарешті почав казати окремі слова”, – написала Олександра Квітко.

Тепер українка вагітна та планує залишити дитину. Про це розповіла психологиня Олександра Квітко, передає “Радіо Свобода”. Жінка працює на гарячій лінії Уповноваженої Верховної Ради з прав людини.

Батьки дівчини погодилися на те, щоб Квітко розповіла про цю історію. За її словами, медики попередили: якщо зробити аборт, постраждала, можливо, більше не зможе мати дітей. Тепер психологиня допомагає дівчині прийняти дитину, батько якої – російський окупант та ґвалтівник.

Квітко також розповіла, що нині працює із п’ятьма дівчатами віком від 14 до 18 років, які завагітніли через зґвалтування представниками російської армії. За її словами, серед тих, хто постраждав від насильства з боку російських окупантів, є чоловіки та малі діти. Наймолодшій постраждалій, 10 років.

Як повідомляв OBOZREVATEL, російські окупанти під час окупації Київської області, за офіційними даними, понад 400 разів зґвалтували мирних мешканців. Такі самі злочини ворожа армія вчиняє в інших тимчасово захоплених регіонах, повідомила омбудсменка Людмила Денісова.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Вирішили виїжджати мікроавтобусом
Війна застала сім’ю 14-річної Ані Міщенко в Бучі. Дівчинка разом із мамою, бабусею та старшим братом жили у квартирі, куди переїхали кілька років тому з Ворзеля.

Тато Ані помер дев’ять років тому. Вийшов покурити вранці надвір і зупинилося серце. Тож Аню виховувала мама. Трохи пізніше вони продали будинок у Ворзелі та переїхали до Бучі, тут дівчинка пішла до школи з поглибленим вивченням іноземних мов.

“5 березня мені зателефонувала Таміла і сказала, що всі вони евакуювалися. Так вийшло, що старший син Женя разом із бабусею мали їхати евакуаційними автобусами наступного дня. А власниця магазину, де працювала Таміла, запропонувала їй виїхати з ними в мікроавтобусі 5 березня.

Я ще попросила Тамілу обов’язково зв’язатися з нами, як тільки вона приїде на місце. Вона пообіцяла, сказала, що про всяк випадок переписала всі телефони на папірець, раптом росіяни відберуть телефони на блокпосту. Це була наша остання розмова”, – згадує близька подруга родини Катерина Василенко.

Вирішили їхати іншою дорогою
Але ні наступного дня, ні через тиждень Таміла на зв’язок не вийшла. Її старший син із бабусею благополучно виїхали 6 березня з Бучі на спеціальних автобусах, дісталися Івано-Франківська.

“Усі думали, що вони в безпеці, просто не можуть вийти на зв’язок. Або телефони відібрали чи папірець з номерами втратили. Щоправда, моя мама казала, що щось не так, надто довго від них немає звісток. Але я заспокоювала, на війні всяке буває, знайдуться”, – каже Катерина.Але через місяць, коли Бучу звільнили від окупантів, тіла Таміли, Ані та їхніх друзів виявили у розстріляному мікроавтобусі. Вони так і не встигли виїхати у безпечне місце. Чомусь мікроавтобус поїхав не через центр Бучі та переїзд, а іншим шляхом. А там уже стояли російські війська, вони відкрили вогонь.

На впізнання їздив родич сім’ї Таміли, він повідомив про те, що трапилося. Потім старший син Женя поїхав у місто, щоб поховати по-людськи маму та сестру. Бабуся так і не знає, що з ними сталося.

Мріяла стати художницею
Катерина розповідає, що Аня була дуже незвичайною дівчинкою, не такою, як її однолітки.

“Вона ніби з минулого століття. Вона не думала про нігті та вії. Вона з дитинства захоплювалася малюванням. Писала навіть портрети, деякі в неї купували. Ми якось їхали з нею в машині, вона розповідала, що хоче стати художницею. Потім зізналася, що не хоче мати велику сім’ю. Я її питаю: “Чому?” А вона каже, що всі художники бідні, тому в неї не буде грошей, щоб ростити дітей.

І ще вона ніби передбачала все. Вона сказала в січні, що якщо буде війна, то вона не хотіла б у ній вижити. “Як потім дивитись на все, що станеться”, – пояснила вона. Наче все знала”, – каже Катерина.

Аня вивчала іноземні мови в школі. Говорила, що англійська її не дуже цікавить, оскільки вона вже “затаскана”, їй більше подобалася іспанська.

Всього в Бучі за офіційними даними загинуло понад 400 людей.

Президент РФ Володимир Путін надав 64-й мотострілецькій бригаді, яка окупувала місто Буча в Київській області, звання гвардійської. Відповідний указ опубліковано на офіційному порталі правової інформації РФ.

“За масовий героїзм і відвагу, стійкість та мужність, виявлені особовим складом у бойових діях із захисту Вітчизни та державних інтересів”, – йдеться в указі.

Глава держави також надіслав бригаді вітальну телеграму.

За даними з відкритих джерел, 64-та окрема мотострілецька бригада сформована у січні 2009 року та входить до складу 35-ї загальновійськової армії, що базується у Східному військовому окрузі.

Дівчину схопили на вулиці, її катували та зґвалтували, зрештою вистріливши в голову. Вітчим дівчини Андрій Деренко заявив, що її тіло було все в порізах, більшість нігтів на пальцях були відсутні, начебто вона намагалася захистити себе, намагалася відбиватися, повідомляє видання The Daily Mail. Як зазначається, Карину зґвалтували, вистрілили в потилицю та кинули у братській могилі у дворі церкви, де після звільнення Бучі ексгумували вже понад 400 тіл. “У неї стріляли впритул. У неї відсутня майже половина голови”, – сказав Андрій. Поховали дівчину у Білій Церкві. Убита горем мати намагалася відкрити забиту труну, але її утримали. “Ми вважаємо за можливе, що її зґвалтували. Ми не бачили нижню частину її тіла, тільки верхню частину, але те, що ми бачили… можемо тільки уявити, що може бути на решті її тіла”, – сказав вітчим загиблої дівчини.

Представники поліції повідомили родині про те, що Каріна була піддана тортурам і вбита. При цьому деякі жахливі подробиці не розголосили. Однак відомо, що її руки були обпалені до кісток, при цьому на пальцях залишилися срібні каблучки, які вона завжди носила. Також на нозі дівчини було накладено джґут, мабуть, щоб зупинити кровотечу від вогнепального поранення. “Я виплакала все, що я мала. Тепер у мене немає сліз”, – сказала мати дівчини Олена. Їхня родина втікла з Донецька у 2014 році, рятуючись від російської окупації. Але армія РФ наздогнала їх у Бучі. Вони говорять російською, але ненавидять Росію. “Ми їх ненавидимо. Ми з Донецької області, де майже всі люди говорять російською, але я ненавиджу росіян за те, що вони вбили російськомовну дівчину. Тепер мені соромно говорити російською, бо я ненавиджу “руський мир”. Російські солдати не люди. Вони тварини”, – сказав Андрій. У Бучі, Гостомелі, Ірпені, Бородянці та інших окупованих містечках та селах України продовжується розслідування масового застосування тортур, сексуального насильства, вбивств мирних жителів. Голова Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карім Хан, який побував у Бучі, зазначив, що є достатні підстави вважати, що воєнні злочини вчинили російські війська. Експерти-розслідувачі ОБСЄ заявили про чіткі схеми порушення норм міжнародного права щодо українців, включаючи прямий напад на мирних жителів, лікарні, школи, зґвалтування, тортури, страти, пограбування та насильницьку депортацію до Росії.

Міністерство закордонних справ Чехії поставило Росія на місце. У зовнішньополітичному відомстві дипломатичну ноту РФ, в якій йшлося, що Прага не може постачати колишнє радянське озброєння до третіх країн без згоди Москви, назвали “нісенітницею”.

Про це заявив міністр закордонних справ Чехії Ян Ліпавський, пише місцеве чеське видання Ceske Noviny.

Міністр заявив, що у його відомстві на цю ноту не збираються реагувати, бо “це нісенітниця, і щодо цих коштів засобів немає пункту, який забороняє реекспорт”.

“У МЗС надійшла нота про те, що нам нібито не дозволено постачати зброю радянського виробництва до третіх країн без дозволу Росії. Росія вимагає брехати, щоб припинити нашу підтримку України”, – сказав очільник МЗС Чехії.

У Міноборони Чехії пояснили, що загрозами, шантажем та поширенням дезінформації Росія намагається відбити бажання у західних країн допомагати Україні.

Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карім Хан заявив, що необхідно перевірити нову інформацію щодо скоєння воєнних злочинів на території України.

Про це Хан сказав на спільному з генпрокуроркою України Іриною Венедіктовою брифінгу 14 квітня в Києві, повідомляє “Інтерфакс-Україна”.

“Ми бачимо, що ці злочини є реальними, вони не є фейком”, – наголосив прокурор МКС.

“Ми бачимо, що ситуація не покращується. Ми отримуємо інформацію про скоєння нових злочинів. Наше завдання – перевірити достовірність цих заяв і з професійного погляду оцінити, чи вони відповідають стандартам прийнятності (розгляду МКС – ред.)”, – розповів Хан.

Водночас він не взявся прогнозувати, яким буде розгляд в МКС.

“42 країни подали заяви до МКС… нашим завданням є отримання та збереження всіх можливих доказів, які можна зібрати… Не гадатиму, що буде надалі. Докази говоритимуть самі про себе”, – сказав прокурор.

Нагадаємо, 13 квітня Хан особисто прибув до Бучі в Київській області та заявив, що Україна є місцем воєнних злочинів.

Брати Коновалови стали для десятків бучанців рятівниками. Двоє – і нині готують на вогнищі їжу та підтримують усіх стареньких, які залишилися у їхній багатоповерхівці. А от – третього наймолодшого – окупанти розстріляли, коли той ніс в укриття ковдри і продукти. Брати хочуть поховати Дмитра по-людськи – в домовині і на цвинтарі. А поки носять на його могилу у дворі багатоповерхівки цукерки і сухарі.

Про це йдеться в ТСН.

Марія Петрівна зустрічає Сергія, як рідного. 46 день він єдиний, хто приходить на 4 поверх до 85 літньої жінки. «Якби не вони, я б давно вмерла», – розповідає жінка.

Трьох братів – старшого Сергія, середнього – Сашка, і молодшого Дмитра Коновалових тут називають героями. Саме вони допомагали виживати усім, хто залишався у будинку і тим, хто прийшов у їхній підвал сховатися від війни.

Найменший Дмитро до звільнення Бучі не дожив. «Брата вбили просто тут на сходах, коли Діму застрелили, він біг в укриття, тут було 20 людей із сусідніх будинків, і він ніс для них ковдри і продукти», – розказує брат.

Тіло лежало на сходинках 3 доби. Вийшло так, що Діма рятував людей, коли був живий і прикривав підвал вже мертвим. «Рашисти тут ходять, коли бачать, що тіло лежить… Люди кажуть, він нас охороняє – рашисти бачать тіло і не заходять в підвал», – розповідають врятовані.

Після розтрілу тіло вдалося поховати лише на 4 день у дворі будинку. «Ми самі ховали. Я, брат, мати. Мам, кинь лопату, а вона плаче і копає, плаче і копає», – розповідає чоловік.

Коли все стихло Сергій заходить на могилу до брата щодня. Майже у кожному дворі їх кварталу – саморобні хрести і могили.

Сергій каже, вони з братами не збиралися ставити героями. Просто по іншому не могли чинити. В будинку залишилися лише старі бабці. Їм не було від кого чекати допомоги – брати Коновалови і нині їхня єдина підтримка.

83-річна пані Надія, каже коли смерть підбирається так близько, вже не страшно. Але жити хочеться далі попри все. «Як, дитино, жити не хотіти, хочу жити, як лежала, я молилася, щоб не ховали мене під парканом, ось там», – каже жінка.

Пані Надія благає допомогти перепоховати і Дмитра і решту загиблих, яких розстріляли рашисти у їх дворах, по людські. У цих людей не залишилося нічого і самотужки вони зробити цього не зможуть. А Дмитро, як ніхто, каже пані Надія, заслуговує бути похованим на цвинтарі і мати пам’ятник. Він не хотів бути героєм, але ним став. Усім людям, яким він допомагав у підвалі вдалося вижити і згодом вибратися з Бучі – а це близько 20 мешканців, серед яких 6 дітей.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль разом головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн, верховним представником ЄС із закордонних справ та політики безпеки Жозепом Боррелем та прем’єром Словаччини Едуардом Геґеру відвідали Бучу, що на Київщині.

Прем’єр-міністр України показав їм наслідки війни Росії проти України.

Про це він повідомив у Telegram.

“Відвідали Бучу. Показав президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, Високому представнику ЄС Жозепу Боррелю та Прем’єру Словаччини Едуарду Геґеру звірства, які вчинили російські військові над цивільними українцями.

Ми ніколи не пробачимо ворогу цих злочинів. Спільно працюємо з нашими європейськими партнерами над тим, щоб якнайшвидше зупинити агресора”, – написав він.

Про це повідомляє ТСН.

Окупацію родина пересиджувала у підвалі. Поки батько постійно укріплював імпровізовану фортецю і тримав оборону, мама доглядала за меншими дітьми, роль добутчика дісталася Сашкові.

Батько називає сина героєм, адже завдяки йому родина не померла з голоду в тому підвалі.

Свої “блокпости” чоловік ставив з тачок, з метала, з решіток, аби якомога надійніше захиститися від ворога.

Підвал став прихистком для багатьох людей
Туди родина Гуцалів і ще близько тридцяти місцевих переселилися в перший день вторгнення. Іноді температура була 8 градусів, тому грілися, притулившись один до одного.

Найгірше почалося, коли закінчилися їжа. Тоді Сашко разом з іншими людьми з підвалу пішов на пошуки до місцевих магазинів, які вже були пограбовані окупантами.

Фото: Сашко (праворуч) з меншим братом

“Хліб вибирав, там було печиво таке, що на основі хліба і сир”, – розповідає хлопчик.

Сашко каже, що боявся, але не піти, не міг. Адже двоє молодших братиків і сестричка просили їсти.

“Боявся, хто знає, що у них в голові. Вони ж приходять з автоматами. Думають, що вони дуже “грозні”, – каже хлопець.

Потім стало ще гірше, коли окупанти розбили комунікації, і не стало світла і води. За водою Сашкові доводилося ходити до колодязя тітки Іри – єдиного, що був поруч. Мама Олена каже, що дуже боялася за сина, однак лишити менших ніяк не могла.

“Кожен бах ми чули, але у мене менші, я ніяк не залишу”, – розповідає жінка.

До підвалу намагалися увірватися окупанти
“Вони вирвали ті двері, пробували ці вибити – не вийшло. Залишили гранату – бахнули, прорвалися, і пішли коридором”, – розказують люди.

Окупанти знали, що в підвалі є діти, але це їх не зупинило.

Сашко дуже соромиться, коли його хвалять і каже, що героєм себе не вважає.

Деталі

Геращенко повідомив, що йому вдалося дізнатися особи загиблих чоловіків у Бучі, на місце загибелі яких він побував разом із міжнародною групою журналістів:

1. Матешко Сергій Вікторович, 1981 року народження, уродженець смт Гостомель, не працює.
2. Шульмейстер Дмитро Валерійович, 1968 року народження, уродженець Києва, приватний підприємець.
3. Бойченко Володимир Леонідович, 1987 року народження, уродженець Бучі, слюсар.
4. Прудько Віктор Едуардович, 1997 року народження, уродженець Гостомеля, установник дверей.
5. Прудько Валерій Петрович, 1974 року народження, уродженець Гостомелю, сантехнік.

Радник глави МВС запевнив, розповість окремо про кожного загиблого.

Нагадаємо

Мер міста Буча Анатолій Федорук повідомив, що близько 320 мирних жителів були розстріляні російськими загарбниками під час окупації міста.

Аналіз опублікували на сайті The New York Times.

Супутникові знімки показують, що 11 тіл лежали на вулиці Яблонській з 11 березня, коли Буча була під російською окупацією. Тобто людей було вбито, коли Бучу контролювала російська армія. Нагадаємо, у Міноборони РФ офіційно заявили, що російські солдати залишили Бучу 30 березня.

Команда візуальних розслідувань The New York Times проаналізувала знімки супутників “до і після”. Підтверджено, що на відео, знятому депутатом місцевої ради 2 квітня, тіла лежать на тих самих місцях. Об’єкти залишалися в такому положенні понад три тижні.

Ще на одному відео, знятому на вулиці Яблонській, видно ще три тіла. Біля одного з них лежить велосипед. Інше тіло знаходиться біля авто. Супутникові знімки підтвердили, що тіла з’явилися на вулиці у період із 20 по 21 березня.

Про це повідомляють у ГУР МО України.

64-та мотострілецька бригада 35-тої загальновійськової армії РФ, військовослужбовці якої чинили масові вбивства та катування мирного населення в Бучі, буде повернута на територію України. Російське командування не проводитиме ротацію особового складу в цьому підрозділі та знову кидає його на передову.
Станом на 4 квітня бригаду було виведено з України в Білорусь і вона перебувала поблизу міста Мозир. До 6 квітня особовий склад доправлять залізницею до російського Бєлгорода. Після лише дводенного відпочинку їх планують повернути в Україну в одну з «найгарячіших» точок (орієнтовно – харківський напрямок). Зазвичай, російські підрозділи що покидають зону бойових дій отримують набагато більше часу на відновлення та відпочинок.
Подібний графік вказує на те, що на 64-ту бригаду очікують «спеціальні завдання». Перше з них: залякування жителів населених пунктів України. Ті, хто чинив злочини геноциду в Бучі можуть повторити це знову в інших містах.
Ще одна мета швидкого повернення 64-ї бригади на територію України – швидка «утилізація» непотрібних свідків. Тобто, передислокація на таку ділянку фронту, де у них не буде шансів залишитися живими, щоб унеможливити надання свідчень у майбутніх судах.
Особовий склад підрозділу, усвідомлюючи резонанс подій в Бучі та відповідальність за скоєні злочини, масово опирається поверненню в Україну. Втім, російське командування ігнорує ці настрої та погрожує трибуналом в разі відмови продовжувати участь у бойових діях. Рапорти на звільнення не приймаються до розгляду.

Джерело: пресслужба Офісу президента

Пряма мова Зеленського: “Я думаю, що вона мій сигнал чудово почула. І не лише вона – я звертався до лідерів Європи, і пана Саркозі, які, як відомо, ухвалювали важливі рішення.

Вони – скажімо так – були під впливом Російської Федерації, та кількох інших лідерів. Але насамперед під РФ та внутрішнім істеблішментом, коли вони приймали рішення щодо України.

Вся ця історія, інсинуації про “відкриті двері в НАТО” (для України – ред.) – ми знаємо, що більшість європейських держав-членів НАТО підтримували Україну як (можливого – ред.) члена Альянсу – тоді ще у Бухаресті (2008 року – ред.)

І чудово знаємо, хто ті лідери, і я вважаю, що Ангела серед тих лідерів, лідерів провідних країн, від яких залежало рішення, чи бути Україні членом НАТО. Я вважаю, те, що відбувається – це (були – ред.) ігри в піддавки з РФ, дати можливість їм зміцнитися та відчути, що вони, власне, впливають на Європейський Союз”.

Деталі: Зеленський ще раз повторив своє запрошення для колишніх і нинішніх лідерів Європи приїхати на місце до Бучі та інших міст Київської області, щоб переконатися в наслідках політики поступок РФ.

Довідково: 2-4 квітня 2008 року в столиці Румунії Бухаресті пройшов саміт лідерів країн-членів НАТО, на який запросили президентів України Віктора Ющенка та Грузії Михеіла Саакашвілі, а також російського президента Володимира Путіна.

Україна й Грузія сподівались, що на саміті ухвалять рішення про надання Плану дій щодо членства в НАТО. Але після перемовин Путіна з деякими лідерами країн НАТО, в тому числі німецькою канцлеркою Меркель, країни-члени ухвалили резолюцію з формулюванням, що Україна і Грузія можуть сподіватися в осяжному майбутньому стати членами Альянсу Північноатлантичного договору.

За словами дипломатів та членів делегацій, на відтермінуванні ПДЧ для України та Грузії наполягала сама Меркель.

Меркель та Саркозі загалом підтримували партнерські відносини з лідерами РФ під час своїх каденцій.

Меркель обіймала посаду канцлера ФРН з 2005 по 2021 рік, Саркозі був президентом Франції з 2007 по 2012 роки. Саркозі французький суд визнав винним у скоєнні корупційного злочину, і, відповідно до вироку, він відбуває свій строк покарання удома.

Передісторія:

У вечірньому зверненні 3 квітня, після розголосу в медіа фактів знущань, ґвалтувань, тортур і вбивства беззбройних українців з боку російських окупантів на Київщині, Зеленський запросив Меркель та колишнього президента Франції Ніколя Саркозі відвідати Бучу й околиці, аби на власні очі пересвідчитися в наслідках політики поступок та умиротворення Путіна й Росії.
4 квітня представник колишньої канцлерки ФРН оприлюднив заяву від її імені, в якій сказано, що Меркель не цурається свого рішення на саміті НАТО в Бухаресті та наполягає на тому, що відтермінувати процес входження України до Альянсу, було правильним.
Президент приїхав 4 квітня особисто до Бучі, аби побачити на власні очі наслідки злочинів російських окупантів проти цивільного населення.

Про жахливу “знахідку” у Telegram повідомив блогер та журналіст Денис Казанський. Точну кількість людей за понівеченими рештками важко зрозуміти, зазначив він.

“Очевидно, спочатку їх убили в одній із розстріляних машин, а потім хотіли замістити сліди та позбутися тіл”, – пояснив Казанський, додавши, що трупи лежать на перетині вулиць Старо-Яблонської та Івана Франка.

Нагадаємо: 31 березня українські воїни звільнили від російських загарбників місто Буча на Київщині. 1 квітня цю інформацію підтвердив мер Бучанської територіальної громади Анатолій Федорук.

В одному з будинків у деокупованій Бучі на Київщині українські військові знайшли облаштовану російськими окупантами катівню. Сюди звозили беззбройних бучанців, зв’язували, ставили на коліна – і вбивали пострілом в голову.

Житель Бучі розповів, як росіяни катували та вбивали бучанців та якими страшними були останні години життя тих українців, які потрапили до каральних загонів кадирівців.

“Мене і ще 14 хлопців поставили на коліна і забрали телефони. Нас роздягли, почали шукати тату з націоналістичними символами (герби, руни і тп.). Не знайшли. Хлопців в яких знайшли фотографії техніки, або якісь чати, які їм не сподобались, вбивали відразу. Комусь стріляли в бік і казали “это чтобы домой не спешил”, – каже бучанець.

Тих чоловіків, яких не застрелили одразу – нещадно били. При цьому розпитували, де базується тероборона та за якими адресами живуть учасники АТО/ООС. Жертва путінських окупантів констатує: видно було, що вони отримують задоволення від знущань з українців.

Президент України Володимир Зеленський вважає, чим довше Російська Федерація затягуватиме процес перемовин, тим гірше для самої країни.

Про це український президент розповів іноземним журналістам, перебуваючи у Бучі 4 квітня.

“Чим довше Росія буде затягувати процес перемовин, тим гірше для них самих і для цієї війни. Тому що з кожним днем, коли наші війська заходять і деокупують захоплені території, ви бачите, що відбувається. Дуже важко говорити, коли ти бачиш, що вони тут зробили. Закатовані люди перебувають у колодязях, погребах. Я вважаю, якщо є чим думати, нехай думають швидше”, – сказав Зеленський.

Президент України Володимир Зеленський відвідав звільнене від російських вбивць місто Буча на Київщині. Він зазначив, що те, що відбувається в Україні – це геноцид.

Про це президент сказав у коментарі іноземним ЗМІ.

“Те, що ви бачите навколо. Те, що зробили з цим сучасним містечком – це характеристика російських військових, які до людей ставились гірше, ніж до тварин. Це – військовий злочин, і це буде визнано світом як геноцид. Ми знаємо тисячі людей, які вбиті та закатовані: з відрубаними кінцівками, зґвалтовані жінки та вбиті діти. Я думаю – це і є геноцид”, – наголосив президент.

Найближчим часом увесь світ дізнається імена воєнних злочинців РФ, що винищували українців у Бучі. Таку обіцянку дали захисники України, що називають себе “Третьою силою”.

У Telegram-каналі “Третьої сили” повідомили, що у Бучі на Київщині стояла в/ч 51460, що базується у селищі Князе-Волконське Хабаровського краю – так звана 64 окрема мотострілецька бригада путінської армії.

“Незабаром усіх цих убивць, ґвалтівників та мародерів знатимуть усі поіменно”, – обіцяють захисники України.

Як розповіли OBOZREVATEL жителі Бучі, виродки з РФ просто ходили від двору до двору у приватному секторі міста – і розстрілювали всіх чоловіків призовного віку.

“Були і “звичайні”, і “вузькоглазі”, здається, буряти. Заходили у двори і розстрілювали молодих хлопців та чоловіків”, – кажуть місцеві.

Тільки на одному подвір’ї, куди зайшов кореспондент нашого видання – троє застрелених окупантами чоловіків.

“Третя сила” також опублікувала фотографії воєнних злочинців.

Раніше OBOZREVATEL повідомляв, що у звільненій Бучі знаходять все більше й більше підтверджень нелюдських катувань та масових страт мирного населення.

Так, в одному з будинків у підвалі виявили катівню, де окупанти ставили на коліна українців і вбивали. Самі рашисти жили в сусідньому приміщенні з тим, де вони лишали тіла вбитих бучанців.

З’являються також свідчення тих українців, кому вдалося вижити. Один з чоловіків, який дивом уникнув смерті, розповів про звірства каральних загонів Кадирова у Бучі. За словами чоловіка, він з іншими земляками щодня ховали вбитих бучанців. Більшість з них були з простреленими потилицями, у декого путінскі виродки вирізали щоки.

При цьому через добу після того, як світ побачив, що творила армія РФ у Бучі, з заявою виступило Міноборони держави-агресора. Там цинічно заперечують звірства своєї армії і звинувачують у смертях людей українську армію. Також в Росії заявили, що численні фото, відео та свідчення очевидців – це “фейки київського режиму”.

Цинічні злочини росіян на Київщині та інших окупованих територіях є геноцидом українського народу. І якими б страшними не були факти звірств окупантів, про них потрібно розповідати. Щоб про Сребреницю 21 століття в Україні дізнався весь світ.

Адже жорстокість російських військових не має меж. За даними журналіста Євгена Спіріна, загарбники знущалися не тільки з дорослих, а навіть із дітей. Деяким зв’язували руки, декого – ґвалтували.

У деяких убитих дітей зв’язані руки. Дітей. Зв’язували дітей. Застрелені собаки. Вбиті жінки. Дівчатка до 10 років із розірваними піхвами. Ірпінь, Буча, Дмитрівка…– наводить страшні факти журналіст.

Чинити такі звірства могли хіба що нелюди, інакше росіян і не назвеш. І вони повинні сповна поплатися за скоєне.