Про це пише “Буг”.

Трагедія сталася у Сокальському районі – в аварії загинули жінка і чоловік. Вони на авто влетіли у дерево.

Жінка, яка була за кермом, із Заріччя, чоловік-пасажир – з Володимира-Волинського.

Жінку звали Юлія Демчук, у неї залишилося двоє діток.

Загиблий пасажир Рено – Сергій Лукашевич, 1979 року народження.

На автодорозі Р-15 сполученням Червоноград-Нововолинськ, поблизу с. Тудорковичі Сокальського району, автомобіль Рено Кенго влетів у дерево. Унаслідок аварії загинула жінка з Заріччя та чоловік з Володимира-Волинського.

Аварія сталася ввечері 4 травня близько 22:00, – повідомляє Конкурент з посиланням на департамент з питань цивільного захисту Львівської ОДА. Жителька села Заріччя Володимир-Волинського району Волинської області 1981 року народження, керуючи автомобілем “Рено Кенго”, не впоралася з керуванням, виїхала на смугу зустрічного руху, з’їхала в кювет, де зіткнулася з деревом.

Внаслідок ДТП 39-річна водійка та пасажир автомобіля 1979 року народження, житель м. Володимир-Волинський, від отриманих тілесних ушкоджень загинули на місці події. Обставини події встановлюються.

Слідчі відділу розслідування злочинів у сфері транспорту поліції Львівщини, які працювали на місці ДТП, відкрили кримінальне провадження за ч.3 ст.286 (Порушення правил безпеки дорожнього руху) КК України. Призначені експертизи, досудове розслідування триває.

«Голодними» очима заглядав у виріз

Коли Ліна стала студенткою одного з вузів Луцька, радості її батьків не було меж. Накупували вони їй дорогих одяганок, що аж Ліна, приміряючи їх біля дзеркала, зауважила: «Там, напевне, викладачі в такому одязі не ходять».

Вчитися було цікаво, а відпочивати – ще краще. Однокурсники навперебій запрошували Ліну в кафе, кіно, на морозиво. А їй в око впав молодий аспірант. На заняттях вона добре відповідала й задавала йому багато запитань. Навіть на перерві намагалася зупинити його хоч на хвилинку. В день, коли аспірант мав приймати іспит, вона невпізнанно причепурилася. Довго стояла перед дзеркалом, приміряла свої дорогі одяганки й зупинилася на сукні небесного кольору. Вона знала, що до її голубих очей вона пасуватиме якнайкраще. Крутнулася на високих підборах перед дзеркалом і залишилася задоволеною: гарна.

Вона тихенько зайшла в аудиторію й поклала на стіл свою залікову книжку. Простягнула руку за білетом, однак викладач її перехопив і затримав у своїй. Ліна встигла побачити, як «голодними» очима він заглянув у глибокий виріз плаття. В душі була задоволена: її план вдався.

– Не треба білета. Я просто подивлюся у ваші чарівні очі і поставлю вам оцінку, – тихо сказав аспірант і уважно став Ліну розглядати. – Яка ви прекрасна. А можна вам запропонувати чашечку кави?

– Відколи викладачі стали студентів кавою пригощати? – засміялася Ліна. – Хоча я не проти.

Таємні побачення

У призначений час Ігор Васильович чекав Ліну біля кінотеатру. Вона зручно вмостилася в його «Волгу» й, здавалося, знепритомніла від щастя. Поїхали в кафе на окраїну міста, подалі від людських очей. Пили вино, каву й про щось тихенько перешіптувалися. Ліна просто мліла від його погляду.

Того вечора вони й стали близькими. Зустрічалися часто, хоч Ліна знала, що Ігор Васильович одружений і має сина. Він дарував їй квіти, різні дрібнички і після кожного побачення казав: «Нікому не говори про наші стосунки, бо можеш зіпсувати мені кар’єру». А вона про своє кохання ніколи й не розповідала. Вигадувала всякі любовні походеньки, в які дівчата вірили. За коханням не забувала й про навчання. В село до батьків навідувалася рідко, бо, як правило, найчастіше з Ігорем Васильовичем вони зустрічалися у вихідні.

Незчулася дівчина, як завагітніла. Думала, чи казати Ігорю Васильовичу про цю новину, чи ні, бо ж він міг її по-різному сприйняти. А раптом більше не прийде? Без його палких поцілунків та ніжних обіймів вона б збожеволіла. Дні бігли за днями, перетворюючись у місяці. Ліна щораз гарячково думала про візит до лікаря, але ввечері забувалася в любощах…

– Це правда? Сьогодні в деканаті про тебе говорили, – при наступній зустрічі запитав Ігор Васильович. – А я думаю, чого це раптом на зміну приталеним платтячкам ти раптом почала одягати різні балахончики.

– Правда. Вже п’ять місяців, і я не знаю, що робити. На аборт йти вже пізно, вдома батько вмре від такої «новини», – сльози горохом покотилися по обличчю дівчини.

– Нікому не кажи, що то моя дитина. Дам тобі грошей, а ти пошукай лікаря, який погодиться викликати штучні пологи.

Вона заглядала в багато кабінетів. Червоніла від поставлених питань і чула одну й ту саму відповідь: «Я не маю права вбивати життя і вас калічити. Ви молода, і у вас все життя попереду. Не ви перша…»

Ліна була у безвиході. Ігор Васильович уникав зустрічей з дівчиною. Він на останньому побаченні сказав, що між ними все закінчено.

Рішення юної мами

…Перейми почалися десь серед ночі. Дівчата, почувши Лінин стогін, посхоплювалися з ліжок і не знали, що робити. Нарешті котрась додумалася викликати «швидку».

– У вас дівчинка. Гляньте, яка вона гарнюсінька, – акушерка піднесла до її очей маленьке мокре тільце, яке голосно кричало. А з очей Ліни полилися сльози…

– Мамочки, готуємося до годівлі діточок, – молода няня роздавала породіллям їхніх крихіток.

– Я не буду годувати, я від неї відмовляюся, – тихо сказала Ліна й повернулася до стіни. До Ліни приходили медсестри, акушерки, лікарі, вмовляли добре подумати, перш ніж прийняти рішення, але вона стояла на своєму: відмовляюсь.

Через три дні з пологового будинку її виписали. Подругам сказала, що її дитина народилася мертвою…

Донька їй снилася щоночі. Ніби стоїть вона над якоюсь прірвою і простягає до Ліни рученята. Через кілька днів, ледве не збожеволівши від тих снів, у Ліни визріло рішення забрати маленьку. Молила Бога, щоб ніхто її ще не вдочерив.

Ні світ ні зоря бігла ранковим містом до пологового. Чергова лікарка її впізнала й одразу все зрозуміла. Вона провела жінку в дитяче відділення й прочинила двері в палату. Там на малюсінькому ліжечкові спала її крихітка. Ліна впала на коліна й гірко заплакала.

…Пошуки квартири, вирішення з академвідпусткою, купівля всього необхідного для Світланки (саме так вона вирішила назвати свою донечку) зайняли кілька днів. Владнавши все, поїхала на таксі в лікарню забирати свій найцінніший скарб…

Почалися нелегкі будні, але в усьому їй допомагала господиня квартири. Саме вона й написала Ліниним батькам листа, не забувши в кінці зауважити: «Якщо боїтеся сорому – не приїжджайте, не травмуйте своєї дитини. Сором вбивати, грабувати, а дітей народжувати – щастя. Мені, на жаль, їх Бог не дав…»

Приїхали батьки, порозумілися і внучку забрали додому. Ліна ж продовжила навчання в університеті. Ігор Васильович, як стало відомо, перейшов працювати в інший вуз, очевидно, боявся поголосу. А вона й не переживала, бо незабаром зустріла того, хто покохав її по-справжньому. І для маленької донечки він став татом.

Тепер у них дружна сім’я, в якій підростає два сонечка – Світланка та Андрійко…