Але мама – є мама. Вона не вірила медичним світилам, бо в деяких випадках вони також помиляються. В її серці з’явилася надія на зцілення сина, вона вірила в Боже чудо…

Однак шлях до цього дива був тернистим і довгим.

Дізнавшись про хворобу сина, чоловік покинув їх, не підтримуючи їх у важкі часи. Анна не сподівалася, що Микола здатний на такий мерзенний вчинок. Я попросив не залишати для них періоду такої помилки. Але він не хвилювався “Візьміть сина до інтернату, хай там держава піклується про нього. Навіщо вам це тягар, бо у вас теж немає здоров’я? “- порадила Анна місіс. Такі поради змусили її почуватися дуже погано.” Не відмовляйте своїй дитині, що його там не було. Мій син потребує моєї підтримки, любові, будь ласка. Я мама. Я завжди повинна бути з ним, я – його очі, – ридала жінка.

Ані було боляче спостерігати за сином, слухаючи промову перехожих, слухати, як птахи співають, але нічого не бачать. Різкий біль, як струм, пронизав серце матері від однієї свідомості, що буде далі? Володя виріс спокійним і слухняним хлопчиком, проте він неодноразово запитував матір: “Хіба я ніколи нічого не бачу?” І дитячі сльози лунали в очах краплинами духовної депресії. “Ви побачите дитину, побачите все, але час ще не настав”, – втішалась вірою в душі мати сина. А в самій душі – пекло.

Хлопчику вже було шість років. Незабаром його однолітки підуть до школи, а її син… “Чи справді так буде назавжди?” Анна не могла заспокоїтися.

Один тиждень жінка пішла до храму. Вона зізналася не словами, а серцем, і сльози охопили її очі. Старий священик вислухав її щиру сповідь і сказав: «Не впадайте у відчай, доню. Вся воля Божа. Моліться за дитину. Це трапляється часто, коли людина стає безсилою, Бог їй допомагає. Запам’ятай це. Ваша віра врятує вас і вашого сина. Ідіть до Зарваниці до цілющого джерела і думайте, що Бог всесильний.“

З великою вдячністю за пораду Анна повернулася додому. А через кілька днів вона їхала із сином у Зарваницю. Саме в ті дні відбулося велике паломництво в це святе місце. Було багато людей з різних куточків країни. А серед них – каліки, недуги, інваліди. І всіх тягнуло до Бога, просили, благали про зцілення душі та тіла.

Анна підійшла до каплиці, склавши руки на зерна, кажучи: «Діво Маріє, допоможи мені своєю любов’ю. Звертаюся до вас з останньою надією. Нехай все відбувається під вашим святим омофорієм.“

Володя стояв біля джерела, слухав, як було шумно, як чути людські голоси, шум і шум. Він набрав у долоні цілющу воду, вмив обличчя. Дуже скромне і коротке прохання з’явилося в маленькому серці: «Боже, я так хочу бачити твій світ». Це прохання дітей-сповідь Бог почув і послав милість сліпому хлопчикові. І раптом – що це? Чудо Боже сталося, Зарваницьке чудо. Натовп збудив крик Володі: «Мамо, я бачу людей! Де ти? “Анна, почувши її крик, тремтіла до кінця. Впала на коліна.” Що не так, синку? “- все ще не віривши словам, вона зазирнула в очі, змочені цілющою водою. Володя посміхнувся:” Мамо, ця вода має змив темряву з моїх очей. “Бачу тебе, дорога моя. Ти така прекрасна!” – і хлопець ласкаво притиснувся до матері.

Люди стояли навколо і стали свідками цього дива. Бог дав Володі зір відповідно до його твердої і непохитної віри. Це диво сталося, щоб показати людям, що в світі є Божа сила!

Володя закінчив середню школу, коледж, одружився. Вони виховують двох дітей з дружиною. Батько приймає їх до церкви і навчає різних молитов. Анна живе з ними, забавляє онуків. Усі щасливі, життєрадісні та вдячні Богові за його щиру благодать

Мaти – Гaннa, як тa птaшкa, пօбивaлacя з гօpя í кидaлacя дօ píзниx клíнíк, пpօфecօpíв. Aлe… дíaгнօз бyв нeвтíшний: зօpօвí нepви нacтíльки вpaжeнí, щօ їx нíчим нe мօжнa yжe вíднօвити.

Aлe мaти є мaти. Bօнa нe вípилa мeдичним cвíтилaм, aджe в дeякиx випaдкax í вօни пօмиляютьcя. У її cepцí жeвpíлa нaдíя нa зцíлeння cинa, вօнa вípилa в Бօжe дивօ…

Пpօтe дօpօгa дօ цьօгօ дивa бyлa тepниcтօю í дօвгօю. Чօлօвíк, дíзнaвшиcь пpօ xвօpօбy cинa, пօкинyв їx, нe пíдтpимaвши y вaжкy xвилинy. He cпօдíвaлacя Гaннa, щօ її Микօлa здaтний нa тaкий пíдлий вчинօк. Пpօcилa нe зaлишaти в тaкий бoлючuй для ниx пepíօд. Aлe йօмy бyлօ бaйдyжe. «Здaй cинa в íнтepнaт, xaй тaм дepжaвa пpօ ньօгօ пíклyєтьcя. Haвíщօ тօбí цeй тягap, aджe ти тeж здօpօв’я нe мaєш?» – paдив Гaннí блaгօвípний. Bíд тaкиx пօpaд їй cтaвaлօ зօвcíм злe. «He зpeчycя cвօєї дитини, щօб тaм нe бyлօ. Cинօвí пօтpíбнa мօя пíдтpимкa, любօв, лacкa. Я ж – мaти. Я мaю бyти зaвжди пօpяд з ним, я – йօгօ օчí», – зaxօдилacя в pидaнняx жíнкa.

Гaннí бօлячe бyлօ дивитиcь, як її cинօчօк вcлyxaєтьcя в мօвy пepexօжиx, cлyxaє cпíв птaшօк, aлe нíчօгօ нe бaчить. Píзкий бiль, як cтpyм, пpօнизyвaв мaтepинcькe cepцe вíд օднօгօ ycвíдօмлeння, щօ бyдe дaлí? Bօлօдя píc cпօкíйним í cлyxняним xлօпчикօм, пpօтe нe paз зaпитyвaв мaтíp: «Heвжe я нíкօли нíчօгօ нe пօбaчy?» I дитячí cльօзи бpинíли в օчax кpaплинaми дyшeвнօгօ cмyткy. «Пօбaчиш дитинօ, вce пօбaчиш, тíльки щe нe пpийшлa тa пօpa», – з вípօю в cepцí pօзpaджyвaлa мaти cинa. A y caмօї в дyшí – пeклօ.

Xлօпчинí йшօв yжe шօcтий píк. Cкօpօ йօгօ օднօлíтки пíдyть дօ шкօли, a її cин… «Heвжe тaк бyдe вíчнօ?» – нíяк нe мօглa зacпօкօїтиcя Гaннa.

Oднíєї нeдíлí пíшлa жíнкa дօ xpaмy. Cпօвíдaлacь нe cлօвaми, a cepцeм, a її օчí зacтeляли cльօзи. Bиcлyxaв її щиpy cпօвíдь cтapeнький cвящeник í мօвив: «He пaдaй в pօзпaч, дօчкօ. Ha вce вօля Бօжa. Мօлиcя зa дитинy. Тaк бyвaє чacтօ, кօли людинa cтaє бeзcилօю, тօ Бօг їй дօпօмaгaє. Пaм’ятaй пpօ цe. Твօя вípa вpятyє тeбe í твօгօ cинa. Пօїдь y Зapвaницю дօ цíлющօгօ джepeлa í дyмaй, щօ Бօг вcecильний».

З вeликօю вдячнícтю зa пօpaдy Гaннa пօвepнyлacя дօдօмy. I вжe чepeз кíлькa днíв їxaлa з cинօм дօ Зapвaницí. Caмe y тí днí в цьօмy cвятօмy мícцí мaлa вíдбyвaтиcя вeликa пpօщa. Людeй бyлօ дyжe бaгaтօ з píзниx кyтօчкíв кpaїни. A cepeд ниx – кaлíки, xвopí, iнвaлiди. I вcí гօpнyлиcя дօ Бօгa, пpօcили, блaгaли зa зцíлeння дyшí í тíлa.

Гaннa пíдíйшлa дօ кaплички, cклaлa pyки нa гpyдяx, пpօмօвляючи: «Дíвօ Мapíє, пօмօжи мeнí cвօєю лacкօю. Дօ тeбe звepтaюcь з օcтaнньօю нaдíєю. Xaй дíєтьcя вce пíд твօїм cвятим օмoфօpօм».

Bօлօдя cтօяв бíля джepeлa, cлyxaв, як вօнօ шyмить, як дօнօcятьcя людcькí гօлօcи, шyм í гaмíp. Bíн нaбpaв в дօлօньки цíлющօї вօдицí, օбмив cвօє личкօ. У мaлeнькօмy cepцí з’явилօcь дyжe cкpօмнe í кօpօткe пpօxaння: «Бօжeнькy, я тaк xօчy пօбaчити твíй cвíт». Цe дитячe пpօxaння-cпօвíдь Бօг пօчyв í зícлaв cвօє милօcepдя нa нeзpячoгօ xлօпчинy. I paптօм – щօ цe? Cтaлօcя Бօжe дивօ, Зapвaницькe дивօ. Людcький нaтօвп cкօлиxнyв кpик Bօлօдí: «Мaмօ, я бaчy людeй! Дe ти?» Гaннa, пօчyвши кpик cвօгօ cинa, aж пօxитнyлacя. Bпaлa бíля ньօгօ нa кօлíнa. «Щօ з тօбօю, cинкy?» – щe нe вípячи cлօвaм, вдивлялacя в йօгօ, звօлօжeнí цíлющօю вօдօю, օчeнятa. Bօлօдя ycмíxнyвcя: «Мaтycю, ця вօдичкa змилa з мօїx օчeй тeмpявy. Я бaчy тeбe, мօя дօpօгeнькa. Якa ти кpacивa!» – í xлօпчик лaгíднօ пpигօpнyвcя дօ мaтepí.

Люди cтօяли нaвкpyги í бyли cвíдкaми цьօгօ дивa. Бօг пօдapyвaв Bօлօдí зíp зa йօгօ твepдy í нeпօxитнy вípy. Цe дивօ cтaлօcя нa пօкaз людям, щօ є нa cвíтí Бօжa cилa!

Bօлօдя зaкíнчив шкօлy, íнcтитyт, օдpyживcя. Bиxօвyють з дpyжинօю двօx дíтeй. Бaтькօ вօдить їx дօ цepкви í вчить píзниx мօлитօв. Гaннa живe paзօм з ними, бaвить օнyкíв. Bcí щacливí, вeceлí í дякyють Бօгօвí зa йօгօ щиpy блaгօдaть.

Про нього написала в Фейсбуці Юлія Мамчак.

“Є село Носів в нашій області. У Підгаєцькому районі. У день Незалежності священник у шафі для церковних атрибутів, за захристям помітив, що зацвів сухий терновий вінок. Сухий терновий вінок… Як на мене, це вияв Господьньої любові та підтримки. І ми мусимо підтримувати і допомагати один одному. Мисимо бути об’єднані у боротьбі…”, – написала жінка під оприлюдненим фото.

В дописі до відео вказано що чудо сталося саме під час освячення води.

Старожили і віруючі люди всі як один стверджують, що це знак Божий і що вже цього року запанує мир!
Адже голуб якраз і символізує мир.

Також в селищі Попільня під час освячення води віряни побачили білого голуба, який прилетів і сів біля ікони Хрещення Господнього.

Відео розмістила на своїй сторінці у соцмережі дружина настоятеля Свято-Успенського архієрейського собору міста Житомира, благочинного Житомирського міського округу протоієрея Віктора Голубовського – матушка Стефанія.

Саме її батько – благочинний Попільнянського району протоієрей Петро Лис освячував воду того дня.

Відеозаписом активно діляться віряни. Ця подія додає радості та піднесення всім, хто переглядає запис. Відео вже набрало понад 18 тисяч поширень. Читачі у коментарях славлять Господа: “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!”.

Зазначимо, цей випадок трапився 20 жовтня 2021 р. під час загальної аудієнції. Хлопчик сів поруч із Папою Франциском. Місцем праворуч від Папи тоді поступився єпископ Леонардо Сапієнца, його підтримали оплесками присутні віряни.

Хлопчика особливо зацікавив папський пілеолус. Бажаючи дістати цікаву «шапочку», він навіть потягнув за руку одного з прелатів. Коли хлопчик нарешті отримав власне цуккетто, то дуже задоволений повернувся з мамою на своє місце.

Цим хлопчиком був 10-річний Паоло. Як повідомляє CBS News, його зустріч зі Святішим Отцем була чимось більшим, ніж милим анекдотом.

Мама хлопчика каже про чудо
Як розповідає мама, Паоло приїхав до Риму на обстеження — лікарі підозрювали у нього рак мозку. Хлопчик має аутизм та епілепсію. Медики хотіли виключити рак і розсіяний склероз як можливі причини його недуг. Коли хлопчик упевнено піднявся сходами на подіум зали Павла VI, Папа назвав його поведінку прикладом Божої свободи. Так він проілюстрував свої роздуми над Посланням св. Павла до галатів.

«Коли я побачила, як Паоло сам іде по сходах, я подумала: “Це неможливо!” Зазвичай йому потрібна чиясь допомога, — розповідає мама хлопчика, Ельза Морра. — Те, що він не міг сам іти нормально по сходах було одною з причин, чому лікарі були майже впевнені, що у нього рак мозку», — розповідає мама хлопчика.

Папа Франциск особисто привітав Ельзу і пообіцяв молитися за Паоло.

«Він узяв мене за руку і сказав: “Для тебе немає неможливого”», — розповідає мама хлопчика.

Майже через місяць після цієї події лікарі підтвердили, що у Паоло немає жодних ознак пухлини, а його стан покращується.

Ельза пояснює це просто: «Дякую Вам, Святіший Отче, за те, що вимолили чудо!».

за

Стан трирічного хлопчика, якого 6 січня матір скинула з вікна восьмого поверху, потроху покращується. Про це повідомили у спільноті «Автопатруль Майдан», посилаючись на інформацію медиків Охматдиту.

За словами лікарів, життю дитини вже нічого не загрожує, однак поки що малюк залишається у реанімації. Жодних невідкладних операцій йому не потрібно – дивом обійшлося навіть без переломів. «Клініці додатково з допомоги на лікування дитини нічого поки ще не потрібно. Потрібно зв’язуватись з родичами, що й будемо робити. Наразі життю дитини нічого не загрожує», – розповіли у спільноті.

Водночас правоохоронці повідомили, що стосовно дій матері хлопчика відкрито кримінальне провадження за статтею «замах на вбивство».

«Щось лікарі ледве повертаються, це тільки в серіалах про швидку вони швидко на все реагують і летять на крилах вітру, коли кожна хвилина на рахунку. Бідна дитина… а мама неадекватна», «Це дійсно різдвяне диво, що дитина залишилася живою, хай одужує», «Боже. Допоможи дитині!!! А ту особу жіночої статі відправ до пекла», – коментують ситуацію городяни.

До Нового року залишилися лічені дні, а зимова погода досі не встановилася. Через температурні скачки їдуть з глузду навіть рослини.

Так, мешканка Закарпаття Анна Оліфір виклала на своїй сторінці у Facebook фотографію троянд, які раптово, наприкінці грудня, вирішили зацвісти. Це вдвійні дивовижне явище, якщо враховувати, наскільки троянди вередливі, що стосується температури, ґрунту і кількості світа.

“Під новий рік у Перечині не лем проліски можна знайти”, – написала жінка.

Нещодавно у центрі Мукачева в перший день зими зацвіла сакура, яку місцеві жителі вже встигли прозвати “божевільною”. Поки на календарі вже красується перший день зими, а більшість міст України вже вкрилися снігом, в місті Мукачево Закарпатської області розцвіла сакура на площі Федорова. Місцеві жителі жартома охрестили дерево “божевільною сакурою”, оскільки воно традиційно цвіте кілька разів на рік, в тому числі і взимку.

Подружжя Олександр та Євгенія Кіркичі з Черкас стали батьками за екстремальних умов. Повідомляє “ТСН”.

Жінка народила немовля на землі під зачиненими на замок дверима лікарняного корпусу, бо мала позитивний тест на коронавірус.

Перейми в жінки почалися вночі. Народжувати вона мала не в обласному пологовому, але вся сім’я перехворіла на коронавірус. Тому чоловік привіз дружину в обласну лікарню, де й приймають із позитивним тестом на COVID-19. В дорозі Олександр Кіркича телефонував до лікарки, яка б і мала приймати пологи, якби не COVID-19. А вже та підняла на ноги свою колегу, що працює в цій лікарні.

Відділення для коронавірусних хворих уночі було зачинено. А інтервал переймів скорочувався.

“В мене вже доходило до істерики: кричати не було сенсу, тут ніхто не відчиняє. Ми телефонували, я тричі бігав до дівчат на інший вхід в лікарню, вони також нічим не допомогли. Я просив про допомогу, у мене дружина народжувала”, — розповідає чоловік породіллі.

Але часу не було, маля вже рвалося на світ. Олександр розстелив свою куртку просто на землі.

Він несамовито вдячний лікарці, яка встигла доїхати з дому і прийняти пологи на вулиці.

“Я вже бачив, як з’являлася головка. Якраз вона під’їхала… Коли дружина народжувала, зателефонувала на емоціях… Дружина народила швидко, тому в мене вже на руках була дитина”, — згадує події тієї ночі Олександр.

Коли батько тримав немовля на руках — двері лікарняного корпусу нарешті відчинилися. На щастя, дівчинка народилася здоровою та ускладнень під час пологів в її матері не було.

“Бригада вийшла з інвалідним візком, я не розумію, чим вони думали, обираючи такий візок. Вона не могла сісти, вона була у штанях, штани приспущені, дитина у руках, плацента не перерізана, вона не могла сісти. Вони неспішно пішли. Знаєте, що мене найбільше здивувало? Всі були дуже повільні, за винятком лікарки, яка їхала. Всі були дуже повільні, ніхто не поспішав, у всіх все було добре”, — поділився чоловік породіллі.

В обласній лікарні заявили, що жінці варто було викликати швидку. Та й молодий батько нібито схибив. Пішов до загального приймального відділення, а треба було до перинатального. А вже звідти скерували б до коронавірусного.

Заступниця головного лікаря Черкаської обласної лікарні Наталя Лакуста каже — вся затримка з персоналом трапилася, бо медикам треба багато часу, щоб одягнути захисну уніформу.

Відомо, що пуповину перерізали вже в пологовій залі, на відкриття якої породілля чекала, лежачи на зламаній каталці. А тим часом у лікарні обіцяють провести службове розслідування.

Іспанські лікарі запустили серце пацієнтки, що зупинилося 6,5 години тому. Про це повідомляє Daily Mail.

Туристці з Великобританії стало зле на висоті 2500 метрів у Піренейських горах. Коли 34-річна жінка втратила свідомість, її чоловік викликав рятувальників.

Медики констатували відсутність ознак життя у жінки. Зазначається що температура її тіла складала всього 18 градусів.

Вертольотом туристку доставили в Барселону, де лікарі змогли повернути її до життя. Серце пацієнтки не працювало більше шести годин.

Медики називають випадок винятковим. Раніше в Іспанії не було відомо про таку практику.

Батьки дитини вже не сподівалися на його одужання, і дали свою згоду на відключення хлопчика від апаратів життєзабезпечення.

Але в цей самий момент, безнадійно хвора дитина прокинулась, і з’ясувалося, що вона тепер абсолютно здорова. Щасливі батьки називають цей випадок великоднім дивом.

Хлопчика звуть Ділан, зараз йому вже чотири роки. Він проходив у дворічному віці лікування в Королівській лікарні міста Дербі, Великобританія. Лікарі стверджували, що одна легеня у хлопчика вже повністю уражена пухлинами, і жити йому залишилося недовго. Ділану перестали давати медикаменти. Який сенс витрачати гроші на лікування, якщо дитина хвора на рак, ускладнений гострою бактеріальною пневмонією.

Але Ділан осоромив лікарів, коли прокинувся і продемонстрував всі ознаки гарного самопочуття. Проведене обстеження показало, що він повністю здоровий. Хлопчик возз’єднався зі своєю щасливою родиною.

У Євангелії не повідомляється особливих подробиць про хрест, на якому Христос був страчений. Він згадується вже як готовий предмет – тоді, коли Спаситель ніс його на Голгофу. Хоча є цикл легенд, які пояснюють, де хрест узявся. Одна з них розповідає таке.

Під час створення світу і райського саду Бог, посадивши одне з дерев, сказав ангелу Сатанаїлу: «Тут буде тіло моє, і дерево послужить для твого вигнання». Коли ж Сатанаїл відкинув Бога, то, прийшовши подивитися на дерево пізнання добра і зла, був вигнаний з раю. Тоді він став чорним. Дерево ж розрослося на три стовбури – «Адама», «Єви» і «Господа» (у центрі). Після вигнання перших людей з раю дерево розпалось, і лише частина Господа залишилася на місці. З інших двох і було зроблене розп’яття.

У перші століття продовжувалися гоніння на християн, Вони припинилися на початку четвертого століття – за римського імператора Костянтина Великого. Якось йому напередодні вирішальної битви явилося знамення у вигляді хреста, утвореного в небі зі світла. Поряд був напис «Цим перемагай». Згодом Костянтину явився Ісус Христос із хрестом у руці та сказав, що цим знаменням той переможе ворога. Імператор велів зробити прапор із хрестом. Й справді, битву він виграв. Після цього Костянтин прийняв християн під свій захист і проголосив віру Христову головною, скасував страту через розп’яття та видав закони на користь Церкви. А ще він вирішив збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині (тобто на місцях народження, страждань, воскресіння Господа Ісуса Христа й інших) і знайти хрест, на якому був розі­п’ятий Спаситель. Із цією місією до Єрусалима відправилася його мати Єлена. Цариці допоміг у пошуку святині юдей Іуда. Виявилося, що реліквію кинули у рів, завалили сміттям із землею, а зверху побудували язичницький храм. Єлена наказала зруйнувати будівлю, щоб відкопати хрест. Та коли це зробили, у землі виявили відразу три розп’яття і дощечку з написом: «Ісус Назорей, Цар Іудейський». Аби дізнатись, який же з трьох хрестів належав Сину Божому, єрусалимський патріарх Макарій порадив підносити їх по черзі до мерця. Прикладання перших двох не дало результату. А от після піднесення до тіла третього небіжчик ожив. Таким чином переконались і повірили у силу Животворного Хреста Господнього.

На місці поховання та воскресіння Ісуса Христа збудували просторий храм на честь Воскресіння Христового.

Ролик про військового опублікований у спільноті “Повернись живим” у соціальній мережі Facebook.

Зазначається, що куля влучила між пластиною бронежилету, поблизу лопатки і хребта, пробивши кілька ребер.

“Куля вибрала собі таку траекторію. Я просто інтуїтивно падаю на спину. Я розумію, що мені потрібно зняти бронежилет. Я бачу це кільце і не можу його взяти. Шок. Я просто не можу його схопити…” – пригадує Місюра.

Це помітили побратими бійця. Вони підхопили його і відтягнули у штаб, де був лікар.

“Я відчував, що мені вже стає холодно. Хлопцям уже передав усе, що треба було сказати батькам”, – розповів боєць.

Першу операцію чоловіку зробили у Дніпрі.

“Після першої операції я прокинувся. Мене всі тримають, а я кричу, що мені треба назад, в аеропорт, там пацани, танчик стріляє”, – зазначив Масюра.

Про травму військового його родина дізналася випадково. Коли Федору зателефонувала його мама, слухавку взяла медсестра. Вона зазначила, що лікарі не дають і 2% на життя чоловіка. Тому потрібно терміново їхати.

“Крім поранення в легеню, була травмована вена селезінки. Лікарі розповідали, що коли розрізали живіт, там була велика кількість крові. Сказали, що вони її не вибирали, а прямо вичерпували”, – розповів Місюра.

Наступного для після операція в чоловіка відкрилася кровотеча. Він знову опинився на операційному столі. Через кілька хвилин у військового упинилося серце.