Історію про свого чоловіка Надя Демчук розповіла для “Суспільного”.

Через місяць після знайомства Богдан відвіз Надю додому
З Богданом Демчуком Надя познайомилася у 2016 році – в соціальних мережах. Він служив в Урзуфі, а Надя жила в Мангуші. Пару днів вони листувалися, а потім Богдан запропонував зустрітися.

Через місяць він сказав Наді, щоб вона збирала речі – вони поїдуть до нього додому. Там дівчину тепло прийняли та ще через пару тижнів вона дізналася, що вагітна. Пара була дуже щаслива, і Богдан розповів про радісну новину всім друзям і рідним.

Сина Надя народила в Хмельницькому, а потім вони отримали житло в Мангуші та там оселилися. На вихідних намагалися бувати на природі, Богдан вчив маленького сина риболовлі.

Надя каже, що він був найкращим батьком і чоловіком. Для сина нічого не шкодував і казав, що працює для того, щоб у Михайлика було все.

Рідних попередили про евакуацію
У день народження Михайла 15 лютого 2022 року Богдану подзвонили й сказали приготувати тривожні валізки для можливої евакуації. Вона пропонувала йому виїхати за кордон.

“Він сказав:”Я нікуди не поїду, бо я вже був в зоні АТО. Тут моя рідня живе, тут мій син живе, на українській землі”. І тоді він мені сказав: “Ні. Я буду до кінця стояти за рідну Україну”. Він там залишився”, – розповіла Надя.

24 лютого Богдан посадив дружину і сина на евакуаційний автобус до Запоріжжя. Звідти вони поїхали до Хмельницького. Спілкувалася з чоловіком голосовими та відеоповідомленнями. Як було важко на Азовсталі – знає.

Тато став зірочкою в небі
29 квітня вона отримала від нього останнє повідомлення, і зв’язок пропав. І вона відразу відчула, що щось не так. А наступного дня зателефонував молодший брат Богдана Олег. Він разом з ним був на Азовсталі.

Він їй і повідомив: “Богданчика немає”. Потім зателефонувала патронажна служба і повідомили, що у них був виїзд і було 8 осіб. Четверо вижили, а четверо загинули на місці.

Повідомити сина про смерть батька Надя не змогла. Бабуся Таня сказала онукові, що тато став зірочкою в небі.

“Була така ситуація: ми з ним гуляли у дворі допізна, було близько 9 вечора. І він дивиться в небо і каже:”Мама, там татко на мене дивиться”. А там зірка така була, дуже яскрава. Видно, що Михайлик сумує. Тато був для нього всім. Так само Михайлик для тата був усім”, – розповідає Надя.

Богдан мріяв про власну СТО
Богдан добре розбирався в автомобілях і планував восени, коли закінчиться контракт, поїхати працювати за кордон. Збирався відкривати власну СТО. У Мангуші вони купили будинок під виплату, в гаражі якого і планували зробити СТО. А ще Богдан мріяв відвести сина в перший клас.

Наді він писав, що хотів би, щоб Михайлик виріс в Україні. Щоб вона з сином з України не виїжджала, і він став щирим українцем.

Чоловіка поховати Надя поки не може
Вона сподівається, що тіло Богдана передали під час обміну. Зараз Надя чекає документи, щоб здати тест ДНК для ідентифікації. Попередньо рідні повідомили всі відмітні прикмети: татуювання, родимки.

Надя зізнається, що не повірить у смерть коханого, поки не побачить його тіло. Вона досі пише йому повідомлення, як ніби він живий. Каже, що так легше переносити біль.

Богдан місяць не дожив до свого дня народження
Мама Богдана Демчука розповіла, що син не дожив лише місяць до свого 27-річчя. Обидва її сини, Богдан і Олег – були в “Азові”. Олег зараз у полоні.

Росли хлопчики активними, компанійськими та веселими. Допомагали мамі по господарству, були працьовитими та допомогли виростити молодшу сестричку Дашу.

Богдан навчався на автослюсаря, Олег – на електромонтера. У 19 років Богдан почав возити волонтерів на схід, в зону АТО. А потім пішов в “Азов”. А потім і Олег пішов по стопах брата.

Указом президента України Богдана Демчука нагородили медаллю За мужність 3 ступеня. Посмертно. Нагороду рідні поки не отримали.

Мама хлопчиків чекає повернення синів додому. Одного – з полону, другого – щоб поховати.