У середу пішла з життя українка за національністю, перша володарка серед етнічних співвітчизників докторського ступеня в Оксфорді.

Про це в Facebook написала сестра.

Постійний стрес і тривала боротьба з хворобою – грунтовно підкосили здоров’я жінки.

Вчора, 23 січня, померла відома американка українського походження Надія Дюк.

Відомо, що Надія Дюк багато років працювала над демократичними змінами в Україні.

Вона була віце-президентом «Національного фонду в підтримку демократії», а також керувала програмами і стратегіями підтримки демократичних рухів в країнах Європи і Євразії.

Її колишній чоловік американський журналіст Адріан Каратницький повідомляв світовій прессі, що вони були «соратниками в боротьбі проти комунізму» і про те, що Дюк була першою етнічною українкою, яка отримала докторський ступінь в Оксфорді.

Причиною смерті українки Надії Дюк стала тривала хвороба.

Відомо також, що 22 січня в Україні Надію Дюк нагородили орденом княгині Ольги III ступеня.

Кульмінацією стала його поїздка до Сирії на чолі делегації депутатів Держдуми на борту російського військового літака. Фото Аграмунта на зустрічі з Асадом тоді обійшли світові ЗМІ. І жодного жалю від нього не пролунало – навіть за кілька тижнів, коли сирійські військові літаки здійснили газову атаку на цивільні квартали.
Та “послужний список” Аграмунта має значно давнішу історію.
Нині в ПАРЄ триває дискусія щодо звинувачень у багаторічній корупції, що розпочалася ще до 2010 року і до якої може бути долучено чимало представників керівництва асамблеї.

Не для розслідування
Місяць тому генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд надіслав листа Аграмунту, закликавши його прискорити створення незалежного органу розслідування можливих фактів корупції в ПАРЄ.
До цього керівництво асамблеї вже намагалося зробити цей крок, але без успіху – на засіданні Бюро ПАРЄ в березні не знайшлось голосів на користь жодного з варіантів.
І чим далі, тим більше підозр, що на заваді цьому стоять великі гроші. І велика небезпека для чинних депутатів.
В понеділок надвечір Бюро має знову зібратися, щоби розглянути це питання і спробувати знайти гідний вихід зі скандалу, який вже завдав удару по репутації асамблеї.
Історія, про яку йдеться, розпочалася ще у 2012 році, та тривалий час лишалася на узбіччі політичної дискусії, попри спроби європейських активістів привернути до неї увагу. Але від минулого року ситуація радикально змінилася, адже звинувачення у корупції перейшли до розряду офіційних – один із колишніх представників керівної ланки ПАРЄ, Лука Волонте, опинився під слідством в Італії.
Його звинувачують в отриманні політичного хабара, саме за тією схемою, про яку писали активісти у 2012 році. Йдеться про доволі великі гроші, нині доведено платежі на суму 2,4 млн євро.
І хоча від початку йшлося лише про “азербайджанську історію”, нині у ній все частіше з’являються точки дотику з українсько-російським конфліктом.

Ікорна дипломатія
Небажання асамблеї вивчати питання корупції зовсім не дивує. Адже Волонте – лише один з учасників скандалу, якому просто не пощастило потрапити до уваги правоохоронців.
Крім нього, в історії фігурують імена інших провідних депутатів з різних країн, включаючи членів Бюро – керівного органу ПАРЄ, який розглядав це питання в понеділок. Не дивно, що депутати не забажали розпочинати розслідування проти самих себе.
Корупційні підозри, про які йдеться, відомі за назвою “ікорна дипломатія” і присвячені підтримці Азербайджану в ПАРЄ. Річ у тім, що окрім фінансової “подяки” європейські лобісти, як стверджується, отримували від своїх східних друзів також пакунки з чорною ікрою.
До слова, найбільше звинувачень лунає саме на адресу Педро Аграмунта.
У розслідуванні 2012 року його називали одним з основних платних лобістів. За рік, в 2013-му, він став головним героєм публікації як ключовий платний агент Баку в Страсбурзі. Найновіше розслідування, опубліковане в останні тижні 2015 року, присвячене доказам проти Волонте, але і в ньому є чимало згадок про Аграмунта. Італійський політик у своєму листуванні згадує нинішнього президента ПАРЄ серед лобістів, що працюють над захистом інтересів Баку.
До слова, ікра – це не просто символічні подарунки. Джерела організації ESI, слова яких наводяться у першому публічному розслідуванні (станом на 2011 рік), 10-12 депутатів та 3-4 співробітники секретаріату чотири рази на рік отримували в подарунок 0,4-0,6 кг чорної ікри. Тобто йдеться про “подяку” вартістю тисячу доларів на особу; також лобістів запрошували на відпочинок до Азербайджану, де подарунки були ще масштабнішими.
“Ікорна дипломатія” дозволила Азербайджану тривалий часу уникати санкцій та навіть критики на свою адресу в ПАРЄ, незважаючи на жорсткі утиски демократії в країні.
Але однією ікрою ситий не будеш, тому головні дійові особи отримували грошову оплату. Наприклад, Лука Волонте підписав “контракт на консультування” азербайджанських колег вартістю 100 тисяч євро на місяць, а також, відповідно до його листування, отримував додаткові готівкові кошти.
Безготівкові платежі для Волонте здійснювалися через банківські рахунки компаній, відкритих на Маршаллових островах та в Британії, а далі через банки в Латвії та Естонії перераховувалися на італійські рахунки фонду, відкритого Волонте. Власне, саме ці перекази одного дня зацікавили банківський нагляд, що дозволило поліції висунути політику звинувачення.
Азербайджану почало “фартити” приблизно з 2010 року, коли жорсткі доповіді щодо ситуації в країні змінилися на позитивні. Цікаво, що це збігалося із “закручуванням гайок” та репресіями проти ЗМІ та активістів. Тобто ситуація ставала дедалі гіршою, але наслідків це не мало.
А 23 січня 2013 року країна отримала просто небачену перемогу в ПАРЄ.
Асамблея відхилила доповідь про політичних в’язнів в Азербайджані, підготовлену німецьким депутатом Крістофом Штрассером.
Відхилення резолюцій – досить рідкісна подія для ПАРЄ. Якщо проект рішення не подобається депутатам, вони змінюють текст своїми правками (часом аж до протилежного змісту), але не “ховають” резолюцію. Та це голосування увійшло в історію ПАРЄ ще й з іншої причини. Воно зібрало в залі більше депутатів, ніж будь-яка інша резолюція з питань прав людини за всю історію існування асамблеї.
23 січня 2013 року в сесійній залі в Страсбурзі зібралося 224 депутати, з яких 125 проголосувало за те, щоби взагалі не приймати рішення про порушення прав людини в Азербайджані. Для порівняння, у січні 2015-го за резолюцію щодо українських переселенців голосувало 155 членів ПАРЄ. А в жовтні 2016 року, під час розгляду української резолюції щодо порушення прав людини на окупованому Донбасі, голосувало лише 104 депутати.

Масштаб європейської корупції
На початок 2013 року Лука Волонте, про якого йшлося вище, очолював групу Європейської народної партії в ПАРЄ. Однак до неї входить лише близько третини депутатів, тож його зусиль не могло вистачити для азербайджанського тріумфу. Листування, знайдене на комп’ютері Волонте, показує, наскільки масштабною могла бути корупційна мережа.
Один з головних учасників – Педро Аграмунт. Тоді він ще не був президентом, але займав, мабуть, ще вагомішу посаду, з точки зору Баку. Від 2010 року Аграмунт був доповідачем моніторингового комітету з азербайджанського питання. Він бував у Азербайджані, мабуть, частіше, ніж будь-який інший європейський депутат, та був постійним учасником (а згодом – головою) групи спостерігачів за виборами; наприкінці 2013 року Аграмунт очолив також Групу ЄНП.
Дружба з Аграмунтом була справді цінною для Азербайджану.
В 2010 році в країні відбулися парламентські вибори, які, за оцінкою БДІПЛ/ОБСЄ, мали не багато спільного із вільним волевиявленням. На третині дільниць порушення відбувалися навіть в присутності іноземців, а на одній із них до спостерігачів ще до початку голосування потрапив протокол із заповненими даними, і ці дані зрештою співпали із “порахованими”. Але Аграмунт, що очолював місію спостерігачів ПАРЄ, заявив… що він взагалі не побачив проблем у голосуванні, та публічно обурився через критичну оцінку ОБСЄ.
До “ударної групи” Азербайджану, про яку йдеться в розслідуванні ESI, входило чимало депутатів.
Серед них є як такі, що не відомі українському читачеві, так і знайомі прізвища. Звісно ж, вагому роль у цій історії мали росіяни (голова росделегації Олексій Пушков був одним із головних контактів Баку), а також їхні друзі. Наприклад, британець Майкл Хенкок, багаторічний захисник Азербайджану, який відомий також через підтримку російських пропозицій а також через те, що виявився мимохідь залучений до шпигунського скандалу.
Серед захисників Азербайджану виявилися також двоє нинішніх керівників фракцій ПАРЄ.
Група ЄНП не збідніла після відходу Волонте та Аграмунта: її новим очільником став Аксель Фішер, який також фігурує у листуванні Волонте. Фішер був одним із двох німців, які не підтримали резолюцію про політичних в’язнів в Азербайджані під час історичного голосування в 2013 році.
І, нарешті, ще один представник еліти ПАРЄ в листуванні Волонте: іспанець Хорді Шукла, нині – лідер групи лібералів (ALDE), який своїми голосуваннями довів, що є прибічником Азербайджану. А тепер, увага: хто нині є доповідачами ПАРЄ щодо України? Їхні прізвища – Фішер та Шукла. Ті самі. До того ж, Шукла відіграє особливу роль в українському питанні. Про це – нижче.

Вплив України та вплив на Україну
Опис історії “ікорної дипломатії” буде неповним, якщо не згадати про голосування українських депутатів.
Ані в записах Волонте, ані в інших матеріалах розслідування ESI немає жодного прізвища українських депутатів, та й явних “лобістів Баку” у нинішньому складі делегації ПАРЄ також немає. Але до ключового голосування – найскандальнішого, що сталося в 2013 році, – ми все ж доклалися сповна. 7 українських депутатів проголосували проти рішення про те, що в Азербайджані є політична корупція. Кістяк “групи підтримки” склали регіонали, та їм допомогли і представники демократичного табору: лише двоє з них ризикнули проголосувати за резолюцію з критикою Баку.
В ті дні автор даних рядків був у Страсбурзі, тож з подивом спитав у одного з українських депутатів, чому ми не бачимо очевидного. У відповідь той з гордістю розповів, що в обмін домовився з азербайджанцями про підтримку ініціатив української опозиції…
Не дивно, що ESI б’є на сполох: в останні роки термін “демократія” перетворюється на яскраве гасло. Навіть в Раді Європи – в організації, єдиною роллю якої є захист демократії.
Та ця історія також доводить: закриваючи очі на політичну корупцію, ми можемо отримати якісь швидкі бонуси, але у підсумку – точно втратимо. ЄвроПравда не має інформації про те, що саме було причиною голосування більшості української делегації проти резолюції про політичних в’язнів в Азербайджані, але ми можемо констатувати: голосів “в обмін” Київ так і не отримав. В січні 2015 року, коли розглядалося одразу два важливих для нас питання (про гуманітарну ситуацію на Сході та про санкції щодо росіян), азербайджанці перше голосування проігнорували, а на другому – проголосували проти нас.
А от негативна віддача Україну зрештою дістала.
Ми вже згадали, що лідер ALDE Хорді Шукла, багаторічний прибічник Азербайджану, нині формує всі проекті рішень ПАРЄ щодо України (разом із Фішером, ще одним фігурантом скандалу).
Та, схоже, мають рацію ті, хто кажуть: в політичній корупції, як і в проституції, немає “однолюбів”. Надто багато “азербайджанських лобістів” виявилися “за сумісництвом” прибічниками Росії.
А тому не дивно, що Шукла опинився серед небагатьох депутатів ПАРЄ, що літали до Сирії російським військовим літаком разом з Аграмунтом та депутатами Держдуми.
Тривалий час жоден з них не коментував мотив цієї поїздки, а Аграмунт взагалі утримувався від спілкування зі ЗМІ, за винятком російських. Та в понеділок, 24 квітня, президент ПАРЄ був вимушений надати пояснення на засіданні Бюро ПАРЄ. Чомусь не дивно, що у цих поясненнях відразу знайшли брехню – зокрема, щодо фінансування поїздки.
Та попри це, обговорення сирійського питання та участі Аграмунта та Шукли у скандальному візиті відклали “до кращих часів”. Орієнтовно – до літа.
Хоча всі розуміють, що вихід зі скандалу треба шукати якнайшвидше, доки втрата репутації не стала незворотною.