Приходить відвідати іноді, така недільна мама, у неї немає проблем, тому що вона дозволила собі сказати: «Я не можу жити з такою дитиною і мушу піти».

Знаєте, іноді заздрю ​​людям з відсутністю совісті, ось можна жити, як хочеш і нічого не царапне в душі і не болить, і щиро плювати на оточуючих. Де вони втратили совість? Чи її і не було?

Мені моя совість дуже заважає жити, тому що я теж втомилася одна ростити xвopy дитини, немає сил у мене, а звалити в туман і сказати все поки… ну совість не дозволить, почуття обов’язку, ну і любов до дитини і батькам.

Ось такі прояви, як совість і любов до рідних, і заважає нам жити, як хочеться. А мамі Ані ніщо не завадило, ніколи не бачила, з її донькою і свекрухою познайомилася на іпотерапії, куди водила сина.

Аню привозили то дід з бабусею, то батько. Дівчинка дуже важка і люди похилого віку вже з трудом справлялися з нею, звичайно.

Батько працював не покладаючи рук, щоб іноді до них приходила няня і допомагала, ну і все реабілітаційні процедури коштують дуже дорого, повірте. Я знаю, на жаль на своєму досвіді.

Так ось, жити без Ані її мамі, напевно, легше фізично, але невже душа не болить за дочку?

Адже їй так потрібно саме материнське тепло, ласка, казки на ніч. Не збагну ніколи таких жінок.

Хоча іноді хочеться теж все кинути і втекти, але я не зможу.

Вона – мати трьох дітей із інвалідністю. Одна дитина навчається в четвертому класі школи, де й стався конфлікт. У цьому навчальному закладі жінка працює лише два роки – дві попередні школи, де працювала, закрили, тому й була змушена змінювати місця працевлаштування. Оксана Коротка – філолог, її чоловік також працює в цій школі – вчителем трудового навчання.

За словами вчителя, коли вона прийшла до закладу, суспільною думкою її змусили до подальшого навчання за спеціальностями олігофренопедагог і логопед, адже це було необхідно школі через те, що є діти з інвалідністю. Загалом школа в Смячі обслуговує шість сіл. Про умови роботи пані Оксана говорить без ентузіазму. «Коли почала працювати, реально був один автобус, що до шести вечора і довше розвозив усіх дітей і вчителів по домівках. Часто ламався, постійно холодний. Те саме в класах – холодні, брудні. Уявіть собі, з дітьми в години для навчання займались прибиранням класів. Про це постійно говорила тодішній директорці Ніні Шкарабурі, але апогею наш конфлікт досяг тоді, коли в моєї дитини, яку залишили на певний час без нагляду, стався епілептичний напад. Оскільки вона має незначні відхилення, однокласники почали з неї жартувати, як наслідок – напад, і дитина вдаряється головою об парту, пішла кров. Діти налякані, ніхто не допомагає. Я забігаю до класу, він не дихає, у вухах кров, напад продовжується – допомоги жодної отримати не можу. Шукаю аптечку, а замість неї знаходжу брудну вату та зеленку. Оце і все», – розповідає Оксана Коротка.

Приблизно через тиждень після цього для школи передають новий автобус і директорка ініціює збір з усіх батьків по 150 гривень на проведення заходу та прикрашання нового транспортного засобу. «Я не витримую і кажу: давайте ми ці кошти краще витратимо на нову аптечку. Мені у відповідь – не створюйте балагану. У нас до вашої дитини проблем не було. Хочете – самі купіть аптечку. Ви що, тут систему хочете поламати?» – отак мені відповіли директор і завучі. Після цього, як каже Оксана Коротка, почали встромляти палиці в колеса. Розказує, коли їздила на навчання з інклюзивної освіти, керівництво школи не подало документів щодо оплати її роботи. Як наслідок, вдалося добитися справедливості та компенсації, тільки звернувшись до обласного управління праці, що провело перевірку в школі.

Також пані Оксана розказала про такі собі «шкільні схеми», на яких навіть акцентувала увагу прокуратури. Зокрема, говорить про існування такої собі шкільної скарбнички, тобто, наприклад, вчителя з якихось причин немає і його заміняють, так от, за документами заміняє одна людина, реально – зовсім інша, яка просто наглядає за дітьми без будь-якого навчання, а гроші, які йдуть за підміну вчителя, надходять до шкільної скарбнички, звіт про витрачання грошей з якої ніхто не надає. «Наприклад, я отак заміняла, потім приходжу і кажу: «Де мої гроші?», а грошей немає. У нас навіть таке було, що вчителя фізкультури місяцями заміняла вчителька початкових класів. Заженуть дітей до залу, дадуть м’яча – вони самі граються. От і все». Заяви до прокуратури, надіслані пані Оксаною, бумерангом по ній самій поверталися до районного управління освіти, керівником якого є Світлана Біла. «Після моїх заяв збирають увесь загал вчителів та батьків і мене запрошують. І починається цькування. Світлана Біла при всіх каже: «Дивіться, наша школа буде закриватись і все це через звернення Оксани Короткої». Обливають брудом мене, чоловіка. Просто перед усіма читає мого листа до прокуратури. Просто показове знущання і демонстрація власної безкарності. Мовляв, звертайся куди хочеш, а влада тут – ми. Якби в присутніх було каміння, мене, мабуть, ним і закидали б».

Більше того, вчителька інклюзивної освіти та філолог Оксана Коротка розказує, що відбувається гноблення її дитини, четвертокласника. «Крутять вуха. При всіх називають виродком. Він має приймати багато ліків і тому на руках росте довге волосся (плаче). Я написала заяву до поліції. Там повідомили директора, вже нового – Тимофія Ковальчука, то він, за словами мого чоловіка, розіслав учнів по домівках, щоб ті сказали батькам писати скарги на мою дитину і сам потім ці скарги до поліції приніс. Звинувачують, буцімто Марк (дев’ятирічний син Оксани Короткої. – Авт.) ляскає десятикласницю по сідницях, знімає трусики з однокласниць. У мене хлопчик розумово відсталий, з інвалідністю. І на нього пишуть скарги? Коли поліція питала його, чи було таке, він сказав – так, було минулого року, хлопці старші казали – я й ляснув. Тут відбувається знущання над дитиною з інвалідністю. А вони намагаються ще й цькувати його через поліцію», – з розпачем розказує педагог Смяцької школи.

Куди звертатись і що робити, щоб припинився цей терор, уже й не знає. Узяли коментар у нинішнього директора школи Тимофія Ковальчука, який виконує обов’язки з вересня цього року і, за словами Оксани Короткої, в дружніх стосунках із колишньою директоркою. «Короткій Оксані Михайлівні треба пройти лікування. Ми вже, мабуть, будемо викликати «1+1» чи ще когось, щоб її зупинити. Її всі знають. Що я вам скажу, хвора людина. Прикривається трьома дітьми, які мають інвалідність, і все. Замість того, щоб ними займатись, здобуває в 45 років дві освіти, вештається по Чернігову. І чоловік її те саме. Про них не хочу говорити. Чоловік її такий педагог, що запис у журналі зробити не може. Приїдьте в село, вам про них багато розкажуть», – отак «педагогічно» про колегу розказав директор школи.

Керівниця освіти Новогород-Сіверщини на дзвінки не відповідає. Але якщо розказане педагогом про неї відповідає правді і триває вже кілька років, то, за прикладом Європи, до спільноти якої ми намагаємось долучитись – у відставку має піти не тільки районне керівництво, а й міністр освіти. Адже будуючи нові стандарти, розвиваючи інклюзивну освіту, приймаючи закони про булінг у відповідь, насправді, за словами педагогів, отримуємо знущання над дітьми з інвалідністю та «освітянські» князівства зі своїми порядками і правилами, де головним є не навчатись, а виживати.