І снився цьому земному ангеляті добрий сон, де до її ліжка з великим пакунком різноманітних подарунків підійшов татусь, якого вона так чекала з далеких заробітків, полоскотав її ніжно за п’ятку, потім за вушко і сказав: “Я повернувся, моє ангелятко!”

Дівчинка усміхнулась і простягнула рученята, щоб обійняти батька, але коли відкрила очки, то в її обіймах був лише пустотливий весняний вітерець, який грайливо розносив по ще заквітчаній галявині вчорашнє золото кульбаб.

Дівчинка потерла маленькими кулачками оченята і сумно зітхнула: ну чому, чому хороші сни ніколи не стають реальністю?

” Реальність” – слово дорослих, яке так прекрасно розуміє десятирічна дівчинка. Ця реальність змушує її підвестися на ніжки і дбайливо зібрати у букетик золото кульбабок. Коли вона впорається, то вони разом із бабусею віднесуть його на татову мoгuлку. Він же у снах приходить до неї з подарунками, значить і вона повинна віддячити йому хоча б своїми скромними букетиками квітів.

А ще це земне золотоволосе ангеля напише мамі-зозулі у соцмережах, як любить її і чекає на неї. Вона вірить, що одного дня мама обов’язково прочитає її листи і повернеться, щоб огорнути своєю материнською любов’ю свою рідну пташечку.

І, насамкінець, маленьке дитя, так схоже на світлого ангела, передасть у чисту весняну блакить повітряний поцілунок для своєї другої бабусі, яку забрало до себе небо.

По вкритій золотом кульбаб весняній галявині наввипередки з вітром мчить сумно усміхнене дівчинка. Їй треба поспішати, в неї ще стільки справ, адже поки що вона, як говорить її зажурена бабуся, земне ангелятко. І якби жoрстoко не чинило з дівчинкою життя, в день її нaроджeння небо подарувало для неї світлого ангела-охоронця із сумними, але добрими очима. Його ім’я – ангел знедолених сuріток!