В моєму батьківському будинку зберігається старовинний молитовник, датований 1908 року і виданий у місті Львові українською грекокатолицькою церквою.

Він нам дістався у спадок від моєї прабабусі Агафії, яка завжди розповідала що ще до приходу радянської влади наші люди святкували Різдво Христове 25 грудня, і я родом не з Львівщини є, а із Буковини. Моя мати розказувала, що моя брабабця, навіть попри зміну дати Різдва на 7 січня, коли західна Україна стала частиною радянського союзу, завжди кожного року казала в день 25 грудня, що сьогодні є Різдво Христове.

Не кажіть, що ваші баба і дід святкували Різдво 7 січня і ви будете святкувати, бо це омана. Ваші дід і баба може і святкували 7 січня, але їхні їхні предки святкували 25 грудня впродовж кілька століть.

То чому наші деякі українці так тримаються за цю дату 7 січня, невже ви не розумієте, що це символічна “совкова дата”, яка асоціюється з приходом на нашу землю совєтів, які вам “впихали” юліанський календар із зміною дати Різдва і московський патріархат.

Весь цивілізований демократичний світ, який нам допомагає у війні проти росії зброєю, санкціями, гуманітарною допомогою – святкує 25 грудня. Невже ми не розуміємо, що у стані війни, ми не можемо таке велике свято, як Різдво Христове, святкувати в один той самий день разом з окупантами.

І як завжди, хтось скаже не на часі, бо в Україні війна, а коли буде на часі? Коли знову настане мирне небо над Україною і ми знову станемо толерантними до всього. Як кажуть “куй залізо поки гаряче”.

Запам’ятайте одну істину, ніхто із на не вічний, і наші діти та внуки перейдуть на календар григоріанський і будуть святкувати із всім світом не тільки Різдво, а і Великдень в один день. Мій принцип є такий – нічого не хочу мати спільного з окупантами та вбивцями і раджу всім так думати.

Слава Україні

Ось фото з старовинного молитовника:

Рішення було прийнято після вироку по іншій справі про розкрадання піску з балансу Міністерства внутрішніх справ за участю директора ДП “Спецсервіс” Василя Петровського.

Відзначається, що в листопаді 2017 року детективи Національного антикорупційного бюро звернулися до суду з листом, в якому вказали, що камера може бути речовим доказом і у справі про закупівлю рюкзаків для Нацгвардії.

Пристрій зафіксував розмови не тільки про розкрадання піску, але і в тому числі, про закупівлю рюкзаків в обхід законної тендерної процедури за участю сина Авакова.

Суддя звернувся до Нацполіціі з проханням не знищувати це доказ, щоб визначити чи був факт можливого монтажу записів в кабінеті Чеботаря. Але, як повідомили авторам розслідування власні джерела, спеціальна комісія знищила докази ще влітку 2017 року, до звернення НАБУ до суду.

Журналісти встановили, що ініціатором подання клопотання про знищення всіх речових доказів у справі про розкрадання піску, ймовірно, був адвокат, який раніше захищав Петровського, а тепер представляє інтереси Сергія Чеботаря – Ігор Юдін.

Глава Бориспільського міськрайонного суду Сергій Вознюк, який прийняв рішення про знищення всіх речових доказів, зокрема, відеотехніку, пояснив, що на момент прийняття рішення не знав, що це саме та відеокамера, на яку також були записані розмови про “рюкзаки Авакова”. Також він зазначив, що прокурор переконував, що ці речові докази використовуються лише в межах провадження по розкраданню піску.

При цьому адвокат Авакова-молодшого Андрій Федур в коментарі журналістам заявив, що ніякої камери в матеріалах справи не було, а відповідно і “знищення не може бути”.

У свою чергу директор НАБУ Артем Ситник заявив, що ці записи не є єдиним доказом у справі і, на його думку, інших доказів достатньо для того, щоб справа передати в суд і слухати по суті.

Як повідомляв “Обозреватель”, в 2015 році в мережі з’явився відеозапис, на якому людина, схожа на сина міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександра, домовляється з нібито заступником міністра Сергієм Чеботарем про постачання рюкзаків для підрозділів МВС ще до проведення тендеру.

31 жовтня 2017 року НАБУ провело обшуки у Олександра Авакова. Його підозрювали в співучасті в розтраті понад 14 млн грн при закупівлі рюкзаків для потреб МВС. 1 листопада суд відпустив Авакова під особисте зобов’язання.

Слідством було встановлено, що закупівельна ціна рюкзаків, яка значилася в договорі, 2900 гривень, але реальна їх вартість становила 500 гривень. Частина рюкзаків була пошита в тюрмі, і їх собівартість складає близько 100 грн.

Крім Авакова-молодшого по даній справі були затримані його бізнес-партнер Володимир Литвин і екс-заступник міністра внутрішніх справ Сергій Чеботар.

1 листопада 2017 року суд відпустив усіх фігурантів справи під особисте зобов’язання.

Як повідомляє прес-служба Мінфіну, у поданих сьогодні доказах Київ висуває «впевнену та аргументовану відповідь» на намагання Росії переконати суд винести рішення щодо її позову, не надаючи Україні можливість представити усі свої доводи у повному судовому процесі.

«Такі докази охоплюють велику кількість фактичних обставин стосовно, з-поміж іншого, ролі Росії у спірній транзакції, та порядку, в якому угоду було нібито схвалено в контексті величезного тиску, який Росія на той час протиправно чинила на Україну, а також докази провідного експерта з питань українського права, що стосуються цієї угоди», – йдеться у повідомленні.

Україна очікує від Росії доказів у відповідь, які мають бути представлені 4 листопада, додають у Мінфіні.

У липні стало відомо, що компанія The Law Debenture Trust Corporation Plc, яка представляє інтереси Росії в справі щодо так званого «боргу Януковича», просить суд про розгляд заперечень України проти позову в порядку спрощеного провадження.

Упродовж осені минулого року Україна узгодила реструктуризацію своїх зобов’язань, включно зі списанням частини їх, із більшістю зі своїх приватних кредиторів – крім Росії.

У грудні 2013 року тодішній президент України Віктор Янукович домовилися з російським президентом Володимиром Путіним, що Росія надасть Україні кредит на 15 мільярдів доларів через розміщення українських цінних паперів. Невдовзі після цієї зустрічі облігації на суму 3 мільярди доларів були розміщені на Ірландській фондовій біржі, які згодом і викупила Росія.