Віра завжди була дівчиною консервативних поглядів. І чоловік у неї такий же. Але Віра завжди саме такого чоловіка і шукала. Зате тепер вона саме «заміжня»: за чоловіком — як за кам’яною стіною.

Розподіл ролей у них в сім’ї традиційне: на Вірі господарство і дитина, вона не працює, хоча синові вже шість, і працювати не збирається.

Сім’ю забезпечує чоловік, і справляється з цим непогано. У матеріальних питаннях Віра звикла повністю покладатися на чоловіка: про гроші у неї голова не болить.

Якщо щось треба — вона просто говорить чоловікові, скільки. Чоловік практично ніколи не відмовляє. З іншого боку, Віра теж зайвого не просить. Тільки те, що дійсно необхідно.

Звичайно, чоловікові доводиться багато працювати, і весь побут на Вірі. Вона готує, прибирає, займається з дитиною.

Чоловік в побутові питання не вникає абсолютно, аж до того, що навіть і не знає, де взяти чисті шкарпетки і білизну. Єдине, що робить в будинку — трохи спілкується з сином після роботи, коли вдається прийти додому раніше.

Дивно, але приятельки Віри — а це зараз в основному мами, з якими вони разом ось уже кілька років гуляють на майданчиках і водять дітей на гуртки — дивляться на Віру з жалістю якийсь. Хоча у багатьох з них ситуація, в принципі, така ж — живуть з дітьми на забезпеченні чоловіка.

При цьому не бачать необхідності, наприклад, вставати вранці і готувати чоловікові сніданок — мовляв, невже він сам не зробить собі бутерброд і не наллє кави? Віра ж постає щоранку, готує сніданок, будить чоловіка, допомагає зібратися, зав’язує краватку, проводжає на роботу.

Ну адже для того і сім’я, щоб піклуватися один про одного, чи не так?

У неділю Віра завжди з ранку дає чоловікові відіспатися, тихенько годує сина на кухні сніданком і веде гуляти у двір. Так було і того разу. Під двоє зібралася компанія, кілька мам, діти 5-7 років.

Діти добре грали, мами спілкувалися. І тут дзвінок чоловіка з питанням, що на сніданок. Віра взяла сина і пішла додому — накрила стіл, зварила кави. Син попросився до друзів, і Віра через 10-15 хвилин вийшла у двір знову.

І відразу зрозуміла, що весь цей час. поки її не було, «подруги» тільки те й робили, що обговорювали її.

Мовляв, ну взагалі ні в які ворота — цар прокинувся, клацнув пальцями, і вона все кинула і побігла кави йому подавати! Як прислузі дзвонить в дзвіночок! Навіть гірше.

Гаразд сама побігла, але і дитини зірвала, він теж не хотів йти, так добре грав з друзями. І тільки для того, щоб налити в чашку кави і поставити під ніс тарілку з сирниками? А сам він що, не впорається з цим завданням? Тьху! Що за родина, що за чоловік, що за неповагу до дружини!

— Не можна так до себе ставитися! — накинулися на Віру приятелька. — Ти його розбалувала і на голову вже до себе посадила! Хоч раз запропонуй йому поїсти самому! Чи не зламається ж він.

— Та мені не важко зовсім! — виправдовувалася Віра. — До того ж він дійсно не вміє робити сирники!

— Не вміє — нехай їсть бутерброди! — подруга. — Справа навіть не в тому, що тобі важко, справа в його ставленні до тебе, розумієш? Йому наплювати, що ти зайнята, його величність снідати бажають.

Ось у нас в родині таке немислимо. Мій чоловік вранці йде тихо, щоб мене не розбудити. А твій — думає тільки про себе. У вихідний день міг би сам піднятися і приготувати тобі сюрприз. Але у нього такого і в думках немає.

Віра нічого особливого в такому положенні не бачить, доглядати за чоловіком їй навіть приємно. Але, може бути, з боку видніше, і ситуація дійсно насторожує.