Тоді, рік тому, геройський вчинок молодого хлопця з Тернопільщини допоміг зупинити просування ворожої танкової колони.

Віталій Скакун замінував Генічеський міст, але вчасно відійти звідти не встиг. Він віддав своє життя за Незалежність України. Віталію Скакуну присвоїли звання Героя України посмертно. Також на його честь у Празі назвали міст. У Мукачеві ім’ям Віталія назвали вулицю. А в польському місті Лешно, де він працював, йому дали звання почесного громадянина. Таке ж звання йому присвоїли в рідних Бережанах.

Сьогодні,24 лютого, начальник Тернопільської обласної військової адміністрації Володимир Труш вручив мамі військового найвищу нагороду Тернопільської обласної військової адміністрації. За материнську самовідданість, вагомий особистий внесок у виховання та формування високих духовних і моральних якостей сина, виявлених у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджено почесною відзнакою Тернопільської обласної військової адміністрації Качмарик Орисю Олексіївну.

У коментарі “Суспільне” матір Героя розповіла, як прожила цей рік без сина.

За її словами, в його кімнаті все й досі так, було за життя Віталія

“Все залишилося так, як було при ньому, я практично нічого не переставляла. Його речі деякі залишилися: годинники, найдорожче для мене, перепустки, є його одеколони. Мабуть, залишу собі їх до кінця моїх днів”.На столі – вишитий портрет Віталія. Його Орисі Качмарик подарувала матір бійця зі Львівщини. Поруч – вишиванки сина, фотографії та берет морського піхотинця.

“Цей берет привезли мені побратими вже на похорон. Він ним дуже дорожив, тому що в них є нагородження цими беретами. Спочатку вони мають пройти випробовування, а потім вже їм дають берет. Для морпіхів ці берети дуже важливі”.

У перший день повномасштабної війни Віталій Скакун підірвав Генічеський міст ціною свого життя. Його матір тоді працювала за кордоном. Про вчинок сина дізналася від доньки.

“Вона плаче, каже: “Мамо, нема нашого Віталіка. Нема, ми його бачили по телебаченні, загинув. Так, він зробив правильно. Я прийняла це”, – каже Орися.Зараз жінка разом з матір’ю живе в рідному домі в Бережанах. Тут все їй нагадує про сина.

“Я пригадую, мій Віталік дуже любив солодке. Його друзі називали його “Батончиком”. Казали: “Батончик йде, ховайте все солодке, бо зараз його не буде”. Я вирішила для себе лишитися вдома і бути тут, тому що це мій дім, це моя земля, і найголовніше – тут мій син, я поряд, біля нього”.

“Раніше я приходила майже щодня, а потім я собі подумала: “Можливо, він би й не хотів, щоб я щодня приходила і плакала, бо він завжди хотів бачити мене усміхненою. І зараз я намагаюся приходити два рази на тиждень. Я йому обіцяла бути сильною, але не завжди виходить”, – розповіла матір Віталія Скакуна.

Наша героїня Ірина згадує як у Римі третю добу лила злива. Ірина була настільки голодною, що не розуміла, чи це дощ, чи це перед нею пурхають напівпрозорі метелики. Зрідка Іра заходила в церкву, щоб попросити шматок хліба. Жінка не знала що робити, чи колись повернеться додому, чи настане завтра, передає портал То є Львів.

Жінка згадувала безтурботне дитинство, навчання в Хустському медучилищі, робота в міській поліклініці, студентські роки в Ужгородському університеті, роки заміжжя. З Василем Іра познайомилась у рідному Хусті. Він відпочивав у санаторії «Шаян» і просто підійшов до неї на вулиці й попросив влаштувати екскурсію містом. За три тижні вона так звикла до нього, що не хотілося відпускати в рідний його Тираспіль.

Однак почались важкі часи пострадянської «перебудови», тож у чужій державі знайти роботу за фахом жінка не могла. Кілька років просиділа вдома, а далі народилась дочечка. Назвали Марічкою. Родинне щастя тривало недовго, незабаром завод, на якому Василь працював інженером, збанкрутував, тож засобів для існування у родини зовсім не було.

Жінка була змушена підробляти всюди, вона продавала мандарини на ринку та прибирала у барах. В той час її чоловік Василь взявся за пляшку. Свекруха бачила, як вибивається із сил невістка, тож почала й сама допомагати з дитиною. Просила сина перестати вживати спиртне, та марно.

Одного разу під час родинного свята знайома сказала, що у неї є друг, який набирає для роботи в Італії жінок. Ірина зрозуміла, що це єдиний вихід для того, щоб забезпечити нормальне майбутнє для дитини і твердо вирішила: «Їду!». Тому жінка попросила батьків наглядати за дочкою та за Василем, а сама помчала оформляти документи.

Рівно за два тижні вона була вже в Італії. Але, як виявилось уже в Італії, лікарні, в якій нібито вона повинна була працювати медсестрою, не існує. Ось і залишилася Ірина одна, нікому не потрібна, без знання мови далеко від близьких. Вона місяць спала на вокзалі, їла в храмі-сиротинці і безрезультатно шукала роботу.

Одного разу жінка зайшла в церкву, щоб попросити склянку води. До неї підійшов не священник, а просто парафіянин. Про що запитував – не дуже розуміла. Сказала російською, що її мучить спрага. Незнайомець співчутливо зітхнув і відійшов кудись. Згодом виявилось, що Карол румун, а в Італії у нього взуттєва фабрика. Вони відразу ж порозумілися, оскільки в Тирасполі Іра опанувала румунську. Чоловік пошкодував нещасну заробітчанку і взяв її до себе на фірму пакувальницею.

Щомісяця Іра відправляла рідним гроші, які, як згодом виявилося, чоловік пропивав. Та якось їй серед ночі зателефонувала свекруха, Ірина зразу відчула, що вдома щось не так. Жінка тривожним голосом повідомила, що Василь помер від інсульту.

Після похорону Іра відвезла Марічку до своєї матері в Хуст. Після чого знову повернулася до Італії. Увечері на квартиру до неї навідався Карол. Вона зі сльозами на очах розповіла йому про все, що довелось пережити за тридцять п’ять років. Згодом Карол найняв Ірі репетитора, щоб навчити жінку читати-писати італійською, потім допоміг закінчити ВУЗ і, врешті, зробив її своїм менеджером.

Якось Карол запросив Ірину в туристичну подорож до Парижу. Кілька днів вони мандрували французькими вулицями, але в готелі спали в різних номерах. До Рима повернулись літаком. З аеродрому чоловік відвіз Іру не додому, а на Віллу Ада – у найбільший італійський парк. Де й витяг із кишені перстень і освідчився в коханні.

Минуло кілька років. Марійка стала студенткою престижного італійського вишу, Ірина разом з чоловіком відкрили філію фабрики в Румунії і планують відкрити ще одну – в Закарпатті. Щоліта вони приїжджають до Хуста, адже, як каже сама Ірина: «Всюди добре, а вдома найкраще, бо навіть ластівки щовесни прилітають до рідного дому».

У Львові в одному з житлових будинків міста поселилася ціла сім’я білченят.

Про це повідомляється на сторінці спільноти «Український контент», де оприлюднено світлини білченят.

Так, стало відомо, що у Львові містяни виявили сімейство білочок в житловому будинку. Маленькі тваринки облаштували собі домівку просто неподалік від людей.

Локація, де було виявлено рудих гризунів, не зазначається, щоб не нашкодити тваринам.

Як відомо, в Київській області зараз відбуваються дуже жахливі події. У Чорнобильській зоні відчуження вже більше десяти днів поспіль рятувальники продовжують боротися з лісовими пожежами. Ця трагедія завдала непоправної шкоди унікальним представникам фауни в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику. Ці тварини десятки років без людського втручання відновлювалися після аварії на ЧАЕС.

У мережі з’явилися зворушливі кадри, на яких зображені тварини, що постраждали від лісових пожеж. На відео з дрона зняті масштабів загорянь у заповіднику. А два коні Пржевальського розгублено бігають по випаленої землі, яка колись стала їхнім будинком. Про це стало відомо завдяки кадрам які опублікував YouTube-канал “CHERNOBYL TOUR”.

Фахівці головною причиною лісових пожеж у Чорнобилі в цьому році, та й у всій Україні, називають підпали селянами трави. Так, багато фермерів просто економлять – підпалюють траву на полі, яке відпочивало, замість того, щоб перекричати її трактором. Крім того, багато переконані, що таким чином удобрюють землю. У результаті такої діяльності виникають лісові пожежі, коли вогонь охоплює й інші ділянки поблизу поля. Одного з винуватців пожежі в Чорнобилі навіть затримали. Ним виявився 27-річний житель села Рагівка. Він каже, що підпалив траву заради забави.

До поліції звернувся 65-річний батько загиблого. За словами чоловіка, понівечене тіло свого 39-річного сина він виявив на присадибній ділянці домоволодіння, інформує прес-служба Нацполіції Луганщини.

Під час огляду поліцейські виявили на тілі загиблого чисельні тілесні ушкодження.

У ході розслідування, поліцейські встановили осіб, які причетні до скоєння злочину. В результаті затримали трьох місцевих мешканців. Під тиском зібраних фактів і свідчень, вони визнали свою вину.

Зі слів підозрюваних, того вечора вони разом із загиблим вживали спиртні напої. В ході чого виник конфлікт, який переріс у бійку. Під час бійки підозрювані за допомогою дерев’яної палиці та ножа завдали потерпілому чисельні тілесні ушкодження не сумісні з життям.

Дівчина потрапила до інтернату, де й провела все своє дитинство. Про інтернат згадує неохоче, ті часи для неї були найтяжчими. Після інтернату вступила до коледжу та вивчилася на бухгалтера. Після того соціальні служби сказали, що житлом забезпечити її не можуть, адже її батьки живі.

Надія дізналася, що батьки живі-здорові і навіть живуть неподалік у хижі, умови жaхливі, та дівчина була готова спати навіть на підлозі, головне, що біля рідних, яких за все пробачила, хапалася за будь-яку роботу, дівчину полюбили односельці і вирішили допомогти бідоласі, тепер у неї є власна домівка.

Громада села Шешори, що на Прикарпатті, разом із місцевими депутатами, та головою сільської ради Василем Якібчуком, допомогли дівчині отримати окреме житло у яке вона вже незабаром переїде разом із хворою матір’ю. А ще, Надія мріє відшукати старшу сестру і теж забрати її до себе.