Жовті стрічки та патріотичні плакати все частіше майорять на вулицях тимчасово окупованих міст Донбасу. Зокрема, вони зявилися у Ящиковому та інших містах.

Про це йдеться у повідомленні активістів руху “Жовта Стрічка”.

“Роками окупанти стверджували, що спротиву на тимчасово окупованих територіях не існує, ми ж доводимо, що це їх чергова брехня. Донбас буде вільний від окупантів”, – наголосили партизани.

Крім того, у Макіївці партизани спалили передвиборчі агітаційні матеріали РФ.

За його словами, перше та третє поранення були легкими, а от друге було небезпечним. Під час виконання завдання на Донбасі уламків протипіхотної міни потрапили йому під серце. Була пробита спина та шия.

“Його не можна вийняти з тіла, небезпечно. У мене була пробита спина, шия. Виходив через лінію фронту своїм ходом, на адреналіні, десь 5 кілометрів, а потім упав знесилений. Поранення важке, але у принципі жити можна”, – розповів Буданов.

Під час третього поранення він отримав кулю у руці, вона вибила йому ліктьовий суглоб. Після цього кінцівка погано згинається.

Під час яких операцій і де саме це сталося – головний розвідник не розкрив.

За інформацією ЗМІ, у 2016 Буданову дали майора, за 2 роки – підполковника, а у 2020 року – полковника. На той час він був офіцером з особливих доручень, заступником голови департаменту оперативної роботи, а потім і заступником директора департаменту Служби зовнішньої розвідки.

Чоловік, який знімав відео, пояснював, що на Донбас зайшли росіяни. Однак, віряни УПЦ МП заявили, що Донбас сам повстав, бо “не хотів Порошенка та ЄС”.

Також на відповідь автора відео про європейський шлях України агресивні віряни заявили, що “ніякої Європи не буде”.

“Який шлях? Ніякої Європи не буде, Україна сама його намалювала!”, – заявив один з прихожан Лаври.

Російські окупанти 13 січня намагаються атакувати позиції ЗСУ на кількох напрямках Донбасі.

Про це свідчать дані мапи бойових дій від британського Міноборони.

Російські сили намагання штурмувати українську армію у Луганській та Донецькій областях: біля Сватового, Кремінної, Соледара та Бахмута. Найзапекліші бої тривають у районах Соледара і Бахмута.

Зазначимо, що командування окупантів оголосило про начебто захоплення Соледара, проте в ЗСУ цю інформацію спростували, заявивши, що бої у місті тривають.

Щодо інших ділянок фронту, то там ситуація стабільна: і загарбники, і українські захисники проводять артилерійські дуелі. Водночас українські бійці відпрацьовують по тилових позиціях росіян на тимчасово захоплених територіях Запорізької та Херсонської областей.

Військовий експерт Олег Жданов каже, що на Донецькому напрямку діє близько 40 ворожих батальйонно-тактичних груп, а на Луганщині росіяни перекидають техніку ближче до лінії фронту.

Про це він розповів у своєму стрімі, повідомляє 24 канал.

За його словами, більшість угруповання на Донеччині – вагнерівці, укомплектовані зеками та мобілізованими. Також там присутня частина підрозділів, що відійшли з правобережжя Херсонської області. “Це близько 35 тисяч людей. Тут нічого нового немає”, – зауважив він.

Тим часом наголосив експерт, на Луганському напрямку росіяни перекидають важку техніку та особовий склад, посилюють лінію оборони. Крім того, окупанти намагаються втримати фронт на рубежі Сватове – Кремінна.

“Але чомусь раніше це інтерпретувалося як спроба окупантів зупинити контрнаступ ЗСУ, а тепер після інтерв’ю Залужного (головнокомандувач ЗСУ – Ред.) ISW раптом заявив, що це підготовка до нового наступу. Але там ситуація в російських військ не така, щоб наступати на Луганщині”, – пояснив Жданов.

На його думку, росіяни намагаються атакувати наші позиції, але на окремих напрямках, аби “збити” темп просування ЗСУ.

“Що стосується Донецької області, то там теж нічого дивного. ЗСУ стоять в обороні вже кілька місяців, а росіяни безуспішно намагаються прорвати наші позиції”, – наголосив військовий експерт.

Коханий Саші Бо потрапив у гучний скандал через образливі висловлювання про переселенців з Донбасу.

Зокрема, стоматолог в Instagram-stories закликав не продавати житло для людей з Донецької та Луганської областей. Наречений Бо обґрунтував це тим, що тоді російські окупанти будуть наступати на захід України, аби їх “визволити”.

“Не продавайте “біженцям” власність в Карпатах під час війни, якщо не хочете ще одного Донецька і Луганська тут і щоб вас прийшли “визволяти”, – написав Платон.

Такі висловлювання не пройшли повз Instagram-спільноти jobnytui.smm, яка вспіла зробити скріншот stories Тарнавського. У повідомленні йдеться, що Платон вирішив “стати політичним експертом” та таврувати українців.

“Тут бойфренд Саші Бо теж зробився політичним експертом… А чому лише в Карпатах? Я навпаки за гори не хвилювалася, бо гуцули натовчуть трембітами… Але що це за таврування? Це як казати, що всі цигани крадуть, а українці всі люблять сало”, – йдеться в повідомленні.

До слова, поки ані Саша Бо, ані її наречений не прокоментували цей прикрий інцидент.

Проте ці дії окупантів не визначають ні долю, ні хід війни.

Про це радник голови Офісу президента України Олексій Арестович розповів у розмові з російським юристом, адвокатом Марком Фейгіним.

“Щодо загальної ситуації, то оці всі героїчні наступи, які всі за раз ломанулися на Донецький і Луганський фронт, – це ніщо інше, як задача змусити нас перекидати туди резерви, щоб ми не перекидали їх на напрямки істинної небезпеки, де планується масштабний наступ”, – пояснив радник керівника ОП.

Він запевнив, що “істинні дії” розгортатимуться на півдні України.

“А точніше, збираються сили – Мелітополь-Токмак у напрямку на Запоріжжя, звісно ж, Херсонська область, куди противник перекинув усе живе, все, що рухається, і збирається воювати. Там будуть розгортатися істинні дії”, – сказав Арестович.

Він додав, що російські війська прагнуть не допустити, щоб українські відволікалися на південь.

“А Харківська, а тим більше, Донецька Луганська – це задача забезпечувати воєнний тиск, щоб ми вимушені були тримати там частину сил і засобів, особливо артилерійського угруповання, перекидати резерви, не відволікатися на південь, де повинні розгорнутися основні події протягом тижня. Ось такий стратегічний задум”, – додав радник голови президентського офісу.

“Вам треба розуміти, шановні друзі, і не тільки нашої країни, що стратегічний задум інший. Що ці дії, які емоційні пости не пиши, вони не визначають ні долю, ні хід війни. І наше командування має там достатньо сил і засобів для того, щоб протидіяти”, – наголосив Арестович.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на Telegram Національної поліції.

“У Рівному та Луцьку провів координаційні наради. Тому, відповідно, поліцейська присутність також має бути посилена”, – цитує прес-служба голову Національної поліції Ігоря Клименка.

За його словами, продовжаться профілактичні перевірки на блокпостах для виявлення можливих диверсантів або інших кримінальних елементів.

“Звичайно, під пильною увагою райони, що межують з Білоруссю. Там ми теж збільшили поліцейський контроль і старанно реагуємо на всі отримані сигнали від населення. Бо маємо бути готові до будь-яких варіантів розвитку подій”, – додав Клименко.

Нагадаємо, раніше повідомлялося, що переселенців виселятимуть зі шкіл та вишів до нових приміщень.

Перш за все, російські війська наступатимуть на Сіверськ.

Про це розповів військовий експерт Сергій Грабський у прямому ефірі спільного інформаційного марафону UAразом на українських телеканалах 19 липня.

“Основні зусилля противника зосередяться у так званому трикутнику – Сіверськ, Слов’янськ і Бахмут. Якщо визначати по напрямках, то основним напрямком виглядає в першу чергу Сіверськ, наступний – це Бахмут і в третю чергу – Слов’янськ, Краматорськ. Слов’янськ і Краматорська – це одна велика міська агломерація. Тобто противник буде намагатися витіснити нас із сіверського виступу”, – пояснив військовий експерт.

“Потім він (противник – ред.) зосередиться на напрямку на Бахмут. І, очевидно, відповідно до його планів, ми можемо передбачити його намагання просунутися на Слов’янськ. Але там ситуація для нього значно складніша, тому дай Боже йому впоратися з першими двома завданнями”, – сказав Грабський.

Адвокат Масі Найєм, брат екс-нардепа Мустафи Найєма, отримав поранення в голову під час бойових дій на Донбасі, і зараз його везуть до Дніпра на операцію. Про це повідомив у Facebook український бізнесмен Андрій Ставніцер.

За попередньою інформацією, операцію Найєм робитиме в обласній клінічній лікарні імені Мечникова професор Андрій Сірко – завідувач відділення церебральної нейрохірургії.

“Пьотр Толстой, звичайно, дивовижний персонаж, що поєднує у собі всі головні якості z-патріота: шовінізм, агресія, тупість, жадібність та цинізм. Він закликає не зупинятись на Донбасі, а захопити всю Україну. З втратами, зрозуміло, ніхто рахуватися не буде“, – коментують у Нехта.

Про це заявив керівник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай, повідомляє у Телеграмі Луганська ОВА.

«Лисичанськ – на більш вигідній позиції, бо він поряд з Сєверодонецьком, але він розташований вище. І він набагато краще у стратегічному плані розташований. Місто повністю під контролем України», – сказав Гайдай.

Джерело: Служба безпеки України, співрозмовник УП в силових структурах

Деталі: Нова телефонна розмова загарбників, яку перехопила СБУ, засвідчила, що після ліквідації ЗСУ такої елітної частини російських вояк (за даними джерела УП “вагнерівців” ліквідували 27 травня –ред.) рядові російські окупанти задумуються, чи варто їм іти в бій.

Дослівно окупант: “Туда, где рубеж надо взять, туда ЧВК-шников вон сколько загнали… А толку них*я нет от этих ЧВК-шников! Там они, все полегли, эти ЧВК-шники. Это, бл*, спецназ, нах*й! Подготовленный, еб*ный в рот! Они все полегли. Ну не все, там остатки какие-то беcпонтовые остались. Я, х*й его знает, я больше вообще выходов не вижу из этой ситуации”.

Деталі: Як свідчить перехоплення, дружина дає окупанту слушну пораду – “Пошли они нах*й со своей армией”.

СБУ нагадує: один зі способів піти з армії окупантів – подзвонити на гарячу телефонну лінію СБУ, здатися в полон та залишитися живим.

Номер телефону 2402 працює як для російських, так і для українських операторів.

Водночас очільник Кремля досі не досяг жодної стратегічної мети у війні з Україною.

Про це речник Пентагону Джон Кірбі розповів на брифінгу 27 травня.

“Він не забрав суверенітет України ­– навпаки, він показав українцям, наскільки важлива незалежність, і вони борються за неї щодня. Він не захопив столицю і не обезголовив уряд. Він не захопив жодного великого міста, крім Маріуполя”, – розповів речник міноборони США.

Водночас Кірбі зазначив, що Путін неготовий до переговорів і найближчим часом не варто на них розраховувати.

“Путін може прямо тут і зараз зробити правильну річ: вивести війська і сісти за стіл переговорів із Зеленським і вести сумлінні переговори. Зараз не схоже, щоб була надія на такі переговори”, – сказав речник Пентагону.

“Путін не виявив жодного інтересу до дипломатичного врегулювання. Він показав, що готовий продовжувати війну на Донбасі: продовжує нарощувати війська, стягувати техніку, завдавати авіаудари на меншій території України”, – додав Кірбі.

Ситуацію у війні на Донбасі Арестович назвав “досить проблемною”.

Про це радник голови ОП розповів у розмові з російським правозахисником Марком Фейгіним 24 травня.

“Російське командування – по тому, що я бачу з відкритих джерел, тут жодної таємниці немає, це просто аналіз того, що відбувається – поставило завдання вкласти все, що в них є і чого немає, у вихід на межу Луганської і Донецької областей”, – сказав Арестович.

“Вони стягнули на межу Луганської області все, що можна. Свіжосформовані БТГ російські із резервістів і так далі, ПВК, перекинути з зовсім вже Далекого Сходу, з Сахаліну частини, частину БТГ з Бєлгородської області завели, Росгвардія. Все, що їде і повзає, кидається туди і ще посилюватиметься”, – розповів радник керівника ОП.

Він також висловив думку, що 10-12 російських батальйонних тактичних груп “ще цілком можуть дати бій на цих напрямках, де намітився удар”.

“А це за теперішніх часів дуже серйозний аргумент. Тобто нам вже там складно, а буде ще складніше. Тобто ситуація досить проблемна”, – резюмував Арестович.

Українські війська тримають оборону і не дають окупантам просунутися далі.

Про це заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, пише Die Welt.
“Ми повинні готуватися до наступу Росії і ще більшої жорстокості, ще більших труднощів і ще більшого руйнування критичної інфраструктури та житлових районів. Нинішній наступ Росії на Донбасі ще не набрав обертів, оскільки українські війська енергійно захищаються”, – сказав він.

З його слів, російські війська не відрізняються високим моральним духом.

Раніше генсек заявив, що НАТО й надалі підтримуватиме Україну, однак не ставатиме стороною конфлікту.

У міноборони Великої Британії повідомили, що російські генерали бояться “чисток”, які, напевно, збирається влаштувати російський президент Володимир Путін за провал війни в Україні, щоб “зробити з них цапів-відбувайлів”.

Він уже, найімовірніше, прибув до пункту управління російськими військами поблизу Ізюма.

Про це повідомляє українське видання Defense Express.

Зазначається, що Герасимов має командувати операціями стратегічного рівня, а не оперативно-тактичного. Це свідчить про те, що російське керівництво зосереджене на здобутті саме тактичних точкових перемог на Донбасі.

Крім того, видання наголошує, що приїзд Герасимова в польові пункти управління свідчить про те, що призначення очільника Південного військового округу генерала Олександра Дворнікова єдиним командувачем військ РФ в Україні аж ніяк не покращило стан справ у російській армії.

Слід зазначити, що призначили Дворнікова саме для того, аби він створив єдину вертикаль командування і цим самим покращив ефективність і злагодженість дій російських підрозділів.

Нагадаємо, на початку квітня Путін призначив нового командувача війною в Україні. Ним став 61-літній генерал армії Олександр Дворніков, якого прозвали “сирійським м’ясником” через жорстоку тактику ведення війни, яка передбачала велику кількість цивільних жертв.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на інтерв’ю радника голови Офісу президента Олексія Арестовича для видання “Медуза”.

За його словами, швидше за все, повністю західний пакет військової допомоги на фронті опиниться пізніше, ніж закінчиться наступ на Донбасі.

“Тому що його доставка і освоєння вимагають певного часу, а битва – це максимум два-три тижні від її початку. Звичайно, перша частина пакету встигне приїхати і зіграти свою роль. Але через два-три тижні закінчиться цей наступ. А разом з ним, цілком можливо, закінчиться і активна фаза війни, тому що російським військам більше нічим наступати”, – зазначив Арестович.

Він пояснив свій прогноз темпами війни, кількістю витрачених боєприпасів і втрат.

“Це не означає, що бої повністю припиняться. Це означає, що припиниться активний наступ і, можливо, це буде останній наступ другої фази, тому що я не знаю, де вони візьмуть нові резерви. Щоб їх підготувати, потрібен мінімум місяць, а то й два. За цей час багато чого станеться. І санкції почнуть діяти, і в міжнародному плані щось трапиться, і ЗСУ сильно зміцняться за цей час”, – додав Арестович.

Про це повідомила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.

“Під час виконання бойових завдань окупантів загинув випускник військово-патріотичного клубу “Юність Новоросії” Патріотичної асоціації Донбасу – Андрій “Цербер”, — зазначила Денісова.

15 квітня відбулося поховання хлопця.

Мілітарна організація окупантів “Юність Новоросії” розташована у місті Молодогвардійськ Краснодонського району Луганської області, яке окуповане від 2014 року. Утворена 2 листопада 2014 року.

Клуб здійснює підготовку дітей з 10 до 18 років за напрямами: стройова підготовка, фізична підготовка, медицина, історія, тактика. Учасниками клубу є понад 90 дітей. Більшість дітей – це сироти, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах.

“Патріотична асоціація Донбасу” координує усі “військово-патріотичні клуби” в ОРЛО. Голова організації – Селіванов Олексій Сергійович, який наразі на тимчасово окупованій території в Запорізькій області очолює так зване “Енергодарське міжрайонне управління міліції”.

Про це повідомили на Facebook-сторінці Заліщицької міської ради.
Обірвалося життя учасника АТО, солдата 53-ї ОМБр, жителя м. Заліщики, Чортківського району Яремейчука Любомира Васильовича, 1976 року народження. Ми в скорботі за кожним українцем, який віддає своє життя за наше з вами мирне небо та схиляємо голови перед їхнім неоціненним подвигом. Світлий, добрий спомин про звитяжного захисника України назавжди залишиться в наших серцях та спогадах його бойових побратимів, родичів і земляків!”, – зазначили у Заліщицькій міській раді.

Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на УП.

Українське військове джерело видання повідомило, що російські війська перекидаються з усього регіону на Донбас. Деякі західні джерела очікують, що наступ розпочнеться до кінця тижня.

Супутникові знімки та звіти показують, що Росія нарощує війська та техніку як мінімум у трьох місцях на кордоні з Україною, у Білгородській, Воронезькій областях та навколо південного міста Матвєєв Курган. Також російські війська посилюють наступ в районі Ізюму на південний схід від Харкова.

Очікується, що ці сили спробують просунутися далі на південь, щоби захопити Слов’янськ, а звідти вони можуть просунутися на південний схід, щоб оточити українських військових. Також повідомляється, що якщо заблокований Маріуполь “впаде”, то до 6 тис. російських військових також зможуть просунутися на північ України.

Зазначається, що українські захисники збудували великі укріплення і окопалися на сході.

Генерал Річард Барронс, колишній британський військовий головнокомандувач, сказав, що “росіяни намагатимуться кинути більше сухопутних військ, щоб дізнатися правильне співвідношення сил, знаючи, що українці на сході перебувають у дуже гарному становищі”.

Він сказав, що українські оборонні позиції, що добре зарекомендували себе, “справді, важко подолати”, і що експерти говорили про необхідність співвідношення сил не менше 5 до 1, а то й 7 до 1 при лобовій атаці, але навряд чи Росії вдасться зібрали стільки людей.

Берронс вважає, що “це буде дуже важкий бій на виснаження”. Він також сказав, що російські війська, ймовірно, спробують оточити українські, щоб змусити їх залишити добре захищені позиції. За його словами, для захисту “українцям знадобиться зброя великої дальності та смертоносності”.

12 квітня західний чиновник заявив, що 38 російських батальйонних тактичних груп (БТГ) чисельністю до 1000 осіб у кожній більше не боєздатні, внаслідок чого залишилося близько 90 БТГ: “Багато хто з них або чекає наказу про переміщення, або висувається для посилення операцій на Донбасі”.

При співвідношенні сил п’ять до одного 90 тис. російських солдатів боротимуться з 18 тис. українцями.

Міністр збройних сил Британії Джеймс Хіпі заявив, що битва за Донбас вестиметься між двома “дуже добре підібраними” збройними силами, і “цілком ймовірно”, що Україна переможе.

Він сказав Times Radio: “Українцям дме вітер у спину. Вони завдали поразки деяким із найкращих полків і батальйонів Росії. Наступна хвиля російських військ, яка прийде до них на Донбас, буде не найкращою у Росії”. Хіпі повторив думку, що план президента Росії Володимира Путіна щодо Донбасу зумовлений його бажанням продемонструвати “великий військовий успіх” до 9 травня.

Про це він розказав в інтерв’ю “Українській правді”, повідомляє Цензор.НЕТ.

“Ми розуміємо, що найближчим часом буде наступ. Величезний бій буде за Донбас. Бачимо, що відбувається накопичення сил, засобів. Величезна кількість техніки. Ну, готуємося”, – сказав він.

Гайдай зазначив, що загарбникам потрібна “хоч якась перемога”. Тому вони спробують вийти на географічні кордони Луганської та Донецької областей.

“Я думаю, що буде щось на кшталт такого: десь о 3-4-й годині ранку почнеться масований артобстріл. Будуть задіяні міномети важких і великих калібрів, артилерія, авіація, РСЗВ, “Град”, “Смерч”, “Ураган”, “Точка-У”, “Точка-В”. Усе, що в них є, вони використають. Це буде тривати декілька годин саме на території Донецької та Луганської областей, а потім вони підуть у наступ величезною кількістю танків, піхоти”, – розповів Гайдай.

Також читайте: Зеленський про битву за Донбас: “Це буде складна баталія, ми віримо в нашу перемогу”

Голова ОВА зазначив, що росіяни не зможуть наступати з півночі, півдня та сходу одночасно – не вистачить сил та засобів.

“Думаю, декілька днів, і вони підуть у наступ. Від того, як буде розвиватися цей наступ, залежатиме переговорний процес”, – додав він.

Перебіг війни з Росією визначить битва за Донбас, вважає керівник Офісу президента Андрій Єрмак.

“Битва за Донбас зараз буде ключовою у нашій вітчизняній війні. Ми вже вистояли у битві за Київ, за Харків, Чернігів, Суми, Миколаїв і в багатьох інших. Армія тримає Маріуполь. Але подальший хід війни з Росією визначить саме битва за Донбас”, – написав Єрмак у телеграм.

Окупанти Росії продовжують атаку, вони обстрілюють селище Нью-Йорк із мінометів та крупнокаліберних кулеметів. Офіційно підтверджено про двох загиблих з селища Покровське Маріупольського району.

Про це повідомив голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Кириленко.

“Російські війська із градів обстріляли Новоселівку Другу Мирненської ВЦА. Два будинки зруйновані, ще 8 – пошкоджені. Поцілили росіяни і у будівлю фільтрувальної станції Часовоярського регіонального виробничого управління «КП «Компанія «Вода Донбасу»», що у селищі Новолуганське, та у трубу газопостачання. Внаслідок обстрілу постраждав чоловік 1961 року народження, він доправлений до Бахмутської лікарні”, – написав посадовець.

Також він зазначив, що станом на зараз Новолуганське частково знаходиться без водо- та газопостачання. А у селищі Покровське Маріупольського району пошкоджено житловий будинок та загинуло двоє жителів.

Байден пропонує евакуацію Зеленського, повідомляють джерела ЗМІ.

А вже ввечері 21 лютого Володимир Путін підписав указ про визнання Росією незалежності “республік” “ЛНР” та “ДНР” та угоду про дружбу, співпрацю й допомогу. А сьогодні, 22 лютого, він отримав формальну основу, щоб використати російські війська за межами Росії.

Про це повідомляє “Інтерфакс”.

Голосування з цього питання відбулося на вечірній частині засідання верхньої палати РФ. Рішення було ухвалено одноголосно. Заступник міністра оборони Росії Микола Панков зазначив на засіданні, що РФ має взяти жителів так званих “республік” під свій захист, оскільки ситуація загострюється. Спікер палати Валентина Матвієнко заявила – рішення має допомогти уникнути війни в регіоні.

“Прийняття сьогодні рішення Радою Федерації про згоду на використання Збройних Сил спрямоване на встановлення миру на Донбасі.”, – сказала Матвієнко.

Ця постанова набирає чинності з її прийняття.

Про це повідомляє волонтер Сергій Сердюк

“На превеликий жаль у нас знову втрати:
сьогодні, 21 лютого близько 16.10, внаслідок обстрілу селища Зайцеве, отримали поранення несумісні з життям воїни 95 ОДШБр: командир 6 десантно-штурмової роти, старший лейтенант Демидчук Ігор Олександрович та штаб-сержант сержант із матеріального забезпечення 6 десантно-штурмової роти Стельмах Олександр Анатолійович. ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!
(Прохання до всіх небайдужих долучитися до допомоги рідним загиблого Ігоря Олександровича Демидчук. Номер картки для збору коштів 4731219631212416 Ладюк Ружанна Романівна.)”
Зазначимо, Ігор Демидчук і Олександр Стельмах – четверта і п’ята бойові втрати Збройних сил України в лютому 2022 року.

Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Захищав Україну разом із братом
Водій мотопіхотної роти ЗСУ Денис Кононенко з міста Тульчин Вінницької області загинув 19 лютого приблизно о 12.40 під час мінометного обстрілу з боку терористів.

“Русскій мір” постукав у мої двері… Вбили мого брата… Світ для мене перевернувся. Я тримаюся, я воїн, я не пробачу…” – написав на своїй сторінці у Facebook його брат Дмитро.

До речі, Денис і Дмитро – не просто брати, вони двійнята. Разом росли та ходили до школи. На фронт Дмитро вирушив ще 2014 року, а 2016-го захищати Україну пішов і Денис. На передовій чоловіки служили в різних бригадах, але водили однакові машини.

Дмитро каже, що їхня служба не склалася б, якби вони були в одній бригаді. Адже кожен чекав би брата і нікуди один без одного не поїхав би. А на фронті так не можна. Чоловік дуже тяжко переживає загибель Дениса.

Працював листоношею і любив риболовлю
До того, як вирушити на Донбас, Денис працював листоношею на “Укрпошті”. Його запам’ятали як дуже простого та доброго чоловіка.

“Добряк, якого ще треба пошукати, дуже довірлива і чуйна людина. Його любили всі, хто його знав. Він завжди приходив на допомогу, всю роботу виконував із душею та повною віддачею. Любив риболовлю. Не просто любив, він навіть у ставку, де здохла остання жаба, обов’язково знайде рибу. Здається, він просто відчував її”, – згадує його брат Дмитро.

У Дениса залишилися літні батьки, бабуся, 13-річний син, брат і сестра. Усіх їх чоловік дуже любив.

То була вже його третя ротація. До цього боєць побував у Авдіївці та в Пісках. Поїхати на передову 2016 року було його власним рішенням. “Бо хотів бути потрібним. Я вже був на фронті два роки, скидав йому фотографії. Він теж захотів служити”, – пояснює брат.

Денис мріяв, що війна закінчиться і він повернеться додому, де збудує собі будинок. Під час відпустки він навіть купив ділянку під будівництво. Але втілити свої плани в життя не встиг.

Поховають Дениса Кононенка в рідному Тульчині.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова.

“Наталія постійно проживала у Донецьку і не могла залишити рідне місто після тимчасової окупації через літню маму. Періодично вона виїжджала до Вінниці, де за державною програмою отримувала необхідні їй медичні препарати, запаси яких в ОРДО закінчилися. 5 листопада 2017 році повертаючись з Вінниці, її затримали представники окупаційної адміністрації в с. Оленівка на тимчасово окупованій території Донеччини. Під час перевірки речей виявили медпрепарати, призначені їй лікарем, та звинуватили Наталію у контрабанді”, – написала Денісова.

З її слів, майже з перших днів “арешту” жінка перебувала у СІЗО м. Донецька, де їй не надавалася екстрена допомога, яка необхідна після припинення вживання препарату, що може розцінюватися як катування.

Так званий “верховний суд ДНР” засудив Наталію Зеленіну до 11 років ув’язнення за “контрабанду наркотиків”.

Наразі Наталія незаконно утримується в Сніжнянській жіночій виправній колонії №127, де не отримує належну медичну допомоги відповідно до призначень лікарів. Лише мама опікується дочкою та передає необхідне.

“Такі дії стосовно громадянки України Наталії Зеленіної є порушеннями не лише українського законодавства, але й норм міжнародного права, в тому числі Женевських Конвенцій 1949 року про правила ведення війни, Додаткових протоколів до Женевських Конвенцій від 1977 року та Європейської Конвенції із захисту прав та основоположних свобод людини 1950 року”, – додала Денисова.

У соцмережах оприлюднили відео виконання патріотичного гімну Антоном Сидоровим – загиблим напередодні під час обстрілу капітаном ЗСУ. Відео поділився на своїй сторінці журналіст Юрій Бутусов.

«Цей один із найприголомшливіших гімнів Війни за Незалежність України написав і заспівав капітан Антон Олегович Сидоров, помічник начальника штабу-начальник розвідки батальйону 30-ї механізованої бригади. Сьогодні (19 лютого – ред.) о 6.45 ранку 19 лютого Антон загинув смертю героя від влучення російського снаряда, захищаючи українську землю під час масового обстрілу. Також на фронті загинув ще один військовослужбовець, четверо отримали поранення», — підписав відео Бутусов.

Сидоров пройшов війну з самого початку, в рядах 72-ї, а потім 30-ї бригади, пройшов багато, починаючи з боїв на кордоні.

«Він був батьком трьох малолітніх дітей, але він залишався на службі, був одним з найкращих з нас. Антон – киянин, впевнений, що ми, його небайдужі земляки, прийдемо вшанувати його пам’ять. І ми допоможемо його сім’ї», – звернувся до українців журналіст.

Нагадаємо, окупанти 19 лютого вбили українського розвідника Антона Сидорова. Він був капітаном 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Сидоров зазнав осколкового поранення біля Миронівського. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/video/spit-brati-moji-merezhu-rozchulilo-vikonannya-patriotichnoji-pisni-zagiblim-naperedodni-kapitanom-zsu-video-823393.html

Про це йдеться у зведенні штабу ООС у Facebook станом на 17:00. Військовослужбовці отримали поранення різної ступені важкості та перебувають у лікувальних закладах.

В ООС повідомили, що збройні формування Росії 70 разів обстрілювали позиції Збройних сил України, 60 з яких із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Зокрема окупанти обстріляли:

шість разів Новотроїцьке – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм, артилерії калібру 122 мм та автоматичних станкових гранатометів;

Гранітне – з артилерії калібру 122 мм;

чотири рази Старогнатівку – з артилерії калібру 152 мм та 122 мм, мінометів калібру 120 мм та 82 мм;

три рази Новоселівку – з артилерії калібру 122 мм та мінометів калібру 120 мм;

Болотене – з мінометів калібру 82 мм;

Водяне – з артилерії калібру 122 мм, мінометів калібру 120 мм;

Широкине – з мінометів калібру 120 мм;

Миронівський – із артилерії калібру 122 мм;

три рази Новогнатівку – з мінометів калібру 120 мм;

три рази Світлодарськ – із мінометів калібру 120 мм та 82 мм, станкових протитанкових гранатометів, автоматичних станкових гранатометів та великокаліберних кулеметів;

три рази Травневе – з мінометів калібру 120 мм та протитанкових керованих комплексів;

двічі Лобачеве – з артилерії калібру 122 мм та мінометів калібру 120 мм;

двічі Південне – з мінометів калібру 82 мм, протитанкових керованих комплексів, станкових протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;

чотири рази Новозванівку – з артилерії калібру 122 мм, мінометів калібру 82 мм та станкових протитанкових гранатометів;

двічі Луганське – з мінометів калібру 120 мм, автоматичних станкових гранатометів та ручного протитанкового гранатомету;

двічі Авдіївку – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм, протитанкових керованих комплексів;

п’ять разів Щастя – з мінометів калібру 82 мм, автоматичних станкових гранатометів та великокаліберних кулеметів;

чотири рази Кримське – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм, станкових протитанкових та ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів;

чотири рази Мар’їнку – з мінометів калібру 120 мм та протитанкових керованих комплексів;

двічі Опитне – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм;

тричі Нью-Йорк – із мінометів калібру 120 мм та 82 мм, автоматичних станкових гранатометів та великокаліберних кулеметів;

Лопаскине – з мінометів калібру 82 мм;

тричі Новолуганське – з артилерії калібру 122 мм та мінометів калібру 120 мм;

двічі Станицю Луганську – з танку та мінометів калібру 120 мм;

Причепилівку – з мінометів калібру 120 мм;

Сизе – з мінометів калібру 120 мм;

Новогригорівку – з артилерії калібру 122 мм;

п’ять разів Троїцьке – з мінометів калібру 120 мм;

Старий Айдар – з артилерії калібру 122 мм;

три рази Шуми – з мінометів калібру 120 мм та 82 мм, станкових протитанкових гранатометів;

тричі Зайцеве – артилерії калібру 152 мм, мінометів калібру 120 мм;

Станицю Луганську – з артилерії калібру 122 мм, мінометів калібру 120 мм;

двічі Трьохізбенку – з мінометів калібру 120 мм;

Богданівку – з мінометів калібру 120 мм;

Авдіївку – з мінометів калібру 120 мм.

Крім того, на Донеччині зафіксовано проліт ворожого безпілотного літального апарата, ймовірно “Орлан-10”, із перетином лінії зіткнення.

Як повідомляв OBOZREVATEL, на тлі загострення ситуації на Донбасі до зони Операції Об’єднаних сил прилетіли народні депутати із фракції “Слуга народу”. На одній із позицій нардепи та представники закордонних ЗМІ потрапили під обстріл та були евакуйовані в укриття.

Про це 16 лютого передає ТСН.

Іващенко був поранений снайпером окупантів наприкінці грудня біля Донецького аеропорту.

Українському військовому було всього 26 років.

Сергій Іващенко був родом з села Преображенка Скадовського району Херсонської області. Він навчався в Херсонському обласному ліцеї з 2007 по 2013 рік. Підписавши контракт з ЗСУ, служив на фронті в 21 ОМПБ.

Прощання з воїном відбудеться 17 лютого в рідному селі Сергія під Херсоном.

На Донбасі внаслідок обстрілів бойовиків 14 лютого поранення отримав український військовий. Загалом від початку доби з боку збройних формувань Російської Федерації зафіксовано три порушення.

Про це інформує пресцентр штабу ООС на сторінці в Facebook.

Зокрема, підтримувані Росією бойовики відкривали вогонь з ручних протитанкових гранатометів поблизу Трьохізбенки. А біля Мар’їнки окупанти залучили безпілотник, за допомогою якого здійснили скидання пострілу ВОГ-17.

Українські захисники відкривали вогонь у відповідь, не застосовуючи заборонене Мінськими домовленостями озброєння, та знищили 1 БПЛА противника.

Крім того, на Донеччині зафіксовано проліт ворожого безпілотного літального апарату, ймовірно “Орлан-10”, з перетином лінії зіткнення.

У результаті дій окупантів один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Захисник перебуває в лікувальному закладі. Стан його здоров’я – середньої важкості.

Завдяки зусиллям наших воїнів кордони українських підрозділів залишилися незмінними. Українські військові контролюють ситуацію та продовжують виконувати завдання з відсічі і стримування збройної агресії РФ.

Відомо, що військовослужбовці відкрили вогонь з армованої зброї у місцевому кафе, причиною конфлікту, за попередніми даними, могла стати побутова суперечка. Внаслідок інциденту військовослужбовець Нацгвардії України та цивільна особа загинули, ще двоє людей отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Маріупольська спецпрокуратура у військовій та оборонній сфері об’єднань затримала двох військовослужбовців ЗСУ та за цим фактом порушила кримінальне провадження за ст. 115 ч.2 п.1,7 (навмисне вбивство двох або більше осіб за хуліганськими мотивами), 15 ч. 3 ст. 115 ч.2 п.1,7 (замах на умисне вбивство) та ч.4 ст. 296 (Хуліганство) Кримінального кодексу.

У МЗС Греції зазначили, що загиблі були членами місцевої грецької громади і після трагедії країна заявила про необхідність захисту грецької громади на території України, а також висловила співчуття сім’ям загиблих. У повідомленні сказано, що найближчим часом міністр закордонних справ Греції Нікос Дендіас зв’яжеться телефоном з українським колегою Дмитром Кулебою.

Про це повідомляє місцеве видання “Новини Донбасу” з посиланням на главу Сартанської військово-цивільної адміністрації Олександра Куркчі. Інцидент стався близько 12:15 на вулиці Молодіжній.

Через дії противника були пошкоджені вікна житлового будинку, біля якого впали два вибухові пристрої. Ще два влучили в закриту наразі будівлю школи та пошкодили дах.

Із людей внаслідок нападу бойовиків ніхто не загинув та не постраждав.

Повідомляється, що на місце НП прибула слідчо-оперативна група правоохоронців.

У січні на Донбасі в районі проведення операції Об’єднаних сил загинуло четверо українських військовослужбовців. Імена загиблих бійців – Ігор Тичина, Ілля Супрун, Віталій Петренко і Віктор Кучеренко. Про це повідомляє волонтерська організація Ватра.

Загиблий Ігор Тичина родом з Коростеня. Він був снайпером 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї десантно-штурмової бригади.

Ігор виріс у багатодітній сім’ї, був спортсменом-волейболістом. Після закінчення навчання підписав контракт із Десантно-штурмовими військами ЗСУ. До свого 21-річчя не дожив 20 днів.

Боєць помер 1 січня 2022 року у Харківському шпиталі після тяжкого поранення, якого 27 грудня завдав снайпер у районі селища Нью-Йорк Донецької області. У нього залишилися мати і дві сестри.

Старшому лейтенанту, командиру інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої Січеславської повітрянодесантної бригади Іллі Супруну назавжди залишиться 23 роки. Він народився у Дніпрі. У 2020 році, одразу після закінчення навчання, хлопець уклав контракт і вирушив на фронт.

Ілля Супрун загинув 10 січня 2022 року внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої біля селища Крута Балка на Донеччині. У нього залишилися мати й батько.

Старший солдат, сапер інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої Січеславської повітряно-десантної бригади 51-річний Віталій Петренко підірвався разом з Іллею Супруном. Віталій був родом із села Цевеличі Волинської області, жив у Дніпрі. У 2015 році його з мобілізації було призвано до лав ЗСУ, згодом він підписав контракт із тією ж бригадою. У нього залишилося двоє дітей.

28-річний старший солдат, навідник кулеметного відділення кулеметного взводу механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади Віктор Кучеренко загинув 11 січня 2022 року під час обстрілу з великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї біля села Новотошківське.

Віктор народився на Миколаївщині. З 2016 року служив в одному з підрозділів Нацгвардії, у 2021 році підписав контракт із ЗСУ. У бійця лишилися батьки.

Історії Героїв України, що загинули в січні, повідомило видання “Цензор. нет”. Вони стояли на захисті нашої держави, її незалежності та територіальної цілісності до останнього подиху.

Ігор Тичина

Народився у Коростені на Житомирщині 21 січня 2021 року. Навчався у професійному училищі, займався волейболом. Після навчання Ігоря призвали на строкову службу, а після демобілізації він підписав контракт із десантно-штурмовими військами Збройних сил України.

Солдат, стрілець-снайпер 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Отримав кульове поранення 27 грудня 2021 року біля села Нью-Йорк Донецької області. Серце українського захисника зупинилося 1 січня. Його поховали у Коростені. У бійця залишилися сестра та мати.

Ілля Супрун

Народився у Дніпрі 29 вересня 1998 року. Після навчання вступив до Національної академії сухопутних військ. 2020 року отримав офіцерське звання та фах військового інженера.

Старший лейтенант, командир інженерно-саперного підрозділу 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Загинув на Донеччині, поблизу села Крута Балка. Герой України підірвався на невстановленому вибуховому пристрої. Супруна поховали у Дніпрі, у нього залишилися мати та батько.

Віталій Петренко

Народився на Волині 22 березня 1970 року, проживав у місті Дніпро. Службу проходив у 25-й окремій повітряно-десантній Січеславській бригаді на посаді сапера. До війни на Донбасі на конструкторському підприємстві працював інженером.

Віталій запам’ятався як дуже тиха і добра людина, був трохи романтиком. “Спокійний, врівноважений, він ніколи не обговорював наказів, а просто їх виконував. Про таких кажуть, що на них тримаються будні війни”, – розповів OBOZREVATEL його колишній командир підрозділу.

Загинув 10 січня разом з Іллею Супруном, підірвавшись на невстановленому вибуховому пристрої. Героя поховали у Дніпрі. У Петренка залишилися двоє дітей та брат.

Віктор Кучеренко

Народився на Миколаївщині 28 серпня 1993 року, проживав у Новолазарівці. Закінчив Криворізький професійний гірничо-технологічний ліцей. Працював на шахті “Тернівська”.

Після строкової служби у 2016 році підписав контракт із ЗСУ. Перебував на службі в одному з підрозділів Нацгвардії до 2019 року, а у 2021 році підписав зі Збройними силами новий контракт.

Загинув 11 січня біля села Новотошківське. Український захисник отримав смертельне кульове поранення, завдане російським снайпером. Похований у Новолазарівці. У нього залишилися батьки та брат.

Життя шести захисників України забрала війна у листопаді. Вони гідно виконали свій обов’язок – і стояли на захисті нашої держави. Історії Героїв України читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Про це повідомляється на сторінці штабу ООС у Facebook. Захисники України відкривали вогонь у відповідь по ворогу.

З початку доби зафіксовано 5 порушень режиму “тиші”. Противник обстрілював позиції ЗСУ:

в районі Авдіївки з автоматичних та станкових протитанкових гранатометів;

неподалік Мар’їнки з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;

поблизу Широкиного з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;

поблизу Пищевика ворожий безпілотник скинув гранатометний постріл ВОГ-17.

Унаслідок дій окупантів двоє військовослужбовців ЗСУ отримали поранення. Зараз вони перебувають у шпиталі, стан одного задовільний, другого – тяжкий.

Українські воїни відкривали вогонь у відповідь, змусивши противника припинити обстріл.

Наймасштабніше угрупування російських військ, за даними військової прокуратури, заходило на територію суверенної та незалежної держави Україна в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року. Поки українці святкували 23 річницю проголошення незалежності, через державний кордон перейшли щонайменше дев’ять батальйонно-тактичних груп ЗС РФ. За найскромнішими підрахунками, йшлося про 3,5 тисячі кадрових російських військових, 60 танків та понад 300 одиниць іншої бронетехніки.

Саме цього дня, 24 серпня 2014 року, Людмила Свірська з Дніпропетровщини востаннє чула голос свого сина, 29-річного Володимира з 40 БТрО “Кривбас”. Автомобіль, у якому він виїздив з Іловайська, потрапив у ворожу засідку – і хлопець зник. Відтоді День Незалежності для Людмили Свірської став річницею початку пошуків, тривоги та невідомості, що розтяглися вже на 7 років. Єдине, що згорьована мама знає точно – що того дня Володя не загинув. Єдине, в що вона безумовно вірить – що одного разу він до неї повернеться.

Далі – від першої особи.

…Повістку нам принесли навесні. Представники військкомату вручили її мені просто в руки. Чесно кажучи, я тоді була дуже здивована, геть розгубилася. Справа в тому, що наш Володя строчку не служив. Дуже хотів завжди, вважав, що кожен справжній чоловік має пройти армію, мріяв потрапити в десантні війська – але не склалося через хворобу.

У свій вихідний, це була неділя, Володя пішов з цією повісткою до військкомату проходити медкомісію. Того ж дня повернувся і сказав, що все пройшов, що буде фінансистом у 40 батальйоні територіальної оборони, адже має фінансову освіту.

Звісно, ми дуже переживали. Нас тоді заспокоювали: це батальйон територіальної оборони, хлопці будуть на території Дніпропетровської області.

Мобілізували сина 17 травня 2014 року. Спочатку вони пройшли підготовку на Макулані, в 17 танковій бригаді. На них було боляче дивитися. Форма, яку видали, не всім підходила за розміром, вони були – хто в чому, взуті в кросівки. Мій син – та й інші хлопці – багато що купували самі, згодом і волонтери допомагали.

А потім батальйон відправили в Донецьку область. Правда, про це ми дізналися пізніше. Володя потрапив у фінансову службу. Багато не розказував, казав тільки, що ходять в наряди по черзі, служать.

З серпня фінансова служба батальйону працювала вже переважно в Дніпрі. У зону вони виїздили з певною періодичністю: розвозили по блокпостах зарплати, а також матеріально-технічне забезпечення.

Незадовго до Дня Незалежності Вову на кілька днів відпустили додому – перед тим, як вони 17 серпня мали знову їхати в АТО. Пам’ятаю, я йому ще напівжартома-напівсерйозно дорікала: сину, ти наче й вдома, а я тебе взагалі не бачу. Бо він усе – то до брата, то туди, то сюди… Намагався всіх навідати. Наче відчував, що надовго поїде…

А 17 числа вони виїхали.

Вова дзвонив нам щодня. Казав, що вони мають упоратися за тиждень, що розраховують усе встигнути зробити за цей час. Про війну багато не говорив. Розповідав тільки, що серед тих перших полонених, кого наші хлопці затримували, траплялися і ті, в кого російські паспорти були… Уже тоді було ясно, хто з того боку воював…

Це сталося 24 серпня, в День Незалежності. Хлопці їхали з чергового блокпосту – з боку Іловайська. Їхали двома машинами. У першій не знаю, скільки людей було, знаю, там везли кількох поранених. Мій син був у другій машині. Там не тільки фінансисти були, з ними їхав ще представник військкомату та полонений, якого треба було доправити в штаб. Та ще пораненого в госпіталь везли, в Розівку.

Перша машина від них відірвалася – хвилин на 15-20. І потрапила в засідку під Кутейниковим. Як мені розповідали, там були росіяни, які поставили там БМП з українською символікою – начебто то наші там стоять… У результаті ту першу машину обстріляли, а хлопців взяли в полон.

Коли до місця засідки дісталася машина, в якій їхав Вова – вони побачили першу машину з відкритими дверцятами. І хоч і не знали, що там відбулося, щось їх насторожило. Тож водій, не доїжджаючи до перехрестя, де стояла наша машина, розвернувся і почав рухатися в інший бік. У цей момент із посадки вискочила російська БМД – і їхню машину розстріляли. Хтось загинув на місці, більшість хлопців отримали поранення різної тяжкості. Ті, хто був поранений, але міг хоч якось пересуватися, кинулися в посадку чи до траси, добиралися, хто як міг. Важкі хлопці лишилися на місці. Хтось із них потрапив у полон. Когось потім доправили в госпіталь.

Коли ми розпитували хлопців, які там були, вони розповідали, що наш Вова зі ще одним хлопцем вискочили з машини і побігли в бік лісопосадки…

Що з ними сталося далі, ми не знали десь, напевно, з місяць. Поки з полону не повернувся один із побратимів Вови – він їхав у першій машині. Цей хлопець розповів, що мого сина бачив у Сніжному – в будівлі РОВД, де їх утримували. Вони не мали можливості навіть словом перекинутися, тільки поглядами зустрілися, впізнали один одного.

У цього хлопця були поранені ноги – а поранених там окремо тримали. Вова, з його слів, не був поранений. На ньому лише форма трохи обгоріла. Побратим Вови розповідав, що не один день бачив, як мого сина та інших наших хлопців-полонених ганяли на роботи…

Вовин товариш наполягає: бачив саме мого сина. Розповідав про це в СБУ, скрізь. І нам тоді казав: їх скоро відпустять, все має бути добре… Але він помилився. Нікого ніхто не відпустив. Мені казали, що те місце, де тримали мого сина – то наче “перевалочна база” у них була. І звідти чимало кого з полонених вивезли кудись. Певно, так само могли вивезти і нашого Вову.

Хай там як, з кінця вересня ми не знаємо про сина нічого.

Зразу нам ставили, що Вова – “безвісти зниклий”. Куди ми тільки не зверталися. Об’їздили всі госпіталі Дніпра, були в морзі… Ходили до Рубана – там нам сказали: ми не пошуковці, можемо щось зробити, тільки коли знаємо, кого і де саме утримують. У списках “Офіцерського корпусу” прізвище Свірський ми побачили лише один раз. Але потім Рубана відсторонили від цієї роботи.

Зверталися ми також до Василя Будіка, Юрія Тандіта, у військову прокуратуру і навіть в Адміністрацію президента. Алла Чонгар, яка вивозила загиблих з окупованої території, мені сказала: на Володимира Свірського в неї нема геть нічого, його тіла на окупованих територіях не знаходили. Та й по ДНК жодних збігів за ці роки не було: я зразки для аналізу здавала відразу, як син зник.

А коли я на початку 2015 року вкотре подзвонила в Міноборони – там мені сказали, що мій син – у полоні. Не знаю, чому вони змінили думку. Може прислухалися до свідчень побратима Вови. А може ще якусь інформацію отримали. І напевно – серйозну, бо інакше би вони не змінили статус із “безвісти зниклого” на “полоненого без встановленого місця перебування”.

Ще тоді, на початку, нам приходив лист від СБУ (ми до них найперше зверталися), яким нас повідомляли, що син внесений до списку зниклих безвісти. І в конверт було вкладено папірець з надрукованим текстом: не звертайтеся ні до журналістів, ні на телебачення, аби не нашкодити – тільки до Володимира Рубана, в Офіцерський корпус.

І ми мовчали. Боялися зробити гірше. Коли ти з таким вперше в житті зіштовхуєшся – ти просто не знаєш, що робити…

Один раз нам подзвонили – на номер мого чоловіка. Ті, хто дзвонив, не назвалися. Сказали, що знають, де наш син. Озвучили суму, яку ми маємо заплатити. Дали комусь трубку, сказавши, що це Вова. Але то був не він… Більше вони не дзвонили.

Ми всі ці роки разом з іншими мамами намагаємося дізнатися хоч щось про наших дітей. Різні думки, різні чутки були. І що їх можуть утримувати в Донецьку чи в Луганську. Не відкидаю, що могли і в Росію вивезти – таку версію нам теж доводилося чути.

Усі ці роки на тій стороні не визнають, що наші діти в них у полоні. Навіть тих, про кого точно відомо, що вони там, про кого знаємо, де саме їх утримують, тих хлопців, кому вдається час від часу зідзвонюватися з рідними – навіть їх не визнають офіційно… Що вже казати про тих дітей, про долю яких ми не знаємо взагалі нічого.

Я би з радістю поїхала його шукати. Знати би тільки, куди їхати. Все думаю: а може треба було зразу це зробити? Не чекати обмінів, не слухати нікого – а бігти шукати сина?

Часто намагаюся уявити, що ось двері відчиняються – і він заходить… Раніше бачила цю мить дуже чітко. Я майже відчувала ту неймовірну радість, яка би мене охопила в той момент… Та чим далі – тим важче мені уявити нашу зустріч. Я точно знаю, що то буде найщасливіша мить у моєму житті. Але не знаю, якою буде моя реакція… Це точно будуть і сльози, і все… Бо навіть зараз, коли тільки думаю про повернення сина – завжди плачу.

Якби ж дізнатися хоч щось. Якби ж хоч якась звісточка… Я, звісно, вірю – знаю! – що Вова живий. І вірю, що одного разу він повернеться додому. Але як подумаєш: 21 сторіччя, інтернет, телефони – а нам не відомо нічогісінько! Немов ми досі живемо в Середньовіччі…

Від початку доби 16 січня з боку Російської Федерації українські військові зафіксували одне порушення режиму припинення вогню в зоні Операції об’єднаних сил. Внаслідок обстрілів військовослужбовець ЗСУ отримав поранення.

Про це йдеться у вечірньому зведенні штабу ООС.

“Російсько-окупаційні війська продовжують ігнорувати домовленості, досягнуті 22 липня 2020 року у рамках Тристоронньої контактної групи. У бік Катеринівки збройні формування РФ відкривали вогонь з автоматичних і станкових протитанкових гранатометів, а також стрілецької зброї” – повідомили у пресцентрі ООС.

Внаслідок дій ворога один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Військовий перебуває в лікувальному закладі. Стан його здоров’я – задовільний.

“Завдяки зусиллям наших воїнів рубежі українських підрозділів залишилися незмінними. Підрозділи Об’єднаних сил контролюють ситуацію та продовжують виконувати завдання з відсічі і стримування збройної агресії РФ”, – наголосили у пресслужбі ООС.

В понеділок, 10 січня, в зоні проведення Операція об’єднаних сил на міні підірвалися двоє військових. Загинули 23-річний лейтенант Ілля Супрун та 51-річний старший солдат Петренко Валерій, родом з Дніпра.

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомила заступниця директора Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради Юлія Дмитрова.

“Дніпро втратило двох захисників. Військовослужбовці 25-ї окремої Січеславської повітряно-десантної бригади, лейтенант Ілля Супрун 23 роки та старший солдат Петренко Валерій 51 рік, сьогодні повертаються додому”, – написала посадовиця.

Вона зазначила, що дату та час прощання з Героями повідомлять пізніше.

Про це повідомляється на сайті Офісу генерального прокурора. Трагедія сталася на контрольованій Україною території в районі селища Крута Балка (щоб подивитися карту, доскрольте сторінку до кінця).

“10 січня під час робіт із відновлення мінно-вибухових загороджень на підконтрольній Україні території поблизу населеного пункту Крута Балка внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої загинули двоє військовослужбовців”, – йдеться в повідомленні.

Кримінальне провадження, яке ведуть слідчі територіального управління Державного бюро розслідувань у Краматорську, відкрито за частиною 3 статті 425 (недбале ставлення до військової служби) Кримінального кодексу України. Винним загрожує від 5 до 7 років ув’язнення.

Нагадаємо, що двоє бійців підірвалися у зоні ООС 10 січня вдень. Вони дістали поранення, несумісні з життям.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у листопаді двоє бійців ЗСУ на Донбасі також загинули, підірвавшись на вибуховому пристрої.

Про це повідомляє пресслужба 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Там зазначили, що загиблий солдат був щирою і відкритою людиною, а його смерть – важка втрата для всіх.

“Герой завжди був готовий протягнути руку допомоги своїм побратимам. Але ворог своїми підступними діями обірвав життя десантника, патріота, справжнього сина свого народу. Вічна пам’ять героєві. Не пробачимо”, – сказано у повідомленні.

Зазначимо, через день, 1 січня, у харківському шпиталі помер інший український військовослужбовець, який став жертвою ворожого снайпера. 20-річний Ігор Тичина служив у складі 95-ї десантно-штурмової бригади, але після тяжкого поранення хлопець впав у кому.

Про це повідомляє пресслужба Коростенського міського колегіуму. У повідомленні йдеться, що загиблий був їхнім випускником.

“Тичина гідно та відповідально ніс службу, був добрим і надійним товаришем, справжнім патріотом України та мав багато планів на майбутнє, яким не судилося здійснитись”, – зазначили у навчальному закладі.

Заступниця Коростенського міського голови Наталія Чижевська у коментарі “Суспільному” розповіла, що Тичина служив у складі 95-ї десантно-штурмової бригади, але після тяжкого поранення хлопець впав у кому.

“Лікарі боролися за його життя, але першого січня молоде життя обірвалося”, – повідомила вона і додала, що прощання із захисником відбудеться на центральній площі Коростеня.

Нині на Донеччині російсько-окупаційні війська РФ важким калібром стріляють нечасто, але якщо починають, то закидають територію, де стоять Збройні сили України, важкими снарядами. Саме так напередодні було біля Мар’їнки під окупованим Донецьком.

Детальніше про це – у сюжеті ТСН.19:30.

Напередодні на околиці Мар’їнки проросійські бойовики відразу випустили 37 мін просто серед білого дня. Імовірно, цілили одразу по кількох позиціях. Щоправда, міни в ціль не влучили. Всі полетіли в поля. Величезні вирви, притрушені снігом, бійці й досі не всі знайшли. Кажуть, бив ворог десь із пів години. Обстріляв загалом шість кілометрів передової.

Військовослужбовець Збройних сил України розповідає, що це була взагалі акція попереджувального плану для виманювання наших резервів, аби виявити українські вогневі точки. Вогню у відповідь не було. Бо хлопці швидко вирахували звідки найманці гатили. Виявилося – за давньою тактикою Путіна, з-за спин цивільних.

На щастя, утрат після цього обстрілу немає, але міни, що летіли, сильно налякали 23-річного Євгена, який на війні він лише кілька місяців. Про погане на війні вже давно не думає боєць на псевдо “Псих”. Микола 2014-го він утік уже з окупованого Донецька і тут же пішов на війну в складі ЗСУ. За шість років він тричі зазнав поранень, дістав дві контузії – від того і трохи заїкається. А рік тому тут, же на війні, знайшов кохання. Вони одружилися, служать у сусідніх батальйонах.

Про це повідомляє Telegram-канал “Оперативний ЗСУ”.

Станіслав Запорожець родом із Лисичанська, що на Луганщині. Йому було 30 років. У загиблого воїна залишилася мама і молодший брат.

Минулої доби, 17 грудня, зафіксовано 4 порушення тиші в зоні бойових дій. Згідно зі зведенням 18 грудня о 07:00, обстрілів не чути.

Про це інформують у штабі ООС, розповідають novyny.net.

“Внаслідок ворожих дій один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Воїн перебуває в лікувальному закладі. Стан його здоров’я – задовільний. Один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення, несумісне з життям. Командування та особовий склад Об’єднаних сил висловлюють щирі співчуття рідним і близьким героя, який загинув за Україну”, – йдеться в ранковому зведенні штабу ООС станом на 7:00 17 грудня.

Загалом упродовж минулої доби з боку російсько-окупаційних військ зафіксовано 5 порушень режиму припинення вогню, 1 з яких із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями озброєння.

Восьмий рік триває російсько-українська війна. Наше військо відбило в окупанта дві третини окупованого Донбасу, 12 міст, і тримає оборону на 457 км лінії фронту.

З початку бойових дій загинули 4488 українських військових, за даними Українського інституту національної пам’яті.Також близько 3300 цивільних осіб, серед яких 240 дітей. З 1 січня до 2 грудня 2021 року Збройні сили України на Донбасі втратили вбитими 65 військовослужбовців, майже половина втрат – від куль снайперів.

Кореспондент Gazeta.ua побував у Новотроїцькому та в Пісках на лінії зіткнення у Донецькій області, також – у прифронтових Маріуполі й Карлівці. В зоні операції Об’єднаних сил поспілкувався з військовими про те, що тут думають про можливий широкомасштабний наступ РФ. Також запитав місцевих жителів, як їм живеться, коли поряд тривають бойові дії.

“Такси по городу! Недорого!” – нав’язливо пропонують послуги десяток таксистів о 7.00 ранку 30 листопада на вокзалі у Маріуполі. Намагаються упіймати кожного з пасажирів потяга, хто проходить повз пам’ятник загиблим у 1941-1943 роках залізничникам-підпільникам. Бувало, тут за пасажирів навіть билися, кажуть місцеві.

До того, як контрольно-пропускні пункти для в’їзду й виїзду на лінії розмежування на Донбасі закрили через коронавірус, половина пасажирів потягу Львів-Маріуполь висідала у Волновасі. Переважно пенсіонери, які далі через КПВВ прямували “на ту сторону”, як тут кажуть. Сьогодні ж, аби потрапити на окуповану територію, їдуть через Росію. Відтак у Волновасі орендодавці квартир, власники магазинів та таксисти залишились без чималої частини заробітку.

На Донбасі сонце сходить і сутеніє приблизно на годину раніше, ніж в Західній Україні. Місто прокидається затемна. У ясний і холодний ранок на площі перед вокзалом декілька людей чекає на тролейбус. Біля них шукають поживу бездомні собаки. Навпроти висить банер про роботу у Польщі.

“Где б нам взять стол? Железнодорожники прививаться будут”, – запитує колегу працівниця вокзалу у червоному світловідбиваючому жилеті. Зал очікування майже порожній. Дві літні жінки у чорному – одна у капелюсі, інша в береті – хваляться фотографіями дітей і внуків у смартфонах. Розмовляють суржиком. Біля них ще дві пенсіонерки бесідують.

Россия процветает! Ездила к сыну, была в русской бане, так понравилось

“Сын работает во Владивостоке, а до этого на Севере был. Второй — юрист, свое дело открыл. Россия процветает! Ездила к нему, была в русской бане, так понравилось”, – говорить жінка в довгій сірій стьобаній куртці і кросівках із білою підошвою. Тримає кравчучку з двома сумками. Інша, у зеленому пальто і рожевій в’язаній шапці, мовчки її слухає. Зрештою, перша бачить, що співрозмовниці нецікаво, і йде геть.

На вулиці перед вокзалом на старому білому пікапі Citroen Berlingo зустрічає 49-річний Віталій Надточий. До війни – інспектор ДАІ міста Макіївка. Залишився вірний присязі. Одразу після окупації Донецька за наказом керівництва вийшов на підконтрольну Україні територію. Працював у поліції Донеччини, тепер — сержант ЗСУ. Орендує одномімнату квартиру, стоїть у черзі на житло як переселенець. Все його майно залишилося в Донецьку. Працюючи патрульним поліцейським в Авдіївці, мешкав у кімнаті у підвалі під відділком. На службі відростив сиву бороду. З ним вирушаємо по трасі з міста на Північ.

“Довго не міг стати на квартирний облік та отримання компенсації на житло як переселенець та учасник бойових дій. Для цього мав прожити рік в одному місті. А служив то у Волновасі, то в Авдіївці. Тепер поставили 2000-і якимось в чергу на квартиру і 300-м на компенсацію. Черга майже не рухається”, – каже він.

Розповідає, як виходив із окупованого Донецька полями в шльопанцях. Каже – багато співробітників ДАІ з Макіївки, Горлівки і Єнакієвого згодом повернулися назад. Бо не отримали тут достойної зарплати.

Розчарований патріот — це найгірше

“Розчарований патріот — це найгірше. Мене тут часто питають — що дав тобі твій патріотизм? І я не маю що відповісти. Якось мені один майданівець сказав: “Не хочу з тобою, даішником, розмовляти, бо ти хабарник”. Я обома руками був за Майдан. Але чому його не довели до кінця?” – обурюється Віталій.

Із труб металургійних комбінатів піднімаються клуби білого диму. Маріуполь — місто із найбільш забрудненим повітрям в Україні, одне з лідерів у Європі. Кажуть, шлейф диму звідси тягнеться аж до Авдіївки, що за 130 км.

Ахметов вивіз фільтри з підприємств на свої заводи у Європі

“Вночі буває червоне зарево на горизонті. Все тому, що Ахметов вивіз фільтри з підприємств на свої заводи у Європі, – каже Віталій. – Там до екологічних вимог ставляться серйозно. А наших людей можна труїти. Одній із військових частин міська влада виділила приміщення біля шлакової гори. Хоча в Маріуполі багато інших покинутих підприємств. З тої гори вітер розносить токсичний пил. Хлопці вийшли на полігон і ще тиждень відхаркували чорним”.

На виїзді з Маріуполя минаємо кількаметрову скульптуру “Сталевар”. Алюмінієвий металург тримає в руці сталеварну ложку з 1969 року.
“На підприємствах техніка застаріла. Зустрічаються станки, що СРСР отримав від Заходу по ленд-лізу у Другу світову. А на Макіївському металургійному комбінаті, який бойовики розграбували, доменні печі були ще з часів Джона Юза (1814-1889 роки; британський гірничий інженер заснував металургійний завод на Донбасі 1869-го, при ньому виникло місто Юзівка – тепер Донецьк. – Gazeta.ua)”, – продовжує Віталій.

На околицях міста багато маленьких хат. Обійстя невеликі, рідко біля якого є город. Люди працюють на заводах і вдома проводять мало часу, пояснюють місцеві.

У Волновасі до нас долучається пресофіцер 93-ої окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Ірина Рибакова. Одягаємо бронежилети і каски та прямуємо у селище Новотроїцьке за 20 км від райцентру.

“Найгірше – це коли ПТУР по тобі пустять. Бо міномет можна почути, а ракету ні. Як от було в машину медиків поцілили, хоч на ній були червоні хрести”, – говорить дорогою Ірина.

Холодноярці декілька місяців утримують позиції біля Новотроїцького. Оточені ворогом майже з трьох сторін військові все ж контролюють панівні висоти навпроти окупованого Докучаєвська.

Щоб дістатися на позиції, залишаємо авто і піднімаємось вгору болотом, в якому буквально застряють черевики. Дороги сильно розмило після дощів та мокрого снігу. Пейзажі місцями нагадують карпатські гори — заболочені грунтові дороги чергуються з кам’яними валунами. Поміж кущів видно червоні ягоди шипшини.

Неподалік знаходиться кар’єр, на дні якого велике озеро. Протилежний його берег контролюють бойовики. Недалеко звідси КПВВ “Новотроїцьке”. Чи не єдине в Донецькій області, де можна перетнути лінію розмежування. З українського боку КПВВ відкрите, однак окупанти пропускають тільки двічі на тиждень – у понеділок та п’ятницю.

Дорогою зустрічаємо бійця Дмитра. Хлопець повністю екіпірований. На касці маскувальна сітка, на ногах наколінники. На ствол автомата накручений сучасний полум’ягасник – пристрій для зменшення спалаху від пострілу.

“Зараз більш-менш спокійно на цій ділянці фронту. Нас тричі обстрілювали мінами 82 калібру. Стріляли спершу по нас, потім по підконтрольному їм селу. У нас всі цілі, відповідали їм дозволеною зброєю. Думаю, це така провокація була. Місцеві до нас тут здебільшого добре ставляться. Аптекарка в селі мені номера волонтерів давала, у яких ліки дістати”, – розповідає та прощається. Поспішає. Каже, вільного часу мало. Якщо такий є, обслуговує БМП, аби завжди була готова до бою.

В одному з бліндажів на дерев’яному столі 22-річний Валерій Геровкін зубною щіткою чистить автоматичний станковий гранатомет. Руки вимащені збройовим маслом. На бронежилеті має наліплений принт із червоним черепом на чорному фоні. В шапці закладена цигарка. Його побратим Ростислав із червоно-чорним прапором на кепці заряджає ВОГи у стрічку гранатомета. Обличчя закриває бафом кольору хакі. Під столом у дерев’яному ящику сплять двоє сірих смугастих кошенят.

“Мабуть, це був СПГ (станковий протитаковий гранатомет. – Gazeta.ua), – каже Валерій, прислуховуючись до вибуху вдалині. – Поки що нас, слава Богу, не обстрілювали серйозно. Лише з автомата та КК (кулемета Калашникова, – Gazeta.ua). Намагалися з гранатомета і АГСа по нас накинути. Міномет працював, але не по нас”.

Біля солдатів, сидячи на лаві, читає книгу з телефону піхотинець “Філософ”. Старший чоловік в окулярах та з густою білою бородою.

“Колись молодому солдату дав пораду, як з дружиною відносини будувати. Він так зрадів. Каже: “А ти філософ!” Так і прижилося”, – пояснює походження свого позивного. На війні з 2015 року.

На Луганщині під Жолобком проти нас російські морпіхи воювали і навіть не приховували цього

“Минулу ротацію провели на Луганщині під Жолобком, спекотно було. Противник там дуже близько. Проти нас російські морпіхи воювали і навіть не приховували цього. Коли вони вийшли на ротацію, їх прапор ще довго стояв. Поки ті, хто їх змінили, не додумался зняти — був хорошим орієнтиром”, – додає.

Побачивши гостей, на нас гавкає чорно-рудий дворняга Чарлі.

“Він із сусідньої позиції до нас забігає. Хоробрий. Під час крайнього обстрілу не ховався, а в окопі підбіг до кожного. Я перезаряджався, а тут він. Кажу: “Чарлі, все добре. 4,5,0″. То він побіг на інший фланг до побратимів”, – переповідає Ростислав. Він із міста Павлоград на Дніпропетровщині. Каже на цей край Західний Донбас. З Донбасу тут можна зустріти багато бійців. Половина його рідних не знають, що він в ООС.

Поставила перед вибором: або вона, або армія. Як бачите, я тут. Не шкодую

“Знають брат і сестра. Решті відомо лише, що я в армії. Буває, подивляться новини і дзвонять, переживають. Кажу, що я дуже далеко звідси. В армію хотів ще років з 15, але не на срочку. На гражданці вчився на будівельника. Отримував хороші гроші. Мав дівчину. В один момент в голові перемкнуло і сказав їй, що завтра іду підписувати контракт. Поставила перед вибором: або вона, або армія. Як бачите, я тут. Не шкодую. За чотири місяці вона подзвонила, але вже не хочу стосунків. Вона зробила свій вибір”, – каже Ростислав. Гладить кошеня, що сіло йому на плече.

Подальше життя планує пов’язати з армією.

“Я націоналіст. Хочу здорову, сильну націю без “русского мира”. Ми з ними ніякі не брати. І кожен патріот тут стоятиме до останнього. А був би наказ, реально Донбас можемо за пару днів звільнити. Не без втрат, але взяли б. А ті, хто не хоче в Україні жити — їжджайте в Росію! В мене сестра живе в РФ, ще до війни переїхала. Перестав з нею спілкуватись”, – каже боєць.

З капоніру за противником через трубу розвідника спостерігає холодноярівець 20-річний Микола. Кремезний хлопець із камуфляжною сіткою на касці. На бронежилеті наклеєний крокодил – логотип фірми Lacoste. Каже — залишки фірмового шарфу, який пустив на чистку зброї.

“Бойовики, бувало, по пояс з укриття вилазили. А якось під час бою тєло з того боку в повен зріст стріляло. Та переважно тут відносно тихо, – каже, не відводячи очей від труби розвідника. – Перші два тижні траплялись моменти, коли було страшно. Стояв на посту, чую кроки. Дивлюся в теплік (тепловізор, – Gazeta.ua) — нікого. Може, якийсь звір ходив. Але вже наготові, себе накручуєш, продумуєш дії — що робитиме, як відходитимеш. Бо ще поряд товариш. А потім звик і перестав боятися. Буде що буде”.

Коли куриш, цигарки в руці не видно, тільки вогник. Такі тут тумани

“Тут є на що подивитися – красива природа. Особливо світанки й заходи сонця. Або тумани. Буває йдеш по окопі і за 10 метрів нічого не бачиш. Коли куриш, цигарки в руці не видно, тільки вогник”, – говорить, дивлячись вдалину.

Микола родом з Донецька. Як почалась війна, переїхав на Харківщину. Працював із 14 років, потім підписав контракт.

“Мрію повернути рідне місто. Був там 2016-го 15-річним. Мої однолітки говорили, що можна було б і вернутися в Україну. Ніхто не хоче війни. Але Донецьк вже не буде таким, як раніше. Люди там виживають. Мій друг вчиться у Києві, а їздить туди до батьків. Більше ні з ким там не спілкуюся. У лютому 2017 року бойовики стріляли “Градами” з міста. Працювали поряд з водоканалом. Це півтора кілометри від мого дому. Будинок дерев’яний трясся так, ніби поряд стріляли. Питав у мами, що робити. Каже — та нічого. Звикаєш до цього”, – говорить військовий.

Інформацію про можливий широкомасштабний наступ РФ холодноярці сприймають спокійно. На цій ділянці фронту ворог понесе великі втрати, вважає Микола.

На умови служби не жаліється.

Маємо борщі, сосиски, пирожки, каші, тушонку. Влітку чи не щодня шашлики смажили

“Наш повар Льоха смачно готує. Щодня маємо борщі, сосиски, пирожки, каші, тушонку. Влітку чи не щодня шашлики смажили. Повезло з побратимами. Чув різні історії, як хлопці живуть. Тут же згуртований колектив, всі накази виконуються. Ми, як сім’я. Інакше ніяк”, – каже Микола.

“Один одного підтримуємо. Коли хтось хворіє, підміняємо. Комусь допомога потрібна тут чи вдома — помагаємо. Коли дружньо живеш, не помічаєш цього всього”, – додає армієць Євгеній, показуючи на позиції бойовиків. Поверх каски носить у чохлі захисні окуляри для очей. Родом із Маріуполя, це його перший контракт. Коли 2014-го його місто захопили бойовики, вчився у школі.

“Бачив, як все починалось. 2016-го відслужив срочку. Працював електромонтером на металургійному комбінаті “Азовсталь”. Коли там почалися скорочення, пішов на контракт. В армії хоч стабільність. Перший обстріл, в який попав, був зі стрілецької зброї. Ми дали відсіч, і вони заспокоїлися та попросили перемир’я. Якби ми не відповіли – вони могли б чимось крупнішим вдарити”, – констатує він.

Військові пригощають борщем із м’ясом та яблучним соком. Показують підземний бліндаж, в якому живуть. Там тепло – опалюють дровами у пічці-буржуйці. Стіни оббиті фольгою для теплоізоляції. На викладеній дошками підлозі стоять гумові шльопанці, на ліжках висять запасні комплекти уніформи. Є Wi-Fi Інтернет, доступ без пароля.

“Якщо буде великий наступ Росії — ми готові захищати рідну землю. Якби була нормальна команда зверху — за недільку можна було б Донбас повністю звільнити”, – каже Віталій на позивний “Лис”. Читає новини в телефоні. Він на війні з 2014 року, служив у кількох бригадах. Небагатослівний.

“Я сім’ї своєї не бачу. По два-три місяці вдома і знову сюди”, – приєднується до розмови військовий Сергій на позивний “Барбариска”. Він потрапив на фронт із третьою хвилею мобілізації 2014 року. По завершенні контракту продовжувати службу не планує.

На шахті Бутівка під Авдіївкою відстань до ворога була 50 метрів

“На початку служби попав у Нікішине. В селі велися вуличні бої — це найважче. Ми тримали частину села, а більшу – сепари. Був у Дебальцевому, виходив з оточення. Нас розстрілювали, як у тирі. А на шахті Бутівка під Авдіївкою відстань до ворога була 50 метрів”, – розповідає Сергій.

Зранку 1 грудня вирушаємо до села Піски в передмісті Донецька. На трасі на північному виїзді з Маріуполя ремонтують дорогу. Асфальт тут відносно цілий лише на швидкісних автострадах. Менші дороги, що з’єднують містечка і села, вкриті ямами.

На деяких полях незібраний урожай. Колосся пшениці вкрилось інеєм, стоять почорнілі соняхи. На горизонті видно донецьку телевежу заввишки 360 м — другу по висоті в Україні.

“Не розумію, чому її досі не розбомбили. Через неї транслюють сепаратистські телеканали “Юніон”, “Перший республіканський” і “Оплот”, людям мозок загаджують”, – обурюється Віталій Надточий. Дорогою розповідає про сина — Юрія Надточого. Той чотири роки працює в поліції Маріуполя. Активіст донецького Євромайдану. Цьогоріч брав учать у параді на День Незалежності. Йшов у коробці, яка скандувала на репетиції кричалку футбольних фанатів про Путіна. Нещодавно на службі двох людей врятував.

У Карлівці біля придорожнього кафе з вивісками “Продукти”, “Шаурма” декілька жінок на столах продають солену рибу. Біля них крутяться бездомні пси. Людей на вулиці майже немає, зрідка біля кафе зупиняються авто.

“Рибу дорого продають, хамлять. А оця жінка мене постійно кидає на гроші”, – жартує з жінками Віталій. Замовляє в кафе каву.

Стоїмо, мерзнемо. Кортеж Зеленського якось бачили

“Продаємо рибу в середньому по 50 грн. Часто купують військові, виручають нас. Треба ж за щось жити, за щось вугілля купувати. От і стоїмо, мерзнемо. Виїжджати не маємо куди, та й до кого і з чим? За нас тут всі забули. Червоний хрест іноді хіба допомагає. Фонд Ахметова раніше помагав, зараз уже ні. Кортеж Зеленського якось бачили, їхав до військових на передову. Тут не зупинявся”, – говорить продавець Світлана. Кутається від холоду в синю балонову куртку з капюшоном із хутром.

З Карлівки молодь виїжджає, старі вимирають, за останній рік жодної дитини не народилося. З села Невельське, що поряд, виїхали всі жителі.

Світлана каже, що жити біля лінії зіткнення вже не страшно, звикли за 8 років.

“Страшно, якщо буде наступ. Нас знесуть просто. Росію тут ніхто не чекає. Серед моїх знайомих – точно. Люди з того боку сюди приїжджають по пенсію і розповідають, що там все подорожчало – газ, продукти. Картопля по 100 рублів (близько 38 грн/кг – Gazeta.ua) у них. Піднятися вони там не можуть, всі залякані”, – додає Світлана.

До нас підходить пенсіонерка 71-річна Галина Парасюк у рожевій стьобаній куртці і шарфі з помпонами.

“Ходімте покажу, як я живу!” – веде до будинку неподалік. – У нас одноповерховий дім на трьох господарів. Один 2014-го виїхав і не повернувся. А коли були обстріли, шифер посікло осколками, став протікати. Прогнило і провалилось перекриття над його частиною дому”, – жінка відкриває двері у свою частину хати. Звідти віє теплом. Тоді заходимо в квартиру сусіда. Там зі стелі звисають дошки.

“У хаті пліснява, сирість. Уже кашляти стала. Хотіла ремонт зробити в кімнаті. Але як? Від вологих стін обої відклеються. До того господаря дозвонитися не можу. Вже відра підставляла, воду виносила. Через дах небо видно. Сама його не полатаю. Пенсія в мене 2341 грн. Писала заяву в сільраду, приходила комісія. Новогродівський міський голова Олександр Шевченко пообіцяв мені беушний шифер. Чекаю два місяці. Всі тільки перед виборами багато обіцяють”, – каже жінка.

Селище Піски — це приміська зона окупованого Донецька та передова позиція наших військових. До січня 2015 року ближчим до ворога був лише Донецький аеропорт. Він звідси за кілометр. Злітні смуги ДАПу видно з села.

Колись заможне село з елітними будинками тепер – одне з найбільш розтрощених на Донбасі. Найзапекліші бої тут вели у 2014-2016 роках. Російські загарбники намагалися “відрізати” кіборгів від ДАПу і по Піскам летіло все – від куль до ракет систем залпового вогню.

У Пісках залишаються жити вісім місцевих жителів

Попри руйнування та невпинні обстріли, в селі досі залишаються жити вісім місцевих жителів, кажуть військові.

Пожовклі трави та голі стовбури дерев вкриті першим снігом. Відчуття пустки нагадує пейзажі Прип’яті, декорації до фільму-катастрофи. Поряд із руїнами валяються меблі, посуд, пляшки, дитячі іграшки. До Донецька з Пісків веде вулиця Миру.

На одній з позицій ящики від патронів тепер наповнені землею і слугують укриттям для військових. На одному висить синьо-жовтий ангел, зроблений дітьми для бійців із ялинкової іграшки та кольорового паперу.

“До нас тут стояла 58-ма бригада. Коли виходили, питали чи собак нам по накладній передавати”, – сміється боєць, затягуючись димом з цигарки. Біля нього ментеляє хвостом пес.

Собачку звати Монка, знімає розтяжки. Вона маленька, зацепила і побігла. Якось виживає

“Кожна бригада цих собак годує, турботується. І вони нам допомагають, – говорить, погладжуючи дворнягу, військова 22-річна Анастасія. На шиї в неї висить АКС-74У. – Цю собачку звати Монка (від назви міни МОН-50, – Gazeta.ua). Вона знімає розтяжки, які тут понаставляв ворог. Вона маленька, зацепила і побігла, якось виживає. Була поранила лапку”.

Дівчина з Маріуполя. В армії півроку. Про службу мріяла з дитинства, каже. По батьківській лінії всі військові. Пам’ятає обстріл Маріуполя росіянами у січні 2015-го. Тоді “Градами” убили 29 і поранили 92 людей.

Пальці на руках Анастасії в порізах, заклеєні пластирем. Основну “бойову” спеціальність поєднує із обов’язками кухаря. Також допомагає копати окопи.

“Готуємо картоплю, супи, каші, гречку. Є ковбаса, солодке, сири. Можемо м’ясо посмажити. Зробили собі лазню, нагріваємо воду. Все облаштували для зручності”, – розповідає Анастасія.

Запрошує на кухню та пригощає червоним борщем із великої алюмінієвої каструлі. На столі стоять лечо, білий хліб, печиво та голандський сир. На стіні навколо дзеркала наклеєні дитячі малюнки та висить хрестик-оберіг. Біля буржуйки в кутку гріються двоє котів.

“Щурі тут водяться. Один якось виліз з нори і дивиться на мене. Але кіт їх ловить”, – каже Анастасія.

Автор: Валерій Шмаков

Розповідає, що бойовики стріляють по селу переважно вночі. З гранатометів або кулеметів ДШК. Наші відповідають тим же.

Ворог використовує заборонені міномети калібру 82 мм і 120 міліметрів. Обстріл коригують із безпілотників

“Найчастіше по нас працюють снайпери. Наші теж ведуть контрснайперську боротьбу, – говорить боєць Вадим у медичній масці у піксельному камуфляжі. – Періодично ворог використовує кулемети і заборонені міномети калібру 82 мм і 120 мм. Обстріл коригують із безпілотників. Якщо такий помічаємо — відкриваємо зосереджений вогонь зі стрілецької зброї. Важкого озброєння поки в районі Пісок не помічено. Але противник підтягує його до переднього краю, за даними розвідки”.

Обстріли з ворожого боку найчастіше проводять підрозділи, які кочують по всій лінії фронту.

“Це снайперські пари, оператори ПТУРів, розрахунки мінометів. Відпрацювали на одній ділянці, перекинулись на другу. Як правило, це росіяни. І вони досвідченіші за ті основні частини, що проти нас стоять”, – додає військовий. Служить з 2016 року, підписав контракт у 18. Про себе каже: мав звичайне життя, ходив у школу, грав у футбол, мріяв про армію.

В цілому дії українських військових в зоні ООС зараз характеризує як стабілізаційні. Спрямовані на недопущення ескалації конфлікту.

“Треба зменшити бюрократію, більше звертати увагу на бойову підготовку, – каже Вадим. – Збройні сили тримаються на патріотизмі. Є й відсоток заробітчан. Але якщо людина не хоче щось робити, її не мотивуєш. Браку особового складу немає. Хотілося б лише більш ретельного відбору до лав ЗСУ за професійними якостями”.

“Хочеться, щоб мир був. Бути поряд з родиною. Щоб наші люди не виїжджали за кордон. Впевнена, за 10 років Україна буде технологічна, багата і процвітаюча”, – додає Анастасія.

ВІД КУЛІ ВОРОЖОГО СНАЙПЕРА ЗАГИНУВ СОЛДАТ ВАЛЕРІЙ ГЕРОВКІН

Коли матеріал готували до публікації стало відомо, що 1 грудня від кулі ворожого снайпера загинув солдат 93-ї бригади “Холодний Яр” Валерій Геровкін, коли прикривав побратимів.

Був родом із Краматорська. Мав середню спеціальну освіту. До Збройних сил пішов торік у вересні. У холодноярській бригаді піхотинець служив близько року. У нього залишилися батьки і молодший брат.

Це друга втрата холодноярівців в ході крайньої ротації під Новотроїцьким. 6 травня внаслідок обстрілу загинув старший солдат Дмитро Товчигречка.

На одній із позицій неподалік Кримського Луганської області боронить Україну від агресора 28-річний лейтенант Вадим. У Збройних Силах він з 2012 року.
Про це повідомили в операції об’єднаних сил.
Вадим має широкий спектр навичок та захоплень – бере участь у спортивних змаганнях, пише пісні і музику, фахово розбирається у комп’ютерній техніці та IT-технологіях. Він вже встиг пройти шлях від солдата строкової служби до офіцера.
На початку Вадим служив у аеромобільних військах, пізніше потрапив до ОТУ “Північ”.

У 2014-2015 роках воїн-десантник Вадим, був на багатьох гарячих ділянках фронту, за що був представлений до нагород.
“Ми тоді себе зовсім не жаліли. Швидко міняли польові розташування та не давали окупантам спокою. Кожна, хоча б маленька перемога примножувала наші сили і ми знову кидалися в бій. Щодо конкретних особистих бойових заслуг, то вважаю за недоречне чимось вихвалятися, бо всі перемоги є загальними”, – говорить Вадим.
Вадим має чимало хобі – часто виступає на різних спортивних змаганнях, є досвідченим фахівцем із IT-технологій та навіть пише пісні. У 2012-му навіть випустив свій перший альбом. Зараз, після 10 річної перерви працює над другим.
За творчі і спортивні здобутки та службові досягнення Вадима поважають підлеглі та офіцери інших підрозділів.
“Армійська служба сприяє заняттям спорту та творчій діяльності. Адже на бойових позиціях чи в ППД ми робимо щось важливе для збереження суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. Відтак правда за нами і перемога належатиме тільки Україні”, – підсумовує офіцер.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на прес-центр штабу ООС.

“Мінно-вибухову травму отримав військовослужбовець Збройних Сил України, 49 років, лейтенант. Медслужбою військової частини була проведена термінова евакуація пораненого у військовий госпіталь, де йому була надана необхідна медична допомога”, – йдеться в повідомленні.

Стан пораненого військового оцінюється як середньої тяжкості.

У штабі заявили, що під час огляду пораненого було з’ясовано, що бойовики
Як з’ясувалося під час огляду пораненого, противник на лінії вогневого зіткнення застосовує дистанційне мінування пластиковими мінами.

“Вони заборонені міжнародними конвенціями через заподіяння значних страждань потерпілому як при вибуху на даному вибуховому пристрої, так і при витяганні осколків з тіла пораненого”, – йдеться в повідомленні.

У штабі додали, що за фактом інциденту буде проведено розслідування, матеріали якого разом з уламками вибухового пристрою, витягнутими з тіла військового, будуть надані міжнародним наглядовим організаціям.

Про це повідомляється на сторінці пресслужби ООС у Facebook. Обох бійців Збройних сил України було евакуйовано до медичного закладу, стан їхнього здоров’я – середньої тяжкості (щоб подивитися карту обстрілів, доскрольте сторінку до кінця).

Усього ворог шість разів порушив режим “тиші”, три з них – із забороненого Мінськими угодами озброєння. Українські військові відкривали вогонь у відповідь, змусивши противника припинити обстріли.

Так, окупанти відкривали вогонь по позиціях ЗСУ:

у районі Шумів із гранатометів різних систем і стрілецької зброї;

поблизу Новомихайлівки з ручних протитанкових гранатометів та стрілецької зброї;

у бік Причепилівки з 82-мм мінометів та гранатометів різних систем;

недалеко від Південного зі станкових протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї;

в районі Станиці Луганської з 120-мм та 82-мм мінометів.