Леся з 11 років мріяла захищати країну. Дитяча мрія перетворилася на реальність: спершу— водійка, а тепер — в мінометному розрахунку корегує вогонь та наближає омріяну перемогу.
Ти теж можеш стати частиною сили, що творить історію!
Долучайся до лав ЗСУ!
Знайди своє місце у боротьбі: медик, водій, розвідник, волонтер — кожен вагомий.
Бо коли кожен робить те, що вміє найкраще, — ми стаємо НЕПЕРЕМОЖНИМИ.

Почни свій шлях:

🔵 army.gov.ua/

🔵 recruiting.mod.gov.ua/

🔵 lobbyx.army/

Так, блогерка Іванна разом із маленькою Елізабет перебуває у Польщі. За кордон із Києва обраниця музиканта виїхала у грудні на період зими. Однак після приїзду до Польщі донечка подружжя захворіла, пише ТСН.

Спочатку симптоми хвороби послабилися. Проте нещодавно в Instagram-stories Іванна пожалілася, що Еліза знову почувається зле. У дівчинки піднялася висока температура та посилився кашель.

Дружина Романа Сасанчина зізналася, що в неї вже просто здають нерви. До слова, спочатку Елізабет захворіла, а згодом і сама Іванна. Натомість нині хвороба у трирічної доньки посилилася.

“Еліза знову температурить, а кашель так і не минув, а став сильнішим. У мене скоро нерви здадуть”, — поділилася ситуацією Іванна.

Російська окупаційна армія 19 квітня завдала масованого ракетного удару по Дніпропетровській області. Через ворожу атаку загинуло семеро людей, двоє з них – діти. Понад три десятки мешканців поранені. У Дніпрі окупанти влучили в житловий будинок і залізницю, у Синельникові вбили п’ятьох людей.

Про це повідомила кореспондентка ТСН Ольга Павловська.

Багатоповерховий житловий будинок у Дніпрі о 5:30 атакувала російська протикорабельна ракета Х-22. Жителі будинку й досі шоковані та оговтуються від терористичної атаки.

“Коли зателефонувала до доньки, донька кричала – мамо, я вмираю, я не можу вийти з квартири”, – каже жителька Дніпра Наталія.

В “Пункті незламності” пані Ольга намагається заспокоїтися сама і заспокоює свого улюбленця.

“Одного спасли, а інший забився, не змогли знайти”, – каже вона.

Жінка згадує – за лічені хвилини до ракетного удару вийшла до коридору. Це і врятувало від поранень уламками.

Мешканці, як могли, вибиралися з розтрощеного, охопленого полум’ям будинку. Рятували сусідів, виносили тварин.

Окупанти у Дніпрі вбили працівницю залізниці

Поранених у Дніпрі – понад два десятки. З них кілька залізничників, одна зі співробітниць загинула. Восьмеро постраждалих досі залишаються в лікарні. У них уламкові поранення, переломи та черепно-мозкові травми. Кілька літніх пацієнтів мають тяжкий психологічний стан.

“Одне це було подружжя 86 і 90 років. Вони втратили свою оселю. Їх привезли в стані психологічної травми. Один з пацієнтів має травму грудної клітки, у нього був уламок, який ми вже видалили, одна жіночка лікується з приводу закритої травми живота”, – каже медикиня.

У Синельникові росіяни розтрощили понад 60 осель. Там найбільша кількість жертв – п’ятеро. В одному з будинків, замість якого тепер вирва, загинула ціла родина. Разом з матір’ю там жила жінка зі своїми трьома дітьми. 14-річна старша донька та 8-річний син загинули. Вижив лише 6-річний хлопчик, він у тяжкому стані. Лікарі обережно прогнозують – житиме. Мешканці міста згадують: під час атаки було так гучно і страшно, що вже прощалися з життям.

У Синельникові мешканці продовжують розбирати потрощені оселі та шукати сили на їхнє відновлення. Коли прощатимуться з убитою росіянами родиною – ще невідомо. Тим часом у Дніпрі 20 квітня оголошено днем жалоби.

Про це повідомили у Львівській обласній прокуратурі.

Так, у суді прокурори довели, що чоловіки розбещували та ґвалтували малолітню дівчинку, знімаючи це все на відео. Потерпіла є дочкою одного з обвинувачених.

Крім того, 45-річний засуджений вчинив розпусні дії та ґвалтував і 9-річну дівчинку за згодою її матері, з якою також вступав у статевий акт на очах у дитини. Все це він знімав на відео, які потім зберігав на персональному комп’ютері.

“Через свій вік та безпорадний стан потерпілі не могли чинити опір ґвалтівникам. Також встановлено, що останній незаконно отримав в мережі Інтернет доступ до сайту з дитячою порнографією, звідки завантажував відеофайли та зберігав їх на ноутбуці”, – йдеться у повідомленні.

Суд визнав винними 48-річного та 45-річного мешканців Запоріжжя у зґвалтуванні та розбещенні неповнолітніх, а також виготовленні та зберіганні дитячої порнографії (ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 4, 5 ст. 301 КК України, в редакції статей, які були чинними до 2019 року). Останнього також засуджено за одержання доступу до дитячої порнографії (ч. 1 ст. 301-1 КК України). Їм призначено покарання у виді 15 та 11 років позбавлення волі відповідно. Також кожного позбавлено права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з роботою з дітьми строком на 3 роки.

“До вступу вироку у законну силу чоловіки знаходитимуться під вартою. Відомості про обвинувачених будуть внесені до Реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи. Кримінальне провадження відносно матері закрито у зв’язку із її смертю”, – додали у прокуратурі.

Про це повідомили у пресслужбі Київської міської прокуратури.

“40-річний киянин запросив 14-річну доньку до себе у вихідний, оскільки з родиною не мешкав. Під час перегляду кінофільму, погрожуючи дитині, вчинив зґвалтування. Дівчинка повідомила про все, що трапилось, матері”, – йдеться у повідомленні.

За підтримання публічного обвинувачення ювенальними прокурорами Дарницької окружної прокуратури суд визнав киянина винним у зґвалтуванні неповнолітньої доньки (ч. 3 ст. 152 КК України).

Колегією суддів Дарницького районного суду міста Києва за зґвалтування неповнолітньої обвинуваченого засуджено до 10 років позбавлення волі.

Розлючена господиня відразу викликала патрульних, адже помітила підозрілі на вигляд рослини, які, на її думку, були “забороненими”. Правоохоронці, що прибули на місце, вилучили з квартири не лише кілька кущів “добра”, а й пакунок із зеленою речовиною, а також прилад для безпосереднього вживання.

Сама 51-річна Олена запідозрила, що ці рослини вирощує її 19-річна дочка Ганна разом зі своїм хлопцем Максимом, який часто ночує в їхній квартирі.

За словами жінки, вона вже давно підозрювала, що дівчина вживає заборонені речовини, адже поведінка Анни суттєво змінилася останнім часом. Однак мати анітрохи не сподівалася знайти заборонену рослину вдома і тепер дуже переживає за долю своєї єдиної дитини.

Інспектори патрульної поліції забезпечили охорону місця пригоди до приїзду слідчо-оперативної групи. За фактом незаконного зберігання наркотичних засобів було відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України. За такий злочин закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Анна та її хлопець оголошено у розшук.

У Житомирській області жителя Звягельського району визнано винним у зґвалтуванні малолітньої дитини, а також сексуальному насильстві стосовно неї.

Про це повідомили у прокуратурі регіону.

“Чоловік протягом травня-липня 2022 року неодноразово вчиняв особливо тяжкі злочини стосовно рідної доньки. Для цього обирав час, коли вдома не було дружини і молодшої дитини. Він ґвалтував дівчинку і вчиняв стосовно неї сексуальне насильство. Залякував доньку та погрожував побиттям, застерігаючи, аби нікому про скоєне не розповідала”, – розповіли деталі у відомстві.

Дівчинка втекла з дому, тільки тоді стало відомо, що трапилося.

Свою провину у суді батько визнав лише частково. Після затримання і до вироку суду він перебував під вартою. Вирок суду – 15 років позбавлення волі.

Нагадаємо, житель Коростишева упродовж декількох років ґвалтував та розбещував двох малолітніх сестричок – своїх похресниць.

Про це повідомили у пресслужбі прокуратури.

Напередодні вбивства під час телефонної розмови на ґрунті ревнощів підозрюваний посварився з дружиною, яка перебуває за кордоном. Щоб помститися їй він вирішив вбити дітей – 16-річну доньку та 12-річного сина.

Перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він пішов на кухню та увімкнув газові конфорки. Після цього розбудив дітей. Розуміючи небезпечні наслідки дій батька, дівчина хотіла вимкнути плиту. Через це між ними виник конфлікт, який переріс у бійку.

Діти намагалися втекти від батька, однак залишити будинок їм не вдалося, оскільки підозрюваний відламав внутрішню ручку вхідних дверей.

“Під час суперечки чоловік вдарив кухонним ножем доньку по обличчю та в грудну клітину. Від отриманої колото-різаної рани з пошкодженням серця, вона померла на місці злочину. У той час, побоюючись за своє життя, хлопець взяв мобільний телефон та сховався у підвалі будинку, звідки викликав правоохоронців”, – йдеться у повідомленні відомства.

Після вчиненого чоловік намагався скоїти самогубство та порізав собі руку.

За клопотанням прокуратури обвинувачений до вироку суду перебуватиме під вартою.

Донька фронтмена гурту KOZAK System Івана Леньо, Маланка, потрапила під ракетний удар по Чернігову. Артист показав листування з дівчиною.

Дитина співака перебувала прямо у місці “прильоту”. Вибухом її відкинуло у стіну. Дівчина дивом не отримала серйозні ушкодження.

“Лягли швидко, але накрило склом, попелом, і відкинуло в стіну. Тані трохи голову подряпало, у мене дрібні подряпини, трохи крові”, – написала донька фронтмена.

Також вона розповіла, що бачила трупи. Доньці артиста довелося бігти до укриття по склу, поруч із тілами загиблих людей.

“Купа трупів, крик, ми бігли по склу і поміж трупів. Тато, це п*здець. Я не знаю, як ми вижили, але дякую нашим янголам. Добігли до підвалу, скло витрусили, рани обробили. Мама теж у підвалі, але в іншому. Поки сидимо тут”, – додала донька артиста.

Сам Леньо зазначив, що сьогодні він посивів. У коментарях фани пишуть, що вони шоковані черговою атакою росіян. Користувачі також додали, що донька артиста “народилася” у сорочці. Також вони пишуть:

“Моя мама теж там була, вийшла саме з церкви за Драмом… Дуже сильно злякалась. плаче і плаче. Бережи всіх Бог”
“Боженька вберіг”
“Як жахливо таке прочитати. Страшна трагедія. Дякувати Богу, ваші рідні живі!”.

Ракетний удар по Чернігову – що відомо
Сьогодні росіяни вдарили по мирному місту. Окупанти поцілили по центру Чернігова. Вже відомо про 7 загиблих, чимало людей постраждало.

Президент України Володимир Зеленський жорстко відреагував на черговий злочин росіян. Він висловив співчуття тим, хто втратив рідних. Також Зеленський зазначив, що РФ обов’язково повинна програти в цій війні, адже тільки це буде перемогою життя.

Сьогодні, 7 липня, похрестили доньку Героя України Валерія Чибінєєва. Він не встиг побачити своє єдину дитину, а про те, що стане татом, дізнався за день до загибелі. Нині його друзі клопочуть, аби одну з вулиць столиці перейменували на честь братів Чибінєєвих, бо життя за Україну віддали два рідні брати, йдеться в ТСН.

Марта – донька Героя Україна Валерія Чибінєєва, який ще в серпні 2016 року був нагороджений найвищою державною відзнакою – Герой України з врученням ордена “Золота зірка”. Тоді в розповіді ТСН він щиро зізнався, що не знав про нагороду і взагалі пручався покидати позиції на Донеччині.

Навесні 2022 року він відбиватиме Київщину, на чолі групи снайперів братиме участь у боях за Гостомель. Саме в цей час він отримає повідомлення, що стане татом. “Відправила фото тесту і написала, що вірогідність 99,9. Дуже чекала на відповідь, і він під вечір уже прочитав і встиг написати, що круто”, – пригадує дружина.

Наступного дня в нього були уродини, і вони домовилися вийти на зв’язок, але його більше не було. Валерій Чибінєєв загинув у бою в день свого народження – йому виповнилося 34 роки.

Донечку, яку так і не побачив тато, сьогодні похрестили. В цей час на могилі тата-героя встановлюють щоглу. На верхівці – тризуб, згодом майорітимуть і два прапори. Поруч біля Валерія Чибінєєва – його рідний брат Роман. Він теж був військовим і теж загинув.

Петиція за найменування однієї з вулиць Києва на вулицю Братів Чибінєєвих уже набрала необхідну кількість голосів. Триває наступний етап узгодження. Марта, коли навчиться ходити, обов’язково піде на цю вулицю, обіцяє мама. “Мій обов’язок, щоб вона добре знала, хто її тато”, – каже мама дівчинки.

Донька найстаршої матері України хоче спробувати нормального життя.

Про це 12-річна Анна Підвербна написала в Instagram 3 червня.

Дівчинка запитала у своїх підписників, чи знають вони, коли відбудеться суд, який вирішить її долю: чи залишиться вона з матір’ю, чи житиме окремо.

“Скажіть мені, будь ласка, хто-небудь, що з судом, а то здається, що справа стоїть. Мені хочеться спробувати того нормального життя, і більше ніколи не повертатися до того, яке навіть нормальним життям не назвеш”, – написала дівчинка.

Тим часом Анна готує промову для суду, в якій проситиме матір відпустити її. Дівчинка сформувала свою достатньо тверду позицію щодо матері – 78-річної Валентини Підвербної. Якщо суд вирішить запитати думку дитини щодо того, чи вона хоче залишитися зі своєю мамою, Анна-Марія має намір відповісти.

“Я спілкувався сьогодні з дівчинкою. В суді вона планує звернутися до матері зі словами: “Відпусти мене. Просто відпусти”, – повідомив ТСН.ua Дмитро Блауш, який протягом кількох тижнів разом із небайдужими українцями допомагає цій дитині та, відвідуючи її, контролює ситуацію.

Якщо суд підтримає Анну-Марію, дитину влаштують до патронатної сім’ї або оберуть іншу форму виховання.

“Її “рецепт” щастя – жити окремо від мами, але вона не проти спілкування з матір’ю”, – каже Блауш, додавши, що Підвербна-старша приходить до доньки, поки та перебуває у лікарні.

Що передувало
Як повідомлялося раніше, наприкінці квітня донька Валентини Підвербної – 12-річна Ганна-Марія опублікувала у соцмережах допис, в якому стверджувала, що її мати начебто завдає їй тілесних ушкоджень, ображає через вроджену косоокість та хоче довести до самогубства.

На допис дівчинки відреагували сотні українців, серед яких були і сусіди цієї родини, і міська влада, і поліцай. До квартири, де мешкає 78-річна Підвербна зі своєю донькою, терміново приїхали поліцай, представники соцслужб, психологи й лікарі. У результаті дитина заявила правоохоронцям, що дає згоду на те, щоб поїхати з квартири своєї матері. Зараз дівчинка перебуває в обласній дитячій лікарні.

Під час судового засідання мати повідомила, що провідує доньку в лікарні щодня, іноді двічі на день.

Нагадаємо, чернігівка Валентина Підвербна стала матір’ю у віці 65 років. У лютому 2011 року, завдяки процедурі штучного запліднення, вона народила доньку Анну. Спочатку жінка була не проти спілкуватися з пресою, пізніше стала уникати будь-яких коментарів.

Місяць тому, 25 квітня, виконком Чернігівської міської ради прийняв рішення терміново відібрати дитину у Підвербної. Причиною став допис дівчинки у соціальній мережі, де вона скаржилася, що мати з неї знущається фізично та психологічно. Дівчинку відправили до дитячої лікарні на обстеження. Побоїв чи серйозних фізичних розладів в неї не виявили.

Слідство встановило, що матір віддала дітей знайомому для виготовлення порнографічних матеріалів та сексуальних розваг. Вона передала 11-річного сина та 13-річну дочку.

Чоловік платив їй винагороду – від 100 до 500 гривень. Також жінка брала участь у сексуальному насиллі над дітьми.

Проти жінки до суду скерували обвинувальний акт. Співучаснику злочину також повідомили про підозру. Наразі у кримінальному провадженні триває розслідування.

У російському Краснодарі, у ліфті житлового будинку, мати накинулась на свою доньку через неохайну зачіску – тягала її за волосся, била об дзеркало, душила та обзивала нецензурними словами.

Відео опублікував Telegram-канал Kub Mash.

“Подивися на себе, с*ко, у дзеркало уважно, тварюка”, – кричала розлючена жінка.

За словами сусідів, у родині є двоє дітей – хлопчик та дівчинка. Батьки регулярно б’ють дівчинку, про долю хлопчика наразі нічого не відомо.

Поліція проводить перевірку.

Обережно! Відео містить сцени насилля (18+).

У Житомирській області жінка вбила рідну матір. Її позбавлено волі строком на 9 років.

Про це повідомила Житомирська обласна прокуратура.

“Трагічна подія сталася в одному із сіл Коростенського району. 49-річна обвинувачена проживала в одному будинку з рідною матір’ю та своїм співмешканцем. Обоє зловживали алкоголем. В день вбивства донька, не пам’ятаючи причину, вчинила суперечку з 79-річною матір’ю. Розізлившись на літню жінку, схопила кухонний ніж і сокиру та завдала їй численних жорстоких ударів. Від отриманих поранень потерпіла померла”, – йдеться у повідомленні.

Провину у суді обвинувачена не визнала та намагалася викласти свою версію. Однак суд призначив реальне покарання.

Подробиці справи розкрили у пресслужбі поліції Львівської області та асоціації жінок-юристок “ЮрФем”. Останні звернулися за допомогою до досвідченого адвоката Олега Іванова, який і взявся представляти інтереси потерпілої.

Наразі доньці затриманого вже 21. Кілька років тому вона звернулася до правоохоронців із заявою про розбещення, знущання та сексуальну наругу, здійснену власним батьком. На цей крок її надихнула розмова із психотерапевтом. Однак одразу дівчині не повірили, позаяк її кривдник є дияконом однієї із львівських парафій. Як стверджує видання Zahid.Net із посиланням на власні джерела у поліції, це навіть не УПЦ МП.

За словами адвоката потерпілої Олега Іванова, чоловік роками знущався над власною донькою, знімав процес розбещення на фото і відео, займався сексуальним насиллям. Аж до самого затримання він, як священнослужитель, мав доступ до інших дітей, що ставило їх у зону ризику.

Підозрюваний є дияконом однієї із львівських парафій, тому початково у звинувачення доньки ніхто не вірив

Днями у Львові було затримано 44-річного місцевого жителя, який має сан священнослужителя. Його підозрюють у розбещенні неповнолітніх, зокрема знущанні і зґвалтуванні власної доньки до її 18-ліття. При обшуку у його будинку було знайдено чимало порнографічних матеріалів за участі дітей.

Подробиці справи розкрили у пресслужбі поліції Львівської області та асоціації жінок-юристок “ЮрФем”. Останні звернулися за допомогою до досвідченого адвоката Олега Іванова, який і взявся представляти інтереси потерпілої.

Наразі доньці затриманого вже 21. Кілька років тому вона звернулася до правоохоронців із заявою про розбещення, знущання та сексуальну наругу, здійснену власним батьком. На цей крок її надихнула розмова із психотерапевтом. Однак одразу дівчині не повірили, позаяк її кривдник є дияконом однієї із львівських парафій. Як стверджує видання Zahid.Net із посиланням на власні джерела у поліції, це навіть не УПЦ МП.

За словами адвоката потерпілої Олега Іванова, чоловік роками знущався над власною донькою, знімав процес розбещення на фото і відео, займався сексуальним насиллям. Аж до самого затримання він, як священнослужитель, мав доступ до інших дітей, що ставило їх у зону ризику.

Львів затримання педофіла
Так виглядало затримання підозрюваного у знущанні над донькою диякона
“Півтора року тупцювались ми на місці. Проблема була в тому, що ніхто їй <потерпілій> не вірив. І поліграф був навіть не найбільш втішним, таким розпливчастим. Ніхто не міг повірити, що дійсно вона говорить правду, тому що її батько є священнослужителем. Ми проводили розслідування, допитували її, проводили поліграф. І на тому все “заглохло”, — пояснює юрист.

Однак перш ніж справа закрилася повністю, Іванов зміг переконати прокурора у необхідності обшукати житло підозрюваного. Під час нього було виявлено чимало жорстких дисків, на яких знаходилися тисячі файлів та документів. Під час перевірки цих носіїв інформації було знайдено фото та відео порнографічного характеру за участі неповнолітніх.

“Ще раз допитали постраждалу вже по тих епізодах, які знайшли. Вона впізнала себе, батька, ті епізоди, коли вони відбувались і що саме було. І ці електронні докази збігаються з її показаннями. І йому інкримінували”, — резюмував Олег Іванов.

Наразі 44-річний підозрюваний знаходиться під вартою без права на заставу, хоча і очікується, що його адвокат може звернутися до суду щодо зміни запобіжного заходу. Однак представники доньки горе-священника збираються боротися за тим, аби ця особа залишилася за ґратами.

Наразі продовжується досудове розслідування, правоохоронці намагаються встановити, чи були ще факти знущання над іншими неповнолітніми. Якщо вину чоловіка доведуть, найближчі 15 років він може провести у в’язниці.

У Бразилії в регіоні Байшада Мараньєнсе матір майже 20 років протримала свою доньку зв’язаною у камері. 39-річну жінку врятували поліцейські, вона була знесилена та голодна.

Про це пише g1.globo.com.

Цього тижня в одному із сільських населених пунктів Бразилії поліція затримала літню жінку, яка майже 20 років тримала зв’язаною в імпровізованій камері в закинутій будівлі свою 39-річну доньку.

Жертву знайшли в імпровізованій камері зі скутими ногами і зв’язаними руками, в антисанітарних умовах, голодною і спраглою. Її мати, яка також перебувала в будинку, мала явні ознаки алкогольного сп’яніння.

Потерпілу жінку госпіталізували. Причиною ув’язнення мати назвала те, що її донька в юності втратила двох дітей і нібито через це стала дуже агресивною, а тому вона закрила її у хліві.

Поліція заарештувала матір і чоловіка, який теж причетний до знущань над 39-річною жінкою. Правоохоронці встановлюють усіх підозрюваних.

“Ваша Величносте! Я, Саша Матвієнко, з українського міста Кропивницького. Мені 10 років, 7 з яких я живу без тата. Він був військовим, його вбили на війні на Донбасі. Мені дуже сумно, що ми тепер тільки вдвох із мамою. Зараз Росія знову лякає мою країну великою війною, а війна — це коли гинуть тата і багато, багато мирних людей. Я Вас дуже прошу, скажіть Путіну, щоб він забрав свої танки і своїх солдат від нашої землі. Я бачила на фото, що у вас маленькі правнуки. Вони щасливі, бо мають тата і маму. Я бажаю Вам миру і бути здоровою. Дуже вірю, що Ви поважна пані — Королева Великої Британії, прочитаєте мого листа і попросите російського Путіна не вбивати українських людей”, – звернулася дівчинка до Єлизавети II.

Навесні 2015 року фото трирічної дівчинки Саші, котра стискає в руці Орден «За мужність», облетіло мало не увесь світ. Нагороду вона отримала замість свого батька, прикордонника Андрія Матвієнка, який рятуючи з-під обстрілу товаришів, отримав смертельне поранення.

7 серпня 2014 року прикордонники поверталися з виконання завдання з охорони й оборони державного кордону за маршрутом м. Амвросіївка – пункт пропуску “Успенка”. Не доїхавши 1 600 метрів до пункту пропуску, автомобіль УАЗ підірвався на радіокерованому фугасі. Осколками були поранені кілька військовослужбовців, серед яких і сержант Матвієнко, який помер у шпиталі.

Учора донька Андрія Матвієнка писала лист разом з мамою Іриною. З перекладом допомогла Сашина репетиторка з англійської мови.

“Ми з донькою подумали, а чим ми можемо допомогти? Наш тато зробив все, що від нього залежало, його з нами немає, але це не означає, що ми маємо сидіти склавши руки у такий важкий для України час. Можливо, ця поважна пані, прочитавши наше послання, перейметься нашим болем й долею України і зробить бодай спробу вплинути на нашого північного сусіда і стримати його агресію”, – відзначила Ірина Матвієнко.

Картину із зображенням Олександри написала прикордонниця Наталья Устьянцева

Як повідомляють у поліції Вінниччини, про зникнення жінки 9 вересня у поліцію повідомила її свекруха. Остання повідомила, що жінка зникла напередодні ввечері.

Правоохоронці, які прибули на місце події виявили у закинутому колодязі тіло жінки, прикидане побутовим сміттям та ганчіррям. Також у поліції повідомляють, що смерть жінки настала внаслідок численних ножових поранень. За підозрою у вчиненні злочину затриману 16-річну доньку вбитої жінки. Донька зізналась у скоєному злочині, та повідомила, що під час чергової сварки не втрималась, схопила ніж, а коли зупинилась мати вже не дихала.

Щоб приховати вбивство дівчина вивезна на тачці тіло мами, та скинула його до занедбаної крениці, присипавши непотребом. Пізніше дівчина повернулась додому, змила сліди крові, викинула закревавлений одяг, та ножа.

Затриману помістили до ізолятора тимчасового тримання, та оголосили про підозру за статтею 115 (Умисне вбивство).

“Донька піднімає цю тему, вона не хоче, щоб я йшов на другий термін. Як би я не любив свою доньку, але це залежить тільки від рівня того, що ми встигнемо зробити, і тільки від цього”, — розповів Зеленський.

За словами Зеленського, його донька наступного року вступатиме до вузу в Україні, хоча їй комфортніше було б навчатися за кордоном.

“Тільки тут, тому що я президент України, а не іншої держави. Це моє бажання, і в нас є з нею така домовленість. Хоча їй дуже непросто, тому що, якби вона навчалася за кордоном, вона б могла навчатися без охорони. Тому комфортніше десь, але точно в Україні”, — сказав він.

Відповідаючи на питання, де буде жити його родина після закінчення президентства, оскільки власний будинок він продав і переїхав у державну резиденцію, Зеленський сказав: “Ми декілька варіантів знайшли. Зараз питання, як пришвидшити процес, чи купити домівку вже готову, зробити ремонт або землю і нову домівку будувати”.

На засіданні пані Світлана розповіла, що довший час перебувала на заробітках в Італії. Тож коли наприкінці 2008 року дочка попросила позичити їм із чоловіком 30 тис. євро, якийсь час роздумувала та вагалася. Адже сума була чимала. Однак її дочка Анжела, яка тоді працювала в одному з районних судів Тернопільщини, пояснила, що у них на роботі вирішили побудувати житловий будинок для своїх співробітників. Дозвільні документи місцева влада надала, потрібні лише кошти. Позику обіцяла повернути через 9 років, наприкінці 2017-го, про що й написала у присутності знайомої розписку. Утім давно вже сплив зазначений термін, а борг їй не повернули. Більше того, декілька років тому дочка розлучилася з чоловіком і з тих пір подружжя активно ділило майно у суді. Зважаючи на ці обставини, Світлана просила стягнути порівну з дочки та колишнього зятя по 15 тис. євро, що еквівалентно 446 тис. 550 грн., та ще по 3% річних – 41 тис. 142 грн, пише тижневик “Номер один”

Анжела з позовом матері погодилася: «Вважаю, буде справедливо повернути матері позичені кошти, які вона витратила на купівлю будматеріалів для зведення житлового будинку для нашої родини».

Однак її колишній чоловік відмовився сплачувати колишній тещі будь-які кошти, а судовий позов назвав «спланованою акцією» родиною ексдружини, щоби змусити його відмовитися від поділу подружнього майна, у тому числі недобудованого житлового будинку, пояснив він у суді.

«Я за освітою інженер-технік, з 1998-го по 2001 роки перебував на сезонних роботах у Польщі та Німеччині, потім три роки працював будівельником у Києві. Повернувшись додому, я дня не відпочивав, а влаштувався на роботу в місцевий центр зайнятості. Водночас продовжував будувати свій будинок: штукатурив, заливав сходи та сходові клітки як у себе, так і за відповідну оплату сусідам. Потім знову поїхав на заробітки – спочатку до Росії, згодом до Польщі. Восени 2016 року через проблеми зі здоров’ям змушений був повернутися додому, а невдовзі отримав групу інвалідності. Я 12 років будую свій дім, однак він і досі не добудований. Якби теща насправді позичила нам таку солідну суму, запевняю вас, ми б уже давно відсвяткували новосілля, а так я змушений був призупинити роботи. Однак я вже оселився в будинку, адже всюди вставив вікна та двері, провів електрику й воду, повністю облаштував декілька кімнат. Стосовно позичених 30 тис. євро, то про кошти я дізнався вже у суді», – розповів чоловік і наголосив: чому колишня дружина належно оформила розписку, водночас не отримала від нього письмової згоди на позику – укладення такого правочину в інтересах сім’ї. Тим часом, відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу, така згода повинна бути обов’язково.

Більше того, Анжела мала би довести в суді, по-перше, що позичені гроші вона використала саме для будівництва будинку, тобто для задоволення потреб сім`ї, а не витратила на власні потреби. По-друге, що її колишній чоловік дав згоду на укладення договору позики. Однак цього жінка підтвердити не змогла.

Зважаючи на це, Монастириський районний суд своїм рішенням лише частково задовольнив позов пані Світлани та зобов’язав її дочку повернути матері позичені 15 тис. євро та 32 тис. 776 грн., що складає 3% річних за договором позики.

Тернопільський апеляційний суд скаргу матері-позивачки залишив без задоволення, щоправда, трохи змінив суму річних – 33 тис. 717 грн.

Верховий суд залишив ці рішення без змін, а касаційну скаргу горе-позичальниці – без задоволення. І ця постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

З етичних міркувань всі імена діючих осіб у публікації змінено.

У 2014 році після подій на Майдані та погіршення економічної ситуації в Україні послідувала нова хвиля еміграції. За даними аналітичного порталу «Слово та Діло», у 2014-2015 роках із країни виїхало 900 600 людей, серед них опинилася й Оксана.

«Я поїхала, коли моїй доньці було 15, а зустрілася, коли вона була вже повнолітньою. Я думала, що наша зустріч відбудеться набагато раніше. У мене був чіткий план, як і коли повернуся додому. Я вірила, що ми знову розпочнемо життя вдвох. Але Настя вже тоді говорила: «Мама, ти не повернешся. Все буде добре, але інакше».

Оксана та Настя
З її татом ми розлучились, коли мені було 27, а Насті – 5. Наше сумісне життя стало схожим на змагання з перетягування канату, ми більше не чули одне одного. Щоб остаточно не зіпсувати стосунки та не зашкодити дитині, граючи в «щасливу родину», ми вирішили, що більше не будемо разом.

Так почалося наше самостійне життя. Стосунки з Настею ніколи не нагадували стосунки мами та доньки. Ми розповідали одна одній усі найважливіші таємниці та хвилювання. Усі рішення ми приймали разом, і байдуже, скільки їй було років, здається, вона одразу народилась дорослішою та розумнішою за мене.

Своєї квартири в нас не було, тому на початку ми гостювали в моєї сестри. Так тривало декілька місяців. Пізніше мені вдалося знайти роботу, яка змогла забезпечити мені та доньці нове житло. Ми переїхали до нашої першої зйомної квартири.

Моя донька все розуміла, і коли їй чогось дуже хотілось, вона питала: «Мам, ти купиш це мені потім?»

Як кожна мама, я хотіла дати своїй дитині все. Наш місячний бюджет складав 750 гривень, 350 з них я платила за квартиру, 130 ішло на проїзд, 270 залишалось на речі та продукти для Насті, а також на наші традиційні недільні вистави в театрі. Довгий час мій щоденний раціон складався з однієї булочки, одна її половина – на сніданок, друга – на обід.

Моя донька все розуміла, і коли їй чогось дуже хотілось, вона питала: «Мам, ти купиш це мені потім?»

Я багато працювала, часто затримувалася допізна і згодом моя робота була відзначена. Мені запропонували підвищення, а згодом і нову роботу. Заробітна плата стала в декілька разів вищою. Я почала замислюватись над купівлею квартири, звісно, в кредит. Завдяки родичам я вирішила ризикнути.

Ми відкрили нову сторінку нашого життя у своєму новому домі

2007-й Новий Рік ми святкували з донькою на підлозі нашої квартири. Ми майже нічого не встигли перевезти, у ту ніч з меблів у нас були матрац, телевізор, декілька стільчиків, мікрохвильовка, щоб розігріти їжу, та найголовніше – ялинка. Ми відкрили нову сторінку нашого життя у своєму новому домі.

Тут у нас справді все почалося по-новому. Нові цікаві задачі, проекти у великих компаніях. Але життя в країні також почало змінюватись. У 2014-му під час та після подій на Майдані економічна ситуація значно погіршилась. Валюта знову підскочила в ціні, з 8 гривень за 1$ до 12, а потім взагалі до 25. Я зрозуміла, що не зможу знайти роботу в Кривому Розі чи навіть усій Україні, яка змогла б забезпечити нашу сім’ю. Потрібно було виживати, тому розмови про те, що я поїду на заробітки, які звучали й раніше, щодня частішали й згодом перетворилися на реальність.

Заповітний звук печатки
У 2014 році я змінила Кривий Ріг на італійську Болонью. Мені було 38 років, за плечима – багаторічний досвід роботи в корпораціях на різних посадах. Оформлення документів тривало декілька місяців. Після того як я отримала відмову у відкритті першої візи, це ще більше мотивувало мене йти до кінця. На той момент не було навіть думки, що це знак і треба залишитись, радше навпаки, я повинна була зробити все для того, щоб поїхати і дати шанс на краще життя своїй дитині та собі.

Коли настав день від’їзду, я відчувала страх, боялася не витримати і ставила собі купу питань: «Я зможу? Як моя донька буде жити сама? Що буде з нею? А зі мною? Чи вийде вивчити мову, знайти роботу? Чи виплачу я кредит? Чи зможу я змінити все?»

Мені здається, що найважчим цей період став для Насті. У п’ятнадцять років вона залишилась одна. Вступ до коледжу, новий колектив, доросле життя – усе це вона проходила самостійно, без моєї підтримки.

8-го жовтня 2014 року на зупинці мене забрав автобус, який повинен був доставити мене в Болонью. Уже на польському кордоні під час огляду документів прикордонники ставили дуже багато запитань і в підсумку висадили мене через те, що при собі я мала недостатньо готівки.

У закордонному паспорті стояла туристична віза на Кіпр, а в Мілані нібито була добова пересадка.

Я досі не можу пояснити, як та звідки, але завжди знаходяться люди, які готові допомогти. Я за це вдячна обставинам. Завдяки знайомим мені вдалося знайти родину, яка дозволила заночувати в них, а наступного ранку повинна була провезти мене через кордон. На жаль, друга спроба також не стала успішною. І навіть велика кількість готівки в моєму гаманці не допомогла пройти митний контроль.

Тільки через п’ять днів після від’їзду я нарешті прибула до Італії, у Мілан. У закордонному паспорті стояла туристична віза на Кіпр, а в Мілані нібито була добова пересадка. Проходити паспортний контроль було страшно. Я думала: «а раптом знову завернуть? А якщо нічого не вийде і мене депортують?»

Я прокручувала в голові фрази англійською, щоб пояснити, чому я опинилася саме тут. Щоб здаватися впевненішою, я нафарбувала губи червоним, одягнула підбори, зробила зачіску, кам’яне обличчя, видихнула та пішла. Один стук печатки – мене пропустили. Я вийшла з аеропорту, сіла у швидкісний потяг – і вже через декілька годин була в Болоньї. Тоді, 13-го жовтня, Всесвіт ще раз довів, що 13 – моє щасливе число.

Я приїхала допомагати в родину, в якій вже працювала українка. З її допомогою та словником у руках я почала запам’ятовувати перші фрази. Вивчення мови просувалося швидко. У квартирі завжди був увімкнений телевізор, щоб вуха «звикали» до італійської. Через декілька тижнів я могла відповідати на питання, звісно, плутаючи закінчення чи місця слів у реченнях. Головне – не боятися помилитися, тебе точно зрозуміють, а з часом та практикою всі помилки зникають.

Я прасувала, прибирала, прала, дивилася за бабусями й дідусями. Жила в багатих фаміліях, допомагала з дітьми, освоювала нову кухню, вивчала культуру та людей

Тюльпани для доньки
Перший рік в Італії був найважчим. Робота увесь час змінювалась, разом з нею доводилось змінювати і житло. Термін моєї туристичної візи давно закінчився, я мала статус нелегалки та шукала родину, яка зможе надати не тільки роботу, але й оформити документи. Я від’їжджала працювати в маленькі селища в горах, потім знову поверталась у Болонью. Я прасувала, прибирала, прала, дивилася за бабусями й дідусями. Жила в багатих фаміліях, допомагала з дітьми, освоювала нову кухню, вивчала культуру та людей.

У вільний час було багато прогулянок наодинці та розмов із собою. Я ходила по місту, зустрічаючи людей, які змогли б допомогти з роботою, та в пошуках безкоштовного вай-фаю для дзвінка доньці. Наша перша розмова по скайпу відбулась через чотири місяці після мого від’їзду. Це було важко, бо нам обом хотілося поговорити і багато чого розповісти, але замість цього кожна з нас сиділа та ревіла.

Незважаючи на те, що між нами була відстань більше двох тисяч кілометрів та довжиною в три роки, наші стосунки не змінились. Ми, як і раніше, могли говорити годинами, сваритися, потім знову миритися та сміятися до спазмів у животі.

Я поїхала, коли доньці було 15. Ми знову зустрілися з Настею, коли вона вже була повнолітньою. Спочатку я думала, що зустріч відбудеться раніше. У мене був чіткий план, як і коли повернуся додому. Я вірила, що ми знову розпочнемо життя вдвох. Але Настя вже тоді говорила: «Мам, ти не повернешся. Все буде добре, але інакше».

Я чекала на неї в аеропорту задовго до того, як приземлився літак, перебирала в руках тюльпани та хотіла прискорити час, щоб скоріше обійняти. Тоді ми провели разом 10 днів, спали обіймаючись, гуляли містом, ходили на шопінг, їли морозиво і не випускали з рук телефон, щоб зробити якомога більше спільних фото.

Моя донька стала самостійною, переїхала з Кривого Рога до Києва та всього досягає сама. Ми бачимось декілька разів на рік, і найкращий подарунок для мене – це її неочікувані візити та наші дівочі посиденьки на балконі.

Я чекала на неї в аеропорту задовго до того, як приземлився літак, перебирала в руках тюльпани та хотіла прискорити час, щоб скоріше обійняти

Нова реальність
Зараз мені 42. Я майже закрила всі свої «хвости», виплатила кредит, побачила життя з іншого боку та більше нікуди не поспішаю. Мені хочеться жити, насолоджуватись, бути тут і зараз. У мене немає бажання гнатися за роботою та визнанням. Я не хочу повертатися в Україну, адже в Італії почуваюся спокійно та захищено. Здається, у душі я завжди була італійкою (сміється). Для абсолютного щастя мені не вистачає тільки моєї Насті поруч.

Тут, в Італії, зі мною відбулась ще одна кардинальна зміна – кохання. Його усвідомлення, прийняття, розуміння. Я зустріла чоловіка, завдяки якому змогла відкрити в собі те, що давно приховувала. Усе, що відбулося, перевернуло моє життя, зробило його більш насиченим та щасливим. Тепер я можу ділитися цим відчуттям зі своїми рідними. І я не змогла би зробити все це без своєї маленької, але мудрої доньки, її підтримки, любові та віри в мене.

Тут, в Італії, зі мною відбулась ще одна кардинальна зміна – кохання

Жінка зателефонувала на 103. Вона страшенно хвилювалась і розповіла медикам, що її матір намагалася вкоротити собі віку. Але коли лікарі швидкої прибули на виклик, то побачили зовсім іншу картину. Вони нарахували у 71-річної бідолашної 5 ножових поранень у спині. Жінка померла у кареті швидкої просто перед приймальним відділенням. Лікарі одразу повідомили про надзвичайний випадок у поліцію. Ті швидко з’ясували правду.

Як виявилось, мати із донькою дуже часто сварились. Літня жінка жила разом із донькою, зятем та двома онуками. У пориві люті під час чергового конфлікту молода жінка не стрималась і схопилась за ніж.

Нині вбивцю відпустили під домашній арешт.

Всі вітчизняні ЗМІ приписують йому роман з Таїсією Сватко, хоча ніяких офіційних коментарів з цього приводу вони не давали. Саме тому в мережі регулярно ведуться розмови на тему того, що відносини потенційної парочки дійсно мають місце бути, адже мовчання — знак згоди.

Герої нашої сьогоднішньої статті ведуть свої мікроблоги в Instagram. Будь-яке нове фото викликає справжнє захоплення у фанатів, але не обходиться і без чергових версій на тему роману Олега і Таюне.

Так, побачивши фотографію Таїсії з молодою дівчиною на ім’я Ніна, користувачі відразу відзначили їх разючу схожість. Ось як Сватко підписала публікацію: «Круто насолоджуватись святом разом».

https://www.instagram.com/p/B2VEp-eIsQE/?utm_source=ig_web_button_share_sheet

Співак без перебільшення є викрадачем жіночих сердець українок. Як би прихильницям не хотілося опинитися на місці тієї самої вовчиці, воно вже зайнято.

Всі вітчизняні ЗМІ приписують йому роман з Таїсією Сватко, хоча ніяких офіційних коментарів з цього приводу вони не давали. Саме тому в мережі регулярно ведуться розмови на тему того, що відносини потенційної парочки дійсно мають місце бути, адже мовчання — знак згоди.

Герої нашої сьогоднішньої статті ведуть свої мікроблоги в Instagram. Будь-яке нове фото викликає справжнє захоплення у фанатів, але не обходиться і без чергових версій на тему роману Олега і Таюне.

Так, побачивши фотографію Таїсії з молодою дівчиною на ім’я Ніна, користувачі відразу відзначили їх разючу схожість. Ось як Сватко підписала публікацію:

Реакція в коментарях не заставила на себе чекати: «Дівчатка, ви дуже гарні і чимось схожі»; «Приємно вас бачити разом»; «Дві принцеси, просто чудо!»; «Чому вони такі схожі?». Напевно відомо, що у Винника є син Юліан, оскільки в 2015 році він сам про це розповів, однак ім’я матері артист, звичайно, не називав. Не виключено, що це якраз таки Таюне.

У мене доросла дочка, їй 33 роки. Вона живе окремо, виховує дитину. З чоловіком давно розлучилася, працює і тягне все на собі. Так що там говорити! Таким в наш час вже нікого не здивуєш, адже багато жінок так живуть. Я і сама свого часу багато працювала, щоб дати їм з сестрою все необхідне. Пропадала на роботі з чоловіком цілодобово!

Зараз я вже на пенсії, а ось забезпечувати дочку мені доводиться до цих пір! Не те щоб повністю, але частково! А для мене це, ой, як не просто! Так, дочка працює, але вона часто просить у мене фінансової допомоги.

Я прекрасно все розумію. Вона одна виховує дитину, все на її плечах, зарплата невелика, а ціни шалені. Так воно і є! Тільки от я не можу їй допомагати. Я ж пенсіонер, які у мене можуть бути гроші? Звідки вони у мене? Я б і хотіла допомагати доньці і онуку, але мені нічим!

Самі знаєте, яка пенсія у звичайної людини. Тут самій ледве вистачає, щоб зводити кінці з кінцями, не те, щоб допомагати іншим! Тільки ось дочка ніяк не зрозуміє цього! Вона просто не вірить мені. Ще й ображається, що мало даю! Я так втомилася від цієї ситуації! Сил просто немає вже! Всі розмови з дочкою зводяться до грошей! Хоч би поцікавилася, як мені самій живеться! Так, де вже там! Тільки про своє говорить!

Як прийде до мене в гості, так і скаржиться, що грошей немає. Все ниє і ниє! Бачите, не вистачає їй зарплати на їх з сином витрати! Так, часи зараз не прості, але що поробиш? Усім важко, і мені, в тому числі. Я ж не проти допомагати дочці, але у мене немає такої можливості! А моя дочка звинувачує мене в байдужості! Вона каже, що я просто не турбуюся про неї і онука, ось і не хочу давати грошей. Вона просто не вірить, що у мене самої проблеми з грошима. Думає, що раз я пенсіонер, то і не витрачаю нічого, ось так!

А недавно, моя дочка взагалі сказала, що я мабуть збираю гроші, а вона живе на копійки! Ось що за маячня? Що я можу налагоджувати? Хіба я б пошкодувала для неї хоч щось? Так я б віддала все, що у мене є! Якщо б тільки мені було що віддати! Хіба я б могла відкладати гроші, знаючи, що моя дитина живе в злиднях?

Потім донька наче заспокоїлася, але це лише на певний час. Якось вона прийшла до мене і запропонувала мені їхати на заробітки в Італію. Мама її подружки вже давно там працює, допомагає доньці, навіть квартиру купила. От моя донька і попросила її, знайти і мені там роботу, щоб я могла їй допомагати.

Я відмовилася, бо їхати кудись в 63 роки я не хочу, страшно вже якось. Донька образилася, сказала, що я егоїстка, яка думає лише про себе. Я б поїхала, заробила б гроші, а вона в цей час ще й мою квартиру могла здавати.

Як тільки дочка могла подумати таке? Чому вона постійно думає, що я маю вирішувати її проблеми? Чому тоді її сестра сама справляється з життєвими проблемами і не просить грошей у мене. А мій молодший дитина вирішив, що я до старості буду її забезпечувати. Я вважала, що діти повинні доглядати за батьками в старості. Виходить, я маю утримувати дочку і зараз, коли я вже на пенсії. Чому вона не намагається заробляти більше, а просить у мене?

Прокручую варіанти своїх доводів, все думаю, як же їй пояснити все спокійно Як же розв’язати цю проблему і зберегти хороші відносини з донькою?

У середу, 21 жовтня, під Харковом на Окружній дорозі в районі Екопарку зіткнулися Toyota Land Cruiser і Lanos. У ДТП загинув підполковник ДСНС в Харківській області Дмитро Азарєнков і його 15-річна дочка Анастасія, які їхали в “Ланосі”. Водій “Тойоти” вижив.

Про це OBOZREVATEL повідомило джерело в правоохоронних органах. Telegram-канал “ВЕХА” пише, що водій Toyota – син колишнього співробітника ДАІ. До того ж чоловік нібито був п’яним (щоб подивитися відео, доскрольте до кінця новини).

Заступник начальника облуправління ДСНС Анатолій Торяник для “Суспільного” повідомив, що загиблий чоловік – начальник 32-ї державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС Харківщини.

Додамо, що пресслужба ГУ НПУ в Харківській області повідомила, що аварія трапилася близько 06:40 в районі розвилки автодоріг Київ – Харків – Довжанський та Харків – Бєлгород.

“На автотрасі відбулось лобове зіткнення автомобілів ЗАЗ та Toyota. Попередньо встановлено, що іномарка рухалася зі сторони міста Дергачі в напрямку Салтівського шосе. Авто виїхало на зустрічну смугу руху, де зіткнулося з автомобілем ЗАЗ. У результаті автопригоди на місці ДТП загинули 41-річний водій та 15-річна пасажирка легковика ЗАЗ, – вказано в інформації.

У Toyota перебували два чоловіки – 21 та 19 років. Вони не постраждали та відмовилися від госпіталізації. За попередньою інформацією, молодики перебували у стані алкогольного сп’яніння.

Авіакатастрофа в Чугуєві забрала життя 26 людей. У ній зазнав аварії літак Ан-26 Повітряних сил Збройних сил України. Серед загиблих був і 28-річний штурман Олексій Остапенко. У нього залишилася дружина і семирічна донька.

Жінка офіцера розповіла, що чоловік жив польотами, більше нічого робити і не вмів і не хотів. Про це повідомляється в сюжеті ТСН.

“Це його професія, це його покликання. Тому що ось прям чогось іншого, як літати, він не вмів. Дійсно, ось навіть елементарне. Поміняти кран не міг. У мене чоловік не розумів нічого, крім літаків”, – розповідала вона журналістам.

Дружина загиблого штурмана зазначила, що за хвилини до непоправного семирічна донька спілкувалася з батьком телефоном, вони листувалися. Потім з ним зник зв’язок, але дівчинка маму заспокоювала, що тато вийде ще на зв’язок.

“Мені дитина сказала: “Мамо, почекай. Він, може бути, мені щось відповів”. І вона дістає телефон, і я бачу цю переписку. Мене це не те, щоб зачепило. У мене було таке відчуття, що вона ніби щось передчувала в цей момент”, – сказала дружина загиблого штурмана.

Донька ветерана АТО прочитала проникливий вірш про любов до України, тримаючи в руках прапор, привезений батьком з передової на Донбасі. Чуттєва поезія в устах дитини вразила мережу зворушливою щирістю і викликала захоплені відгуки.

Відео з декламацією вірша дівчинкою опублікував Олександр Колим у своєму Twitter.

“Це Марта, вона тримає прапор, який привіз її татко з війни в 2014 році”, – розповів він.

Вірш називається “Не хохлушка”

Відчуваю себе не хохлушкою
Не без племені, чи без роду
Українка – від кінчиків пальців
Донька славного свого народу
Нескореного в війнах
Не вбитого, не змореного
В тюрмах, в кайданах
А воскреслого, з кров’ю вмитого
Сином славного отамана
Я щоранку до Бога молюся
Щоб мою захистив країну
Де житами поля колосяться
Де літа мої, де і зими
Як росою вмиваються трави
Сонцем ясним зігріються квіти
Україною я пишаюся
Україно, ми ж твої діти!
Як до мами до тебе тулимось
І під стягом твоїм збираємось
І за долею твоєю журимось
Україною, тобою пишаємось!
Хай у долі твоїй стільки вистраждано
Сліз, горя, плачу і криків
Але віримо – тут ти вистоїш
Бо майбутнє твоє – велике
Відчуваю себе не хохлушкою
Українкою звуся в світі

Українкою звуся в світі
А у нас найцінніша гордість
Молитва в душі й на граніті.

Це Марта вона тримає прапор, який привіз її татко з війни в 2014 році.
"Не хохлушка" pic.twitter.com/qo05H6DjxN

— Олександр «Колим» (@SergeantZSU) August 25, 2020

У мережі захоплюються дівчинкою та зазначають, що дитина читала вірш від душі й від серця. Також у коментарях пишуть, що з такими дітьми можна не переживати за майбутнє України.

Молодчинка!
З надривом говорить. Видно, що все пропускає через серце. Хороша талановита дівчинка. Щасливої їй долі!
Гордість за таку дитину
Як взагалі це скарб можна залишити без батька?!
Побільше б було таких дітей у нашій країні, тоді б можна вільно видихнути та не переживати за майбутнє України
Неймовірно
Сонечко. Заради них будемо боротися далі!

Через глобальну нерівність і низку проблем української економіки мільйони українців змушені шукати кращого життя за кордоном. Хтось виїздить на заробітки, а хтось і емігрує зовсім; багатьом вдається знайти себе у новій країні, але далеко не всім.

Читайте Знай в Google News!

Історією однієї дівчини, яка пробувала себе відшукати у Польщі, але так і не знайшла, Знай.ua ділиться на основі матеріалу ресурсу Айбілінг. Мова йде від особи її батьків.

Старша наша дочка вже заміжня, у неї двоє дітей, живуть в місті. А молодша п’ять років тому, у свої 25, поїхала на заробітки в Польщу, і вже п’ять років як не повертається. Спочатку жила в Кракові в гуртожитку і мила підлогу у фітнес-центрі. Два роки тому перебралася до Варшави, змінила кілька робіт, зараз працює посудомийкою в ресторані великого готелю.

Ми думали, що їй вдасться влаштувати життя в новій країні. Що вона знайде собі супутника життя, стабільну роботу, заведе дітей. Та й самі ми теж розраховували на допомогу: ніяк на ремонт в старій хаті не назбираємо.

Але молодша всі гроші витрачає на одяг. У неї вже мішки по всій квартирі (вона сама показує, коли ми телефонуємо по відеозв’язку), вона шле нам сюди, мені і сестрі, те, що їй набридло, стало не модно або велике на неї, тому що вона все більше худне. Вона вже, дивлюся, на своїх сторінках у соцмережах продає за копійки свої шмотки, а нові продовжує купувати.

На одяг йдуть всі її заробітки, вона навіть відпочити або в подорож не може поїхати. До того ж живе надголодь, тому, мабуть, і на їжу не вистачає, схудла сильно, але запевняє, що це вона так стежить за своїм здоров’ям. Через різке схуднення у неї став нерегулярним цикл.

У відповідь на всі благання можна почути тільки одне: “Мамо, я сюди поїхала, щоб дозволити собі таке життя, яким живу зараз, воно Мені подобається. А ви мені просто заздрите, що я з ваших убогості вибралася. А ремонт я робити вам не буду, це вже не мій будинок, я у нього не повернуся ніколи”.

Батькам боляче чути такі слова, але ще більше їх хвилює стан дочки — її шопоголізм ставить під загрозу її здоров’я і майбутнє.

У Полтаві батько жорстоко побив свою доньку на очах у людей.

Про це повідомила пресслужба ГУ НПУ в Полтавській області.

У соціальній мережі правоохоронці виявили відео, де старший чоловік жорстоко поводиться з неповнолітньою дівчиною. Події відбувалися біля одного з парків в центральній частині міста.

Чоловік тримав дівчину за волосся, бив її кулаком по тілу та головою об кам’яний парапет.

Наразі дівчину забрали від родини і помістили в реабілітаційний центр.

У Чернівцях нетверезий чоловік облив бензином та підпалив 16-річну доньку за те, що вона втрутилася в його суперечку з дружиною та заступилася за свою матір. Від смерті дівчину врятував старший брат, ідеться в сюжеті ТСН.19:30.

Аня зараз у лікарні з глибокими опіками обличчя, шиї та лівої руки. Як їх отримала, дівчина воліє не згадувати: “Трошки неприємно”. Все сталося 7 січня, мати прийшла з роботи надвечір, удома була Аня, брат та молодша сестра. Батько спав у кімнаті – увесь день він святкував прийдешнє Різдво з сусідом. Чоловік прокинувся дуже агресивним, між ним та жінкою почалася сварка. “Він мене хотів вдарити. Анічка з кімнати забігла і почала за мене заступатися. Старший заскочив і почав їх розбороняти”, – розповідає Наталія Крицька.

Розлючений чоловік вибіг на вулицю і за хвилину забіг назад до хати з пляшкою бензину в руках. “Він хапає Аню за руку і з баклажки почав лити по стінах, Ані на лице, і так як в печі горів вогонь, то в момент спалахнув той вогонь, і так пішло все Ані на лице”, – каже мама дівчинки. Старший брат почав гасити сестру, мати схопила 6-річну сестричку та вибігла з палаючого будинку. Чоловік мовчки спостерігав. “На сходах стояв дивився. Я коли Аньку кинув в сніг, я обертаюсь, кричу йому: допоможи! А він каже: кому треба, хай той спасає”, – пригадує брат постраждалої Іван Крицький.

Сусіди викликали рятувальників та поліцію. Як тільки чоловік почув про правоохоронців, кинувся навтьоки. Швидка, яку викликали сусіди, не змогла дістатися до будинку по слизькій дорозі, тож обпечену дівчину брат з сусідом несли до карети швидкої приблизно два кілометри. З реанімації Аню вже перевели в опікове відділення, але процес одужання буде довгий. “Реабілітація буде не менше року, і десь після року треба буде робити лікування косметичного плану”, – каже завідувач опікового відділення Чернівецької лікарні швидкої допомоги Ігор Семенюк.

Батьку Ані, якого затримали через кілька годин після нападу, загрожує довічне ув’язнення. Родині, яка залишилася без житла і грошей, допомагають волонтери. Сама Аня наразі мріє про одне – побачити свою молодшу сестричку. Оскільки у сім’ї немає житла, дівчинку забрали в будинок малютки. Мати та брат поки живуть в лікарні, поруч із Анею.

Тернополянин Михайло Вересюк був за кордоном на заробітках 15 років —працював на будові в американському місті Пассайк, що у штаті Нью-Джерсі. Цього року йому виповнилося 71 рік. Своєю болісною заробітчанською історією чоловік поділився з місцевим виданням 0352.ua.

На заробітки чоловік відправився в 2000 році. З дружиною на той момент був давно розлучений, а в Україні у нього на той час була єдина рідна людина — донька Тетяна. Влаштувавшись на чужині на роботу, батько допомагав їй та онукам фінансово. Та крім допомоги довірив доньці зберігання його грошей, і доручив придбати йому квартиру.

“Я довіряв своїй єдиній доньці Тетяні, підтримував її фінансово — купив автомобіль, гараж, давав гроші на навчання онучок, а також пересилав їй свої заощадження і просив ставити на депозит у банку. В якийсь період я вирішив придбати квартиру в Тернополі, попросив доньку підшукати житло. Купила двокімнатну квартиру на вул. Лучаківського, що на масиві “Дружба”. Домовилися, що житло поки що запише на себе, зареєструє там мене, а згодом я все переоформлю. У помешканні жили квартиранти, плату донька забирала собі”, — розповів Михайло Адамович.

Проте, повернувшись із заробітків, чоловік залишився без грошей та житла.

“Скандал між нами виник після того, як вона без моєї згоди за мої гроші купила земельну ділянку в селі, поруч із обійстям колишньої моєї дружини, а її — матері. Це мене обурило! До того ж почало випливати, що при кожній покупці вони мені казали одну вартість, а реальна була іншою. “Приїдеш з Америки — зарию тебе…” — випалив якось через скайп зять. Це за те, що я десять років годував їхню родину… Після того ми перестали спілкуватися. Приїхав я до Тернополя наприкінці 2015-го”, – розповів чоловік.

Відразу після повернення Михайла Вересюка в Україну донька незаконно продала його квартиру своєму зятеві, а зять самовільно виписав господаря, залишивши його без даху над головою.

Щоб повернути свої зароблені важкою працею гроші, звернувся до суду, але Феміда стала на бік його доньки, бо хоч і є усі банківські чеки про переказ коштів, а сума складає 109 тис. доларів, але домовленості щодо використання коштів були усними. Колишній заробітчанин вважає таке рішення суду несправедливим.

“На жаль, терези схиляють на бік того, хто більше “підмаже”, все вирішують гроші… Спершу Тернопільський міськрайонний суд ніби прислухався до моєї позиції, навіть наклав тимчасовий арешт на квартиру, але згодом усе змінилося… У США я теж мав справу з судом, але такого беззаконня, як в українських судах, я не бачив. “За що мені тепер жити?..” — запитав я в розпачі суддю апеляційного суду. Я тяжко працював, відправляв гроші в Україну, а тепер мені нічого не належить. Хочу, щоб моя прикра історія стала уроком для наших емігрантів, які передають дітям гроші, хочуть, щоб їм добре жилося, а потім залишаються нікому непотрібними безхатьками…”, – гірко підсумував Михайло Вересюк.

Про це повідомила прес-служба поліції Чернівецької області.

Після отримання повідомлення на місце події одразу виїхали правоохоронці.

Зокрема, дівчина написала заяву, де вказала, що всупереч її волі, батько застосував фізичне насилля та вступив з нею у статеві відносини.

Зловмисника затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та поміщено до ізолятора тимчасового тримання.

Однак журналісти каналу “Чернівці” дізналися дещо жахливіше – 15-річна дівчина народила дитину від рідного батька.

Дев’ятикласниця із села Глиниця, що на Кіцманщині зізналася – батько її ґвалтує вже не вперше. І її однорічна дитина від її власного тата. У сюжеті телеканалу Чернівці йдеться, що ні матір, ні бабуся не заступилися за потерпілу, мало того, вони замовчували цей факт. Тому дівчина вирішила звернутися до поліції.

«Ви щось шукаєте?» – спитала я. Жінка швидко зникла, а коли потяг підійшов на перон, з’явилася знову. Стала біля мене. Поруч сіла і у вагоні. Поставила біля себе пакет, в якому – чорний хліб і кілька яблук. Джерело.

Кілька хвилин ми мовчали, а потім жінка, яка назвалася Станіславою, почала оповідати свою історію.

«Ви запитували, що шукаю? Уже кілька разів їду до Тернополя, щоб когось… обікрасти. Але – не виходить. Не вмію, не можу. Не дивіться на мене так здивовано – моє життя набрало такого повороту, що, впевнена, в тюрмі мені буде краще», – невтішні сльози покотилися по її обличчю.

Станіслава подала мені яблуко: «Не гидуйте мною, бідовою». І продовжила оповідати далі.

Виходила заміж за одного з кращих хлопців на селі. Микола вирізнявся витонченою вродою, до того ж був майстром на всі руки. Працював у будівельній бригаді, а у вільний час ще й підробляв – штукатурив, майстрував меблі, вкладав плитку. Старався, аби їх єдина донечка Оксаночка мала все. Двічі на тиждень сам возив дівчинку до райцентру в музичну школу, бо Оксанка мала хист до музики і чудове сопрано. Купив їй фортепіано. Возили Оксану на різні конкурси, де вона отримувала високі бали.

Згодом вступила в музичне училище. Наука вимагала великих коштів. Оксана відмовилася проживати у гуртожитку, тож довелося оплачувати квартиру. Тепер Станіслава не мала жодної вільної хвилини. Працювала у колгоспній їдальні. Вдома – господарка, город. А ще почала вишивати бісером і продавати свої витвори.

Станіслава і Микола пишалися донькою – кращою студенткою, активісткою – і нічого для неї не шкодували.

Тихе сімейне щастя обірвав телефонний дзвінок, що одного ранку розбудив Стасю. Телефонували з сусіднього села, де копав криницю її Микола. Працював до пізнього вечора, а на ранок відчув різкий біль у грудях. Доки приїхала «швидка», Микола вже не дихав.

Осиротіла без нього хата, поникла, постаріла Станіслава. Чоловік ввижався їй скрізь: і у майстерні, де він засиджувався допізна, і на дашку криниці, яку гарно обгородив та прикріпив журавля, і у саду, який разом садили.

Станіслава брала в руки його світлину і розмовляла з ним, клялася вивести Оксанку в люди.

«Не плач, мамочко, щоб там, на небесах, татові не було тяжко», – заспокоювала її донька. Може, й права Оксана – Миколу уже не повернути, а їй варто берегти здоров’я, бо ще потрібна своїй дитині.

Одного вечора зайшов до неї сусід Дмитро. Теж удiвець. Колись, ще хлопцем, він упадав за Стасею, але доля розкидала їх по різних життєвих кораблях.

«Давай жити разом, Стасю. Ти – вдoва, я – вдiвець. Небо нас не осудить. Якщо треба, я зачекаю. Знаєш, я й досі люблю тебе. Усе життя любив, але ти обрала Миколу. Ми ще можемо бути щасливими», – мовив несміливо.

Станіслава знітилася: «У мене донька на виданні. Що люди скажуть? Прости мені, Дмитре».

Коли Оксана заявила, що вагiтна, у Станіслави запаморочилося в голові: її Оксанка? Як це? Вона ж навчала її чеснот і скромності, вірила їй. Не раз розповідала, як після першого поцілунку з Миколою не хотіла вмиватися, щоб не змити дотик його губ.

«Не хвилюйся, мамо. Віктор – хороший. Він не залишить мене з дитиною», – заспокоювала Оксана. Говорила так впевнено, що Станіслава в думках уже дякувала майбутньому зятеві, пишалася ним. Якби ж то знала вона тоді, що ліпше б зосталася Оксана матір’ю-одиначкою, аніж мав той Віктор стати її чоловіком і оселитися у їхньому домі!

З перших днів дав зрозуміти, що хазяїн – він, і його слово – закон. Наказав розібрати майстерню Миколи. На тому місці він планував поставити гараж. Станіслава плакала: майстерня – пам’ять про чоловіка. Там нові станки, різний матеріал є, тож Віктор може перейняти його ремесло.

Зять єхидно зареготав: «О, ні! Старе дрантя ремонтувати не буде! Усе нове завезе. І невдовзі повикидав з хати меблі, які Микола виготовив своїми руками. Станіслава голосила за меблями, як за покiйником. Микола всю дyшу вкладав у них. Разом візерунки вибирали.

Але зять не зважав на сльози тещі, став викидати лахи з її шафи. Станіслава стала на порозі: «Не дам шафи! Вона – моя!». Тоді Віктор з усієї сили штовхнув її. Сильно зойкнувши, Станіслава покотилася по сходинах.

Цілий місяць пролежала в ліжку. Оксана не захотіла телефонувати на «швидку», щоб не покликали поліцію. Сама лікувала матір знеболюючими. Ще й звинуватила Станіславу, що не дає їм по-сучасному жити. Невимовний жаль тиснув Станіславі у грyдях. Вона не впізнавала доньки.

Оксана ж була співчутливою, уважною до неї. Вона жила, тяжко трудилася заради доньки. А Микола? Оксана була для нього цілим світом, його квіточкою, сонечком. Як йому там, на небесах, бачити сльози Станіслави і зовсім іншу – жорстоку, пихату, егоїстичну їхню дитину?

Недавно пішла Станіслава до сусідки. Вона скучила за спілкуванням, бо донька із зятем відділилися від неї. Не говорять, уникають її, за будь-що вчиняють скандал. А коли Оксана підняла на неї руку, пішла до сільського голови. Просила, щоб допоміг їй влаштуватися у притулок. На це голова мовив, що треба було подавати заяву в поліцію, доповісти у школу, де Оксана працює вчителькою співів. Та й дім у них добротний.

На порозі чекала її Оксана: «До голови ходила жалітися? Краще б ти здoхла, аніж соромити нас!». З того часу вона боїться доньки, як і Віктора. Тому й стала переслідувати її думка: краще потрапити в тюpму, аніж додому повертатися. Тому й їздить до Тернополя, де ніхто її не знає, щоб погpaбувати когось. «Знаю, це – гріх, але іншого виходу не бачу», – мовила сумно.

Скоро моя зупинка. Станіславі ж їхати ще далеко – у Борщівський район. Вона подякувала, що вислухала її. Я попросила її заспокоїтися: після грому завжди вигляне сонце.

«В тюpму вам не можна»,- пожартувала я.- Краще йдіть до Дмитра».

Синіми, як блавати у житі, очима Станіслава усміхнулася: «А таки – піду. Ви мене переконали, що і на шостому десятку ще можна бути щасливою».

Усю різдвяну ніч Ігор провів в oпeрaційнoму залі найближчої лікарні. За його життя кілька годин бoрoлuся найкращі хiрyргu міста. Серед них – і Світлана Ігорівна, як кажуть, лікар від Бога.

Не одному вона врятувала життя, що трималося на волосинці. Oперyючu Ігоря, стан якого оцінювався як вкрай вaжкuй, лікарка відчувала себе якось дивно.

Це вперше за п’ятнадцять років бездоганної практики з нею відбувалося щось таке, чого вона не розуміла. Відколи карета швидкої привезла чоловіка до лікарні, Світлані здалося, ніби вона його знала, хоч насправді вперше бачила.

Oпeрaція пройшла успішно. Десь аж під ранок лікарці вдалось подрімати якихось дві-три години. А зранку до хiрyргiчнoго відділення завітала її мама. Ярослава Миколаївна завжди приходила у лікарню на великі релігійні свята, коли її донька чергувала.

– Я куті принесла і пампушок, – ще з порога заговорила усміхнена жінка, побачивши чергову медсестру. – На усіх вистачить.

– Мамо, я б і вдома поснідала, в мене ж через годину зміна закінчується, — обійняла маму Світлана Ігорівна. – Ти ж, мабуть, щойно з нічної відправи у церкві?

Ярослава Миколаївна приязно усміхнулася. Скликавши усіх до сніданку, жінка розпитувала, як пройшло чергування.

– Ой, мамо, сьогодні ми рятували одного чоловіка, який потрапив у жaхлuву aвaрiю. Дякувати Богові, все обійшлося, – коротко розповіла Світлана.

При виході із відділення Ярослава Миколаївна зіткнулася із Софією. Її наче голкою кoльнyло у самісіньке сeрцe. Це ж скільки років вони не бачились із колишньою подругою? Та рівно стільки, скільки її Світланці – тридцять вісім.

Тоді Ярослава носила доньку під сeрцeм, а Софія з-під носа забрала її Ігоря. Сказала, що вaгiтнa, що жити без нього не зможе, прuгрoзuла, що щось із собою зробить. Ярослава промовчала, що теж носить під сeрцeм Ігореву дитину.

Хоч у самої на дyшi і в сeрцi панував такий відчай, що не знала, як буде далі, та відпустила коханого. Сказала Ігорю, що розлюбила, а про дитину промовчала. І ось сьогодні, через стільки літ, вони зустрілися. Та що Софія робить тут, у лікарні?

– Лікарю, скажіть, коли можна буде побачити чоловіка? – перервала роздуми Ярослави Софія, звертаючись до її Світлани.

– Пізніше. Зараз йому потрібен абсолютний спокій, – відказала Світлана Ігорівна.

Вже надворі вона помітила, що мама плaчe. І коли дізналася причину, і сама не могла стримати сліз.

– То, виходить, вночі я рятувала життя своєму татові. Ось чому мені було так вaжкo, – після тривалої паузи вимовила донька.

Того ж дня, на Різдво, ввечері жінки знову були в лікарні.

– Я йому вже все розповіла, – перехопила їх в коридорі Софія. – Пробач мені, Ярославо, якщо зможеш.

– Я злa на тебе не тримаю, але дозволь моїй доньці хоч тепер відчути батьківську любов. Бо і так вже стільки років втрачено, – промовила Ярослава.

Донька із татом плакали, немов малі діти, просили пробачення за те, що не знали про існування одне одного, і знову плакали. Ця різдвяна ніч перевернула все їхнє життя.

Автор – Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК

Олену Манзик – мешканку рівненщини, вже сьомий рік судять за організацію вбивства. Ще у 2012 році жінка із 5 спільниками позбавила життя рідного батька. Спочатку один із чоловіків побив загиблого Федора Манзика у його ж квартирі, у день його 50-го ювілею. Потерпілого вивезли до лісу, де намагались зарізати канцелярським ножем та добити палкою. Після катувань тіло облили бензином та підпалили. У матеріалах справи йдеться, що однією із причин організації злочину стало бажання обвинуваченої отримати у спадок частину двокімнатної квартири у місті Кузнєцовськ. Усім учасникам злочину Олена Манзик обіцяла винагороду у різних сумах: від 1000 гривень до 4000 тисяч доларів.

Спільники неодноразово змінювали свідчення. Сама головна обвинувачена провини не визнала та переконувала суд: батька не вбивала. Зізналася лише у тому, що хотіла приховати злочин аби не потрапити у в’язницю.

Сама Олена Манзик переконувала, що батько ніби-то неодноразово знущався над нею, сестрою та матір’ю, тому батька хотіла лише провчити.

Натомість судмедекспертиза довела, що на момент перебування злочинної групи у лісі, потерпілий Федір Манзик був ще живий. Один із учасників злочину Сергій Сніжко, якого засудили до 10 років позбавлення волі, подав клопотання про звільнення його з-під варти, адже за “законом Савченко” він у СІЗО вже сповна відбув призначений йому строк, переконує захист.

Проте Сергію Сніжку у клопотанні суд відмовив. У зв’язку із тим, що обвинувачені були недостатньо ознайомлені із матеріалами справи, судове засідання перенесли. Зазначимо, що за жорстоке вбивство батька Олену Манзик засудили до 13 років позбавлення волі, Олександра Шишка та Володимира Синяченка – на 12 років, та Сергія Сніжка – на 10 років.

Сейтаблаєв опублікував перше фото з заручин дочки. На знімку щаслива дівчина у сукні з квітковим візерунком позує на тлі коробочки з обручкою і великої кількості букетів

“Трохи дивне почуття, коли твою доньку заручили”, – підписав світлину Ахтем і продублював напис кримськотатарською мовою.

Режисер гучного фільму “Кіборги” розповів шанувальникам, що його донька отримала пропозицію від свого коханого і відповіла згодою.

“Щастя молодятам і божого благословення”, “Отакої, яка красуня! Щастя їй!”, “Щиро вітаю”, “Дуже вродлива”, “Нехай буде щаслива”, “Коли мою доньку заручили, я була розгублена, бо ще сама молода, а вже доньку заміж віддаю”, – написали підписники Сейтаблаєва в коментарях до посту.

Її чоловік, Євген Петрович, був діловою людиною, займаючи далеко не останню посаду в якійсь фірмі. Два дні тому його терміново викликали у відрядження, і вчора, коли Віка йому дзвонила, він був недоступний.

Вона потягнулася за телефоном, набрала знайомий номер і з хвилюванням стала чекати відповіді. Євген Петрович довго не відповідав і, нарешті, Віка почула голос чоловіка:

– Так, люба. Як ти? – сказав він.

– Привіт рідний. У мене є для тебе чудова новина. Вчора о 11 годині вечора у нас наpoдилася принцеса, що ти на це скажеш? – в трубці була тиша, і Віка захвилювалася.

– Женю, ну Женю що ти мовчиш. Ти чув що я сказала? Відповідай що-небудь.

У трубці пролунав крик:

– Дочка, у мене наpoдилася дочка. Тепер я щасливий батько!!!

– Вікo, Викуля ти мене чуєш. Ну ти у мене героїня. Ну ти… Я… Послухай, я тобою пишаюся Кохана, сьогодні ввечері я вилітаю. Не можу тут більше перебувати. А як назвемо нашу крихітку, до речі, де вона, щось я її не чую, з нею все в порядку?

– Так все добре, не хвилюйся. Її зараз нянечка принесе, буду годувати, я так хвилююся!

– А ти, як ти себе почуваєш? Як пройшли пoлoги? – Не вгамовувався Євген Петрович.

– Зi мною все в порядку, хоча біль був пeкeльний, але зараз вже не так боляче, лише трохи ниє внизу живота.

Вона у нас кирпатенька, з чорним волоссям і така горлата, не прямo вся в тебе! Не встигла наpoдитися і відразу почала кричати, та так голосно. Кіра… Жень, пам’ятаєш ти говорив що дівчинку назвемо Кіра. Мені здається це відмінне ім’я.

Жень, ти куди пропав, алло?

– Я вже збираю речі, не можу тут сидіти до вечора. Я вилітаю найближчим рейсом.

Кіра. Та, звичайно, відмінне ім’я. Кіра… Кирюша… Кир’яна. Ну все, кохана, я в аеропорт, і пам’ятай, я дуже люблю тебе!

– Тільки мене? Тепер нас двоє! – посміхаючись, сказала Вікторія.

– Так звісно. Незвично ще. Я люблю вас, мої дівчатка! Ну все, до зустрічі. Поки що.

– Бувай, Жень.

Вікторія засміялася, їй раптом стало так легко і добре, та й біль зовсім минув.

Їй не терпілося опинитися вдома, поруч з чоловіком і донькою, всім разом.

Літак спікетував на ЗПС аеропорту і poзбився вщент (Чорний ящик показав випадкову помилку пілотів), з 92 пасажирів чартеру ніхто не вижив.

Віка одна виховує дочку.

Двометровий металевий ланцюг одним замком була закріплений до батареї, іншим – до руки полонянки. Побачене поліцейські, які прибули на виклик, порівнюють з карцером.

“Заносяться їй їжа туди в кімнату, де це все відбувалося, природні потреби вона справляла на пластмасове відро”, – говорить керівник Конотопського відділу поліції Богдан Войцеховський.

На ланцюг дівчину посадили рідна мати і вітчим. Як пояснили потім поліції, з благими намірами.

“Щоб стримати її від наркотиків і кредитів”, – пояснила мама. “Вона сказала, що дочка понабирала кредитів, які змушена була платити її мати. Вирішили таким чином її перевиховати”, – пояснив Войцеховський.

Цивільному чоловікові дівчини, батькові її дитини, вхід в будинок був заборонений. Батьки полонянки вважали, що він вживає наркотики і підсаджує на них їхню дочку. Тому про ланцюг знали тільки вони, дядько дівчини і діти. “Вони забрали у мене телефон і SIM-карту, мої документи і документи на дитину”, – розповіла потерпіла.

Перевиховання відбувалося на очах її 9-річної сестри і 4-річного сина, з яким полонянці дозволяли пограти, сидячи на ланцюгу. Прикута ланцюгом до батареї жінка просиділа так цілий тиждень. Незважаючи на те, що вулиця досить людна, її крики ніхто не почув, тому їй довелося рятуватися самотужки. “Дівчині вдалося звільнитися: вона цей замок відкрила манікюрними ножицями і, коли нікого не було вдома, втекла звідти. Відразу звернулася в поліцію”, – розповів Войцеховський.
Випадком в цілком добропорядної сім’ї ошелешені сусіди – ні про ланцюг, ні про наркотики вони нічого не знали. Їх відгуки такі: “Це шок, це я в шоці. Це там далі питуща сім’я, дебіли, ой. А за цих я нічого поганого сказати не можу”, “Це не метод виховання. Це дуже страшне”, “Я такого уявити не могла. це ж не собака, це дитина”. Потерпілу вже оглянули медики і прийшли до висновку, що вона в нормальному стані.

Чи справді жінка вживала наркотики і брала кредити – поки невідомо. Після звільнення вона з сином перебралася до коханого, розповідати про домашнє ув’язнення тепер категорично відмовляється. “Я не хочу виносити сміття цей, це сімейне. Мені ганьби досить. Мені соромно, і я не хочу, щоб вся Україна знала”, – пояснила вона.

Зараз батьки і родичі полонянки, які були свідками її утримання на ланцюзі, у відділенні поліції, їх опитують слідчі. Спілкуватися з журналістами вони не хочуть – мовляв, це їх особисте горе. За незаконне позбавлення волі всім затриманим загрожує до п’яти років ув’язнення – звичайно, якщо сімейну драму не вдасться залагодити в сімейному колі. Потерпіла вже заявила, що пережите приниження не пробачить. Разом з чоловіком і дитиною вона тепер збирається назавжди виїхати з Конотопа.

Правоохоронці виїхали до місця проживання потерпілого. З’ясувалось, що вночі тут виникла сварка між 19-річною донькою та 41-річним батьком, під час якої дівчина схопила кухонний ніж і встромила його у груди чоловіка.

Наразі потерпілий знаходиться в реанімаційному відділенні шпиталю.

Поліція розпочала слідство,- пише угорський портал Karpatalja.ma.

“Протягом року дівчинка приїжджала в гості до своєї бабусі та батька в одне із сіл Миронівського району, під час таких візитів чоловік періодично вчиняв розпусні дії, про що дізналась мати малолітньої дитини, побачивши переписку в соцмережі останньої, в результаті чого звернулась до правоохоронних органів із відповідною заявою”, – сказано в повідомленні.

В ході розслідування було встановлено, що протягом всього часу спілкування він примушував дівчинку фотографувати і знімати відео оголеного тіла на телефон, а потім пересилати йому через Viber.

“У період з червня 2017 року по лютий 2018 року батько щонайменше раз на місяць отримував від потерпілої фотографії та відеозображення, які з метою отримання грошової винагороди завантажував у мережу Інтернет та надавав відкритий доступ до вказаних файлів невизначеному колу осіб, від яких отримував на картковий рахунок грошову винагороду, загальна сума якої становить майже 20 тисяч гривень”, – зазначили в прокуратурі.

Збоченцю повідомили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 (вчинення розпустних дій щодо своєї малолітньої дочки) та ч. 4, 5 ст. 301 (виготовлення, зберігання, розповсюдження, інше переміщення з метою розповсюдження, вчинене щодо зображень та інших предметів порнографічного характеру, що містять дитячу порнографію та примушування неповнолітньої до участі у створенні зображень та відеопродукції порнографічного характеру, вчинене повторно) КК України.

“За клопотанням прокуратури підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. За вчинені злочини зловмиснику загрожує покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років”, – резюмували у відомстві.

І тоді мама уважно дивиться на мене, дарує цукерки або кілька апельсинів і більше мене не бачить упродовж усього вечора. То в нас вдома такий ритуал існував. Мені наказували йти в дитячу кімнату дивитися мультики. А тим часом мама з цим дядьком замикалися в іншій кімнаті на ключ, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

То ж мені дозволялося дивитися мультики скільки хочу – і навіть до півночі. Та все ж найчастіше мене відправляли до маминої подруги тьоті Люби. Спочатку я навіть називала її мамою. Вважала, що справді вона навіть краща за мою домашню маму.

Ми разом готували уроки. А потім разом пекли на її кухні млинці. А от мама моїми уроками ніколи не переймалася. Казала, що це моя справа. Мене це навіть трохи й тішило. Бо в нас ніколи не було сварок через погані оцінки. Ну, а вже до того, щоб маму викликали в школу через мою поведінку чи погані знання, не доходило.

Але одного разу мама все ж мене і справді насварила. Тільки зовсім не через школу. Вона покликала мене в свою кімнату і сказала, що має до мене серйозну розмову. Я аж налякалася від тих її слів і суворого тону. Але вона силувано посміхнулася. І сказала, що в мене на світі є тільки одна мама. І щоб я не сміла більше тьотю Любу називати своєю мамою. І щоб я зарубала це собі на носі. Тепер я розумію, що вона тоді просто соромилася. Бо що люди могли подумати, коли це чули від дитини?

Після цього наше життя знову потекло у звичному ритмі. Мама вся була віддана дяді Віті. А варто було йому подзвонити, як вона звільняла для нього увесь свій час. А решта часу ішло на те, щоб приготуватися до його приходу.

Я знала – якщо у нас безлад у хаті, то це значить, що дядя Вітя пішов у відрядження. Тоді мама навіть дозволяла собі деколи погуляти зі мною у міському парку. І говорити зі мною довго і весело. Якою ж я була щаслива у ці дужі рідкісні миті! Я місяцями могла жити цим подарованим мені щастям і так чекала наступної нагоди!

Як часто я хотіла поговорити з нею вечорами. Хотілося розповісти про те, що трапилося за день у школі. Але мама завжди слухала мене неуважно. І вже через хвилину перестрибувала на іншу тему. Що правда, то правда – її цікавило, щоб я була сита, щоб росла в теплі і щоб ніколи не хворіла. Тільки ці три чинники були основою нашого зв’язку.

Поза цим мене для матері ніби і не існувало. Тому в дитинстві я люто мріяла про те, що насправді в моєму житті все не так, як мені про це говорять. Що насправді моєю мамою і є тьотя Люба. Просто мені не хочуть про це чомусь говорити.

Адже саме тьотя Люба знала про мене все – що мені подобається баскетбол, що я мрію створювати мультфільми, що я закохана в Колю, але він не відповідає мені взаємністю, а натомість у мене закоханий Юрко, якого я бачити не хочу.

Дядя Вітя забрав від мене маму раз і назавжди, бо ж вона всю себе присвячували йому, а решту часу жила в його очікуванні. А от я не можу напевно сказати, як я до нього ставилася. Думаю, що байдуже. З ним теж не було про що поговорити. А згодом я навчилася і його не помічати. Тому нічого прикрого між нами й не було.

Та тут треба сказати ще й про мого батька. Мій батько пoмeр, коли мені був один рік. Він поїхав на заробітки і там зaгинyв. І це була не легенда, а таки правда.

Я була дуже схожою на свого батька. Але якось тьотя Люба розповіла мені більше – що мама його ніколи не любила. Просто напередодні її кинув хлопець, і вона з відчаю вийшла заміж за першого зустрічного. Мама приймала його подарунки, його турботи, а ще – його гроші. Але коли прийшла звістка про його cмeрть, вона й не дуже за ним сумувала. А вже через рік у неї з’явився той самий дядя Вітя.

Але це було тільки частиною великого айсберга. Набагато більша частина була для мене поки що невидимою. Про неї я дізналася випадково. Якось до тьоті Люби приїхали її подруги, яких вона майже сто літ не бачила. Якраз цього дня я була в неї. Поки господиня побігла на базар за продуктами, я поралася вдома. Адже вона довіряла мені у своїй хаті все. Тож я – разом з подругами тьоті Люби – нарізала салати, пекла котлети.

І тут я почула таке, що ледь не впала зі стільця. Вони ж зовсім не знали, чия я донька, думали, що це просто сусідка забігла на хвилинку. Подруги щебетали без краю. А одна сказала, що дуже жаліє Любу. Бо в неї була дуже велика любов зі Степаном, а от хитра подружка одружила його на собі. Так, так, йшлося саме про того Степана, який був моїм батьком.

Одного разу тьотя Люба застала їх у ліжку. Степан був п’яний до нестями. І навряд чи він тоді до ладу розумів, що трапилося. А моя мама влаштувала це навмисно. Бо подумала, що Степан завжди і заробляти на сім’ю буде, і не зрадить. А ще він був чесний, тож його завжди можна було обвести навколо пальця.

Після цієї пригоди Люба вигнала їх обох зі своєї квартири. Адже підлість полягала ще і в тому, що вона залишила ключі для моєї мами, щоб та відсвяткувала Новий рік. Адже на той час у неї ще не було свого житла, вона жила в гуртожитку. А Люба їхала додому до хворих батьків, тож квартира і так залишалася порожньою.

Від’їзд був несподіваним і вона не встигла попередити про нього Степана. Бо ж мобільних телефонів тоді не було. А тут ввечері Степан прийшов до Люби і застав там мою матір. Ну, а потім вони так відсвяткували Новий рік, що опинилися в ліжку.

Люба не могла цього простити ні своїй подрузі, ні коханому. Вони перестали спілкуватися. А Степан тим часом почав пити. Моя мама ставала до нього все ласкавішою і з горя він потягнувся до неї. Потім народилася я. А через рік його не стало. Татова cмeрть знову помирила колишніх подруг. Отака от історія.

Так от чому тьотя Люба мене так любить! Адже в мені вона любить мого батька, а я є його продовженням.

Я жодним словом не обмовилася про цю історію тьоті Любі. Хай вона думає, що я нічого не знаю. Не розказала я про це і своїй матері.

Але в нашому житті все ж сталися великі зміни. Одного разу нашу в квартиру ледь не вдерлася незнайома жінка. Жінка виглядала дуже змарнілою. І тому не можна було сказати напевне, скільки ж їй років. Єдине, що кидалося мені у вічі, – це її дуже великі і гарні очі. Але в них був такий бiль! Я не змогла довго дивитися в ті очі.

Якщо в мене ще були якісь вагання, то мама одразу зрозуміла все правильно. Тим більше, що вона чудово знала про існування тієї жінки. Це була дружина дяді Віті.

Вона знесилено сіла на стілець у нашій кухні. Так, ніби була членом нашої родини і ніби вона вже тисячу разів уже приходила на цю кухню і все їй тут було знайомо. Раптом вона почала плaкaти. Казала, що більше вже не може витримати всього цього. Хай мама забирає собі Вітю, щоб він більше її не мучив.

А мама у відповідь тільки мовчала. Вона була дуже розгублена. І такою я її не бачила ніколи. Нарешті вона почала просити пробачення в цієї нещасної жінки. Все сталося попри її волю – так намагалася пояснити ситуацію моя мама. Я зовсім не вірила їй.

Жінка кивала у відповідь і теж не вірила моїй мамі. Нарешті незнайомка пішла. У коридорі її плечі здригнулися. Я підвела погляд в ту точку, де дивилася вона, і все зрозуміла. На вішаку висів кашкет дяді Віті.

Жінка зникла і більше в нашому житті не появлялася. Ми повернулися в квартиру і обоє довго мовчали. Нарешті я відверто спитала маму, що вона збирається робити далі. Мама не хотіла дивитися мені в очі. Вона довго дивилася у вікно на наш двір. А потім сказала, що останнє слово хай вже краще залишиться за самим Віктором. Насправді ж вона просто не хотіла його втрачати.

Але того останнього його слова мама так і не дочекалася. Він теж більше не переступив поріг нашої хати. Від нього залишився хіба отой єдиний кашкет на вішаку і купа всіляких споминів. Не могло бути сумніву, що він знав про те, що відбулося сьогодні у нашій квартирі.

Адже і жіночки під під’їздом дуже цікаво перемовлялися, коли побачили незнайомку. Наше місто маленьке і ця жіночка не була для них незнайомою насправді. Вони чудово знали, що це ніяка не родичка, а суперниця моєї мами.

І я не знаю, що відбулося потім у родині дяді Віті, але він вибрав сім’ю і так більше жодного разу не повернувся до нас. І жодного разу він про себе не нагадав, не подзвонив – тож це був остаточний розрив.

Мама зустрічалася випадково з ним у місті кілька разів. Але кожного разу він відводив погляд і вдавав, що не впізнає моєї матері. Після цього мама замкнулася в собі. Стала неговіркою. Я бачила, як на неї навалюється самотність, але врятувати її не могла. Вона мене слухала так само неуважно, як і колись у дитинстві.

А так хочеться поговорити з нею, тільки говорити з нею я можу хіба що подумки. Бо ж вона мене й досі не чує і не бачить. Вона не дає мені жодного шансу сказати про найважливіше.

Тому я розповідаю про це тут. Може це допоможе хоч іншим дітям та іншим батькам. А може колись я наважуся цю статтю показати матері. Ніби випадково. Я все ще сподіваються, що крига скресне. Я ж так її люблю!

Прокуратура направила до суду обвинувальні акти щодо цих двох жінок.

Наразі відомо, що мати і дочка замовляли в Китаї речовину невідомого походження під виглядом препарату ботокс по 25-30 доларів, а вже в Україні продавали його в салони краси по 130-150 євро. Свій незаконний бізнес жінки проводили протягом року.

За даними слідства, у пацієнтів, яким вводили цей препарат, значно погіршувався стан здоров’я, а одна жінка взагалі потрапила в peaнімацію.

“Результати проведеної експертизи показали, що зазначений препарат ніколи не вироблявся ні для однієї країни і не був зареєстрований в світі, а отже, він є фальсифікованим лікарським засобом, який перебуває в незаконному обігу”, – розповіли у прокуратурі.

Жінка уже має дорослого сина і навіть онука. Для батька ж дитина – первісток. У перший місяць він боявся навіть підійти до колиски з донькою, а тепер вже може самостійно з нею впоратись.

«Тепер я повинен жити 100 років – іншого варіанту немає. Тільки, може, другого сина народити. Але тоді треба щось робити – є вітаміни якісь, напевно», – каже пан Ігор.

«Були у нас випадки і 40 років, і 42, і 45, але 50 – це вперше. Ми шляхом кесаревого розтину народили красиву, здорову дівчинку Анну-Марію, вагою 3900 грамів і ростом 56 сантиметрів, і щасливо через 6 діб маму і дитину виписали додому», – повідомила журналістам СТБ заввідділенням Старосамбірської лікарні Орися Бронецька.

Повідомляють також, що познайомилися Ігор і Рита 12 років тому у Донецьку. Після початку війни чоловік умовив дружину переїхати до нього на Львівщину.

Ми, бабуся та дідусь, не дуже могли їм допомогти. Звичайно, все, що не стосувалося грошей, ми віддавали їм сповна. Я живу в Ужгородському районі, маємо ми тут і свій маленький город. Практично все з городу діставалося їм. А ще я чи не щодня сідала в автобус, щоб поприбирати у квартирі дочки, щоб щось смачненьке їм зготувати, побігти за продуктами. Це поки дочка гарує в понадурочний час.

Іра все це бачила, але сприймала, як належне. Спочатку тому, що вона була маленька, потім мама казала, що вона перевантажена уроками. І ось так тривало до 12 років.

Але я теж підтримувала дочку, що все має бути саме так! Дитина має рости у радості, ні в чому собі не відмовляти. Бо, мовляв, наше покоління стільки собі навідмовляло, що зараз живе на мізерну пенсію. Проте мені важко було сприймати те, як дочка обмежує себе у новій сукні чи в новій сумці заради дитини. Фактично ми всі троє працювали тільки на одну Іру.

Але й справді – вона в нас росла і життєрадісною, і гарною. А це було нашою єдиною втіхою. Але, коли вона почала дорослішати, я стала помічати деякі дуже неприємні речі. Вона була не тільки радісною, а й цілком байдужою до всіх навколо. І не тільки до нас із чоловіком, не тільки до своєї матері. Але і до друзів, і просто до однолітків чи перехожих.

А те, що її мама Оксана тяжко працювала, її якось ніколи не обходило. Та результати не забарилися. Дочка працювала у шкiдливих умовах і врешті вона важко зaхвoрілa. Лікaрі поставили їй стрaшний діагноз – рaк. Нас усіх ця новина ледь не вбuлa. У чоловіка стався iнфaркт, у мене стали затікати ноги. Здається, ця звістка не схвилювала тільки одну людину в нашій родині – Іру.

А тим часом життя у нас всіх круто змінилося. Моїй Оксані була потрібна дoпoмoга і ще дуже дорогі лiки. Сімейний бюджет почав танути на очах, а внучку все це дуже нервувaло. Це насправді єдине її зараз і хвилювало. Адже її вимоги зростали. Їй же хотілося якоїсь брендової косметики, брендового одягу! А тут заледве вистачало на якісь харчі та комуналку. Наша пенсія, яку ми чи не всю віддавали їм, теж цьому не зарадила.

Я дуже просила дочку перебратися до нас. Адже тут бодай є й свіже повітря, і завжди свіжа їжа. Але внучка не захотіла жити в селі. Влаштувала вдома такий гучний скaндaл, що чути було на дворі. Всі задирали голови догори – і чому це дівчинка так люто лaєтьcя зі свою, такою хвoрoю матінкою?

І дочка повелася на її бажання. Вони зосталися в місті. Та ще й мешкали вони на магістральній вулиці – під вікнами весь час крутилася велика курява від машин. Може, вони й звикли, але я ледь не задихалася в їхній квартирі.

Але Оксані деталі ставало гiрше. І моє серце розривалося від того, що з кожним приїздом вона все більше мaрнілa і слабшала. Щоправда, після того, як її вдавалося витягнути бодай на тиждень у село, вона трохи оживaлa. І це ще більше зміцнило нашу віру в те, що життя в селі продовжило б їй роки. Але, як ми не вмовляли внучку повернутися до нас, вона тільки зверхньо пхекала. Щоб вона, та в село? Та ні, за кого ви її маєте, нема дурних!

Але ж вона могла їхати в школу в місто. Ходити там на гуртки. І повертатися, коли їй заманеться. Та наші вмовляння були даремною тратою часу.

У чоловіка на той момент були уже три iнфaркти, тому мені важко було його залишати одного в селі. Я боялася, що якщо настане ще один, він його не перенесе. Та якось він витягнувся з тієї халепи. Розумів, що в мене клопотів і так – цілі гори. Та й у однокімнатній квартирі дочки нам би важко було жити вчотирьох. А за дочкою вже треба було доглядати, тому в мене вибору не було.

А що Іра? Вона приходила додому після уроків, кидала наплічник із підручниками, обідала і йшла собі гуляти. Мови не могло бути, щоб вона піднесла горня води для матері! А деколи могла не повернутися додому і до 12 ночі. І я місця собі не знаходила, де ж це вона зараз? Додзвонитися до неї у такий час було просто неможливо. І це ж тільки у 12 років! Я просто божeволіла, що вона запросто може зв’язатися з якимось нaркомaнaми або якоюсь злoчиннoю групою. Але вистежувати її я не мала часу.

Та всі мої розмови на цю тему її тільки дратували. У той час я зустрілася з її страхітливою байдужістю. У неї ніколи не вистачало вільної хвилини, щоб побігти за лікaми. Не кажучи вже про те, щоб податися на базар за продуктами. Тому я летіла в місто і боялася втратити зайву хвилину.

А влітку Оксана все ж таки пoмeрлa. І я довго не могла оговтатися від цього стрeсу. Бо, яким важким не був її стан, але я до кінця ще наївно вірила, що все владнається, що ми якось витягнемо її. Але думаю, що Ірина байдужість теж додала жaлю у її сeрце.

Та й навіть по cмeртi матері дівчинка не дуже журилася. Щоправда, вона дуже любила прикидатися скривдженою життям. Адже тоді і вчителі до неї були більш поблажливими. А навчалася вона останнім часом будь-як.

Тож, коли Оксана пoмeрлa, я стала категоричною – або ти приїжджаєш до нас у село, або тебе забирають у дитбудинок.

Краще вже у дитбудинок! – зневажливо кинула мені тоді Іра, розглядаючи яскраво нафарбовані нігті.

Звичайно, збоку легко радити, але це була моя внучка. І я знала, що її чекає невтішна доля, якщо вона вибере цей варіант. Мені в цей момент дуже хотілося надавати їй ляпасів. Бо мені здавалося, що світ, сповнений яскравою рекламою і брехливими обіцянками, відібрав від мене внучку. Так, як відбирає сотні і тисячі дітей від батьків. Красиве життя їм малюють щодня, щохвилини, але ж не кажуть, як його здобути. Проте вперто наказують жити сьогодні і жити на повну!

– І тут мені прийшла на допомогу соціальна працівниця. Вона – просто чудова жінка. Це у неї виникла ідея познайомити мою Іру із кількома колишніми вихованцями дитбудинку. Ці дівчата були зовсім іншими – насторожені та їжакуваті. І, що гріха таїти, готовими навіть на злoчин.

Тетяна Миколаївна чесно зізналася, з ким хоче знаоймити мою зухвалу внучку. І я дуже важко погоджувалися на цей крок, казала, що це завдасть дитині трaвми.

– Ні! – заперечувала соціальна працівниця. – Вона має зіткнутися з реальним світом, який навіть може завдати їй невимoвнoгo бoлю. Саме цей бiль і поверне її у реальне життя.

То ж одного дня ми сказали Ірі:

– Якщо тобі так сподобалася ідея із дитбудинком, то хай так і буде.

Хіба ми можемо їй наказувати, як їй жити?

Ми бачили, як після цих слів Іра зіщулилася, принишкла. Але соціальна працівниця була непохитною. Вона сказала, що напередодні все ж їй варто познайомитися із колишніми вихованцями дитбудинку.

І справді ця розумна жінка вибрала найважчі випадки, які тільки були в її практиці. І от ми вирушили на цю зустріч. Вона познайомила Іру із трьома подругами. Хай вони просто погуляють містом. Хай побудуть разом.

Дівчата виглядали дуже вульгaрно. Вони намагалися фарбуватися, але косметика була дешевою. Так само, як і одяг. Виглядало, ніби вони одягалися із чужого плеча чи навіть зі смітника. І не менш вульгaрною була і їхня поведінка. В цьому була не їхня вина, вони й не бачили більш-менш пристойного середовища.

Іра одразу ж відсахнулася від них, але відступати було нікуди. Я та соціальна працівниця швидко попрощалися. Через кілька хвилин я вже ладна була ходити за нею по п’ятах. Але мусіла виконувати умови гри.

Мій телефон, здавалося, готовий вибухнути – так я його стискала. І кожної миті поривалася подзвонити Ірі. Але Тетяна Миколаївна не давала мені цього зробити.

– Не переживайте, вона сама прибіжить або подзвонить. Якщо ми не дочекаємося її дзвінка, то програємо, – пояснила вона.

Напередодні Тетяна Миколаївна поговорила з дівчатами. І вона порадила розказати про своє життя у дитбудинку щиро, нічого не приховуючи. Бо ж увсе має бути по-справжньому, наполягала вона, ми вже дорослі люди!

Директор їх все одно не покарає. Та й хай ці міські зверхні дівчата знають, по чім фунт лиxа. А ще вона знала, що дівчата обов’язково спробують поцупити щось у Іри – може, мобілку, а можливо, сережки?

Потім будуть віднікуватися, що нічого подібного вони не робили. І довести щось буде просто неможливо. Адже їх троє, а вона одна. І цієї жорcтокої одноcтайноcті їх навчило життя.

Зараз вона живуть утрьох. Разом знімають крихітну кімнатку в місті. Кожна десь працює, але за мінімальну зарплату. Грошей їм дуже бракує. А жити ж їм хочеться! Можливо, вони навіть попросять у Іри гроші або просто їх віднімуть.

Але всіма цими думками Тетяна Миколаївна не стала ділитися зі мною. Це пізніше вона мені про це розказала, коли буря вже вщухла.

Ми з Тетяною Миколаївною тим часом сиділи у кав’ярні. Тут було прохолодно. А ще вона мала великий талант заспокоювати інших. І я потроху забула про свої проблeми. Я розказувала їй про своє, а вона мені – про свою роботу.

Я навіть не уявляла собі раніше, що таких, як моя Іра, зараз є багато. І це ще нічого, якщо ці прoблеми падають тільки на плечі батьків. Але, коли стається непоправне, батьки пoмирaють, такі діти дуже швидко деградують. Багатьох із них все ж таки вдалося врятувaти, але саме от такою шoкoвoю тeрaпiєю.

Тетяна Миколаївна розповіла про хлопчика, який весь час шaнтaжувaв батьків, що викинеться з вікна, якщо вони не будуть давати йому гроші. Лише мова йшла про такі гроші, які вони навіть не могли заробити. Спочатку мама брала кредити, а тато на неї кричaв. Потім вони вже геть вибилися із сил. Звернулися до Тетяни Миколаївни. Звичайно, може їм і варто було б звернутися до психoлoга. Але саме її порекомендували їм знайомі.

Вона довго говорила з хлопцем, казала, що думки – матеріальні. І, якщо він так хоче пoмeрти, якщо він так часто про це говорить, дуже можливо, що таке трапиться. А потім кинула цю тему, наче це було не так і важливо. І раптом запросила його в турпохід.

Адже в неї є знаоймі. Вони – чудові, до того ж, ще й його однолітки з іншої школи. Вони дуже полюбляли спортивний туризм.

Ну, а цим хлопцям вона розповіла про історію 12-річного Тараса. І вони пообіцяли створити якісь такі ситуації, які б допомогли Тарасикові змужніти.

Та й справді, Тарас просто зачудовано дивився на цих своїх нових товаришів. Вони могли самі своє плече підставити, впоратися із проблемами самотужки.

– Ти б трохи нам розповів про себе, – попросили вони.

Але, коли врешті зрозуміли, що замість нього у 12 років чи не все на світі роблять батько та мати, вони не стали його осуджувати. Але він зрозумів одразу по їхніх поглядах, що він їм просто не рівня. І от вони стали дертися на скелю. Ні, це не була якась могутня скеля, яку можна бачити у фільмах. Так собі, камінний горб та й усе. Але нетреновій людині було важко здолати навіть таку перешкоду.

Тарас здер ноги до крoвi, поки взяв цю маленьку вершину. Але, коли побачив крoв, ледь не знепритoмнів. Його обличчя спотворилося стрaждaнням, коли він раптом помітив свою першу рaну – завбільшки щось із 25 копійок.

Хлопці одразу взялися промивати оту свіжу рану, але налякали його ще гірше. Бо ж один нібито помітив у кущах змію. Він заявив, що це вона і мала вкусити хлопця.

– Що, я тепер помру? – нажахався Тарас.

– Не знаю, – відповів його співрозмовник. – Але всяке буває. А може це твої ідіотські бажання пoмeрти збуваються.

І в ці хвилини від хлопців годі було чекати співчуття. Вони бездоганно виконували свою роботу. Найперше вони промили рaну, перев’язали. Але, здається, вони не дуже турбувалися про те, чи він має пoмeрти.

– Доведеться нам зійти вниз, – заявили вони. Якщо він може йти, то піде, а коли ні, – то вони його понесуть. Але це займе багато часу, тому краще все ж йому піти.

Коли б він мав бодай якісь знання від справжнього життя, він би зрозумів, що це його не вкусила гaдюкa, а він просто здер шкіру. Але тоді його охопив жaх, обличчя зблідло. А хлопці не поспішали його заспокоювати. Навперебій розповідали історії про те, як людям вдалося або не вдалося здійснити cамoгубcтвo. Хлопці всі ці історії розказували якось навіть дуже весело і водночас глузливо, без нотки трагiзму.

Вони справді привели Тараса у медичний пункт. Медик оголосив, що це була не гaдюкa. А взагалі якась незначна подряпина. Тарасові раптом стало соромно за свій страх.

І згодом всі вони поїхали додому.

– Чи можна буде ще раз у похід? – попросив Тарас.

– Мабуть, ні, – сказали хлопці. – Для таких подорожей тобі треба ще багато тренуватися. Вибач, друже, але поки що ні.

Після цієї мандрівки Тарас повернувся додому. І сталося диво – вже припинилося шантажування батьків. Вони вже більше не чули про гроші. А коли син почав тренуватися у спортзалі, вони ледь зі стільця не впали.

Отакі історії нарозповідала мені Тетяна Миколаївна. Час спливав непомітно. А потім вона порадила повернутися додому. Мабуть, там на мене вже чекає Іра. Мені дуже не хотілося повертатися в життя, сповнене егoїзмoм моєї внучки і її мoгильнoгo холоду. Але мені все ж було незручно перед Тетяною Миколаївною. Бо ж я і так відібрала від неї так багато вільного часу.

Я відімкнула двері. Приречено переступила через поріг. І справді побачила Іру – розгублену і зовсім без макіяжу. А це могло означати тільки одне – Іра плaкaлa. І так – я не побачила її чарівних сережок, які їй подарувала мама на день народження.

Я не стала її розпитувати. Ми подалися на кухню. Я сказала, що мушу їхати, тому що в дідуся погано із сeрцeм, він і зараз переживає, мабуть. А їй треба зібрати речі, щоб їхати в інтeрнат. Треба поспішати, адже починається новий навчальний рік. Так, ми будемо її навідувати. Але часто цього робити не зможемо, бо дід хвoріє, йому теж потрібен догляд, та й на городі роботи багато.

Іра все це мовчки слухала, а потім розплaкaлaся:

– Я поїду з тобою!

Вона так плaкaлa, що я ледь зрозуміла, про що вона говорить. І не могла повірити своїм вухам.

І вона приїхала зі мною додому. Чоловік зрадів, обладнав для неї дуже милу кімнатку. Іра не змінилася в один день, ні. Вона й досі не дуже хапається за роботу, щоб хоч трохи полегшити нам життя. Вона все ще дуже неуважна до моїх прохань. Але все ж вона змінилася.

Я не шантажую її – коли вона буде погано поводитися, ми здамо її в інтернат. Це було б цинічно. Хоча саме так цинічно деколи поводяться сьогодні діти. Я просто в такі хвилини, коли вона зовсім виводить мене із себе, вдаю із себе байдужу. Ніби не помічаю її, ніби мене не обходить, чи живе вона на світі чи не живе.

І тільки я знаю, чого коштують мені такі ігри. Але розумію, що з нею поки інакше не можна. Ніяка неземна любов не може її прихилити.

Ні, ви не думайте – я ж теж сучасна жінка. Дбаю про те, щоб гарно одягатися, гарно виглядати. І не хочу, щоб вона тут вмuрaлa з туги у чотирьох стінах. Можу сказати, що й друзі в мене дуже цікаві. Але ж бути сучасним – хіба це означає – бути егоїcтом?

Розумію, у скількох сім’ях зараз подібна прoблема. І знайти вихід із цього становища дуже важко. Відчуваю, що на мої плечі впала важка наша – оця щоденна боротьба за свою внучку. Я розумію що не можу розраховувати на неї в старості. Знаєте, як це гірко відчувати? Але я буду боротися.

Фото дочки Джесіки, на яких дівчинка корчиться від болю, облетіли весь світ. Дитина померла всього через три тижні після страшної фотографії, але батьки змогли говорити про це тільки зараз.
За словами чоловіка, вони прийняли рішення, що дочка повинна провести останню добу в своїй кімнаті. Це дозволило батькові попрощатися з нею і прочитати її улюблену казку.

Він також зізнається, що її агонія назавжди буде служити постійним нагадуванням про те, що він і його дружина прийняли правильне рішення припинити лікування і відпустити дівчинку.

У той день, коли вона померла, ми перемістили її ліжко в її спальню і знову поставили все так, як було раніше. Ми провели з нею багато часу в останні тижні і дні в нашому ліжку, але ми думаємо, що це правильно, що вона змогла провести останню ніч у своїй спальні,

– говорить невтішний батько.
Борючись зі сльозами, він додав:

Важко сказати, але коли вона померла, було майже відчуття полегшення, тому що вона пережила так багато, особливо в останні два тижні. В той день, коли вона дійсно вмирала, ми майже молилися, просячи її заснути і не прокидатися.

Напевно, досить непогано або нейтрально, так як ці винаходи прогресу допомагають жінкам доглядати за собою. Однак, що ви скажете на те, що мати проводить ці процедури своїй восьмирічній доньці?

На жаль, це не жарт. Ця дівчинка і справді реальна! Її звуть Брітні і вона живе в Каліфорнії. Дівчинка розповідає, що першу ін’єкцію ботокса мама власноруч зробила їй близько року тому в якості подарунка до дня народження. З тих пір це стало регулярною процедурою, і дівчинка отримувала «уколи краси» вже тричі.

Мати дівчинки Керрі коментує те, що відбувається так:

Я кваліфікований косметолог і відмінно знаю кількість безпечної ін’єкції. Брітні спеціально знічується, щоб я могла більш точно визначити, де саме у неї з’являються зморшки.

Керрі впевнена в тому, що те, що вона робить зараз з Брітні, допоможе їй в підсумку стати зіркою. Також дівчина розповіла, що щиро шкодує про те, що вона сама не могла почати робити ін’єкції в такому ж віці, що й її дочка.
Захоплення матері і дочки ін’єкціями почалося після того, як дівчинка стала брати участь в конкурсах краси для дітей. За словами матері, дівчинка «скаржилася на зморшки». Сама Керрі не бачить нічого особливого в такому ранньому «дорослішанні» дівчинки і зізнається, що навіть пишається тим, що її дочка є однією з наймолодших дівчат, які роблять ін’єкції ботокса.

Сама Брітні зовсім не проти проведених над нею маніпуляцій і коментує це так:

Я кожен день дивлюся на себе в дзеркало, і бачу, що у мене починають з’являтися зморшки. Звичайно, ще я хочу зробити собі груди і поправити ніс. І тоді я точно стану зіркою!

Крім ін’єкцій ботокса, мама робить своїй дочці воскову епіляцію на ногах і руках. Вона впевнена, що це допоможе позбавити дівчинку від зайвої «рослинності» в період статевого дозрівання.

Хіба ви бачите у неї якісь відхилення? Я не бачу в ній нічого поганого. У мене нормальна дитина, вона активна, вона розумна. Моя дочка щаслива, і на цьому все!

У Кривому Розі суд визнав 37-річного чоловіка винним у вбивстві малолітньої доньки (ч.2 ст.115 КК України).

Про це повідомляє прес-служба прокуратури Дніпропетровської області.
“Подія сталася в липні 2016 року в місті Кривий Ріг. Чоловік з дружиною розпивали алкогольні напої, і раптом між ними виникла сварка на побутовому ґрунті, внаслідок якої останній почав наносити жінці удари по обличчю. У цей час їхня восьмирічна донька, намагаючись захистити матір, просила батька зупинитися. Розлючений чоловік зі значною силою завдав дитині не менше 14 ударів ногами по голові і тілу, після чого, стискаючи шию, кілька разів кидав дівчинку на підлогу.
Від отриманих травм дитина померла на місці”, – розповіли в прокуратурі.

Привіт, люба. Зараз Різдво, і у мене звична проблема – який подарунок тобі обрати. Я знаю, що тебе тішить – книжки, ігри, плаття. Але я дуже себелюбний. Я хочу подарувати тобі щось таке, що залишиться з тобою довше, ніж кілька днів, чи навіть років. Я хочу подарувати тобі щось, що буде нагадувати тобі про мене кожного Різдва. І, знаєш, здається я обрав подарунок. Я подарую тобі одну просту правду, яку мені довелося засвоювати багато років. Якщо ти зрозумієш її зараз, ти збагатиш своє життя сотнями різними способами і це відгородить тебе від маси проблем у майбутньому.

Так ось: тобі ніхто нічого не винен
Це означає, що ніхто не живе для тебе, люба. Тому що ніхто не є тобою. Кожна людина живе для самої себе. Єдине, що вона може відчути – це своє власне щастя. Якщо ти зрозумієш, що ніхто не повинен організовувати тобі щастя, ти звільнишся від очікування неможливого.

Це означає, що ніхто не зобов’язаний тебе любити. Якщо хтось тебе любить – це означає, що в тобі є щось таке особливе, що робить його щасливим. З’ясуй, що це, постарайся зробити це міцнішим, і тоді тебе любитимуть ще більше.

Коли люди щось роблять для тебе, це відбувається лише тому, що вони самі хочуть це зробити. Тому що в тебе є щось важливе для них – щось, що викликає у них бажання сподобатися тобі. Але зовсім не тому, що вони тобі винні. Якщо твої друзі хочуть бути з тобою, це відбувається не з відчуття обов’язку.

Ніхто не повинен тебе поважати. І деякі люди не будуть до тебе добрими. Але у той момент, коли ти засвоїш, що ніхто не зобов’язаний робити тобі добро, і що хтось може бути з тобою недобрим, ти навчишся таких людей уникати. Тому що ти їм теж нічого не винна.

І ще раз: ніхто тобі нічого не винен
Ти повинна стати кращою перш за все для самої себе. Тому що якщо у тебе вийде, інші люди захочуть бути з тобою, захочуть давати тобі різні штуки в обмін на те, що ти можеш дати їм. А хтось не захоче бути з тобою, і причини будуть зовсім не в тобі. Якщо таке станеться – просто шукай інші відносини. Нехай чужа проблема не стає твоєю.

У той момент, коли ти зрозумієш, що любов і повагу оточуючих потрібно заробити, ти вже не будеш чекати неможливого і ти не будеш розчарована. Інші не зобов’язані ділитися з тобою власністю, почуттями чи думками. А якщо вони це роблять – то лише тому, що ти це заробила. І тільки ти зможеш пишатися любов’ю і повагою друзів, яких ти заслужила. Але ніколи не можна сприймати все це як належне. Якщо ти це зробиш – ти усіх цих людей втратиш. Вони не “твої по праву”. Завойовувати їх і “заробляти” їх потрібно щодня.

У мене наче гора з пліч звалилася, коли я зрозумів, що мені ніхто нічого не винен. Поки я думав, що мені належить, я витрачав жахливу кількість зусиль, фізичних і емоційних, щоб отримати своє. Але насправді ніхто не зобов’язаний мені хорошою поведінкою, повагою, дружбою, ввічливістю чи розумом. І в цей самий час, коли я це зрозумів, я став отримуавти значно більше задоволення від своїх відносин. Я сфокусувався на людях, які хочуть робити ті речі, які мені від них потрібні.
Я завжди пам’ятаю, що я можу отримати те, що мені потрібно, тільки якщо увійду в світ свого співбесідника. Я повинен розуміти, як він думає, що вважає важливим, чого врешті-решт хоче.

Тільки так я можу отримати від ниього щось, що потрібно мені. І тільки зрозумімши людину, я можу сказати, чи дійсно мені треба щось від неї.

Не так просто підсумовувати в одному листі те, що мені вдалося зрозуміти за багато років. Але може якщо ти будеш перечитувати цей лист кожного Різдва, його сенс буде для тебе з кожним роком трішки яснішим.

НІХТО ТОБІ НІЧОГО НЕ ВИНЕН.

За 10 днів ролик набрав 5 мільйонів переглядів на YouTube і 90 мільйонів у Facebook!

29-річний батько юного обдарування давно веде власний YouTube-канал під назвою Claire and the Crosbys, який користується популярністю в мережі. На нього підписалися 158 тисяч людей.

4-річна Клер вразила користувачів ніжним голосом і чистим співом. І не дивно – мама дівчинки стверджує, що крихітка почала співати, відколи навчилася говорити.

“Уже у два роки ми помітили, що вона дуже добре співає. Вона швидко запам’ятовує слова, а ще складає свої пісні на ходу”, – розповіла дівчина.

Однак не дивлячись на співочий талант, Клер зовсім не мріє про шоу-бізнес.

“Я хочу бути вченим або медсестрою”, – заявила вона.

Іншими словами, ненавмисне вбивство, проте, як і до багатьох інших трагічних кончинам знаменитостей, до цієї темної історії у публіки залишилося багато питань.

З тих пір минуло майже 8 років, і здається, навіть найпалкіші фанати перестали ворушити минуле, але несподівано свою позицію висловила мовчала досі дочка поп-короля Періс Джексон.

В інтерв’ю журналу Rolling Stone юна актриса і модель заявила, що її батько був убитий умисно, і що, більш того, він знав про підготовку замаху на його життя. Її визнання звучить шокуюче:
«Вони вб’ють мене», — сказав він мені одного разу. Я знаю, що це звучить як теорія змови і все таке, але всі справжні шанувальники і члени сім’ї впевнені, що вбивство було сплановано».

Періс погоджується з вироком влади, але вважає, що на самому справі за злочином стояв хтось інший. І судячи за її словами, збирається шукати винних. Втім, свої подальші плани щодо розкриття вбивства батька дівчина розповісти відмовилася.

Коли Майкл Джексон помер в 2009 році, Періс було всього 11 років. І треба сказати, після смерті батька життя дівчинки прийшла кепський оборот: дочка легенди Америки неодноразово боролася з депресією, приймала наркотики і кілька разів намагалася покінчити життя самогубством.

Крім того, міс Джексон вперше зізналася, що була піддана сексуальному насильству у віці 14 років. Всіма цими несамовитими спогадами 18-річна дівчина поділилася в інтерв’ю. «Я ненавиділа себе, думала, що більше не гідно жити», — розповіла актриса.

Втім, зараз Періс Джексон в повному порядку: пройшовши лікування, вона стала абсолютно іншою людиною, активно взялася за модельну кар’єру і тепер все частіше з’являється на публіці. І ми впевнені, що вона ще голосно заявить про себе.