Про це йдеться у репортажі видання Reporters. Під час операції лікарі ще раз схилили голови перед жінкою, рідні якої погодилися віддати її органи (щоб подивитись фото, доскрольте сторінку до кінця).

“Віддамо данину та шану донору та його родині, які пішли на гуманний та благородний вчинок. Це допоможе врятувати чотири життя”, – сказав тоді кардіохірург Роман Домашич.

Йдеться про пересадку серця, печінки та нирок у Львові від 52-річної жінки, яка померла від інсульту.

Першим мали на вертольоті доставити серце, але того дня погодні умови не дозволяли підняти в повітря борт. Було вирішено везти орган на поліцейській машині, який вдалося доставити за 1 годину 40 хвилин засніженою дорогою.

Про це Надія Шелестак розповіла в ефірі соціального токшоу.

Драматична історія жінки, яка втратила чоловіка, але врятувала чужу дитину, сколихнула всю країну. Першим на трансплантацію органів батька погодився старший син. Зрештою і дружина зрозуміла важливість змоги дати шанс на життя іншим людям.

Своїм вольовим та, мабуть, найскладнішим у житті рішенням пані Надія врятувала п’ятьох важкохворих людей, яким пересадили від її померлого чоловіка легені, нирки, печінку та серце.

Серед реципієнтів дивом опинився і 13-річний мешканець села Зарудці Камінь-Каширського району Максим Давидюк, який став першою дитиною із пересадженим в Україні серцем.

Родичі дорікали, що «продала органи чоловіка і заробила мільйон»

Пані Надія зізнається, що рішення підписати згоду на трансплантацію органів покійного чоловіка Михайла їй далось важко. У цьому її переконав старший син Мар’ян.

«У чоловіка стався крововилив. Але серце ще билося. Він перебував в лікарні у Львові. Я сама бачила, що чоловік вже не буде жити. Як швидка приїхала, він вже не говорив, тільки серце билося ледь-ледь. Через добу до мене приїхали лікарі і запропонували підписати згоду на трансплантацію органів. Я вирішила, що хай буде те, що буде. Підписала документ. Все відбулося за законом», – каже жінка.

Ледве стримуючи сльози, вона поділилася власним болем: «Моя родина мене підтримала, бо не було коли дзвонити і радитись. Я потім розповіла їм про своє рішення. А ось родичі покійного чоловіка, особливо його братова, дорікала, казала, що я мала за це великі гроші взяти. Я місяць ходила і плакала. А люди казали, мовляв, Надька здала хлопа на органи і має мільйон. Ще родичі чоловіка казали, що я винна, що він помер. Але я що? Хіба ж його забила?» – бідкається вдова.

Натомість жінка каже, що її старший син показував фото врятованого Максима і заспокоював: «Дивись, мамо, тата нема, але хлопчик живе. Його серце б’ється».

Операції з пересадки органів повністю оплачує держава

«Я хотів вам подякувати за найскладніше рішення у вашому житті. Я спілкувався і з іншими родинами, які давали згоду на трансплантацію, й розумію, через що вам потрібно було пройти. Але наші лікарі роблять все можливе для порятунку життя будь-якого пацієнта, у тому числі й вашого чоловіка. Є процедура, яка підтверджує смерть головного мозку. І такі дії вчиняють лише за повної впевненості лікарів, що допомогти пацієнту нічим уже не можна», – зазначив генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль.

Він наголосив, що рішення про смерть мозку ухвалює не одна людина, а цілий консиліум лікарів. Письмову згоду на використання своїх органів після смерті людина може дати ще за життя і посвідчити її у сімейного лікаря. Пацієнт, який потребує пересадки органів, має звернутися до будь-якого центру трансплантації – їх в Україні 25.

«Ніхто в Україні із тих, хто дав згоду на пожертву органів близької людини, не отримав ні копійки, так само, як і люди, які отримували ці пожертви, нічого не сплачували. Операції з пересадки органів повністю оплачує держава», – акцентував Дмитро Коваль.

«Зелене світло» загориться тільки тоді, коли на іншому боці буде «червоне» – смерть мозку

Натомість заступниця міністра охорони здоров’я у 2014-15 роках Наталія Лісневська зауважила, що доки людина жива, її згоду на донорство органів ніхто не бачить. Вона у закритій системі.

«Зелене світло» загориться тільки тоді, коли на іншому боці буде «червоне» – смерть мозку. Дані про донорів та реципієнтів вносять до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Система надійно захищена», – переконує посадовиця.

Побачила дитину, в грудях якої б’ється серце її коханого, та чоловіка, який дихає його легенями

Віктор Бабій – перший в Україні пацієнт, якому провели трансплантацію донорських легень в Україні. Із діагнозом бульозна емфізема легень відлік його життя йшов на місяці.

Чоловік пригадав, як йому зателефонував лікар і сказав негайно їхати в лікарню, бо знайшовся донор. Зізнається, що відчував і радість, і розгубленість, і страх.

«Але в мене іншого виходу не було, бо рахунок йшов на місяці. Після операції я дихав – і це було головним. Раніше сходами не піднявся би, а зараз можу. Я вдячний пані Надії та її дітям, які дали дозвіл на трансплантацію і своїм вчинком врятували мені життя», – усміхається Віктор.

Як поінформував кардіохірург Ігор Гуменний, нині його пацієнт живе звичним життям, ходить у магазин, планує майбутнє й очікує народження онуків.

Після знайомства із врятованим чоловіком пані Надія зізналася, що як його побачила, трошки відійшла і їй стало легше. Вкотре жінка переконалася, що ухвалила правильне рішення.

«Живи здоровим і пам’ятай мене»

Понад три місяці тому сину волинянки Тетяни Давидюк пересадили серце. В Україні таку операцію провели вперше.

Каже, що якби не пересадка, її 13-річного сина вже не було б серед живих.

«Час йшов не на нашу користь. Залишалися лічені дні, і якби не знайшовся донор, ми його уже поховали б. 22 липня, коли він прокинувся, у сина раптово стався інсульт. На той час з ним була бабуся. Вона до нього говорить, а він дивиться в інший бік. Потім він вийшов на вулицю, пройшовся до паркану, а назад іде й плутає ногами. Вона його потягнула, посадила у крісло, зателефонувала мені. Я приїхала. Дивлюсь, а стан його дуже тяжкий: перекосило обличчя, відняло руку й ногу. Нас повезли у районну реанімацію. Медики довго не наважувались повідомити нам невтішний діагноз – дилатаційна кардіоміопатія. Кажучи простою мовою, серце дитини збільшилося й не перекачувало кров, а лише пульсувало», – не може стримати сліз жінка.

Мати хлопчика зізналася, що одразу все зрозуміла, бо, на жаль, знайома із важкою хворобою, яку виявили у її сина. На неї хворіли троюрідні брати Максима.

«Одного у 17-річному віці прооперували в лікарні у Мінську, та він не отямився після трансплантації. А інший їздив на пересадку до Індії, але, на жаль, не дочекався донорського серця. Я подумала, що все, це вирок. У серпні нас скерували на МРТ до Києва. Чекали результатів два тижні. Для Максима це було велике навантаження. Його стан погіршився, почалася ядуха, а згодом – блювота. Я викликала швидку. Його трусило, він синів. Ми зрозуміли, що потрібно стати у чергу на пересадку серця. В черзі у Львові він був 60-м. Максим не знав про свою хворобу. Ми сказали йому, що переїжджаємо у Львів на лікування», – ділиться гірким досвідом жінка.

Генеральний директор Українського центру трансплант-координації Дмитро Коваль розповів, що на момент трансплантації Максим був у критичному стані. Окрім цього, були й інші показники, за якими саме він мав першим отримати анатомічний матеріал.

Тож, коли одного пізнього вечора Тетяна Давидюк побачила на дисплеї телефона фото завідувача відділення Романа Домашича, яке висвічувалося під час дзвінка, похолонула. Знала, що медик міг подзвонити у двох випадках: або Максима вже нема, або знайшли донорське серце.

«Лікар повідомив, що є донорське серце. Мене скував страх, бо це – великий ризик. Ми поїхали до лікарні здавати аналізи на сумісність. Це означало, що якщо орган підходить, наступного дня зранку потрібно бути в лікарні й готуватися до операції. За хірургічне втручання ми не платили нічого. Реабілітацію теж оплатила держава. Далі через чотири тижні нас виписали додому, де вже Максим проходить реабілітацію коштами батьків та небайдужих. Нам допомагає наша Любешівська територіальна громада», – розповіла жінка.

Насамкінець врятований Максим запропонував Надії доторкнутися до його грудей і відчути, як б’ється серце її чоловіка.

«Живи здоровим і пам’ятай мене», – обійняла його у відповідь жінка.

На фото – Михайло Шелестак, який посмертно став донором органів для п’ятьох важкохворих людей, зі своїм первістком. Надія та Михайло Шелестаки народили і виховали двох дітей.

Нагадаємо, 22 вересня у Львівській лікарні швидкої допомоги пересадили донорське серце 13-річному волинянину. Це перша трансплантація серця дитині в Україні. Після операції хлопця перевезли в київський Інститут серця.

19 жовтня Максима виписали додому. Після виписки Максим періодично має навідуватись на консультацію до спеціалістів Інституту серця в Києві.

Вікторія СЕМЕНЮК

Про те, що чоловік став донором одразу для трьох осіб повідомила Мар’яна Боднарчук у Facebook-спільноті “Рідний Івано-Франківськ”.
“Франківські медики віддали шану чоловіку, який після смерті став донором одразу для трьох людей. Шана рідним, які дали на це згоду. І вічна пам’ять людині, яка врятувала життя трьох”, – зазначила Мар’яна.

До слова, лікарі шикуютьсяв ряд, утворюючи “коридор пошани” в знак вдячності поацієнта, та проводячи його у останній путь.

У Львівській лікарні швидкої медичної допомоги вперше в Україні пересадили серце дитині – 13-річному Максимові Давидюку із села Зарудчі Любешівської громади. Донором для нього став 54-річний чоловік, який помер від інсульту.

Про це пише видання Вісник.

Як розповіла мама Максима Тетяна, майже два місяці вона безпорадно спостерігала, як день за днем згасає її єдиний син. І нічого не могла вдіяти.

“22 липня у Максима стався інсульт. Ми були приголомшені! Адже до цього він був абсолютно здоровим! Бігав, грав у футбол, плавав. У свої 13 років він вже має 182 сантиметри зросту. Ніколи ні на що не скаржився. Вже у Волинській обласній дитячій лікарні його обстежили і сказали, що має проблеми із серцем. Діагноз – кардіоміопатія”, – розповіла жінка.

Хвороба прогресувала. На початку серпня Максима виписали додому. Ще поїхали на обстеження до Києва, чекали на результати. Та хлопцеві ставало дедалі гірше. Хлопця поклали у реанімацію обласної дитячої лікарні у Луцьку.

“Я щодня туди приходила з надією, що синові стало легше, але потроху вона згасала. Лікарі сказали, що Максиму допоможе тільки пересадка серця. І тоді я подзвонила головному лікарю Львівської лікарні швидкої допомоги Олегу Самчуку. Він вислухав, попросив вислати обстеження і погодився нас прийняти. Синові ми не сказали, що йому треба нове серце. Навіть коли їхав в операційну, не знав про пересадку. Думав, що це звичайна операція”, – додала вона.

Майже два тижні Максим перебував у реанімації Львівської лікарні. Кожного дня Тетяна приходила туди і запитувала, чи є донорське серце. Жінка розуміла, що люди чекають роками, але її син стільки часу не мав.

Дзвінок, на який так чекала родина Давидюків, продзвенів несподівано увечері 20 вересня.

“Що я відчула у ту мить? Страх. Я ще не бачила людей з пересадженим серцем, не знала, що робити. Як не зробити пересадку, дитина помре. Операція – це також великий ризик. І ми на нього пішли. Тому що іншого виходу не було. Це справжнє диво, що у Максимка з донором повна сумісність. Такий випадок – один на мільйон”, – додала Тетяна.

“З грудей нашого сина вийняли серце, як у сімдесятирічного діда. Воно вже все було у тромбах. Ще б кілька днів – і ми могли назавжди втратити нашого Максимка. Навіть уявити це страшно!” – каже Тетяна.

Як розповідає мама хлопця, причиною цьому могла бути генетика або ж перенесене важке інфекційне захворювання. Двоє троюрідних братів Максима померли від хвороби серця.

Давидюки поки не знають ні імені чоловіка, ні звідки він, та дуже сподіваються, що колись все ж зустрінуться з його рідними, щоб подякувати особисто.

Такими словами описав драматичну подію, яка сталася у Львові о. д-р Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії. Наталя Миколишин, мама семінариста Любомира Миколишина, стала донором органів. Її серце, печінка та нирки продовжують жити у тілах чотирьох різних реципієнтів. Після констатації смерті мозку її мама, брат і син дали згоду на донорство. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написала Ірина Заславець.

«Під стінами в рядочок вишикувалися лікарі і медперсонал. Це коридор пошани, яким до операційної провозять ту, яка помираючи, рятує інших. Хвилина мовчання і скорботи, а ще — глибокої поваги. Це вчинок, який дає надію іншим», — написала Ірина Заславець.

Згорьованому синові донорки, описує п. Заславець, немає й двадцяти років. Він майбутній священник. Його мама померла від крововиливу в мозок. Їй було усього 47. Все життя її родина, а це медики, знали, що в голові жінки аневризма. Це «бомба» сповільненої дії, яка щомиті може вибухнути. І два дні тому це сталося.

За словами Ірини Заславець, попри усі спроби її врятувати, лікарі виявилися безсилими. І тоді родичі ухвалили найважче в житті рішення — віддати органи найріднішої людини для порятунку інших.

«Син затримався у лікарні, бо хотів почути слова: хто ті люди, кого зараз рятує його мама. Це йому потрібно, щоб трішки втамувати біль. Лікар ділиться: їх аж четверо. Двоє ті, що житимуть із нирочками мами, із Тернопільщини, чоловік і жінка — 47 і 35 років. Серце битиметься у грудях 45-річного одесита, а печінка врятує життя 39-річній мамі з Житомира. Хлопець плаче, але каже: так мало бути, так вирішив Бог. І просить лише потім сказати два слова — як усе минуло», — ділиться Ірина Заславець.

Медики львівської лікарні швидкої допомоги вишикувалися вздвож стін і хвилиною мовчання вшанували жінку, рідні якої вирішили дати шанс на порятунок іншим людям.

Жінка мала в голові аневризму, яка могла розірватися будь-якої миті. Шансів на порятунок лікарі не давали. «Найважче – це розмова з родичами. З жінкою була мама і був син, який навчається у семінарії.

Вони абсолютно свідомо та відразу погодилися на те, що якщо є хочаб найменший шанс врятувати комусь життя, то вони згідні», – зазначила у репортажі ТСН Наталія Матолінець.

Про це повідомила сестра Назарія Тополюка Vita Topolyuk, передає “Це моя Україна”. Так, у своєму дописі вона зазначає наступне: “Якщо ви читали, що наше Рівне прославилось першою операцією на пересадку серця, то знайте всі – це прославив його мій братик ТОПОЛЮК НАЗАРІЙ, який врятував не одне життя, а чотири життя!!!

Спочивай з миром мій рідненький Будемо завжди тебе любити Назарій подарував невідомим йому людям не лише своє серце, але й інші органи, які, будемо сподіватися, тепер врятують їм життя, дякуючи Назарію, його рідним та розвитку трансплантології. На жаль, залишаються досі незрозумілими обставини загибелі самого Назарія. На сторінці тієї ж Віти Тополюк знаходимо такий допис за 18 грудня:

“Вбили мого братика…

Похорон сьогодні на 14.00 біля під’їзду. Спочивай з миром…

Ми тебе завжди будемо любити”

Про це повідомила у Facebook засновниця ГО “Всеукраїнська платформа донорства “iDonor” Ірина Заславець.

У дитини влітку раптово розвинулася гостра ниркова недостатність. Періодично маляті змушені були робити гемодіаліз, але в такому віці це дуже і дуже погано. Як не прикро говорити, але шанси такої дитинки на нормальне життя були мізерними. У ніч проти 11 грудня лікар Владислав Закордонець з командою видалили уражені інфекцією нирки дитини і пересадили їй донорську нирку. Вона працює, – написала пані Заславець. Донором став 38-річний чоловік, якого напередодні доставили у Київську лікарню медичної допомоги з важкою черепно-мозковою травмою. Після марних спроб врятувати пацієнта консиліум лікарів діагностував смерть мозку.

Трансплант-координаторка пішла на розмову з рідними, й дружина та вагітна сестра пацієнта погодилися, аби він став посмертним донором

Так 3-річна дівчинка та 50-річний житель Київської області отримали по нирці, печінку пересадили 59-річному чоловікові, а серце померлого б’ється в грудях 34-річного чоловіка, який без пересадки мав дуже мало часу. Кілька місяців тому він став батьком.

Світла пам’ять донору… Глибокі співчуття родині… Дякую за ваше найважче у житті рішення, яке подарувало надію іншим, – написала також Ірина Заславець.

Найскладнішою була операція з пересадки серця. Вона тривала від опівночі до сьомої ранку. Зараз пацієнт уже у відділенні інтенсивної терапії. Поки все під контролем.

Одну з нирок донора отримав 51-річний львів’янин, який десять років мав хронічну хворобу нирок, і останні два був на діалізі. Другу — киянин, якому у 2012 році вже пересаджували нирку в Білорусі, але вона втратила свої функції, і від березня він був на замісній нирковій терапії. Обидві операції пройшли добре, нирки функціонують.

“Цієї ночі у нас пересаджено серце і дві нирки! Три людини отримали свій шанс! Не за кордоном, а в Україні, у Львові. Донор — молодий чоловік, 28 років. Інсульт. Ми тиждень боролися за нього, але, на жаль, його мозок помер. Після того, як консиліум лікарів це підтвердив, рідні погодилися на донорство. Це були мама, сестра і вагітна їхнім первістком дружина. Вона першою без зайвих розмов погодилася підписати документи. Їй було важливо, щоб серце її покійного чоловіка продовжило битися. Його отримав 36-річний житель Костянтинівки, тато двох дітей. Власне серце у нього було збільшене в чотири рази! Це наслідок перенесеного у дитинстві грипу з ускладненням”, — повідомив керівник лікарні швидкої медичної допомоги Олег Самчук, побажавши міцного здоров’я реципієнтам.

За його словами, родині донора — велика подяка.

“Ми глибоко співчуваємо вашій втраті і сподіваємося, що розуміння того, що три людини продовжать жити завдяки вашому непростому рішенню, хоча б трішки применшить біль. Світла пам’ять донору. Міцного здоров’я реципієнтам!», — додав Самчук.

У 17-річного Олега Григорчука ембріональна рабдоміосаркома. Хлопчик у важкому стані, тому донори потрібні постійно.

В лютому 2019 року в Олега діагностували ембріональну рабдоміосаркому. Хлопець пройшов 11 блоків хіміотерапії, чотири операції та 23 променеві терапії. Після лікування в Івано-Франківську Олега направили до столиці, де в січні 2020 року йому провели четверту операцію. Зараз хлопець знову в Івано-Франківську, закінчив черговий блок хіміотерапії.

“В моєї дитини критично низькі тромбоцити. Організм виснажений операціями, хіміотерапією та променями”, – каже мама Іванна.

Запланувати кроводачу потрібно за посиланням: https://account.donor.ua/donations/plan

У разі запитань можна телефонувати з 8:00 до 20:00 без вихідних за номером 067 208 03 03 (Координаційний центр ДонорUA)

Донорів чекають:
Івано-франківська обласна станція переливання крові
Івано-Франківськ, вул. С. Бандери, 23 з 8:30 до 14:30.
З собою мати паспорт.

У Ковелі 34-річна пацієнтка отримала нирку у ході трансплатації. Це перший випадок пересадки органа від живого донара у районній лікарні.

У жінки була хронічна хвороба нирок V ступеня. Вона 6 років отримувала сеанси гемодіалізу та три роки перебувала в черзі на трансплантацію нирки у Запоріжжі. Донором став її чоловік, який віддав свою нирку задля порятунку дружини.

До операції подружжя готували шість місяців. Зараз вони почувають себе добре та вже будують плани на майбутнє.

– Створення широких можливостей для трансплантації в Україні  – один із пріоритетів міністерства на найближчий період. Сподіваємося, що найближчим часом вся країна дізнається про нові успіхи наших медиків у сфері трансплантації, – йдеться у повідомленні МОЗ.

Ковельське міське територіальне медичне об’єднання отримало ліцензію для здійснення трансплантації органів 19 вересня. До сьогодні в Україні було лише п’ять центрів трансплантації, в яких у 2018 та 2019 роках було проведено лише невелику кількість трансплантацій нирок при потребі близько 3 тис. подібних операцій на рік.

Нам потрібно творити культуру, де б люди не боялися чинити добро навіть тоді, коли їхній земний шлях завершився.

Про це заявив Предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав, пише Gazeta.ua

Відповідно до соціологічних досліджень, в Україні 63% згодні стати донopaми, 25% – проти, 12% ще не визначилися, що робити з собою після смepті.

Глава УГКЦ назвав такі показники дуже хорошими, хоча до порівняння, скажімо, в Австрії майже 100% людей готові стати донopaми після смepті. Щодо себе особисто Блаженніший Святослав висловив цілковиту згоду стати донopoм.

“Якщо після смepті я зможу й надалі чинити добро, то чому ні”, – сказав Предстоятель УГКЦ.

За словами Блаженнішого Святослава, в Україні є професійні і мудрі лікарі, і є багато людей, які готові рятувати життя іншої людини, даруючи власні opгани навіть після своєї смepті. Тільки потрібна культура цього.