Насамперед зауважу, що виступав і виступаю за зміни і оновлення освітньої галузі загалом і шкільної зокрема.

Але був і залишаюся проти такого «реформування», яке ми пройшли і далі намагаємося здійснювати, не змінюючи підходів, методів і засобів.

Шкільна історична освіта може реформуватися лише в контексті реформування середньої освіти і вищої педагогічної, яка поступово забезпечить заклади освіти новим поколінням учителів.

Зупинимося лише на окремих «інноваціях», які хочуть нав’язати чергові «реформатори». Серед пропозицій – запровадження дворічного пропедевтичного курсу історії (5–6 класи). Цю ідею теперішні реформатори виношували ще у 2004 році.

Чи потрібен взагалі пропедевтичний курс? Думаю, що так. І це пов’язано не лише з традицією, яка сформувалася та існує вже більше двох століть у шкільній історії.

Завдання пропедевтичного курсу полягає в ознайомленні з освітньою галуззю, зануренні в понятійний апарат, термінологію (йдеться про базовий, елементарний рівень), формуванні початкових умінь, які потім розвиватимуть і удосконалюватимуть, вивчаючи історію в старших класах.

Скільки для цього потрібно навчального часу в роках? Чому не 1, а 2 роки, як пропонують ініціатори реформи?

Із 2004 року було достатньо часу, щоб не просто теоретично обґрунтувати, але й експериментально підтвердити цю новацію. Де її обґрунтовували і підтверджували? Яке дослідження було проведене, щоб аргументувати перевагу цієї ідеї над існуючими підходами? Ніякого.

Також пропонують вивчення курсу історії на елементарному рівні (включаючи історію ХХ та початку ХХІ ст.) завершити в 9 класі. Думаю, що це можна зробити, використовуючи і удосконалюючи традиційний «метод галопу», і за 3 роки (!) «пробігти» від найдавніших часів до сьогодення у вигляді єдиного курсу історії.

А яка мета та наскільки буде ефективною ця «новація»? Уже декілька років упроваджується єдиний курс в 10–11 класах. Де результати такого упровадження?

Чи здійснювались вимірювання? Чи порівнювали організацію освітнього процесу в класах, які навчаються за традиційною схемою, і новою? У чому практична (не теоретична!) перевага такого курсу? Чи були зроблені зрізи ефективності? Чи здійснювалось соціологічне опитування учнів, батьків, педагогів? Де можна побачити опрацьовані і узагальнені результати?

Чи все обмежилося кількома тренінгами, семінарами і вояжами напередодні упровадження нових програм і підручників?

А як же бути з історією ХХ ст., яка, як жодна інша, дає нам не просто відповіді на запитання сьогодення, а розкриває причини проблем, з якими зустрічаємося на кожному кроці?

Її також «проскакати»? Якби до цих подій не була дотична Україна, то можна було б на рівні «історії африканських країн» вивчити історію ХХ ст., але ж …

А тепер скажіть, де вже апробоване вивчення історії в старшій школі на рівні укладання матеріалу за проблемно-тематичним принципом? Хто має такий досвід? Як здійснюється структурування навчального матеріалу згідно вимог проблемно-тематичного принципу?

Ініціатори реформування десь про це писали? Досліджували, мають експериментальні матеріали укладання таких підручників? Де вони? У яких бібліотеках світу з ним можна познайомитися?

Чому в запропонованому для громадського обговорення тексті часто зустрічаються такі поняття, як «апробація», «експеримент»?

Все, що свого часу робив колись і пропонував учнівському або учительському загалу, обов’язково перевірялося практикою. Мій перший підручник, який побачив світ у 1992 році, спочатку був апробований упродовж 1990–1991 років на п’ятикласниках двох рівненських шкіл, а потім через газетні публікації на учнях області.

Коли ми готували посібник «Історія епохи очима людини: Україна та Європа у 1900–1939 роках»(2004), матеріали цієї книги апробували упродовж 2003 року в різних школах України, і лише після цього авторський колектив укладав остаточний варіант для друку.

До того, як навчальний посібник «Вчимося бути громадянами»(2008), надіслали до типографії, він упродовж 2007 року апробовувався у вигляді текстових зошитів спілчанами «Нової Доби» в школах від Львова до Донецька…

Про що я думаю? Наскільки теоретики далекі від практиків; як практики «пожинають» гіркі плоди теоретиків; як «добрі» наміри одних вимощують дорогу до пекла іншим.

Джерело:

Суспільне

Підручник воїн з позивним “Доцент” писав у співавторстві з колегою Анастасією Онатій. Співавторами були також і школярі.

Вчитель-воїн Тарас Ткачук написав підручник в окопах
Тарас Ткачук – один з авторів підручників української мови за 5-й та 6-й класи. Над кожним працював майже рік. 25 лютого 2022 року вчитель вступив до тероборони і згодом пішов на фронт. Підручник писав в бліндажах та окопах.

Працював у вільний час, коли було тихо і більш менш безпечно, але бувало і під обстрілами. Дійсно, це рятувало. Я перемикався,
– каже педагог-воїн.

Співавторка підручника Онатій каже, що вчитель надсилав завдання смс-повідомленнями через відсутність інтернету в окопах.

Ми намагалися спростити максимально для дітей і прикрасити. Форзаци – це роботи дітей. 5-класники малювали фразеологізми, носологізми, вухологізми
– уточнює Ткачук.

Він переконаний: боронити Батьківщину сьогодні важливо на усіх фронтах. Адже Росія також завозить на окуповані території свої підручники для русифікації.

Аби цей підручник внесли до шкільної програми, проголосували майже 40 тисяч вчителів. Так, підручник з української мови для 6-го класу отримав гриф МОН. Його надрукують накладом у 40 тисяч примірників. 1 вересня він вже може потрапити в руки учнів.

У 2024 році може бракувати підручників
У 2024 році існуватиме потреба у багатьох підручниках для школярів. Перелік вже оприлюднило Міносвіти.
До переліку включили понад 100 назв навчальних підручників та посібників.
Вони призначені для учнів 1 – 2, 7 – 8 та 10 – 11 класів.
До переліку включили і 12 назв підручників та посібників для шкіл, де навчаються діти з порушенням інтелектуального розвитку. Є потреба у посібниках і для вчителів.

У МОН кажуть: остаточний перелік назв підручників та посібників, які можуть видавати за кошти держави, залежить від видатків, передбачених держбюджетом на 2024 рік.
Перелік усіх підручників та посібників, у яких зараз є потреба, можна переглянути за посиланням.

«Нехай добрий, світлий спомин про Людмилу Володимирівну назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто її знав, любив та шанував. Глибоко сумуємо з приводу цієї непоправної втрати та висловлюємо щирі співчуття родині померлої. Віримо, що Всемилостивий Господь прийме її світлу та щиру душу в Царство Небесне. Вічна світла пам’ять нашій колезі і другу», – йдеться у повідомленні колег померлої.

Про це йдеться у повідомленні прес-служби прокуратури Черкаської області.

Так, ще в липні цього року освітяни вимагали й отримали від студента 3 100 гривень за сприяння у складанні літньої екзаменаційної сесії. Правопорушників затримали одразу після одержання хабара.

“Обвинувальний акт в кримінальному провадженні за фактом одержання службовою особою неправомірної вигоди, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, за попередньою змовою групою осіб скеровано до суду”, – йдеться в повідомленні прокуратури.

Наразі прокуратурою вживаються заходи для забезпечення розгляду справи в суді в розумні строки. За скоєне особам загрожує позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до трьох років.

Правопорушника затримали ще 11 січня під час отримання неправомірної вигоди. Зловмисник вимагав від студента 370 доларів США за вдалу здачу іспиту та дипломування. Чоловік був затриманий на гарячому прямо в своєму кабінеті.

Суд визнав винним доцента в кримінальному злочині і зобов’язав його виплатити штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 гривень) з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських функцій строком на один рік.