Виходячи з цієї істини й здорового глузду, я вважаю, що Міністерство освіти на чолі з Лілією Гриневич або чогось не доганяє, або свідомо зайняло ялову, безпринципну позу. Якщо держава не здатна широкомасштабно впроваджувати державну мову в базову освіту – то гріш їй ціна. Ні про які квоти для української мови типу 20%, 30% чи 40% чи навіть 60% – не може бути й мови.

Я наполегливо підтримую латвійську модель, яка вступає в дію з 2018 року. Латвія – найбільш російська країна Євросоюзу. Так-от, навіть у найбільш російській країні ЄС держава сказала: до 2020 року вся базова освіта переходить на 100% державної мови. Для російськомовних латвійців схема проста і логічна:

– 1-4 клас – 50 на 50 (рідна мова – в однаковому обсязі поряд із державною)

– 5-9 клас – 80% латвійська і 20% російська

– 9-12 клас – 100% державна мова

– вища освіта – 100% державна мова.

Хочете глибше вивчати рідну російську – організовуйте приватні школи, але й там державна латвійська мова буде загальнообовязковою, тому що Латвії не потрібні мовні олігофрени, не здатні користуватися мовою країни, в якій живуть. За цю модель я ратую усім серцем.

Кожна російськомовна дитина в Україні з самих початків повинна мати половину навчання своєю мовою, а половину – українською. А далі вступає в дію принцип, що кожен громадянин України зобовязаний знати державну мову (зобовязаний – це трохи інше, ніж хочу чи не хочу). Якщо цю модель Міністерство освіти не буде застосовувати – матимемо плачевну ситуацію, коли базова освіта даватиме одномовних російськомовних калік.

Я думаю, пані Лілії Гриневич як міністрові треба зробити світоглядний вибір і вголос казати:

– чи готове її Міністерство запроваджувати 100% української мови в базову освіту

– чи ставить її Міністерство ціль: кожна дитина в Україні має вільно володіти державною мовою

– чи готове її Міністерство бути провідником україномовності.

Відверто дратує, що подібні питання ми ще ставимо на 27-му році Незалежності.

Цю війну я сприймаю як історичний шанс порвати всі можливі зв’язки з Росією. 400 років не було такого шансу. 400 років, ви вдумайтеся! Війну з Росією ми повинні використати як унікальний шанс назавжди вийти, вирватися, вистрибнути, з м’ясом вишарпнутися з орбіти русского міра.

Тому ще на самих початках війни я стояв на позиціях повномасшбатного розриву стосунків із Росією, навіть якщо вони ситуативно створюють дискомфорт, незручність чи навіть збиток. Коли ти ізольовуєш свого гвалтівника, то копійки в кишені тоді не рахуєш. Російські книги – геть. Російські медіа – геть. Російську церкву – геть. Російську попсу і серіальчики – геть. Торгівлю з Росією – припинити.
Літаки приземлити, човни зачохлити, поїзди – в депо. Будь-які взаємини з гвалтівником треба було обірвати ще давно, а не на п’ятому році війни. І хай наші галицькі заробітчани поцілують себе в с*аку і їдуть в Підмосков’я через Білорусь. І не треба мені розказувати про їхню тяжку долю. Треба нарешті стукнутися в голову і покинути свою звичку їздити за рублями в країну, яка тебе вбиває. Зневажаю кожного безпринципного заробітчанина в Росії. Бажаю там лишитися назавжди.

А цивільні пасажири, які їздять до своїх рускіх родичів, можуть тепер заодно з’їздити в Брестську фортецю, обвішану колорадськими стрічками – дуже пізнавально вернутися на машині часу в допотопний совок.
Маю надію, що слова пана Омеляна про припинення колійового сполучення з Росією буде не перевіркою на реакцію, а твердим наміром. Того самого я очікую й щодо Криму. Вважаю негідником кожного українця, який спокійненько туди їздив на пляжі. Якщо Україна визнає Крим окупованим, то будь-які стосунки з цим півостровом теж мають бути обірвані на час окупації. Включно з енергетичною та продовольчою блокадою.

Мені здається, що кілька тисяч убитих воїнів і десятки тисяч покалічених – це достатній аргумент, аби виразно вороже сприймати країну, що за поребриком.

Остап Дроздов