Зміст
Олександр Лукашенко – друг, сусід та співучасник

Звання найкращого друга Путіна варто віддати диктаторові із сусідньої з Росією Білорусі Олександру Лукашенку. Адже ніщо так не зближує, як спільно сплановані та скоєні криваві злочини. “Дружба і співпраця” диктаторів триває багато років і зміцнюється з кожним днем.

Яскравими епізодами цих стосунків можна вважати взаємну підтримку під час внутрішніх невдоволень та підставлене Лукашенком плече під час першої хвилі санкцій. Тоді білоруський диктатор з усіх сил допомагав Росії обходити санкції, накладені Заходом, і контрсанкції, необдумано запроваджені Москвою. Пам’ятаєте знамениті “білоруські креветки” та хамон?

А зараз, з початком широкомасштабного вторгнення Росії до України, Лукашенка взагалі можна вважати рівноправним співучасником усіх військових злочинів Путіна. Саме з території Білорусі Україну обстрілюють ракетами, звідти злітають військові літаки, які бомбардують наші мирні міста, через кордон Білорусі перекидаються танки, БТРи та інша військова техніка.

Віктор Орбан – “адвокат” Путіна в ЄС

Бажання отримувати дешевий газ та нелюбов до України, що ґрунтуються на незадоволених імперських амбіціях і безпідставних територіальних претензіях, лежать в основі дружніх почуттів угорського президента Віктора Орбана.

Власне кажучи, Угорщина за Орбана стала головним лобістом інтересів диктатора в Європейському Союзі. Він отримує інвестиції у свою країну, великі знижки на енергоносії, а Путін натомість одержує вигоду від того, що Угорщина піддає сумніву єдність Заходу щодо нього. Жоден очільник уряду країн ЄС не координує свою діяльність із Путіним так тісно, як це робить Орбан.

Перед початком широкомасштабного вторгнення Орбан показав себе в Москві другом Путіна і отримав за це договір на постачання газу за вигіднішою, ніж для Європи ціною. Він також погодився виконати абсурдну вимогу сплачувати за російський газ у рублях та виступив проти ембарго на постачання газу з Росії.

Орбан не просто відмовився постачати Україні зброю, а й заборонив транзит через угорську територію будь-якої військової допомоги Україні.

Про те, як проурядові ЗМІ Угорщини висвітлюють події в Україні, західні журналісти пишуть, як про “оргію дезінформації”. Події в нашій країні подаються десь так само, як і на російському пропагандистському телебаченні. Орбан весь час наголошує, що “це не наша війна”.

Дорогий друг: президент Сербії Олександр Вучич

Історія відносин Росії та Сербії дуже різнобічна. Як і у випадку з Орбаном, її підживлюють незадоволені імперські амбіції та територіальні конфлікти. Зокрема, 2018 року Сербія мала проблеми на кордоні з Косово, у вирішенні яких країні допомогла Росія. “Велике дякую вам, дорогий друже, дякую вам, шановний президенте, за те, що ви разом з нами зберігаєте не лише територіальну цілісність Сербії, а й міжнародне право”, – розповів сербський лідер. Оскільки всі ми знаємо, як “свято дотримується” Путін міжнародного права, слова Вучича викликають як мінімум подив.

Президент Сербії часто спілкується з Путіним телефоном: “Щодо розмови з президентом Путіним, вона була хорошою, коректною, ми двоє давно знаємо один одного. Я не можу прийняти і не прийму той підхід, за якого його називають Гітлером або використовують нові англомовні висловлювання… коли хочуть сказати, що він божевільний”.

“Ми – маленька країна і не хочемо відмовлятися від можливості продовження нашої дружби з деякими країнами, – стверджує Вучич, – ми жодним чином не вирішуємо долю України”.

Також президент Сербії охоче озвучує улюблений наратив кремлівських пропагандистів: “якщо американцям можна бомбити Сербію, то чому нам не можна бомбити Україну?”. У виконанні Вучича це звучить так: “Я пропоную панові Зеленському сьогодні ввечері на телебаченні засудити жахливу і трагічну агресію проти Сербії з боку США, Великої Британії та інших країн. Щойно він це зробить, я з радістю прийму його запрошення”.

Вучич дізнається про ситуацію в Україні зі спілкування з Путіним, який розповідає президентові Сербії про те, що “спецоперація розвивається згідно з планом”.

Він пишається тим, що Сербія залишається єдиною країною в Європі, яка відмовилася від запровадження антиросійських санкцій. Також президент Сербії наполягає на позаблоковому статусі своєї країни, а її голосування проти Росії в міжнародних організаціях пояснює тиском і шантажем.

Башар Асад: друг по крові

Сирійський диктатор завдячує Володимиру Путіну буквально всім. Путін у прямому сенсі врятував режим Башара Асада, втопивши в крові не лише опозицію, а й чималу кількість мирного населення. І тепер Асад – його довічний боржник. Звичайно, це накладає на нього певні зобов’язання, які сирійський диктатор неухильно виконує. 2014 року, після анексії Криму, Асад направив Путіну телеграму, в якій засвідчив “підтримку Сирією раціонального миролюбного курсу президента Путіна на відновлення стабільності у країнах світу та боротьби з екстремізмом і тероризмом”.

Щодо широкомасштабного вторгнення Росії до України Асад висловився вже 25 лютого в телефонній розмові з Путіним: “Засвідчив рішучу підтримку спеціальної військової операції для захисту мирного населення республік Донбасу, що проводиться Росією, засудивши водночас дестабілізувальну політику США й НАТО, яка свого часу призвела до серйозної деградації обстановки на Близькому Сході”.

Нікол Пашинян: друг і “прокладка”

Прем’єр-міністр Вірменії – дуже корисний для Путіна друг. Саме йому кремлівський диктатор відвів роль “прокладки” між Росією та всім цивілізованим світом. Путін планує використати Вірменію, щоб обійти санкції Заходу. Формально це звучить так: “сторони висловили готовність “спільно” долати загрози, що виникли через санкції, в галузі продовольчої, енергетичної безпеки, логістики та в інших галузях”. Раніше цю роль виконувала Білорусь, та зараз, коли Лукашенко загруз у військовій кампанії в Україні і теж потрапив під усілякі санкції, його країна вже не принесе Росії жодної користі.

Зі свого боку Нікол Пашинян розраховує на підтримку Путіна у конфлікті з Азербайджаном. Тож дружба з усіх боків взаємовигідна.

“Ми з вами постійно в контакті. Не знаю, щотижня чи кожні десять днів точно розмовляємо телефоном. Та й зустрічі регулярні, незважаючи на пандемійний період”, – каже Путін Пашиняну.

Пашинян зауважує виняткову роль Росії у питанні припинення вогню в Нагірному Карабаху 2020 року: “Російські миротворці знаходяться в регіоні і гарантують безпеку території”.

Ніколас Мадуро: добрий наркодруг

Путін, як свого часу і радянські лідери, ніколи не полишав ідеї про досягнення світового панування та завжди мріяв про військові бази на американських континентах. Також давно ходять наполегливі чутки, які час від часу знаходять реальне підтвердження, про те, що наркотрафік у Росії контролюється і керується на найвищому державному рівні.

Тому президент Венесуели Ніколас Мадуро, якого влада США звинувачує у контрабанді наркотиків і який готовий обговорювати з Путіним розміщення російських військових баз на своїй території, просто приречений на дружбу з кремлівським диктатором.

Щодо Мадуро, то його причетність до обігу наркотиків Америки не викликає сумніву у США. Міністр юстиції країни Вільям Барр заявив, що той співпрацює з колумбійським угрупованням ФАРК, аби “заповнити США кокаїном”, використовуючи для цього літаки, що літають з авіабази у Венесуелі. Американська влада навіть запропонувала 15 млн доларів за інформацію, яка допоможе в арешті Мадуро.

Все це, як ви розумієте, не лише не заважає, а й допомагає дружбі Путіна й Мадуро. Вона настільки міцна, що у розпал пандемії до Венесуели було налагоджено постачання російської вакцини від коронавірусу “Супутник V”.

Ну і звісно, заява про підтримку “спецоперації” від Мадуро надійшла вже 1 березня: “Висловив тверду підтримку рішучих дій Росії, засудив дестабілізувальну активність США і НАТО, наголосив на важливості протидії розгорнутій західними країнами кампанії брехні та дезінформації”.

Ісаяс Афеверкі: еритрейський друг

Про існування такої країни, як Еритрея, багато хто дізнався після того, як вона серед інших країн-друзів Путіна двічі проголосувала в ООН на користь війни Росії в Україні.

Як виявляється, у цій африканській країні при владі – тоталітарний уряд, відповідальний за систематичні порушення прав людини, які можуть бути прирівняні до злочинів проти людяності. На чолі його стоїть президент Ісаяс Афеверкі, який, звичайно ж, дуже товаришує з Путіним. Людина, під керівництвом якої до в’язниці було кинуто не менше 10 000 політичних ув’язнених, яка з метою покарання, допиту та примусу застосовує тортури, просто не могла не бути другом російського президента.

Еритрея постійно вплутується у війни: з Єменом, з Ефіопією, з Джибуті. Не гребує уряд Еритреї й підтримкою різних терористичних організацій. З території цієї країни здійснюються постачання зброї бойовикам до Сомалі. Терор, цензура, арешти, примусова військова служба, переслідування незгодних, заборона на виїзд із країни – все, про що, мабуть, мріє кремлівський диктатор, його колега із Північної Кореї Африки успішно реалізував у себе в країні.

Звісно, Еритрея перебуває під усілякими санкціями. Але не під російськими. 2019 року Путін зняв з Еритреї всі санкції і, очевидно, почав постачати їй зброю.

Мухаммед ібн Заєд Аль Нахаян: наслідний принц і лобіст

Фактичний правитель ОАЕ, спадковий принц Абу-Дабі, заступник верховного головнокомандувача Збройних сил Об’єднаних Арабських Еміратів – Мухаммед ібн Заєд – підтримує добрі стосунки з Путіним, від 2012 року він регулярно приїжджає до нього з візитами.

2019 року російський президент прилетів до ОАЕ з офіційним візитом, де його зустріли з усіма можливими почестями. Наслідний принц зустрічав Путіна особисто, а це найвища честь для закордонного гостя. З аеропорту до палацу лімузин Володимира Путіна супроводжували автомобілі поліції Абу-Дабі. До приїзду російського лідера їх спеціально перефарбували та намалювали російські літери “ДПС”. Весь шлях кортежу був посекундно підготовлений. Вже на території палацу автомобіль президента з гербом королівської сім’ї замість номера оточив ескорт із 12 вершників, які тримали в руках прапори двох країн. Після прольоту винищувачів, які розмалювали небо російським триколором, гармати здійснили 21 залп. Главу російської держави зустріла почесна варта та військовий оркестр. Вітаючи Путіна, Мухаммед ібн Заєд Аль Нахаян назвав його своїм другом та братом і заявив, що вважає Росію своїм другим домом.

Звісно, що Путін, дуже чутливий до такого роду антуражу, був задоволений пишною зустріччю. Крім того, відомо, що саме принц ОАЕ допоміг росіянам домовитися про співпрацю зі спадковим принцем Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом та навіть про певну зміну політичного курсу країни і його розвороту в бік Росії.

Міжнародний альянс захисту прав і свобод подав два позови до суду на Мухаммеда ібн Заєд Аль Нахаяна. Вони звинуватили його у військових злочинах, співучасті в тортурах і жорстокому поводженні в Ємені. Друзів Путін, як ми бачимо, підбирає за доволі чіткими критеріями.

Мухаммед ібн Салман Аль Сауд: друг-вбивця

У наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана дуже складні взаємини з президентом США Джо Байденом, та й з усіма європейськими лідерами також. 2018 року в Буенос-Айресі, на саміті “Великої двадцятки”, більшість світових лідерів демонстративно проігнорували ібн Салмана. Все через те, що було оприлюднено незаперечні докази участі принца у звірячому вбивстві журналіста Джамаля Хашоґджі.

І лише один лідер тепло привітав принца жестом “дай п’ять”, плеснувши його стукнувши по відкритій долоні. Хто це був – сумнівів не викликає: радісну зустріч Мухаммеду ібн Салману влаштував, звичайно ж, Володимир Путін, який, найімовірніше, не бачить нічого поганого в тому, щоб убити незручного журналіста. Та й узагалі не вважає вбивства приводом для обструкції.

Та варто зазначити, що дружба з Путіним почалася ще 2015 року з подання правителя Об’єднаних Арабських Еміратів, шейха Мухаммеда ібн Заєда. В наступні роки Мухаммед ібн Салман постійно приїздитиме до Росії, іноді навіть двічі на рік.

Вважається, що після першої зустрічі з Путіним спадковий принц змінив зовнішню політику країни і “дав зелене світло” військовим операціям Росії на території Сирії.

Ібрагім Райсі: друг із протистояння, зброї та санкцій

Президент Ірану Ібрагім Райсі нещодавно прийшов до влади, він виграв вибори, явка на яких виявилася рекордно низькою за всю історію існування Ісламської Республіки Іран.

Показати себе потенційним кривавим правителем Райсі зумів щнезадовго до обрання на посаду. 1988 року він став одним із чотирьох членів так званого “комітету смерті”, який ухвалив рішення про страту опозиціонерів у в’язницях Ірану.

Точна кількість засуджених до страти на той час невідома. Проте правозахисні організації стверджують, що страчено щонайменше 3 000 ув’язнених, яких поховали у безіменних масових похованнях.

Власне, прочитавши біографію та політичне кредо Райсі, можна було одразу сказати, що рано чи пізно він із Путіним потоваришує, і так воно й сталося. За словами президента Росії, відразу ж після інавгурації вони з Райсі перебувають у постійному контакті.

По-перше, у Путіна та Райсі спільний ворог – США. По-друге, санкції. Що цікаво, риторика обох щодо санкцій абсолютно однакова. Райсі, як і Путін, вважає їх корисними для Ірану і розглядає їх як “відмінну можливість модернізації та ще більшого розвитку економіки країни”. Ну і щодо Сирії погляди Ірану та Кремля повністю збігаються.

Президент Ірану називає Росію дружньою державою. І планує з нею стратегічні відносини, які будуть “стійкими та всебічними”.

У листопаді 2019 року Сполучені Штати включили Райсі до санкційного списку за причетність до страт політичних ув’язнених та придушення протестів 2009 року.

Данієль Ортега: друг, що все підтримує

У нікарагуанського лідера з Путіним багато спільного – як у цілому, так і в деталях. Наприклад, 2009 року Верховний Суд Нікарагуа скасував положення конституції країни, що забороняють балотуватися на другий президентський термін поспіль, а також виставляти кандидатуру на третій термін як такі, що “утискають громадянські права” президента Ортеги. Ну і, звісно, незабаром він балотувався та переміг. Наразі пішов уже четвертий п’ятирічний термін його президентства.

У червні 2009 року Ортега ініціював судовий процес проти головного політичного супротивника. Від 2018 року в Нікарагуа посилилися переслідування журналістів та опозиційних політиків. Також президент Нікарагуа активно використовує владу для особистого збагачення.

Даніель Ортега підтримував Муаммара Каддафі та зустрічався з колишнім президентом Ірану Махмудом Ахмадінеджадом. 2008 року він заявив, що Нікарагуа визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії.

2014 року Путін відвідав Нікарагуа. Сторони обговорювали співпрацю у різних сферах та залишилися цілком задоволені досягнутими домовленостями.

Просто перед початком широкомасштабного вторгнення Росії до України Ортега заявив: “Рішення, прийняте сьогодні президентом Путіним, відкриває можливість, щоб ця ситуація не мала більш серйозних наслідків. Тому що Україну використовують, щоб провокувати Росію. А Україна всіляко намагається приєднатися до НАТО, і якщо це станеться, буде війна з Росією. Тому Росія чинить саме так, як чинить, – вона захищається”.

Кілька днів тому, під час святкування Дня трудящих, президент Нікарагуа заявив: “Світ трясе війна, і ми не збираємося заплющувати на неї очі. У ній бореться Росія, бореться за свою безпеку проти нацистів, які правлять і вбивають в Україні після перевороту 2014 року”. Хто б сумнівався.

Компанія друзів з Рогатина зробила приємний сюрприз молодій сім’ї, у якій народився син. Так, троє чоловіків з надувними кульками, за допомогою автокрану, піднялися до вікна палати, де перебувала породілля та її чоловік пишуть “Версії”.

Така витівка друзів приємно вразила та розчулила не тільки молоду матір, а й медичний персонал, який став свідком оригінального привітання.

У Червоноградському районі 27 червня потонув 11-річний хлопчик. На жаль, врятувати його не вдалося. Тіло дитини витягли з води рятувальники.

Школяр пішов плавати разом зі своїми друзями.

Вони намагались врятувати його, проте у дітей не вистачило сили.

Односельці хлопчика розповіли, що його виховували в дуже позитивній родині. Він був найстаршим з 4 дітей у сім’ї.

14 червня разом з ровесниками йшов до Першого Причастя, а майже через 2 тижні маємо таку трагедію, – розповіли односельці.

У селі поки не знають, коли поховають школяра. Ймовірно, це відбудеться 29 чи 30 червня. Наразі його тіло перебуває у морзі.

За словами сусідів хлопчика, він разом зі своїм 14-річним другом та подругою-шестикласницею нарвали черешень і вирішили піти скупатися.

Почали тонути. Дівчинку очевидці, які теж були на кар’єрі, витягнули. Хлопці до кінця намагалися врятувати один одного.

Старший зумів вибратися з води, а молодший пішов на дно, – додали у Гатківці.

Односельці загиблого зазначили, що хлопець, який вижив, пережив великий стрес.

Все плаче, картає себе, що не зміг друга врятувати. Хоча він зробив усе, що від нього залежало, – підсумували вони. Зауважте! Раніше у Бояничах був глиняний кар’єр.

Про це повідомляє представниця волонтерського спільноти «Відкрите Серце» Світлани Свердліченко, передає “Це моя Україна“.
За словами Світлани, Анатолій опинився в лікарні через травму, отриману на роботі. У чоловіка було багато друзів і знайомих, також він сильно любив тварин.

“Він до останнього боровся за життя в Мечці. На жаль, смерть виграла…
Дуже дивно. Толік брав участь в багатьох заходах, мав багато знайомих. Але ніхто не написав а ні слова…
Хай тобі там буде добре…
UPD.
Допоможить сім’ї з похованням- 5167 8031 0396 2119
картка Ощадбанк дружини Горбик Світлани” – пише волонтерка.
Анатолія поховають на Іларіонівська кладовищі у Дніпрі.

Уяви, ти сидиш на сторінці своєї улюбленої соцмережі і отримуєш запит в друзі від незнайомця. Від людини, якої ти знати не знаєш. Сумнівів прийняти заявку у тебе немає, тому що фотографія профілю викликає прихильність до себе. Та й чому б ні? Яка різниця? Ну що, врешті-решт, може статися…? Як би там не було, взяла й забула. Є більш важливі речі, про які дійсно варто задуматися.

Твоя дочка, наприклад. Ти шалено пишаєшся нею, тому що малятко – наприклад – на наступному тижні піде в перший клас! Дівчинка готується до цього дня, приміряючи різноманітні наряди, новеньку шкільну форму, а ти, не втомлюючись, заплітаєш їй косички, зав’язуючи на них бантики. Коли все готово, ти неодмінно постиш фотографію своєї дочки в соцмережах. Внизу підписуєш: «Що за день! Не віриться, що моя маленька так виросла!» Потім ти прив’язуєш до посту посилання з адресою школи. Пара кліків. Але наслідки ось-ось перетворять твоє життя в повний кошмар.

Таємничий незнайомець, якого ти недавно додала в друзі, зберігає фотографію твоєї дівчинки до себе на комп’ютер, розсилаючи її іншим «таємничим незнайомцям» по всьому світу. підписує: «Свіжа кров, дівчинка білої раси. Близько шести років! Всього за 5000 доларів!» Все відбувається за твоєю спиною, ти ні про що ніколи не дізнаєшся. Навіть якщо захочеш. Просто, одного разу, приїхавши в школу до доньки, ти її там не знайдеш. Розпочнеться паніка, ти оббіжиш всіх вчителів, обірвеш телефони, подзвониш в поліцію. Ти будеш готова на все, щоб знову обійняти свою дитину. Нарешті ти зрозумієш, що все марно. Але ніколи не зупиниш пошуки своєї дочки, тому що почуття провини і жахливі думки не перестануть переслідувати тебе все життя.

Напевно, краще не знати, що сталося з тією малою. Минулого не повернути, помилки вже не виправити. Просто не додавай незнайомця в ДРУЗІ! Хіба ви не постили фото своїх невинних дітей на загальний огляд і під загальний доступ. Краще прожити життя з меншою кількістю «друзів» і лайків в соціальних мережах, ніж все життя сумувати про зниклою безвісти дочкою.

Пам’ятай про це попередження! Ще раз: відхиляй всі заявки в друзі від незнайомців. Не пости дитячі фотографії. «Таємничі незнайомці» їх неодмінно знайдуть. І повір, в торговців дітьми і педофілів навряд чи прокинеться хоч крапля людяності.

Про це пишуть ЗМІ з посиланням на прес-службу поліції області.

У повідомленні сказано, що у понеділок, 26 листопада, поліція Ковеля отримала повідомлення про умисне вбивство. Від рук убивці загинули одразу три людини.

Під час конфлікту, обставини якого наразі з’ясовують правоохоронці, 46-річний ковельчанин застрелив із зареєстрованої мисливської зброї двох осіб, 51 і 25 років, після чого наклав на себе руки. Ще одній жертві – 43-річному чоловікові – дивом вдалося вижити. Він з пораненням знаходиться в лікарні і дає свідчення, інформацію поки не розголошують.

Наразі правоохоронці з’ясовують усі обставини трагічного інциденту.

Але ось вони побачили вдалині великий красивий палац, перед яким розкинувся цілий зелений сад. Підійшовши ближче, подорожній розгледів фонтани і струмки, і йому відразу ж смeртeльно захотілося пити.
Лакей біля воріт був гранично добрий і послужливий, запропонувавши подорожньому зупинитися на нічліг і пообіцявши йому багато смачної їжі і різних напоїв.

– Тільки пса вам доведеться залишити за воротами, – сказав лакей. – Наш господар ненавидить собак.

– Я не можу, – сказав подорожній, на що лакей тільки розвів руками.

І мандрівник відправився далі, страждаючи від голоду і спраги. Його пес ледве переставляв ноги, виснажений довгою дорогою.

Вони йшли вже кілька годин, коли попереду замаячила якась споруда. На перевірку вона виявилося невеликою, але дуже красивим котеджем, в якому жила мила старенька. Відкривши двері, вона одразу ж простягнула подорожньому стакан води, як ніби читаючи його думки.

– Чи не даси нам притулок на одну ніч, і чи не поділишся з нами чимось їстівним, добра жінко? – запитав мандрівник.

– Можливо, – відповіла жінка розпливчасто.

– Тільки, знаєте, я з псом, і я не можу залишити його, так що, якщо з ним не можна, краще скажіть відразу.

– Заходьте обидва, – посміхнулася бабуся.

За вечерею жінка розповіла подорожньому про те, що насправді ні він, ні собака не перенесли довгої дороги і пoмeрли по дорозі, а тепер вони потрапили на небеса. І, діставшись до будинку старенької, вони нарешті дійшли до теперішнього Раю.

– Тут недалеко був палац, – задумливо сказав чоловік. – Виходить, він теж зі світу мeртвuх? Кому він належить?

– О, це палац самого Сатaни, – сумно сказала старенька. – Це вхід в Пeкло. Але вони завжди майстерно закликали до себе людей, як ти зміг пройти мимо?

– Все просто. Вони не хотіли пускати мого найкращого друга, – відповів мандрівник, поглядом вказуючи на пса.

Одна з найжaхливіших речей, яку може зробити людина – це зрада товариша. Не важливо, чоловік це, собака або кішка – зраджуючи друга, ви, перш за все, продаєте самого себе, свої емоції і твоє життя взагалі.

Прочитайте цю мудру притчу:

Притча про ворогів

В одній державі настільки вірили в пpoвидіння, що у них був такий звичай: кожному засудженому до смepті перед стратою пропонувалося тягнути жереб долі. У мішечку були всього 2 листочка – «Життя» і «Смepть». Якщо заcyджений витягав перший листок, його милували. Якщо другий – вирок тут же приводили у виконання.

Таким чином, у кожного засудженого була надія до самого останнього моменту, а у суддів був додатковий голос «згори» за або проти прийнятого ними рішення.

Так уже сталося, що одна людина відкриа свою справу, вонa сталa потроху процвітати, а разом з успішністю, як це часто буває, з’явилися недоброзичливці. Вони спочатку наклепом домоглися арешту чоловіка, а потім і підписання йому смepтельного вироку.

Знаючи про те, що у заcyдженого завжди є шанс на порятунок, вони обманом викрали з мішечка листочок з написом «Життя» і додали другий листочок з написом «Смepть». Таким чином вороги не залишили людині жодного шансу врятуватися – який листочок він би не витягнув, його чекав смepтельний вирок.

Але у людини були і друзі. Вони дізналися про підступи ворогів, проникли до засудженого до в’язниці і розповіли, що в мішечку на нього чекають два «смepтельних» листочка. Друзі радили розповісти про це суддям і настояти на перевірці мішечка з жеребом.

Але, як не дивно, засуджений зрадів цій звістці, попросив нікому про це не розповідати і повідомив, що це врятує його. Друзі вже вирішили, що у нього перед смepтю затьмарився розум, але він умовив їх зберігати мовчання.

На наступний ранок чоловік витягнув жереб долі і відпустили на свободу.

І друзі, і вороги, знаючи про два смepтельні вироки в мішечку, дивувалися: як він зміг вийти з такого, здавалося б, безвихідного становища?

А людина вчинила так: витягнувши листочок з мішечка, він, не читаючи, тут же проковтнув його. У суддів не залишалося іншого вибору, окрім як подивитися, який листочок залишився в мішечку. А так як там була «Смepть», то було офіційно встановлено, що чоловік витягнув «Життя».

Таким чином вороги, готуючи людині вірну загuбель, мимоволі привели його до спасіння.

Не забувайте: вороги від поганого життя не з’являються. Якщо вони у вас є – значить, ви гідні того, щоб вам заздрити. А у будь-якої талановитої людини недоброзичливці будуть завжди – тільки в силу того, що не всі таланти дісталися їм.

У Москву Ірина Гладких приїхала разом зі своєю подругою, яка допомагала їй знайти клієнта. В ролі потенційних покупців виступили слідчі. Вони призначили зустріч в кафе, де і зaтрuмaлu жінок. Відзначимо, що нeвuннiсть своєї 13-річної дочки жінка оцінила в 1,5 мільйона рублів.

З повідомлення слідчого комітету: «За версією слідства, дві громадянки Челябінська, задля матеріальної вигоди, домовилися про продаж малолітньої дівчинки 2004 року нaрoджeння третій особі за 1,5 мільйона рублів. Для реалізації задуманого 10 січня вони прибули в один зі столичних ресторанів, де здійснили купівлю-продаж малолітньої з метою ceксyaльнoї eкcплyaтації особі, що діяв в рамках oпeрaтивнo-рoзшyкoвих заходів, після отримання грошей жінки були зaтрuмані».

Відомо, що Ірина Гладких виховувала дочку одна, офіційно вона ніде не працювала. За деякою інформацією, вона заробляла на життя, займаючись пpoстuтyцiєю. Сім’я відчувала матеріальні трyднoщі, і подруга підказала жінці, що за продаж цнoтu 13-річної дочки можна виручити нeпoгaні гроші.

Покупців жінка шукала серед своїх клієнтів. За деякими даними, вона також хотіла продати дочку клієнту за кордоном, але ця угода зірвалася. Порушено крuмiнaльнy справу. Жінкам зaгрoжyє до 10 років тюрeмнoгo yв’язнeння.

Китай – територія неймовірних можливостей для торгівлі. В цій країні виробляють усе: починаючи від магнітиків на холодильник і завершуючи новітніми «девайсами». Власне, комівояжери – одна із найчисельніших каст відвідувачів китайського консульства. Значно менше тих, хто вирушає у Піднебесну на навчання, лікування чи туризм.

Чимала група тих, хто у Китай їде на заробітки. Ця країна не потребує некваліфікованої робочої сили. Чимало китайців із глухих провінцій готові задешево виконувати будь-яку роботу. «Викладаю англійську дітям» або «Працюю моделлю» – найпопулярніші відповіді українців на питання щодо мети відвідин Китаю. Кажуть, симпатичні молоді українки в Піднебесній здатні заробляти по кілька тисяч доларів. «Уже підписала контракт на рік. Якщо особливо не напружуватися і не перевтомлюватися, то у місяць матиму 3 тисячі доларів. Цілком реально заробити і 5-6 тисяч доларів» – розповіла миловидна дівчина років 20-ти на вигляд біля дверей китайського консульства.

«Для китайця престижно мати серед друзів європейців. Деякі з них платять українцям гроші за вечерю з ними, – каже Юля із Ковеля. – Скажімо, сім’я може отримати 50 доларів і до того ж смачно повечеряти. Чоловіки в Китаї можуть запросити дівчину на вечерю. Це не побачення, тому iнтиму ця зустріч не передбачає. Просто дехто із китайців хоче вразити своїх друзів і приходить на якісь урочистості у компанії із європейками. За це вони готові заплатити 200-300 доларів за вечір». Також користуються популярністю фотосесії європейських дітей. За це китайці платять 400-500 доларів.

Менеджери середньої ланки у Китаї про таку зарплатню, як у моделей, можуть лише мріяти. «Працювала в українській фірмі, ми купували товар у Китаї. Власне, саме я комунікувала з продавцем. Він мене і переманив у свій офіс в Китай, – ділиться своєю життєвою історією харків’янка. – Своїм працівникам вони платять 1000 – 1200 доларів. В іноземців зарплатня більша, десь 1500-1700 доларів. Я своєю платнею задоволена. Звісно, хотілося би більше, але в Україні я і таких грошей не зароблю». Частину зарплати потрібно витратити на оренду житла, а це 200-500 доларів, в залежності від міста. Кілька сотень на харчування та одяг.

Для того, щоби викладати англійську для маленьких китайців, необов’язково самому вільно нею спілкуватися. Достатньо хорошого середнього рівня. «Закінчила коледж у Черкасах, серйозно англійську у школі та коледжі не вивчала – каже нова знайома в аеропорту в Дубаї, очікуючи рейс на Гуанчжоу. – Взятися за підручних змусило життя. В Україні знайти хорошу роботу дуже важко, тому вирішила їхати на заробітки, а там без знання англійської на хорошу роботу годі сподіватися.

Спершу ходила на курси, а найбільше мені допомогли знайомства в інтернеті. Я зареєструвалася на відповідному сайті – і почалося. Десятки іноземців почали писати мені, прагнути ближчого знайомства. Тих, хто погано володів англійською, я відразу «відшивала». З іншими переписувалася, з деякими навіть спілкувалася у вайбері. Через півроку я уже могла впевнено писати і говорити». Моя співрозмовниця прямувала в Гуанчжоу, де у дитячому садочку влаштувалася викладати англійську. Допомагати спілкуватися із дітьми їй буде місцевий асистент, який на дуже посередньому рівні володіє англійською. «Це просто жaх, вони практично не знають англійської. Але нічого, треба працювати» – каже дівчина. За свою роботу вона отримуватиме 1500 доларів. Квартира їй обходитиметься у 180 доларів. «На жаль, додому я повернуся щонайменше через рік. Квитки дорогі», – поділилася своїми планами жіночка.

Англійська в Китаї лише зараз стає популярною. Відсоток дорослих, хто може говорити іноземною мовою, катастpoфічно малий. Зате навчати англійської дітей зараз дуже модно. Зважаючи на брак своїх кадрів, китайці запрошують іноземців. Native speaker обійдеться дорого. Англієць чи американець менше ніж за 5-7 тисяч доларів у Китай не поїде. А ось українці (чи казахи або poсіяни) поїдуть і за півтори тисячі. Тому їх і запрошують.

Іноземних моделей у Китаї дуже багато. Зрештою, і не тільки моделей чи інших пpацівниць «poзважальної сфери». Тому уряд уже почав створювати їм перешкоди. У результаті, під «роздачу» потрапляють усі іноземці. Одне із останніх нововведень для українців – це перетин кордону раз у місяць. Вони змушені їхати у якусь сусідню країну і одразу ж повертатися. Робочу візу виготовити практично нереально. Тому люди працюють по бізнес-візі, а дехто ухитряється відкрити студентську візу. Українці у Піднебесній із острахом очікують завтрашніх ускладнень від уряду. А у тому, що вони будуть, мало хто сумнівається. Китай завжди мав славу закритої країни.

Цікаво, що він навіть не є великим фанатом “Друзів”. А от фанатом кави – так. І незнання того, хто з серіалу – найбільший кавоман, здавалося Кітові “значущою прогалиною у нашій спільній поп-культурі”.

Про це пише The Huffington Post.

Результатом свого дослідження, яке він провів кілька років тому, Лавлейс поділився днями у Twitter. Тоді, уважно передивившись усі серії та старанно порахувавши всі чашки, навіть порожні кавові чашки, які з’являлися в кадрі, він дійшов висновку: найбільше кави – 227 філіжанок – випила Фібі.

Digging through old stuff, just found my results from the time I went through all 236 episodes of Friends to see how much coffee they drank. pic.twitter.com/4Kg7QO0mA6

— Kit Lovelace (@kitlovelace) 27 червня 2017 р.

Та на досягнутому Кіт не спинився. Він дослідив, як змінювалося кавування кожного з героїв від першого до останнього сезону: тобто хто став пити кави більше, а хто менше.

Moreover, I then went ahead and broke it down season by season to see how their habits developed and changed over time… pic.twitter.com/IoJ1lDNnpv

— Kit Lovelace (@kitlovelace) 27 червня 2017 р.

А ще письменник вирахував, хто з “Друзів” більше грошей витратив на каву. Припущення щодо цін у Central Perk він зробив на основі епізоду, в якому Моніка отримує рахунок на 4 долари 12 центів за каву та скон. Відтак Лайлейс зробив умовні півтора долари вартістю однієї чашки кави.

It’s not unreasonable to assume therefore that a coffee is ~$1.50. That being so, including tips, I also worked out how much they spent… pic.twitter.com/2G9xSbqv7c

— Kit Lovelace (@kitlovelace) 27 червня 2017 р.

Він врахував і чайові, бо в епізоді про “унагі” Росса ця тема якраз піднімається, і Чендлер називає цифру в 20%.

Як відомо, остання серія “Друзів” вийшла в 2004-му році. А у 2015-му шанувальники серіалу отримали приємний сюрприз: епізод, який свого часу вирізали.

Дженніфер поскаржилася, що вона, незважаючи на свою категоричну позицію, все одно почала залежати від смартфона і Інтернету. Як виявилося, зірка щоранку намагається починати з медитації і спілкування з чоловіком Джастіном Теру. Але, якщо поруч з нею лежить смартфон, то вона не може від нього відірватися. Саме з цієї причини у Еністон немає сторінок в соціальних мережах.

Дослідження науковців базувалося на двох розробках – одна охопила близько 300 тисяч людей віком від 15 до 99 років із 90 країн світу, йдеться на The Guardian.

Воно показало, що люди, які більше цінували дружні стосунки, були щасливіші й здоровіші (згідно з їхньою ж оцінкою), особливо коли ставали старшими.

Друге дослідження використовувало дані опитувань у США, у яких взяла участь 7841 людина віком за 50 років.

Учасників запитували про якість їхньої дружби – скільки людей по-справжньому розуміють респондентів та скільки засмучують їх.

Добровольців також просили погодитися або заперечити твердження: “Моє життя – близьке до ідеалу”.

Протягом 6 років від початку дослідження його автори регулярно відстежували стан здоров’я учасників, появу у них важких хвороб, на зразок, діабету, раку чи серцево-судинних недугів.

Ті з учасників, для кого дружба не була суцільним взаємопорозумінням, а життя не наближалося до ідеального, частіше мали серйозні захворювання.

Родина, за результатами дослідження, мала непоказовий уплив на благополуччя й здоров’я тих, хто брав участь у розробці.

Автор проекту, професор психології Вільям Чопік наполягає, що друзі є свідомим вибором кожної людини, а родинні стосунки – ні. До того ж вони частіше можуть бути монотонними й негативними.

“Друзі стимулюють активну діяльність людини, вони рідше засуджують і не мають аж такого впливу й тиску на нас, як, наприклад, родичі. Ми самі визначаємо, на якій відстані перебуваємо із друзями та який зберігаємо рівень чесності й довіри з ними”, – коментує Чопік.

Випадки, коли після одруження люди потроху втрачають друзів, дослідник називає звичними.

За словами Чопіка, із 5-6 близьких друзів людина втрачає 3-4, але коли все-таки продовжує з ними спілкуватися, робить значний подарунок собі у подоланні стресу.

“Слухати й бути тим, хто заслуговує довіри – важливо не лише для якісної дружби, а й для родинних стосунків”, – підсумовує дослідник.

Досягнення цілі неможливе без наполегливої праці, без вміння правильно реагувати на різні перешкоди та невдачі. Людина, яка йде до своєї мети, повинна сама створювати основу для успіху.

Наприклад, успішні люди чудово вміють відкладати задоволення на майбутнє. Вони добре пручаються спокусі. Вони добре вміють долати страх, щоб зробити те, що потрібно. (І це не означає, що вони не бояться — це означає, що вони відважні.) Успішні люди не просто розставляють пріоритети, а й послідовно роблять те, що вважають за найважливіше.

Ось кілька способів і правил, які використовують ментально стійкі люди на шляху до свого успіху.
1. Завжди дійте так, ніби у вас усе під контролем
Ігнатію Богоносцю приписують такі слова: “Моліться так, ніби Бог подбає про все; дійте так, ніби все залежить від вас”.

Це саме стосується і везіння. Багато людей вважає, що везіння має пов’язане з успіхом чи провалом. Якщо вони успішні, це означає, що їм допомогло везіння, а якщо зазнали невдачі, везіння було не на їхньому боці.

Найбільш успішні люди вважають, що везіння відіграє тут певну роль. Але вони не чекають вдалого чи невдалого моменту. Вони діють так, ніби успіх чи невдача знаходяться під їхнім контролем. Якщо вони досягли успіху, значить вони щось для цього зробили, якщо ж зазнали невдачі — не доклали максимум зусиль, щоб цього уникнути.

Замість того, щоб марно витрачати енергію на роздуми, що ж може статись в тому чи іншому випадку, ви можете докласти максимум зусиль, щоб досягнути бажаного.

Ви не можете контролювати везіння, але точно можете контролювати себе.
2. Відкладіть в бік те, на що ви не в змозі вплинути
Психологічна стійкість — не вічна. Тоді навіщо витрачати енергію на речі, які ви не можете контролювати? Для когось — це політика, для когось — глобальне потепління чи сім’я. В будь-якому випадку вам не байдуже те чи інше питання, і ви хочете, щоб інші теж ним цікавились, і намагались вирішити. Гаразд, робіть те, що ви можете зробити; змінюйтесь самі, але не намагайтесь змінити інших. (Вони не будуть цього робити.)
3. Сприймайте минуле як цінний урок
Минуле — цінне, вчіться на своїх та чужих помилках, а потім відпустіть їх.

Легше сказати, аніж зробити? Але насправді все залежить від вашого світосприйняття. Коли з вами стається щось погане, сприймайте це як можливість навчитися чогось нового. Коли хтось інший помиляється, не сприймайте це лише як шанс засвоїти якийсь урок — розглядайте це як можливість проявити доброту, прощення та взаєморозуміння.

Минуле — це лише навчання, воно не характеризує вас. Думайте про те, що пішло не так, але лиш з того погляду, що ви можете зробити наступного разу, щоб уникнути помилок.
4. Святкуйте успіх інших
Є безліч людей, які вважають, що шанси досягнути успіху зменшуються, якщо його уже досяг хтось інший. Вони починають таїти в собі образу, яка висмоктує енергію.

Коли друг робить щось дивовижне, це не заважає і вам чимось таким зайнятись. Тож кожного разу, коли у вас з’являється можливість привітати когось з успіхом, робіть це, і одного разу ви почуєте вітання і в свій бік.
5. Не дозволяйте собі скиглити (скаржитись або критикувати)
Ваші словам мають велику силу. Якщо людина постійно ниє, це негативно впливає на її самопочуття. Тож якщо щось пішло не за планом, не витрачайте час на скарги. Зберіться з силами та зробіть все можливе, щоб виправити ситуацію.

Навіщо гаяти час? Виправте проблему негайно. Не потрібно говорити про те, що пішло не так,  думайте над тим, як покращити ситуацію.

Застосовуйте це і до своїх друзів — не будьте для них просто плечем, на якому вони можуть поплакати. Друзі не дозволяють один одному скиглити, вони допомагають покращити їхнє життя.
6. Фокусуйтесь над тому, щоб сподобатись самому собі
Ви подобаєтесь людям не через ваш одяг, машину, стан чи досягнення. Це всього лиш речі, і навіть якщо вони подобаються комусь, це не означає, що і ви подобаєтесь.

Щирі стосунки мають робити людину щасливішою. Їх можна побудувати лиш тоді, коли ви припините намагання вразити когось, і будете собою.
7. Зосереджуйтесь на тому, чого ви уже досягнули
Кожного вечора, перед тим, як піти спати, виділіть декілька хвилин на те, щоб заспокоїти свої думки. Припиніть думати про те, чого у вас нема.

Думайте про те, чого ви уже зуміли досягнути. Вам є за що бути вдячним, чи не так?

Найкращий спосіб перезавантажити свій розум — це бути кращої про себе думки.

У групі ризику особи з сексуальним нарцисизм – гострою необхідністю підтвердження і позитивної оцінки з боку. В цілому ж більшості цікаве особисте життя інших, але ступінь сексуального нарцисизму сильно впливає на результат. Якщо ступінь висока, то людина буде намагатися робити порівняння завжди на користь себе (можливо, буде представляти своє сексуальне життя як щось видатне).

А, дізнавшись, що у кого-то особисте життя протікає більш бурхливо, він впаде під фрустрацію і почне сумніватися у своїх відносинах. При цьому, як відомо, незадоволеність особистим життям негативно відбивається на лібідо і чоловіків, і жінок. Звідси у сексуальних нарциссистов тенденція порівнювати себе з менш досвідченими в сексуальному плані людьми.

На Україну будуть тиснути, примушуючи до так званої «фінляндизації». Мусимо не піддаватись.

Коротко про те, що відбувається. Наскільки я розумію, ще тоді, коли розпався Союз, виникла геополітична домовленість, що Україна буде буферною державою між Росією, з одного боку, та ЄС і НАТО з іншого. З Україною підпишуть євроасоціацію (бо це необхідно буферній державі, щоб вижити), але до ЄС і НАТО не приймуть, і до Росії теж не приєднають.

Путін порушив цю угоду, спробувавши втягнути Україну в ТС. Після цього Захід підтримав Майдан. Скориставшись Майданом, Путін спробував організувати в Україні громадянську війну, щоб потім ввести своїх «миротворців» на білій броні – тобто, окупувати Україну. Як тепер стало відомо, силовики, які охороняли Януковича, напряму підпорядковувались Москві. За наказом з Москви у потрібний момент вони зникли, покинувши «гаранта» напризволяще і цим спровокувавши його до втечі. Вочевидь, за планом Москви Янукович мав утекти – скоріше за все, у Харків і почати звідти війну з Києвом. Оце б і була справжня масштабна громадянська війна, бо проросійські бойовики мали б тоді на чолі не якихось абсолютно нелегітимних відморозків, а законно обраного президента, якому на доволі законних підставах Росія могла б допомагати.

Але бідолашний Федорович злякався сильніше, ніж від нього чекали, і втік занадто далеко. Довелося Путіну воювати тим, що є.

Як усі ми знаємо, йому не вдалося організувати проросійські повстання у Дніпрі, Харкові, Одесі… Путінський бліцкріг захлинувся, всі його історичні шанси упущені.

Що буде далі. Захід буде намагатися повернути статус-кво, тобто, залишити Україну буферною державою. На даному етапі це для нас не настільки погано. Кажучи відверто, усі ці ЄСи і безвізи нам нафіг не потрібні – ні зараз, ні раніше, ні в майбутньому – мене завжди дивувало, навіщо цьому приділяють так багато уваги. Кажучи зовсім відверто, це розвод для лохів.

А що нам потрібно? Україноцентрична Європа в майбутньому і (для цього) зберегти свою державу і не потрапити під Росію зараз. У ЦЬОМУ ПИТАННІ НЕ ПОВИННО БУТИ ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ. Ніякої фінляндизації. Ніяких виборів на окупованих територіях до перемоги і «розватнення». Ніякої федералізації. Ті, хто воювали на боці нашого ворога, як мінімум, не повинні мати більше прав, ніж ті, хто воювали на нашому боці.

«Поетапне зняття санкцій» – ще один розвод для лохів. Припустимо, росіяни місяць не будуть по нас стріляти і за це з них знімуть частину санкцій. Після цього вони знову почуть стріляти – а зняті санкції вже не поновлять, так не буде, бо за це має проголосувати весь ЄС, а він, враховуючи мільярдні збитки від санкцій, ніколи за це не проголосує.

Більше того, припустимо теоретично, що росіяни перестали стріляти взагалі. Тоді ми стаємо явними порушниками мінських угод, бо ми ж не стріляти не можемо – поки вони не склали зброю або не забралися з нашої землі. Тобто, нам вигідно, щоб вони стріляли і ми могли стріляти у відповідь. Миру на Донбасі не повинно бути, аж поки українські війська не встануть на українському кордоні.

У 2017 році світова спільнота здійснюватиме на Україну шалений тиск, примушуючи до миру з окупантом. Поки наша влада на це не йде, вона для нас легітимна і ми мусимо підтримувати її, попри всі її недоліки – крадійство, корупцію, брехню, неповагу до свого народу і фабрику у Ліпецьку. Підтримувати аж до кінця війни або до явної здачі владою державних інтересів – наприклад, до оголошеного нею рішення провести в ОРДЛО вибори.

На популярний аргумент, що владі не вигідно закінчувати війну, бо війна дає широкі можливості красти і одночасно «утилізує» рішучих людей, налаштованих проти влади, відповім, що нам ще більше невигідно закінчувати цю війну – на тих умовах, які нам пропонують, а інших умов, прийнятних, поки що нема.

Отже, будемо робити, як робили досі: потихеньку, з дозованим піаром, віджимати у ворога кілометр за кілометром. Зовсім без піару ніяк – бо тоді захоплені кров’ю наших солдатів території примусять віддати, щоб не порушувати Мінськ. Так вже бувало не раз, але є деякі сигнали, і серед них і події на Світлодарській дузі, і мобілізація офіцерів запасу – які підказують мені, що більше так не буде.

Отже. Більше покладатися на власні сили. Що не зробимо ми, не зробить ніхто. Європейці – такі ж друзі, як росіяни брати. Ніхто і нічим не зобов’язаний нам, крім нас самих. І шлях, який показує нам в тому числі й різдвяна зірка, ніхто замість нас не пройде.

Для всіх інших це здається дивним. Путін — це людина, яка, за словами The Guardian, “вразила і схвилювала світ своєю сміливою і авторитарною політикою”, і, як каже The New York Times, дискредитує НАТО і європейську демократію, а його “агресивне поведінка… може призвести до небезпечних прорахунків, які часто призводять до збройних конфліктів”.

Журналіст Джуліан Баггини у своїй статті для The Huffington Post “Чому Путін і популісти так люблять один одного”, переклад якого зробив ONLINE.UA розповів про те, чому Путін так популярний серед популістів по всій Європі, чому не варто недооцінювати силу цього популізму, і як серед політиків в ЄС з’являються “друзі” глави Кремля.

Легко вважати популістів дурними і безневинними людьми, що потрапили в мережі підступного лиходія. Зрештою, у нас є підстави вважати, що путінська Росія організовує масові політичні маніпуляції, зокрема, через втручання в президентські вибори в США, створення “армії” інтернет-тролів і розширення масштабів дії спонсорованих Росією ЗМІ на європейських мовах. Її наступною метою, схоже, є вибори в Німеччині і Франції в 2017 році.

Але думати про популістів, як про беззахисних жертв маніпуляцій Кремля, означало б недооцінювати їх щире захоплення якостями, які є у Путіна. Все може закінчитися плачевно, але це безумовно не шлюб з розрахунку — це справжня любов. Щоб зрозуміти, чому так багато виборців люблять популістів, потрібно зрозуміти, чому популісти люблять Путіна.

Відповідь знайти не так складно. Візьміть практично будь-яку визначальну рису популізму, і ви побачите її в Путіні. Це може здатися дивним, враховуючи, що один з небагатьох питань, з якими згодні популісти — це їх презирство до елітам, а Путіна, колишнього агента КДБ з майже абсолютною владою в країні, навряд чи можна назвати аутсайдером. Але обурення популістів ніколи не було направлено на всі еліти — тільки на “неправильні”, що представляють центральні політичні сили, які керували західними демократіями протягом десятиліть після Другої світової війни. Саме тому багатого і впливового Дональда Трампа можна вважати антиэлитарным — він належить до еліти, але не вашингтонської або брюссельської. Путін також належить до елітних кіл, але не до західного ліберального істеблішменту.

Популізм, головним чином, харчується гнівом, спрямованим на цей політичний клас, і Путін бореться з цією ж силою. Розглядати це просто як холодний політичний теза “ворог мого ворога — мій друг”, значить недооцінювати, наскільки сильно людей може об’єднати те, проти чого вони виступають: загальна ненависть може стати основою взаємної любові.

Інші якості Путіна також привабливі для популістських настроїв. Сильне керівництво викликає у популістів захоплення, оскільки воно вважається необхідною умовою для протистояння настільки ж сильним егоїстичним інтересам, які стоять між народом і здійсненням його волі. Путін поділяє їх зневажливо думка про те, що, насправді, означає демократія — називаючи це простий об’єднаної волею народу і її виконанням. Для популістів підтримка більшості означає абсолютне правління, і навіть найбільш непримиренні критики Путіна визнають, що він, принаймні, більшу частину свого перебування на посаді, мав підтримку більшості росіян.

Ліберальна демократія, навпаки, вважає, що воля народу — явище не просте, і воно повинно бути гарантовано демократичними інститутами, які окультурюють крайності і захищають меншини від більшості. Для популістів це просто прикриття, яке ліберальна еліта використовує для того, щоб не виконувати бажання людей, а послабляти народну волю для задоволення власних цілей.

Це одна з головних причин, чому популізм, є головною загрозою демократії в тому вигляді, як ми її знаємо. У популізму немає ніякого реального поваги до верховенства закону. Він вважає, що суверенітет — не в парламенті або стабільних демократичних інститутах, а просто в останньому наказе виборців, отриманому від більшості людей. Інститути, які ліберали вважають захисним механізмом фундаментальних цінностей демократії, популістами вважаються перешкодами для реальної демократії.

З цієї причини Трамп називав виборчий процес “сфальсифікованими” (поки не виграв, звичайно), а британських суддів звинувачували в тому, що вони — “вороги народу”, через їх рішення про те, що для виходу Великобританії з Євросоюзу необхідно голосування парламенту. Нас не повинно дивувати, що такі люди не вважають проблемою нехтування Путіним щодо верховенства права в Росії. Якщо закон не підходить, його потрібно просто змінити. Вільям Партлетт з інституту Брукінгса, називає це “правлінням за законом”.

І, звичайно ж, є ще і націоналізм Путіна. Лівих і правих популістів об’єднує їх бажання повернути владу від безликих і безвідповідальних міжнародних установ і торгових угод суверенним державам. Такий відхід не має сенсу без сильного почуття державності, будь вона заснована тільки на етнічній належності чи ні. У зв’язку з цим Путін крокує в ногу з націоналістами і, як він показав у Криму і на сході України, готовий застосувати силу, щоб (як він це називає) “захистити” російських всередині або за межами національних кордонів, так само як і “захистити” територіальну цілісність нації.

Кінцева точка сумісності — це більш широкий відмова від ліберальних цінностей. Багато популісти релігійно консервативні і виступають проти мультикультуралізму. Сприяння Путіна розростання впливу Російської Православної Церкви розташування до нього тих, хто хоче, щоб церква відігравала велику роль в їх власних країнах. Навіть тим, хто не релігійний, подобається повернення до “традиційним” цінностей, яке демонструють такі дії. Принаймні, утвердження національної релігії є утвердженням цінності домінуючої, гетерогенною, самобутньої культури. Звичайно, Путін зацікавлений у підтримці націоналістів у своїх особистих цілях. Популізм підриває єдність Європи і, таким чином, дає Росії можливість збільшити свою сферу впливу і втручання. Але занадто великий акцент на політичному втручанні Кремля потрапляє в сферу тих параноїдальних глобальних теорій змови, які використовують так багато популістів, які відволікають увагу від місцевих причин походження популізму і його загрози.

Для того, щоб серйозно розглядати відносини між Путіним і популістами, нам потрібно зрозуміти, чому виникає ця любов. Ліберали недооцінюють привабливість націоналізму, традицій і сильного керівництва. Популісти вірять авторитарної демократії Путіна, яка грає за правилами виборів, але має мало спільного з плюралізмом західних демократій, де переговори, компроміс і верховенство закону мають таке ж значення, як і рішення більшості кожен окремо взятий день. Для тих, хто заспокоює себе тим, що Путін — це лише радянський реваншист, подібного якому європейці ніколи не вважали б привабливим прикладом, популісти служать сигналом, резюмує видання.