Онкохвора жінка кинула всі сили на лікування хворої дочки. Про це розповіли в сюжеті телеканалу “НТК”.

Повідомляється, що мешканці села Підгайчики Віті Гжибовської поставили важкий діагноз — рак молочної залози з метастазами в печінці. Крім цього у неї народилася дочка Боженка, яка має аномалію розвитку ЦНС.

Через цей діагноз дівчинка не могла самостійно ходити і навіть ковтати їжу. Медики говорили, що Боженка не проживе і півроку, проте Віта вирішила допомогти доньці і власними зусиллями домоглася гарних результатів.

Жінка кинула всі сили заради лікування дочки і вже 6 років доглядає за нею. За цей час дівчинка навчилася самостійно ковтати і пережила кілька операцій. Зараз Боженці необхідні дві операції на легенях і суглобах,

“Вона не ковтала до шести місяців. Я їй масажувала язик. Займалася, їздила на реабілітації. Їздила на консультації до неврологів” – розповіла Віта Гжибовська.

Лікування Боженки забирає у жінки багато сил і вона не може зайнятися власним здоров’ям. Однак Віта думає лише про доньку і хоче всіма силами врятувати її життя. Тому вона звернулася за допомогою до небайдужих людей з проханням допомогти зібрати кошти на лікування Боженки.

Сила материнської любові часом творить чудеса. Вона допомагає долати, здавалося б, непереборні перешкоди і відчувати дитину на відстані. Приклад такого кохання показала жінка з Сербії. Вона вже 60 років носить сина на руках, а точніше на спині. Олга і Передраг живуть у віддаленому селі, де немає асфальтованих вулиць, і коляска навряд чи пройде. На всі пропозиції соцслужб жінка відповіла відмовою.

Олга продовжує носити 60-річного сина на спині. Все почалося, коли 17-річна дівчина зрозуміла, що вагітна. Повідомлення про вагітність коханому стало доленосним. Молодий чоловік просто втік, а дівчина залишилася один на один з проблемами і знущаннями односельців.

Коли вона народила сина, стало відомо про його хворобу-ДЦП. Хлопчик народився частково паралізованим – у нього не рухаються обидві ноги і права рука. Однак це не стало перешкодою для його навчання в школі. Олга носила дитину на спині в сільську школу і забирала з занять також. З часом Олга не кинула носити Передрага на спині. 77-річна жінка зараз переживає про те, що вона скоро помре, а її сина нікому буде носити на спині. Пропозиція соцслужб про покупку інвалідного крісла для чоловіка була відкинута. Як виявилося мати любить носити свого сина на спині.

Предраг в свої 60 років виконує нескладну роботу. Він навчився стругати красиві вироби з дерева. Йому подобається створювати щось незвичайне і відчувати себе хоч трохи потрібним суспільству.

Богданові Зверхівському 32 роки. Він успішний чоловік, керує мережевим бізнесом, любить подорожувати і відвідав вже десятки країн. У нього тисячі підписників в інстаграмі.

Богдан Зверхівський розповів ZAXID.NET свою історію про те, як бути і татом, і мамою водначас.

Він батько особливої дитини. Доньці Емілії у червні буде 4 роки. Але за все своє крихітне життя вона ще не бачила свого тата і навіть не чула його голосу. Проте вона добре його відчуває. Його любов та самопожертву. Богдан виховує незрячу та глуху доньку з ДЦП сам. Мама їх залишила.

Емілія з’явилася на світ за допомогою кесаревого розтину. Одразу після народження дівчинку, вагою трохи більше кілограма, помістили в спеціальний бокс та подали туди кисень. У реанімаційному відділені для недоношених немовлят Емілії не затулили очей, через те, що дівчинка родилася на 32-33 тижні вагітності, у неї ще не була сформована сітківка ока і на другому тижні життя зміни в очах дівчинки стали помітними.

Батьки з Емілією поїхали з Франківська до Києва в ОХМАТДИТ. Там офтальмолог констатував у дитини 5 стадію ретинопатії – цілковиту втрату зору на лівому оці. Тоді крихітці зробили дві операції на правому оці під загальним наркозом. Однак бажаного результату не було.

А наслідком анестезії на півтора кілограмовий організм стало ураження нервової системи, тіло напружувалося навіть, коли було розслабленим.

Лікарі більше нічого не могли зробити і просто виписали незрячу дитину з гіпертонусом м’язів додому.

Але Богдан Зверхівський вирішив боротися з недугами доньки. Через півроку вони поїхали до Ізраїлю, де Емілії поставили ще один діагноз – ДЦП. А через кілька місяців виявилося, що дитина втратила ще й слух.

Від самого народження Емілії і дотепер нею опікується лише Богдан. Мама дівчинки участі у вихованні чи фінансовому забезпечені дитини не бере, вони з чоловіком офіційно розлучені.

«Перший рік після народження Мільки був дуже важким. Я вчився готувати їсти, прибирати, міняти памперси. Вдень, коли я займався хатньою роботою, я постійно носив доньку на руках. Ввечері вкладав її спати», – розповідає Богдан.

Після того, як дружина покинула сім’ю, Богдан з Емілією повернувся з Франківська в його рідне Комарно, біля Львова. Вони почали жити разом з бабусею та дідусем Емілії.

Емілія не ходить і навіть самостійно не сидить. Вона потребує постійного догляду. А через те, що дівчинка не бачить та не чує, вона мусить відчувати батька тактильно, його тепло та дихання. Якщо його поруч немає, то вона стає тривожною і від цього її тіло спазмує. Вона відчуває його запах і сміється, коли він заходить до кімнати.

Богдан не любить, коли його жаліють. Розповідає, що його віра в Бога тільки підсилюється після народження особливої доньки. Богдан зізнається, що у його житті є дві ролі – мами та тата.

Богдан сильний чоловік. Вже 13 років він живе з цукровим діабетом. Щодня Богдан приймає дозу інсуліну.

Вже більше двох років Богдан активно займається реабілітацією доньки у Польщі. Він знайшов лікарів, яким довіряє у клініці інтенсивної терапії Олінек, у Варшаві.

У дівчинки є шанс стати на ноги. Ціна тритижневого перебування в клініці коливається від 3 до 5 тисяч доларів. Крім того, кожних півроку для Емілії на замовлення у Польщі роблять ортези, ціна пари – 1000 доларів. Від держави Богдан отримує 1700 грн пенсії Емілії, як інваліда першої групи, і 500 грн доплати за цілодобове опікунство над донькою.

Під час останнього перебування у Польщі, у лютому цього року, після обстежень польські лікарі зробили висновок, що Емілія зможе почути.

Богданові запропонували зробити дитині операцію на вухах і встановити імплант. Така процедура коштує майже 30 тисяч євро. Тому Богдан Зверхівський просить допомогти йому зібрати ці гроші, бо фізично він їх не встигне заробити за два місяці.

«Я встаю на своє чоловіче его і топлю його в болоті, бо я йду через себе і прошу грошей. Але я розумію, що зараз майже 30 тисяч євро я не витягну, а після операції буде дорога і довга реабілітація. Я її буду сам оплачувати», – каже Богдан.

За 5 днів від оголошення збору в інстаграмі на операцію, йому вдалося зібрати 250 тисяч гривень. Бракує ще 20 тисяч євро.

Якщо ви хочете допомогти Богданові дозбирати гроші на операцію, ось номер його картки

Приватбанку 5363 5423 0729 3663, Зверхівський Богдан.

Трійнята Аронови з Новосибірська народилися з різницею в хвилину: спочатку Петя, потім – Андрій, а за ним – Паша. Спочатку нічого не віщувало біди, але коли малюкам було 10 місяців їм поставили діагноз – ДЦП. Саме тоді батьки твердо вирішили, що зроблять все можливе, щоб зробити їх щасливими незважаючи ні на що, передає РИА Новости.

Зараз трійнята вже підлітки, у кожного з них свої захоплення і плани. Андрій цікавиться технікою, а ще веде свій канал на Youtube, де викладає огляди комп’ютерних ігор. Паша не розлучається з книгами. Він любить іноземні мови і мріє стати перекладачем.

Петі доводиться, мабуть, найважче, він є найскладнішою дитиною, фізично і інтелектуально. У нього спастика, тобто м’язова напруженість така сильна, що він самостійно руками нічого не може робити. Мама хлопчиків, Катерина Аронова згадує невтішні прогнози лікарів з приводу Петі.

“Коли робили, роки півтора було Петі, МРТ мозку, переводячи з медичного на звичайну російську мову, нам сказали, що ця дитина не зможе ні говорити, ні розуміти звернену до нього мову, просто тому, що об’єктивно такий стан білої і сірої речовин мозку”, – говорить вона.

Але тоді батьки не змирилися і не опустили руки, і зараз, Петя, мабуть, самий товариський з трійнят. Він не просто обожнює розмовляти з оточуючими, а й частенько робить всім компліменти, в першу чергу – мамі.

“У нього така потреба бути відкритим світу, насичуватися інформацією зі світу, спілкуватися з людьми. Він сам з усіма знайомиться. Він мріє, коли ми їдемо в ліфті, що б хто-небудь зайшов, тому що він відразу ж вступає в спілкування, в контакт”, – розповідає Катерина про сина.

Кілька років тому Катерина втратила чоловіка: батько хлопців захворів і помер. Але і це не зломило жінку. Вона продовжила боротися за здоров’я дітей самостійно. Допомагають їй в цьому друзі і гувернери. Катерина Аронова зізнається, що ніколи навіть подумати не могла про те, щоб відмовитися від своїх дітей.

“Це кров від крові, плоть від плоті, це те, що ти вже любиш з самого народження. Мені здається, в цьому немає ніякого геройства, просто людський, материнський, батьківський інстинкт”, – каже мама трійнят.

Вже 11 вересня хлопцям виповниться на 15 років. На превеликий жаль практично все своє свідоме життя хлопці провели у інвалідних візках, крім цього хлопці постійно потребують реабілітації. Мама хлопців хоче зібрати кошти на 21-денний курс лікування в реабілітпційному центрі в Модричах.

“Привести туди на реабілітація – моя велика мрія. Тамі водні процедури, і гідромасажі, та індивідуальна робота з психологами та реабілітологами. Але для цього потрібно 136 тис. грн., на жаль у мене нема таких грошей…Фактично всі 15 років ходжу з простягнутою рукою, бо лікування хлопців потребує великих коштів” – зазначає мати хлопців Ганна Басова.

Рахунок для переказу коштів:

ПриватБанк: 4149 4991 2428 2599

Рахунок у банку: 26207684453802

IBAN: UA 153052990000026207684453802

АТ КБ «Приватбанк»

ЄДРПОУ 2751015948

Басова Ганна Степанівна

Мережу “підірвала” історія 9-річного каратиста з ДЦП

ДЦП не вирок – показує на власному прикладі прикарпатець Андрій Лагойда

9-річний вихованець калуського спортивного клубу “ОКАМІ” Андрій Лагойда став чемпіоном одразу у двох видах змагань: куміте (бій) та ката (виконання форми).

Унікально те, що Андрій Лагойда має діагноз ДЦП. Однак, це не завадило йому стати найтитулованішим спортсменом калуського клубу.

Несподівана, але така бажана вагітність Іванни проходила добре. Дитину доносила до 40 тижнів. У визначений термін почалися пологи. Але щось пішло не так. Вже через тиждень вона побачила перші тривожні зміни в поведінці свого малюка і звернулася до лікаря.

А далі — нескінченні консультації лікарів у Мукачеві, Ужгороді і навіть у Львові у клініці Охматдит. Безліч аналізів, процедур, реанімаційне відділення і врешті-решт жахливий діагноз: ДЦП в результаті перенесеної внутрішньоутробної інфекції.

В Ізраїлі матері хворого хлопчика повідомили, що готові взятися за лікування Адамчика. Але тільки обстеження у клініці і консультація лікаря коштує більше 9000 доларів. Така сума, на жаль, непосильна для родини. Батько маленького Адамчика загинув у ДТП через три місяці після народження сина. Іванна залишилася сама з двома дітьми. Тому вона звертається до всіх, кому небайдуже людське горе, аби допомогли їй в боротьбі за щасливе і здорове майбутнє її синочка.

Реквізити для допомоги: 5168 7554 3730 3460 Явицька Іванна Іванівна

Нині у реабілітаційному центрі, у паліативному відділенні, перебуває 5-річний Гліб Шиловець.

У хлопчика – ДЦП, як наслідок перенесеної нейроінфекції.
Хлопчик – сирота, адже батько залишив його, а матір нещодавно померла, розповідає журналіст «UA: Рівне»Іван Марчук:
– Наприкінці лютого в Костополі раптово помирає молода мама, звати її Іванка. У неї лишається син, його звати Гліб і щодня йому потрібні доволі недешеві ліки, вітаміни й реабілітація. Ситуація непроста і тому, що його батько відмовився від нього після народження, він не знайшов у собі сил з цим жити. І тепер Гліб лишився на дідуся й бабусю… І їм зараз дуже складно… але онука вони люблять і віддають для нього все.

Нині Гліб з бабусею тимчасово перебуває в паліативному відділенні будинку дитини.
Номер карточки ПриватБанку бабусі Гліба:
5168 7573 9058 7634 Шиловець Галина Миколаївна.

Зараз небайдужі жителі столиці намагаються розшукати його матір (не з’являлася кілька днів) і людей, які можуть розповісти, що сталося з хлопцем за весь цей час. Відомо, що він пропав тиждень тому.

“У лікарні він перебував дві доби, ще один день – на лавочці під медичним закладом. Що було до цього – невідомо”, – сказано в повідомленні.

“Хлопець виявився на вулиці в чужому одязі, так як з дому він виходив в іншому. І чомусь біля лікарні він виявився поголеним, хоча з дому виходив з шевелюрою. На обличчі видні сліди побоїв, на тілі синці.” , – йдеться в пості спільноти.

“Хлопця з ДЦП та розумовою відсталістю кинули на вулиці. Йому трохи більше 20 років. Вся команда DTP.kiev звертається до людей, які знають хлопця або його родичів”, – підсумували в спільноті.

Також повідомлялося, що в Києві побитому хлопцю з серйозним захворюванням доводиться жити на лавочці біля лікарні, при цьому лікарі відмовляються йому допомагати. Повідомляється, що три дні тому побитого хлопця знайшли на зупинці с. Софіївська Борщагівка. Хлопець нічого не пам’ятав і зміг сказати тільки, що його звуть Андрій, а його мати – Люда. З’ясувалося, що молода людина хвора на ДЦП.

Його спробували відвести в Боярську лікарню, проте лікарі відмовилися приймати такого пацієнта. З тих пір хлопець змушений ночувати на лавочці перед медичною установою.

Про це написав у мережі співробітник поліції Ігор Зінкевич.

За його інформацією, дитина вийшла з маршрутки №53.

Виглядає на те, що у хлопчика ДЦП.

Станом на 15.47 год він перебуває у Личаківському відділку поліції.

Про це йдеться у спільноті On 3 wheels – Проект здійснення мрії у соцмережі Facebook.

Незважаючи на ДЦП, Іван щодня долав на спеціальному триколісному велосипеді, на якому можна крутити педалі руками, близько 100 кілометрів. Підтримували хлопця під час подорожі його троє друзів.

Юнакам вдалося перетнули 12 країн Європи: Україну, Польщу, Чехію, Німеччину, Австрію, Ліхтенштейн, Швейцарію, Італію, Монако, Францію, Іспанію, Португалію.

Загалом мандрівники подолали 5000 км за 100 днів.